Практично в самому центрі Івано-Франківська — для орієнтації скажемо, що зліва від монстра-будівлі держадміністрації — знаходиться територія, обгороджена цегляним муром. Ця стіна фрагментами є автентично фортечною, себто походить із XVII століття. Щоправда, йдеться лише про використання старого каменю при пізнішій перебудові. А за стіною — палац Потоцьких. Втім, так називати комплекс споруд за муром теж можна лише з певною натяжкою. Чотири століття жвавого урбаністичного життя пройшлися цією територією і кількаразово трансформували будинки згідно з вимогами часу. санаторий Киевская Русь Сходница Про це місце можна би писати товстенні наукові праці, не кажучи вже про захоплюючі історичні романи з інтригами, зворушливими історіями кохання, пристрастями, породженими галицьким патріотизмом, польським гонором, австро-угорською шляхетністю, російським нахрапом.

Резиденція засновників
Отже, орієнтовно в році тисяча шістсот сімдесят якомусь (Галичина тоді входила до складу Речі Посполитої) «краківський каштелян і польський коронний гетьман» Андрій Потоцький звів тут будинок для себе й родини. А позаяк рід магнатів Потоцьких на той момент був одним з найзаможніших і найшанованіших у Польщі, а Андрій — син Ревери, першого відомого нам власника міста між двома Бистрицями* — мав відповідні амбіції, то й, очевидно, побудувався відповідно. Принаймні гість міста, довірений дворянин польського короля Речі Посполитої Яна ІІІ Франциск Далейрак наприкінці століття побачив Станиславів ось таким: «Має він величний палац, збудований гарно й декоративно з каменю. Ринок, доми, мешканці й арсенал відзначаються над всі інші міста Руси... Роблячи висновок з одягу чоловіків і жінок, не менше також з частих ярмарків, які щодо багатства й різноманітності товарів не поступалися ярмаркам у Львові та Варшаві, Санатории Трускавца можна б назвати Станиславів серцем королівства, хоч його околиця зовсім знищена». Це мало не все, що відомо українським дослідникам про вигляд резиденції засновників станиславівської фортеці. Більше знають про самих засновників.
До речі, про засновництво. Тутешні краєзнавці пропонують версію, що це місто з майже триста п'ятдесятилітньою історією заснував великий коронний гетьман Ревера Потоцький. Це він, титан Ревера, згідно з легендою, йшов за плугом, окреслюючи територію. Легенда ж опирається на ідею утопіста Кампанелли. Франсуа Корасіні, виконуючи замовлення Потоцького, спроектував фортецю-місто згідно з концепцією послідовника Кампанелли П'єтро Скамоцці. В ній місто-Сонце є самодостатнім, самоврядним і оборонно досконалим в нових мілітарних умовах. Воно оточене фортецею чіткої геометричної форми. І все в її межах знаходиться доцільно і чітко на своїх місцях.
Так і у Корасіні. В центрі міста квадрат Ринкової площі, чотири сторони якої орієнтовані на сторони світу. Саме осердя — ратуша-магістрат. Отже, громадське правління має визначальну роль. В чотирьох кутах середмістя розташовані церкви, костьоли і божниці, що свідчить про рівноправність різних громад (польської, української, вірменської, іудейської). Дещо збоку середмістя звели резиденцію Потоцьких. Тож структура міста-фортеці в основі своїй була демократичною.
Не зовсім «земне» і походження назви міста. Одні дослідники пов’язують її з іменем внука Ревери, сина Андрія Потоцького — Станіслава. Інші кажуть — завелика честь для юнака. А йдеться про святого Станіслава Костку,Отдых в Карпатах дуже набожного хлопчика, що помер від хвороби у п’ятнадцятирічному віці. Культ святого поширився у Польщі в XVII столітті. В той період мало не кожен новозведений костел називали його іменем. Однак повернемося у наш палац.
Високі гості
Навіть за тієї умови, що Потоцькі — нащадки Ревери — мали у власності колосальні землі (той же Андрій володів майже всім Покуттям з Галичиною), часто вони воліли жити тут, у своїй резиденції в Станиславові. В її ж покоях приймали високих гостей. Документи свідчать про те, що сюди приїздив великий коронний маршалок польських військ Ян Собєський, котрий незадовго після цього став королем.
В 20-х роках XVIII століття дружина гетьмана Пилипа Орлика (творця першої української енциклопедії) Анна знайшла прихисток у єзуїтів Станиславова й, очевидно, якийсь час перебувала в палаці..
Очевидно, навалу різного панства пережив палац у 1751 році, коли помер його власник Юзеф (той з Потоцьких, за якого місто зазнало найбільшого у польський період піднесення). Адже похорон був фантастично помпезний. Івано-франківський краєзнавець Володимир Полєк опублікував такі дані щодо цієї оказії: на похорон з’їхалися «10 єпископів, 60 каноніків, 1705 ксьондзів» (десь же це духовенство розмістилося на ночівлю). Тільки на один поминальний обід для гостей пішло «20 бочок угорського вина, 11 бочок бургундського, шампанського і рейнського». Похорон, за словами дослідника, тривав чотири дні, а найзавзятіші гості затрималися в замку на три місяці.
У 1783 році до міста прибув австрійський імператор Йосиф ІІ. З такої нагоди в місто знову ж таки з’їхалася численна родина Потоцьких. Цісаря, зрозуміло, приймали «на замку».санаторий Киевская Русь Сходница
Кінець ХVIII століття для Станиславова є початком австрійського періоду (до Австрії Галичина перейшла у 1772 році). Останній власник палацу Прот Потоцький, кажуть, втратив маєток через ризиковані фінансові операції. Втім, з огляду на зміну влади на цих теренах, палац так чи інакше мусив перейти в інші руки. Австрійці облаштували на території палацу військовий шпиталь.
Один з найдавніших в Європі
Лікарня для цивільних у Станиславові з’явилася через півсотні років після цього шпиталю. Зазвичай лікаря викликали додому. Він казав, як зарадити хворому. А вже доглядали його або рідні, або прислуга.
Незаможних людей лікували лише при церквах. Як пояснює краєзнавець Леонід Орел, приблизно триста років тому шпитальництво в місті започаткували отці єзуїти. «В будинку біля колегіати у двох кімнатах перебували хворі з убогих верств населення. В кімнаті навпроти — монах-аптекар. Єзуїти були одними з найкращих лікарів». А кошти на все це давав священик — чи не найбагатша людина в місті. Повноцінна медична установа, хоч і тільки для військових, виникла власне в палаці Потоцьких. І був це один з перших військових шпиталів у Європі. Зрозуміло, що замок не міг відповідати новим функціям. Австрійці почали перебудову. Хотілося б вірити, що бодай поважні ворота зі скульптурами-лицарями відкривають нам шлях у часи засновництва цього міста. На жаль, як зауважують фахівці, мілітарні фігури на брамі — достатньо типові для австрійської військової архітектури XIX століття. Втім, чому на жаль? Просто це інший період, інший пласт культури. До нього ж, очевидно, належать і найстаріші на території палацу будівлі. А от підвали одного з медичних корпусів, що притулився до муру на оборонних валах, безперечно є колишніми фортечними казематами. Спостережливий архітектор впізнає стару кам’яну кладку...
Початок нової історії?
З приходом радянської влади «об’єкт» не змінив спеціалізації. Тут розташувався «івано-франковський гарнізонний госпіталь». В ньому військові лікарі «лагодили» солдатиків та офіцерів ще донедавна. Санатории Трускавца Не минуло й півроку, як вони покинули цю територію. У палацу з’явилися нові власники (на даний момент право власності ділять місцева обласна влада та приватний бізнес). Про попередніх господарів не важко здогадатися, якщо поблукати «замком». На горищі ні-ні та й хрусне під ногою шприц (скляний, себто ще радянський). З колишніх палат не вивітрився дух карболки. В актовому залі зі стін не злізла фарба патріотичного багряного кольору, а підлога встелена пожовклими газетами «Слава Родины». В одному з приміщень припадає пилом декілька «фуражок» і стосик табличок з написом «МАЙНО ІІ КАТЕГОРІЇ. Білизна натільна» (українською — відносно свіжі). Усе це вже ознаки минулого.
Між іншим, минуле палацу мало-мало відоме. Воно, можливо, зберігається десь у польських, австрійських архівах. З українськими складніше. Дослідники висувають версії, припущення. Але щодо більшості сторінок історії палацу — нема й цього. вилла Grand Сходница Немає навіть приблизного «портрету» резиденції Потоцьких. Є надія, що новим господарям буде цікаво довідатися, як тут ґаздували їх попередники. Якщо довідаються — хай поділяться з громадою.

