знову загубила обручку. з мізинця. треба це запам.ятати. давно. було б

а щє гудзик. але думаю це грязниє кармічєскіє проіскі

Ми тихо так заходили в чиїсь обійми,шукаючи в чужих кишенях щастя. І нам ніколи не казали, що в кишенях деякі люди носять душу. вони сидять собі край дороги і сидять. і тіко деякі перехожі сміються чи дивуються купі мотлоху в кишенях їх. а в кишенях то душа.

а потім нам сказали, що душі немає. і жити стало ніби легше. та от тільки навіть плювати стало нікуди. і ніде стало зберігати усі ті плювки. (кому ж це плювати у душу як не тим , що десь поряд. і часто так близько).

потім нам казали, що немає рук. потім очей. а ми подумали ,що біс з ним - немає так немає. і довго малювали людям руки, очі , серця. серця знаходили на блошиних ринках. старі такі . поюзані. їх носили у сумках.бо вдитинстві нам казали, що не гоже разом носити і душу і серце. хоча, можливо, це казали про голову. але тепер вже ніхто і не знає , що таке голова.

всі тепер лише живуть як уміють і просто ловлять рибу.

Сьогодні мені наснився сніг серед літа

багато снігу

*правда ще був магазин і дрова*

З.І. а вчора наснилося багато книжок, котрі я намагаюся втрамбувати у сумку. різних.

 сьогодні якраз збиратиму по людям купу книжок 

Добрий дєдушка Мароз, я абєщаю нє умнічать і слушать маму. дай мнє, пажалуйста, мазгов.

ну єслі савсєм туга то можна і апокрєфічєскіх: шоби я нє думал, шо можєт бить гдєта падвох, і била всьо харашо.

тока замєні, пажалуйста, демавєрсію. с ней плоха живьоцца. можешь атдать єйо в галодниє страни Афрікі, ані будут ради.

можєт с полнай вєрсієй мазгов я даже пєрєстану піть, но думаю до етави ми с табой єщо вип.єм за новий год, ну ілі хатяби мазгі. шоб долга работалі і нє іспортілісь раньше гарантійнава срока. но я нє увєрєн, мнє с гетай дємавєрсєй трудна сказать.

да мнє ваабщє гаваріть с нєй трудна, патаму шо то шо гаварю ніззя слушать.

а пішу я тібя патаму ша там навєрнає шота сламалась, вот я пака іщу сібє мазгов, ну пака всьо снова нє заработала і я нє стал дальше как тупой авєц. а єті мазгі думаю каму-та прігадяцца, у ніх абьйом нє такой і плахой, но вот функция "саабражать" работаєт нє всєгда.

єслі хочєшь я буду рісавать алєням аткриткі і аставлять іх пад йолкамі в парках. ну я думаю гета лішнєє.

зараніє спасіба.

З.І. паааажааалуйста, нє забуть пра міня. я чєсна буду харашо сібя вєсті. но думаю для гетава тоже нужни полнафарматниє мазгі. нє атправляй міня в рєкурсію.

Колись десь буде існувати світ, де житиме тільки величезна кількість однакових дрібних створінь.

раз у рік вони збиратимуться до купи, створюючи один велечезний організм.

і раз у рік на провесні він чи то від всецілої самотності чи то від всепереповнюючої завершеної досконалості кидатиметься з величезної гори. і розбиватиметься. і помиратиме.

а через пів року і три дні землі не залишатиметься нічого, крім як народити наново велику кількість однакових дрібних створінь.

можливо вона і не знатиме, що всі вони єдиноосібно вбивають себе щороку, але порожньою вона бути не може. лоно є лоном , бо дає життя.

тому щоосені, кожного Третього дня, вона народжує.

сьогодні мені наснилося, що все що стається з тобою поки ти живий - це на краще. (мабуть треба хоч себе в цьому переконати.)

Постіно виижаються усюди різні люди.

Постійно здається, що дзвонить телефон.

Таргани топляться у молоці. молоко кисне.

Знову, як завжди, квартира порожня. сьогодні це на краще)

"Ти схожа на дівчину з якогось французького фільму типу "Амелі" "(с)

"Ти схожа на німфетку" (с)

І знову стара "добра" звичка труїти себе усім. хтось би сказав, що це латентне самогубство. 

на цьому перелік подій майже закінчується

Філососфія - це годинник. (?)

Дощ боїться усього, що коїться

хочеться кудись впасти і зазимувати

а життя вимагає тебе живим

*без коментарів*

 Aveiso (19:52:39 24/05/2010)
Не зупиняйся, дощ!
Ти перетворюєш цей світ на свято кіл,
Запліднюючи краплями калюжі,
Й вони рождають концентричний квіт,
Що відцвітає вмить байдужо.
Не зупиняйся, дощ!
Ти перетворюєш цей світ на свято кіл,
Коли під парасолями повільно
Ідуть сакрально близько двоє тіл,
І їм так тісно, їм так вільно.
Не зупиняйся, дощ!
Ти перетворюєш цей світ на свято.
Не зупиняйся, дощ!
Ти перетворюєш цей світ.
Не зупиняйся, дощ!
Ти перетворюєш…
 

Коли людина всеціло знаходиться в чиїхось долонях, чи не стає вона сама долонею?

*дуже дивно губляться обручки з мізинця.  я нє панімать*

коли йде дощ хочеться піти

але не знаю звідки(від кого)

коли йде дощ хочеться тепла

але не знаю якого (чийого)

хочеться чаю і ковдри

хочеться спати

коли йде дощ хочеться прийти

але не знаю куди (до кого)

от ви виходить: коли йде дощ нічого не хочеться...

