Приводим хронологию самых заметных случаев, в которых оказалась замешана СБУ за последнее время.

18 мая – Сотрудник СБУ провел беседу с ректором Католического университета Борисом Гудзяком и предложил подписать бумагу, в которой ему рекомендовалось ограничить участие студентов вуза в политических акциях.

16 июня – Руководство телеканала TBi заявило об обнаруженной слежке за собой. Съемочная группа телеканала попыталась взять интервью у «топтунов» и засняла, как те прячут свои лица, после чего на бешенной скорости скрываются с места съемки. Номера на машине «филеров» оказались поддельными.

23 июня – Женское движение FEMEN заявило, что сотрудники СБУ через деканаты вузов вызывают учащихся в них активисток на собеседование, где задают вопросы, касающиеся деятельности движения. Перед этим около часа ночи лидера FEMEN Анну Гуцол неизвестные лица насильно заблокировали в автомобиле и в течение двух часов требовали, чтобы в СМИ не поступала информация о собеседовании сотрудников СБУ со студентками.

24 июня – С журналистом газеты «КоммерсантЪ-Украина» Артемом Скоропадским провел «профилактическую» беседу некто, представившийся сотрудником СБУ Артемом Ковалевым, после чего намекнул на возможную депортацию с территории Украины, если тот будет поддерживать контакты с оппозиционными политсилами и писать о них.

26 июня – В аэропорту «Борисполь» задержали с целью последующей депортации как персоны нон грата Нико Ланге - руководителя украинского филиала немецкого Фонда Конрада Аденауэра. Право на запрет въезда в Украину предоставлено исключительно СБУ. Со стороны последней не последовало никаких комментариев.

Вопрос: куда нас ведут?

http://ua.proua.com/analitic/2010/07/01/161833.html

Лілія Максименко - головний редактор видавництва “Ярославів Вал”, письменниця.

“Ярославів Вал” – видавництво широкого профілю. У сфері його зацікавлень – історична, історико-популярна література, сучасна проза і поезія, твори для дітей та юнацтва. Чимало з видань – книжки авторів, що проживали або проживають у світовій українській діаспорі. За свою понад десятилітню історію “Ярославів Вал” дав життя художнім творам, удостоєним найрізноманітніших відзнак. Серед авторів “Ярославого Валу” є лауреати премії імені Тараса Шевченка (В. Базилевський, А. Дімаров, М. Слабошпицький), а також інших премій.

Мова піде про останню видану книжку Лілії Максименко “Перо Маат”.

“Як не горю – я не живу. Як не люблю – я не співаю” – словами поета можна сказати й про автора цієї книги, яка в різних за формою творах зобразила почуття, над утіленням якого в слові билися всі справжні літератори. Саме любов і є камертоном, який проводить нас чотиривимірним (у творах пропонованої книги фахово зміксовано давнину й майбуття) простором життя. Всі історії, викладені в цій книзі, реальні, хоча й іраціонально неправдоподібні в своїй макабричності. Як, власне, й сусідство кохання та смерті. Призначена ця книга для читачів, які вміють отримувати насолоду від слова, жесту, кожного прожитого дня. 

«Пісня про матір» Бориса Олійника, «Казка про калинову сопілку» Оксани Забужко, «Маруся Чурай» Ліни Костенко — ці та багато інших творів сучасних письменників можуть вилучити зі шкільної програми. Про це нещодавно заявив міністр освіти та науки Дмитро Табачник. На думку міністра, учні повинні розглядати на уроках літератури тільки тих письменників, які давно померли. Аргументує своє рішення він тим, що «існує європейська традиція: у школах не вивчають нині живих письменників, оскільки не устоялися ще естетичні критерії».

Виходить, що тепер школярі не знатимуть, про що пишуть і чим живуть нинішні літератори, не розумітимуть тонкощів та особливостей сучасного літературного процесу, не усвідомлять значення творів, які пишуться зовсім в іншому стилі та ключі, ніж ті, що вже вважаються класикою. На думку фахівців, курс літератури через це збідніє і не буде повним.

КОМЕНТАРІ

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України:

— Коли мова йде про Україну зі власною освітньою традицією, то перші ніж робити якісь реформи, треба десять разів подумати, ніж один раз відрізати. В українській освіті заведено, що ми вивчаємо не тільки історію української літератури, але й сучасний літературний процес. Наш інститут давно підготував програму для загальноосвітньої школи з української, російської та зарубіжної літератур для шкіл з українською та російською мовою навчання. Ця програма діє вже понад 10 років. Вона пройшла апробацію і схвалена педагогами та методистами. До прийняття незалежності України наша література була неповною, тому що не вивчалися ні ті письменники, які були репресовані, ні знищені комуністичним режимом, а це, для прикладу, Євген Плужник, Микола Хвильовий, Микола Куліш, — можна називати десятки імен. Ясна річ, всіх ми не можемо подати у програмі для школи, але найяскравіші постаті, які відзначаються особливим естетичним чуттям слова і чуттям проблем, які вони порушують, були включені до шкільного курсу. За комуністичного режиму не можна було і згадувати дуже яскраві імена українських письменників, які опинилися в діаспорі і творили поза межами рідної землі. Тому нам довелося поєднувати їх із потоком письменників, які творили на теренах України. Я назву кілька імен, які говорять про те, що їх не можна було не включити у програми: Володимир Винниченко, Євген Маланюк, поети празької школи. Завжди була традиція, що у школах вивчали українських сучасних письменників. Уявіть, як сьогодні не вивчати Ліну Костенко, Івана Драча, Бориса Олійника, Романа Іваничука, Юрія Мушкетика? Не всі вони включені у шкільну програму, бо відбувався дуже-дуже серйозний відбір, і повноти осягнути ми не могли, але намагалися показати, чим живе сучасна література. Крім того, з’явилася нова література, нові об’єднання, приміром, «Бубабу», нові імена — Юрій Андрухович, Ігор Римарук, Оксана Забужко, Сергій Жадан, Іван Андрусяк. Ми хоча б оглядово приділили їм увагу в програмі, щоб діти знали, в якому літературному процесі живуть, які сучасники які проблеми порушують. І це велично. А те, що нинішній міністр почув, що на Заході не вивчають живих класиків і вирішив зробити так у нас, неправомірно. Закрадається підозра, що таким чином вивільняються години для вивчення російської літератури. Але її і так вивчають школярі в курсі зарубіжної літератури. Добре, що наші діти мають загальне уявлення про світовий літературний процес. Звісно, слід вивчати і російську літературу, але не на шкоду і ущільнення української. Це позиція багатьох наших колег. Найближчим часом ми проведемо засідання вченої ради і висловимо свою позицію міністерству та громадськості.

