Тобі знайоме почуття спустошення,
Коли ідуть бої без оголошення,
Коли Вітчизну ділять, не спитавши дозволу,
А у душі тепло замінюють морозами.
І ніби ти спортсмен, вже котрий рік не в формі,
Прийшов до тями, опинившись на платформі…
Пульсує в грудях серце посеред самотності,
І вже ось-ось почнеться відлік незворотності…
І ніби до повітря доступ перекрили,
Та через мить ти підірвешся на ворожій міні…
І ніби місто охопила революція:
Скрізь падає каміння, палають вулиці.
А на майданчиках дитячих гуляє вітер,
Порожня гойдалка, там де вчора були діти
І в тиші нелюдській, мов ті скриплячі ґрати,
Луна довічний сум твоєї втрати.
Тобі знайоме прощавання нескінченне
Коли лиш біль та відчай біжать по твоїх венах…
Квиток в один кінець і ти стоїш на станції
І ледь тримаєшся, щоб не зійти з дистанції.
У голові прокручуєш з життя світлини,
Щоб все запам’ятати до останньої краплини.
І вже нема часу триматись за руки,
І наче мить проносяться години.
А далі потяг їде на шаленій швидкості,
Від рідної землі твоєї долає відстані,
Туди, де з гір зриває ріки водоспадами,
Та крик птахів розлітається по автострадах.
Туди, де ми навік пов’язані з тобою,
Туди, де час ніколи нам не дасть спокою
У цих миттєвостях та їх дрібних частинках,
Ми разом до останньої життєвої сторінки.
І нехай з тобою поруч ще не скоро буду я,
Я тебе не забуваю, бо ріднішої немає.
https://www.youtube.com/watch?v=A02B3jIaVLQ
=Дмитро Шуров, Катерина Галенко=
_____________________________________
Тебе знакомо это ощущение вращения,
Как будто ты весь мир обидел и нет прощения,
Как будто кто-то вывернул все клетки наизнанку
И гениальный доктор не поможет исцелению.
Как будто ты спортсмен, уже который год не в форме,
Боец, попавший в плен во вражеской униформе.
Как будто в камере сидишь, холодной одиночке,
И часовой вот-вот зайдет и даст тебе по почкам.
Как будто перекрыли воздух субмарине
И через миг ты подорвешься на фашистской мине.
Как будто город твой охвачен революцией,
Бросаются камнями, бегут по улицам.
По опустевшим игровым площадкам ветер
Разносит крики призраков. Вчера здесь были дети.
И в этой тишине под скрип разбитой двери
Звучит далекий колокол твоей потери.
Тебе знакомо это бесконечное прощание,
Когда в твоих сосудах кровь на грани закипания,
Когда состав слетает с рельс, не дотянув до станции
И самый лучший солдат бежит в отчаянии.
А ты готов вдыхать её до головокружения,
Гореть в её аду до полного самосожжения,
Стоять над бездною, держаться за руки
И чувствовать как тихо замерла Вселенная.
А дальше падать вместе на предельной скорости,
Туда, где ядерными взрывами сияет солнце,
Туда, где с гор срывает реки водопадами
И крики птиц разлетаются по автострадам.
Туда, где мы навеки связаны одной нитью,
Туда, где время нас двоих подхватит и похитит
Из этого мгновения каждой маленькой частицы.
Мы будем вместе до последней выцветшей страницы.
Пусть все реки вытекают до последнего ручья,
Я тебя не променяю, потому что ты родная!
Пусть все деньги пропадают до последнего рубля
Я тебя не променяю, потому что ты родная!
Пусть все птицы улетают до последнего птенца
Я тебя не променяю, потому что ты моя!
https://www.youtube.com/watch?v=msFsZkiOXU0
=Дмитрий Шуров=
