Ющук Евгений Леонидович
15 мая в 23:40 ·

ЖЖ еilin_o_connor. Матушка, заглянув в комнату, сурово приказывает: — Спать иди, скотина!

Я, встрепенувшись, виновато возражаю, что еще рано для сна. Сразу же разъясняется, что мама обращалась к своей собачонке, которая шуршит и возится под столом.

— Вот так растишь ребенка, любишь, а он все равно обращение "скотина" воспринимает автоматически на свой счет, — вздыхает матушка.

— Да что там ребенок! — немедленно откликается папа с дивана. — Я сам только сейчас выдохнул.

 Маги Шутят
17 мая в 16:06 ·

Пора?

- Смерть?
- Агасики.
- Ты за мной?
- Да вроде, здесь и нет никого больше.
- Что ж… ты должна была прийти рано или поздно.
- Должна, должна… Никому я ничего не должна! Вставай давай, пора нам.
Мужчина с трудом поднялся, оглянулся по сторонам на больничную палату, койку, свое измученное тело. Вздохнул и подошел к высокой фигуре в длинном черном балахоне. Смерть, опираясь на косу, пристально смотрела на него, сверкая огненными глазами с белого голого черепа.
- Вот всегда хотел тебе вопрос задать? Ты косу эту с собой просто как символ носишь? Или голову мне ею будешь… того… сносить? – мужчина провел ребром ладони по шее.
Смерть удивленно подняла надбровные дуги – ее мимика была удивительно живой для мертвого черепа.
- Нет, для красоты! Ты что, пословицу не слышал – «Коса – девичья краса!»
У мужчины расширились глаза.
- Ну… не хотелось бы, конечно, тебя разочаровывать. Но…
- Что «но»?
- Как бы, не о том пословица. Не о той косе…
- Да? Уверен?
Он кивнул.
- Вот, блин! – Смерть досадливо стукнула длинной рукоятью об пол. - А я старалась, точила. Еще и отсрочку два года дала тому кузнецу, который мне эту косу впарил. «Возьми, - мол, - красавица, не пожалеешь».
Помолчали.
- Я тебя, уже два года жду, - сказал мужчина.
- Что, правда?
- Да, мне врач тогда сказал, что я больше месяца не протяну, а я живу все, живу… И тебя все нет, и нет.
- Ну задержалась немножко. А что? Девушка должна сломя голову в домашних тапочках на встречу бежать? Мне как с тобой свидание назначили, так я сразу решила себя в порядок привести. Душ принять, зубы почистить, череп наполировать. Мантию вот, все выбрать не могла. Одна была, черненькая такая, парчовая, так она меня полнит.
Мужчина недоверчиво покосился на скрытый балахоном скелет собеседницы.
- А другая – тоже черненькая, полиэстер сто процентов. Ну куда такое надевать? А если вспотею?
Взгляд мужчины стал еще более недоверчивым и озадаченным.
- Шелковая хороша, но недостаточно черненькая. Хлопок – без капюшона. На свою любимую (в прошлом веке на распродаже отхватила) пятно посадила. Забирала как-то одного художника, а он пьяный был и краской белой мне на мантию – ляп! Вот эту надела. Как тебе?
- Хо…рошо, - тихо и неуверенно вымолвил мужчина, не переставая удивляться.
- Атлас. Красивая, мягонькая. Не полнит же? Нет?
- Не…нет…
- Ну вот. Потом маникюр, педикюр…
Он тщетно попытался рассмотреть на костяшках ее рук и ног ногти.
- Потом аксессуары.
- Коса?
- Пояс! – Смерть продемонстрировала грубую веревку, свободно висевшую в петлях в районе талии. – Эксклюзив – с висельника одного. Собиралась, и время как-то незаметно пролетело. Да, не обижайся ты. Подумаешь, всего-то на два года опоздала.
- Я и не обижаюсь… Ты что, для меня старалась?
- Нет, конечно. Для себя. Я же сама себя уважать перестану, если начну к вам, смертным, как попало являться.
- И за два года у тебя разве других… эмм… клиентов не было?
- Почему, были. Полно. Мрете вы, как мухи.
«Логика. Где?» - думал он, все больше и больше запутываясь.
- Так к ним ты в чем попало приходила? В тапочках? Или тоже опаздывала?
- Тебе лишь бы ворчать! Они срочные были. Там хочешь не хочешь, косу в руки – и бегом забирать. Иначе влетит от начальства по черепушке.
- А я не срочный? – мужчина разволновался.
- А ты в руках Болезни. Как она с тобой закончит, так и мне можно приходить. А твоя Болезнь – та еще стерва. Крутит, вертит, то зажмет, то отпустит. Не люблю таких.
Смерть огляделась.
- Кстати, а где эта холера?
Мужчина сам принялся с интересом осматриваться.
- Так не холера же, - возразил он.
- Не важно, язва бородавчатая.
- Да нет!..
- Не суть! Обзываю, как хочу!
Сквозь стену в палату вынырнула бледная тощая девица с впалыми чахоточными щеками в истрепанном платье, глаза были жуткими, с огромными черными кругами вокруг, а наведенные губы выделялись болезненно-красным пятном.
- Забирааааешь? – зашипела она. Ее длинные седые волосы развивалась, словно под водой.
- Ну, а что? – ответила Смерть. - Сколько можно. Ты его и так два года уже изводишь, курва сифилисная.
- На себя посссмотриии, безнооосссая. Я еще не все сдееелалааа, - противно шипела девица, протягивая к мужчине костлявые руки с длинными ногтями.
Мужчина поморщился и отступил от нее, ближе к Смерти – та казалась ему более симпатичной.
- Сделала, не сделала. Мне то что? Мое дело маленькое.
- Разззве у тебя уже получееено разрешееениеее?
- А когда я без разрешения приходила? – хмыкнула Смерть и со строгой серьезностью бросила мужчине: - Идем!
Они шагнули прямо в окно, и тут же окно и палата исчезли, а вместо этого открылся длинный темный туннель с округлыми мягкими стенами, словно сшитыми из плотного черного бархата.
- Постоооой! – послышалось у него за спиной. – Подождииии! Ты ещееее недостааааточно страдаааал! Моооой!
Синюшная рука вынырнула из темноты и схватила его за запястье. Мужчина испуганно дернулся – болезнь изводила его уже два года невыносимыми болями, тошнотой, слабостью, головокружением… Не жил, а мучился. Смерть резко обернулась, отточенным движением взмахнула косой, отсекая конечность навязчивой Болезни.
- Не для красоты, значит… - уважительно сказал он, потирая запястье и глядя на сверкающий серп косы.
- Нет, - ответила Смерть. – Шутила я.
- И про долгие сборы шутила?
- Естественно. Да, троллила я тебя.
Он ухмыльнулся и вздохнул.
- Так значит… пора?
В ответ Смерть тихо хихикнула, с ловкостью джедая крутанув косу, сделала в ткани туннеля надрез, сквозь который засочился слабый свет.
Она обернулась к мужчине.
- Ты как очнешься, не делай резких движений. Там Михалыч дежурит, хоть и алкаш последний, а забирать еще рано. Смотри, чтобы сердце не схватило.
- Где? Кто?.. О чем ты вообще? – опешил он.
- В морге.
- Так… я же в палате… - смерть ведь с больничной койки его забрала всего пару минут назад.
- Нет. Умер ты, - пояснила она. Озорная улыбка смотрелась на голом черепе достаточно зловеще. – И в морг тебя отправили. Так что поспеши, пока не закопали.
- Но… минута всего…
- Тут время по-другому течет.
- Так… Ты меня отпускаешь, получается?..
- Получается. Не настало еще твое время. Живи пока.
- А Болезнь?
- Отцепится. Ты ведь умер.
- Но почему тогда?
- Уж больно Болезнь эту твою терпеть не могу. Ей лишь бы живого помучить. Злобная тварь. А ты иди-иди. Живи, радуйся.
Мужчина оторопело полез в разрез. Он видел лежащие на столах тела, и хотя все они были прикрыты простынями, а надписей на бирках отсюда не разглядеть, свое узнал сразу. Уже ступив в помещение морга, он обернулся.
- Не думал, что ты… такая…
- Какая такая?
- Ну… человечная, что ли…
- Иди уже! И смотри мне Михалыча раньше времени не пришли. А то окочурится еще, а я не накрашенная!..

© Владислав Скрипач

Бурый медведь. Мир животных. Медвежьи истории. Документальный фильм. 

https://youtu.be/gyEqCf6q1OI

 Опубліковано 13 жовт. 2015 р.

«Медведь» (фр. L' Ours, англ. The Bear) — совместная франко-американская драма режиссёра Жан-Жака Анно по роману Джеймса Оливера Кервуда «Гризли». Премьера фильма состоялась 19 октября 1988 г. во Франции.

https://youtu.be/J2dF2UIzRo0

БАЛАДА ПРО ПАМ'ЯТЬ — (8-9 травня присвячується) — Саблич


Мирко Саблич музпубліцистика — смішно про грішне  

Опубліковано 6 трав. 2017 р.

Пам'яті полеглих та на пошану живих українських воїнів АТО та Другої Світової присвячується. Текст пісні-алюзії нижче в описі. Представникам ЗМІ та приятелям нашого гурту: прохання долучитись до поширення, щоб кліп не втопився в совково-рашистському вінегреті рашистського побєдобєсія.

