О коварной стратегии в отношении народа

«Что было, то и будет, и что творилось, то творится, И нет ничего нового под солнцем».

Если внимательно посмотреть на мировую историю через призму отношений борьбы за власть, то обязательно обнаружим интересные поучительные моменты.

Среди способов, расчищающих путь наверх и устраняющих противников, особое место принадлежит методам отравления.

Травили тела соперников изысканно, упоенно и вдохновенно. Разработки щедро финансировались. Поэтому яды давно изучены досконально и по происхождению и по назначению. Заказчик мог выбирать между медленной и мгновенной смертью оппонента и даже степенью его инвалидизации, начиная с клеточного уровня, продолжая поражением отдельных органов и систем: крови, сосудов, мышц, почек, сердца, мозга…

Однако объектом внимания отравителей было не только лишь тело несчастного или несчастных, которые оказались препятствием на пути, но также их душевная и духовная организации. На этом уровне отравляющее вещество заменила отравляющая информация, лжеучения, которые в тех или иных дозах приводили к нарушениям жизнедеятельности человека или избранной группы людей и даже населения целой страны. Ложь - это яд, обуславливающий дезориентацию, следование эрзац-ценностям, пограничные и патологические состояния, асоциальные устремления, апатию, маргинализацию, саморазрушение и дальнейшее самоотравление (алкоголизм, наркомания), деградацию на духовном уровне. В нынешние времена именно СМИ, лжеучения, расколыи техники разделения стали смертельным орудием в руках отравителей, ведь они применяются на массовом уровне. А правда – как противоядие доступна не всем.

Если развивать тему ядов и противоядий, то классическим примером станут факты и события Второй мировой войны. С одной стороны, ложь и дезинформация, дезориентирующие армию и население страны противника изготовлялась тогда огромными дозами и покрывала большие ареалы. Для этого не жалели ни сил, ни средств, организовывая целенаправленную системную диверсионную деятельность. Отравление колодцев ничто в сравнении с обработкой на ментальном уровне. С другой стороны, мы также знаем, что трансляция объективной управленческой информации нуждалась в налаживании высокоорганизованного и технически защищенного канала. Правда становилась государственной тайной и как секретное сообщение обрабатывалось шифровальной машиной, налаживались сложнейшие системы связи, радиоперехвата, усовершенствовались методы шифровки и дешифровки…

Нечто подобное происходит ныне, когда массам адресуют ложь (яды), а избранному сообществу правду (противоядие). Иллюстрацией может стать спланированная махинация, например, с курсом валют, смысл которой состоит в том, чтобы осведомленные с выгодой воспользовались соответствующей информацией, так и откровенное сокрытие истинного положения дел.

Поэтому, когда слишком много о чем-то говорят – это также своего рода дымовая завеса, например, о демократии, о свободе слова, о надуманной гендерной политике, которая противоречит законам биологии человека и социума, но взламывающая наши традиции и так далее. На запудривание мозгов тратятся большие деньги. Чем меньше совести, ответственности, тем больше таких помойных зловонных ядовитых ям. Чем больше партий, тем больше разврата, разложения, пустых слов. Любая партия – это ложь. Чем меньше запретных тем, тем более отравлена среда. Чем больше остолопов выясняют на публике между собой отношения, тем меньше в обществе останется «полезного для организма кислорода».

Ложь, расщепляющая волю, а также яд, парализующий тело и душу, не случайно стали символами тирании («слово тиран соотносилось с латинским tyrus – гадюка, т.е. существом по сути своей ядовитым; и тирания метафорически рассматривалась как яд, разъедающий политический организм»). Тирания постоянно продуцирует ложь, страх, жертвою ее становится все население.

Вот правда как благо, как кирпич в фундамент строительства процветающей страны (ст. 5 Конституции Украины): «Украина является республикой. Носителем суверенитета и единственным источником власти в Украине является народ. Народ осуществляет власть непосредственно и через органы государственной власти и органы местного самоуправления.

Право определять и изменять конституционный строй в Украине принадлежит исключительно народу и не может быть узурпировано государством, его органами или должностными лицами.

Никто не может узурпировать государственную власть».

А то, что происходит в нашей жизни – замес на основе лжи плюс процессы собственного самотравления и самоинтоксикации. Кинули якобы цементный раствор, а он от одного ветра рассыпался… Говорите, что «никто не может узурпировать государственную власть»?! Это безобразие прекратится, когда возникнут громады. Именно с развитием института громад начнет реализоваться полнота власти народа! Только громадам, а не олигархам, должны быть подотчетны СМИ -  именно с момента ориентации на интересы громады, на здоровье человека (ведь здоровье это не только тело, это также душа, дух) начнет зарождаться система объективного информирования. И когда реализуется этот сценарий, то желающих олигархов - держателей СМИ поубавится, ведь смысл вкладывать деньги в объективное всестороннее информирование совершенно исчезнет. Именно громады способны формировать культуру потребления информации, противостоять негативным отравляющим общественное сознание процессам. Один в поле не воин, ведь только в единении людей, живущих на определенной территории, рождается сила.

