Государство
Показать: флуд свернутый флуд развернутый без флуда Тема: Пока не поздно нужно выковыривать шпионов рашки
Всего сообщений в топике 1 (по теме 1 / флуд 0)
Ответить на тему
Всего сообщений: 259
Зарегистрирован: 09-03-2007
Откуда: Украина, Запорожье
Sat 07 Jun, 2008 15:45Тема: Пока не поздно нужно выковыривать шпионов рашки
Автор: Beef
Рейтинг поста: нет оценки
Сегодня в чрезвычайно интересный собеседник. Не по должности – директор Института России Василий Лаптийчук пока еще не избалован вниманием прессы, как директор Института стран СНГ и заслуженный украинофоб РФ Константин Затулин. Интересный – потому что такого откровенного собеседника за последние 17 лет у интервьюера не было.
Пане Василю, чи відслідковує Інститут такі речі, як, скажімо, відверте лобіювання конкретними українськими політиками і конкретними українськими політичними силами конкретних економічних та політичних інтересів російських кіл?
Ми не маємо ні можливості, ні бажання відстежувати дії українських політиків самі по собі. Надто в сфері лобіювання бізнесу або суперечки українських політиків за право отримувати російські енергетичні або інші бонуси в обмін на політичні поступки держави Україна на користь Російській Федерації. Ми не правоохоронна структура й наразі зосереджуємося переважно на політичних аспектах російсько-українських відносин. Бізнесові аспекти в цих відносинах дуже корумповані й кримінальні. Російський вплив на українське політичне життя ми фіксуємо переважно опосередковано, беручи до уваги розуміння російських національних інтересів в Україні та знання, з одного боку, традиційних російських способів і методів досягнення мети, а з іншого, сил і засобів, котрі при цьому Росія вживає.
Хоча, звичайно, з уваги на особливості «роботи» росіян з українцями (а це переважно грубе й брутальне використання), не можемо не бачити багатьох конкретних речей у зазначеному сенсі. Проте кожен наш співвітчизник, котрий вважає себе громадянином саме України і є небайдужим до її стану зовнішньої безпеки, не може не бачити як – на макрорівні – росіяни використовують деякі наші політичні сили для досягнення власних національних інтересів в Україні, котрі, як правило, є шкідливими або й небезпечними чи навіть руйнівними для нашої державності. Одні за російські гроші поширюють агітацію або бігають кримськими степами з антинатовськими хоругвами, інші – за перспективу російської т. зв. політичної підтримки на наступних виборах – роблять основним партійним гаслом щось на кшталт «НАТО – ні!». Є просто утриманці, котрі з року в рік дурять російських роботодавців про свій нібито вплив на політичне життя України й перспективи приходу до влади. Повторюсь, з уваги на особливості використання росіянами українських політиків та політичних партій, – їх усіх видно.
Росіяни – ще більші бюрократи, ніж ми. І ще більше схильні до корупції. І працюють, не «опускаючись» до делікатності у відносинах із продажними українцями – вони їх, по суті, традиційно зневажають. Тому й використовують цих новочасних наймитів грубо й публічно.
А використовуючи, вони «палять» їх поодинці й цілими партіями. Без жодного жалю. Росіяни – бюрократи (звітують переважно формою, а не змістом) і традиційно безжальні до українців і до зрадників, а коли в одній особі бачать і зрадника, і українця – то й поготів. За роботу «по Україні», за відповідні потрачені (й частково украдені) кошти вони один перед одним по владній вертикалі виправдовуються насамперед публічними проявами їхніх «агентів впливу». Пам’ятаєте, як прямо перед камерами Гліб Павловський радів, коли таки «вичавив» із кандидата в президенти Віктора Януковича статус російської мови як державної? Його не хвилювало, що після цього Віктор Федорович втратив частину своїх прихильників і, відповідно, шансів бути обраним, йому було важливо, щоб у Кремлі побачили, як «ефективно» він впливає на українських політиків, та потішились його дресирувальними здібностями...
Кожен український політолог, «взявши» (коли хтось не зрозумів – взявши «бабло» – В.С.) в росіян, мусить відчайдушно й неодмінно публічно ненавидіти Україну. Кожна партія, щось пообіцявши росіянам, мусить оголосити війну незалежності й демократичному життю України. Проросійські політики й партії в Україні – це політичні камікадзе, вони, по суті, одноразового використання. Український народ десь там, у підсвідомості, мудрий. За «русскімі блокамі» й вітренківцями підуть з політичної авансцени й інші проросійські сили в нашій країні. Партії й політики, котрі захищають в Україні ворожі щодо нашої держави інтереси, підуть у небуття. Їхні лідери або не усвідомлюють своє приреченості в Україні, або не мають іншого виходу.