Звичай розмальовувати до Великодня пташині яйця у кожному регіоні України має свої особливості. Для різних місцевостей характерний різний вид орнаменту, кольорова гама і технологія розпису. Наприклад, полтавські писанки мають жовті, зелені, білі барви, чернігівські — червоні, чорні та білі, а на Прикарпатті — жовті, оранжеві, червоні й чорні.

На Гуцульщині широко поширена воскова техніка розпису яєць за допомогою спеціального писальця. На півдні Поділля, Буковині застосовують техніку «краплення» — капання воском на яйце. На Прикарпатті, Волині поширені техніки «шкрабання», «крашення», звідси і назви писанок — «крашанки», «галунки», «мальованки». Крашанки з’явились значно пізніше від писанок. Їх варять і фарбують у природних барвниках. Крашанки їдять. Писанки ніколи не варять і не їдять, «аби не вбивати живу силу зародка». Їх дарують і зберігають як священний талісман.Санатории Трускавца
Приступаючи до розпису, кожна писанкарка мусить мати в своїй уяві певний план, схему розташування елементів на поверхні яйця. Важливо запастися терпінням і виконувати все послідовно: від простого до складного, від загального до деталей, не забігаючи наперед.
Технологія воскового розпису писанок передбачає поступовий перехід у фарбуванні від світлих до найтемніших відтінків шляхом накладання кольорів. Якщо на писанці має бути зелений колір, вилла Grand тоді ці місця попередньо необхідно перекрити пензлем жовтим і голубим. Отримаємо зелений. Щоби отримати синій, біле перекриваємо синім або блакитним і покриваємо воском. В минулому використовували природні фарби (відвар з лушпиння цибулі, дубової, вільхової кори, настою звіробою тощо). Сьогодні — здебільшого анілінові барвники для фарбування вовни. Для виготовлення писанки потрібен натуральний бджолиний віск.
У півлітрову банку наливаємо склянку окропу, в якому розчиняємо одну чайну ложку барвника. Для розпису яйця використовуємо саморобний писачок у вигляді малесенької металевої лійки, застромленої у дерев’яний держачок. Для роботи потрібно хоча б три писачки з отворами різного діаметру, які залишають лінії різної товщини. При виготовленні писанок необхідно дотримуватися наступної послідовності:санаторий Респект**** (RESPECT) Сходница 
1. Підготовка. Вибираємо сирі курячі, качачі або гусячі яйця з міцною шорсткою шкаралупою, промиваємо чистою водою і висушуємо.
2. Розкреслення. Поставивши лікті на стіл і взявши яйце в ліву руку, а олівець середньої твердості в праву, на вершині гострішого кінця ставимо хрестик, кінці якого продовжуємо по всьому периметру. Таким чином отримаємо поділ яйця меридіанами на чотири частини. Виконуємо також поперечний поділ яйця, наносячи паралелі. Якщо лінії виходять нерівні, що в перших роботах буває часто, їх легко можна стерти гумкою. Писанкарки з досвідом пишуть писачком відразу, без попереднього розграфлення олівцем.
3. Нанесення малюнка воском. Аналогічно відбувається розписування писачком. До того, як проводити ним лінії на яйці, необхідно розігріваємо віск і, вмокнувши в нього писачок, перевіряємо товщину та якість лінії на папері. Писачок треба прикладати перпендикулярно і щільно, не відриваючи його від поверхні яйця. В процесі роботи, коли віск застигає, його підігріваємо на полум’ї свічки. Для успішного розпису писачок час від часу треба чистити, прогріваючи на вогні. Наносячи віск на біле яйце, ми цим самим захищаємо місця орнаменту від дії фарби. Вони залишатимуться білими.
4. Фарбування. Перед першим фарбуванням яйце занурюємо на 10 секунд в оцтовий розчин (беремо дві столові ложки оцту на склянку води). Після цього яйце кладемо у першу, найсвітлішу фарбу (жовту) і тримаємо доти, вилла Grand Сходница поки воно не набере насиченого кольору. Далі виймаємо його ложкою з банки, споліскуємо холодною водою, злегка промокаємо ганчіркою і просушуємо. Тоді знову малюємо воском. Ці місця залишаться жовтими, оскільки будуть захищені від наступної фарби — темнішої (наприклад, оранжевої). В такій послідовності наносять всі кольори від світлішого до темнішого (скажімо так: жовтий, оранжевий, червоний, вишневий, чорний).Санатории Трускавца
5. Зняття воску. Далі писанку із сирого яйця прогріваємо 10-15 хвилин у духовці при температурі 80 градусів. Віск злегка пом’якне. Ще трохи нагрівши писанку на полум’ї свічки чи каганця, знімають віск ганчіркою. Писанка готова.

Зазвичай приблизно з березня на форумах туристичних інтернет-сайтів починаються розмови про Долину нарцисів. Хтось уже був — і досі вражений, хтось тільки збирається, але не знає дороги, а дехто ніяк не може потрапити саме на час цвітіння. Були звернення і до нашої редакції. Тобто, цей матеріал з'явився в журналі, як казали колись, «на численні замовлення трудящих». °хали ми заздалегідь, точно знаючи, що нарциси ще не цвітуть. Тому фотографії квітів у репортажі минулорічні. Решта знімків — просто з дороги, ще пахнуть трасою, Закарпаттям, весною. санаторий Алмаз Текст — якомога об'єктивніше викладені суб'єктивні враження. То що, поїхали? Тільки не треба сильно гримати дверима авто — водії цього не люблять.

