У 35-річної черкащанки Ольги Юріної в результаті ворожих обстрілів українських позицій фосфорною зброєю розвинувся рак четвертої стадії. Дізнавшись, що лікарі виписали її додому вмирати, українська діаспора в Італії взяли жінку під свою опіку.

Жінка родом із Звенигородки Черкаської області, психолог за освітою, пішла на службу в армію, щоб морально підтримувати наших воїнів. Підрозділ Національної гвардії України, в якому служила Ольга, базувалася в одній з найгарячіших точок – біля селища Широкино. Там практично безперервно йдуть обстріли, бойовики часто застосовують заборонені види зброї, включаючи фосфорні боєприпаси.

Снаряди і бомби, начинені білим фосфором, викликають рак – це показала війна в Іраку. Військові медики стверджують: саме фосфорна зброя стало причиною того, що серед українських захисників різко почастішали випадки онкозахворювань. Хвороба вражає молодих і здорових бійців.

Цілий рік Ольга лікувалася в онкодиспансерах і приватних клініках. Перенесла вісім курсів хіміотерапії, але вони не дали позитивного результату: хвороба прогресувала. Дійшло до того, що молода жінка могла пересуватися тільки в спеціальному корсеті: рак роз'їв шийні хребці.

"Маючи четверту, тобто останню стадію раку, я навряд чи змогла б прожити ще цілий рік без підтримки чоловіка. Для мене Діма більше, ніж чоловік: брат, батько, найближча і найрідніша людина в одній особі. До речі, вирушаючи на фронт, я й подумати не могла, що там зустріну свою долю. Наш медовий місяць пройшов в онкодиспансері, де я отримувала перший курс хіміотерапії. Тоді у мене відмовили ноги, і Діма носив на руках, купав, переодягав ...", – зізнається Ольга.

Відразу після виходу статті  до неї стали телефонувати українці, які проживають в Італії, які і допомогли жінці з лікуванням.

"У липні цього року я прилетіла в Мілан. У мене було всього три тисячі євро та величезна віра в чудо. Тоді я вже не могла пересуватися самостійно, користувалася інвалідним візком (як потім з'ясувалося, у мене був перелом тазу – рак роз'їв кістки. Але я про це не знала, адже вітчизняні лікарі цього "не помітили"). В аеропорту мене зустрічала Валентина, представниця української діаспори. Ви не уявляєте, якою турботою мене оточили наші співвітчизники! Все, що відбувається зі мною в Італії – справжнє диво. Одна добра жінка купила мені квиток на поїзд до міста Дженева, в якому знаходиться клініка. Інша зустріла на вокзалі і на своїй машині доставила в госпіталь. Третя знайшла дешеве знімне житло. У клініці мене провідали, напевно, кілька сотень сімей заробітчан – приїжджали з усіх куточків Італії. Вони буквально засипали мене подарунками, продуктами... Українські земляцтва з різних міст Італії збирали гроші на терапію. Зараз у мене достатньо коштів для закінчення всього курсу лікування", – зауважила черкащанка.

http://svitua.org/index.php/ukarina-u-vohni/item/4...hanky-iaka-sluzhyla-v-zoni-ato