Мирослав ПОПОВИЧ, директор Інституту філософії НАН України:

— Це чисто політичний хід, тому що вилучення з програми Павличка, Костенко та інших сьогоднішніх поетів, — це просто наслідок того, що вони займають певні політичні позиції, які не подобаються міністру. А взагалі це означає, що збіднюється саме поняття літератури. Чому обов’язково мають вчити тільки тих, хто писав у ХІХ столітті чи в першій половині ХХ століття? Чому обов’язково треба вмерти для того, щоб тебе знали молоді люди? Думаю, це припустимо для історика, який пише історію, — а хто пише про українську музику, не може не писати про Мирослава Скорика, Євгена Станковича та інших широковідомих у світі композиторів та виконавців. Так і в літературі, адже школярі вивчають не історію української літератури, а всю її площину, яка існує на даний момент. І як же тут без сучасників? Учні багато що втратять від цього, у них буде неповне і неефективне уявлення про сучасну українську літературу. Звичайно, їм треба самим читати, але спочатку знайомитись у школі з іменами нинішніх авторів і потім братися до самостійного вивчення. Так у людини проявляється літературний смак. Чому він має формуватися тільки на класиці ХІХ століття? Це дорога в нікуди.

Андрій КУРКОВ, письменник:

— Зі слів своїх знайомих, які викладають літературу в школах, знаю, що програму можна було б трохи змінити. На їхню думку, у ній є забагато мертвих письменників, митців діаспори, а епоха Розстріляного Відродження викладається занадто рано, коли учні ще не спроможні осягнути її суть і значимість. Тому, з цієї точки зору, може, і треба переглядати певні норми у шкільному курсі літератури. А щодо сучасних письменнників, то їх можна вивчати по факультативах або в розділі про літературу рідного краю. Бо я маю сумнів щодо якості усіх живих письменників, яких вивчають школярі. Але деякі з них, наприклад, Ліна Костенко — це наше святе, тому вилучати їх з програми не можна. Хоча, в принципі, живими класики не бувають. Критерії, за якими формують курс шкільної літератури, суперсуб’єктивні, багато що розглядається на ідеологічній основі, не часто оцінюються твори за якістю. Тому я б радив вивчати окремі твори живих письменників, але не всю їхню творчість. Якщо порівнювати нашу літературу з іншими, то в ній не так багато надбань, щоб щось викидати і вилучати Я не спеціаліст, хоча в мене є педагогічна освіта, але, складаючи програму української літератури, треба обрати два-чотири магістральні твори від класики ХVІІ—ХVІІІ століття і до Розстріляного Відродження. А далі треба вибирати, що включати у програму, а що ні, бо радянська література нічого супергеніального не залишила в пам’яті. Проте розуміти, що відбувається зараз, як розвивається сучасний літературний процес, — школярам однозначно треба.

Оксана ЗАБУЖКО, письменниця:

— Що ж тут «коментувати»? Табачник — людина малоосвічена, а малоосвічені люди в усі часи вважали, що «всі писателі вмерли» (як дивувався дядько в оповіданні Антоненка-Давидовича: «А що, й тепер писателі єсть?»). Свого часу, не забувайте, в інтерв’ю газеті «Сегодня» цей персонаж, просто за Гоголем, «всех удивил», преповажно ляпнувши: «Как сказал Александр Блок, времена не выбирают, в них живут и умирают». Фразу чув, а що належати вона може не мертвому (Блоку), а живому (Кушнєру), — це вже в голову «полковника історичних наук» не вкладається, такі люди завжди твердо знають, що «Муму» Тургенєв напісал»... Інша справа — що «такі люди» в нормальних країнах не бувають міністрами, а вже міністрами освіти — й поготів. Табачник з «освітою» в руках — це як мавпа з гранатою, і я не здивуюся, коли своїм хазяям біди він наробить більше, ніж Україні. Так що хай поскаче...

Джерело-газета "День"

- Куме, как вам нравится: Азаров сказал, что жить стало лучше, жить стало веселее! - Все правильно, кум! Когда кто-то говорит, что жить стало лучше – все вокруг смеются!

Фотографии Капельдудкина_без_крыши : Ольга Сумська


 

Ольга Сумська: "Без заповітного людина стає пустелею"

Ім'я і постать народної артистки України Ольги Сумської постійно на слуху і на виду. Знають фільми з нею – "Голос трави", "Карпатське золото", "Пастка", "Вечори на хуторі біля Диканьки"... До знаменитої "Роксолани" їх було аж два десятки! Загалом Ольга В'ячеславівна втілила чимало образів, у яких зійшлися вогонь, вода, земля саме українського походження. Для неї надто важливим є "дух батьківщини", родинні цінності. Напевно, тому наша бесіда несподівано для декого повернула в екологічне русло.

– Пані Ольго, в яких творчих турботах Ви зараз перебуваєте?
– Вони різного плану: серіали, зйомки в телепрограмах. Започатковуємо нові антрепризи разом із моїми колегами, про це ви ще почуєте. Ми, актори, намагаємося не говорити заздалегідь про те, що буде, – хай краще справдиться, тоді можна засвідчити факт: вистава або кінофільм є! Знімаюсь у серіалі "Єфросинія", його демонструють на каналі "Україна".

Перебуваю поки що більше у "вільному польоті". Звісно, трошки оговтуюсь після залишення каналу "Інтер"... Точніше, після звільнення практично всієї команди під аргументом "зміни формату". Буду далі шукати щось цікаве.