Як дорога ляже
Оскільки редакція знаходиться в Івано-Франківську, стартували ми не з Києва. Будемо вважати, що зустрілися у Стрию, на трасі Київ-Чоп. Між столицею та Львовом автомандрівника навряд чи чекають якісь несподіванки. Знаємо точно, що у квітні значна ділянка траси від Житомира до Рівного нагадувала польові дороги другої світової війни. Але це просто сніг в Україні сходить разом із великими шматками асфальту. Потім діри швиденько латають до наступної весни.
Так от, від Стрия до Долини нарцисів, яка (відкрию таємницю одразу) знаходиться поруч із закарпатським містом Хуст, можна доїхати двома шляхами: або на Мукачеве, або на Міжгір'я. Ми обрали перший варіант. Про дорогу через Міжгір'я місцеві водії пліткують, що там є шанси не тільки розбити амортизатори, а й втратити зубні пломби. Вирішили проїхати зайві 30 кілометрів, але зубами не ризикувати.Санаторий Весна ТрускавецВзагалі, наш водій Саша каже, що все буде, «як дорога ляже». Якщо добре, то сільський «Москвич», який зазвичай уперто суне посередині траси, візьме вправо, при обгоні знайдеться місце між фурами далекобійників, і навіть даїшники не звернуть на ваше авто жодної уваги. Буває й навпаки: водійське щастя відвертається, і єдина яма на шляху «забирає» шарову опору вашої коханої машини.
Цього разу все було нормально. Дорога майже європейської якості. Автомобіль — 124-й «Мерседес», 1987 року (для машини цього класу такий вік — лише зрілість, особливо, якщо водій — добрий ґазда). В салоні працює програвач mp3 з дисками від «Океану Ельзи» до вальсів Штрауса. Перед очима відкривається панорама із засніженими вершинами Бескидів. За вікнами — весняний ранок. Що й казати, душа співає...санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
На трасі другий рік працюють інтернаціональні бригади македонської шляхобудівельної фірми «Граніт»: румуни, угорці, македонці, болгари. Дорогу роблять поступово і на совість. Хоч годинник показує лише сім сорок ранку, люди вже на роботі. Біля знака «Сколе» мандрівників зустрічає відомий монумент: кам'яний солдат і двійко гуцулів, які трембітають про те, що почалися Карпати. Після автобусної зупинки «Коростів» дорога стає значно гіршою. Мабуть, ремонтники сюди ще не дісталися. Власне Закарпаття починається з Латірського перевалу (від Стрия 80 кілометрів). Поки доїдемо — дещо про нарциси.
Міфи давньої Греції
Існує три легенди про походження назви гордої квітки. За однією з них, парубка звали Наркіс, і був він сином річкового бога Кефіса та німфи Ларіопи. Щоби дізнатися про майбутню долю сина, батьки звернулися до оракула. Старець напророкував хлопцеві легке і довге життя за умови, що той ніколи не побачить власного обличчя.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Наркіс виріс і став парубком незвичайної краси. Багато жінок домагалися його, але серце легеня було холодним, як лід. Любив тільки розваги. Так, від нещасного кохання до нього нанівець висохла німфа Ехо, залишився тільки її голос. Ображені давньогрецькі красуні звернулися до богині правосуддя Немезіди, і вона (теж жінка) обіцяла покарати безсердечного юнака.
Якось Наркіс повертався із полювання, вирішив напитися зі струмочка води, побачив своє досконале обличчя — і пристрасно полюбив його. Він почав розглядати себе з різних боків, вже не маючи сили відійти від потічка. Виснажений спрагою й голодом, яких просто не помічав, бідолаха вмер. А на тому місці з'явилася квітка. °ї назвали нарцисом.
Друга легенда значно простіша. Юнак Нарцис був дуже вродливим, добре це знав, бо любив дивитися на себе в дзеркальних плесах озер та річок. Одного разу він так собі сподобався, що вирішив поцілувати відображення у гірському озері. Втратив рівновагу і впав у воду. Плавати красень не вмів, тож одразу й утопився. Щоби люди пам'ятали про шкідливість самозакоханості, грецькі боги перетворили тіло Нарциса у біло-холодну красиву квітку.
Третій варіант дещо подібний на два попередні, але характеризує Нарциса зовсім інакше. Там він теж вродливий до нестями і постійно дивиться на своє відображення у воді. Але милується не собою, а обличчям своєї сестри-близнючки, яка померла й лишила хлопця сумувати на самоті. В решті решт жаль переповнює душу парубка, і він кидається у воду. Далі ми вже знаємо. Тільки у цьому міфі образ нарциса символізує вічну любов.
Закарпаття
На перевалі зупиняємося. Ринкові продавці вже розкладають карпатські сувеніри: ліжники (240 гривень), великі дерев'яні тарелі (від 100 гривень), різноманітні шкатулки (від 25 гривень), дерев'яні шахи, ложки, браслети — стандартний набір Косівського ринку, але за київськими цінами. Є навіть півтораметрові і теж дерев'яні кобри, які вражають не тільки виглядом, а й ціною — 850 гривень. За ринком стоїть трухлявий туалет, і краще туди не ходити...
Трохи далі трасою з лівого боку розташоване невеличке кафе «У Марії». Звичайно, так само звуть і господиню. Пані Марія каже, що кафе роками відвідують одні й ті ж далекобійники, а це — гарна рекомендація. Пристойна кава — півтори гривні. Нормальний придорожній заклад.санаторий Шале Грааль
Закарпаття дуже відрізняється від решти областей України. Тут навіть час інший: в одному районі живуть «за Києвом», в іншому рівняються на Будапешт, а є й такі, що користуються часом Гринвіча. Закарпатський інтернаціонал дивує на кожному кроці — ніколи не вгадаєш, якою мовою отримаєш відповідь. Кухня теж позбирала особливості страв багатьох європейських народів.
За кілька кілометрів від перевалу знаходиться така собі кулінарна пастка: три шашличні палатки, розташовані за сотню метрів одна від одної. Звідки б не їхали — помічаєте першу й отримуєте першу порцію запаху, проїжджаючи другу, згадуєте про сніданок (обід, вечерю), третя — «контрольний постріл», сил опиратися вже нема, стоп. Молоденька пані Оля радо вітає першу «здобич». Майже одразу за нами з різних боків зупиняються дві вантажівки (Калуш, Мукачеве) й легковик з Хмельницького. Поки гріється шашлик, роздивляємося довкола: шпаківні на деревах, дрова дивного кольору червоної риби на зрізах, гори ніби вкриті охрою.
Три невеликі порції доброї свинини (кетчуп і гірчиця на додачу) з чудовим білим хлібом і капустяним салатом — 24 гривні. Підкріпились. Можна їхати далі. До Мукачева — ще година. Продовжимо флористичні оповідання.
Хліба і квітів
Людство завжди виділяло нарциси серед інших квітів. Ними лікували рани і труїли ворогів. °х дарували на знак любові або як символ жалоби (залежно від народних традицій), ними прикрашали одяг, поети складали про них вірші. Сказав же ж колись Магомет: «В кого два хліба, той мусить один продати, щоби купити квітку нарциса, бо хліб живить тіло, а нарцис — душу». Взагалі, вислови відомих (і не дуже) особистостей про цю квітку можна видати окремою книжкою.
У давньому Римі нарцисовими вінками зустрічали переможців. Китайці упродовж віків вирощують ці квіти у скляних чашах з водою та камінням і не мислять без них зустрічі Нового року. У Західній Європі нарцис — обов'язковий елемент багатьох свят, хоча в одній німецькій провінції квітку вважають вампіром, і, чомусь, жіночої статі.
День нарциса у швейцарському Монтре — окрема тема. Його традиційно проводять на початку травня. Протягом одного уїкенду невеличке місто прикрашають квітами: магазини, кафе, ресторани, будинки, автомобілі, люди, коні, осли — тобто, все, на що можна причепити бутоньєрку, букет або гірлянду, обвішане нарцисами й відповідно духмяніє. Туристи з'їжджаються з усієї Європи. Супроводжується свято міфологічними виставами та виступами дитячих і дорослих танцювальних колективів. Вінчає дійство «битва квітів», коли всі у всіх кидають нарциси — справжня квіткова вакханалія.
Мукачево
