Фестиваль самодіяльних колективів 'Червона Калина', м.Кагарлик, Київська область. 

Вечірнє сонце, дякую за день!
Вечірнє сонце, дякую за втому.
За тих лісів просвітлений Едем
І за волошку в житі золотому.

За твій світанок, і за твій зеніт,
І за мої обпечені зеніти.
За те, що завтра хоче зеленіть,
За те, що вчора встигло оддзвеніти.

За небо в небі, за дитячий сміх.
За те, що можу, і за те, що мушу.
Вечірнє сонце, дякую за всіх,
Котрі нічим не осквернили душу.

За те, що завтра жде своїх натхнень.
Що десь у світі кров ще не пролито.
Вечірнє сонце, дякую за день,
За цю потребу слова, як молитви.

Ліна Костенко "Між іншим.."

Коли я вже буду сивою,
І життя моє піде мрякою,
Я для тебе буду красивою,
А для когось, може, й ніякою.

А для когось лихою, впертою,
Ще для когось відьмою, коброю.
А між іншим, якщо відверто,
То була я дурною і доброю.

Безборонною, несинхронною,
Ні з теоріями, ні з практиками.
І боліла в мені іронія
Всіма ліктиками і галактиками.

І не знало міщанське кодло,
Коли я захлиналась лихом,
Що душа між люди виходила
Забинтована білим сміхом.

І в житті, як на полі мінному,
Я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
- Люди, будьте взаємно ввічливі!

І якби на те моя воля,
Написала я б скрізь курсивами:
- Так багато на світі горя,
Люди, будьте взаємно красивими!

**********************************

Весна квітчастим рушником

Протерла крижане віконце,

І знов пташиний лине спів,

І яскравіше світить сонце.

І молодіють знов жінки,

Як проліски, на жовтолисті,

А усмішки, немов квітки,

Цвітуть барвисто у обійстях.

 

В цей день від мене побажання:

Нехай ці квіти не зів’януть,

І нескінченого кохання

Провісником щасливим стануть!

Неначе сніг, най сум розтане,

Добром і ласкою зігрітий,

І біла смуга в долі стане -

На все життя, у цілім світі!

 

День зимового сонцестояння, який наступає в Північній півкулі 21 (22) грудня, знаменується найдовшою ніччю та найкоротшим днем в році. З давніх часів ця подія мала сакральний і містичний сенс у культурах різних народів. З ним пов'язано безліч традицій і обрядів, частина яких збереглася і в наші дні.

 

ДІЗНАВАТИСЯ ПРО СТАРОДАВНЮ ІСТОРІЮ ДАЛІ )))))

Хоча до закінчення там, сподіваюся, ще дуже далеко, і хлопчика очікує довге щасливе життя.

Історія немаленька, але дуже раджу прочитати її всю.

Оригінал знаходиться ось тут http://avmalgin.livejournal.com/5929147.html

 

"Рождество встречали с мальчиком Витей и его родителями (на снимке он справа). Мы не виделись несколько месяцев, потому что в сентябре Витя пошел в первый класс и был очень загружен.

Так вот: Витя разговаривал! Медленно, подбирая слова, но он говорил с нами на разные темы. Задавал вопросы, отвечал на вопросы о школе и о своих новостях. Это было какое-то чудо.

Витя был последним ребенком, которого усыновили иностранцы в Кемеровской области. То есть реально последним. Его усыновила итальянская семья (семейная пара - пекари, трудяги, и они пекут хлеб для всего своего поселка). Для этого им пришлось три раза летать в Сибирь и жить там. 

Кемеровская область стала первой в России, где было полностью запрещено иностранное усыновление. Не только в США, но вообще любое. Выпендрились. 25 сентября 2013 года областной совет народных депутатов принял решение, в котором, в частности, заявлялось (цитата): «Мы считаем, что усыновление малолетних граждан – внутреннее дело России, внутреннее дело Кузбасса». Около 70 детей, уже познакомившихся с будущими родителями-иностранцами, остались в детдомах и домах ребенка.

Для наших итальянцев выбрали худшее, что было. Напоследок.

ЧИТАТИ ДАЛІ

Один директор школи посилав цей лист кожному вчителю, якого брав на роботу:

«Шановний вчителю! Я пережив концтабір, мої очі бачили те, чого не повинна бачити жодна людина:

- Як освічені інженери будують газові камери;

- Як кваліфіковані лікарі отруюють дітей;

- Як навчені медсестри вбивають немовлят;

- Як випускники вищих навчальних закладів розстрілюють і спалюють дітей і жінок ...

Тому я не довіряю освіченості. Я прошу вас: допомагайте учням стати людьми. Ваші зусилля ніколи не повинні призвести до появи вчених чудовиськ, тренованих психопатів, освічених Ейхманів. Читання, письмо, арифметика важливі тільки тоді, коли допомагають нашим дітям стати більш ЛЮДЯНИМИ ».