- - - - - - - БАЛАДА ПРО ПАМ'ЯТЬ - - - - - - -

Изменять своим принципам я не привык,
К осознанию Родины шёл не спеша,
И хоть русским пока остается язык,
Але вже українською стала душа!

Ми завзято, всі разом, бороним свій край.
Окупантська зараза, навік пам’ятай,
Що козацькая вдача – це не просто слова!
Хоч побита, хоч плаче, Вкраїна жива!

Об ужасной войне помнит каждый из нас,
Будет в сердце всегда славный подвиг дедов.
Только мы на костях не пускаемся в пляс:
Это повод для скорби, а не для понтов.

По коліна в багнюці на варті стою,
Окупантській падлюці від серця всмалю
За зруйновані долі, за вкрадений Крим,
За полеглих героїв, за Батьківський Дім.

Обескровили душу и тело Страны,
Сколько наших ребят не вернулось домой,
Ох, хлебнули ж мы горя от «руsskой весны».
Слава павшим героям и вечный покой.

Ми й онукам накажем про це не забуть,
Якщо самі поляжем, наступні прийдуть,
Станем сміло до бою за землю свою!
Ми не випустим зброї ні тут, ні в Раю!

Лицемеры поют о широкой душе,
Подлецы с палачами проводят парад,
Украинцы Рossию узнали уже:
Здесь воронки от градов, как раны, кровят.

Зарікаюсь назавжди, навіки віків,
Не прощати неправди, хай лютих вовків
Забирає нечиста, хай в пеклі горять
Кизяки-терористи і вся ваша рать!

Украина, родная моя сторона,
В оккупации этой есть и наши следы:
Люди все еще прутся от попсо-говна.
А где руsskие песни – там ждите беды.

В нас ще й досі в фаворі російські зірки.
Ми на мінному полі, агов, козаки,
Всю рашистську мразоту женіть в три чорти!
Тільки повним бойкотом країну спасти.

А когда наступает похмелия час,
Поднимаются к небу невинно глаза.
«Мы не знали!» «Нам врали!» «Нам стыдно за нас!»
«Забирайте!» «Простите!» Скупая слеза…

Тільки нам на цей скрегіт буде щиро плювать
Заберем, що належить – й не прощать! Не прощать!
Закарбуєм назавжди святий цей завіт
З нами світло і правда – з вами кривда і гніт! 

https://youtu.be/3riDbfSF4MM

oleg_leusenko
7 мая 2017, 14:46
Как убивали наших отцов и дедов: эссэсовцы в сравнении с московскими чекистами были ангелами
П’ять копійок: Документы НКВД, рассекреченные СБУ постепенно наполняют интернет. А сколько миллионов судеб сломано такой бумажкой? И самое главное, о чем должны постоянно помнить украинцы: в опустевшие украинские хаты (после репрессий, расстрелов, депортаций, Голодоморов и т.п.) за время совка понаехали сотни тысяч и даже миллионы московитских ордынцев из РСФСР и других колоний совка. Теперь они и их потомки пытаются изображать из себя граждан Украины и несут в нашу европейскую жизнь кацапскую культуру и войну. Нет в Украине сепаратистов! В Украине проживает пятая колонна оккупантов "русского мира", от которой мы должны наполегливо освобождаться, стимулируя естественный отток ордынцев из Неньки в Мордор.



СазЛаг ОГПУ-НКВД против Бухенвальда СС: сравнение статистики смертности заключенных

Коменданта «лагеря смерти» Бухенвальда приговорили к повешению. А начальники Сазлага — этого «Бухенвальда по-русски» — вполне успешно жили и работали, ездили отдыхать в отпуск за казенный счет, покупали колбасу в спецраспределителях ОГПУ, получали зарплату и премии, поднимались по карьерной лестнице.

Анализ статистических индексов смертности заключенных советской пенитенциарной системы в 1930-1934гг.

Дабы пресечь разговоры о том, что Сазлаг,- это не очень типично, общий обзор смертности по лагерям,- Смертность в советской тюремной системе 1930-1934гг: лагеря ГУЛАГ ОГПУ

Это еще одна попытка сопоставления статистики смертности конкретного,отдельно взятого советского лагеря с индексами смертности мест лишения свободы европейских стран XIX и XX века. В частности главным объектом противопоставления будет печально известный концентрационный лагерь нацистского Рейха,- Бухенвальд.

C cоветской стороны мною выбран совершенно неизвестный в народе Сазлаг.
Свернуть
</p>


Чем обусловлен данный выбор? Сазлаг взят мною сознательно потому что это показательный пример едва ли не самого плохого лагеря в СССР в 1930-1934гг., исключая 1933г., когда пальму первенства у Сазлага выбил Вишерский ИТЛ и 1934г., когда мордовский Темлаг показал уровень смертности еще более худший, чем Сазлаг.

В СССР были и похожие на Сазлаг лагеря (Темлаг, Соловки и ряд других) были и куда более благополучные (Дальлаг, Карлаг), хотя когда мы говорим о благополучности мест лишения свободы надо понимать всю условность данного термина.

В случае с концентрационной системой лагерей СС мною уже упоминалось, что совершенно бессмысленно равнять сегмент лагерей уничтожения (Освенцим, Треблинка, Собибор, Майданек и пр.) с лагерями ГУЛАГа, ибо та же Треблинка не являлась частью традиционной пенитенциарной системы в полном смысле этого слова. Грубо говоря, смертность там была 100%, куда более корректно «художества» немцев на ниве массовых убийств сравнивать с расстрелами 1937-1938гг, а никак не с местами лишения свободы.

Но с трудовыми лагерями немцев сравнения cоветских ИТЛ вполне корректны и валидны, ибо и там и там была сверхэксплуатация подневольного труда.

Немецкий Бухенвальд являлся лагерем «среднего уровня чудовищности» в плане смертности, т.е условно-лучше, чем совсем жуткий Матхаузен (по нему статистики толком и нет, известно лишь что смертность там доходила в годы войны до 50%,- в СССР лишь два лагеря имели примерно сопоставимый с Матхаузеном уровень смертности,- Рыблаг и Котласлаг в 1942-1943гг.) и значительно хуже, чем общеуголовные тюрьмы Рейха.

Источниками по Бухенвальду служат крайне подробные и исчерпывающие справки о движении лагерного населения из документов Нюрнбергского трибунала, составленные на основе архивных материалов учетно-распределительного отдела администрации Бухенвальда(сейчас хранятся в БундесАрхиве ФРГ).

По Сазлагу нам поможет все тот же фонд 9414 в ГА РФ.

Периферийно мною будут привлекаться данные из материалов общеевропейских тюремных конгрессов второй половины XIX века, отчеты ГТУ Российской Империи и работы Энгеля по прусским тюрьмам.

Основная задача данного очерка,- дать четкую оценочную характеристику уровню смертности в СазЛаге по контрасту с Бухенвальдом, опираясь на архивные данные.

Основным методологическим принципом продолжает оставаться компаративистский подход,- сопоставление индексов смертности заключенных тюремных систем разных стран в абсолютных и относительных показателях.

I.Бухенвальд( нем. Konzentrationslager (KZ) Buchenwald)

Время существования: 1937-1945гг.

Организован: в июле 1937 года.

Начальники лагеря: Штурмбанфюрер СС: Якоб Вейсборн (1937)
Оберштурмбанфюрер СС: Карл Отто Кох (1937–1942)
Штандартенфюрер СС: Герман Пайстер (1942–1945).
Подчинен: c 1933- «Hauptamt Verwaltung und Wirtschaft» (Хозяйственно-административное отделение СС) С 1942 по 1945 года,- находился в юрисдикции объединенного SS-Wirtschafts-Verwaltungshauptamt (Главное хозяйственно-административное управление СС,отд.Д. сокращенно SS-WVHA).

Дислокация: Третий Рейх, Тюрингия, неподалеку от города Веймар,гора Эттерсберг.

Производство: поставлял рабочую силу для оборонной промышленности Рейха,- DAW , шахт,BMW, I.G. Farben and Ford, Cologne Fordwerke и т.д. Часть заключенных была использована в качестве живого материала для тестирования новой вакцины против тифа и ряда других экспериментов.( В медицинских опытах было использовано l 729 заключенных из которых умерло154(Spitz, Vivien. Doctors from Hell., с. 199, 2005)

Архив Бухенвальда:хранится в БундесАрхиве,BA(БундесАрхив ФРГ), NS 4 Bu/vorl.,143, "Shutzhaftlagerrapport Buchenwald".(BA, NS4 BU/vorl.137-139.)

Численность и смертность заключенных:

4 основных графы:месяц, приход контингента, убыль контингента(четыре подграфы:отпущены, переведены в иное место заключения, умерли, общее количество выбывших), общее количество заключенных на конец месяца.




Источник: документ под шифром 2171-PS.Из массива материалов Нюрнбергского трибунала, таблицы составленные на основе архивных записей администрации Бухенвальда.

Также см. BA(БундесАрхив ФРГ), NS 4 Bu/vorl.,143, "Shutzhaftlagerrapport Buchenwald«.(BA, NS4 BU/vorl.137-139.)

После освобождения Бухенвальд передали в юрисдикцию НКВД. На его месте был основан так называемый спецлагерь НКВД № 2,- из 28 тысяч заключенных, прошедших с 1945 по 1950г. через спецлаг, умерло 7113(25%). Petra Weber, Justiz und Diktatur: Justizverwaltung und politische Strafjustiz in Thüringen 1945–1961 : Veröffentlichungen zur SBZ-/DDR -Forschung im Institut für Zeitgeschichte, Oldenbourg Wissenschaftsverlag, 2000, p. 99, ISBN 3486564633.