Символ міста — замок Паланок. Його просто неможливо не помітити, звідки б ви не під'їхали, адже він височіє над всією округою. У більшості туристів, котрі вперше чують автентичну назву замку, вона асоціюється з нікому невідомими паланками — чи то монашками, чи ще якимись дівчатами. Насправді, паланок — це дубовий частокіл, яким були огороджені кам'яні мури фортеці. Коли її заснували, достеменно невідомо, а перша згадка датована 1089 роком. Тоді замок не змогли захопити половці хана Кутешко, хоч і промучилися тут майже два місяці. У 1241 році на ці стіни двічі дерлися нукери Батия — теж марно.
На початку XIV сторіччя князь Федір Корятович на місці дерев'яного замку збудував кам'яний. П'ятиметрові стіні, понад 150 гармат, великі запаси пороху, ядер і провіанту, 86-метровий замковий колодязь — постійний гарнізон у 5-6 тисяч вояків міг витримати будь-яку облогу.
Наразі потрапити до замку просто. Автостоянка під грізними стінами — дві гривні, вхід — три гривні (для дітей удвічі менше), 45-хвилинна екскурсія — 10 гривень. Зважаючи на багату історію та стан замку, він мав би бути переповнений туристами, але... А може квітень, міжсезоння? В одній кімнаті на стіні побачили напис «ДМБ-2004». Отакої.
Якщо схочете зупинитись у Мукачевому на ніч, любите комфорт і маєте гроші — у самому центрі міста є чотиризірковий готель «Star» з відповідними цінами (від 196 до 682 гривень за номер). Дещо дешевші: «Альфа», «Дельфін». Ще нижчі ціни у так званих приватних готельних номерах пані Марії (тел. (050)668-79-67) та пані Клавдії (тел. (050)186-23-47). Двомісний номер — 130 гривень, без харчування. По телефону голоси в жінок приємні.
Ресторанами ми не ходили, а кави попили у підвальчику з простою назвою «Винбар» на вулиці Воз'єднання, 7. Кава нормальна, ціна — 80 копійок. Кияни можуть не повірити, але у Закарпатті таке не рідкість. А на провокаційне питання: на честь возз'єднання кого з ким названа вулиця, ніхто з місцевих відповісти не зміг або не схотів. Тільки посміхалися.Санаторий Сидус (SIDYS) Сходница
Вулиці у Мукачевому неширокі, а водії терплячі й ввічливі. Хоча, може й не всі. З центру — назад, через сіро-зелену Латорицю, за мостом направо на Чернечу гору — жіночий Свято-Миколаївський православний монастир. Славний Федір Корятович і тут залишив по собі пам'ять. У цьому місці його ніби хотів проковтнути змій, але не зміг. Князь попросив Святого Миколая про допомогу і таки врятувався. Згодом Корятович збудував церкву, будинок для монахів та видав їм грамоту на землі, виноградник і млин.
Сьогодні тут живуть 72 монашки. Отець Мартініан, один з трьох монастирських священиків, каже, що туристи сюди приїжджають постійно. Екскурсії для них проводять безкоштовно, але гості все одно щось жертвують на храм.
З монастиря рухаємося на Хуст (70 кілометрів). Головне — не проґавити поворот на Іршаву, бо доведеться їхати через Берегово й Виноградів, а там дорога не дуже, і плюс зайвих 10 кілометрів. За вікнами авто «пролітають» виноградники. Під віденські вальси Штрауса від водія Саші повертаємось до нарцисів.
Нарцис вузьколистий
Латинська назва narcissus angustifolius. Південно-європейський високогірний вид. Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 20-40 сантиметрів. Пелюстки жовтувато-білі, гофрований привіночок з червоним краєм. Розмножується насінням і цибулинами. Цвіте у травні-червні, плодоносить у червні.
Поширений на висотах 1000-2000 метрів над рівнем моря: в Альпах, на Балканах, у Південних Карпатах, Середземномор'ї. В Українських Карпатах — на Свидовецькому та Мармароському масивах. Долина нарцисів — єдине місце у світі, де нарциси ростуть у природі на висоті 180 метрів над рівнем моря.
Нарцис вузьколистий — рідкісний вид, охороняється, його занесено до Червоної книги України у 1980 році. Взагалі, нарцисів існує приблизно 60 видів, 12 тисяч декоративних сортів. Всі види отруйні.Респект(RESPECT) Сходница
А тепер, скажімо так, менш наукова інформація. На Хустщині, дорогами якої ми вже їдемо, кажуть, що греко-міфічний Нарцис задивився на себе у потічок Хустець. І не дивуйтеся, якщо раптом почуєте, що насправді хлопця звали Штефан.
Хуст
Тисячолітнє місто із руїнами замку на високій горі. Назву міста пов'язують з угорським воєводою на ім'я Хуст, який розбив ординців Батия у 1242 році. Замок збудований ще раніше, в XI столітті, за часів угорського короля Іштвана (1101-1138). Витримав багато облог, поміняв купу власників, поки в 1766 році у порохову вежу замку не вдарила блискавка. Легенд вистачає й тут: про чорта, що зачепився хвостом (хвустом) і волав на все Закарпаття; про того ж воєводу Хуста, який вбив чергового татарина, а потім виявилося, що то був його рідний син; про Драга Марамороша та його нащадка графа Дракулу (і цей, виявляється, звідси).санаторий Женева
Під'їхати до замка машиною не вийде, а до цвинтаря, що знаходиться під руїнами — можна. Далі доведеться йти вгору десь 20 хвилин. Замок знаходиться у жалюгідному стані, він не тільки зруйнований, а й засмічений. Але бути в Хусті й не подивитися ці руїни — шкода.
Під замковою горою є туристичний комплекс «Нарцис», в якому при потребі можна зупинитися. Будівля ще 1970-х років, ціни на проживання від 35 гривень. Кажуть, що зовсім непогано приймають гостей у невеличких готелях «Атлант» і «Карпати». До речі, різноманітні «нарциси» в місті — на кожному кроці. Крамниці, бари, кіоски, фірми, транспортні і страхові компанії не дуже фантазують з назвами.Вилла Grand Сходница
Обідали ми в тихому кафе в центрі міста. Закарпатські ковбаски, картопляне пюре, грузинська (а може тут вона й закарпатська?) кисла капуста, трохи пива. Дуже смачно, відносно дешево — 40 гривень на трьох. Вирішили запам'ятати назву. Без проблем — кафе «Нарцис»!
Урочище Кіреші
Проїзд у Долину нарцисів вам покаже кожен дорожній вказівник і кожен житель Хуста. Але ми шукали вулицю Косичну. Колись вона називалася Ліліомутцо (з угорської — вулиця Лелій, а косиця — це букет на місцевому діалекті — авт.). Мешкає там Іван Попадинець, колишній лісник і лаборант при місцевому відділенні Карпатського біосферного заповідника, а нині — пенсіонер і ентузіаст. Він народився в урочищі Кіреші, тобто саме в Долині нарцисів, і все життя нею опікується.санаторий Шахтер,
Пан Іван каже, що раніше нарциси цвіли в долині Тиси в урочищі Пінгови від Хуста аж до Тячева, в долині Ріки в районі села Ізи, і в теперішній Долині нарцисів на всіх її 256, 5 гектарів. А сьогодні — тільки на 10 гектарах (десь зо 20 острівців).
За часів Австро-Угорщині урочище Кіреші належало до лісового господарства і пильно охоронялося. Було тут багато лікарських рослин, якими місцеві медики лікували хворих. Коли територія відійшла до Чехословаччини, частину цих земель продали жителям Хусту. Тоді місцеві мешканці ставилися до природи з великим розумінням. Випасати худобу на заповідних землях їм дозволялося до шостого травня (Юріїв день), і господарювати знову можна було тільки з 14 жовтня.
У 1949 році радянська влада вирішила провести в Долині нарцисів меліорацію з хімізацією, і рідкісні квіти й трави почали щезати. Але й нині тут зростає понад 400 видів рослин, серед них декілька рідкісних. Науковці заповідника намагаються захистити унікальний об'єкт, «воюють» на конференціях, пишуть статті в журнали й подають запити в різноманітні інстанції. На все потрібні кошти, яких зазвичай гостро не вистачає, особливо на науку й культуру.
За словами Івана Попадинця, тисяча порядних туристів не нашкодять так, як пара «відморозків».санаторий Женева Ми ходили по Долині майже навшпиньки, намагаючись не наступити на квіти теж червонокнижних первоцвіту і крокусу Гейфеля. Нарциси будуть цвісти в середині травня. Приїжджайте, будьте чемні.
А ми — додому, через Тячів, Солотвино, Рахів, Кваси, Яремчу. Вже темніє, а ще 250 кілометрів дороги. Нічого, додому завжди легше...

