Джерело

http://www.skarby.org.ua/vyshyvka-oberih/

Оберегова вишивка дитячого одягу слов’ян
Дитячий одяг зазвичай шили з старого одягу батьків – не тільки і не стільки тому, що він вже багато разів прався і тому м’який, не зашкодить, не натре шкіру дитини, а тому, що він увібрав у себе батьківську енергію і силу, і нею захистить , вбереже дитину від лихого ока, зурочень, нещасть. Дівчинці одяг шили з материнського, хлопчику, зрозуміло, із батьківського, таким чином вирішуючи наперед правильний розвиток в залежності від статі – дівчинці передавалася сила материнства, хлопчику – чоловіча сила.

Коли діти підростали і вже знаходили якусь свою власну захисну силу, їм належало мати свою першу сорочку, з нового полотна. Це звичайно приурочувалося до моменту першої вікової ініціації – у три роки. З дванадцяти років дівчинка отримувала право носити власну (правда, поки дівочу) сорочку, хлопчику покладалися перші штани.

Так як для дітей до трьох років одяг був переробленій з батьківського, то й обережна вишивка, зрозуміло, на ній залишалася та ж, батьківська. Її міняти було не лише незручно й непрактично, але й недоцільно – адже вона забезпечувала крім оберігаючої функції ще і зв’язок поколінь, спорідненість і спадкоємність. Так, якщо батько дитини був, наприклад, мисливцем, то й обереги на його одязі були пов’язані з полюванням, і саме вони передавалися з цим одягом хлопчикові. Так само по жіночій лінії ремесло “передавалося” дівчинці. Вірніше, не саме ремесло, а сила багаторічного батьківського досвіду в ньому захищала дитя. Кожен же захищає по-своєму, вірно? Ткаля захистить особливим візерунком полотна, мисливець – іклами тварини … А результат буде одним і тим же.

А ось обережна вишивка для власного одягу дитини вже відрізнялася від оберегів дорослих. По-перше, колір оберегової вишивки для дітей був завжди червоним, тоді як для дорослого одягу він міг бути різним. Так, жінки часто використовували у вишивці крім червонного ще й чорний колір – колір Матері-Землі, намагаючись таким чином захистити своє лоно від безпліддя. Чоловікам же часто був потрібний для оберегу синій або зелений кольори – синій захищав від загибелі від стихій, зелений – від ран. У дітей цього не було. Вважалося, що діти знаходяться під опікою і захистом свого роду.

На сорочці дівчинки-дівчини вишивка в основному йшла по подолу, рукавах і намиста, а у заміжньої жінки – груди, воріт, вишивка по подолу була ширшою – у ній відбивалася ще й нова спорідненість, належність до роду чоловіка.

Основними охоронними символами для дівчинки були: Богині-покровительки долі, символ роду, орнаменти дерев, символ покровителя дня її народження, символи землі (знову ж таки, що відрізняються від жіночих символів землі – у тих в основному вона представлялася або розораної, або вже засіяної) і жіночих ремесел.

Хлопчики (як і дівчатка) до дванадцяти років носили сорочки без поясів. Основними символами, що охороняють хлопчиків, вважалися: символи вогню, сонячні символи, зображення тотемної тварини, зрозуміло, також символ роду-покровителя і духу-покровителя дня народження, дзвіночки та символи чоловічих ремесел.

До повноліття хлопчики і дівчатка могли також носити загальні обереги.
Проходячи ініціацію в дванадцять років, обереги хлопчика змінювалися, ставали (як і у дівчинки) більш статево-визначеними. З’являвся пояс і, зрозуміло, оберегів ставало менше – адже росла своя власна сила.

У вишивці вже з’являлися зображення Богів (для дітей вони були просто занадто сильні, не дозволяючи дитині виробляти свій “імунітет”), вже не стільки для оберігання, скільки для заступництва, у молодих дівчат – символи родючості, у молодих юнаків – військові. Зрозуміло, ні дівчинці, ні хлопчикові вони були не потрібні.

Крім вишивки на одязі часто дитячими оберегами служило безліч предметів, які вішалися над колискою малюка, ліжком дівчинки або хлопчика, потім носилися на плечі або на поясі.
Все це виконувало не лише охоронну та захисну функції, але й служило сполучною ланкою між людиною і Природою.

Орнаменти
Орнамент виник задовго до появи писемності. Це підтверджується тим, що навіть стародавня людина, яка одягалася у шкури тварин, зігрівалася біля багаття, рила собі для житла землянки, прикрашала орнаментом предмети домашнього ужитку. На глиняних посудинах, знаряддя праці давніх людей можна побачити найпростіші візерунки: крапки, прямі, хвилясті лінії, ромби.

Прочитати знаки – задача важка. Вчені розгадують таємниці так.
Відомо, що стародавня людина була мисливцем. Вона знала, що сила звіра була в бивні – це його зброя. Бивень або його зріз малювали у вигляді ромба. Цей знак містив в собі силу і могутність. Тому стародавня людина малювала його на своєму тілі, предметах, які його оточували.
Набігають один на одного ромби – знак щасливого полювання, удачі, знак життя, родючості. Для того щоб поля були щедрі на врожай, людина просила у Неба, Сонця і Землі удачі, творила заклинання. Для цього вона повторювала візерунки.
А також:
хвилясті лінії символізували воду;
горизонтальні - землю;
косі – дощ, який перетинає шлях до сонця;
крапки між ними – зерна, кинуті в неї.

Часто стародавні майстри зображали знаки, які позначали сонце. Це солярні знаки.

Сонце за тисячоліття отримало безліч варіантів зображення. До них належать і різноманітні хрести – як у колі, так і без нього. Деякі хрести в колі дуже схожі на зображення колеса: людина бачила, як сонце рухалося, тобто \ “котилося \” по небу, як вогняне колесо. Вічний рух небесного світила було відзначено гачкуватим хрестом, свастикою. Свастика позначала не лише рух сонця, але й побажання благополуччя. Особливо часто вона зустрічається в вишивках рушників і сорочок, у ткацтві.

Багато таємниць можуть розкрити стародавні орнаменти. Розгадуючи їх, ми починаємо розуміти, що мова символів Предків передавала нам своє ставлення до природи. Схиляючись перед нею, немовби просячи у неї милості, захисту, заступництва, древній майстер виводив рукою своєрідні заклинання у вигляді орнаменту.

Зауважимо, що народ ретельно відбирав з множини символів і дбайливо зберігав лише ті, що, на його думку, сприяли благу, гарному врожаю, достатку, удачі.

Суть оберегів