Дрібний заповнювач (пісок), а також гравійні суміші, придатні для бетону, добувають у карєрах (піщаних або гравійних). За допомогою екскаваторів матеріал вантажать в автомобілі-самоскиди і привозять на бетонний завод. Якщо матеріал забруднений, то попередньо його промивають у спеціальних миття піску або гравіемойках.

Щебінь видобувають більш складним шляхом. Спочатку в камяних карєрах оголюють гірську породу, що знаходиться зазвичай на глибині під шаром грунту. Потім підривають її, і утворився в результаті вибуху камінь відвозять на каменедробильний завод. Тут камінь подрібнюється в каменедробильних установках, промивається і сортується.

Після цього щебінь відправляють на бетонний завод.

Склад бетону підбирають в лабораторії. Підбір полягає в тому, що з урахуванням властивостей майбутнього бетону і властивостей його компонентів - цементу, піску і щебеню (або гравію) - призначають найбільш вигідне співвідношення між ними, а також між цементом і водою. Після підбору складу в лабораторії на бетонний завод видають рецепт, в якому вказують кількість води, цементу, дрібного і крупного заповнювача, необхідних для приготування 1 м3 бетону. Після перемішування всіх компонентів бетону виходить бетонна суміш, основною характеристикою якої є її вязкість.

За зовнішнім виглядом залежно від вязкості бетонні суміші прийнято ділити на литі, пластичні, малорухливі і жорсткі.

Литі і пластичні суміші нагадують важкі (вязкі) рідини, а малорухливі і жорсткі суміші - сипучі тіла. При влаштуванні бетонних покриттів найчастіше застосовують малорухливі і рідше пластичні суміші.

Окрім власної міцності, заповнювач повинен володіти необхідними якостями, що забезпечують хороше його зчеплення з цементним клеєм. Для цього насамперед необхідно, щоб поверхня заповнювачів (піску, гравію, щебеню) була чистою. Діючі стандарти забороняють застосовувати для дорожнього бетону забруднені камяні матеріали (наявність у щебені пилуватих і глинистих домішок має бути не більше 1% за вагою, в піску - не більше 3%).

Великий вплив на міцність зчеплення надає форма і характер поверхні заповнювачів. Найкраще зчеплення забезпечує шубообразная форма зерна. Шорсткість поверхні заповнювача має велике значення, так як вяжучий на початку процесу твердіння заповнює всі нерівності на поверхні заповнювача, а після перетворення його з цементного тесту в цементний камінь створює механічне зчеплення між ним і заповнювачем зразок зчеплення двох шестерень. Тому щебінь, який має незграбну форму і шорстку поверхню зерен, є кращим заповнювачем, ніж гравій, що має окатанную поверхню і кулясту форму.

Ще краще механічне зчеплення забезпечується у пористих заповнювачів, так як вяжучий, проникаючи з поверхні в пори заповнювача, твердне в них.

Найкраще зчеплення між заповнювачем і цементним клеєм виходить тоді, коли до механічного взаємодії між ними додається хімічне або фізико-хімічну взаємодію. Така взаємодія спостерігається між цементним клеєм і карбонатними наповнювачами (вапняками і доломітами), а в умовах автоклавної обробки (т. е. При високих тисках і температурі під час тверднення) і кварцовим піском.

До таких заповнювачів відноситься керамзит, який виготовляють на спеціальних заводах з місцевих глин. Керамзитобетон (цементний бетон на керамзитовому заповнювачі) більш легкий, ніж бетон на звичайних заповнювачах; застосовується він не тільки як стіновий матеріал, а й для несучих конструкцій.

Останнім часом з керамзитобетону, наприклад, починають виготовляти прогонові будови мостів, перекриття промислових будівель і т. п.

У районах знаходження металургійних заводів як заповнювач в бетоні, в тому числі і дорожньому, знаходять застосування шлаки.

Останнім часом також набуває поширення піщаний бетон, т. е. бетон без великого заповнювача, що складається з цементного клею і піску.

З цих же компонентів складаються будівельні цементні розчини, широко застосовувані для. Цегляної кладки, штукатурних та інших робіт.