Широка дорога вела не зовсім у Борислав, до самого міста доїхали маршруткою. Випадково їхали в маршрутці з чоловіком, який власноруч здав в Бориславський історичний музей зуб мамонта, що його знайомий знайшов в Новому Роздолі разом з декількома ребрами. Хвалився, що зуб важить 11 кг, руками показував щось подібне за габаритами на середню мікрохвильову піч і запевняв, що болгарці з диском по металу цей зуб не піддався. Нажаль, музей на Трійцю був зачинений, тому зуб залишився неоглянутий. Музей нафти при НГДО також мав бути зачинений. Санаторий Весна Трускавец

Покинутий, але готовий до роботи, нафтовидобувальний "журавель" в бориславському парку.
Вже в Уричі зустрічаються виходи нафти, яка тече просто з землі, наповнюючи цистерну, з якої раз на тиждень її забирає нафтовіз. А Борислав є справжнім містом нафтовиків. Нафтовидобувальні "журавлі" тут стоять навіть на подвір'ях та в парку.санаторий Женева
Послухавши разом зі святково вдягеними бориславячанами проповідь з нагоди П'ятидесятниці, сідаємо в маршрутку на Трускавець.

Будинки XIXст. У ТрускавціРеспект(RESPECT) Сходница
В Трускавці довго звикали до карти маштабу 1см = 60м, постійно пролітаючи потрібні повороти і ризикуючи, замислившивсь, вийти далеко за межі міста. Трускавець –то є місто санаторіїв, Нафтусі і салонів проявки фотоплівок та краси (з надписами "загадковим жінкам знижки"), кафе-барів і продавців мигдалю, анонімних лікарень від курортних хвороб, фотогенічних позаминулостоллітніх дерев’яних віл і щовечірньої гастролюючої російськомовної нудоти – СНД-шної попси та шансону, яку хаває відпочиваюча target group. Народ потужно споживає декалітри нафтусі, не відходячи від бювету, бо напис застерігає, що під дією кисню органічні сполуки нафтового похожденя швидко руйнуються (в цьому власне її унікальність -- будь-яка інша мінералка містить ненафтову органіку). І хоч спеціальні келихи для води мають носики для пиття і вузькі шійки для наливання, їх все одно прикривають шматками кульків, щоб “перекрити кисень” нафтусі, яку набрали всередину.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
На території Трускавця зосереджені великі запаси підземних мінеральних вод з 14-ма природними джерелами та поклади "гірського воску" - озокериту. Перша письмова згадка про Трускавець відноситься до 1469 року. Археологічні знахідки, зокрема, римський бойовий чекан, який датується ІV століттям нашої ери, свідчать про те, що територія Трускавця могла бути ареною бойових дій готів разом з прикарпатськими племенами на чолі з карпами - з одного боку, і легіонами Римської імперії - з іншого.

Макети українських церков
Прогулюючись музеями Трускавця, завітали у досить цікавий музей Леся Курбаса, розташований у віллі “Гопляна”, де виставлялися макети українських (переважно лемківських) церков і гобелени-картин.санаторий Шахтер,
Нагулявшись вдосталь по місту та наївшись несмачних пельменів у місцевій столовій (праворуч вулицею, що веде до вокзалу), ми сіли у фірмовий потяг Трускавець-Київ, наповнений атиповим для решти Карпат видом туристів – у сукнях та сорочках, з валізами на колесах.
PS. На останок дамо посилання, де ви можете почитати про решту цікавих місць в районі СколеВилла Grand Сходница

Десь о 2й годині нас висадили в с. Підгірці. А музей знаходиться у с. Урич, туди треба йти пішки. Через годину ми вже були у музеї, в якому тільки-но закінчилась дитяча екскурсія. Діти з галасом вибігли на подвір'я.санаторий Алмаз,
Ціна квитка на відвідування музею виявилася досить символічною – 5 грн. А екскурсія коштувала 10 грн. Тому ми вирішили послухати екскурсію, тим паче вона виявилася дуже цікавою. Взагалі не радимо думати, що без "ввідної" екскурсовода музею оглядин Тустані вам буде досить для створення повноцінного враження від фортеці. Без музею ви не зможете комплексно уявити її як ланку системи попередження про напад, не побачити її мінливий вигляд із століття в століття, не знатимете про торгівельні шляхи тих часів, на шляху яких вона стояла, не побачите зброю воїнів, які її боронили.санаторий Женева
Приміщення музею невеличке, трохи сире, всі стіни завішані плакатами з зображенням розкопок, проекту фортеці, карт, макетів та ін. Одна з кімнат музею облаштована і має вигляд часів Тустані.
Самі скелі, на яких була фортеця, знаходяться вже за селом, і зараз вони облаштовані як музей. В епоху Руси – України і Галицько-Волинського князівства на цьому місці існував княж-град Тустань, історія якого творилася багатьма поколіннями русичів-українців. Тут проходив один з рукавів шовкового шляху з Китаю до Португалії.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья) Тустань, що стояла на цьому шляху, була одним з основних пунктів торгівлі галицькою сіллю, видобуваної в Бориславі. Археологічні дані та писемні документи свідчать, що Тустань виконувала роль митниці з ІХ до середини ХV ст.

Зовнішній вигляд фортеці
(зі стенду в музеї)

Скелі Тустані. Сучаний виглядсанаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Археологічні дослідження Тустані почалися не так давно – у 1962 році і продовжувались у 70х-80х роках. Матеріали цих археологічних досліджень датують час існування дерев’яної забудови Тустані IX-XIIIст.ст., а архівні документи і матеріали досліджень підтвержують існування фортеці до XVIст. включно. На основі натурних обмірів наскельних слідів (пазів, сількість яких більше 4000) дослідникам вдалося однозначно реконструювати п’ять будівельних періодів. Як нам сказали в музеї, повне і однозначне (завдяки великій кількості пазів) відновлення фортеці на скелях коштуватиме не більше не менше, 42 млн.грн. Тепер і думку гадаємо, де ж їх взяти :).

Вигляд внутрішнього двору (зі стенду в музеї).

Макети внутрішнього інтер'єру фортеці (зі стенду в музеї). Велика кількість червоного кольору – вимога до робіт студентів художніх закладів часів СРСР – насправді у Галицько-Волинському князівстві червоний колір не був поширений санаторий Шахтер,

Кімната часів Данило-Галицького князівства
Центральна частина укріплень площею три гектари була розташована на скельній групі Камінь. Лише тут збереглися 4000 пазів і врубів, висічених у скелі. Фортеця була важливим стратегічним пунктом і входила в єдину систему карпатської лінії оборони південно-західних рубежів Київської Русі. Висотна структура наскельної забудови, наземні оборонні стіни висотою 15 метрів, п`ятиповерховий житловий комплекс XIII століття з висотою поверхів 3,5-4 метри, складна система водозабезпечення (криниця, видовбана в скелі, та дві цистерни, спеціальну процедуру очищення води у цистернах (на дно клали ялинкові гілки, потім пісок, і так в декілька ярусів, для того щоб вода у цистерні насичувалась киснем і довше була придатною для пиття)) свідчать про високий рівень тодішньої будівельної техніки. Завдяки цистерні і мулу який там устворився, археологи знайшли повністю збережений дерев’яний кухоль, який зараз експонується в музеї.санаторий Шале Грааль
На території фортеці проживав лише чоловічий склад гарнізону без сімей, на відміну від інших прикордонних фортець, де гарнізони жили сім’ями і займались господарчою діяльністю.
За легендою, Тустань "з того називається, що як до руських князів приїжджєли купці, так була варта і казала їм: "Тут стань", тож мусіли платити цло і брати пашпорти". Цло тут і зараз беруть у вигляди продажу квитків на огляд.

Давні єдині ворота до фортеці зі сходу
Існувало декілька ліній оборони Тустані, всі зроблені із використанням переваг рельєфу та природніх утворень. По дорозі, якою зараз потрапляють через декоративні ворота раніше був міст і дамба, яка підіймала рівень води в струмках Гусячий та Вороний, що течуть з південного сходу Каменю. Зараз це важко уявити, дивлячись на низьке русло струмка, але раніше він тік вище і був повніший водою.санаторий Карпаты Далі йшла система паралельних ровів з водою, які утримували супротивника від основних стін укріплення. Друга лінія оборони складалася із стіни, що з’єднувала дальній “відроги” Каменю і оточувала всю фортецю. Всередині її розміщувалися каменометні машини. За нею починався крутий 50-градусний підйом до стіни у вузькому проході. Єдині ворота Тустані знаходилися зі сходу, де й зараз побудовані дерев’яні сходи, яки потрапляють усередину Дитинця.
Усі скелі в дитинці усипані відмітками пазів – слідів місць кріплення балок, та поверхів фортеці. Самі ці пази дозволили точно відновити досліднику М. Рожку всі 5 будівельних періодів Тустані, що робить Тустань єдиною серед зразків середньовічної дерев’яної фортифікації в усій Європі, що дозволяють точну реконструкцію.