– На "Інтері" постійно відбуваються якісь пертурбації, без кінця "міняють формат", позбуваються потужних проектів типу "Шанс", "Караоке на майдані" тощо. Чи не могли б Ви підняти завісу на тим, що цього разу сталося?

Уважаемые ПЧелочки и лирушники, заглянувшие сюда ко мне!

Если кому-то будет необходим перевод на русский язык украинских текстов - сообщите мне в комментах. Я тогда выставлю и на другом языке.

Пока будет как есть!

Случайно нашла статью Николая Томенко. Поразилась актуальности! Привожу всю без "купонов".

Микола ТОМЕНКО, кандидат історичних наук, політолог

НАЦІОНАЛЬНА КУЛЬТУРА В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ — PERSONA NON GRATA

У сучасному політично-сакральному лексиконі чи не найвживанішими нині є поняття “національна культура”, “українське відродження”, “потенціал культури” тощо. Водночас з повною впевненістю можемо твердити: те, що названо українською культурою та її носіями, здебільшого нагадує окультну службу забезпечення владної еліти. Носії цієї псевдоукраїнської окультмісії завше готові освятити будь-які дії влади — чи то один проект Конституції чи зовсім протилежний; монетаристську концепцію розвитку економіки чи її антипод — патерналістську.

Умовою цієї культмісії значна частина української інтелігенції поставила фінансову підтримку національної культури. Такий підхід практично позбавив її головної суспільної місії — бути духовним провідником нації, з яким рахується і якого поважає влада. Історія з Конгресом української інтелігенції переконливо ілюструє дане становище”. Добра ідея об’єднання української інтелігенції на захист національної культури вже на першому етапі була значно дискредитована характером проведення Конгресу на основі організаційних структур Руху, Просвіти, УРП тощо. Далі, представницький форум висунув давню і традиційну для інтелігенції тезу: “Якщо влада допоможе нам матеріально — ми її підтримаємо”. Саме на цій фатальній ідеологемі: “Будуть гроші — буде й українська культура” (згадаймо подібний міф-бажання: “Буде держава — буде й культура”) слід зупинитися. Не заперечуючи важливості фінансово-економічного забезпечення національної культури, все ж вважаємо, що це далеко не визначальна і пріоритетна умова її повноцінного функціонування.

Владна політична еліта та національна культура

Головною проблемою катастрофічного стану української культури, як на мене, є брак національної владної еліти, котра б мислила категоріями української культури як органічної та рідної. Саме тому ми повсякчас є свідками абсолютно не зрозумілих з погляду національної поваги та навіть здорового глузду подій. Завдяки українському телебаченню ми мали можливість побачити, як Президент України Леонід Кучма демонструє досягнення українського театру своєму колезі із Киргизії Оскару Акаєву в Російській драмі; президентська адміністрація виступає політичним спонсором... російської версії “Орестеї” у постановці Штайна; мер Черкас у День Незалежності запрошує жителів на святкове футбольне шоу — “Черкаська влада” проти “Зірок російської естради”.

До речі, варто згадати, що український уклад завжди характеризувало домінування родинних цінностей. Вони дають про себе знати і в процесі творення сучасної “української культури”. Так, окремого дослідження потребує кар’єра акторки російського театру ім. Лесі Українки Тетяни Назарової. З політичним злетом її чоловіка Дмитра Табачника розпочинається становлення нової зірки українського театру. Результатом цього стає не лише отримання головних ролей та висока честь вести урядовий концерт на п’ятиріччя Незалежності України, а й водночас — звільнення головного режисера театру та міністра культури, які не змогли розпізнати великого таланту Назарової, Проте парадоксально, що домінування сімейних цінностей в середовищі української владної еліти абсолютно не характерне для сучасної масової культури. Майже річний показ в сімейний час американського телесеріалу “Династія” це не просто зневага, а цинічне ставлення до національних традицій виховання в родині та суспільстві.

Власне, тут ми підходимо до ще однієї важливої проблеми — стану масової культури в Україні.

Масова культура в Україні

Останнім часом наша країна може претендувати на звання високорозвиненої з погляду кількості фестивалів та інших тусівкових зібрань. Однак цс швидше негативне, ніж позитивне досягнення. На такі форуми, як правило, мистецьких елітних груп йде значна кількість бюджетних коштів та дискредитується сама ідея фестивалю як мистецького свята. Адже більшість з них є містечковими за впливом та клановими за характером організації. Водночас практично жоден не має системи діяльності протягом усього року, щоб донести набутки нової української культури до широкого глядача. Тим часом в 52-мільйонній Українській державі простий слухач сучасної української музики має аж... одне місце, аби придбати в досить широкому асортименті аудіокасети та компакт-диски. За іронією долі це місце — майдан Незалежності м. Києва, де в період так званої перебудови та гласності проходили неформальні зібрання, мітинги та продавалася самвидавна патріотична література. Подібний стан і з книговиданням. У торговельно-комерційній мережі переважає російськомовна книга (російських, білоруських та інших видавництв “братніх” країн). Не кажемо вже про україномовну відеопродукцію, пошуки бодай одного примірника якої для автора закінчилися безуспішно. Проте цей аспект реального стану української культури є все ж більш політичним, ніж економічним. Річ у тому, що продукція масової культури (книги, касети, компакти, відео), яка оточує нас, в цілому є піратською, тобто такою, що не оподатковується і не має ліцензій. Саме тому вона значно дешевша від продукції української. Порівнявши ціни, можна пересвідчитися, що пересічному українцеві вигідніше купити російсько- чи англомовну касету за 1, 5—2 гривні чи компакт-диск за 6—10 гривень, ніж українську касету за 2—3,5 гривні, а компакт-диск за 20—25 гривень. Тож, як кажуть, — не хочеш, а мусиш купувати хоч і не українську, зате дешеву продукцію.