Краткие итоги по Бухенвальду:

В 1937 году смертность в Бухенвальде относительно низкая,- умирает 37 человек( ок.2% от среднегодового состава), значительно ниже, чем в большинстве советских лагерей мирных 1930-х,- самый лютый ужас и кошмар в немецких KL начнется во время войны.

Вот так выглядели бараки для заключенных в Бухенвальде в относительно вегетарианском 1937г.:



Пункт выдачи одежды для заключенных:



В 1939-14,7%, 1940-21,4%, 1941- 19,7%, В 1942г. в Бухенвальде свирепствует эпидемия тифа,- фиксируется отвратительный коэфициент смертности в 33% от среднегодового состава.

В 1943 в Бухенвальде наблюдается катастрофически высокая смертность,- умирает 3516 человек( 17-18% от среднегодовой численности), в 1944 году смертность немного снижается в относительных показателях до 15%, но увеличивается в абсолютных показателях из за переполнения лагеря, продолжая оставаться чудовищно высокой.К 1945г., после окончательного расстройства логистики и снабжения, в лагере воцарился настоящий ад.

Вот так выглядили узники освобожденного Бухенвальда весной 1945г.:



Американские военные около штабеля трупов узников Бухенвальда, весна 1945г:



II.СРЕДНЕАЗИАТСКИЙ ИТЛ.

(Варианты названий на разных этапах существования лагеря: Сазлаг, Сазулон, Средне-Азиатские лагеря, Упр. Среднеазиатского ИТЛ и колоний НКВД Узбекской ССР, УИТЛК НКВД Узбекской ССР).

Время существования:1930-1943гг..

Организован в 1930г. во исполнение решения правительства об использовании труда з/к при колонизации отдаленных районов СССР и эксплуатации их природных богатств (решение оформлено Пост. СНК от 11.07.29 [ГАРФ. Ф.5446. Оп. 1. Д. 48. Л.210—212.]). К 01.01.30 лагерь организован не был [ЦА ФСБ. Ф. 2. Оп. 8. Д. 104. Л. 27.]; согласно данным производственного отдела УЛАГа ОГПУ, «САЗУЛОН и КАЗУЛОН начали развивать хозяйственную деятельность лишь со II полугодия 1929/30 операционного г.» [ГАРФ. Ф. 9414. Оп. 1. Д. 2919. Л. 1];
Закрыт в 1943г.

Реорганизован: 29.07.39 — в Упр. Среднеазиатского ИТЛ и колоний НКВД Узбекской ССР [. Пр. 00870 НКВД].
Подчинен: полномоченному представительству ОГПУ по Средней Азии и УЛАГ—ГУЛАГ ОГПУ [ЦА ФСБ. Ф. 2. Оп. 8. Д. 104. Л. 27.];

НКВД Узбекской ССР с 08.02.35 [Пр. 0051 ОГПУ];
ГУЛАГ НКВД с 21.10.37 [Пр. 0128 НКВД];
УИТЛК НКВД Узбекской ССР с 29.07.39 [1].

Дислокация: Узбекская ССР, г.Ташкент [6], {5, 6}.
Литер: нет.
Телегр. код: нет.
Адрес: Узбекская ССР, г.Ташкент, п/я 248 {10};
п/я 123/124 {11} 4.

Штат лагеря:
штат лагеря объявлен 27.10.30 и 01.08.31. Начальник лагеря (Д.И.Литвин) откомандирован в ПП ОГПУ по Средней Азии с 07.02.30 для назначения на должность начальника «вновь организованных Средне-Азиатских лагерей» ОГПУ.



Так называемая комендантская расстрельная команда НКВД,- люди, непосредственно приводившие приговоры в исполнение.

Прошу прощение, что фотографий по советской части мало ,- в ГУЛАГе и тем более СазЛаге очень не любили фотоаппараты.

Начальники лагеря:

C 25.01.31 — ? ,- сотрудник ОГПУ Литвин Д.И;
с 01.08.31 по 13.01.32,- сотрудник ОГПУ Солоницын А.Е.,
с 03.02.32 по 20.04.33,- сотрудник ОГПУ Гротов Н.А., [. ГАРФ. Служебная карточка ГУЛАГа.];
врид нач. — Озолс К.П., с 20.04.33 — ?, начальник — он же, с 15.07.34 по 20.01.35 [19–21];
с 25.12.34 по 03.10.36,- старший лейтенант госбезопасности Шишмарев А.П., −8 29.05.35 Шишмарев назначен нач. ОЛТПиМЗ НКВД Узбекской ССР;
врид нач. — младший лейтенант госбезопасности Копаев Г.Н., не позднее 05.08.37 по 03.01.38 [ЦА ФСБ. Ф. 3. Оп. 4. Д. 148. Л. 47–82.];
С 03.01.38 — ? ; начальник — лейтенант госбезопасности Левшин А.В
с 07.06.39 — ? .,- начальник — старший лейтенант госбезопасности Лебин Д.Е.

Производство: работа в совхозах (в основном — хлопководство), на хлопковых з-дах, на собственных предприятиях, мелиоративные работы, производство ширпотреба, погрузочно-разгрузочные работы для Водтранса на Аральском море (1930 г.) [ГАРФ. Ф. 9414. Оп. 1. Д. 2919, ГАРФ. Ф. 9414. Оп. 1. Д. 2922. Л. 24] В 1932 г. на с/х работах занято 6500 з/к, на производстве товаров ширпотреба — 7000 з/к(. ГАРФ. Ф. 9414. Оп. 1. Д. 2920. Л. 179.).
Впервые посев хлопка в совхозах Сазлага произведен в 1932 г. [ГАРФ. Ф. 9414. Оп. 1. Д. 4. Л. 16], в 1934 г. собрано 3320 т (. ГАРФ. Ф. 9414. Оп. 1. Д. 2922. Л. 24).

Численность: на 01.06.30 — 2660 чел. [ГАРФ. Ф. 9414. Оп. 1. Д. 2919];
ср./г.: 1931 — 11 700, 1932 — 17 723, 1933 — 18 286, 1934 — 20 494 [ГАРФ. Ф. 9414. Оп. 1. Д. 2922. Л. 24];
На 01.01.34 — 22 170, 01.01.35 — 25 831, 01.01.36 — 26 308, 01.01.37 — 26 865, 01.01.38 — 33 936, 01.10.38 — 36 601(Из них 7739 осужденных за контрреволюционные преступления, 12 904 чел. — как социально-опасный и социально-вредный элемент),

На 01.01.39 — 34 240 чел., 01.01.40 — 31 087 чел. (по данным учетно-распределительного отдела ГУЛАГа);
01.01.41 — 12 034, 01.07.41 — 15 403 [. ГАРФ. Ф. 9414 Оп. 1д. Д. 371. Л. 3, 53];
01.01.42 — 29 446 [. Там же. Д. 372. Л. 7об., 8];
01.04.42 — 25 780( из них- 3850 женщин, 5509 осужденных за к/р преступления), 01.01.43 — 36 125 [. Там же. Д. 378. Л. 109об.].

Архив Сазлага: передан в УИТЛК МВД Узбекской ССР.

Смертность.



Источник::ГА РФ, ф.9414,оп.1, д.1155, л.2,д.2740,л.1,5,8,14,26,38,42,48,58,96-1​10.

Как мы можем видеть, совершенно четко зафиксировано статистикой,- Сазлаг являет собой лагерь перманентной катастрофы со смертностью заключенных за репрезентативный отрезок в 10(!) лет, с показателями иногда куда более худшими, чем колониальные тюрьмы Вьетнама или Гвианы Повторяю,- 10 лет.

Смертность в колониальных тюрьмах французской Гвианы, известных своим жетсочайшим режимом и отвратительными условиями содержания:



А в Сазлаге у нас и 10.5%, и 26%,27%, и 8% в 1937 и 14% в 1938г.

Поразительно то, что даже в мирном неголодном 1931году в Сазлаге наблюдается катастрофически высокая смертность,- примерно на уровне статистических индексов японских лагерей для гражданских лиц времен войны 1941-1945гг.



и тюрем колониальной Гвианы 1924-1926гг.- совершенно катастрофичных и негативных мест лишения свободы в мировом масштабе, почти сопоставимая с уровнем Бухенвальда 1934-1944гг.

Наиболее беспрецедентная и жуткая смертность в Сазлаге в голодные 1932-1933гг., когда все лагеря показывали просто отвратительные показатели смертности. По всему Союзу,тогда смертность поднялась до 115 промилле,- за решеткой умер почти каждый шестой заключенный Союза.

В эти годы Сазлаг «обгоняет» в плохом смысле Бухенвальд военного времени образца 1943-1944г почти в два раза в относительных показателях. Безусловно, смертность в немецком лагере абсолютно чудовищна. Но что мы можем тогда сказать о смертности в Сазлаге в 1932-1933гг, которая была почти в два раза хуже в относительных показателях, чем в тифозные, самые страшные 1943-1944 для Бухенвальда, когда и логистика стала немцев серьезно подводить и снабжение лагерей начало медленно расстраиваться в совершенный хаос?