Вітаю всіх українців та іноземців, які люблять, поважають та цінують українську мову. Це наш величезний скарб, надбання поколінь, яке ми маємо плекати та берегти, щоб передати нащадкам цю красу та неповторність. Шануймося, українці! 

 

У День української писемності та мови за традицією:

• покладають квіти до пам'ятника Несторові-літописцю;
• відзначають найкращих популяризаторів українського слова;
• заохочують видавництва, які випускають літературу українською мовою;
• стартує Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика — конкурс проводився за підтримки Міністерства освіти та науки України та Ліги українських меценатів. Щорічна кількість учасників понад 5 млн із 20 країн світу.

У День української писемності та мови, на Українському радіо традиційно відбувається радіодиктант національної єдності. Цю акцію започатковано 2000 року. Відтоді щороку всі охочі можуть взяти участь у написанні радіодиктанту та не стільки з’ясувати, чи добре знають українську мову, як продемонструвати єдність з усіма, хто любить і шанує українське слово.

 

Максим Рильський

МОВА

Треба  доглядати  наш  сад
Вольтер

 

Як  парость  виноградної  лози,
Плекайте  мову.  Пильно  й  ненастанно
Політь  бур'ян.  Чистіша  від  сльози
Вона  хай  буде.  Вірно  і  слухняно
Нехай  вона  щоразу  служить  вам,
Хоч  і  живе  своїм  живим  життям.

Прислухайтесь,  як  океан  співає  —
Народ  говорить.  І  любов,  і  гнів
У  тому  гомоні  морськім.  Немає
Мудріших,  ніж  народ,  учителів;

У  нього  кожне  слово  —  це  перлина,
Це  праця,  це  натхнення,  це  людина.

Не  бійтесь  заглядати  у  словник:

Це  пишний  яр,  а  не  сумне  провалля;

Збирайте,  як  розумний  садівник,
Достиглий  овоч  у  Грінченка  й  Даля,
Не  майте  гніву  до  моїх  порад
І  не  лінуйтесь  доглядать  свій  сад.

Квiтень,  1956  р. 

Загадкове слово "ВИРІЙ"

«Відлетіли у вирій птахи» – кажемо ми. Призвичаївшись до слова «вирій», ми не задумуємося над його походженням, чому в українській мові більше немає споріднених з ним слів. «Так кажуть». «Сталий вислів». «У віршах часто фігурує».

Сьогодні виповнився рівно рік, як ми спакували найнеобхідніші речі, помолилися, останній раз подивилися на рідний дім, взяли в руки переноски з котами та собачий повідок і вирушили назустріч невідомому.
Можу сказати одне: ми ні про що не шкодуємо.
Було і буває всяке, але ми живі і жива надія на народження нової України, справжньої нації, живої та здорової. Слава Богу за все.

Пісня під настрій: "Forever young" від Alphaville

Шановні друзі та читачі! На жаль, дуже рідко буваю на ліру, часу зовсім не вистачає. Слава Богу, є чим займатися, Господь надсилає і роботу, і хліб.

А у вас що новенького? 

******************

Слон протиснувся у двері

І зайшов у кафетерій,

Капелюха ґречно зняв,

Сів до столу і сказав: -

Будьте ви такі ласкаві,

Принесіть цеберко кави,

Двісті тістечок із кремом,

Сім тортів, барильце джему.

Хочу я за п'ятачка

Заморити черв'ячка.

******************

Автора не знаю, з інета.

Був смажень, і швимкі яски
Спіралили в кружві, 
І марамульки йшли в псашки,
Як трулі долові.

"Мій сину, бійсь Курзу-Верзу,
То зубий дряполап! 
Не знайся з птицею Зу-зу
І велезнем Хап-Хап!"

Меча-штрича він в руки взяв,
Тропив ворожий слід, 
І в думній тужі спочивав
Під дервом діодід.

Та раптом - цвист! оглушний цвист!
Кругом погонь вашить, 
В тримучім лісі никне лист -
Курзу-Верзу телить!

Він раз мечем! він два штричем,
Аж кервиться торва! 
І барбаризнула з плечей
Сміюцька долова!

"Ти вбив грозу Курзу-Верзу?
Ти, слинку, чудодець! 
"О лавний день! Стрибай пісень,
Тодімо у ханець!"

Був смажень, і швимкі яски
Спіралили в кружві, 
І марамульки йшли в псашки,
Як трулі долові.

***

Молода мати готувала в кухні вечерю. Запланувала приготувати смажену картоплю і старалась, щоб страва, яка так смакувала дітворі, вийшла на славу.

Найменше дитя – чотирирічний синочок – був у садочку. Повертався додому переповнений враженнями від прожитого дня. Йому кортіло чимшвидше поділитись всім тим із матусею. Бо ж стільки всього бачив, мав стільки нових занять! Усе це мусив якнайдетальніше розповісти неньці. Заклопотана мати, звичайно ж, не була уважною слухачкою. Відповідала коротко, одним словом, продовжуючи спокійно чистити картоплю.