Шароварщина і шарварківщина

Здавна головною прикметою унікальності і водночас недолугості української культури називають її народний характер. У добу радянської держави і фактично донині більшість засобів масової інформації “пропагує” національні культурні традиції за звичною, усталеною схемою: фольклор, самодіяльна творчість — українська; класична, сучасна музика — російськомовна, в кращому разі — російська або американська. Сторонню людину в нашій державі страшенно вражає, чому оригінальні, неповторні мелодії української пісні чуєш звідусіль, а сучасні естрадні майже ніде. І такій людині доводиться розтлумачувати, що як в радянський період, так і в добу “розбудови української державності” робилося і робиться все, щоб довести, що українська, тобто малоросійська, а точніше селянська народна культура не здатна витворити власної бардівської, поп- чи рок-музики. Ця інерція є настільки сильною, що часом якогось українського філістера чи державця може злякати вже сама думка про можливість існування в Україні репу чи техно. Тож нині, після часів комуністичної України, коли головною ознакою офіційної української культури була так звана “шароварщина” (абсолютизація та пропаганда псевдонародної української творчості), то нині її замінила “шарварківщина”. Нову епоху в розвитку української культури завдячуємо найбільш знаному та заслуженому, за визнанням Президента України та його команди, діячеві культури — Борису Шарварку. Саме він формує в сучасній Україні та головно поза її межами образ малоросійської культури. Адже пан Шарварко тримає монополію на організацію всіх концертів та шоу за державний кошт. Змінивши нині кольори та символи, український класик продовжує сповідувати давню концертну схему, затверджену ще ЦК КПУ. Коли йдеться про народну музику та фольклор, то вона мусить бути українською; класична музика — італійською чи іншою “цивілізованою” мовою, а сучасна музика — російською. Можливі винятки, оскільки вже нібито й час інший, але правила як працювали, так і працюють. Найпоказовішими в цьому сенсі, тобто у “шарварківському” стилі, є концерти на День Української Армії та під час останнього Слов’янського базару. Мистецький форум до Дня Української Армії (зауважимо, що на нього із наших податків витрачено 20 млрд. карбованців), окрім традиційних українських самодіяльних колективів вітали військо незалежної держави піснями Юрій Богатиков, Ірина Понаровська та інші знані й достатньо дорогі за оплатою російські виконавці. На Слов’янському базарі 1996 року від України в черговий раз не знайшлося достатньо виконавців сучасної музики. В так званому українському концерті на Слов’янському базарі 1996 року (День України) його духовними отцями стали московські “українці” Федір Полянін та Йосип Кобзон. На ньому було продемонстровано нашу традиційну лагідну вдачу, бо в “українському концерті” ведучі радо представили спочатку виконавців з Росії, а потім Білорусії, виявивши повагу до народів-сусідів. Дай Боже, щоб колись нам пощастило виступити на концерті до Дня Росії чи Білорусі. А потім ми стали свідками виступів представників третього ешелону української музики, за винятком хіба що кількох зірок. В останній частині, як і передбачалося давньою політбюрівською (шарварківською) схемою, українську рок- і поп-музику репрезентував російськомовний “Фристайл”, який має таке ж відношення до української культури, як і до японської. Сумно, що українська культура на наші гроші постає перед власним та зарубіжним глядачем у псевдовигляді під “упаковкою” бездарних організаторів та режисерів. Я розумію, що це для них просто робота, як і українська мова — робоча. Тож і виходить нині, що те, що називають українською культурою, — є нібито офіційна або робоча культура, яка не має нічого спільного із справжньою національною культурою. Про неї згадують у доповідях державці, пишуть у пресі, а насправді процвітає російська, американська, російськомовно-єврейська, лише не українська. У представників національних мистецьких меншин немає комплексу неповноцінності, на відміну від нас, українців, за що їх треба вітати. Недаремно Роман Карцев, вітаючи на першому каналі українського телебачення найпопулярнішого нині за кількістю власних програм і концертів на державних телеекранах Яна Табачника, побажав йому й надалі пропагувати російськомовну єврейську культуру.

Поза тим сьогодні в Україні народилась й україномовна, а не українська культура. Яскраве підтвердження цього феномена спостерігаємо, зокрема, в сучасній естрадній музиці. Прикладами україномовного доробку слід вважати деякі пісні Олега Слободенка, Павла Зіброва та інших, які за мелодикою та змістом абсолютно далекі від української традиції.

Чи є вихід із ситуації? Є, і його не треба віднаходити. Дана система діє в європейському світі й полягає в підтримці національної культури та стримуванні піратської, іноземної продукції через відповідну податкову політику, яка стимулює вітчизняні книговидавництво, музику і створює більш жорсткі умови експорту іноземної продукції масової культури. Водночас розуміємо, що в силу певних обставин структура сучасного капіталу в Україні виглядає таким чином, що пріоритетним є російськомовний підприємець. Саме це є передумовою підтримки російськомовних, навіть не російських виконавців. Щоправда, тут маємо все ж ключовою проблемою не мовний вибір капіталу, а настрої влади та засади гуманітарної політики в державі. Це визначає орієнтації шоу-бізнесу, а відповідно й капіталу. Отож, якщо подобається Людмилі Кучмі Йосип Кобзон, то його будуть запрошувати щонайменше на урядові українські концерти.

Таким чином, як на мене, культурна ситуація в Україні видається достатньо складною з одного боку, а з іншого — дещо банальною.

Допоки українська владна система не сприйматиме національну культуру як власну, доти ми її не матимемо. І не слід дошукуватись зовнішніх факторів чи інших метаморфоз стану української культури, “часи змінюються — лишаються звичаї влади”. Тож маємо прем’єр-міністра, діти якого відвідують російську гімназію в Києві; Президента, що опікується російськими акторами, та український народ, що по селах та містах засинає та прокидається з мрією “про белый мерседес”, “черный пистолет”, “Кольку бабника” і журиться, що “у нас в Сибири холода”.

А що вдієш? Не маємо власне української влади — годі мріяти про власну національну культуру.

“Універсум”, ч. 9—10, 1996

Ну и как вам дата!