В мирном, неголодном 1934 Сазлаг продолжает показывать крайне высокую катастрофическую смертность в 8%(уровень колониальных тюрем жесточайше эксплуатируемого Вьетнама), лишь в 1935г. смертность падает до 6.5%(уровень колониальных тюрем Гвианы) и до 1938г. держится около 5% отметки. На самом деле и 5% смертность в 1930-е годы смотрелась вполне чудовищно даже по гулаговским меркам.

В мирном неголодном 1938 году происходит очередная катастрофа,- cмертность подпрыгивает до отметки в 14%- в Сазлаге умирает почти каждый шестой заключенный.(!)

Напомню что именно такую смертность показывал одиозный Бухенвальд в самый страшный свой период Второй Мировой Войны в 1944г. А теперь стоп.

Задумаемся на секунду,- в 1938г. нет ни голода, ни войны, но на советской земле есть лагеря, которые выбиваются в плане смертности в мировые анти-лидеры, т.е смертность в Сазлаге хуже, чем средний уровень смертности в колониальных тюрьмах, и соответствует уровню смертности Бухенвальда времен войны. Это совершенно ясный и четкий факт.

Мы можем наблюдать своеобразную предтечу Бухенвальда в виде Сазлага в мирном, не голодающем государстве в 30-е годы XX века.

В 1939-1940г(последние когда для которых доступны данные) смертность опять падает до 5% отметки, оставаясь аномально высокой. Бесспорно, в годы войны смертность в Сазлаге продолжала оставаться высокой.

На первый взгляд, эти резкие колебания между 27% и 5% ежегодной смертности могут дать неверное представление о том, что в Сазлаге были и относительно позитивные периоды в аспекте смертности,- к сожалению, это иллюзия, возникающая благодаря некритическому восприятию относительных величин.
Ведь что такое 5% смертность для пенитенциарных систем 1930-х?
Как вообще верно интерпретировать данную казалось бы небольшую удельную величину? Тут нам поможет компаративистский подход.

Во-первых, совершенно бессмысленно мерить Сазлаг с тюрьмами современнымх СССР индустриальных стран. Достаточно сказать, что в тюрьмах США в 1930-1940гг относительные показатели смертности колебались около отметки в 1%.(см.данные Департамента Юстиции США) Сделайте нехитрое умножение сами.

Сравнение смертности в Сазлаге со статистическими индексами тюремных ведомств XIX века.

Обратимся к общему коэффициенту смертности тюремных ведомств развитых стран еще XIX века, с иной медициной и критерием санитарного качества.

1.Например, тюрьмы Пруссии в 1860-е годы показывали общий коэффициент смертности заключенных 3% к среднесуточному составу арестантов всех тюрем,-в 3 раза ниже, чем Сазлаг 1931г., почти в 8 раз ниже, чем Сазлаг 1932-1933г., почти в три раза ниже, чем Сазлаг 1934г, в два раза ниже, чем Сазлаг 1935г., в полтора раза ниже, чем Сазлаг 1936-1937гг, почти в 5 раз ниже чем Сазлаг 1938г. почти в 2 раза ниже чем Сазлаг 1939-1940гг.
(источник,- .Engel. "Die Morbiditat u. Mortalitat in den Strafanstalten. «Zeitscbrift des K. P. statist. Bureaus (1865),

2. Тюрьмы Дании и Бельгии в 1880-х,- 1.7- 1.79%,- более чем в 5 раз ниже, чем Сазлаг мирного неголодного 1931г.
в 13.5 раз ниже, чем Сазлаг 1932-1933гг. в 4 раза ниже, чем Сазлаг мирного неголодного 1934г. в 3 раза ниже, чем Сазлаг мирного неголодного 1935г. Более чем в 2.5 раза ниже, чем Сазлаг мирного неголодного 1936-1937гг.
Более чем в 8 раз ниже, чем Сазлаг мирного неголодного 1938г. Более чем в 2.5 раза ниже, чем Сазлаг мирных неголодных 1939-1940г.

3.Тюрьмы Франции в 1880-х 4%, тюрьмы Швеции в 1880-х 3% (Источник- материалы Ежегодных тюремных конгрессов, 1887-1890гг.), общий коэффициент смертности всех тюрем Российской Империи в 1880-х варьировался по годам от 2.9% до 3.8%.(см.отчеты по ГТУ 1880-1915гг.)

Выводы и итоги.

В диаграмме сравниваются два отдельно взятых лагеря(Сазлаг и Бухенвальд) со средними коэффициентами тюремных систем.



Графика: bash_m_ak.

Фундаментальный вывод следующий,- для Сазлага за репрезентативный отрезок в 10 лет (!) в плане смертности заключенных не существовало благополучных лет вообще.

Т.е было или катастрофично плохо(1931-1934гг.,1938г.) или просто очень плохо (1935-1936г, 1937,1939-1940гг).Таким образом, мы с большей долей вероятности можем характеризовать Сазлаг как лагерь перманентной катастрофы со смертностью заключенных с меняющейся интенсивностью.

Бесспорно, в СССР были и куда более благополучные места лишения свободы(Норильлаг, Дальлаг) но Сазлаг был отнюдь не единственным,- Свирлаг, Соловки, СевВостЛаг, Кулойлаг, Каргопольлаг, Темлаг и многие другие показывали в некоторые годы сопоставимые с Сазлагом чудовищные показатели смертности.

Но об этом мало кто знает.

Действительно, останови произвольного гражданина РФ сейчас на улице и спросите у него, что он знает о Сазлаге. Максимум, могут переспросить о Севвостлаге, ибо читали, допустим, Шаламова. Колыма известна, у нее были свои поэты и написаны десятки монографий. Но вот от среднеазиатских лагерях ОГПУ, тем более периода 1930-1934гг. в современной России кроме горсточки наивно увлеченных специалистов не слышал никто.

В тему: Норильское восстание 1953 года подняли украинцы

Ну Сазлаг и Сазлаг,- в википедии этих лагов перечислено больше 50-ти,- скажет некритически мыслящий Интернет-серфер при упоминании СазУлона.

Другое дело Бухенвальд. Бухенвальд, уж просите это дурацкое слово, распиарен. О Бухенвальде что-то слышал даже самый распоследний двоечник- школьник. В самом слове «Бухенвальд» для русского человека уже заложен эмоциональный заряд и генерируется некий убийственный(вполне справедливый) образ чудовищной аномалии в плане смертности и несправедливости, ибо Бухенвальд получил свою интегральную оценку и дефиницию,- последнего коменданта Бухенвальда-то приговорили к смертной казни.

А теперь еще один фундаментальный вопрос,- ну да,мы с вами установили, что Сазлаг это жуткое, проклятое место, где люди умирали в фантасмогорических пропорциях.

Любопытны судьбы тех, кто нес непосредственную ответственность за снабжение и медицинское обслуживание лагеря.

Часто любят возражать, что мол с такими вот достадными «перегибами» и эксцессами в провинции сталинское руководство боролось и всех нерадивых чудовищ местного калибра наказывала. Хотя если проследить эволюцию смертности в Сазлаге видна абсурдность подобных сентенций прежде всего потому, что нормальной смертности в Сазлаге так и не удалось добиться в течении 10 лет,- ни при Литвине, ни при старшем лейтенанте госбезопасности Шишмареве. Такой вот административный восторг.

Ну так и встает закономерный вопрос,- да, в Сазлаге был полный и лютый мрак в плане смертности, ну так кто понес ответственность за эту катастрофу? А вот в том, что это была катастрофа думаю не будет сомневаться ни один честный перед собой человек.

Ну так и где карающая рука Москвы? Где позорные столбы на площадях с надписью «лейтенант госбезопасности Левин допустил в Сазлаге уровень смертности нацистского лагеря?»

Более того, начальники этого «Бухенвальда по-русски» вполне успешно жили и работали, ездили отдыхать в отпуск за казенный счет, покупали колбасу в спецраспределителях ОГПУ, получали зарплату и премии, поднимались по карьерной лестнице.

Вот фотография коменданта Бухенвальда,- штандартенфюрера СС Германа Пайстера. Он был приговорен к повешенью и умер в тюрьме незадолго до исполнения приговора. Любой, кто изучал Бухенвальд и видел лица узников понимает справедливость этого приговора.



А вот,для контраста, судьба коллеги Пейстера и «талантливого администратора» , эффективного менеджера, работника ОГПУ-НКВД Николая Александровича Гротова,- именно при нем в Cазлаге была совершенно беспрецедентно чудовищная смертность, уровня Бухенвальда.

Уроженец г. Херсона, из служащих.

Член партии большевиков с 1921 г.

Образование низшее.

В 1918-1919 гг. — рядовой РККА. В органах безопасности с 1920 г. В 1920-1932 гг. — на ответственных должностях в ОО и частях пограничной охраны в различных регионах страны.

В 1932- 1933 гг. — начальник УИТЛ ПП ГПУ по Средней Азии.

В 1933-1936 гг. — помощник, врид начальника Управления Вишлага ПП ОГПУ по Уралу, заместитель начальника Управления Сиблага ПП ОГПУ-УНКВД по ЗСК. В 1937-1942 гг. — на руководящих должностях в УНКВД по Красноярскому краю и Кировской обл. В 1942- 1946 гг. — на фронтах Великой Отечественной войны. С 1946 г. пенсионер.