Минуло п’ять хвилин. Дитя вчепилось за материнську спідницю й почало тягти з усіх сил. Жінка змушена була схилитись до синочка.

Хлопчик обійняв її своїми пухкенькими ручками й сказав:

- Мамо, слухай мене очима!

Слухати очима, це так, як сказати: «Ти важливий для мене». 

Усі важливі речі переказуємо очима. 

Молода жінка залишила своїй матері такого листа: «Коли ти, думаючи, що я не бачу, повісила на холодильнику мій перший малюнок, у мене з’явилось бажання малювати.

Коли ти, думаючи, що я не бачу, нагодувала кота-волоцюгу, я зрозуміла, що слід піклуватися про тварин.

Коли ти, думаючи, що я не бачу, готувала торт на мій день народження, спеціально для мене, я зрозуміла, що дрібні речі теж можуть бути винятково важливими.

Коли ти, думаючи, що я не бачу, молилась, я теж повірила в існування Бога, з яким завжди можна розмовляти.

Коли ти, думаючи, що я вже сплю, цілувала мене, я зрозуміла, що ти любиш мене.

Коли ти, думаючи, що я не бачу, зрошувала свої очі рясними сльозами, я зрозуміла, що часом стаються прикрі речі, але сльози допомагають.

Коли ти, думаючи, що я не зауважую, посміхалась, я теж хотіла бути люб’язною та ввічливою, як ти.

Коли ти, думаючи, що я не бачу, переживала за мене, я хотіла бути собою.

Коли ти думала, що я не бачу, я все бачила, тож дуже дякую тобі за все, що ти робила, думаючи, що я не могла цього бачити».

... що в ньому є ТИ. 

Дякую, Господи, за таку красу і натхнення. Дякую, Майкле, за все. 

*************

І як тепер тебе забути?
Душа до краю добрела.
Такої дивної отрути
я ще ніколи не пила.
Такої чистої печалі,
такої спраглої жаги,
такого зойку у мовчанні,
такого сяйва навкруги.
Такої зоряної тиші,
такого безміру в добі!
Це, може, навіть і не вірші,
а квіти, кинуті тобі. 

Ліна Костенко

Звідси: goida.ua

Раніше з немовлям багато розмовляли, тепер мама, заклопотана хатніми або іншими справами, не приділяє цьому великої уваги. І в результаті діти пізніше починають говорити, у них складнощі з вимовлянням, а в подальшому і з читанням, і навчанням в школі. Як пише швейцарський лікар-практик К.В. Симоніс в своїй книзі "Ребенок до семи лет", здатність розмовляти у дитини розвивається тільки у тому випадку, якщо з ним розмовляють, тобто якщо він чує живу людську (не механічну - радіо чи телебачення) мову. Цей факт буде для нас безперечним, якщо ми згадаємо, що весь розвиток дитини в перші роки життя відбувається тільки за рахунок наслідування. Якщо спостерігати за дитиною, то в перший рік дитина вся віддається слуханню, слухає інтенсивно і з усією глибиною. Потім, через якийсь час, вона починає повторювати нові, сприняті нею звуки, слова, словосполучення, змінюючи і скорочуючи їх у відповідності із своїми можливостями. Як відзначає Райнер Пацлаф у книзі "Застывший взгляд. Физиологическое воздействие телевидения на развитие детей", мова живе спільнотою, до якої входить не тільки слово як таке, а й все, що можна назвати музикою мови: мелодика фрази та наголос, тембр та інтонація, ритмічні структури, нюанси голосу, темп - все це впливає на малюків набагато сильніше, ніж зміст сказаного. Щоб міцніло тіло, в певному ритмі мають відбуватися прийоми їжі, гра, сон, так само і "мовне тіло" дитини живе в стихії ритмічного повторення. Якщо ми задамося метою допомогти дитині в розвитку мовлення, то навряд чи зможемо знайти щось краще, ніж старі народні короткі римовки, лічилки, прості пісеньки, забавлянки - ритмічні та благозвучні.

Українська народна культура накопичила величезну кількість забавлянок для дітей молодшого віку. Тут і утішки, і пальчикові ігри, і забавлянки з елементами масажику, лоскотання, чукалки (гойдання на коліні), маленькі римовані діалоги, що заохочують до розвитку мовлення, примовлянки до різних дій протягом дня (прокидання, вмивання, їжа, сон), і звичайно ж, колисанки.

Пропонуємо до вашої уваги невеличку підбірку українських народних забавлянок.


Ототушки-тутушки

Погладжуючи тільце дитини, розводять ручки:
Ототушки-тутушки!
На котика потягушки,
А на Василька ростушки.
Ой тошки, тотошки!
Щоб підросли трошки.