Тюрьма в городе Чорткове

 известна ещё с XIX века. Она была второй по величине в Тернопольской области и обслуживала несколько южных районов. После прихода большевиков в 1939 г., числилась как областная тюрьма №2. С первых дней новой власти тюрьма была переполнена. Уже с октября 39 г. начались массовые аресты бывших чиновников, военных, крупных владельцев, руководителей общественных организаций, культурно-просветительских учреждений. Значительную часть узников в этот период составляли поляки и украинцы, наряду с русскими, евреями и другими населявшими край народами. Выполняя указания партийного руководства, с запланированным для каждой местности количеством арестованных «врагов советской власти», НКВД на допросах пытками вынуждало заключённых подписывать вымышленные ими стандартные протоколы «преступной деятельности». В марте 1940 г. в тюрьмах Западной Украины были приговорены к расстрелу 3435 политзаключённых, из них только по Тернопольской области – 822, и среди них около половины – из Чортковской тюрьмы. Следующим объектом преследований стало патриотически-настроенное крестьянство и интеллигенция. Репрессивная деятельность нарастала до июня 41 – го. Осуждённых этапировали через Тернополь в Сибирские лагеря, высшую меру приводили в исполнение на месте. Узники, которым посчастливилось пережить все муки и возвратиться из Сибири, рассказывают о быте в тюрьме и методах ведения следствия. С подследственными обращались жестоко, создавали им тяжелейшие условия. Кормили преимущественно похлёбкой из вонючей рыбы с отходами муки или крупы, предназначенными для скота.

В конце 1940 г. в тюрьме вспыхнуло восстание. О нём известно немногое. Организаторы – украинец Футрик, поляки Бартошин и Чесик были расстреляны.

Жители города не многое знали о том, что происходило за стенами расположенной почти в центре города четырёхэтажной тюрьмы. Среди рядовой обслуги были местные жители, и то, что они там видели, заставляло их хранить тайну, но кое-что уже тогда становилось явным. По городу ползли слухи, что в тюрьме происходят страшные дела. Молодой энкаведист Цисарев, определённый на жительство в дом Софии Сенькив, иногда участвовал в тюремных следствиях. Хозяйка однажды слыхала, как он во сне кричал «Дай нож! Режь грудь!». Утром спросила, что ему снилось. Ответил: «Работа».

С самого начала своего существования карательная система СССР и УССР для поддержания власти большевиков, кроме судебных органов, активно использовала деятельность внесудебных органов - разнообразных «троек» и Высшей Двойки, которые наиболее быстро и продуктивно выполняли волю Великого вождя. В связи с празднованием в СССР 10-летия Победы «Великого Октября» на основании массовой амнистии 1927 все ранее враждебные к советской власти граждане подверглись амнистии. Люди, которые были по тем или иным причинам зачислены к врагам советской власти, в связи с амнистией, считались невиновными и не могли привлекаться к уголовной ответственности за прошлые действия. Этот «гуманный шаг» был принят фактически для поддержки соответствующих демократических правоотношений с иностранными государствами. Однако, как выяснилось, он фактически ничего не менял в карательной политике советских правоохранительных органов.

 Наиболее ярко это проявилось во время подготовки к празднованию 20-летия Великого Октября, когда органы НКВД СССР совместно с другими правоохранительными структурами по указанию большевистского руководства были ориентированы на беспощадную борьбу с гражданами, которые думали иначе, и представителями бывших господствующих классов.

 Тем более что перед началом Великого террора 1937-1938 годов Н.И.Калинин в своей речи официально заявил, что амнистия 1927 продолжает действовать, и советские граждане не будут отвечать за былые проступки.

На самом деле все проходило иначе. На основании принятого на заседании Политбюро ЦК ВКН (б) 02.07.1937р. решения «Об антисоветских злементах» ЦК ВКП (б) предложил начальникам областных, краевых, республиканских НКВД взять на учет всех кулаков и уголовников, вернувшихся из тюрем, с тем, чтобы наиболее враждебные из них были немедленно арестованы и расстреляны в порядке административного проведения их дел через «тройки». Менее активны, по их мнению, лица должны быть переписаны и высланы в отдаленные районы СССР по указанию НКВД.

 Центральный Комитет требовал подать в 5-дневный срок состав «троек», а также количество лиц, которые должны быть высланы.

http://www.rbc.ua/rus/digests/show/posle-avarii-polskogo-tu-154-rf-zavladela-shiframi-nato-14052010171500

Давайте говорить предельно честно -
В стране нет Президента Украины:
Донецкий Вор – говно, пустее место -
Развал стране готовит и руины!
Хам с Банковой с империей кровавой
Секретный договорчик подписали -
Тем суверенность, целостность державы
Коту под хвост намеренно послали,
Никто не гарантирует народу
Ни независимость, ни прежние границы,
У власти – прокремлёвские уроды,
И нет Суда, Свобода – только снится!
Вопрос стоит ребром, без сантиментов -
Нам оставаться цельною страною,
Иль узурпаторы, воспользовшись моментом,
Страну порвут гражданскою войною!
Идёт раздел не по партийным взглядам,
Ты – патриот, или ты враг отчизне? -
За Украину встанешь вместе, рядом,
Или готов к страны последней тризне!
Нет – промосковскому уродов договору,
Да – разогнать продажную ораву,
Импичмент – лживому гаранту Хаму-вору,
К ответу – оборотней, предавших державу!

Гермоген

http://blogs.pravda.com.ua/authors/haran/4be7a464d1fef/

Самая большая проблема Украины не в том, что она распродает активы России, а в том, что она вновь потеряла возможность проввести реформы.

Об этом пишет британский еженедельник Economist.

"Даже циники украинской независимости не могли предвидеть фарс, который был разыгран 27 апреля, когда парламент ратифицировал соглашение о продлении аренды для ЧФ в Севастополе в обмен на дешевый газ", - пишет издание.

"Яйца, дым и драки - грустное отображение несостоятельности Украины подтвердить независимость надлежащими реформами, серьезными политическими дебатами и действенной юридической системой", - говорится в публикации, сообщает BBC.