Піщані бетони на відміну від цементних розчинів застосовуються останнім часом при спорудженні тонкостінних несучих конструкцій: балок, арок, плит і т. п. Піщані бетони вимагають більшого в порівнянні із звичайним бетоном витрати цементу і тому застосовуються переважно для тонкостінних конструкцій, а також у тих випадках, коли відсутня матеріал для крупного заповнювача. Заповнювач повинен бути досить міцним матеріалом, у всякому разі більш міцним, ніж цементний камінь. Враховуючи неоднорідність заповнювачів, а також зростання міцності цементного каменю в часі, вважають, що міцність заповнювачів повинна бути не менше ніж у 2 рази вище міцності бетону. Крупні заповнювачі з меншою міцністю не вирішується. Застосовувати у важких бетонах, в тому числі і дорожньому.

Осадові породи поділяються на дві основні групи - уламкові і зцементовані. До уламкових порід відносяться піски, гравій, галечники, широко вживані як заповнювач.

Піски є дрібні уламки камяних порід розміром від 0,15 до 5 мм, вони зустрічаються майже всюди і є найпоширенішим видом дрібного заповнювача. За походженням розрізняються піски гірські, річкові, морські, яружні; по крупності зерен - грубозернисті, середньозернисті і дрібнозернисті. Мінералогічний склад пісків найчастіше представлений кварцом і польовими шпатами.

Гравій і галечникі являють собою окатанние уламки гірських порід розміром від 5 до 100 мм, зустрічаються в долинах річок, на берегах озер, морів; вони широко застосовуються як крупний заповнювач До найбільш поширених зцементувати осадових гірських порід відносяться вапняки і пісковики.

Вапняки складаються із залишків раковин найдрібніших морських тварин, спресованих під багатовіковим тиском води. До їх складу входить карбонат кальцію СаС03 і тому їх називають, так само як і доломіт, що складаються з М § С03, карбонатними породами. Вапняк дуже легко відрізнити від інших порід: при дії на нього соляної кислотою він відразу «скипає», а на його поверхні з шипінням зявляються бульбашки газу  це вуглекислий газ, що утворюється при реакції між кислотою і карбонатом кальцію. 1 д

Вапняки дуже широко поширені на території Радянського Союзу і часто застосовуються як заповнювачі для бетону. Цьому сприяє гарне зчеплення між карбонатними породами і цементним вяжучим, пояснюване хімічною спорідненістю між цими компонентами бетону.

Заповнювач бетону прийнято поділяти на дрібний і великий. Дрібний заповнювач (пісок) містить зерна розміром від 0,15 до 5 мм. Крупний заповнювач (щебінь або гравій) має розмір від 5 до 100 мм і більше. Максимальний розмір щебеню, застосовуваного в бетоні для дорожніх покриттів, 40 мм.

Заповнювачі відіграють важливу роль у створенні міцного і довговічного бетону. У звязку з цим велике значення мають властивості гірських порід, з яких приготований заповнювач.

Гірські породи, що зустрічаються в природі, ділять на три великі групи: вивержені, осадові і метаморфічні. Як заповнювач бетону найбільш широко застосовується щебінь вивержених і осадових гірських камяних порід. Вивержені породи! (Або, як їх називають, магматичні) утворилися в результаті застигання розплавленої магми, ізвергшейся з надр землі. Ці породи поширені на Україні, Кольському півострові, в Карелії і головним чином у гірських районах Уралу, Кавказу і Середньої Азії.

До найважливіших вивержених породах, застосовуваним як заповнювачі, відносяться граніт (найбільш поширений і дуже міцний матеріал), сієніт, діорит, трахіт, діабаз. Вивержені породи є хорошим сировиною для отримання міцного великого заповнювача (щебеню). Вивержені породи складаються з наступних основних породоутворюючих мінералів: кварцу, польових шпатів, слюди, рогової обманки.

Осадові породи утворилися в більшості випадків в результаті руйнування вивержених порід на поверхні землі під впливом температурних і атмосферних впливів.

Для будівництва бетонних покриттів застосовують цементи марок 500 і 600. Міцність цементного каменю залежить від часу і умов твердіння і насамперед від температури і вологості, а також кількісного співвідношення між водою і цементом.

Міцність цементного каменю, як зазначалося вище, росте дуже довго, але характер цього зростання такої, що в перші години і дні тверднення міцність зростає швидко, а потім все повільніше і повільніше.

Марочна міцність цементу відповідає віку цементного тесту в 28 діб нормального твердіння і визначається шляхом випробування кубів розміром 7 х 7 х 7 см з цементного розчину складу 1: 3. Нормальне тверднення характеризується певними значеннями температури (15 - 20 °) і вологості. При більш низькій температурі зростання міцності сповільнюється, при вищій - прискорюється. Дуже важливою умовою нормального твердіння є вологість повітря. При зниженій вологості умови тверднення цементного каменю погіршуються, оскільки волога з нього випаровується і викликає уповільнення росту і навіть падіння міцності зразка.