Потягусі, потягусі

Потягусі, потягусі,
На Галю ростусі.
Щоб Галочка росла,
Росла-виростала,
Щоб Галочка своїй мамці
Скоріш в поміч стала.
У поміч стала,
Діток колихала
Й хату доглядала.

Печу, печу хлібчик

Беруть у долоні дитячу голівку і, злегка її перекидуючи з руки на руку, роздільно проказують:

Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик.
Меншенькому - меньший,
Більшенькому - більший.

Після цього, нахиляючи голівку то наперед, то назад, продовжують:
Шусть у піч!
Сажай - виймай,
Їжу, ріжу
Я, куштую -
Гам!

Кра, ворона, кра!

Дитині, яка, тримаючись за палець дорослого, то опускає, то піднімає руку, примовляють:

Кра, ворона, кра!
На полиці сиділа,
Дітям кашу варила.
Діти пішли до села,
Сама кашу поїла.
Гиш, гиш, гиш!

Дибки, дибки!

Примовляють, навчаючи дитину ходити:
Дибки, дибки!
Ходить котик по лавочці,
Водить кішку за лапочки:
Диб, диб, диб.
ЧИТАТИ далі

Мама учениці подарувала мені букетик суниць. Це щось неймовірне - на всю хату аромат такий, аж у голові паморочиться. Дякую Богу та добрим людям за ласку.)))

Багато чого сталося за більше ніж півроку нашої еміграції, все ніяк не зберуся написати. Ще й інтернет такий млявий, хай йому грець! Обіцяю днями зробити великий допис зі світлинами.

01 жовтня 2012
Оксана Пеленська (Радіо Свобода)


Якщо можна було б оцінити сьогодні ставлення чеського народу до рідної мови, користуючись спортивною термінологією, то «золото» виграють обоє – і народ, і мова. Іншими словами, стан чеської мови у Чехії можна визначити як успішний. На думку фахівців, сьогодні чеська мова потребує не захисту, а вдумливої щоденної опіки. Але так було не завжди. Чехи відстояли свій найбільший скарб, рідну мову, у складному протистоянні з набагато сильнішим противником і в тяжкій боротьбі, яка тривала три довгих століття.

Читати далі

*Отрывок*

Предводитель (в сторону)

Чем больше в разговорах наших перца,
Чем громче я бранюсь и ссорюсь с ней,
Тем явственней я ощущаю сердце
И тем огонь любви моей сильней!
(Лизистрате.)
Пока вы тут беспечно верещали:
Мужчина, он такой, мол, и сякой!
Бесстыдницы, мы вас же защищали,
Оберегая глупый ваш покой.

Лизистрата

Постой!.. Ты что-то путаешь в запале!
Известно ведь любому пацану:
На вас не нападали. Вы - напали.
Вы первыми затеяли войну!
Вы гражданам защиту обещали,
А получился форменный скандал!..
Кого и от кого вы защищали,
Когда на вас никто не нападал?
Ах, сколько на земле людишек подлых!
Такие уж настали времена!..
Вы подлость преподносите, как подвиг,
И просите за это ордена!

Предводитель (надменно)

Позвольте вам заметить с укоризной -
И поскорей возьмите это в толк! -
Мы выполняем долг перед Отчизной,
Священный перед Родиною долг!

Лизистрата (раздумчиво)

Пред Родиной, конечно, неудобно...
Долги, конечно, надо отдавать...
Но почему она - в уплату долга -
С вас требует кого-то убивать?
И коль у вас пред ней долги такие,
Что даже жизнь - в уплату их - пустяк,
То хочется спросить вас, дорогие,
Зачем же вы одалживались так?
Коль Родина удар наносит сзади,
Да так, что аж в глазах потом круги,
То лучше, дорогие, не влезайте
Вы к этой страшной Родине в долги!

1-й офицер

Твои слова кощунственны и глупы!

2-й офицер

И больше половины их - вранье!

Предводитель

Выходит, зря сегодня наши трупы
Клюет на поле брани воронье?

Лизистрата

Выходит, зря!.. Героев мы зароем
И перед ними головы склоним!
А вот что с главным делать нам героем?
Скажи, начальник, что нам делать с ним?

Предводитель молчит.

Что голову повесил, предводитель?
Оплакиваешь воинскую честь?
В одних глазах - герой, в других - вредитель.
Так кто же ты в действительности есть?

Москвич кротко сидел дома и терпеливо пил черемуховый чай с лакрицей вместо сахара, со жмыховой лепешкой вместо хлеба, и с вазелином вместо масла.

Постучались.

