ейсідова професійна деформація сягнула невиданих вершин: ейсід примудрився застудитися в бібліотеці.
цікаво, в якомусь аспірантському відповіднику вальхали мені це порахують як бонус?
у них є чудесний вісник американської академії релігієзнавства за 1993-2001 роки (майже укомплектований, справді) й оксфордська «література й теологія» за останні 15 років, здається, зовсім укомплектована... але, холєра, як там нестерпно холодно. звісно, можна вимагати кілька номерів з собою, але їх усе одно ненадовго видають, з ними треба носитися й удома мені читається трооошечки гірше, ніж у дослідницькій, де багато корисних книжок і нема вай-фаю.
утім, це майже ідеальний варіант на літо – тоді буде не «холєрно холодно», а «чудесно холодно».
поки шо ж ейсід хворіє, п'є чай з липою, імбиром, медом і лимоном (не всьо зразу, потрошку), валяється в ліжку й дочитує книжки – бо лютий виявився місяцем мільйона початих текстів. сьогодні подолала «committed» елізабет гілберт, скептичну й водночас дуже зворушливу книжку про шлюб. це не та книжка про шлюб, яку треба читати перед власним, коли гостей уже запрошено. її можна прочитати після й подумати «о-боже-я-ідіотка» – або не подумати, звісно; тобто взагалі подумати, але не про ідіотку, а зробити якісь висновки й почати працювати над подружнім життям, бо гілберт насправді доволі оптимістично завершує свою злу книжку, вона-то вийшла заміж.
як би там не було, після «committed» у мене ше менше ентузіазму щодо офіційного одруження, ніж раніше (якшо таке взагалі можливо). наприклад, ви знали, шо в той час як середня тривалість життя одружених чоловіків більша, ніж у неодружених, у жінок усе навпаки? (не те шоб я хотіла дожити до старечого маразму, але насторожує, нє?) звісно, це американська статистика, і мені цікаво, чи є десь така наша.

дивовижна дівчинка з баранчиком (точніше, з овечкою) роботи тамари півнюк.



ше...

я би закохалася в цього чоловіка, якби не була вже в нього закохана.
чудесний пасаж про риторичні фігури з "як написати дипломну роботу" (перечитую її зараз і сумно-сумно згадую про керівництва до писання дисертацій, які виходять з-під пера американських соціологів... це як порівнювати томаса стернза еліота з іваном франком).

Сами видите, что в фигуральной версии применяются разные фигуры риторики. Прежде всего литота. Говоря «мы не вполне убеждены, что некто достиг глубинного», обычно передают тот смысл, что «мы убеждены, что некто не достиг глубинного» и даже не достиг никакого. Есть и метафоры: «перегибать критическую палку», «звучать струнам». Говоря «не то чтобы позиция Ритца поражала проницательностью», вызываем к жизни новую литоту. Параллели с рекламой турбюро и великопостной проповедью — это два уподобления, в то время как слова насчет просто идеальной пары критиков — чистой воды ирония, фигура, которая утверждает нечто, разумея как раз обратное.
Так вот, риторические фигуры или надо уметь применять, или вообще не надо применять их.
Можно решить применять их, но при условии, что вы убеждены: читатель в состоянии увидеть и расшифровать их, и убеждены, что этот стиль полезен для вашей темы, чтоб она прозвучала отчетливее и хлестче. Тогда не жеманьтесь и, в особенности, не оправдывайтесь. Может, вам кажется, что читатели круглые идиоты? Раз так, не обращайтесь к ним в переносном смысле. Однако писать в переносном смысле, а затем объяснять этот смысл — значит уж точно выставлять читателя идиотом. Он отомстит, сочтя дурнем вас.

more...