Більше значення для міцності цементного каменю, а також і бетону в цілому має так зване водо-цементне відношення кількості води до одиниці ваги цементу в даному замісі. Чим вище тим нижче міцність бетону. Для того щоб краще зрозуміти значення водоцементного відносини, треба відзначити, що, в яких би кількостях не змішували цемент і воду, для хімічної реакції досить такого співвідношення між ними, коли на 1 кг цементу припадає близько 200 г води, т. е. = 0,20. Додавання води понад цю кількість призводить до її надлишку, що не бере участь в хімічній взаємодії з цементом.

При розчиненні поверхневого шару оголюється новий шар, і розчинення цементу йде від поверхні в глиб зерна. У міру розчинення утворюється пересичений по відношенню до продуктів зєднання мінералів з водою (гідратів) розчин.

Гідрати у вигляді дрібних кристалів нових речовин (новоутворення) викристалізовуються з розчину. При цьому розчин стає менш насиченим, що викликає розчинення нової порції вихідних цементних мінералів.

Процес розчинення клінкерних мінералів і супроводжуючий його процес утворення нових кристалів в цементному тесті є при сприятливих умовах досить тривалими.

У міру збільшення в тесті кількості випали з розчину кристалів відбувається спочатку запустіння його, а потім тверднення, т. е. поступове перетворення цементного тесту в цементний камінь.

Кристали гідратів, в тому числі і вапна, яка утворюється при розчиненні, зростаються, переплітаючись між собою, і утворюють щільне тіло, що склеює заповнювачі в бетоні в одне ціле.

Таким чином, вода є необхідним компонентом процесу твердіння цементу, так як, по-перше, вона служить середовищем, у якій відбувається розчинення вихідних і утворення нових мінералів, а по-друге, вона бере участь в утворенні цементного каменю, так як входить до складу нових мінералів - гідратів.

Головним показником якості цементу є міцність цементного каменю, яка визначається стандартним випробуванням в лабораторії і характеризується маркою. Марка цементу відображає його міцність при стисненні в кілограмах на один квадратний сантиметр (кг/см2) у віці 28 днів. Портландцемент випускають таких марок: 300, 400, 500, 600, 700 і вище.

Процесс постепенного превращения жидкого теста в твердый камень называется схватыванием и протекает при обычной температуре (15  20°) в зависимости от количества добавленной воды и вида цемента в течение нескольких (4  12) часов. При высоких температурах этот процесс ускоряется, при низких  замедляется.

При температуре, близкой к 0°, схватывание и твердение цементов прекращается, а при температуре около 50° и более цементы схватываются очень быстро. Сроки схватывания цемента имеют большое практическое значение. Цементы, применяемые при строительстве бетонных покрытий, должны иметь срок начала схватывания не ранее чем через 2 часа после их.

Сроки схватывания цементов определяются в лаборатории на специальном приборе. Схватывание является начальной стадией процесса твердения. В период схватывания цементное тесто еще не полностью утрачивает пластичность, становясь с каждой минутой все более и более твердым. Процесс твердения, т.е, возрастания прочности цементного камня, продолжается в течение многих дней и даже месяцев. Если твердеющий цементный камень поместить в воду, то он не только не размокает в ней, как например, глина, но даже становится более прочным.

Если попытаться высушить цементный камень, то можно заметить, что из него испарится очень незначительная часть воды. Это свидетельствует о том, что при твердении цементного теста происходят необратимые химические процессы и вода химически связана с веществом цемента.

Зерна цемента, представляющие сросток нескольких полученных при обжиге минералов, соприкасаясь при затворении с водой, вступают с ней в физическое и химическое взаимодействие. Сначала происходит растворение клинкерных минералов, которое начинается с поверхности цементных зерен.

При будівництві автомобільних доріг і аеродромів з бетонним покриттям застосовують зазначені вище портландцементи - звичайний, пластифікований і гідрофобний, а також швидкотверднучий портландцемент БТЦ, який має здатність швидко набирати міцність.

Якщо при помелі в цемент вводять більше 15% гідравлічних добавок (трепела, опоки, вулканічного попелу), то такий цемент називають пуцолановий. Пуцолановий цемент менш морозостійкий, ніж звичайний портландцемент, і тому його не застосовують за будівництві бетонних покриттів. Головною перевагою пуццоланового цементу є його стійкість в природних водах, і тому він широко застосовується для підземних і підводних споруд (труб, опор, мостів, гребель і т. Д.).

