Ліс у зелені.
Ти - у зеленій сукні.
Золотом - спалах кіс...

Схопившись за руки, кружляєм без ліку

Часу в нас:
Від зорі до полудня.
Сум у душах проріс...

Бо з тінЯми і нам розчинитись навіки...

По-англійськи не виходить. Виходить по-єврейськи. Не піти мовчки, без прощань та іншої зайвини, бо досить і того, що сам зайвий. А прощатись (відверто чи, як вона каже "із загогулинами") і не йти. Бо не йдеться. Бо ніхто не жене, не відганяє. Навіть нема з ким стати чоло до чола. Хіба із собою. Завідомо програшна позиція. І ще цікаво. Бо не розумію не лише її, як з'ясувалось, але й себе (теж мені дивина). І відкриваю щоразу речі, які не вписуються аж ніяк у прості правила, за якими сподівався жити. Є що сказати. Але не зараз. Хай відстоїться й ілюзії осядуть на дно.

На шкірі у озера
Жодної зморшки:
Перед світанком
Вітер лінується.
Заліг під вербою
У прілому листі...
Спить? Ба, ні!
Він тобою
В пів-ока милується.

Босоніж, тихим шелестом-шурхотом
Щось виконуєш... Вальс? Полонез?..
Легко так: і трава не вгинається.
Вгнувсь лиш обрій - йому напереливки
Під вагою принишклих небес.

Чи повториться чудо?
Скажіть як є.
Чи, як люблять англійці,
May be...
Скриню, повную чар
Відімкнув і несу
Чарівні черевички тобі...

НЕСПОДІВАНА (лірика)

Я, мабуть надто нудно і довго
Зупинявся і міркував.

То ж стріляйте і не залишайте
Ні собі, ні мені
Ні хвилини
Ні години...
Чи може епохи...

Бо все буде як завжди, колєги:
Я пошию вас в дурні! Без решти.
Коханкам подарую набої,
Що ви цілили ними у серце.
І було це цілком, навіть, слушно,
Лиш не знали малої деталі:
Що стріляй, не стріляй, а немає
В мене в грудях вразливого серця.
Бо його, не питаючись, взяло
І стиснуло у жмені тендітне,
Але вам н е д о с я ж н е дівчисько

В колонках играет - Sweet Love is like Oxygen

Вік живи, вік учись... і нічого не навчишся. Всі річки насправді течуть не "з" - "в" а по колу. І можна заходити туди скільки хочеш разів. І потрапляти в ту саму річку. От тільки пити вже несила. Пройшли дощі і змили в течію забагато лайна.

- Доктор, когда я с женой, у меня болт смотрит на ботинки.
- Поставьте ботинки на шкаф! Следующий!

- Доктор, я постоянно чего-то боюсь, без видимой причины.
- Сестра, слабительное. Пейте, будет вам причина. Следующий!

- Доктор, что-то я писаю в две струи.
- Бабушка, вставьте пуговицу, будет четыре. Следующий!

- Доктор, у меня кашель.
- Сестра, слабительное. Всё, теперь не кашлянёте. Следующий!

- Доктор, у меня постоянный понос, в туалет по 10 раз в день бегаю.
- Сестра, слабительное. Теперь не будете бегать, будете там жить. Следующий!

- Доктор, плохо срастается нога после перелома. Постоянно хожу на костылях.
- Сестра, слабительное. Сейчас костылики-то бросите! И побежите! Следующий!

- Доктор, я каждое утро во влагалище нахожу маленькую почтовую марку. Посмотрите, уже целый альбом набрала.
- Это не марки, а наклейки от бананов. Вот вам направление к окулисту. Следующий!

- Доктор, меня почему-то никто не замечает!
- Следующий!

- Доктор у меня запор!
- У меня тоже не шестисотый Мерс, но я об этом на каждом углу не кричу!
Следующий!

- Доктор, у меня с ногами плохо!
- С ногами хорошо, без ног плохо... Следующий!

- Доктор, каждый раз, когда я чихаю, я испытываю оргазм. Что мне делать?
- Гм... Нюхать табак! Следующий!

- Доктор, помогите, мне уже 28 лет, а волосы на интимных местах так и не растут!
- Скажите, а сколько раз в неделю Вы занимаетесь сексом?
- Ну 15-20 раз...
- На автобанах тоже трава не растёт. Следующий!