Правда имеет известный «цвет и вкус». Только в громадах возникнет это чувство, когда люди смогут досконально различать нюансы неправды, смертельно опасной фрагментарной информации, ведь в них будут входить ответственные за настоящие и будущее представители общины.

Вот пример правды, которая родилась в единении, но тут же и умерла (бывает и такое): «Верховная Рада Украины от имени Украинского народа — граждан Украины всех национальностей, выражая суверенную волю народа, опираясь на многовековую историю украинского государственного строительства и на основе осуществленного украинской нацией, всем Украинским народом права на самоопределение, проявляя заботу об обеспечении прав и свобод человека и достойных условий его жизни, заботясь об укреплении гражданского согласия на земле Украины, стремясь развивать и укреплять демократическое, социальное, правовое государство, сознавая ответственность перед Богом, собственной совестью, предшествующими, нынешним и грядущими поколениями, руководствуясь Актом провозглашения независимости Украины от 24 августа 1991 года, одобренным 1 декабря 1991 года всенародным голосованием,

принимает настоящую Конституцию — Основной Закон Украины».

Правда в том, что на практике не только лживые чиновники, политики, депутаты, но и обманутый народ не сознает «ответственность перед Богом, собственной совестью, предшествующими, нынешним и грядущими поколениями…»

Ключевой момент состоит в том, что эта (вышеизложенная) правда опять вот сейчас родилась, но снова тяготеет к скоропостижной кончине (как и весь мертворожденный массив в Фб)… Но она пока еще жива… И хотя уже достаточно отравлена, но еще дышит и ищет возможность вырабатывать противоядие, сформировать жизнеспособную социальную среду…

Чтобы поддерживать тело, мы выработали систему госстандартов и контроля за качеством. Когда приходим в магазин – покупаем свежую продукцию, соответствующую ГОСТам, но почему же не позаботились о защите высшего порядка – едим каждый день несвежее, действительно, смертельно отравленное. Всегда находится некто заинтересованный в том, чтобы ты был отравлен или алкоголем, или наркотиками, или информационным дурманом, поскольку только в дезориентированной среде могут происходить такие ужасные события: война, убийства, «махровым цветом» процветает воровство, творятся беззакония, изнасилования, суициды и даже простое прожигание жизни…

Важно успеть отказаться, сломать лживые смертельно опасные слова, штампы, лозунги, локализовать очаги отравы, чтобы получить шанс соединиться с себе подобными на основе ответственности перед будущим, на основе правды и истины, и Любви!

 «Голос громад Київщини»

"Звернення Корнієнка Миколи Васильовича, активного громадського діяча, пенсіонера, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, інваліда 2-ої гр., мешканця, м. Вишневого до всіх небйдужих людей напередодні чергової річниці сумної дати в історії України: була трагедія XX ст., а тепер маємо справу зі зрадою XXI ст."

ПОДРОБИЦІ: https://www.facebook.com/pages/%D0%A1%D0%BF%D0%BE%...A%D0%B0/734497563333906?ref=hl

Дмитро Іванович Погрібний, 1936 р.н., Києво-Святошинський район, Київська область, с. Лісники, 9 травня 2011 року:

- Синок, я тобі, якщо зможу - усміхнусь, але, скажу відверто - душа плаче... Правду кажу... Я війну бачив як оце тебе... Мені було 5 років, коли в нас німці стріляли... Я бачив на власні очі як людей вбивали... Я хотів про всі свої переживання розповісти батьку... Але ж він не повернувся з фронту...  Він загинув під Сталінградом... Я ріс без нього... Але тобі посміхнуся... Як мені цей день не чекати?! День Перемоги для мене, синочку, завжди, це зустріч з батьком, якого я не діждався... Через те я не можу дивитися фільми про війну, бо це без міри терзає мою душу... Я ж не знаю, де могила мого батька... Якби я знав, де вона, я б йому пам’ятник поставив, ріденькому (плаче)... Я вважаю, що ота могила Солдату в центрі села і є могила мого батька... Піду поговорю з ним і легше на душі стане...

Про біографічну книгу під умовною робочою назвою «Сповідь полковника» Миколи Васильовича Корнієнка, активного громадського діяча, пенсіонера, учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, інваліда 2-ої гр., мешканця, м. Вишневого, колишнім місцем життєдіяльності якого був м. Чорнобиль.