Глиноземистий цемент володіє високою швидкістю твердіння, а також стійкістю в агресивних водах. Міцність бетону на глиноземному цементі через один день після приготування така ж, як у бетону, на звичайному цементі через місяць. Тому глиноземистий цемент найчастіше застосовують при термінових, аварійних роботах: при ремонті мостів, гребель, аеродромів та ін

Існують і інші види спеціальних цементів: розширюється цемент, застосовуваний при закладенні швів (наприклад, між тюбінгами тунелів метро), кислотостойкий, тампонажний, декоративні (білі та кольорові) та ін

Якщо цемент перемішати з водою, т. е. зачинити його, то утворюється цементний клей; спочатку пластичний, за консистенцією нагадує сметану (цементне тісто), він з часом густіє, стає більш вязким і нарешті твердне, перетворюючись на цементний камінь.

Це пояснюється тим, що зі зменшенням розміру частинок цементу при його помелі збільшується їх сумарна поверхня і, отже, тим енергійніше протікають процеси утворення цементного клею. Однак існують межі ступеня подрібнення цементу, що визначаються економічними міркуваннями (процес подрібнення дуже енергоємний і тому доріг), а також тим, що тонкоподрібненому цемент при зберіганні на повітрі швидко втрачає свою активність.

В даний час відомо багато різновидів цементів, що застосовуються в різних умовах будівництва і для різних споруд. При цьому властивості цементу змінюються дуже помітно не тільки за рахунок мінералогічного складу й тонкості помелу, але в ще більшій мірі під впливом спеціальних добавок.

Найпоширенішим видом цементу є звичайний портландцемент, технологія виготовлення якого коротко описана вище. Якщо при помелі в цемент вводять пластифікатор, т. е. поверхнево активна речовина, що покращує властивості цементу і бетону за рахунок зниження їх водопотребности та підвищення звязності і однорідності, то цемент називають пластифікованим. Пластифікатор, наприклад сульфітно-спиртова барда, діє подібно мастилі, огортає зерна цементу.

Іноді в цемент додають невелику кількість гідрофобних не змочується водою речовин. У цьому-випадку на поверхні кожної частки цементу утворюється дуже тонка плівка, відразлива воду. Цемент стає гідрофобним і при зберіганні у вологому повітрі не втрачає своєї активності, так як ця плівка перешкоджає проникненню вологи з повітря в цемент. Тому гідрофобний цемент значно більш стійкий до тривалого зберігання, ніж звичайний портландцемент. Крім того, він має підвищену морозостійкість.

Головною складовою бетону є цемент, який, будучи змішаний з водою, утворює вязке - цементний клей. Цемент застосовується у великих кількостях також і для приготування будівельних розчинів для камяної кладки стін і фундаментів будівель та інших споруд.

Для виробництва цементу використовують місцеву сировину - гірські породи (вапняки і глини), які після надходження з карєру змішуються в співвідношенні приблизно 3: 1 і перемелюють на дробарках. Іноді для виробництва цементу застосовуються природні матеріали з таким же співвідношенням вапняку та глини, так звані мергелі.

Після подрібнення суміші вапняку та глини і перемішування її в певній пропорції з водою в мішалках виходить так званий шлам - густа, сметанообразная маса. Потім починається основний процес виробництва цементу - випал сировини в спеціальній випалювальної печі, яка представляє собою злегка нахилений до горизонту, повільно обертається металевий циліндр довжиною до 200 м і діаметром до 5 м.

Завдяки обертанню печі та її нахилу шлам під впливом сили тяжіння повільно переміщається до вихідного отвору циліндра, назустріч вогню. При переміщенні шлам втрачає вологу, зазнає ряд хімічних змін і в результаті випалу перетворюється на спечену тверду зернисту масу, звану клінкером. Зерна цементного клінкеру мають розмір невеликого горіха сірого кольору з зеленуватим або темним відтінком.

У результаті нагрівання шламу в обпалювальне печі, а потім спікання його при температурі 1400  1500 ° відбувається хімічна сполука окису кальцію (СаО) - продукту розкладання вапняку - з іншими речовинами, що входять до складу сировинної суміші: з кремнеземом (ЕЮг), окисом алюмінію (А1203) і окисом заліза (Ре203).