Острий Камінь. Світлина зроблена, сидячи на борті цистерни
Крім основного масиву скель трохи далі по дорозі, що виводить на хр. Цюхів, є два менш відвідуваних, але не менш два цікавих скельних останця – Мала Скеля та Острий Камінь. Обидва слугували раніше оглядовими вежами з мінімальним гарнізоном, а під постійне проживання був придатний лише Острий Камінь. Ці пункти неможливо було оминути, якщо сунути від Борислава, оскільки вони виросли прямо на давній дорозі, що йде з хребта Цюхів.
Острий Камінь, розташований у вологому лісі ближче до виходу на хребет, – важко доступний вертикальний монолітний палець, на який і зараз важко залізти – карабкатися доводиться тримаючись за стовбури дерев та по вузьких стежках, прокладених просто по стіні на висоті від землі метрів 10-12. Але, якщо ви всеж залізли, то згори побачите декілька скельних пальців, між якими були вирівняні ділянки для закріплення житлових приміщень. Також згори вирубана цистерна завглибшки 8 м. для води такого ж типу, як і в Тустані.Санатории Трускавца Нею можна було забезпечити водою гарнізон в 50 чоловік протягом 250 днів. Зараз укріплення заселене неповороткими саламандрами, і іноді використовується сучасними поганами для своїх ритуалів.
Як і Тустань, Острий Камінь використовувався із ритуальною метою це в хтойзна в які часи – на них знайдено декілька сотень солярних знаків (коло або овал із крапкою всередині)Ю які чудово збереглися й донині За 10 метрів від Осторого Каменю розташований окремий вихід невисокої трьох-метрової скелі, яка має великий наскрізний отвір, – тому мабуть вона була особливо приваблива для давніх людей, – і розписана різними солярними знаками та примітивними викарбовуваними малюнками.
Для більш докладного опису і Тустані, і Острого Каменю із Малою Скелею радимо придбати брошюрку, що продається при вході до Тустані – там розписаний оглядовий маршрут із малюнками реконструкції разних історичних періодів фортеці, а також довідник із оточуючої флори.
Хоча на перший погляд ця скеля здається непідступною, але на неї також можна вилізти по видовбаним сходам. Що ми й зробили. Це вже було о 18-30 вечора.
Радимо придбати якісну як за оформленням, так і за наповненням брошюрку “Стежками легендарної Тустані” (М. Рожко, В. Крамарець, Львів, 2005), що продається за 15 грн. при вході до укріплення – там розписаний оглядовий маршрут із малюнками реконструкції різних історичних періодів фортеці та коментарями до місць, де зупиняється маршрут.санаторий Рубин
Далі дорога далі йшла до славного міста Борислав, і вже по дорозі почали зустрічатися нафтові “журавлі” під охороною злючих собак – якраз на сідловині, де хр. Цюхів з’єднується з г. Турків. Від нафтовидобувальників паганюща дорога виходить на хр. Цюхів звідки можна або спуститися в Орів або в долину Тисмениці, що ми й зробили. Місто чекало на нас завтра, а сьогодні вже треба було становитись на ночівлю. Після блукань, вийшли на широку дорогу, яка траверсує початки відрогу від хребта до г. Верх, і о 19-50 стали в лісі на ночівлю. Поруч із цією дорогою йде страшенно захаращена дорога по самому відрогу з калюжами та стовпчиками старого кордону.

Від скель обійшовши каплицю спустилися просто до низу і дещо поблукавши в руслах струмків, спустилися до струмка Кам’яний та підйому на хребет який мав нас вивести до гори Ключ. По правому борту струмка йде стара лісовозна дорога, яка виводить до галявини із горілими деревами, звідки вже по градієнту можна вийти на стежку і зрештою на широку дорогу по хребту, в якому знаходиться г. Ключ.санаторий Женева Ця дорога о 18:10 вивела нас до повороту біля висоти 883 м.
За планами ми також мали б зайти на гору Ключ, де знаходиться могила українських стрільців, проте, поблукавши серед густого лісу і скельних стовпів висотою до 25 метрів, розкиданих по ньому, повернулися на дорогу і пішли вже до села. А правильний поворот побачили нижче, скоріше за все, це був перший поворот після великої кам’яної брили, що частково випирає на дорогу, вже коли вона починає спускатися.санаторий Алмаз,
Продовжували йшли широкою дорогою, яка в один прекрасний момент повернула не туди. Як завжди. Вирішили тікати в ліс навпростець вниз, тим паче почався сильний дощ. В лісі під деревами не так накрапало. Наблукавшись літнім лісом серед малини та чорниці вдосталь, о 20-00 стаємо на ночівлю відпочивати, після десь 300-метрового моціону по руслу струмка-лівої притоки Лужків із крутими берегами. Завтра підемо на Мертве озеро та водоспад. Ввечері визирнуло сонечко, маленькі дощові краплинки у траві почали виблискувати тисячами діамантів.

оз. Журавлине, або Мертве Санатории Трускавца
Вранці по потічку Лужки вийшли до дороги і об 11-00 були біля вказівника до озера. Озеро, до якого треба піднятися по слонячий стежці, наче висить на крутому схилі та поступово претворюється в сфагнове гірське болото. Однак, ніякого водоспаду, зпадаючого прямо з озера, ми не знайшли. Він виявився на основній дорозі трохи нижче.
Озеро знаходиться недалеко від автомобільної грунтової дороги (десь 20хв підйому по дорозі), тому часто примощує біля себе відпочиваючих. От і коли ми вийшли до нього, зустріли місцевих, святкуючих свято Трійці.

Водоспад Кам’янка
Водоспад знаходиться біля самісінької дороги, це є дуже зручним для туристів-відвідувачів. Підхід до водоспаду загорожений дротом з підписом не заходити на мокре каміння. Водоспад знаходиться на р. Кам’янка біля г. Ключ (927 м), найвищою вершини хребта, який замикає долину Кам'янки від півночі. Безпосередньо під вершиною Ключа знаходиться могила Українських Січових Стрільців, які загинули тут у боях Першої світової війни в 1915 р., стежку на яку ми не змогли знайти вчора.санаторий Карпаты
Через 15 хв. йдучи по дорозі, побачили вказівник на мінеральне сірководневе джерело. Вода в ньому виявилась досить специфічною на смак.
Скоро спустилися до села. За планами далі наш маршрут мав йти на гору Парашка (за легендою така назва походить від імені дочки Святослава Параскеви, яку наздогнали на цій горі і вбили, самому Святославу стяли (скололи) голову, -- від того й пішла назва Сколе), але погода в цей день виявилася не найкращою, гора була в тумані, небо наливалось дощем. Тому вирішили їхати зразу до Тустані у с. Урич.
Але замість того, щоб їхати, довелося пішки пройти аж до села Корчин по трасі, оскільки автобусу і не передбачувалося, а попутні машини неохоче дивилися на рюкзаки за нашими плечима. По дорозі на зустріли групу дітей, напевне, туристів-скаутів.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Цікаво, що саме у цих місцях було пройдено чи не найперший в Україні туристский похід, і першим туристом був ... Іван Франко. Він подорожував спочатку сам, а влітку 1884 року Іван Франко провів тут свою першу групу студентів-мандрівників за маршрутом: Борислав -- Східниця -- Урич -- Корчин у Бубнище і далі у Гуцульщину. Під враженнями від цієї мандрівки він написав поему "Україно-руська студентська мандрівка" і вірш "В дорогу".
Обідали вже у Корчині. Місцева жінка чомусь жодного слова не могла сказати про Турецький Камінь, який знаходиться тут, тому відшукати його не мали надії. В районі села за описом також знаходиться вдсп. Гуркало (на схід від г. Парашка в потоці Великої Річки), але в нас було обмаль часу, щоб його шукати. Тому о 13:15 ми сіли на автобус до с. Підгірці із заїздом у Ямницю. По дорозі проїзджали цікаві місця – заїздом до Ямниці минаємо повз стовпів скель, що стирчать на навколишніх пагорбах. Село Верхнє Синьовидне, за яким видніється крутий берег ріки із скелями червоного кольору (Соколиними). Легенда розповідає, що на цьому місці під час бою із жандармами було поранено Олексу Довбуша,санаторий Шахтер та його кров залила берег. У селі також є сліди руїн колишнього монастиря, в якому у 1240 році зупинявся князь Данило Галицький, повертаючись з Угорщини.