Т.е человек мало того, что не понес никаких взысканий( руководство Сазлага регулярно перетряхивали, причем основной претензией была не высокая смертность заключенных, а именно провал производственного плана по сбору хлопка, максимум,- перевод на другую должность или арест на 5-10 суток), его талант управленца был востребован в лагерях и далее,- он занимал руководящую должность в Вишлаге 1933г.(с 34%(!!!) смертностью), Сиблаге времен войны, а в 1946 году вышел на почетную пенсию. Ходил, наверное, в магазины c орденами, а наивные граждане СССР и не понимали, что рядом с ними в очереди стоит человек , который начальствововал над лагерем с уровнем смертности хуже, чем в колониальных тюрьмах и Бухенвальде военных лет.

Другой начальник лагеря, А.Е. Солоницын, попал под каток репрессий 1938г., но самое поразительное, что несмотря на то, что отчеты о смертности в Сазлаге регулярно доставлялись в Москву c 1931 года, Солоницына после 1931г. повышают(!) в должности. С 10% смертностью за душей, он становиться ни много ни мало заместителем наркома (!!!) внутренних дел Карелии и еще 7 лет проводит на руководящих постах в ОГПУ-НКВД. Т.е люди, допустившие 10% смертность, спокойно занимают посты республиканского уровня. Кадры решают все, действительно.

Вот в этом-то и парадокс, и горькая ирония. Про коменданта Бухенвальда знают все. А вот про Солоницына или Гротова не знает никто. Хотя фигуры совершенно сопоставимые.

В тему: ГУЛАГ, Долина Смерти — обвинение СССР в опытах над людьми. ФОТО

Даже самый непросвещенный в вопросах истории человек знает, чем был Бухенвальд в плане смертности.

Но когда мы произносим "Сазлаг«,- никаких эмоциональных коннотаций и трагичных образов не наблюдается. Полная индиффирентность и безразличие. Никаких образов,- пустое сочетание гласных и согласных. Статистика играет осмысленными красками только в сравнительном национальном и общемировом контексте.

О Бухенвальде русские люди знают и четко могут для себя его классифицировать, а вот Сазлаг,- совершенно забыт, даже вернее и забывать то было нечего.

В течении 10(!) мирных лет в Среднеазиатском лагере был совершенно безумный по интенсивности и масштабу уровень смертности, в некоторые года сопоставимый и иногда превосходящий Бухенвальд военного времени по этому показателю, обходящий жестокие и мрачные колониальные тюрьмы. Опять corporatelie употребляет усиленные публицистические эпитеты,- книутся возражать критики. Почему безумный? Почему беспрецедентный? Почему масштабный?

Да потому что подобный уровень смертности фантастических плох для 1930-х XX века. Никогда даже в отнюдь не идеальной царской тюрьме, начиная с мохнатных 1880-х, в таких абсолютных числах с таким процентом не умирали заключенные. Да, были жуткие сибирские пересыльные тюрьмы на 200-300 чел в 1880-е., была отнюдь не прекрасная каторга с ее 2-3-4% ежегодной смертности для отрезка в 15 лет и 6% смертностью для 1912г., но никогда нигде в одном месте лишения свободы в эпоху правления русских императоров не умирало по 3 тысячи человек с промилле в 230, как умирали в некоторые года 1930-х в Сазлаге.

Это поистине сверхконцентрация смертности для одного места лишения свободы, причем «новаторская». А ведь Российская Империя навсегда застыла в прошлом и находится в априори проигрышном положении по отношению к СССР, ибо существовала раньше по времени и не вобрала в себя тех достижений научного прогресса, которые появились в 1920-е и 1930-е.

Этот объективный парадокс нуждается в тщательнейшем изучении и объяснении.

Я пытаюсь доказать, что Сазлаг,- это во всех отношениях негативный прецедент со смертностью заключенных для cвоей эпохи мирного времени.

Лагерь, стоящий в совершенно аналогичной когорте по уровню смертности с Бухенвальдом и Дахау военного времени. Даже уже один этот факт поразителен. Ведь СССР 1930-1940гг,- cтрана, находящаяся на мирном этапе своего развития, страна, восстановившаяся уже несколько раз после гражданской войны, побившая уровень 1913 года по, якобы, всем показателям.

Тем не менее, на территории СССР были лагеря с совершенно жуткой смертностью, превосходившие некоторые немецкие лагеря пероида войны как в абсолютных, так и в относительных показателях. Ведь Сазлаг не единственный,- Кулойлаг, Темлаг, КаргопольЛаг, Севвостлаг,Тайшетлаг, Свирлаг и т.д.,- во всех этих лагерях в мирные 30-е случались поистине жуткие катастрофы со смертностью,- я постараюсь осветить их все.

Опубликовано в corporatelie's journal, "Аргумент".

 
Теги ss, ГУЛАГ, Мордор, НКВД, СССР, архивы, жертвы, кати, концлагеря, кремлевская система, ось зла, политзаключенные, преступления коммунистов, преступления против человечества, репресії, смерть, совок, сравнение, сталинизм, статистика, убийства, чекизм 

Україна. Згадати Все

13 ч ·  



8 травня – День Пам‘яті та Примирення. Пам‘яті про мільйони людських життів, які Світ втратив у Другій світовій війні.
Для всього Світу ці дні проходять під гаслом “Ніколи знову”.
І тільки для Росії – під гаслом “Можем повторіть”.
Дійсно, Росія вже не раз розпочинала світові війни.
Саме СРСР та Німеччина втягнули Світ у найглобальніший військовий конфлікт в історії Землі – Другу світову війну 1939–1945 років.
У війні взяли участь 80% людства, бойові дії велися двома третинами існуючих на той момент держав. До армій ворогуючих сторін було залучено понад 110 млн. солдат, загальні втрати військових та цивільного населення склали від 50 до 85 млн. осіб.
Україна понесла надзвичайні втрати внаслідок Другої світової війни. Під час бойових дій та в полоні загинуло 3-4 млн. військових і підпільників, понад 5 млн. цивільних загинуло через окупаційний терор та голод в тилу, до 5 млн. жителів були евакуйовані або примусово вивезені до Росії та Німеччини, значна частина з яких не повернулася. Загалом безповоротні втрати України склали 8-10 млн. осіб.
Людство заплатило велику ціну за імперські амбіції Сталіна та Гітлера. Але Росія, що є правонаступницею СРСР, досі не покаялася у своїх злочинах. Росія вперто продовжує пишатися і комунізмом, і Сталіним. Більш того, Росія останнім часом намагається залякати Світ своїм святковим гаслом “Можем повторіть”.
Пам‘ятаймо все.
#УкраїнаЗгадатиВсе #UkraineTotalRecall #ДругаСвітова #ДругаСвітоваВійна #ДеньПамяті #НіколиЗнову #Війна #WWII 

Скарб нації. Відкритий лист Петру Порошенку
25.04
01:27


Українська земля у горнилі грядущих викликів глобального виживання людства.

“Земля українська дана Богом Українській Нації не на те, щоб ми собі взаємно із-за цієї землі голови розвалювали, нею спекулювали, або щоб на ній усякі “міжнародні банки” чи інші посідачі міжнародних валют могли буряковими ґешефтами займатись. Дана ж вона на те, щоб ми на цій землі могли найкраще і найрозумніше – по Божому – своє життя владнати”.

Вячеслав Липинський
“Листи до братів-хліборобів”.
1926 рік.

Всенародний Референдум за право власності на українську землю, який тепер розгортається у державі, має не меншу значимість для існування українців на планеті, ніж референдум за право на державну незалежність 1 грудня 1991 року.

Різниця рівновеликих подій лише у тому, що 26 років тому супроти українців стояла колоніальна московська влада, а тепер народові належить стати на прю із власною компрадорською владою, яку очолюєте ви, пане Порошенко.

Мені не раз доводилося формулювати аналітичні стратогеми для найвищих посадовців України, родовою хворобою яких є хронічна немічність в усвідомленні того, куди вони потрапили і що вони мають робити. Провінційне хуторянство, з дозволу сказати, проводу демонструє виключну нездатність формулювати національні стратегії у контексті стратегій глобальних. Тому Україна, як вершник без голови, блукає манівцями історичних пустель впродовж десятиліть малодержавності.

Серед цих замовників на інтелектуальне забезпечення не раз були й ви, бо мені доводилося на ваше прохання, в тому числі, писати для вас промову, виголошену вами у день вашої інаугурації. На жаль, незважаючи на фальшиві прояви імпозантності, ця катастрофічно згубна вада “після нас хоч потоп” провадить також і вами на найвищому державному посту.

Зберігаючи прихильну до вас настанову, як до свого давнього знайомого, буду виходити із припущення, що у зв’язку із цілковитим інтелектуальним кадровим безриб’ям навколо вас, ви, очевидно, не сповна усвідомлюєте усю повноту катастрофізму, на яку штовхають вас засліплені гонитвою за зиском домочадці чи далекоглядні чужоземці. Тому стратегічні виклади, які я хочу публічно оприлюднити, переслідують мету допомогти вам зупинитися на краю прірви, у яку ви, із притаманною вам наполегливістю, наміряєтесь вскочити, тягнучи за собою Україну.

Кожен правитель, посаджений народом на посаду головного, хоч і тимчасового, чиновника, мав би розпочати із усвідомлення того, якою державою і у який час йому належить управляти.