Вошел оруженосец из комиссариата.
-- Так что, товарищ, пожалуйте по наряду на митинг. Ваша очередь слушать.
-- Ишь ты, ловкий какой! Да я на прошлой неделе уже слушал!
-- Ну, что ж. А это новый наряд. Товарищ Троцкий будет говорить речь о задачах момента.
-- Послушайте... ей-богу, я уже знаю, что он скажет. Будет призывать еще годика два потерпеть лишения, будет всех звать на красный фронт против польской белогвардейщины, против румынских империалистов, будет обещать на будущей неделе мировую революцию... Зачем же мне ходить, если я знаю?..
-- Это меня не касаемо. А только приказано набрать 1640 штук, по числу мест, -- я и набираю...

...... -- А, ч-ерт!.. А что, не долго будет?
-- Да нет, где там долго! Много ли -- полтора-два часа. Черт с ними, идите, господин, не связывайтесь лучше! И мне, и вам покойнее. Речь Троцкого, речь Бухарина, речь венгерского какого-то холуя, -- да и все. Ну, потом, конечно, лезорюция собрамшихся.
-- Ну, вот видите -- еще и резолюция. Это так задержит...
-- Котора задержит? Лезорюция?! Да она уже готовая, отпечатанная. Вот у меня и енземплярчик есть для справки.
Оруженосец отставил ружье, пошарил в разносной сумке и вынул серую бумажку... Москвич прочел:

"Мы, присутствовавшие на митинге тов. Троцкого, подавляющим большинством голосов вынесли полнейшее одобрение всей советской политике, как внутренней, так и внешней; кроме того, призываем красных товарищей на последний красный бой с белыми польскими панами, выражаем согласие еще, сколько влезет, терпеть всяческие лишения для торжества III Интернационала и приветствуем также венгерского товарища Бела Куна! Да здравствует Троцкий, долой соглашателей, все на польских панов! Следует 1639 подписей".

Аверченко Аркадий Тимофеевич.

Саме в цей день, 7 квітня 2010 року, померла моя улюблена бабуся Дарія Опанасівна. Вона народилася 1 квітня 1927 року в селі Великоцьк Міловського району Луганської області. Це була дуже роботяща, охайна, любляча жінка, на долю її випало чимало горя та сліз. Але не зломили її ані війна, ані розлука з рідними, ані проблеми з чоловіком. Оселя завжди була найчистіша, город - найдоглянутіший. А як вона готувала! Ніколи вже не насолоджуватися мені таким борщем, пишками, варениками, пиріжками та безліччю інших смачних страв... ((( Саме від бабусі я навчалася української мови, а на кожну подію чи пригоду у неї були напоготові влучні прислів'я та приказки. Це була не бабуся, а невичерпне джерело знань, умінь та смішних дотепних примовлянок!))) Нажаль, здоров'я її часто підводило, але до своєї останньої хвилини вона зберегла ясний розум та пам'ять, з нею завжди було цікаво розмовляти. Цікавилася новинами, переживала за Україну, дивилася різні пізнавальні передачі, а ще любила бокс! Чекала до пізнього вечора, щоб подивитися, коли виступав Кличко і дуже за нього вболівала. ))))

Бабусю, дорогенька, хай Господь леліє тебе в своєму світлі та безмежній любові. Я люблю та пам'ятаю тебе. Сумую, що не можемо більше поговорити.

 

На фото бабуся разом з чоловіком, моїм дідом Микитою Терентійовичем, 30 квітня 1950 року, місто Луганськ, Україна.

Свободы сеятель пустынный,
Я вышел рано, до звезды;
Рукою чистой и безвинной
В порабощенные бразды
Бросал живительное семя -
Но потерял я только время,
Благие мысли и труды...
Паситесь, мирные народы!
Вас не разбудит чести клич.
К чему стадам дары свободы?
Их должно резать или стричь.
Наследство их из рода в роды
Ярмо с гремушками да бич.

А. С. Пушкин

Европа уже начала догадываться, что Майдан ей на фиг не нужен.

Что Майдан вовсе не "...волєвиявлення європейських прагнень українського народу", а нечто куда более метафизическое - первый надлом Всемирной Матрицы, Системы и первый зеленый росток Нового мира.

Европа уже начала понимать, что Путин - куда более близкий для нее союзник, чем Дух Майдана.

Пассивность европейских и американских "союзников" объясняется их растерянностью. А растерянность проистекает вовсе не оттого, что коварный Путин их хитро обводит вокруг пальца, а от того, что они стали догадываться, что Майдан - это конец и их мира тоже.

В этой войне - мы совсем одни, все против нас, либо прямо, либо глухо-враждебно, либо подло в спину.

И это - очень хорошо. Это означает, что мы породили действительно нечто принципиально новое, раз все так взбесились.

А, кроме того, с нами Бог.

Они надвигаются на нас четырьмя колоннами, наши ряды разрушает пятая, шестая улюлюкает вокруг, и только с неба падает столб света, в котором стоит Украина.

Это заря нового мира, нового неба и земли.

Мы не просто выстоим и победим, а мы еще пойдем вперед, крепко сжимая в руке огненный меч перемен, и заливая Землю волнами добра и света.

Не бойтесь войны. Медленное гниение гораздо хуже.

