бувають дні, коли концентрація прекрасного в повітрі настільки велика, шо з ним просто не можеш нічого зробити. і це прекрасне розриває тебе зсередини, змушує віддаватися на свою милість і робить з тобою речі, які хтось міг би назвати збоченськими, а хтось - жорстокими. а ти відчуваєш оці прекрасні речі, наповнюєшся цим прекрасним і потроху божеволієш.
мене все ніяк не попустить. йолки. це така якась одержима щасливість. це така досконалість, шо з нею просто ніяк не можна боротися. це так чудово, шо аж дико. хто це вигадав?

а, так. я сьогодні була на презентації "шахмат для дибілів". правда, в купідоні їх холєрно дорго продавали - які хворі люди роблять націнку 50% на книжки? і вони були одразу ж покалякані доктором падлюччо - пам'ятаєте, я колись рефлексувала про сьюзен зонтаг і про злочинність писання по книжках? так от, я досі так думаю. але шо я можу зробити? це частина того прекрасного, з яким ну просто ніяк боротися... і голова крутиться. навряд чи від презентації (хоча... там було тісне накурене приміщення, а я останнім часом погано сприймаю), але не без її впливу. у мене дірка в голові.