Мечтающая_Ирина, Domro4ka, вот что писал автор этого стихотворения. "— У меня много было сослуживцев с Украины, — вспоминает Владимир Аборнев. — Мы друг друга тогда братьями называли. Когда на Украине началась война, я пытался их разыскать. Не получилось. Уж и не знаю, живы ли?..
Владимир рассказал, что он случайно в Интернете нашёл письмо украинского солдата на мове, в прозе.
— Меня зацепило, что пишет он своей матери, пишет, что на Донбассе нет никаких террористов, и воюют они со своими же людьми, — говорит поэт. — Что оказался у донецких врачей, а те, несмотря ни на что, исполнили свой долг и оказали ему всю нужную помощь. Я вспомнил своих братьев-сослуживцев. Долго думал, пытался понять, где они? Воюют ли? На чьей стороне? Текст там был такой, цитирую дословно: «Доброго ранку мама! Я розташований в Донецьку, полоні міліції. Мене трохи підключили в бою, але ви не хвилюйтеся. Тут є дуже хороша і хороші лікарі. Дати мого батька, якщо у вас з ним, що не тут, ні будь-який з терористами і сепаратистів. Ми замовили наші командири довбали з мінометів помирних громадянах. Ми були показані потерпілої маленьких дітей. Виявляється, мама, що ми ще гірше, ніж нацистів. Наш уряд обманом нас, ми боролися з kacapami не тільки з Росії, але і з нашими України. Міліції в основномучоловіки дорослих і ставитися до нас як своїх дітей. Тільки рішуче заперечити непристойності. Не відображати цю замітку, ні кому я дійсно люблю тебе, і я боюся, що для вас. Лікувати нам добре і обіцяю, коли буде повернутися додому.
Прийняти ваш син Остап.»