Они начнут в ближайшее время.

Будет кровь, будут тяжелые потери, будет предательство, а самое главное, будет казаться, что все от нас отвернулись и все потеряно.

Так вот. Это не так.

Главная ошибка с нашей стороны может быть только одна: искать свет где-то, кроме самих себя; думать, что кто-то лучше нас знает, что нам делать, и надеяться, что кто-то поймет нас, лучше, чем мы сами понимаем себя.

Мы - люди Нового мира.

Не ждите помощи и понимания.

Они могут придти, но не будут определяющими.

Определяющим станет только торжество.

Торжество Разума над силами зла.

Источник этого торжества, сияя, льет нам мощные волны музыки и света, света нового мира.

Все, что нам нужно - наполнится этими волнами и пойти вперед.

И пусть наши ноги дрожат от напряжения, а лицо заливает пот, мы выстоим в эту ночь, мы победим силы зла, мы встретим рассвет новой жизни и разнесем ее свет во все уголки Земли.

- С нами - Бог!.. Мы за Него.

Алексей Арестович.

https://www.facebook.com/alexey.arestovich/posts/7562..

Рассказала мама: она давно поёт в хоре при одном из дворцов культуры города Луганска, репертуар - украинские и русские народные песни. Но в связи с войной некоторое время не ходит на занятия. Вчера встретила знакомую-коллегу по хоровому пению и та сообщила, что власти террористической организации "лнр" ЗАПРЕТИЛИ хору исполнять ВСЕ песни на украинском языке. Знакомая, кстати, восприняла это совершенно спокойно, по её словам, "я хоть и родилась в Галичине, мне всё равно, на каком языке разговаривать, все люди братья, бла, бла, бла".

Мамуля же в полном в расстройстве и растерянности, никак не поймёт, за что и почему.

А вот так, мама. "Русский мир" пришёл, отворяй ворота...

пс: а, и ещё она решила поделиться новостью со знакомой из Северодонецка. Услышала в ответ "И правильно запретили! И вообще, нечего эту собачью деревенскую мову изучать и использовать, давно пора её калёным железом выжечь, а такой нации, как украинцы, вовсе не существует, её немцы и поляки выдумали назло русским."

Всё это было высказано истерично-орущим тоном, после чего собеседница бросила трубку, не попрощавшись. У мамы поднялось давление и упало настроение, пьёт лекарства и плачет. А я теперь сижу и думаю: вот оно, разделение людей на агнцев и козлищ, прямо перед глазами происходит...

ппс: а в Алчевске борются с "укронацистами" своим оригинальным способом: сбили название "Украина" с универсама, который назывался так несколько десятков лет, и убрали первые три буквы из названия "Укргазбанка", так что теперь это просто "газбанк". Надеюсь, жителям Алчевска после этих душеспасительных процедур станет намного лучше жить, повысятся зарплаты и пенсии и заработает простаивающий из-за состояния войны завод АМК.

 

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

 

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

 

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

 

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

 

Вони, ті крила, не з пуху-пір"я,

А з правди, чесноти і довір"я.

 

У кого - з вірності у коханні.

У кого - з вічного поривання.

 

У кого - з щирості до роботи.

У кого - з щедрості на турботи.

 

У кого - з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

 

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!

Кошмары снятся мне с периодичность раз в два дня. Подавляющее большинство их можно разделить на два типа: я выхожу из дому в магазин/на прогулку с собакой/в гости к подруге/вынести мусор и тут начинается артиллерийский обстрел. Я пытаюсь убегать, но ноги, как это часто бывает во сне, как будто застревают в вязком болоте и я не могу сделать ни шагу. Просыпаюсь в ужасе и в холодном поту, с дико колотящимся сердцем. А второй тип более кинематографичный, но от этого не менее жуткий: всевозможные вариации на тему нашествия зомби. Живые мертвецы появляются из самых неожиданных мест, то медленно бредут за мной, то бегут во всю прыть, тянут костлявые руки, лязгают зубами, рычат и воют, дико выпучив бессмысленные белые глаза. После такого сна я не могу прийти в себя, бывает, целый день.

Ну, что ж, такие кошмары вполне закономерны: обстрелы я слушала почти четыре месяца каждый день. А с "зомби" в Донбассе никогда проблем не было...

 

Свет в нашем окне. Донецк, октябрь 2014

 

Всё воскресенье провела в Киеве. Общалась с любимыми племянницами, встретились и наконец развиртуализировались в подругой Юленькой - Юля, спасибо за продукты и деньги и маме огромную благодарность передай! Я так рада, что знаю тебя и могу теперь общаться непосредственно.