Комментируя обнародованные прессой проекты соглашений Украины и России о сотрудничестве в энергетике, еженедельник пишет, что Украина, судя по всему, не получит никаких активов в России, а взамен гарантирует неприкосновенность российских активов в Украине, а также обязуется не отбирать газ из трубопроводов.

"Настоящая измена - это не аренда Севастополя, а неспособность реформировать экономику, чтобы уменьшить энергетическую зависимость от России", - пишет Economist.

Новое соглашение, отмечает издание, плохо скажется и на России: "Энергия остается почти единственным эффективным инструментом, который Россия может применить, чтобы формировать отношения с соседями".

Комментируя соглашение о флоте, еженедельник пишет, что "практические последствия сделки ограничены". Соглашение лишит Украину возможности вступить в НАТО - отмечает Economist, но добавляет, что такая возможность и без того уже "спряталась за горизонт".

Издание приводит опрос, согласно которому, 60% украинцев поддерживают то, чтобы российский флот оставался в Украине. Economist пишет, что если бы Украина пыталась заставить Россию покинуть Севастополь, это могло бы привести к конфликту.

Одновременно, еженедельник отмечает, что военное значение флота довольно низкое. ЧФ имеет три больших военных корабля, самому современному из которых - 30 лет, а также несколько меньших судов и самолетов.

Однако главное значение Севастополя для России - это его символичность, поскольку он занимает "значительное место в национальном сознании": "Вывод из Севастополя был бы унижением".

Издание отмечает, что соглашение о флоте - недешевое для России и платить за него будет не Газпром, а налогоплательщики.

Черноморский флот нужен российской власти для войны с Грузией.

Об этом заявил российский оппозиционный политик Борис Немцов в эфире программы "Черное и белое" на телеканале ТВі, комментируя соглашение о продлении срока базирования ЧФ РФ в Крыму.

"Для Путина и Медведева важно показать, что Россия сохранила свои стратегические позиции на Черном море, что легендарный Черноморский флот остался незыблемым, и они готовы заплатить немыслимую цену", - сказал он.

"Это цена, аналога которой в мире нет. За аренду Черноморского флота Россия платит 4 миллиарда долларов, а, например, Америка платит за крупнейшую военную базу в мире, за базу в Окинаве (Япония) 800 миллионов", - подчеркнул политик.

"Им нужно показать, что они вот такие крутые, что они встают с колен, что они защищают геополитические интересы России. Их абсолютно не интересует, что ЧФ РФ является в основном уже металлоломом", - считает Немцов.

"В случае конфликта России с НАТО абсолютно очевидно, что флот не будет выпущен из Босфора с Дарданелл, потому что эти проливы контролирует НАТО. Флот имеет значение только в акватории Черного моря", - сказал он.

Немцов убежден, что "Черноморский флот нужен сейчас Путину и Медведеву для войны с Грузией".

По его словам, во время российско-грузинской войны в августе 2008 года "они утопили аж два катера грузинских, и сейчас они за это заплатят 40 миллиардов долларов".

"Когда они демагогично заявляют, что мы еще флотом Украину будем защищать, то я хочу задать вопрос: от кого?", - отметил российский политик.

"Что думает украинская власть? Им нужно выбираться из кризиса, им нужен газ дешевле, им нужно выполнять предвыборные обещания, и, кроме того, нужно обеспечить работой тех, кто живет в Севастополе. Они решают такую конкретную народно-хозяйственную задачу", - сказал Немцов.

"И они ее, как бизнесмены, не как политики, а как бизнесмены, блестяще решили", - подчеркнул он.

"Позиция оранжевых мне понятна. Они думают о долгосрочной, многолетней стратегии. Ющенко точно об этом думает. Тимошенко думает о власти, естественно, но Ющенко конкретно думает об этом", - считает политик.

Кроме того, комментируя события в Верховной Раде во время ратификации соглашения о ЧФ РФ, Немцов сказал: "Судя по тому, что происходило в Верховной Раде, на дружбу это не похоже. Похоже это скорее, в лучшем случае, на футбольных фанатов. "Шахтер" - "Динамо", например".

"В худшем случае это похоже на палату для буйных сумасшедшем доме", - подчеркнул он.

Борис Немцов заявил, что порядок, который есть в России, не имеет ничего общего с европейским.

"Я хочу сообщить, что порядок, который, как вам кажется, есть в России, ничего общего к порядку, который существует в Европе, например, не имеет. У нас, на самом деле, свобода воровать есть в России", - отметил политик.

"У нас есть принцип, что если ты лоялен, то ты можешь воровать", - подчеркнул Немцов.

"Если вы хотите, чтобы социальное расслоение было таким же, как в России...то, в принципе, можете скопировать путинский режим. Только я могу сказать и я надеюсь, что у вас с этим копированием хорошего ничего не получится", - заявил он.

Говоря о том, что надо делать украинской оппозиции, политик отметил: "Первое - надо набраться терпения. Второе - не надо истерить по любому поводу. Третье - надо уметь ждать. Четвертое - бессмысленно выступать против каждого действия власти, это неправильно".

Немцов подчеркнул, что оппозиция должна бороться за свободу слова: "Невозможно себе представить прямой эфир в России вообще. Их там нет. Невозможно представить дискуссию Путина с оппозицией. У нас страна - не место для дискуссий".

"Невозможно себе представить серьезный разговор, например, о взаимоотношениях Путина и Ромы Абрамовича, Путина и Дерипаски, Путина и Кадырова", - сказал он, добавив, что "эволюция Путина началась с уничтожения свободы".

"Сначала вставили всем в рот кляп, а после этого стали воровать. Как только кляп будет во рту, воровать будут больше", - отметил российский политик.

Кроме того, Немцов заявил: "Пришел Янукович и Украина стала к нему хорошо относится. Мне это напоминает медовый месяц. Женитьба Януковича на Украине. Все друг другом счастливы, довольны, за 50 дней решили кучу проблем".

"Политический медовый месяц может длиться год, два. Я вас уверяю, что пройдет какое-то время, люди начнут уставать, начнут отмечать ошибки, воровство", - сказал он.

