хочеться написати про янголів. про чудових і світлих янголів. які часом відповідають на листи і в яких бувають не найкращі дні, через шо потім переживають смішні дурні дівчинки. написати шось хоч би приблизно таке тепле, як те, шо народжується від їхньої присутності. розповісти, як насправді важливо, шо янголи є.
але янголи - невимовні. про них можна тільки думати. потроху. шоб ніхто не помітив, як світяться очі, і не дізнався, шо там, всередині, - присутність янгола...

(цвєтаєва)
Вы столь забывчивы, сколь незабвенны.
- Ах, Вы похожи на улыбку Вашу! –
Сказать еще? – Златого утра краше!
Сказать еще? – Один во всей вселенной!
Самой Любви младой военнопленный,
Рукой Челлини ваянная чаша.

Друг, разрешите мне на лад старинный
Сказать любовь, нежнейшую на свете.
Я Вас люблю.- В камине воет ветер.
Облокотясь – уставясь в жар каминный –
Я Вас люблю. Моя любовь невинна.
Я говорю, как маленькие дети.

Друг! Все пройдет! Виски в ладонях сжаты,
Жизнь разожмет! – Младой военнопленный,
Любовь отпустит вас, но – вдохновенный –
Всем пророкочет голос мой крылатый –
О том, что жили на земле когда-то
Вы – столь забывчивый, сколь незабвенный!

остання строфа - навряд чи про мене... про найважливіше я говорю, як діти. і ніколи не зможу сказати про янголів...