У мене таке відчуття, наче я вхопилась за нитку якогось гігантського клубка і він поступово розмотується. а картинки складаються в один пазл. Але поки що це маленькі розрізнені шматочки. Наче все зайве, що стримувало відходить, лишається те, що моє. Чи вірю я в досвід минулих життів, загальний підсвідомий розум, повний знань та ідей. Вірю. Більше того, я знаю.

"Я читаю Ніцше, а Ніцше читав мене" ... і так по колу.

Знання існують не заради знань. Знання - це провідники, відчинені двері.

"Як я уявляю собі рай. Це відчинені двері, а за ними ти"

Можна не читати книжок. Краще навчитися читати світ. Це найбільше книга, в якій є все.

Колись ти відкрився мені, потім закрився. Але я тепер розумію для чого. Щоб до певних речей я дійшла сама.

Зрозуміла, що сльози можуть бути без болю. Сльози можуть бути найвищою нотою в нашому житті.