А еще познакомились с замечательными людьми Наташей и Лёшей, которые довезли меня домой и как самые настоящие Санта Клаусы (Святые Миколайчики), завалили нас подарками. )))))))))

Милые, благодарность от всего сердца вам! Отдельное спасибо за ёлочные гирлянды - так хотелось украсить дом к празднику и теперь это у нас получится на "отлично". )

Есть перечисления на карточку, несколько раз по 50, и по сто гривен. За это сердечное спасибо и низкий поклон. Без вашей помощи мы не справимся, дорогие люди.

пс: у нас проблемы с электроэнергией. Начались веерные отключения, в день свет исчезает в несколько заходов, и каждый раз на 1,5-2 часа. Поэтому если я не отвечаю сразу - очень прошу не обижаться на меня. ))) Я про всех помню и всех люблю.

Фото - вид на частную застройку и пруд в Кагарлыке от автовокзала.

 

Господи, как же тут тихо... Просто невероятно - ни звука, ни ветерка, деревья не скрипят, машины в такое время крайняя редкость. Даже собаки умолкли, устроившись в будках: мороз не шутит. А какие звёзды, а какая луна. ) В городе такого не увидишь, нет.

Люди, дорогие прошу вас, умоляю: цените всё, что у вас есть! Благодарите Бога каждый день за свои дома, семьи, работу, за солнце и за дождь, за пищу физическую и духовную. Я всегда это делала, а теперь так вдвойне и втройне - каждый момент ценю, каждого человека, любое событие. Как хорошо ЖИТЬ.

 

 

Дом еще не совсем отпустил. И я его не могу отпустить, роднулю. Пока не могу...

 

Одно из последних фото - перед отъездом: кошка Лила на балконе. Донецк. Октябрь, 2014.

 

Сегодня съездили в Кагарлык - это наш районный центр. Зарегистрировались, как вынужденные переселенцы. Не обошлось без доли бюрократизма, ну куда ж без него, родимого. ))) Люди на улицах и в транспорте очень приветливые, улыбчивые. Всегда с удовольствием подсказывают дорогу, время, просто поддерживают разговор. Наслаждаемся мирной жизнью, морозом и солнцем.

 

Слава Богу за всё.

 

пс: фото из Кагарлыка не удаётся загрузить, очень медленный и нерешительный интернет. (((

Многое изменилось в моей стране и жизни. Теперь мы - беженцы, потерявшие всё: дом, работу и средства к существованию, друзей (одни остались там, в ДЫРЕ, другие разъехались по Украине, нескольких нет совсем на этой земле), возможность общаться с родителями, оставшимися в оккупированных террористами областях Украины. Теперь скитаемся по чужим домам, принимаем помощь от неравнодушных совершенно посторонних людей (благослови их за это Бог!), ищем работу. Мёрзнем в плохо отапливаемой хате, не имеем самого необходимого, денег осталось максимум на неделю. Я не могу спать по ночам, постоянно плачу, руки трясутся, я боюсь любых громких звуков, стуков, тем более выстрелов, хлопушек, фейерверков, нервная система совершенно разрушена, от постоянного напряжения и недоедания в течении нескольких месяцев - внутри всё болит. Болит и плачет душа за мою страну, за погибших Воинов, за их семьи... За оставленный родной кров, за родителей, которые сидят в неотапливаемой квартире, не получая ни пенсий, ни зарплат. За мою поруганную отморозками малую родину.

Я никогда не забуду свист и вой летящих над нашим домом снарядов, и звуки взрывов, раздающихся совсем рядом, и звон бьющегося стекла. Я не забуду, как трясётся весь дом, когда с находящего рядом стадиона в сторону города и аэропорта стреляют из "градов", "гвоздик" и "буратин", или как настежь открываются закрытые окна, балконы и двери - от взрывной волны. Я не смогу забыть сгоревшие магазины, дома и квартиры, и людей с оторванными ногами и головами. У меня перед глазами всегда будут стоять голодные бабушки, толпящиеся в очереди за скудной "гуманитаркой". Не знаю, уйдёт ли когда-нибудь из моей памяти остаток отвратительного, липкого страха - страха перед террористами, страха сказать лишнее, сделать что-нибудь, что им не понравится, не так посмотреть, быть в неудачное время в неудачном месте. За "неправильные" мысли, за украинскую речь, за украинский флажок или любую другую символику у нас в Донецке и Луганске забирают "на подвал". Возвращаются оттуда далеко не все...

Рассказывать о том, что мы видели, слышали и пережили можно очень долго. Видели и так называемых "местных ополченцев", абсолютно не ориентировавшихся в Донецке, которые с характерных акцентом спрашивали, где можно обменять рубли. Видели бородатых чеченов, которые не стесняясь ездят со своими флагами, и чуть что - поднимают указательный палец вверх. Видели колонны так называемой "гуманитарки", которые въезжали на территорию нашего химзавода (и других предприятий - сами не видели, но знакомые рассказывали). И еще более впечатляющие колонны военной техники - начиная с мая месяца и судя по всему, по сей день едут. Наблюдали, как арестовывают людей на улицах и уводят в неизвестном направлении. Как используется рабский труд задержанных по причине и без причины. И прочая, и прочая...