Ознайомившись з біографічною книгою Миколи Васильовича під умовною робочою назвою «Сповідь полковника» оцінюємо її як унікальний документ і рекомендуємо до друку як в цілому для загальної читацької аудиторії, так і окремими частинами різного тематичного спрямування і значення (ознайомчого, профілактичного, виховного, настановчого, публіцистичного) для різних цільових груп – школярів і педагогів загальноосвітніх шкіл, органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та навчальних закладів, що належать до сфери управління Державної пенітенціарної служби України, а також соціологів, журналістів та інших спеціалістів, котрих цікавить тезаурус трагізму аварії в Чорнобилі тощо.

Автор розповідає про своє життя та діяльність про свій досвід мовою значущих деталей, епізодів, пригод, рибалок, полювань, опису відношень, що складалися з батьками, родичами, коханою, друзями дитинства, підлеглими, керівниками, сусідами, знайомими, а також ріднокраєм Полісся тощо.

Тільки один штрих. Микола Васильович зміг в жорстких обставинах, що виникли в зв’язку арештом, сфальсифікованим кримінальним звинуваченням, перебуванням в СІЗО Лук’янівської тюрми не лишевистояти і залишитись Людиною, а й сприйняти і збагнути диво існування рідкісного феномену-орієнтації на благо іншої людини. А потім ще й на практиці його втілювати в нелюдських жорстко детермінованих кримінальним світом умовах організації стосунків в місцях позбавлення волі. Рідкісним фактом, який важко зрозуміти, збагнути, став прояв гуманізму і природних талантів автора в сфері педагогіки наставництва. Ризикуючи власним життям і благополуччям, Микола Васильович показав волю до моделювання нових обставин, зумів на практиці змінити стосунки підлітків до «опущеної» дитини, яка примхою долі опинилася в небезпеці. Надзвичайно зворушливими є сцени, де автор розповідає підліткам неприховану правду про своє, сповнене пригод і неповторних барв, дитинство. Автор описує події і одночасно з болем розмірковує про необхідність кардинальних змін тих нелюдських умов, що продукує так звана система «перевиховання». Автор не дає оцінки власним діям, але в очах читача його надзвичайний вчинок, на нашу думку, постане символічним і величним актом прояву Любові до ближнього. Вважаємо, що цей епізод завоює прихильність і симпатії найвибагливішого і найприскіпливішого читача, адже в цьому місці у кожного, кому потрапить в руки зазначена самобутня сповідь, обов’язково виникне бажання не тільки мати в житті такого друга, але й самому бути достойним отримати його. А вже після цього навіть окремі недоречності книги не матимуть ніякого значення, наприклад, опис сцени весілля, який, на перший погляд має суто сімейне значення, через що виникне бажання її скоротити тощо. Але в системі цілісного сприйняття, безумовному домінуванні букету достоїнств, ці та інші недоліки вже не матимуть того вирішального значення, навіть, навпаки, додаватимуть нових барв у сприймання всього твору.

ПОДРОБИЦІ ЗА ПОСИЛАННЯМ:

https://www.facebook.com/pages/%D0%A1%D0%BF%D0%BE%...A%D0%B0/734497563333906?ref=hl

Кому так насолило 9 мая?! В таком нездоровом внимании к Дне Победы видятся проблемы иного характера. Затеяли это для того, чтобы сбить народ с пантелыку. Почему с такой же энергией не бороться с наркоманией, развратом, коррупцией??? Чем вам этот праздник насолил? Давайте тогда в каждом селе начнем сносить памятники Солдатам! Это огромный объем работы - десятки тысяч монументов! – будет чем заняться целый год! Давайте лишим покойников и живых ветеранов званий Героя Советского Союза, упраздним ордена и медали периода Великой Отечественной войны, выкопаем, наконец, Братские могилы в центре городов и сел? Создадим службы быстрого реагирования, чтобы ловить остаток ветеранов, чтобы контролировать публикации и высказывания в общественных местах?! Очень много на себя берете! Чиновники, депутаты, политики и журналисты всех мастей не суетитесь так по этому поводу! Законодатели и правители, оставьте решение этого вопроса хотя бы местным громадам. Пускай люди разберутся. Хватит бороться с памятью, рушить, крошить, добивать совесть и даже противиться Богу. Но если вопрос стоит по-другому и нужно тупо ускорить процессы депопуляции, тогда – валяйте! Выходит мало было жертв и они были напрасны? Нет, просто война продолжается…