У цьому сенсі ваша особиста доля мала би викликати лише співчуття та прагнення підкласти вам плече. Бо у час феєричного та вкрай неочікуваного, перш за все, для вас самого, вашого приходу до влади Україна проходить чи не найтяжчу полосу свого багатовікового сходження на Голгофу національного Воскресіння. У такі моменти істини належить приймати рішення, доленосна значимість яких пролягає на віки.

Окупована ордою, стікаюча кров'ю найкращих зі своїх синів, поставлена на грань соціального апартеїду Україна, яко Відкупитель чужих гріхів, вкотре впала під Хрестом і надлюдськими зусиллями знову зводиться на ноги під непосильним тягарем. 
Такою є нині держава, яка потрапила під вашу оруду. І що ви збираєтесь з нею зробити?

У країні, яка перебуває у стані найбільшої після другої світової війни у Європі, її правитель вважає – у цих смертельних лабетах проходження між смертоносною Сциллою московської орди і хабарною Харибдою несусвітнього казнокрадства – головним для себе позбавити цю країну її єдиного і найдорогоціннішого національного скарбу. То Симон із Киренеї допомагав Ісусу піднятися після падіння, а рятівники підупалої під хрестом України схилися над нею, щоб витрусити її кишені.

А у вивернутих безліч разів і грабіжниками розмаїтих ґатунків кишенях українців уже нічого нема, окрім батьківського скарбу, збереженого для них пращурами щонайменше із часів Аскольда і Мономаха.
Скарб цей, якому нема ціни на планетарному торжищі національних багатств, – Земля.

Не буду вдаватися, пане Порошенко, до духовних скрижалей українців, які, так виглядає, не проймають ваше прагматичне єство. Не буду повторювати мантри автохтонів про село, як колиску нації, про хліборобське покликання осілих з часів трипілля тубільців на берегах Дніпра, про хліб наш насущний на найцінніших у світі чорноземах, які витворили нашу дивовижну землецентричну ідентичність і які водночас у ненаситних зазіханням завше накликали на нас ворогів.

Чому із таким несамовитим пресингом українська Земля стала предметом нашого торгу із сильними світу цього? Чому саме у мить нашого хвилевого ослаблення у нас так філігранно наполегливо виманюють те єдине, чим ми володіли віками і без чого нас би не було?

Я вам казав при останній зустрічі із вами у президентському офісі, що ви потрапили у найголовніший кабінет на планеті, що викликало у вас роздратований подив. Але події, які вершаться з нами і навколо нас лише підтверджують цю реалію глобального розвою.

Давайте, пане Порошенко, оглянемося довкола і, як казав Тарас Григорович, голову схопивши у руки, спробуємо збагнути, що відбувається у світі, який вивів нас в епіцентр своїх потрясінь.

Коли у ролі правителя у Києві перебував Ярослав Мудрий, нас, землян, на планеті було десь зо 300 мільйонів. Коли ж народився Тарас Шевченко, на початку 19 століття людство переступило свій перший мільярд після 200 тисяч літ створення Всевишнім нас, гомо сапієнс.

А далі – пішло-поїхало по вертикальній прогресії! По експоненті! Коли ми народилися з вами всередині минулого століття, того людства налічувалося уже 3,5 мільярда. І протягом кількох десятиліть життя нашого покоління – людство подвоїлось! Сім мільярдів.
І що з ним робити? Із цією фантастично нечуваною за своєю кількістю популяцією богоподібних створінь?

Першим ділом, над чим чухають стурбовані шиї сильні світу цього, – як прогодувати. Один із моїх улюблених сучасних мислителів, бізнесмен-фундатор Оксфордського університету Джеймс Мартін так і пише: «Відомі голодомори у минулому будуть виглядати мініатюрно маленькими в порівнянні із ймовірними голодоморами у майбутньому».

Ви не читали, пане Порошенко, його фантастичну книгу «Значення 21 століття», яка лежить на столі у кожного глави держави G-7? Вона перегукується із моєю дилогією «Сага про космологічну долю людства», яку я вам подарував при останній зустрічі.

Виходимо з того, що половина того людства живе на територіях, на яких ніколи не було і не може бути сільського господарства.

Коли ви, пане президенте, пролітаєте у міжнародних візитах у східному напрямі, то під вами протягом годин польоту – лише скали гірських хребтів. А коли у південному – то кінця краю нема пустелям, чи океанічна безконечність по дорозі в ООН. Лише Україна із висоти пташиного лету – рай земний із її чорноземною ораницею і садами вишневими біля охайних, оспіваних поетом, хатин.

На планеті якось дають собі раду майже чотири мільярди безземельних «кріпаків», які можуть розраховувати лише на чужий хліб. Абсолютна більшість країн, а саме понад 100 держав світу, продовольство купують. У їхніх національних стратегіях продовольча безпека стоїть вище від безпеки військової, енергетичної чи соціальної.

Таким є Божий Промисел, запроваджений Творцем на цій феноменальній планеті. І Всевишній створив для нас не лише Землю-планету, довкруж якої на відстані 300 трильйонів кілометрів нікого немає, а Землю-годувальницю. Засіб існування. Говорячи по-бізнесовому.

І що цей гомо, та не зовсім, сапієнс витворяє із цим скарбом, в порівнянні з яким хвалені природні блага – золото, нафта, газ – попросту кукіль на всеплодющому лані земного блаженства?

Людина проіснувала тут, множачись несамовито, дві сотні тисяч літ, але лише протягом останніх 50 років – якась мільйонна доля на секундомірі Ейнштейна – знищила третину лісів і четверту частину грунтів. Чверть – в одну мить!

Щороку ми втрачаємо 100 мільйонів акрів (майже 40 мільйонів гектарів) орної землі, 24 мільярди тонн родючих грунтів зникають з поверхні планети.

Щороку 15 мільйонів акрів родючих земель сільськогосподарського призначення перетворюються у пустелю.

Природа витворювала ці єдино сущі джерела нашого Життя впродовж мільярдів літ, а гомо несапіенс знищив одним помахом ненаситних корпорацій.



Є така одиниця виміру, яка визначає – як людина використовує природні засоби свого існування і виживання, передовсім, землю, – footprint. Із еволюційної глибини у сотні тисяч років гомо сапієнс прийшов на поріг третього тисячоліття, маючи показник цього життєзабезпечення – 6,9. Лише за перше десятиліття після міленіуму цифра обвалилася до 5,3. Через 40 років, якщо, пане Порошенко, не взяти за руку ваших колег-бізнесменів із картелей і корпорацій, що пожирають дари Природи, буде 3,5 того footprint. Поза межею виживання. Буде footnothing чи foopstop.


 Людство стоятиме, як герой Некрасова, на одній нозі. Шегренева шкіра за Оноре де Бальзаком, який брав шлюб із Ганською у Бердичеві. Шкіряна петля на шиї так уже мало богоподібного земного монстра.

Є така одиниця виміру у державному менеджменту – ecological deficit. Так от у США цей дефіцит становить 11 акрів на одну людину, Японія – 10, ЄС – 9.

Я знайшов цитату знайомого нам великого друга України, сенатора і мислителя Джона Маккейна: «Я думаю, що вода і земля стануть питаннями №1 у 21 столітті». Аж ніяк не нафта чи газ.

 До речі, 70 відсотків води, яку ми тратимо, йде на іригацію, тобто на утримання бодай у мінімальній кондиції родючості тої самої Землі, яка деградує на очах. Загалом ми витрачаємо щодня води, яку природа не встигає поновлювати стільки, скільки цього еліксиру життя помістилося би у водяний конвой довжиною 300.000 миль – 37 діаметрів планети Земля. Щодня.

До речі, для виробництва одного паунда пшениці треба 25 галонів води, а для виробництва одного панда beef, улюбленого і знаменитого стейка, треба 5 тисяч галонів води (галон – 4,5 літра).

Треба сказати, що обернено пропорційно із омертвленням грунтів і прямо пропорційно із ростом народонаселення непомірно посилюються апетити цього народонаселення, секреції якого не реагують на грядущі продовольчі виклики. Назву лише одну цифру, до якої усі ми, двоногі і м’ясоїдні, маємо відношення. Якщо у 1950 році виробництво яловичини становило 44 мільйони тонн, то у 1999 році – 217 мільйонів тонн.

Рекордними стали і показники споживання збіжжя, до якого найбідніші із країн мають доступ лише по великих святах. Та й загалом у країнах, яких колись називали третім світом, 80 відсотків сімейних бюджетів йде на їжу. В той час, коли споживання зерна у США становить 800 кілограм у рік, в Італії – 400, Японії – 200. Африканцям південніше Сахари ці зернові гори й не снилися.

За твердженнями офіційних американських джерел, протягом останніх 30 літ людство проїло і перетравило третину усіх природних ресурсів, які дав Бог людям, щоб вони жили на Землі самі і про нащадків не забували. Виходить, що забули.

Ми правильно робимо, що прагнемо у золотий мільярд людства потрапити. Бо той мільярд володіє 80 відсотками природних капіталів планети. Нема у тій скарбниці лише українських чорноземів. Очевидно, можуть поповнити золоті засіки, але без нас.

До речі, є країни, які у земельному балансі не мають того самого екодефіциту. Мають surplus, себто надлишок природних благ на один рот, як, приміром, Нова Зеландія – 23 акри футпринту на людину, Австралія – 17, Бразилія – 14.

 Така сумна картина глобального ландшафту планети. Якщо за нами спостерігають із інших планет, яких у нашій Галактиці 500 мільярдів, то розводять руками: що вони роблять – перетворюють землю – на пустелю, перетворюють Землю – на Марс.