Настроение сейчас - хм...

В колонках играет - Таня Терёшина - Радио ГаГаГа

Без назви

 

Ніжні, дрібні, срібні ноти.
Голос стих - вони зостались.
В закамарках, в закапелках
Дзеленчать собі тихенько.
Ні у пам\\'яті, ні в серці
Вже нічого не тривожать...
Лише зрідка, як відчують
Поклик з неба, де спокусник
Їх зачепить повний місяць,
Знов виблискують сріблясто
Розсипають звуки-іскри,
Гострі цвяшки ностальгії...

ОРХІДЕЯ

 Ти не вмієш бути одна.

Кнопку «пошук» без ліку натиснуто.

 У темряві кухні голяка і навпомацки

 Доливаєш укотре в фужер вина

 Ще ковток і сповзаєш

 У відро із помиями: нездійсненними мріями.

 Й киснеш там, розглядаєш старі цяцьки,

 Креслиш пальцем доріжки у крихтах.

 Щоб такі ж пролягли попід твій поріг

 І привели його, наступного…

 Шукача підклеєних горщиків

 І з любов’ю варених борщиків…

 Що шукатиме крапель ніжності

 У судомах зелених паростків

Ставши квітці харчем і опорою.

чорт! А щоденник виявляється досі існує... Як покинута коханка, пролежав зі всіма бздурами й таємницями добрих чотири роки...

Чотирикласна школа у нього позаду. Ніяких особливих успіхів. Зрештою - ніяких успіхів. Окрім одного - вирізнився здібностями до малювання. Ще третьокласником зробив заяву:
- я талановинитий художник!...
- хто тобі сказав?
- всі в школі так кажуть...
Слід віддати належне - малювати любить, а надто ліпити. Просторова уява - цілком непогана. Дещо вдається вже.
Відтак досить спонтанно виникла ідея не розчиняти "юноє дарованіє" у загальноосвітній школі, а принаймні спробувати осідлати зрадливу шкапу мистецтва. Сиріч позмагатися за місце під сонцем у середній художній школі. Перспектива втратити ще кілька тижнів на підготовку до іспиту, замість відриватися у діда з бабою перед тим як податися на кримське узбережжя, засмутила "талановитого художника". Але цікавість і обережні заохочення - мої і гарячі - його матері - перемогли.
Моя обережність пояснюється просто - багато часу присвятивши цьому ж вектору власних талантів, але так нічого путнього не доконавши (почасти через обставини, почасти - через лінь та нехіть), найменше чого хотів би  - зробити з МОЛОДШОГО  відбувайла за власну нереалізованість. Тому то й не стимулював надто. А відтак на першу консультацію повів "абітурієнта" з майже нульовим поняттям про малюнок, живопис, композицію, ліпку. І сказати, що за пару тижнів, що минули, мені вдалося поставити йому малюнок чи навчитися компонувати - було б перебільшенням. Та прогрес звісно є. Ліпку йому показав старигань-викладач зі школи з яким домовилися про кілька приватних уроків. Вердикт: готуйтесь до диктанту - ліпку на іспиті він зробить. Це тішить. Не тішить інше - властиво диктант для цієї україномовної дитини з україномовної родини може стати серйознішою перепоною ніж творчі дисципліни. Якась дика іронія. Але досвід все одно буде безцінний   -  най сі вчит  здобувати  і  перемагати.  Насамперед  - себе.

Його перший в житті пленер вже у фотоальбомі
А творчість незабаром з'явиться у його власному лірушному щоденнику