"Потом начнутся коммунальные будни, мордобой на кухне, потом выяснится, что обещали снизить коммунальные тарифы, а они выросли, обещали создать рабочие места, а они исчезли, обещали подружиться с Россией, а все равно конфликты", - заявил Немцов.

Украинская правда

Над этим стоит задуматься!

- Если Янукович поздравил журналистов с Днем свободной прессы, значит, со свободой слова в Украине все будет хорошо?

- Это значит, что Виктор Федорович считает, что для свободной прессы одного дня в году будет вполне достаточно.

Поймал Янукович золотую рыбку и говорит ей:
- Хочу быть президентом пожизненно, аж до самой смерти!
Отвечает ему рыбка золотая:
- Как хочешь - дело хозяйское... А то мог бы и больше пяти лет прожить...

Заседание кабинета министров было прервано и переносится на неопределенный срок. Азаров начал в очередной раз вести заседание на украинском языке и вывихнул его.

- Куме, чем тоталитаризм отличается от авторитаризма? - Ну, при авторитаризме оппоненту просто выбивают зубы, а при тоталитаризме оппонента просто вместе с зубами закатывают в асфальт! - Понятно, что только благодаря тоталитаризму у нас может появиться много новых дорог!

- Тимошенко сделала первый шаг к примирению с Ющенко. -Какой? -Она признала, что анекдоты, которые рассказывала Путину про Виктора Андреевича, были не смешные.

Запись в дневнике ученика: "Вел себя на уроке как депутат Верховной Рады от оппозиции на пленарном заседании".

Учитывая, что Рада принимала бюджет и ратифицировала договор с Россией в задымленном зале и под вой сирен, депутаты коалиции хотят предоставить себе статус участников боевых действий.

День победы - это праздник когда люди, которые никогда не воевали, но имеют всё, обещают тем, которые воевали, но не имеют ничего, что когда-нибудь и у них всё будет.

Объявление: Укрзалiзниця срочно купит действующий вулкан"

Когда журналисты спросили Черновецкого, почему в Киеве так грязно, мэр ответил: - Вулкан Эйяфьятлайокюдль в сутки выбрасывает десятки тонн грязи, а у нас дворников не хватает.

После инаугурации уставший Янукович улегся в постель к своей Люсе, и только собрался уснуть, как почувствовал толчок коленом под зад.
Жена игриво зашептала:
“Думал ли ты Витька, простой енакиевский гопник, что будешь с первой леди страны спать?!”

Появился новый вид "галерных рабов": сидят сверху, гребут к себе.

Говорено об этом уже немало. Думаю, что и все эти документы бродили по страничкам Лирушков. Как знать, возможно с официальных сайтов они скоро исчезнут. Особенно учитывая протаскиваемый новый закон о пользовании и контроле сети Инета в России.

Поэтому стоит зарезервировать для памяти.

Если биография самого проффесора Януковича пестрит белыми пятнами, то о его папиньке просто ничего не известно.

Сам Янукович открыл о отце только то, что родился он 1923 года, учился в местной летной школе, а в самом начале войны был героически ранен и лежал в госпитале сколько времени, одному Богу ведомо.
Вот только при более детальном рассмотрении остается открытым ряд вопросов, в какой части служил, как был ранен, где лечился, кроме того в списках курсантов Ворошиловградского летнего училища 1935-1941 года курсант Янукович не значится. Не числится Янукович старший и всписках ветеранов ни войны ни труда, наград не имеет, ни за героическое ранение, ни за годы труда при советской власти. Если бы он имел хотя бы малейшее отношение к ВОВ, был бы награжден если не боевой медалью, то обязательно юбилейной, какой награждаются все ветераны. Давайте зададимся вопросом, кем мог быть молодой, совершеннолетний парень в годы войны:
а) Бойцом красной армии, на худой конец эвакуированным в тыл трудягой, что поданные сыном данные отрицают.
б) Дезертиром или полицаем

Если вариант «а» вышеперечисленное исключает, то к варианту «б» имеются имеются подтверждающие документы.

Документ РАЗ.

Если у вас возникли какие-то мысли по поводу - однофамилец, то приводим Документ ДВА

Я думаю папенька может гордиться своим чадом, потому как мы видим что сын пошел по его стопам. Насколько же теперь выглядят лицемерными выпадки Партии Регионов в сторону Бандеры, потому что в то время когда Бандера сидел в лагере в Германии, отел лидера партии грабил месных крестьян в пользу нацистов и сдавал им Белоруских партизанов.

Хотите немного подробней ознакомиться с глубоко непорядочными корнями рода Януковичей, зайдите сюда:  http://polizaisled.blogspot.com/

Великий КРЫЛОВ!!!