А тепер із висоти цієї галактичної вічності крізь лінзу національної гідності подивимося на ту 0,4 відсотка суші, на яку поселив нас, українців, Всевишній. Цифра наче скромна у глобальному масштабі. Але нема більшої державної території у Європі, ніж Україна. І 95 відсотків цієї території – рівнина, тобто поле, на якому можна сіяти, і лише 5 відсотків – гори, та й то заліснені зеленим еліксиром, що перетворює вуглекислий газ людської діяльності на кисень, без якого людина не житиме, бо не матиме чим дихати.

70 відсотків України – сільськогосподарські угіддя, уже розроблені. 55 відсотків – рілля. Золота ораниця античної української Ойкумени.
Нема у світі країни із такою метрикою від Бога. Глобальний продовольчий клондайк.

А тепер – не про кількість, а про якість. Є у Всесвітній лабораторії природних ресурсів експонат із Добровеличківського району Кіровоградської області. Горщик землі. І напис для відвідувачів – найкраща земля на планеті. Зразок. Еталон. Ідеал.


Ми, пане Порошенко, – не фахівці у галузі землеробства. Але хотів би поділитися з вами почерпнутими науковими викладками. Бо коли я як автохтонний українець хочу усвідомити, чим я володію, то цілком природно маю потребу знати про це достеменно.

Так от в одній чайній ложці українського чорнозему є п’ять мільярдів позитивних, так би мовити, бактерій-складників, які трудяться над його здатністю родити хліб. Якщо один квадратний метр чорнозему десь під Черкасами розгледіти під мікроскопом, то біологи стверджують, що ми побачимо 2.000 дощових черв’яків, 20.000 земляних черв’яків, 2.000 багатоніжок чи сороканіжок, 8.000 слимаків, 40.000 новохвосток, 120.000 кліщів, 12.000000 нитчаків.

Загалом в одному грамі чорноземного гумусу є 55 мільйонів живих особин. Майже, як ще недавно народонаселення України. І ця мікронація впродовж тисячоліть у своєму чорноземному комбінаті переробляє мінеральну руду в органічний продукт під назвою гумус, який родить і нас годує. І не тільки нас, двоногих і не зовсім розумних, а незліченну кількість родів живого світу, до якого ми належимо.
У цій фізіології чорнозему задіяна уся таблиця Менделєєва, включно із хваленим золотом. Біопродуктивність тої самої землі із батьківщини Карпенка-Карого, – чотири мільярди кілокалорій.

Українця із козацького роду, творця ноосфери Володимира Вернадського вважають своїм «хрещеним батьком» найвидатніші вчені світу, що я можу засвідчити особисто, бо таке одкровення було для мене неймовірним відкриттям на міжнародних інтелектуальних форумах і надто зігрівало мою національну гордість. Володимир Іванович називав ораницю «четвертим царством» природи та її біокосним тілом.

І усе це диво Боже витворювалося сотні тисяч літ, поки потрапило до нас до рук.

Із ораницею може за ступенем складності позмагатися лише найдовершеніше творіння Всевишнього – людський Розум із його 50 мільярдами нейронів.

Хоча, спостерігаючи за олігархічно-політичною «елітою», що завелася, як будяк, на чорноземах, в Україні, мені здається, пане Порошенко, що чим довший кишківник матеріальної ненаситності, тим менше тих самих нейронів. У гонитві за «золотим тільцем» вони попросту відмирають, як плодоносні колись пласти на нашій улюбленій планеті.

А тепер, як королі та шейхи із Близького Сходу із їхнім вуглеводним клондайком, подивимось, скільки у нас того скарбу нагромаджено у глобальному порівняльному контексті?

Загалом кожен українець має на свою душу орної землі більше, ніж у три рази, ніж кожен одноосібний член ЄС.

А тих самих чорноземів, яких на планеті – якась дещиця – 300 з гаком мільйонів гектарів, нам, за найскромнішими підрахунками, Всевишній наділив четвертину! Чорноземи тягнуться українським центром Європи від Сум і до Херсона протяжністю 500 кілометрів і більше.

Днями я їхав на фронт за маршрутом Київ-Авдіївка, і, спостерігаючи із вікон волонтерського бусика за чорноземними морями, яким кінця-краю не видно аж до горизонту, думав про те, чому до нас так безнастанно впродовж віків приходять війною сусіди і не тільки.

25 відсотків найціннішого із земних благ і у розпорядженні 0,8 відсотка українського населення від 7-мільярдного населення планети. Ненаситним оком не можуть не дивитися на нас.

І навіть це кількісне вимірювання золотих приїсках чорноземних гектарів – то далеко не точне встановлення нашого національного скарбу. Є 300 видів грунтів на планеті, серед яких чорноземи становлять 2,4 відсотка. Переважно – це плодоносні шари, починаючи із 20 сантиметрів гумусу. Надпотужними вчені називають чорноземи, товщиною 120 сантиметрів. А у тому самому, зразково показовому районі на Кіровоградщині, на Шевченковій Черкащини чи на батьківщині Наталки-Полтавки є феноменальні пласти – два метри і більше!

Рахувати треба не квадратуру нашого хлібодайного золота, а кубатуру! Якби шаром, що уже вважається винятково родючим у світових масштабах покрити сушу, то нашого чорного земного масла би вистачило, щоб намазати чи не весь євроазійський суходіл!

До речі, експансія передбачає не тільки – скупляти Україну на корені її земного призначення, а вивозити чорнозем ешелонами, як нині вивозять український метал чи карпатську деревину. Послідовників Гітлера, який винайшов цей вид грабунку, нині довкруж наших кордонів – тьма тмуща.

Із семи мільярдів ротів, серед яких все більше і більше стає голодними, ми самі можемо прогодувати уже зараз, із нашою рекордною нинішньою врожайністю 140 центнерів з гектара – 700 мільйонів душ. Можного десятого землянина! Один українець може взяти на «довольствіє» понад 200 подібних собі!

Осмислюючи, з одного боку, ці прикрі, всезростаючі, майже місячні глобальні пейзажі, що витворилися довкруж нас під час саме нашого, пане Порошенко, короткотермінового перебування на планеті, а з другого боку, велич нашого національного скарбу, мусимо натужити бодай залишки тих самих нейронів і відповісти собі щонайменше на два запитання:

1. Чим ми володіємо?
2. Як нам цим розпорядитися?

По-перше, володіємо ми ресурсом №1 на планеті за складністю Божого промислу і за значимістю для людства, – ресурсом. кількість якого катастрофічно та апокаліптично зменшується. Ціни на зерно, якого вдосталь у нашій дивовижній житниці, зростатимуть найближчим часом темпами, немислимими жодним там барелям нафти. Ми можемо сміло опинитися у продовольчій ролі енергетичної володарки людства Саудівської Аравії, яка розпоряджається вуглеводневою житницею і крутить світовою економікою, як кіт хвостом.

По-друге, оскільки лише за нашого життя кількість щоранку голодних людських ротів виросла удвічі і за найскромнішими прогнозами на межі зростання за прогнозами Римського клубу невдовзі становитиме майже 9 мільярдів, а більше планета Земля не витримає, саме наш національний скарб найбільше затребуваний теперішнім людством, яке не хотіло би стати останнім поколінням землян. Аби не вмерти, платитиме останнє кожен з нас і людство загалом.

І якою має бути наша національна стратегія у такому глобальному планетарному контексті?
І що нам з цим робити?

Є дві стратегії.

Перша, яку ви, пане Порошенко, здається, хочете негайно запустити. Підозрюю, що саме цей злощасний план і був вашою ціллю приходу до владу. Не гнівайтеся, якщо це неправда, але виглядає саме так.

Ви хочете із несамовитим завзяттям і просто надлюдською агресивністю та патологічною сверблячкою українську Землю негайно, поки гримлять ворожі гармати, законодавчо перетворити на товар, скупити чорноземи у нинішніх мутних водах все ще процвітаючого дикого капіталізму та на вершині корупції за безцінь продати на світовому ринку у сотні разів дорожче.

Файний ґешефт.

То як підлий заробіток слизькорукого сутенера, що привів на панель цілу націю.

Я знаю, що десь там на закулісних олігархічних «сходках» фігурує цифра – 2.990 доларів за гектар українського чорнозему. Тут уже, у продажному ясирі, Україна – не на першому, а на останньому місці. Бо уже тепер, коли глобальний голодомор, слава Богу, на разі у наукових, хоча середньо-термінових прогнозах, ціна землі у Нідерландах – 63 тисячі доларів за гектар, у Швейцарії – 70 тисяч доларів. Я вже не кажу, що ця земля нашим божественним чорноземам у «подмьотки» не годиться.

Нація, більшість якої вас обрала, знає, що ви збудували собі «псячу будку» у селі Козин за проектом Білого Дому у Вашингтоні. За найскромнішими підрахунками земля навколо вашого обійстя коштує 5 тисяч доларів за сотку. Я умножив на 27, 8 мільйона гектарів наших чорноземів. Калькулятор показав мені цифру – 1.39Е+13. Знаючи люди допомогли мені розверстати цю математику поза людським сприйняттям і вийшло – 1.390.000.000.000. Доларів. Один трильйон 390 мільярдів баксів.