В колонках играет - L'Ame Immortelle, Figure in the Mirror

Ху із ху в Росії

Що таке метросексуали дізнався порівняно недавно. Хто такі гоміки - давно :) . Мало-помалу збагнув масштаби обох явищ у навколишньому середовищі. Було тоскно. А ще фемінізм - у його брутально-радикальній редакції, від якої нормальних кобіт нудить як мене від... День за днем в душі розквітав дивовижний букет з ксено-гомо-фемінізмо-метросексо-....-фобій. Чи фагій. Спрутенів одначе від самотності. Кілька разів відпочив душею - спілкуючись з байкерами, бійцями "Альфи" і тому подібними. Перегризся з половиною колег після того як почув у день страти Саддама - "жалко дєдушку". Аж тут набрів на дефініцію, яка в одному слові вмістила те, що пояснював безліч разів дівчеткам, що прагнули гендерної рівності в сплаті рахунку за каву. Зрештою теж цитата, тільки не пригадую - звідки. Щось про "старозаповітного джентльмена, який звик робити те, чого захотіла його ліва нога..." І ось воно: РЕТРОСЕКСУАЛИ! Вони є. І не такі вже й схожі на карикатурного "мачо". Просто немодифіковані генетично. Це кайф. Це супер. Це здоровіше від "падонкофф" - у цій староалбанській субкультурі надто вже багато фріків. Читав "маніфест ретросексуала" і давився від сміху. Чого і вам бажаю.

Манифест ретросексуала

Прошу разрешения высказать свои мысли. С меня хватит. Больше я не выдержу. Каждый раз, когда я включаю телевизор, я вижу исключительно женственных мужчин, занимающихся дизайном интерьера и говорящих о враждебных понятиях вроде "стиля". Гетеросексуалы, гомосексуалы, бисексуалы, транссексуалы, метросексуалы, антисексуалы, залупоглазопиздосексуалы - бестолковые понятия захватили города и пригороды!

Настоящие мужчины всех стран, обьединяйтесь! Пора встать, почесать задницу, рыгнуть, и сказать: "Хватит!" Сим объявляю начало нового наступления в Культурных Войнах - Движения Ретросексуалов!

Кодекс ретросексуала:

Ретросексуал всегда, вне зависимости согласия женщины, платит за свидание.

Ретросексуал открывает даме дверь. Даже тем дамам, которые подходят под это определение лишь потому, что они женского пола.

Ретросексуал разбирается с проблемой. Будь то проколотое колесо, вор, ворвавшийся в дом, или стихийное бедствие - разберись!

Ретросексуал не только ест красное мясо, но зачастую и сам его добывает.

читати далі

Десь-колись... І ніде-ніколи... але існує. Вона - "чорна хвиля". Її завдання, її місія, призначення - чекати.  Я не знаю чи вона одна на всіх? Чи для кожного - своя? Але решту знаю напевно. Коли ти, несподівано чи очікувано, відчуєш як слабнуть м'язи твого духу, - чекай. Вона чигала. І вона прийде. Саме тоді, коли тобі нема за що вхопитися. За що? За руку того, хто любить тебе. Чи вистачить цій руці того, що вона - "любляча" рука. Ні. На жаль. Не вистачить. Бо потрібен зворотній зв'язок. Сенс якого - ти сам маєш любити цю руку. Тоді це рукостискання витримає чорну хвилю. Інакше - покладайся, сіромахо, лише на себе...

Вона забрала усіх моїх друзів. І не лише їх. Її сліди на порожньому піску я навчився розрізняти, приглядаючись до місць, звідки вона злизала когось наступного. Я, начебто відчуваю її наближення. І начебто готовий. До всього. Але рано, чи пізно настане момент, коли вона захопить мене зненацька. І тоді... Хтозна, що буде тоді. Але руки немає. І, боюсь, не буде.

КОЛИ (ЯКЩО)
НАСТАНЕ ПОРА
ІТИ З ВЕЛИКОГО СЕКСУ -
НЕПОГАНО Б ПРОВЕСТИ
(ЯК КОЖНА МАЛО-МАЛЬСЬКИ ПОРЯДНА ЗІРКА)

ПРОЩАЛЬНЕ СВІТОВЕ ТУРНЕ

Мені скоро сорок. Слова "скоро" і "сорок" можна скласти з тих самих літер. Це вам, мої дорогі любителі анегдотів - не  "щастя" складати з "ж", "о", "п", "а". Все складається. І рефреном: думай, вражий сину.! Думай! Спробуй зрозуміти: хто ти є? що ти є? ким ти є? У власних очах... В очах тих, що навколо... Не думається. Треба  було б "ізобразіть" кризу середнього віку". Але ресурс вичерпаний. Криза триває вже кілька (не питайте скцільки) років.  Якась собі криза. Можливо саме та. Хочеш бути фріком - будь. Це дається легко. Шокувати виглядом - легко. Думками - ще легше. Правдою у цих думках - як два пальці об асфальт... Але і шок банальний. І почуття, що спровокували тебе на це - так само банальні. І твої "показові виступи. І те, що приховуєш. А надто те, чого хотів би позбутися.  Кажуть (подейкують, радять): треба все пере-о-смисл-ити. А отже надати нової якості. Нової трактовки. Хто повинен це зробити?