Сьогодні дізнався прикру новину: на 71-ому році помер журналіст Анатолій Конельський. І для міста Вишневого, і для нашого колективу і всього журналістського цеху краю - це безумовна втрата. Втрата однодумця (людини, з такими ж як у нас цінностями: во главі має бути Любов, Правда, Справедливість, Милосердя), колеги (у нього був особливий стиль: поетичний - ніби ранком Сонечко своїми промінчиками теми торкається), небайдужої людини (до міста, до умов життєдіяльності людини, донововведень; навіть, до настрою, з яким працюється продавчині). 
З Анатолієм Конельським я підтримував зв'язок майже до останнього дня. Познайомилися ми десь у 2002 р. Він знав моїх батьків. Років дев’ять-десять тому він почав редагувати одну місцеву газету і запросив мене, щоб я йому допомагав. На мою думку, це був час його «лебединої пісні» у журналістиці. Потім я почав редагувати іншу газету і, в свою чергу, запросив його допомагати. 
І оце він обіцяв передати у неділю матеріал про мед. Я ще подумав: чому у неділю? Не було такого, щоб у неділю… А вийшло так… що у неділю його самого хоронили. Нам, нажаль, про це ніхто з родичів не повідомив. На тижні ми зробили дзвінок на домашній телефон, але він був вимкнений телефонною службою. Лише сьогодні місцевий поет розповів прикру новину... 
Анатолій Конельський відбувся і як журналіст, і як поет, і як письменник. Друкувався у товстих журналах. Видав дуже теплу книжку для дітей - «Івасик-Дивасик» у видавництві «Веселка» ще у той час, коли я розпочинав навчання на факультеті журналістиці. 9 травня цього року ми вперше надрукували його поему «Аварія» (про аварію в душах людей).
Головне, щоб душа Анатолія знайшла спасіння. Дякую Тобі, Господи, що дав можливість трудитися поряд з такою людиною і що, можливо, все-таки встиг чомусь доброму навчитися. Господи - Ти є Любов! Будь милостивий, прийми свою частинку до Себе!

Настав час безвідповідальних недоучок

 Але завжди є соломинка, яка допоможе вибратися з болота… Присвячується Дмитру Андрійовичу Федоренко, головному редактору одного Інтернет проекту.

В чем правда, брат, и сила?

6 июня – Украина отмечает День журналиста

Этот праздник имеет свою историю: 6 июня 1992 года в Брюсселе Национальный союз журналистов Украины был принят в ряды крупнейшей в мире организации профессиональных работников СМИ – Международную федерацию журналистов. В связи с этим 25 мая 1994 г. президент Украины подписал Указ (№ 251/94) об учреждении профессионального праздника работников СМИ – Дня журналиста. Поэтому ежегодно 6 июня украинские журналисты принимают поздравления коллег, друзей, читателей.

 Нынешний день еще одна возможность попробовать осмыслить: кто мы, какие задачи выполняем, к какой все-таки цели идем и каким при этом пользуемся «арсеналом оружия»? Ведь не случайно еще в 1925 г. в стихотворении «Домой!»  Владимир Маяковский сказал: «Я хочу, чтоб к штыку приравняли перо» - вся последующая деятельность литераторов, газетчиков, поэтов, не только в условиях войны, но и «мира» свидетельствует о  тяжелом бремени профессии – балансировании на грани жизни и смерти.

 Быть современным летописцем не просто, но с другой стороны легко, если воспользоватся опытом мудрого старца, который всех людей, независимо от рода занятий, подразделял на две категории: «Третьей не существует: или в одной будет, или в другой. Итак, одна категория людей подобна мухе. Муха имеет следующую особенность: летит всегда и садится на все грязное. Например, если в саду много благоуханных цветов и в углу сада животное оставило свои испражнения, тогда муха, пролетая по прекрасному саду, пролетит над цветами и ни на один из них не сядет. Как говорят: муха редко ошибается! Другая категория людей похожа на пчелу. Особенность пчелы – находить и садиться на красивое и сладкое. Скажем, в помещении, полном нечистот, кто-то поставил в углу лукум. Если принести туда пчелу, она будет летать и нигде не сядет до тех пор, пока не найдет лукум.

Так вот и идут по жизни два журналиста, принадлежащие к этим двум категориям. И приходят они на то место, где некий  сделал «по нужде». Как поступает относящийся к первой категории? Берет палку и начинает ковырять нечистоты. А что делает второй?  Он старается прикопать нечистоты землей, чтобы не почувствовали следующие прохожие зловония от грязи...»

 Поздравляя коллег с профессиональным праздником, пожелаем каждому в жизни выбрать правильную  дорогу. В чем правда, брат, и сила? В нас самих, в нашей правде, в нашей силе притяжения (любви), которой мы замыкаем на себя окружающее пространство!