Лягушки, просящие царя

Лягушкам стало не угодно
Правление народно,
И показалось им совсем не благородно
Без службы и на воле жить.
Чтоб горю пособить,
То стали у богов Царя они просить.
Хоть слушать всякий вздор богам бы и не сродно,
На сей однако ж раз послушал их Зевес:
Дал им Царя. Летит к ним с шумом Царь с небес,
И плотно так он треснулся на царство,
Что ходенем пошло трясинно государство:
Со всех Лягушки ног
В испуге пометались,
Кто как успел, куда кто мог,
И шепотом Царю по кельям дивовались.
И подлинно, что Царь на диво был им дан:
Не суетлив, не вертопрашен,
Степенен, молчалив и важен;
Дородством, ростом великан,
Ну, посмотреть, так это чудо!
Одно в Царе лишь было худо:
Царь этот был осиновый чурбан.
Сначала, чтя его особу превысоку,
Не смеет подступить из подданных никто:
Со страхом на него глядят они, и то
Украдкой, издали, сквозь аир и осоку;
Но так как в свете чуда нет,
К которому б не пригляделся свет,
То и они сперва от страху отдохнули,
Потом к Царю подползть с предАнностью дерзнули:
Сперва перед Царем ничком;
А там, кто посмелей, дай сесть к нему бочком:
Дай попытаться сесть с ним рядом;
А там, которые еще поудалей,
К Царю садятся уж и задом.
Царь терпит все по милости своей.
Немного погодя, посмотришь, кто захочет,
Тот на него и вскочит.
В три дня наскучило с таким Царем житьё.
Лягушки новое челобитьё,
Чтоб им Юпитер в их болотную державу
Дал подлинно Царя на славу!
Молитвам тёплым их внемля,
Послал Юпитер к ним на царство Журавля.
Царь этот не чурбан, совсем иного нрава:
Не любит баловать народа своего;
Он виноватых ест: а на суде его
Нет правых никого;
Зато уж у него,
Что завтрак, что обед, что ужин, то расправа.
На жителей болот
Приходит черный год.
В Лягушках каждый день великий недочёт.
С утра до вечера их Царь по царству ходит
И всякого, кого ни встретит он,
Тотчас засудит и – проглотит.
Вот пуще прежнего и кваканье, и стон,
Чтоб им Юпитер снова
Пожаловал Царя инова;
Что нынешний их Царь глотает их, как мух;
Что даже им нельзя (как это ни ужасно!)
Ни носа выставить, ни квакнуть безопасно;
Что, наконец, их Царь тошнее им засух.
"Почто ж вы прежде жить счастливо не умели?
Не мне ль, безумные, – вещал им с неба глас, -
Покоя не было от вас?
Не вы ли о Царе мне уши прошумели?
Вам дан был Царь? – так тот был слишком тих:
Вы взбунтовались в вашей луже,
Другой вам дан – так этот очень лих;
Живите ж с ним, чтоб не было вам хуже!"

Вот как они поздравляли друг друга с Первомаем!

Искала поздравительные открытки с Первомаем, и надыбала на такое...

Польская прокуратура обратилась к русским следователям с требованием объяснить замену ламп освещения взлетно-посадочной полосы на аэродроме под Смоленском после таинственного крушения самолета президента Польши Леха Качиньского. Об этом сообщает портал телеканала TVN24.

По словам пресс-секретаря Главной военной прокуратуры Польши Збигнева Жепы, польские следователи обратились к русской стороне после опубликования в СМИ информации и фотографий, на которых видно, как русские солдаты и менты заменяют лампы.

В то же время руководитель Военной окружной прокуратуры Иренеуш Шеленг на пресс-конференции в Варшаве в минувший вторник отказался детальнее прокомментировать этот вопрос. «Есть правило, что во время следствия не должны опережаться движения следственных органов. Обнародование, открытие своих движений может осложнить ход расследования», — сказал он.

Портал TVN24 опубликовал фотографии белорусского журналиста Сергея Серебро, сделанные на аэродроме после авиакатастрофы. На фотографиях изображены люди в военной и милицейской форме, которые меняли лампы на взлетно-посадочной полосе.

Журналист также сфотографировал, как они тянули кабель к лампам освещения, что может свидетельствовать, что русские их просто выключили перед посадкой  президентского самолета, отмечает TVN24.

Между тем польские следователи якобы не имеют права обнародовать доказательства по делу о катастрофе самолета Леха Качиньского под Смоленском без согласия русской «прокуратуры», которая почему-то «ведет следствие», хотя русская сторона является главным подозреваемым в  убийстве.

Об этом на пресс-конференции в Варшаве сообщил председатель Окружной военной прокуратуры Иренеуш Шеленг.

Шеленг, как и генеральный прокурор Польши Анджей Шеремет, присутствующий на пресс-конференции, отметили «хорошее сотрудничество» польских следователей с русскими «коллегами».

По словам Шеленга, польских следователей (четыре военных прокурора, пять работников жандармерии и три представителя Агентства внутренней безопасности), получили доступ к материалам дела, а также принимали участие в прослушивании около 50 свидетелей по этому делу. «Более того, русские разрешили нам ставить конкретные вопросы», — отметил он.

Польские прокуроры призвали не строить версии на основе сообщений в СМИ, которые не отображают полной картины произошедшего, хотя сами прокуроры вообще никакой версии, кроме заведомо  лживых русских не «отображают».

Они сообщили, что на сегодняшний день не отбрасывают ни одной из версий, и признали, что дело будет спущено в долгий ящик и они «не ожидают быстрого расследования».

«Ни одна из них (версий) не является доминирующей, ни одной не отбрасываем», — сказал на пресс-конференции представитель Комиссии по исследованию авиакатастроф Министерства обороны Польши Збигнев Дроздовский.

 По утверждениям СМИ русских террористов, самолет Качиньского в условиях «густого тумана», которого не было, спустился слишком низко и зацепил крылом за некое дерево,  которого тоже не было, что привело к авиакатастрофе. Причиной столь низкого восхождения якобы «мог быть 60-метровый (это длина, а не высота) овраг», о котором раньше не говорилось ни единого слова, из-за чего «приборы показывали пилоту безопасную высоту».

Как мог неглубокий овраг высотой от силы в несколько десяткой сантиметров конкретно сбить показания высотомера и почему этот самый овраг, если он вообще существует в природе, не мешал благополучно приземляться всем другим самолетам в течение всего периода существования аэродрома, русские не пояснили.

Большинство журналистов, занимающихся расследованием убийства 96 представителей польской элиты в Катыни-2, указывает со ссылкой на польских военных, давших неофициальную информацию крупному румынскому информационному агентству, что международная террористическая организация ФСБ России применила против польского самолета электромагнитное оружие от генератора с земли, в результате чего были выведены из строя все приборы в кабине самолета, включая управление двигателями.

Ряд американских сайтов со ссылку на американскую инсайдовскую разведывательную информацию пишет о том, что на борту самолета при посадке была взорвана бомба.

Крики в салоне лайнера зарегистрировали через микрофон в кабине пилотов бортовые самописцы, пишут польские СМИ со ссылкой на одного из следователей военной прокуратуры Польши, сообщает «Польское радио».

 Также стало известно, что два из трех самописцев разбившегося самолета президента Польши Леха Качиньского расшифрованы, речевой — требует восстановления, так как, видимо, был сознательно испорчен русскими, чтобы сокрыть убийство ими Президента Польши.

Отдел мониторинга

КЦ