Бетон на основі цементного вяжучого - цементобетон - має ряд переваг у порівнянні з іншими згаданими вище бетонами швидко розмокає у воді і навіть під дощем, до глінобетонние камені руйнуються; гіпсобетон і вапняний бетон також твердіють тільки на повітрі, а у воді руйнуються.

Цим пояснюється слабке поширення зазначених бетонів, а цементний бетон, вільний від цих недоліків, і значно біліше міцний, почав успішно і широко застосовуватися.

Брошура присвячується цементному бетону, т. е. бетону на цементному клеї (надалі ми будемо називати його просто бетоном).

Якщо розколоти зразок затверділого бетону і уважно розглянути поверхню руйнування, то можна побачити будову бетону, зазвичай зване структурою. На поверхні зламу добре видно зерна крупного заповнювача (щебеню), дрібного заповнювача (піску) і цементний камінь - затверділий цементний клей, який обволікає кожне з зерен, зєднуючи все в одне ціле.

Якщо до бетону прикласти зовнішнє розтяжне зусилля, то руйнування бетону може відбутися або за цементному каменю, або по заповнювача, або по контакту між ними за рахунок порушення зчеплення.

За яким же з цих трьох перерізів відбудеться руйнування зразка? Відповідь може бути тільки один - по самому слабкому.

У високоміцних бетонах, в тому числі в бетоні, що застосовується для будівництва доріг та інших транспортних споруд, найбільш слабким місцем є поверхня контакту між заповнювачем і вязким.

Розглядаючи властивості бетону, не слід забувати про те, що бетон є неоднорідним матеріалом - штучним конгломератом, і тому його властивості залежать не тільки від цементного клею і заповнювачів, але також дуже значною мірою від зчеплення між ними. Тому одним з найважливіших завдань сучасної технології бетону є підвищення зчеплення між камяними матеріалами і цементним клеєм.

У наш час немає такої галузі будівництва, де не застосовувався б бетон. Греблі гідростанцій, заводи та житлові будинки, водопровідні труби, тунелі метрополітенів, мости, дороги та аеродроми - всі ці споруди зводять з бетону та залізобетону.

Небачені темпи будівництва в нашій країні, спрямовані на виконання прийнятої XXII зїздом КПРС програми будівництва комуністичного суспільства, вимагають все більш широкого застосування бетону. По застосуванню збірного залізобетону Радянський Союз вже вийшов на 1-е місце в світі, а з виробництва цементу - головного компонента бетону - майже зрівнявся з Сполученими Штатами Америки і в найближчі роки залишить їх і інші країни позаду.

Застосування бетону в будівництві розширюється з кожним роком. Бетонні та залізобетонні конструкції все більш витісняють дерево, цегла, метал та інші матеріали з будівництва. Мало того, останнім часом бетон проникає в такі, здавалося б, далекі йому області, як суднобудування і машинобудування.

Таке широке і все більш збільшується поширення бетону пояснюється поєднанням в ньому високих технічних властивостей з економічністю, бо його виготовлення засноване на застосуванні місцевих матеріалів.

Брошура призначена для робітників-бетонщиков, що працюють з цементобетоном в дорожньому і аеродромному будівництві. Вона написана з метою поглибити і розширити відомі робітникові відомості про властивості бетону і технології його виробництва.

Той, хто став щасливим власником просторого земельної ділянки, розташованої в екологічно чистій мальовничій місцевості далеко від міста, неодмінно захоче побудувати на ньому приватний будинок. Та що вже гріха таїти, земля за межами міської риси як раз таки і купується для цієї мети. Тому, чи зявиться на цій ділянці котедж чи ні - всього лише питання часу та фінансів. Але при цьому потрібно памятати про те, що, починаючи будівництво котеджів під ключ, необхідно ретельно до нього підготуватися, адже тільки в такому випадку воно буде ефективним.

З чого починається подібна підготовка? У першу чергу, з оформлення відповідних документів, що доводять право володіння ділянкою. У цих документах чітко вказується, яка саме територія кому належить, а також на яких підставах. Крім того, документи позначають розташування землі та її межі. Багато хто дотримується думку, що облаштування території необхідно починати з зведення будинку. Хоча правильніше буде спочатку звести тимчасові або постійні господарські споруди. Наприклад, це може бути сарай для зберігання інструментів та будматеріалів, який також можна буде використовувати як укриття від негоди. Крім того, потрібно подбати про спорудження туалету. Будівництво будинку  процес нешвидкий, що займає багато місяців, тому без подібних будівель обійтися буде дуже важко.

Читать далее...