5 травня 2012 р., Юрівка, Київська обл., урочисте поховання 24 бійців та командирів Червоної Армії, які загинули у серпні-вересні 1941 року в районі 205 ДОТу.

Фото Дмитра Богачука

1.


2.


3.


4.


5.


6.


7.


8.


9.

Нехай Пасхальне Свято стане початком кращого і людянішого життя!

Вітання з Великоднем в газеті Голос громад Київщини.

Запрошуємо до співпраці: 5311@ukr.net

Читайте НИЖЧЕ в ПДФ форматі

Светлой памяти Мирожиной Елены Дмитриевны (1.10.1929 - 7.04.2012)

На Светлое Христово Воскресение исполняется 9 дней со дня смерти Мирожиной Елены Дмитриевны

(Киевская область, Киево-Святошинский район, город Вишневое)

Некролог ЧИТАЙТЕ НИЖЕ в ПДФ формате

ГАЗЕТА "ГОЛОС ГРОМАД КИЇВЩИНИ"  (№3-4, 2012)

Телефон для співпраці в Київській області: 097-43-68-1-64.

Електонна пошта: 5311@ukr.net

Святкуваня Масляної у Києво-Святошинському районі та інші теми.

ЗАВАНТАЖИТИ У ФОРМАТІ ПДФ МОЖНА НИЖЧЕ.

ДЕРЖАВНА НОТАРІАЛЬНА КОНТОРА

ДЕРЖАВНА НОТАРІАЛЬНА КОНТОРА У КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКОМУ РАЙОНІ

Ах, как хочется тепла, с веничком распаренным!

ГАЗЕТА "ГОЛОС ГРОМАД КИЇВЩИНИ"  (№121-122)

ТЕМИ НОМЕРУ:

Початок програшу фашистів у Другій світовій війні був покладений у 1941-ому під Києвом...

Військово-історична реконструкція подій війни біля ДОТу №205 (комендант М.П.Вєтров) поблизу с Юрівка.

Інвестиційні проекти "Майбутнє села Лісники"

презентувала землякам Лісниківський сільський голова О.І.Сагач

На фоні вічності знімається сімейство

Розповідь про родину  (співбесідник Курінна Галина Іллівна).

Бажаю щоб мій край відроджувався...

Розповідь про поета М.С. Корнієнко і зразки його творчості.

НОМЕР В ПДВ ФОРМАТІ  МОЖНА СКАЧАТИ НИЖЧЕ

Душа співала, любов розливалася, уста промоляли сердечні слова...

119-120 НОМЕР газети "ГОЛОС ГРОМАД КИЇВЩИНИ":

ДЕНЬ СІЛ ВІТА-ПОШТОВА І ЮРІВКА (репортаж зі свята)

ІСТОРИЧНА ПОДІЯ У ДУХОВНОМУ ЖИТТІ КРАЮ

Архієпископ Переяслав-Хмельницький і Вишнівський Олександр Драбинко освятив Престол і Собор у м. Вишневе

НАСНАГА ДЛЯ ДІЛ БЛАГИХ...

ЧАС І ОСОБИСТОСТІ (розповідь про секретаря виконкому ВІта-Поштової сільради Катерину Володимирівну ХМАРУ)

ЕКСПРЕС-ІНТЕРВ'Ю

Номер можна скачати в ПДФ форматі:

Вийшов свіжий номер газети "Голос громад Київщини"

Теми номеру: Свято єднання і любові,

розповідь про Івана Кириловича Похилько.

Запрошуємо до співпраці на теренах Київщини

097 - 43 - 68-1 -64

5311@ukr.net

Ще одне село розквітає на Київщині

1 червня в небі над Личанкою сталася символічна акція: кружляли літаки і, махаючи крилами, вітали селян з Днем захисту дітей.

Для багатьох поколінь людей крилата машина була і, напевно, залишиться уособленням мрії. Кому-кому, а депутату райради В.М. Спасіченку добре відомо, що саме авіація завжди була й, без жодного сумніву, буде чи не найромантичнішим захопленням юних, натхненним для них прикладом наближення до заповітної мети: ось прийде ваш час і ви полетите високо-високо на крилах любові у незвідані далі до самих зірок... для того ми, дорослі, живемо і трудимося, аби вам, нинішнім дітлахам, відкривалися нові горизонти...

