У кожного з нас - власні підходи до життя і власний шлях, на якому вони мусять спрацьовувати. У кожного – своє серце, в якому борються добро і зло, світло і пітьма. У всіх нас – різні наміри у пізнанні інших підходів до життя і сердець.
Хтось необережно або навмисне може серце іншого розбити, чи пройтися по його вже надламаних шматочках... Але чи не занадто дорого прийдеться заплатити за такий вчинок?
У людини є певний досвід, який вона отримує, зробивши не одну помилку, спіткнувшись і впавши не один раз на узбіччя не-своєї долі, відчувши біль від підлості, зрад... Однак поруч з неприємними уроками долі обов’язково з’являються її позитивні налаштунки, які примушують нас врешті-решт усі помилки усвідомити і – виправити, впавши – піднятися, відчувши терпкий присмак несправедливості – шукати справжнього.
Але ж чому наші серця ми дозволяємо розбивати? Чому їх розбивають? Відповіді кожен дасть згідно зі своєю совістю. Однак виокремити спільне правило можна. Дозволяємо серця розбивати через свою легковажність і сприйняття бажаного за дійсне. Розбивають їх – тому що саме це серце не мало і не матиме ніколи особливого значення для іншої людини. Варто навести приклад.
Він і вона (нехай для нашого суспільства це банальне протилежне за статтю поєднання двох залишиться «стало банальним») почали зустрічатися. Він мав минуле, у якому залишилася дівчина з його дитиною, вона мала гірку історію перших вбитих надій. Він з самого початку сказав, що у його житті є двоє сердець, які забути буде неможливо їй. Вона розповіла, як їй зробили боляче, як вона і досі не може цей біль забути. Він їй не повірив і не зрозумів, вона його – зрозуміла і повірила його ніби-то болю. Потім у них були періоди прощання «назавжди», за ними – спроби «ще раз» (здавалося, ця безкінечна вісімка стане символом на все життя). 
Однак – вона продовжувала жити у тумані сильного кохання до нього, він – був поза ним. Він казав, що кохає, а виявилося – ні; вона казала, що кохає, а виявилося – справді. Він просто весь час стосунків з нею шукав собі ідеальну іншу, і думав, що знайшов.
...Для неї ніколи не було важливим, що хтось може стати для нього гарнішою, милішою за неї – вона завжди хотіла знати лише правду. Вона би все зрозуміла, тому що дійсно прагнула, щоби, якщо не вона, то хтось зробив його щасливим. Він навіть не був з нею по-людськи щирим навіть тоді, коли вона вже останні місяці від внутрішнього неспокою через невизначеність напряму їхніх стосунків пропонувала розійтися і залишитися друзями. Він вирішив зробити «сюрприз» у той період її життя, коли вона морально знаходилася на вимірі стабільного нуля.
Три літніх тижні: час його вагань прийняти її пропозицію розійтися, її - вже потрібних, а не справжніх за покликом серця фраз і прихованого болю від того, що своє кохання вона змушена буде забути. Для нього дуже просто було врешті прийняти її пропозицію, бо ці ж три тижні він вже був з іншою. Він продовжував грати подвійну роль: згодом – навіть питався у неї, чи все це правильно, що у них все закінчилося.
...Обірвалося все тоді, коли вона прочитала його переписку з іншою... Шок... Біль... Пальці в кулак – відчай... Однак, логічний аналіз подій: три тижні його вагань розійтися були тижнями нових стосунків, період його сповідей про безпорадність і буденність його життя без неї – період його романтичних листів до іншої (навіть уявити страшно, як можна одній вранці казати «люблю», а іншій ввечері говорити, що без неї-колишньої тяжко). Сьогодні – ці листи, а після того «сьогодні» - життя по секундах: розбиті фотоапарат, який він подарував їй, зелена чашка із зайчиком і – її серце. Безсонна ніч, заціпеніння від жаху, що за два роки вони пізнала людину... навпаки: все стало на свої місця, а для неї – з ніг на голову. Відчуття - ніби стоїш під душем, крутиш кран з червоною ручкою, а тебе обливає мінус тридцять...
Вона дочекалася завтра майже без сну, зібрала свій біль з уламками серця і викинула геть: якщо серце розбите, то їй воно взагалі не потрібне. Одягнула свій найкращий костюм, взула найліпше взуття і почепила усмішку: все – для інших, а у собі – порожнеча. Здавалося їй, що стане черствою, що не зможе жити далі – змогла...
Що ж він заплатив за її розбите серце? Нічого. А яка ціна для неї? Початок пошуку справжнього. Що чекає на нього? Інші серця. А на неї – одне справжнє.
Мораль наступна.
Коли ми перебуваємо у стані найглибшої больової паралізованості душі, то думаємо, що все найгірше щойно трапилося з нами. Стає страшно жити далі і довіряти іншим. Боїмося вийти назустріч новому, зрозуміти, що всі випробування цієї ситуації ми подолали, що зараз – процес реабілітації після прооперованого періоду нашого життя, в якому ми перебували у стані не-своєї укоріненості.
Ми ще з самого початку, коли дали можливість іншому наше серце розбити, пішли у зворотній бік від своєї справжньої долі. Ми помилилися, а Хтось нас визволив з безодні суцільного особистісного занепаду і вже не підштовхнув, а кинув нас на ту стежку, яка є нашою, а не чужою.
Зараз вона одужує, а тому відчуває усі порізи від скальпелю долі, яка лезом відділила усе погане від її сутності.
Ти, мала, будь мужньою, тримайся! Твоє серце коштує занадто дорого, і навіть він, хто тебе не оцінив, це знає. Думала, що викинула своє серце? Та хіба ти могла це зробити, коли ще й досі відчуваєш присмак крові від ран у своїй глибині? Ні, твоє серце ще має зустріти своє інше чоловіче серце, тому – сприймай процес зцілення свого серця як народження нового життя.
Не намагайся більше, чуєш, серце когось не-твого наповнити світлом твого серця: ти знову надірвеш своє. Краще почекай, і прийде той час, коли «двоє стануть одне» по-справжньому! Ти лише зараз почала жити: у тобі забилося нове-сильне серце з очікуванням справжнього, яке обов’язково себе виправдає!
Я - фотографПлагин для публикации фотографий в дневнике пользователя. Минимальные системные требования: Internet Explorer 6, Fire Fox 1.5, Opera 9.5, Safari 3.1.1 со включенным JavaScript. Возможно это будет рабо