Дуже часто у випадку покупки нової квартири, існує ризик вкладення грошей в потенційний довгобуд. Дана проблема дуже гостро стоїть перед інвесторами первинного житла. І варто зазначити, що досить таки важко не допустити помилку в даному випадку.

Цікаво, що затягування термінів будівництва далеко не завжди може бути результатом діяльності аферистів. Практика показує, що існує багато пристойних компаній, які стають авторами проектів, реалізація яких затягується на невизначений час.

Необхідно знати, що фірмі-забудовнику абсолютно не вигідно затягувати терміни здачі будинку в експлуатацію. Вся справа в тому, що як результат затягування будівельного процесу є відстрочка отримання прибутку самим забудовником. Більше того, поки будівництво призупинено, компанія все одно повинна оплачувати рахунки за зміст будівельного майданчика.

У більшості випадків відстрочка термінів будівництва є причиною неузгодженості проекту зовнішніх комунікацій. Іноді забудовники обманним шляхом прагнуть продати житло в довгобуді. Вони запевняють своїх клієнтів у тому, що всі необхідні документи є або ж предявляють підроблені дозволу. Лотки теплотрас можуть заощадити час і кошти на прокладання комунікацій.

Крім того, практика показує, що саме зовнішні мережі проектуються на останньому етапі будівництва. Досить часто, будівництво будинку вже завершено, але при цьому, він не підключений до інженерних мереж, в результаті здача такого будинку може затягнуться на довгі роки.

Серед інших причин, що ведуть до довгобуду, є відсутність фінансування. Відсутність грошей на продовження будівництва може результатом неправильних дій з боку забудовника. Наприклад, якщо будівництво вже почалося, але при цьому деякі нюанси залишилися не вирішеними, то в свою чергу це може призвести до нестачі грошей на дельнейшем будівельному етапі. Крім того, дуже часто брак фінансових коштів може бути наслідком різкого стрибка вартості будівельних матеріалів.

При створенні затишку в квартирі не останнє місце займає оформлення побутових приміщень (кухні, ванної кімнати, санітарного вузла). І головну роль в обробці цих кімнат відіграє правильний вибір інтерєрного матеріалу.

У побутових приміщеннях дуже зручно використовувати фотоплитки, скляну мозаїку або плитку керамічну. Мають вони всіма необхідними характеристиками, що предявляються до будівельних матеріалів, застосовуваним в кухнях і ванних кімнатах. Це і хороша вологостійкість, і велика міцність, і стійкість до впливу хімічних речовин. І скло, і кераміка добре миються і є екологічно чистим матеріалом.

Ось тільки відрізняються хіба що створенням різного антуражу в обробці приміщень. Керамічна плитка - скромніший матеріал для втілення дизайнерських ідей. Тому її застосування має більш практичну мету.

Скляна ж мозаїка має більш широкий колірний спектр, що дає більше можливостей в плані оформлення приміщень. Поєднання різних відтінків скляної плитки дозволить створити оригінальні мікси і цікаві настінні панно. А поєднання скла та кераміки в обробці одного приміщення - це привід створити справжній ексклюзив.

«Тепла» ж і затишку в оформленні інтерєру побутових кімнат можуть додати природні матеріали: камінь або дерево.

Обладнання (мийки, раковини, ванни, унітази), меблі (шафи, полички, столи, стільці) та інші елементи інтерєру (фіранки, штори, рушники, прихватки і т.п.) підбираються з урахуванням гармонії з обробкою приміщення і поєднанням друг з одним. І у все це пишність органічно повинна «вплестися» побутова техніка (плита, мікрохвильова піч, посудомийна і пральна машини, витяжна вентиляція тощо).

Повинні бути присутніми в оформленні інтерєру побутових приміщень і елементи декорування, що не мають ніяких функціональних особливостей, крім естетичних. Їх основна роль - облагородити приміщення і стати як би сполучною ланкою в загальній обстановці.

Порошкові фарби, зроблені на основі полімерів, мають у своєму складі кілька компонентів. Насамперед, це плівкотвірна основа. Виглядають вона як порошок, який не має запаху, і не розчиняється у воді.

Такі фарби випускаються двох видів: пігментовані і не пігментовані. Найчастіше порошкова фарба, призначена для металу, використовується для нанесення криючого покриття. Склад цих фарб, аналогічний рідким фарбам, проте має деяку відмінність у властивостях. Головною відмінністю порошкових фарб є той факт, що вони вважаються твердим тілом. У порошкових фарб роль дисперсійного середовища виконує повітря, тоді як у рідких фарбах ці функції віддані воді або растворителю. В результаті порошкова фарба для металу має високу екологічну чистоту, вона набагато вигідніше, звичайної рідкої фарби.