Одноденні походи — це нагода розім'яти «закоцюблі» за зиму м'язи, активно відпочити у вихідний, а в липні-серпні ще й «попастися» лісовими ягодами. Короткі подорожі горами мають і ще одну суттєву перевагу. Вони не вимагають ретельної підготовки спорядження, а прогулянка без важкого рюкзака — особливе задоволення. Тож розповімо про два можливі одноденні маршрути, точніше, маршрути до двох вершин, розташованих недалеко від містечка Яремча — до Маковиці та Синячки. санаторий Алмаз

Маковиця. Від трьох до ста трьох
Цю гору (984, 5 метра) у безхмарну погоду бачить ще із села Дора кожен, хто в’їжджає до Яремчі потягом чи автомобілем. Вона височіє над містечком на сході. На лисій вершині встановлено високий хрест.
Ще з середини минулого століття, відколи Яремчу заходилися робити центром туризму та відпочинку, пішохідні маршрути на Маковицю стали одними з найпопулярніших. Підйом на вершину великих зусиль не вимагає, а пейзажі, що відкриваються з неї, повірте, вартують більшого — саме звідси для багатьох починається любов до Карпат. Зійти на вершину може і трирічний малюк, і людина похилого віку.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Найкоротший шлях на Маковицю — з Ямни, вздовж потічка Маківчик, майже на північ, а потім на північний схід (довжина приблизно 4,5 кілометра). Але цікавішою видається мандрівка від залізничного вокзалу в Яремчі (в бік тої таки Ямни), узбіччям автотраси через центр містечка повз ринок сувенірів, розташований перед мостом на самому березі Прута. (Тут можна зробити і невеличкий гак, помилуватися водоспадом Пробій). Від вокзалу дорогою треба йти приблизно два кілометри.
Маркована стежка до Маковиці починається на лівому узбіччі автотраси майже навпроти водоспаду перед крутим лівим поворотом. З траси водоспаду не видно, лише чути шум води. Перші хвилин сорок підйому дещо важкуваті, стежка веде поміж камінням, утворюючи природні східці. (Чотирирічний малюк мусить підніматися ними з допомогою рук). Але потім ви виходите на невелику галявину, де стоїть кілька величезних каменів. На одному — численні автографи відвідувачів. Інший, у формі паралелепіпеда, слугує чудовим столом (є тут і місця для багаття). На північному заході крізь гілля мішаного лісу перед вами відкриється панорама Яремчі. З іншого боку, метрів за 300 на схід — новітні вілли Ямни. А біля самої галявини на схилі справа можете натрапити на залишки партизанської землянки (квадратної форми яма з кількома прогнилими та порослими мохом колодами).санаторий Женева
Стежка, уже пологіша, далі веде лісом до металевої вежі, обігнувши яку, ви майже одразу виходите на відкриту місцевість, на полонини з сінокосами. Від межі лісу круто наліво і вниз є стежка, що збігає вздовж яру до центру Яремчі (трохи нижче яр перетворюється в потічок). Цією стежкою можна вийти до хат на лівому березі Прута, перейти міст і опинитися неподалік автостанції. Але нам не наліво, нам прямо. Попереду, кілометра за півтора, — Маковиця. Перед самою вершиною — розвилка. Від неї траверсна стежка веде прямісінько в Дору. Підйом на вершину трохи забере сили, але ще якісь хвилини — і ви на Маковиці, біля хреста. Оглядаєте хребет Явірник, горді силуети Хом’яка, Синяка, розлогу Добошанку на південному заході; на заході у вас під ногами — Яремча, на горизонті видно гору Синячку; на північному сході — Рокита з ретрансляційною вежею...
Повертатися з Маковиці можна тим же маршрутом (як варіант, згаданою стежкою вздовж яру). Але дехто вважає, що йти власними слідами — ознака поганого смаку. Оберіть дорогу на Дору, лівим від вершини схилом, майже чітко на північ.санаторий Карпаты
Отже, ви пройшли зо два кілометри Яремчею, здолали трохи менше п’яти кілометрів підйому, а тепер залишиться ще неповні п’ять кілометрів приємного спуску. На неспішну мандрівку з оглядинами, перепочинками, якимись розвагами, навіть обідом коло багаття з лишком вистачить годин шість, а самий лише підйом стежкою забере не більше двох годин.
Синячка.Мандрівка з варіаціями
Гора Синячка (1401 метр) знаходиться на північному заході від Яремчі, на відстані семи кілометрів по прямій. Але, звісно, Карпати — не Філадельфія — прямих доріг немає.
Варіант А
Дістатися на Синячку з Яремчі можна лише через перевал Переслоп, що теж за сім кілометрів від залізничного моста через Прут (саме тут у Прут впадає ліва притока, дуже холодна річка Жонка). санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Маркована туристична стежка на Переслоп впродовж п’яти кілометрів тягнеться лівим берегом цієї річки, в напрямку проти течії. На самому початку мандрівки ви проходите повз вольєри з майже ручними оленями і кумедними кабанчиками. Детально описувати маршрут нема сенсу — на ньому є достатньо маркерів та інших вказівників. Діставшись Переслопа, ви побачите анахронізм радянської доби, сріблясто-червону металеву конструкцію, що возвеличує «капеесес», та напіврозвалену дерев’яну будку, коло якої можна вибрати місце для стоянки. З перевалу розходяться три дороги: прямо — до річки Зелениця, вздовж якої добротною (для Карпат) автодорогою можна дістатися в село Зелена; наліво стежка веде через урочище Буковець на хребет Явірник; направо, в північному напрямку, — дорога на Синячку. Ви побачите гору з полонини Щівка (тут понад 60 років тому вели запеклі бої партизани Ковпака). Аби дістатися вершини, слід обігнути гору з південного заходу — виходите на відкриту місцевість, де за кількасот метрів розташовані вагончики і техніка нафтовиків. Кам’яниста стежка на вершину — справа вгору. Про ту, що веде направо вниз, — згодом.
Варіант В
Є щонайменше два аргументи за те, аби йти до Синячки з Дори. Один з них знайдете прямо на вершині. На цій горі відбуваються місійні богослужіння монастиря святого Іллі, що знаходиться в Дорі. (Ілля вважається повелителем грому, а відтак туристам доконче рекомендується дружити з цим святим; мешканці Дори вважають Синячку своєю). Інший аргумент — стартуючи з Дори, ви, скоріш за все, проходитимете повз Білий Камінь (інша назва Пірс-Дора, 961,5 метра), 29-метрової висоти суцільну скелю, місце паломництва скелелазів (вони тут здебільшого тренуються) та численних туристів, включно з «матрацниками».
Від залізничної станції Дора, перейшовши колію, рухаєтесь сільською дорогою повз церкву та кладовище, за яким повертаєте вправо, на північ, попри сінокоси, далі лівіше, через галявини та мішаний ліс. Від залізничної станції до скелі приблизно три кілометри. Довкола є місця для стоянок — зліва від дороги, метрів за чотириста перед Білим Каменем б’є джерело. Окремі ділянки маршруту характерні крутими підйомами. Без досвідченого інструктора не варто пробувати піднятися на скелю (з півдня вона прямовисна, якраз тут вправляються спортсмени, а з північного боку можуть спробувати сили любителі). Завше слід пам’ятати, що спускатися важче, тобто страшніше, ніж підніматися.санаторий Шале Грааль Вами може цілком оволодіти, цитуємо Ільфа з Петровим, «нудотний жах», як отцем Феодором, котрий, вкравши в Остапа Бендера шмат ковбаси, видерся на прямовисну скелю, а потім своїм виттям заглушував шум Терека.
Обігнувши з півдня Білий Камінь, приблизно через три з половиною кілометри виходимо до нафтовидобувних машин. Після них за найближчим поворотом вліво відкривається панорама Синячки та двох невисоких хребтів, які тягнуться на північ. До підніжжя гори ще понад три кілометри. Доведеться траверсом обійти невисокий, але стрімкий пагорб, второваною дорогою підійти до підніжжя Синячки, і тепер уже з півночі підійти до того ж місця, з якого починався підйом на вершину у варіанті А. Зрозуміло, що то за стежка направо?
Варіант С
З Делятина до Синячки дорога найдовша, але нескладна. Її варто обрати хоча б задля спортивного інтере­су: пройти маршрут Делятин-Синячка-Дора мішаною групою (з жінками та дітьми) не довше як за сім годин, включно з перепочинками та обідом. Інша перевага цього маршруту — він цілком підходить для велосипедної мандрівки.
Стартуємо в Делятині метрів за триста південніше залізничного вокзалу . Дорогою з твердим покриттям вибираємось до невеликого глиняного кар’єру. Повз нього на захід ґрунтова дорога виводить до мішаного лісу. Тривалий пологий підйом тягнеться приблизно чотири кілометри. Виходимо до розвилки. Перед нами — поросла чагарниками, малиною та ожиною колишня вирубка. Внизу, на північному заході, видно наземні споруди військового містечка. Це — колишній секретний об’єкт міністерства оборони СРСР, де, кажуть, цілі ешелони заходили під землю. У поштовій адресі містечка вказувалося місто Москва, а діти військовослужбовців нібито вчилися у московській школі № 148.санаторий Шахтер Зараз об’єкт належить українському військовому відомству, пропозиції перетворити його в туристичний заклад досі відхилялися. Дорога вправо веде в Делятин до річки Перемиська, вліво — виводить на полонину, звідки приблизно півтора кілометра до згаданих нафтових свердловин. До речі, хребтом на цю полонину зі сходу виходить дорога від Білого Каменя. Подальша частина маршруту відома — торованою дорогою рухаємось на південний захід до Синячки.
Велосипедистам краще податися повз базу нафтовиків до річки Зелениця і виїхати в Зеленій. Для піших є інший маршрут.
Без варіантів. Повернення (D)
Підйом на Синячку займе хвилин 20. Помилувавшись з кам’янистої вершини навколишніми пейзажами та постоявши коло місійного хреста, сходимо у південно-східному напрямку до полонини Щівка.Санатории Трускавца Приблизно кілометр рухаємось на схід, а потім беремо вправо та виходимо на вкритий лісом хребет Чорногориця. У Дору йти кілометрів сім. Десь при середині дороги справа відкривається панорама Яремчі, видно й Маковицю. Сходити в містечко повз численні садиби з огорожами не надто зручно. Обираємо стежку направо, в Дору. Попереду — доволі стрімкий спуск листяним лісом, але стежка чітка. За яких півгодини — ми в селі перед містком через річку Кам’янка. До залізничної станції сто метрів. Вклалися у сім годин?санаторий Янтарь