Російська політика щодо України має переважно тіньовий за формою й однозначно ворожий і протиправний за змістом характер, а українські реалії такі, що у нас про все розповідають і все показують. Російська зовнішня політика страх як боїться світла й викриття. Росіяни не готові працювати за умов гласності й демократії. Це їх відверто дратує й суттєво знижує ефективність підривної діяльності. У світлі наших демократичних реалій (як би ми їх не оцінювали) їхні «происки» втрачають силу. Росіяни бояться світла й правди. Тут, до речі, слід відзначити чи не ключову роль у забезпеченні зовнішньої безпеки України вітчизняних ЗМІ.
Я свідомий того, що це питання до СБУ, але ж має хтось у нас займатись національної бюзпекою в цьому аспекті, коли СБУ цим не займається (або займається так, що ми не бачимо результатів)?
Запитання, звичайно, не за адресою, проте ми маємо певні знання, вивчаючи органи влади й держструктури в РФ. В тому числі, й аналоги нашого СБУ. А з уваги на певну кількість загальних аналогій у пострадянському розвитку України й РФ, на те, що СБУ, по суті, є видозміненим аналогом КДБ, котрий ніхто в 1992-ому (та й досі) не розганяв і не люстрував, то, вивчаючи російські Федеральну службу безпеки й Службу зовнішньої розвідки та щодня бачачи українські реалії, неважко зробити певні висновки.
Випускник КНУ ім. Тараса Шевченка Михайло Саакашвілі з точки зору гарантування державної безпеки Грузії вчинив мудро: він порозпускав низку неефективних корумпованих правоохоронних органів і створив нові, на нових демократичних і професійних засадах. І вже є результат. Зокрема, повністю або частково припинено розвідувально-підривну діяльність проти цієї маленької, проте гордої республіки (без урахування Абхазії й Південної Осетії, де Кремль пустив метастази). Ми бачили по телебаченню перелякані обличчя затриманих російських шпигунів та перекошені від люті обличчя їхніх московських начальників.
Не знаю, можливо, СБУ щось таке й робить, проте – і я, і ви це бачимо – росіяни почувають тут себе комфортніше, ніж удома. І мова йде не про туристів. Дивлячись на потуги деяких російських дипломатів у справі недопущення нормального функціонування української мови, написання нами власної «правдивої» історії, спробах захистити власну економіку й територію, приходиш до висновку: це саме ті особи, котрі ще в КДБ СРСР боролися з українством. Вони й досі працюють там само і роблять це саме! Можливо, ми чогось не знаємо, проте, здається, СБУ, переходячи від популяризації архівів НКВС 30-х до літературно-критичного аналізу творів дисидентів 70-х, плавно наближається до завершення своєї місії...
Зрештою, 101 генерал в СБУ (за штатом – 72) на кілька тисяч (живих) співробітників про щось та каже. Підозрюю, що ці по-комуністичному нескромні особи, як це було в СРСР і тепер є в РФ, й досі обідають, ховаючи свої апетити від офіцерів, у т. зв. генеральських їдальнях. Стовідсоткова євроатлантична інтеграція! Для довідки: у штаб-квартирі НАТО в м. Монс (Бельгія) генерали обідають на загальних підставах і за одним столиком з сержантом чи капітаном. І поки з цим та іншим не розбереться керівництво держави, про вступ у НАТО чи ЄС годі й думати. Насправді, це одне з численних гальм руху України до зазначених міжнародних організацій.
Крім того, переконаний, якщо з’ясується, що в СБУ чи його «бруньці» – Службі зовнішньох розвідки України – й досі працюють випускники школи КДБ в Росії, то це просто катастрофа. «Чекісти» традиційно мають гарячі голови, холодні серця й липкі руки. Припускаю, що в своїх оцінках російсько-українських відносинах вони можуть консультуватися зі своїми однокурсниками в Москві, котрі наразі обіймають керівні посади в ФСБ й СЗР РФ. А саме ці структури є сьогодні тараном для воріт української державності. Відсутність якоїсь прийнятної й розумної люстрації органів держбезпеки України реально загрожує безпеці нашої держави.
На мою думку, зовнішню безпеку держави більше, ніж, наприклад, СБУ, захищають вільні ЗМІ та звичайні громадяни відкритого суспільства. Вивчаючи з доступних джерел силові структури РФ та деяких інших держав, ми створили власну методику оцінки ефективності діяльності т. зв. правоохоронних структур на пострадянському просторові. Не вдаючись у деталі, запропоную ЗМІ взяти інтерв’ю в керівників українських аналогів російських ФСБ і СЗР і запитати про кілька конкретних речей:
Скільки там генералів і скільки з них працювало в КДБ СРСР?