Порошкова фарба володіє сто відсотковим сухим залишком. Її простіше зберігати, легко транспортувати, так як немає необхідності використовувати герметичні тару. Така фарба застосовується в зовнішніх та внутрішніх роботах.

Фарба захищає труби, дає можливість отримувати міцні електроізоляційні покриття, що мають загальне або конкретне призначення. Щоб нанести порошкові фарби, необхідно мати особливе устаткування, яке виробляє фарбування, після нагрівання до 100 градусів. З цієї причини, для фарбування підходять тільки термостійкі матеріали.

Корозійна захист матеріалу проводиться епоксидними порошковими фарбами. За допомогою таких фарб матеріалу придаются електроізоляційні властивості. Матеріал з таким покриттям, має підвищену механічна міцність, і хімічну стійкість. Крім цього матеріал стає влагоустойчивим.

З цієї причини, епоксидні порошкові фарби захищають від корозії у воді. На декоративні властивості покриття негативно можуть впливати тільки ультрафіолетові промені. Тому, матеріали з таким покриттям, краще всього використовувати в приміщеннях ізольованих від джерел ультрафіолетового випромінювання.

Перед початком ремонту будинку першою справою складають дизайн-проект, хоча б найпростіший, оскільки без нього легко упустити щось важливе.

Коли справа стосується поверхневого ремонту та елементарної перестановки або заміни меблів, то цілком можна обійтися і власними силами. Але якщо захотілося капітально змінити своє житло, то в цьому випадку краще звернутися до професіоналів, здатним створити унікальний дизайн. Далі потрібно скласти кошторис.

Правда, відразу слід врахувати, що мало у кого виходить укластися в неї. Адже вже в ході роботи згадуються різні дрібниці, на зразок килимків у ванну або ж поличок, які перед ремонтом виглядали цілком слушними, а на тлі нової сантехніки або меблів стали виглядати куди гірше. Це не стосується хіба що нових порожніх квартир, в яких вся обстановка створюється заново. Після підготовки проекту та кошторису укладається договір між підрядником і замовником, в якому чітко зазначаються терміни виконання робіт, усі права та обовязки, штрафні санкції за затягування робіт або їх неякісне виконання. У процесі переговорів з підрядником треба відразу визначитися, ким придбаваються будівельні матеріали. Потім починають сам ремонт.

У першу чергу демонтують непотрібну або зіпсовану обробку, прибирають або встановлюють перегородки, якщо потрібно перепланування. Потім проводять або змінюють електричні мережі, при необхідності встановлюють додаткові труби. На наступному етапі приходить черга монтажних робіт, в ході яких готують під оздоблення стіни і підлога, монтують вікна, двері, підвісні стелі та сантехнічні прилади. Останнім, але досить важливим етапом є фінішна обробка, в ході якої клеять шпалери, встановлюють декоративні елементи, а також прилади освітлення.

Поп-арт (з англ. Попарт, скорочено від popularart-загальнодоступне, популярне мистецтво). Поп-арт зародився в 50-х роках в Америці, а масову популярність, заслужив вже в далекі 60-і роки 20-го століття. Найкращі улюблені прийоми художників, коли вони працюють над інтерєром у стилі поп-арт, є те, що вони досить часто копіюють обєкти, але при цьому змінюють їх пропорції і масштаби. Для поп-арту характерна досить яскрава колірна гамма, а найпопулярніша техніка, це копіювання, колаж і трафарет.

Найвідоміші твори стилю поп-арт, це: • Енді Уорхол і його твір «30 краще, ніж одна»;

• Марсел Дюшан, який виставив на виставці звичайний білий унітаз, сказавши, що це «готовий обєкт»;

• Джордж Сігел і його гіпсові люди серед справжніх меблів;

• Роберт Раушенберг він зробив колажі, які були зроблені з газетних вирізок, і рекламних виробів;

• Рой Ліхтенштейн і його великі за своїми розмірами комікси, які для всіх сприймалися як абстракція;

• Клас Ольденбург, який зробив ряд гігантських тістечок з гіпсу, пофарбувавши їх у яскраві кольори. Так само він представив гамбургери і шматки торта розміром з машину, які пошив з плюшу та парусини.

