Ти знов прийшла, моя печальна музо.
Не бійся, я не покладаю рук.
Пливе над світом осінь, як медуза,
і мокре листя падає на брук.

А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
твій плащик ледь прип'ятий на плечі.
О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
така одна-однісінька вночі!

Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
Яким вікам світилася вві млі?
І по якій несповідимій карті
знаходиш ти поетів на землі?

Ти їм диктуєш долю, а не вірші.
Твоє чоло шляхетне і ясне.
Поети ж є і кращі, й щасливіші.
Спасибі, що ти вибрала мене.

Поэтический перевод Светланы Жуковой:

Ты вновь пришла, моей печали муза,

Не бойся, я не опускаю рук,

Плывет над миром осень, как медуза,

И тает на брусчатке листьев звук.

А ты в сандалиях вернулась легких,

Твой плащик легок, еле различим.

О, как же шла в ненастье, издалека,

Одна ты, одинешенька в ночи!

Откуда ты, из Космоса, из Спарты?

Каким векам светила ты во мгле?

И по какой нерукотворной карте

Находишь ты поэтов на земле?

Ты не стихи диктуешь им, а участь.

Твой лик исполнен чести и огня.

Поэты есть счастливее и лучше.

Спасибо, что ты выбрала меня.