Скільки керівників від начальника управління й вище працювало в КДБ СРСР?
Чи є серед них хоч один, котрий там не працював?
Скільки в керівництві спецслужби випускників Вищої школи КДБ у Москві та
Червонопрапорного інституту розвідки ім. Андронова і яка їх кількість обіймає керівні посади?
Скільки персональних автомашин використовується керівниками? (У армії Словаччині лише одне персональне авто – возить начальника генштабу армії.)
Скільки осіб отримали від держави дві й більше квартир, яка вартість цих квартир і чи працювали саме ці щасливі персони в КДБ СРСР?
Яке грошове утримання генералів (реальне, а не за окладом), наприклад, за рік (включно з преміями та іншими бонусами)? Яке аналогічне утримання у лейтенанта й майора розвідки чи контррозвідки?
Яка статистика звільнення молодих співробітників? (Непогано було поговорити саме з ними.)
Яку нерухомість і автомашини мають генерали або члени їхньої родини (порівняйте з зарплатами)?
Чи існують у спецслужбі розподіл на їдальні для вищих чинів, звичайних офіцерів тощо?
Це лише частина нашої методики з’ясування рівня ефективності й корумпованості спецслужби на пострадянському просторові. І ці дані не є жодною таємницею. Не виключаю, якщо ви, наполягаючи на законах України, доб’єтеся від українських генералів правдивих відповідей (в ідеалі – через депутатський запит), суспільство жахнеться, а спецслужби, можливо, доведеться радикально переформатовувати. В тому числі, з урахуванням досвіду Балтійських держав і Грузії.
Як показує практика, рівень, перепрошую, зажерливості генералів відповідає рівню неефективності забезпечення зовнішньої безпеки держав на пострадянському просторові. Їм більше подобається інтеграція з Росією, бо там таки збережено генеральські корита в повному об’ємі. Навіщо ж їм НАТО, де доведеться не вигрібати з народного бюджету, а щось робити. Тільки не запитуйте генералів у інтерв’ю ні про що професійне – це дасть їм можливість уникнути конкретних відповідей щодо «корита» й напустити такого туману...
Дякую за пораду. Я вже зараз знаю азимут напрямку, куди мене пошлють з цими запитаннями... Але чи доводяться напрацювання вашого Інституту до відома чільників держави?
Певною мірою. Інститут і було засновано переважно тому, що якась частина політичної еліти держави, проаналізувавши стан досліджень російської зовнішньої та внутрішньої політики в Україні, засумнівалася в об’єктивності та сучасності цих проявів інформаційно-аналітичного мислення, котрі було монополізовано в «класичних» інституціях, де над одним безправним аналітиком нависає від 6 до 9 начальників, більшість яких або й досі ностальгує за молодістю у Вищій школі КДБ у Росії, або просто не має жодних моральних і ділових якостей для керування відповідними ділянками роботи. Пам’ятаю, десь у листопаді 2006-го, два, за визначенням, найбільші «метри» в області досліджень російсько-українських відносин на одній з бучних конференцій (проведених одним німецьким фондом в Україні за перекачані їм російські гроші) наввипередки пояснювали зібранню, що, мовляв, Київ і Москва вже провели 26 раундів переговорів, жодних зрушень не відбулося, проте простежується позитивна динаміка (!?)... Це був рівень досліджень двосторонніх відносин і сам рівень цих відносин.
А щодо шляхів доведення об’єктивної інформації до керівництва держави, то, звичайно, не все в Україні наразі так добре. Переконаний, що, наприклад, росіяни мають потужні канали доведення т. зв. цілеспрямованої інформації або дезінформації до українських чільників. Що й природно, поки ми не провели бодай якоїсь люстрації в тих «каналах», якими цю інформацію доводять. Проте, як свідчить аналіз аналогічної ситуації в деяких пострадянських державах, там керівництво досить оперативно ознайомлюється з «цікавими» повідомленнями в ЗМІ й навіть реагує на них краще, ніж на «доповідні» органів влади. Отже, наприклад, ця наша з вами зустріч (як і низка наших публікацій), теж може стати доведенням до керівництва держави деяких наших міркувань щодо російсько-українських відносин.
Дякую, спробуємо довести до відома керівництва держави. Альо! Ей там, на шхуні, чи, пак, «нагорі»! Свистати всіх нагору – Отєчєство в опасності! Шо? «Всьо під контролем», кажете? Ну-ну...
_________________
Не умеешь летать - не марай тротуар.