І це далеко не весь список відомих творінь в стилі поп-арт. Ще, відомо полотно з білої шовкографії, на якій було розміщено 30 репродукцій Джоконди. А вже пізніше, стало поширено копіювання зображень знаменитостей. Найпоширеніше, це зображення Мерлін Монро, а також зображень предметів продуктів, таких як: пляшки кока-коли, банки супів, банкноти доларів.

Так само трохи пізніше, стала зявлятися меблі у вигляді жіночих тіл, предметів побуту і персонажів з фільмів. Предмети інтерєру стали робити у вигляді такого собі запозиченого образу, який був узятий з повсякденного життя або ж з екрана телевізора (прикладом служать, дитячі лампи які були зображені у вигляді персонажів багатьох мультфільмів, що світиться посуд, рожевий унітаз, пластмасові яскраві стільці, яскраві килимки). Спадщиною поп-арту 60-х років були футболки із зображенням знаменитостей, предметів побуту, коміксів. Пізніше чистий поп-арт вельми тісно переплелася з рекламним бізнесом і швидко згас, ставши тільки частиною масової культури, але відгомони відчуваються навіть сьогодні.

Поп-арт, один з небагатьох стилів, який несе в собі зручність, красу і оригінальність. В інтерєрі, він виглядає незвично, яскраво, експресивно і контрастно. Цей стиль вельми енергійний, емоційний і викликає приголомшливий вибух емоцій. Він зявився для того, щоб дивувати людей своїм неординарним дизайном

Статеве покриття, виконане навіть із самих дорогих матеріалів, виглядатиме недостатньо привабливо без різних підлогових аксесуарів.

Найпоширеніший з них - плінтус. Їм закриваються стики між обробкою стін і статевим покриттям. Залежно від матеріалу підлогової обробки використовуються деревяні або пластикові плінтуси, хоча обсяг застосування останніх постійно збільшується.

Пластикові плінтуси кріпляться на стіни за допомогою спеціальних кляммер (кліпс) у наступному порядку.

Розкладіть розкроєні плінтуси на підлозі. Швидше за все на одній стіні доведеться розміщувати кілька відрізків плінтуса (розкроювати пластикові рейки можна як посиленим макетним ножем, так і пилкою з маленькими зубами). Кліпсу поставте на готову підлогу і присуньте до стіни, через отвір для шурупа олівцем відзначте місце кріплення на стіні. Таким же чином розмітьте інші місця кріплення (через 80-100 см один від одного, але не менше двох кляммер на кожен відрізок плінтуса). По розмітці просвердлите отвори, встановіть в них дюбелі і прикріпіть за допомогою шурупів кляммери до стіни. Тепер надіньте пластикові рейки на кляммери шляхом простого натискання.

Полегшують монтаж і надають плінтусів більш закінченого вигляду допоміжні аксесуари (зовнішні і внутрішні куточки, торцеві заглушки, зєднувальні елементи). Розміри цих деталей слід враховувати при розкрої плінтусних рейок. Деревяні плінтуси кріпляться до підлоги шурупами або цвяхами. Відстань між точками кріплення не повинне перевищувати 100 см. Кутові стики плінтусів оформляються запиливания під кутом в 45 ° (див.-розділ «Установка стельового плінтуса» попередньої глави). Якщо ви виконуєте кріплення на шурупах, то їх капелюшки утопите в деревині, а потім закладіть місця кріплення шпаклівкою під відповідну породу дерева. При кріпленні плінтусів цвяхами вбивайте їх під невеликим кутом, інакше при всиханні деревини цвяхи будуть виходити зі своїх гнізд. Щоб місця кріплення були найменш помітні, використовуйте «сліпі» цвяхи: сплющите капелюшок цвяха пассатижами і розташуйте її вздовж волокон деревини.

Статевий настил в суміжних приміщеннях квартири найчастіше влаштовується з неоднакових матеріалів, що мають різні фізичні властивості. У місцях сполучення таких матеріалів необхідні розділові шви, для чого в дверних отворах між покриттям для підлоги треба залишати розширювальний зазор, який закривається порожком. Порожки можуть бути однорівневими (вони встановлюються для оформлення стику статевих покриттів, що мають однаковий горизонтальний рівень) і інтерфейсними (вони дозволяють поєднати покриття, що мають перепади рівнів чистої підлоги).

Багато клопоту доставляє укладання підлогового покриття навколо труб. Але як би ви не намагалися, акуратно обрамити труби паркетом або лінолеумом вдається дуже рідко. Тут виручать розємні кільця.