я сьогодні багато палю

я сьогодні багато мовчу

у зустрічних шукаю очей

у зустрічних шукаю людей

загортаю руки холодні свої

у речі чужі

у речі твої

"нічого немає", - ти скажеш

"нічого не було", - ти промовчиш

залишиш ще пару дрібниць

"на згадку"

й не знайдеш жодного слова

мені

на похмілля

здійснила давню мрію - прибрала в кімнаті. зараз маю каву і купу недописаних завдань

на стінах тепер дуже багато порожнього місця. не звично дуже

рука не піднялася хіба на паперового журавлика, що висів на лампі. їх раніше було двоє, але один зірвався і загубився.

білий журавлик на білій нитці

теж дивно

він вже дорослий. йому півтора рочки. і день народження у нас в один день.

цікаво скільки живуть білі паперові журавлики?

тоскно і сумно

завжди знаєш "як" треба "жити" і ніколи не вмієш себе слухати

чому вечорами так сумно?

Це наш маленький спільний Бог.

Хочеться відкрити себе

обережно так розрізати. тонко

і розкласти перед вами усі свої нутрощі

до залишку

пару легень, ще живу печінку, брудний шлунок

все-все

на прибраному столі

а голову краще просто відразу викинути. у корзину

а все інше дарую вам

Дивіться!

Давіться!

десь нас чекають закриті двері.

можливо, ці двері відпирають щовечора, але ми так жодного вечора не спробували їх відкрити.

і лише розповідали це собі у снах

але на кожній дорозі нас чекають

тихо

невидно

не знаючи про це

і ми у це не віримо

Так виникають паралелні прямі

і хтось даремно доводить, що вони перетинаються

його не слухатимуть

Вечори. вони сумні.

В дитинстві , коли йшли до дідуся і бабусі, треба було проходити полем. воно здавалося велечезним. і мене ледь було видно з-за кукурудзи.

а от поверталася сьогодні вранці від дідуся і мене ледь було видно з-за парканів, між котрими доводилося блукати.

от я зараз сиджу малюю пляшку

                                 ліплю з тіста

                                 вчу німецьку,

а шкарпетки у мене все одно діряві

сьогодні я пришила той гудзик, що колись загубився десь між нами.

то чи залишилося ще щось між нами?

а речі твої сховала у шафу, хоча пахнуть вони мною

Себе

Тобі

Собою

у Тобі

зазвичай

і замість

за місто

за містом

на вістря

Обох

щось тут не так

"щось" підлягає розкладенню на пункти якого я тут Не робитиму

обітцяю собі коханій перестати жити у лайні = викинути все лайно з свої голови

я сьогодні багато писавла того що не буде прочитаним. писав  писала тобі собі.

я просто видаюся трохи виснаженим від усього. і намагаючись не думати про оте "від усього" ставлю собі такі "виробничі норми" від котрих втомлююся ще більше і через кілька днів з них зриваюся, за що знову ж себе тихо картаю.

тож обітцяю бути розумнішим стосовно себе ж і не вимагати від себе ж усього і відразу.

амінь

Зранку роблю чай для двох. навіщо?

: в спеку плавляться мізки і тухнуть серця

мало їм.

багато п.ю і як наслідок недосипаю.

схудла

треба міняти це все місцями

треба нарешті зробити усе, що так давно хотіла!!!!!

треба знайти роботу

треба робити перерозстановку пріорітетів....

треба треба треба

хочу!!!!!

Олекса Бик

  ПІСЕНЬКА ПРО КОТИКА

людина з тонкими довгими пальцями сидить сумна.

людина з тонкими довгими пальцями має під ліжком купу недочитаних книжок.

копирсається у спогадах і , мабуть, тому і недочитує книжки, сподіваючись в них їх знайти.

людина

Пройшов місяць.

Львів. Форт.міссія /с. Поповичі/ 1-4.07 Львів 5.07

Воловець. Шипіт 6-9.07

Вінниця. Млиноманія /с. Сокілець/ 10-12.07

Одесса. АртПолеБолото 13-19.07

Львів 20-23.07

Яремча. Потяг до Яремче 24-25.07 /Івано-Франківськ/

Запоріжжя 26-29.07, Дніпропетровськ 29.07

Київ. 30-31.07

Умань. 1.08

ВДОМА.

одного дня я спіткнулася об щось важке. то був полудень і сонце було високо в зеніті

мені сказали , що то була моя тінь

після цього вона завжди ховалася у сумки. скаржилася на то, чому по ній всі можуть топтатися. чому вона має закривати усе підряд. і завжди бути під ногами. та чи не можу у неї бути бодай трохи власної гордості?

вона обожнювала тягати с
орочки. і міцну каву. я її не любила. каву не тінь. але сорочки після неї було довго шукати, бо ніколи не вгадаєш, де вона сьогодні засне.

а ще вона обожнювала читати. особливо якісь старі книжки. постійно тягала їх з горища. я думала що то щось ненормальне.

хизувалася тим, що вона тепер світліша. і постійно кричала: от чого думаєш ми такі чорні? не тому що злі, а тому що на сонці доводиться постійно засмагати. і ніякох тобі кремів. і ніякої парасольки - бо у парасольки ж теж тінь!!!

а одного разу вона дуууже міцно заснула в старій потасканій сорочці. а я сорочку випрала.

і від тіні кольору не залишилося. тому я її більше не бачила

і ставало дуже сумно вечорами. та вона це бачила, тому в цей час брала мене за зап.ястя. тааак обережно, щоб я знала, що вона тут

так ми і жили, як двоє сліпих

тепло дає сподівання на краще

далі щось семтиментальне і сопливе. без притензій. * я так устад голосовать за последние сто тысяч лет _))))) *

Колись нам було з ким говорити. колись ми тримались один одного.

Колись ми обіймали дерева.

Вірили, що не пропадемо.

 жили на дорозі, але кожному снився свій дім

кололи один одного усіма проявами життя. обіймами.

Й шли туде, де інші кричали, що нічого немає

А зараз місця залишилося лише для одного

та в порожності, ще десь залишилися МИ

..але квіти я приношу собі сама

коли весь день п.єш таблетки, помічаєш як швидко йде час.

на сьогодні сподобалося це:

" - єто значит, - отозвался судья,- такой человек, которому можно сказать все. неужели я и впрямь идиот, если мечтаю об этом? но ведь подумать только, как много мы тратим сил на то, чтобы прятатся друг от друга, как боимся, чтобы люди не распознали, кто мы такие на самом деле. а теперь стало ясно, кто мы и что, - пятеро дуралеев на дереве. и это - большая удача, если только суметь ею воспользоваться: нам уже незачем беспокоиться о том, как мы выглядим в глазах посторонних. стало быть, мы теперь можем разобраться в истинной своей сути. а если мы сами себя поймем, нас уже никто отсюда не сгонит. ведь именно потому, что наши приятели не сумели сами разобраться, онт и стоят нам козни: не хочеться им признавать, что люди могут быть не похожими друг на друга. раньше я по кусочкам открывал себя другим людям - случайным попутчикам , исчезавшем в людском потоке на сходнях, выходившим на следующей станции из вагона. может быть, если их всех собрать, и получилса бы тот самый единственный человек на свете, только он был бы о десяти лицах и расхаживал сразу по сотне улиц. ... "

" важны не слова, а доверее с которым тебя выслушивают"

Трумен Капоте "Голоса травы" 

а ще люблю цю річ. сподіваюся автор не буде проти (?) того, що вона опинилася тут:

подорожуючим

 З. І. хм. по-батькові твого не знаю.. .