...Щасливе дитинство малюків – що може бути важливішим для батьків! Їх усмішки, відкритість і радість всьому, що їх оточує: сонцю, птахам, квітам - в усі часи ставали для родин вагомішими на терезах життєвих обставин, ніж найтяжчі випробування... Чи не тому на минулих виборах личанці обрали своїм сільським головою І.М. Халматову, педагога за фахом, бо вона чудово розуміється на тих цінностях, які сповідують у сім’ї. Звісно, що після виборчих перегонів, ще залишалися сумніви: а чи витримає Інна Миколаївна випробування владою, однак перші ж її кроки розвіяли ці хмаринки непевності, засвідчивши її досвід, організаторські здібності і незмінну опору на загальнолюдські орієнтири. Як у доброї господині в саду, у селі отримали підживлення ніжні бутони віри і сподівань, які громада пов’язувала з перспективою розбудови населеного пункту: нині вже повністю оновлено дитячий садок, незабаром засяють бані над сільським храмом, настане, нарешті, час, коли можна буде подумати й про будівництво школи... Скільки років не осмілювалися навіть мріяти про це, а тут, потихеньку, це стає справою найближчого майбутнього...

Далі відкривайте формат ПДФ

Віто-Поштова сільська рада, Києво-Святошинський район, Голос громад Київщини, журналіст Дмитро Богачук, фото автора

ДОПОВНЕНИЙ І ОБНОВЛЕНИЙ ВАРІНТ ФОТОРЕПОРТАЖУ див. за вдресою: http://foto-korr.livejournal.com/

Голос громад Київщини, 9 травня 2011 року

Дмитро Іванович Погрібний, 1936 р.н., Києво-Святошинський район, Київська область, с. Лісники, 9 травня 2011 року:

- Синок, я тобі, якщо зможу - усміхнусь, але, скажу відверто - душа плаче... Правду кажу... Я війну бачив як оце тебе... Мені було 5 років, коли в нас німці стріляли... Я бачив на власні очі як людей вбивали... Я хотів про всі свої переживання розповісти батьку... Але ж він не повернувся з фронту...  Він загинув під Сталінградом... Я ріс без нього... Але тобі посміхнуся... Як мені цей день не чекати?! День Перемоги для мене, синочку, завжди, це зустріч з батьком, якого я не діждався... Через те я не можу дивитися фільми про війну, бо це без міри терзає мою душу... Я ж не знаю, де могила мого батька... Якби я знав, де вона, я б йому пам’ятник поставив, ріденькому (плаче)... Я вважаю, що ота могила Солдату в центрі села і є могила мого батька... Піду поговорю з ним і легше на душі стане...

Наш кореспондент зустрівся зі Святославом Крижевичем, кандидатом в депутати Києво-Святошинської районної ради по виборчому округу №9 - представником молодої генерації політиків.

 Святослав за короткий час встиг стати своїм у населених пунктах Віто-Поштової сільради, адже зарекомендував себе добрими ділами. Це той рідкісний випадок, коли не людина шукає посаду, а посада існує для таких ентузіастів, патріотів, аби вони могли ефективно діяти.

Зверніть увагу, шановний читачу, на надзвичайно просту річ: нерідко буває, кандидати у депутати не соромляться зайвого наобіцяти людям, аби ті обрали їх, а є, дякувати Богу, люди з протилежною позицією, які не завмирають в очікуванні результатів виборчих перегонів, не обіцяють, а вже давно діють, вирішуючи конкретні питання сьогодення.

- Святославе, цікаво, як Ви розумієте роль депутата на селі.

-  Роль депутата районної ради у своєму окрузі на селі надзвичайно велика. Фактично, саме депутат здійснює зв’язку населеного пункту з адміністрацією та радою району, ставить та вирішує комплекс питань, які виникають для жителів села на цьому рівні. Головна ідея полягає в тому, що депутат є обраним представником сільської громади і він повинен їй служити і представляти виключно ії інтереси в районній раді.

- Розкажіть, будь ласка про свою діяльність.

- Я є головою об’єднання «Пояс слави». З 2008 р. ми займаємося розкопками 204-ого та 205-ого ДОТів. На 205-му ДОТі ми за два роки підняли останки близько 60 загиблих воїнів. 9 Травня  2008 р. відбулося урочисте перезахоронення останків усіх загиблих, кого вдалося відшукати. Тоді ми поховали 40 бійців, а в  травні 2010 р. ми урочисто поховали 25 бійців, причому лише двох з них вдалося встановити – це були росіяни, які загинули тут, захищаючи нашу столицю. За останками приїздив  заступник губернатора Ростовської області. Був великий резонанс в даному регіоні Росії – це трапилося якраз напередодні 9 Травня. Нам звідти прислали відео і тепер у нас спільні герої. Хочу сказати, патріотична тема повинна бути на висоті.

