Нет! Ни о чем,
Нет, я не жалею ни о чём
Ни о добре, которое мне сделали,
Ни о зле, мне все равно

Нет! Ни о чем!
Нет, я не жалею ни о чем
Все оплачено, выметено, забыто,
Мне наплевать на прошлое

Из моих воспоминаний
Я разожгла костёр.
Мои печали, мои удовольствия
Мне больше не нужны...

Я б і не могла зразу написати про цей фільм. Надто сильний, надто особистий. Кілька днів ходила наче п"яна, переварювала усе в собі, передумувала. Фільми - життєві історії торкають найбільше, особливо, коли вони стосуються особистої драми, особливо, коли так сильно пережиті, саме пережиті, бо сказати зіграні, навіть якось не пасує. Повне перевтілення Маріон Котійяр. Повне. Постава, мова, оця нескладна, дивна хода Піаф. Я завжди кажу, що є кіно - кіно, а є кіно - життя. Ще ось, яка думка виникла під час перегляду - є тіла наділені душею, а є душа наділена тілом. І вона наче має власні плани на буття його власника. Це я про людей одержимих талантом. Хочеш, не хочеш, але ти мусиш давати цей талант людям, собі. Він наче голодний звір в тобі. Йому байдуже на особисті драми, байдуже, що тіло ледь живе. Він рветься на волю. Не дає жити, спати, кохати. Це випадок з Піаф. Немічна, знесилена, хвора, спустошенна стражданнями вона продовжувала співати. Найбільше вражає мить, коли на сцену виходить зболене тіло, вона відкриває вуста і лине пісня. І людини більше немає, є душа, яка співає зсередини. Усе геть змінюється в хвилині. Якась незрозуміла дивна магія. Довколишній світ, навіть повітря перестає існувати. Залишається музика і почуття. Так виходить лише у справжніх співаків. Я не знаю, чи можуть подібне пережити люди з життям "вері хепі". Навряд. Особисті страждання - це якась така ціна, яку мусиш заплатити за внутрішню глибину. Бо лише з цієї глибини народжуються шедеври. Назвіть мені геніального щасливого співака, художника, актора. Усюди особиста драма. Так певно логічно. Це шлях до себе, розуміння хто ти і навіщо. Бо такі запитання ставиш собі лише, коли життя притискає до стінки.

Дуже сподобався момент, коли на пляжі вона розмовляє з молодою журналісткою і та ставить їй дуже прості короткі запитання, а Едіт так само коротко, але дуже ємко відповідає.

— Что вы посоветуете женщине?
— Любить.
— А девушке?
— Любить.
— А девочке?
— Любить.

Це правда, що справжня любов змушує страждати. Але саме вона викристалізовує справжню сутність людини. Тому для мене любов - це урок. Вона болітиме доти, доки ти його не засвоїш. А потім настає неймовірна легкість буття і... свобода.