є музики, які я просто беру й прив'язую до якихось людей, бо мені так асоціюється.
іноді – як із саймоном і гарфанклом – вдається вгадати. частіше ні.
зараз слухаю умфф, думаю про одного такого дивовижного хлопчика, і не знаю (не зовсім упевнена), чи це умфф мені його нагадує, чи просто спочатку про хлопчика думалося під умфф і тому зараз воно таке пов'язане. і, звісно ж, не знаю, подобається хлопчикові умфф чи нє (я не знаю, як хлопчика звуть, про шо тут можна далі говорити).
умфф своєю загадковою мовою вилизує мене зсередини. не те шоб я не любила їхні англійські речі (land ahead звучить навіть трошки краще, ніж land in sicht), але від німецької з'являються такі неймовірні мурашки, такі кришталеві кульки в сонячному сплетінні.


іноді я собі зовсім дивна.

(так, це було просто – і забрало секунд сорок. шо ше раз доводить, шо параноя страшено актуальна для нашого попсутого світу. тепер я знаю, як звуть хлопчика, і майже певна, шо умфф він не слухає. менша з тим. умфф прекрасний безвідносно до асоціацій).

коли я не пишу про релігію, то намагаюся писати про тілесність. або про обидві водночас (в сенсі, й релігію, й тілесність).
не знаю, як поєднати американського такого виразно маскулінного воннегута й канадську таку жіночну й тілесну атвуд, але так уже є. (ну й це буде freakshow, якшо я, з моєю дисертацією про воннегута, візьму й на конференціях розповідатиму про атвуд. так не роблять. мені, звісно, байдуже, як вони роблять, особливо після тої світової скорботи, яка мене нагнала сьогодні в інституті літератури, але без ступеня не дадуть нормально викладати, а без статей і конференцій з теми дисертації не дадуть нормально захиститися. бррр).
менша з тим.
ось шматочок із good bones and simple murders – абсолютно неймовірно прекрасне про тілесність.

The history of war is a history of killed bodies. That's what war is: bodies killing other bodies, bodies being killed.
Some of the killed bodies are those of women and children, as a side-effect you might say. Fallout, shrapnel, napalm, rape and skewering, anti-personnel devices. But most of the killed bodies are men. So are most of those doing the killing.
Why do men want to kill the bodies of other men? Women don't want to kill the bodies of other women. By and large. As far as we know.
Here are some traditional reasons: Loot. Territory. Lust for power. Hormones. Adrenalin high. Rage. God. Flag. Honour. Righteous anger. Revenge. Oppression. Slavery. Starvation. Defence of one's life. Love; or, a desire to protect the women and children. From what? From the bodies of other men.
What men are most afraid of is not lions, not snakes, not the dark, not women. Not any more. What men are most afraid of is the body of another man.
Men's bodies are the most dangerous things on earth.

more...

зомбі однозначно стають трендом.
дизайн від 604republic:



пороздивлятися...

настрій останніх двох тижнів. yeah.
(SebLester)

не знаю, чи це зомбі стають трендом, чи то просто мені все частіше трапляється різне зомбяче. в кожному разі, його вже багато й воно чудесне.
наприклад.

дивитися:
радісне різдвяне відео від team unicorn



вдягатися:

бертран рассел:

Если бы гелий или какой-либо другой элемент (но не водород) мог быть искусственно создан из водорода, тогда произошло бы колоссальное освобождение энергии в форме света и теплоты. Это создало бы возможность атомных бомб, более разрушительных, чем теперешние, которые делаются из урана. В этом было бы и другое преимущество: запас урана на нашей планете ограничен, и есть опасность, что он будет израсходован раньше, чем исчезнет человеческая раса, а если бы мог использоваться практически неограниченный запас водорода в морях, то были бы достаточные основания надеяться, что homo sapiens положил бы конец самому себе к большой выгоде других, менее жестоких животных.

до звички носити гарну білизну й шкарпетки без дірок, шоб не було соромно, якшо раптом по дорозі доведеться заїхати в морг, можна додати ше одну. так і уявляю патологоанатома, який скрушно зітхає: «як шкода, вона, виявляється, любила кафку...»

постер від Bethan Hodges



ну й по дорозі – ше кілька хороших робіт того самого автора.
ось.

тепер сиджу й думаю, за які книжки з моєї читацької практики було б соромно...