Настроение сейчас - Суїцидальне

Я навіть не відразу зрозуміла, що то був сон. Мені здавалося, що все насправді. Він. Лише друг. Ні, навіть просто знайомий, або майже співробітник. А ще - мій ідеал. Людина, яку я не забуду. Людина, мою симпатію до якої помічали всі. Людина, чиє ім"я лишиться в мене перед очима назавжди.
Як шкода, що це був лише сон. це, напевно, найбільше розчаруванняв моєму житті.

- Привіт, - усміхнувся він і поцілував у щічку і лоба, по-дружньому. його губи були прохолодні. В очах спинуло слово "вампір". Ще одна асоціація з ним.. Мми пішли на балкон. Він щось розповідав про своє нещасне кохання. Ніколи б оригінал цього б не робив. Мені захотілося спитатися: "На що ти натякаєш?". В його словах відчувалася певна недомовленість.
Коли він йшов поруч, Я відчувала легеньку приємну містичну, окриляючу прохолоду. Мені було затишно й щасливо.
Потім до нього підійшов друг. Вони заговорилияс, а я пройшла далі. Зупинилась на виході з будинку. Сіла за стінкою, обійнявши коліна.
Почула їхню розмуву:
- Так, що ти хочеш? - спитавсчя друг.
- Я хочу привести її додому...- відповів хлопець.
- Іпросто використати, - закінцив його товариш.
Хлопці не встигливийти, як мене забрала подруга.
Вона сказала мені, що все знала. Я була повна образи.є
але не через те, що мене хотіли просто використати - я відверто цього бажала, а я жалкувала, що мене забрализвідти....Можливо, позбавили ганьби, розчарування тощо, але я була страшенно ображенна саме на подружку!
А тоді я прокинулась. В горлі стояв клубок образи й сліз. Хотілося плакати, ридати, метатися....
Надії зникли. Розбились. Померли.

Від мого, ще вчора чудового і оптимістичного настрою, не лишилося й сліду. Лишилась тільки образа. Образа на сон.
Я навіть його ВЖЕ не любила. Він мені просто подобався, а такі відчуття, ніби....
А ще вчора.....
Вчора я думала про іншого.
про інше.
З іншим.
А зараз.
Дуже хочеться поділитися цим з кимось.
Я навіть знала з ким це можна зробити. Але щось подібне на совість і скромність не дозволило мені це зробити.
а потім він був в онлайні. Я написала йому. Привіталась. Відповіді не було.
І знову образа. Але не на нього. Знову образа на сон, який посіяв в моїй душі щось подібне на надію! Сон...
І навіть зараз. Зараз я пишу. Намагаюсь переосмислити це. І ніяк. Це була не надія, але я сприйняла її саме так.
Це тупо. Але я.... Я не можу інакше.
Чому ТОДІ був сон, а зараз - реальність?!?! не знаю...
На очах - сльози. На душі - порожнеча. Перед очима - ім"я - "КОСТЯНТИН". Моя вічна асоціація з вампіром...