- Погодьтеся, дуже потужний виховний матеріал: встановлена людина, котра воювала і віддала життя саме на юрівській землі і стала відома її батьківщина…

- Так. Починаючи з 2010 р., завдяки голові Віто-Поштової сільської ради Сергію Васильовичу Іванову, ми активно розпочали музейно-реставраційні роботи по 204 ДОТу, і вже до 19 червня змогли його урочисто відкрити для екскурсій. Виконали надзвичайно великий обсяг робіт. Вивезли близько 25 КАМАЗів сміття, повністю здійснили всі реставраційно-відновлювальні роботи, аби цей ДОТ став доступним для людей, які бажають віддати данину пам’яті загиблим воїнам, доторкнутися до живої пульсуючої історії. Скажу про те, що це перший і на даний момент єдиний повністю відтворений ДОТ - музей в системі Київського укріпрайону…

Хочу зазначити, що всі роботи ми проводили  виключно за власний рахунок

І завдяки підтримці з боку Віто-Поштової сільради. І ми дуже  вдячні їм  за їх допомогу

- І тоді прийшла думка запропонувати свою кандидатуру. Саме час розповісти про Ваш власний досвід депутатської діяльності.

- Зараз я  працюю депутатом у Святошинському районі м. Києва з 2006 р. Депутати  ведуть регулярний прийом громадян. До кого ще люди можуть прийти і поділитися наболілими проблемами. Я, за результатами прийому громадян, в середньому за тиждень оформлюю 5-7 депутатських запитів. А депутатський запит – це достатньо потужний інструмент відстоювання інтересів виборців. Ці запити ми відправляємо у різноманітні інстанції, починаючи з правоохоронних органів і закінчуючи товариством захисту прав споживачів тощо. Одним словом, відстоюємо інтереси людей в усіх життєвих випадках, з приводу яких до нас вони й звертаються. Інколи буває - допомагаємо матеріально, інколи - просто купуємо товари, в яких людина має потребу…

- Було б цікаво почути конкретні приклади з життя…

- Ось цього літа, наприклад, бабуся зателефонувала в приймальню і попросила, щоб депутат приїхав за її домашньою адресою, бо вона не може ходити. Я побував на місці – у людини три інсульти, два інфаркти… Бабуся фактично, закрита у квартирі, попросила, щоб ми їй купили деякі речі і вентилятор (вона важко переносила спеку). Ми її прохання із задоволенням виконали. Або ще таке - прийшла на прийом пара: розповіли, що розбили машину і щоб отримати компенсацію на застраховане авто, вони звернулися у страхову компанію, але там у виплатах їм відмовили. Отож, ми написали запит у відповідні правоохоронні  інстанції і після того питання вирішилось позитивно; вони  змогли отримати свої гроші. Приходять багатодітні матері і ми їм, коли є можливість, допомагаємо з оплатою комунальних платежів. А влітку я взяв хлопчика та дівчинку з таких сімей на роботу і вони змогли отримати перший трудовий досвід та заробити невелику суму грошей для родини.

- Розмовляючи з Вами, пане Святославе, починаю розуміти, яка це добра нагода – депутатська посада – для людини, яка хоче щось корисне зробити.

- Так, тому одне із основних завдань депутата – це постійний зв'язок із своїми виборцями. Як налагодити цей зв'язок? Перше – це щотижневі прийоми громадян. Обов’язково депутат на Віта-Поштовій повинен раз на тиждень приймати людей, раз на рік - збирати усіх своїх виборців і проводити звітну конференцію, під час якої розповісти людям про зроблене, при чому, як в розрізі намірів - що збирався зробити і не зміг, і чому не вдалося, так і про те, що йому вдалося реалізувати. Зрозуміло, що ні самі запити, ні, власне, депутатська робота – це не золота рибка, яка виконує всі бажання. Чесно вам скажу: з усіх запитів, які ми писали, дай Бог, виконувалось 25 відсотків, але це вже - щось, тим більше в умовах, коли люди дійсно у відчаї, подекуди їх ніхто не хоче у державних органах навіть слухати. Траплялося, мені говорили «спасибі»просто за те, що я вислуховував людину, бо багато людей потрапляють дійсно у глухий кут. Безумовно, крім всього, депутат повинен надавати юридичну допомогу. Для цього організовуються щомісячно безкоштовні юридичні консультації і такий порядок треба налагодити для жителів села. Також депутат повинен вести шефство над школою, клубом, медпунктом – допомагати своїми коштами в ремонті тощо..

- Святославе, на Ваш погляд які питання, невідкладно мають бути вирішені у Віта-Поштовій?