І знову, і знову собі: ХТО повинен це зробити? Я?...

Але я не змінився. Тобто змінився. Тобто все погане стало гіршим... тобто глибшим... тобто

Пере-робити, пере-чекати, пере-осмислити - непідйомне завдання. Щойно підвів риску - починаєш сумніватися в результаті. Бо щось у тобі знає: правда є інша. Твоя ганебна правда є інша. ТИ НЕ МОЖЕШ ЦЬОГО ПОДОЛАТИ!!!!

Сховайте образки з Орантами і майолікові тарілки з Берегинями! Образу неньки -  рідної землі ми не заслужили. Не має вона нас завіщо тулити до грудей. Згадайте-но, як повелися з нею батьки, діди, прадіди... Так хочеться вірити, що ми оте останнє сьоме злощасне покоління, на яке падає вчинений предками гріх. А дітям того вже не буде. 

Над згорілою хижею

Вити буде і хижою

Стане раптом вовчицею

Жаху тінню на лиця нам

Упаде

Невловима невидима

В чорний відчай гонитиме

Шлях наш саваном стелиться

Запах смерті хурделиця

Принесе

А тугу з безнадією

Місяць в душі засіє нам

І не дасть боронитися

І вовчиця насититься

Помстою...

 

Цілу ніч сидітиме вона При вікні одна Тиньком щоки дертиме стіна Що за сум зміїтиме в очах? Що  за страх? Зблисне кров'ю на прокушених губах

І про що спитає у душі?  Чи міцна?  Чи лахмітиться на вітрі подірявлена? Не помітить як дощем стече на землю ніч Що  затерпла стомлена спина Кам'яна вона не моя вона 
Це мана

          А тому:
  Шалала-лала
  Шалала-лала
  Шалала-лала 
  Шалала

 

і крапка

 

Настроение сейчас - настроєніє бодроє аж песець
В колонках играет - тихо як на цвинтарі

Понад 2000 на рік! Це багато? Мало? Стільки мотоциклістів гине в Україні внаслідок ДТП...

Настроение сейчас - Млмлмлм-м-м-мля-а-аве-е-е-е!
В колонках играет - Gwen Stefani, Danger Zone

Час від часу нариваюся на всіляку дурню у вигляді... тестів. І якщо афтар постарався привабливо сформулювати тему, то грішний - витрачаю час щоб задовільнити пристрасть, таку згубну для родини котячих...
І от маєш ;)! Я все ще "добрий християнин"!  А вже гадав, що скоро почну "жить в лєсу, моліцца калєсу" :)

Благодарим за то, что прошли этот тест. Степень соответствия вашего мировоззрения с основными религиозными и антирелигиозными мировоззренческими концепциями, выраженная в процентах (жирным шрифтом выделена концепция или концепции , которые лучше всего гармонируют с вашими убеждениями):

Иудаизм: 47% Буддизм: 60% Агностицизм: 54% Атеизм: 8% Христианство: 75%

Сатанизм: 38% Ислам: 46% Язычество: 39% Индуизм: 53%

А все ж таки прикольно, що у сатани більше шансів ніж в порожнечі
Кому цікаво:
http://www.uath.org/religiometer/index.php

Настроение сейчас - тихо приколюється
В колонках играет - The Hush Sound, Lions Roar