У мене голова йде обертом від національної гордості! Але я знаю, що я мушу стати супроти людей, які захлинаються від отруйної слини, якими топлять їх їхні ненаситні секреції. І у цьому – друга, моя стратегія, пане Порошенко.

Я знаю, що у нинішній, найбіднішій на континенті Україні із найнижчим прожитковим мінімумом – 2 долари в день, бо якщо нижче, то люди, за статистикою ООН, уже не живуть, а вмирають, у цій моїй єдиній Україні, а іншої у мене, як у всіх українців, нема, на цій богообраній землі уже завтра може звершитися божественна мудрість Ісуса Христа – ті, що були останніми, стануть першими!

І саме цю національну стратегію у відповідь на глобальну мала би звершити кожна нація, яка не вважає себе бидлом, мала би зреалізувала кожна держава, яка надала Історії атестат національної зрілості, але для цього їй належить перебувати в управлінні її національної, а не клептократичної і компрадорської еліти.

Тому уже зараз, у цю мить, як мінімум, нам належить зупинитися на тому розпутті, на якому опинилося людство, – зупинитися перед маревом ймовірного глобального голодомору, бо за підрахунками того ж Джеймса Мартина, досить 2-3 неврожайні роки, щоб 2-3 мільярди опинилися там, де Україна опинилася у 30 роки минулого століття.

Не так сильні світу цього, як мудрі цього світу пропонують негайно створювати планетарні продовольчі резерви під егідою ООН.

Генасамблея повинна невідкладно розробити Стратегію глобальної продовольчої безпеки, бо брак продовольства за законами Адама Сміта умножить у рази ціни на зерно, передовсім, на українське, яке стане недоступним для тої самої сотні країн-імпортерів.

Я, пане Порошенко, нещодавно, як автор дослідження «Сага про космологічну долю людства» був учасником «Всесвітнього Конгресу глобального розвитку» у Лінкольн-центрі у Нью-Йорку і можу вам цілком відповідально передати колосальну, м’яко кажучи, стурбованість наймудріших із людей, з якими довелося спілкуватися.

Планетарна домівка, у якій нам судилося жити, споруджена із двох будматеріалів – natural capital і human-made capital. Зі створеного Всевишнім і зі створеного Людиною. Друга може нищитися, ламатися, деградувати – людськими руками та умами створимо щось нового і ще ліпшого.

А от блага від Бога – повітря, ліси, земля, надра – не поновлюються. Виснажуються і не підлягають поверненню та відтворенню. За офіційними підрахунками сукупна вартість створеного людьми становить 35 трильйонів доларів, а сукупна вартість створеного планетою – 58 трильйонів. Складова природи, як бачимо, значно дорожча.

В Україні такі, як ви, пане Порошенко, оволоділи майже усім тим, що входить у другу групу – фабриками та заводами від металургійних комбінатів вашого друга Ахметова до кондитерських цехів ваших власних. А тепер ви намірились оволодіти тим, що від Бога, – Землею.

Ненаситні шукачі трофеїв на руїнах імперії захопили уже все те, що є на землі. Тепер прийшла черга у цьому мародерстві на саму землю

Але так запросто переписати її на себе і перетворити «соцвласність» у свою персональну, як ви це зробили із фабрикою імені Карла Маркса, так із Землею не вдасться. Схаменіться, будь ласка.

А наразі порада для вас, президенте моєї країни. Зупиніть те, що за вашою вказівкою роблять ваші посіпаки із парламенту та уряду, виставляючи Україну, як повію, на ярмарку глобального марнославства.

Продавати Землю – це значить продавати Україну. Віддати наш національний скарб чужинцям – то не менше зло, ніж завтра приєднати Україну до Росії.

Світлий розумом і совістю Українець, посол в Австрії тодішньої Української Народної Республіки Вячеслав Липинський у своїх знаменитих «Листах до братів-хліборобів» залишив нам ще у 1926 році немеркнучий заповіт: «Якби нас було не 40 мільйонів, а один мільйон, і якби ми жили у якихось пустинних горах або болотах, а не на найкращій в Європі землі, то, діставши відповідну суму франків, марок чи стерлінгів та трохи вже «готової поліції», можна було б від біди завести у нас свій державний лад і порядок. Але маючи землю, за яку, власне, б’ються між собою ті зовнішні сили, яких ми для політичного визволення тієї землі хочемо вжити, трудно допустити, щоб у сучасній виснаженій і хворій Європі знайшлася поза нами сила, яка б всупереч іншим ворожим до нас силам і всупереч нам самим, збудувала для нас на нашій землі державу і зорганізувала нас у модерну європейську націю».

До нетлінних засторог Липинського хіба що долучив би застороги щодо тих спустошливих гризунів, яких у його час ще не розвелося так катастрофічно багато на українських полях, – щодо не лише чужоземної, а домашньої клептократії, яка виструнчилася перед глобальним «золотим тільцем» у компрадорській виправі.

То окрема, велика розмова про ступінь виродження нашого політичного класу, бо якщо вже міряти історичним аршином землевласників, проти яких я, якраз, нічого не маю, то, даруйте, але Петро Порошенко – то не Євген Чикаленко, а Юрій Косюк – не Григорій Галаган, так само, як і Ахметов, прости Господи, – не Микола Терещенко.

Якби не «псячі будки», яких набудував не для себе, а для народу Терещенко за свої власні, отримані від землеробства прибутки, нинішнього Києва попросту не було, бо саме цей землевласник мало не все, що довкруж Золотих Воріт, і збудував для народу.

 А Галаган створив навчальну колегію для бідних, але геніальних українських дітей, яких ви справді знайдете у національних і світових енциклопедіях.

Чикаленко, до речі, залишив нам заповіт – любити Україну не лише до глибини свої душі, а й до глибини своєї кишені, з якої ти, власник української землі, маєш вийняти практично усе зароблене, бо заробляти на такій землі – не штука, – вийняти і пустити на українську культуру і освіту.

Накладайте цю клейнод чесного українського бізнесмена минулого століття на нашу дійсність. Яка там глибина душі, яка там глибина кишені для бодай чогось, окрім власного живота офшорного. Нинішній антиклон Чикаленка Косюк будує посеред кривавої війни собі Версаль посеред Києва та приймає вас, пане Порошенко, на своїй золотій яхті десь біля Венеції, коли ви відлучаєтесь у заморську «самоволку» із війни, на якій ви числитесь Верховним Головнокомандувачем.

Божа Воля провадить нами і диктує: нехай народ скаже. Нехай нація прийме свою ухвалу, що нам робити із нашою долею, коли опісля теперішньої кривавої ночі завтра зійде сонце, і на українську вулицю у глобальному селі неодмінно прийде свято. Бо у світі, який зазнає тектонічних трансформацій, кон’юнктура дивовижним чином складається на нашу користь. Ми просто приречені на процвітання, коли епіцентр виживання людності переміститься із Близького Сходу із його енергетичними резервуарами на широкі степові плеса українського Гартленду із його біоенергетичними чорноземами.

Я піду на Референдум і проголосую за те, щоб я й надалі залишався власником скарбу, переданого мені пращурами. І так зроблять мільйони моїх братів і сестер. Раджу і вам зробити так само, пане Порошенко.

А якщо ви не можете змиритися і зупинитися, – не заважайте. Не накликайте на свою голову біду, що ви, на жаль і зі співчуттям до вас, переважно й робите повсякчас.

Цинічні бандерівці, як ви нас називаєте, всередині минулого століття утворили Повстанську армію, якою захоплювався генерал де Голль і яка ще 10 років воювала зі Сталіним після того, як він виграв війну у Гітлера.

Знаєте чому була така фанатична, по-бізнесовому кажучи, мотивація? Вони воювали за Землю, яку у них і їхніх батьків забрали московські антихристи. Для них не було різниці між Україною, яка їх породила, і Землею, яка їх годує. Таким є генетичний код українця, який за Землю готовий життя віддати.

Земля завжди була і буде ядром нашої національної ідентичності. Землецентризм – це наш генний код, за яким ми вирізняємося у вселенському людському вавилоні. Водночас посягання на скарб нації завжди слугували детонатором революційних потрясінь.

Трагічних для проводирів і смертельних для народу. Не варто забувати земельного реформатора Столипіна, земний шлях якого завершився у віп-ложі київської опери. Ми будемо вічно запалювати свічки у вікнах, поминаючи жертви найграндіознішого в історії людства голодомору-геноциду, хоча формально це була лише земельна реформа, яку провадив Сталін за ленінським кооперативним планом.

Розлучати українця із землею – це як розщеплювати атом. Рвоне. Неодмінно підніметься стовп народного гніву!

Наші брати грузини кажуть, що коли Бог роздавав людям місце для поселення, то про них наче забув. А потім віддав їм ту місцину, яку залишив для себе.

Бог нам дав Землю, яку справді хіба що тримав для себе. Надто щедрий дар – у наших руках, але на потребу усього людства.
У викликах, що грядуть над планетою, ми ніколи не будемо глобальними егоїстами. Не у нашому, часом аж занадто щирому характері. Але ми не дозволимо пошити нас у дурні.

Просимо до столу – до усього, що Бог послав. Але до нашого українського столу на нашому українському чорноземному обійсті, на якому нам судилося бути Господарем вселенського скарбу.

ВАСИЛЬ БАЗІВ,

Президент Українського центру
глобальних та національних стратегій,
Надзвичайний і Повноважний посол України,
автор роману «Армагеддон на Майдані»,
Громадянин України.