- Найболючіше питання – це дитсадок, який потрібно добудовувати найближчим часом і докласти до цього максимум зусиль. Друге – це шкільний автобус, який би возив дітей з Віта-Поштової у Юрівку. Гостро стоїть у селі і проблема вільного часу дітей, активного і змістовного дозвілля. Дітям нікуди подітися. Ні секцій, нічого. Нині ми відкрили у школі першу секцію таеквондо. А ще закупили обладнання і готуємо відкриття комп’ютерного класу (він же і комп’ютерний клуб) для школярів. Нині розробляємо проект відкриття цього клубу. В подальшому плануємо поставити невеликий кінотеатр з проектором, відкрити гуртки малювання і танців. Це нині наші пріоритети в роботі з дітьми. Також для людей похилого віку плануємо відкрити невеликий ринок біля дороги, де б вони могли реалізовувати свою продукцію. Зробимо надпис: «екологічно чиста продукція без ГМО». І хай люди купують у наших бабусь картоплю, часник, калину, тощо.

- Відчувається, що процес пішов, нехай Вам щастить в цьому…

- Зрозуміло, що депутат - це не чарівник, він не може усім бажаючим роздати землю, вирішити одразу всі питання, але найважливіше те, що до депутата завжди можна буде достукатися, бо вестимуться прийоми і на скарги буде відповідне реагування. Те, що в наших силах – робитимемо. Нині, ось уже після зустрічі з жителями села, виникло питання по встановленню пішохідного переходу - розмітки зі знаком біля повороту на с. Тарасівка. Ми одразу направили звернення в обласне ДАІ, щоб ці знаки встановили. Ось у такому швидкому реагуванні, на мою думку, й полягає завдання вибраного жителями села депутата. І те, що він може виконати негайно – він має робити.

- Як Ви вважаєте, депутат повинен мати осередок своїх активістів?

- Депутат обов’язково повинен спиратися на свій актив, Безумовно, депутат у своїй роботі має спиратися на сільських активістів, дякуючи чому, отримувати актуальну і оперативну інформацію по найважливіші проблеми села у режимі реального часу. Депутат зацікавлений підтримувати і розвивати свій депутатський осередок. І це також одне з першочергових його завдань. Хочу зазначити, що особливою увагою повинні користуватися ветерани праці та війни. Вони – наша гордість, це ті люди, які будували нашу країну, захищали її, дякуючи їм ми зараз живемо.

- І кожен з них вартий журналістської уваги…

- Повсякчас відчуваю, що ми у великому боргу перед нашими ветеранами. Мало того, що ми повинні їм всіляко допомагати, маємо про них ще й  все знати, пропагувати цінності, які вони сповідують. Отож, у числі основних завдань, я бачу, забезпечення регулярного видання газети, присвяченої Віта-Поштовій і Юрівці. Вона розповідатиме про проблеми села, про видатних особистостей, щоб у нас було своє власне джерело інформації і люди знали одне одного, та про всі визначні події, які відбуватимуться у селі. І депутат району спроможний запустити цей проект, щоб одночасно висвітлювати свою діяльність і діяльність місцевих депутатів. Також плануємо робити реальні кроки у вирішенні питання по безробіттю. Для багатьох робота в Києві недоступна з цілого ряду причин. Ми плануємо створити банк кадрового резерву із жителів села і запустити інвестиційні проекти по перетягуванню ряду компаній, які розташовані у Києві та районі, у с. Віта-Поштова. Нині є така можливість, оскільки у столиці, у зв’язку з кризою та збільшенням тиску фіскальних органів, все більше бізнесменів схиляються переносити свої офіси, склади тощо за місто і ми хочемо з сільським головою докласти максимум зусиль, аби вони вибирали саме наші села для своїх інфраструктурних проектів. Це дозволить частково вирішити питання безробіття серед місцевих жителів.

- Насамкінець, коротко, якщо можна, розкажіть про себе.

- Я народився і виріс у Києві. Закінчив, з відзнакою, історичний факультет університету ім. Т.Г. Шевченка у 1996 р. по спеціальності історик. Коли навчався, брав участь у багатьох археологічних експедиціях. У 90-ті роки я, як і багато хто, не міг прогодувати сім’ю на зарплату вчителя і пішов у бізнес. Нині - власник великої канцелярської компанії.  Починаючи з 2007 року я ,як керівник пошукового загону, регулярно проводив пошукові роботи у Віта-Поштовій. У 1941 р. тут були дуже сильні бої. Фашисти намагалися прорватися і саме тут їх зупинили ціною власних життів бійці Червоної Армії, і, нажаль, потім ніхто полеглих не ховав, як належить. І ось нині ми цим і займаємось. І коли зрозумів, що окрім Іванова нам ніхто не допомагає, прийняв рішення йти в депутати Києво-Святошинського району, аби організувати своєчасну допомогу жителям села у вирішенні їх насущних питань.

- Дякую за змістовне інтерв’ю. Нехай задумане Вами здійсниться.

Розмову вів Вадим Богачук

опубліковано в газеті "Голос громад Київщини" №36 (103) від 22.10. 2010 р.