Бувають дні, коли так важко жити,
Сприймаєш все навколо чорно-сірим,
В душі шкребе нестерпна порожнеча
І з близькими так важко бути щирим.

І хочеться від всього заховатись,
Не бачити людських страждань і горя
Й здається скрізь безвихідь, безпорадність
І всіх навкруг спіткала зла недоля...

Та смуток врешті-решт завжди минає,
Яскраве сонце над землею сходить
І світ, неначе диво, розквітає
І щастя в серці щедрі зерна родить,

Злітають в небо вибухи любові
І, як в дитинстві, виростають крила,
Так хочеться, щоб всі були щасливі,
І радість з головою всіх накрила.

Заради цього варто й треба жити,
Мета життя стає така можлива,
І лиш тепер приходить розуміння
Для чого в світ з’являється людина.

З найкращими побажаннями,

Михайло Павлів