Как мы выезжали из этого ада - отдельный рассказ. За вывоз на территорию, подконтрольную Украине, местные таксисты требовали с нас несколько тысяч гривен. Главная наша проблема в том, что мы не могли бросить своих животных - собаку и трех кошек, поэтому общественный транспорт отпадал. Но Бог услышал мои молитвы и послал нам помощь. Всю жизнь буду благодарна и молить Бога о тех, кто нам помог - пастору из протестантской церкви "Ассамблея Божья" Сергею Косяку, прихожанину Юрию и волонтёру из Днепропетровска Володе. Они нас вывезли на машине абсолютно бесплатно!

Также выражаю сердечную благодарность волонтёру Артёму из Киева, дяде Саше и его семье из Новомосковска, Тамаре Гринько из Днепропетровска, Валентине Григорьевне из Днепродзержинска, тёте Тане и дяде Алику,  и родной сестричке Катеньке за всё-всё-всё. Люди мои родные, вы и такие как вы - соль этой земли! Вы несёте свет и надежду людям, и я знаю, что благодаря вам - у Украины есть будущее. Мы сделали только первый шаг к пробуждению, он же самый главный. Но впереди ещё СТОЛЬКО работы. Давайте не останавливаться на достигнутом. Я вас всех очень люблю. И я наконец-то поняла, НАСКОЛЬКО я люблю свою родину - Украину.

пс: много чего передумано, переосмыслено, понято и впитано. Ни забыть, ни простить такое невозможно. Хочу сказать пару слов любителям и адептам "русского мира" и Пу&Ко. В том числе благодаря вашей молчаливой или громкой поддержке происходит весь этот звездец на Донбассе. Все эти фейковые недореспублики с ордами вооруженных ушлёпков - абсолютно искусственная ПРЕСТУПНАЯ креатура определенных сил, плачевный результат которой мы уже видим, а дальше будет только хуже - зима только начинается. Всё это уже тянет как минимум на Гаагу, но лучше - на новый Нюрнберг.

Самое страшное, что этот режим в первую очередь вас же и уничтожает. Очень, очень жаль что вы этого не понимаете. Мне больно, ужасно больно и обидно, что мелкий злобный демон смог смертельно поссорить два народа, которые могли бы жить в братстве, процветая. Я свидетельствую как перед Богом: практически всё, что вам рассказывает ваша пропаганда - это ложь, гнусная, отвратительная и преступная.

Все мои предки родом из Луганской и Харьковской областей и все они украинцы, из украиноговорящих сёл. Никакой "новороссии" здесь никогда не было, нет и, надеюсь, не будет. Донбасс - это Украина. И ещё полгода назад сами его жители слыхом не слыхивали ни о каких "народных республиках". А сейчас многие жалеют, что повелись на эту лажу. Они заплатили за неё страшную цену...

Так что, дорогие, думайте сами, и делайте выводы.

С Богом и верой в лучшее.

https://www.facebook.com/borislav.bereza/posts/969585413067565

 

Беда Украины не в том, что у нас мало прогрессивных, образованных и умных людей, которые во всем мире двигают общество в сторону прогресса. Беда в том, что они сидят в Facebook и ведут свою войну на полях интернета, а не меняют общество в "реале". Они инертны. А ведь они могут поднять свою пятую точку и рвануть на всех парах менять окружающий мир. Хватит ворчать, что вы бы могли поучаствовать, но... Преодолейте свои "но" и участвуйте!

 

Так поднимитесь, черт побери. Идите в политику! Идите во власть! 

Начните те перемены которые уже не просто актуальны, а жизненно необходимы. Идите, чтобы коррупционеры и лжецы не остались во власти! Идите, чтобы вороватые чинуши не могли протягивать свои схемы! Идите, чтобы барыга, который пришел в горсовет и подтянул коммунальные рынки под свое влияние, попал бы в места не столь отдаленные, а не в ВР. Идите, чтобы те, кто из года в год обещают и не делают, наконец не купили и не обманули голоса избирателей. Идите, чтобы гречкосей притворившийся патриотом не имел никаких шансов присосаться к бюджетному корыту. Идите, чтобы "талантливые семьи" Литвина или Януковича не могли запускать корни в законодательную и исполнительную власть. Меняйте жизнь, а не философствуйте в онлайне. Вы сможете! И не только засовывать всякую шваль в мусорные баки, но и выкинуть их на свалку истории.

 

Це - Україна!  

 

Ще одне фото

*****

Всегда у нас прошлый начальник дурак,
А нынешний - просто конфетка.
Сегодня мы пишем историю так
Как мир ощущает трехлетка,
А завтра её исправляем в слезах,
Как послеинфарктные дяди.
Поэтому я о сегодняшних днях
Молчу, как разведчик в засаде. 

 

(с) Дольский А.