ціле не дорівнює сумі частин. це теж розповідає асфальт.

треба було забажати квітів, тепла, потрібності і не пам.ятаю чого, щоб, по старій традиції, це все отримати. та, на томість, у роздільному блядському виконанні. тому починаю боятися квітів (мабуть як щось найконтролованіше з того)

сьогодні чомусь люди йдуть непопрощавшись. так і запишемо:18 травня - не прощатися.

починаю боятися порожніх квартир. і, здається, роздвоюватися.

закриваю очі

відкриваю очі

закриваю очі

відкриваю очі

сьогодні мені сподобалося ось це:

а дівчинка справді так не хотіла -

заплутати у клубок коханців, коханих

ховати руку в кишеню щоб не  тремтіла

просиджувати вихідні на майданах

читати книжки роздивлятися фотки

а ввечері завітавши в чиїсь непривітні стіни

зловити у сутінках дивний погляд

і нетерпляче розсунути теплі коліна

дівчинка справді хотіла по-іншому

маленьке дівчисько боїться сміху

особливо коли сміються в обличчя

а ранок завжди починається тихо-тихо:

вона гріє в долоні хворих диких птахів

тому що більше ніхто не вірить її рукам

у шістнадцять так важко нажити собі ворогів

у сімнадцять так легко втомитися від драм

натануть часи де для неї всі зайняті

більше немає про що говорити

їй залишиться вийти з чиєїсь пам.яті

так як на кухню виходять курити

(Олексій Чупа)

одного дня біля пологового будинку було чути несамовитий і дуже незвичний крик.

тієї ж ночі мені розказали, що народив чоловік.

а головне навіть те, що у нього то ніколи не було чоловіків.

отой виходить, що чоловік завагітнів від жінки. оце і є найдивніше.

*того вечора в блонкоті з.явився новий запис: жінка, як виявляється, здатна не лише народжувати, але і надихати на нього* розуміння цього було чимось воїстину дивним.

того ж дня на даху пологового будинку оселився лелека. я думаю то була груба експлуатація народних вірувань останнім. бо тверезий глузд давно, здавалося, обґрунтував атеїзм і усі інші нові і позбавлені смаку віяння.

але тоді народив чоловік. і тверезість була забута за великою кількістю пляшок пальоної горілки. коли вона закінчилася -  усим що могло її замінити. а насправді ж вона не закінчується.

наступного тижня той чоловік виїхав з країни. кажуть , у цій країні не місце чоловікам, що народили. і , здавалося, навіть почала повертатися тверезість. гнізо лелек змели дрівники - вони не могли потерпіти такого осквернення світлого майбітнього.

я мабуть би просила б вас потиснуту руку чи похлопати по плечу , коли ви будете зустрічати чоловіка, що народив. але протягом усієї історії чоловіки народжують набагато частіше. тому вам залишається цілувати і кохати жінку, що надихнула. Фройд казав , що усі вони такі. я думаю , що таких надто мало. і народжуючих стає з рештою теж.

переживаємо демографічну кризу

На колінах лежить вже не чужа сорочка, у котру загорнуте вже не моє волосся...

пристреліть цього горе-ріфмапльота

десь жила малень людинка, що загубилася у світі

одного ранку вона захлинулася , п.ючи воду з чашки

а паталогоанатом розвів руками, кажучи, що це світ загубився в людинці

з того для його ніхто більше не бачив

а паталогоанатом вже 3 роки як на пенсії і щовечора гуляє з собачкою повз будинок, де досі стоїть та чашка

маленькі діти грають у життя

маленькі люди граються у правду

ми розкидували під небом сміття

щоб знайти одного дня дорогу до раю

ми писали на майже свому тілі зінання

маленьких звершень чужих ночей

а потім шукали у склянках забуття

неіснуючих пристрастей і нерідних очей

півжиття збирали недочитані книги,

щоб одного дня піти за океан,

вірячи в тамтешні фієсти і їх щасливий фінал.

а потім зустрічали дітей,

дивуючись тій дивній грі наосліп.

а потім зустрічали людей,

ховаючи в кишені знецінений досвід.

І можна я закінчу цю розмову твоєю ж фразою: "Я нічого не розумію в цьому блядстві".

Я З СЕБЕ ЩЕ ЩОСЬ ЗРОБЛЮ!

*Когось

десь звучало "переспати",ми ж з тобою недоспали

так можливо з пів життя,все що це могли - ховали

під простирадла нового незнаного пришестя.

скільки ще могли- шукали, виправдань собі й життю.

Якщо я зранку прокинулася в шкарпетках, значить вчора було забагато випито. як сказав би "псіхааналіз": накоївши дурниць моє підсвідоме натягає шкарпетки.

"тебе колись записали у легковажних дівчат Замкової". як же до біса точно було колись сказане те, розуміння чого до мене прийшло набагато пізніше_))))))). в одному помилилися, рєбята. * думаю, мені треба було почути це два роки тому, а не тоді , коли ніщо вже не є новиною_))

(або: "потім я зрозумів, що Дощик - це непробивний варіант". чомусь найцікавіше звучить за очі. блядство з кількома моральними принципами ?чи то скоріше персональна недодурниця в голові. "Дощ - ти високоморальний розпиздяй". я ,мабуть ,просто високий..))) )

кажете, шкарпетки - це дух Рок-Н-Роллу?