Завтра їдемо невеличкою компанією постріляти. Нагода трапилася несподівано. Нагода має назву 6 червня. Точно пам'ятаю, що цей день має якийсь стосунок до журналістики. Професійне свято, тобто... Але вбийте мене - не загадаю як точно називається. Та й не так важливо, зрештою. Важливо інше: вже пару днів поспіль усі можливі відомства (від міністерства оборони і до якогось інфернального в контексті можливої пандемії - Товариства чи то Асоціації птахівників) намагаються поцілувати журналістську касту у дупу з розгону взасос. Треба віддати колегам по другій найдревнішій професії належне: більшість із них чудово розуміють ціну такої показної "любові" до тих, кого або ж побоюються або зневажають. Але й від шансу щось трішки "нацарювати" на шару відмовитися важко. Не суджу - сам такий :)
Одначе елементарні пиятички з міністриками і заступничками та шефцями департаментиків для мене річ ясна - жоден афродизіяк. Інша справа гебісти, чи то пак вибачте, сбу-шники. Ці запропонували поїхати на полігон "Альфа" (не певен, що він так іменується в офіційних внутрішніх документах, але "легендарна" "Альфа" там вочевидь тренується) і постріляти бойовими. І жодних деталей - суцільна інтрига. Адже так не хочеться вірити, що все обійдеться елементарним "макаровим" чи навіть модернізованим "калашем"! Хочеться відчути себе джеймсбондрембом з притаманним розмаїтим арсеналом включно.
Мені подобається зброя. Не як іграшка, а радше як жінка. Істота яку можна підкорити, але ніколи не можна розслаблятися і нехтувати правилами - бо загинеш як ксьондзові качата. Люблю холодну зброю. Її - найбільше. За холод ;) ... Ні це не непоправний романтизм. Просто з нею у мене легше виникає психологічний контакт. Ніколи не забуду як вже рочків зо штири тому вибирав собі ножа. Довго милувався. Було чим. Під склом красувалися різні: малопридатні до вжитку, але які ж пишні "іспанці", претензійні логотиповані "швейцарці", по-голівудськи попсові "америкоси", а надто ті - з чорного сплаву. Мій SCHMEISER такий непоказний на вигляд притягнув погляд вигнутим по руці, але без "надриву" руків'ям, "упором" - не повноцінним, але за бажання (треба тільки бути ментальним ментом) можна домахатися. Але момент істини настав, коли наважився попросити гевала за прилавком дістати його мені. Щойно ніж ліг у руку як щось защеміло і солодко обірвалося усередині. Це була фізична насолода. Спражня.
Що ж до стрілецької зброї - вона має свої принади. Не казатиму про вишукані форми і оздоблення мисливських рушниць - якби зайці знали з яких шедеврів по них гатять наші "соколині ока", то напевно приходили б цілим натовпом і влаштовували б тендер - кому випаде честь потрапити на мушку колекційного бюксфлінта.
Мені однак не дуже до душі пістолети. Властиво не револьвери, а ці сучасні, що їх у кожному третьосортному детективі обзивають "магнумами". Натомість страшенно подобається "калаш" у класичному виконанні. А з древніших - ППШ (чи ППС) - з отим (ненадійним як твердили ветерани-фронтовики) дисковим магазином - є у ньому щось від космічно-футуристичного бластера - як я собі уявляв ці бластери у дитинстві.
Але найбільше у вогнепальній зброї мені до душі церемонія застосування. Це справді церемонія. Не плутайте з дурнуватою стрільбою безкінечними боєприпасами з бойовичків. Коли вже взяв її до рук - підсвідомо починаєш прикидати всі нюанси і можливі рухи, позиції, м'язи підлаштовуються під необхідні зусилля. І головне щось міняється у самому тобі. Нехай доморощені психіатри волають про комплекси неповноцінності, але мені до вподоби ця "інша" повноцінність людини із зброєю. Ідіота зброя виявляє так само швидко, як і адекватного перця. І нарешті - у завтрашній кумпанії будуть дівчєта. В т.ч. симпатичні. А жінка зі зброєю мене просто заводить :) - подвійна загроза! Це напевно якийсь мазохізм...

В колонках играет - Antimatter, The Last Lough

Дивуюся собі. Підстав для тривоги безліч. Підстав для суму теж. Підстав для заклопотаності, злості, істерикування, пошуку ворогів і спроб покарати, або хоча б нагидити їм. Всього цього - хоч свиней годуй. Але всередині - дивовижна рівновага. Працює якийсь інстинкт, схожий на той, що "самозбереження". Хоча жодних страхів. Хтозна, можливо, усвідомивши початки неадекватності, всі мої "я" настільки перелякалися, що ДОБРИЙ ФРОЙД розселить їх по різних кутках, що впали в своєрідний анабіоз. Прокидаючись лише від сильних стимулів. Стимули бувають. На щастя - зрідка.

В колонках играет - Faith and the Muse