Одноденні походи — це нагода розім'яти «закоцюблі» за зиму м'язи, активно відпочити у вихідний, а в липні-серпні ще й «попастися» лісовими ягодами. Короткі подорожі горами мають і ще одну суттєву перевагу. Вони не вимагають ретельної підготовки спорядження, а прогулянка без важкого рюкзака — особливе задоволення. Тож розповімо про два можливі одноденні маршрути, точніше, маршрути до двох вершин, розташованих недалеко від містечка Яремча — до Маковиці та Синячки. санаторий Алмаз

Маковиця. Від трьох до ста трьох
Цю гору (984, 5 метра) у безхмарну погоду бачить ще із села Дора кожен, хто в’їжджає до Яремчі потягом чи автомобілем. Вона височіє над містечком на сході. На лисій вершині встановлено високий хрест.
Ще з середини минулого століття, відколи Яремчу заходилися робити центром туризму та відпочинку, пішохідні маршрути на Маковицю стали одними з найпопулярніших. Підйом на вершину великих зусиль не вимагає, а пейзажі, що відкриваються з неї, повірте, вартують більшого — саме звідси для багатьох починається любов до Карпат. Зійти на вершину може і трирічний малюк, і людина похилого віку.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Найкоротший шлях на Маковицю — з Ямни, вздовж потічка Маківчик, майже на північ, а потім на північний схід (довжина приблизно 4,5 кілометра). Але цікавішою видається мандрівка від залізничного вокзалу в Яремчі (в бік тої таки Ямни), узбіччям автотраси через центр містечка повз ринок сувенірів, розташований перед мостом на самому березі Прута. (Тут можна зробити і невеличкий гак, помилуватися водоспадом Пробій). Від вокзалу дорогою треба йти приблизно два кілометри.
Маркована стежка до Маковиці починається на лівому узбіччі автотраси майже навпроти водоспаду перед крутим лівим поворотом. З траси водоспаду не видно, лише чути шум води. Перші хвилин сорок підйому дещо важкуваті, стежка веде поміж камінням, утворюючи природні східці. (Чотирирічний малюк мусить підніматися ними з допомогою рук). Але потім ви виходите на невелику галявину, де стоїть кілька величезних каменів. На одному — численні автографи відвідувачів. Інший, у формі паралелепіпеда, слугує чудовим столом (є тут і місця для багаття). На північному заході крізь гілля мішаного лісу перед вами відкриється панорама Яремчі. З іншого боку, метрів за 300 на схід — новітні вілли Ямни. А біля самої галявини на схилі справа можете натрапити на залишки партизанської землянки (квадратної форми яма з кількома прогнилими та порослими мохом колодами).санаторий Женева
Стежка, уже пологіша, далі веде лісом до металевої вежі, обігнувши яку, ви майже одразу виходите на відкриту місцевість, на полонини з сінокосами. Від межі лісу круто наліво і вниз є стежка, що збігає вздовж яру до центру Яремчі (трохи нижче яр перетворюється в потічок). Цією стежкою можна вийти до хат на лівому березі Прута, перейти міст і опинитися неподалік автостанції. Але нам не наліво, нам прямо. Попереду, кілометра за півтора, — Маковиця. Перед самою вершиною — розвилка. Від неї траверсна стежка веде прямісінько в Дору. Підйом на вершину трохи забере сили, але ще якісь хвилини — і ви на Маковиці, біля хреста. Оглядаєте хребет Явірник, горді силуети Хом’яка, Синяка, розлогу Добошанку на південному заході; на заході у вас під ногами — Яремча, на горизонті видно гору Синячку; на північному сході — Рокита з ретрансляційною вежею...
Повертатися з Маковиці можна тим же маршрутом (як варіант, згаданою стежкою вздовж яру). Але дехто вважає, що йти власними слідами — ознака поганого смаку. Оберіть дорогу на Дору, лівим від вершини схилом, майже чітко на північ.санаторий Карпаты
Отже, ви пройшли зо два кілометри Яремчею, здолали трохи менше п’яти кілометрів підйому, а тепер залишиться ще неповні п’ять кілометрів приємного спуску. На неспішну мандрівку з оглядинами, перепочинками, якимись розвагами, навіть обідом коло багаття з лишком вистачить годин шість, а самий лише підйом стежкою забере не більше двох годин.
Синячка.Мандрівка з варіаціями
Гора Синячка (1401 метр) знаходиться на північному заході від Яремчі, на відстані семи кілометрів по прямій. Але, звісно, Карпати — не Філадельфія — прямих доріг немає.
Варіант А
Дістатися на Синячку з Яремчі можна лише через перевал Переслоп, що теж за сім кілометрів від залізничного моста через Прут (саме тут у Прут впадає ліва притока, дуже холодна річка Жонка). санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Маркована туристична стежка на Переслоп впродовж п’яти кілометрів тягнеться лівим берегом цієї річки, в напрямку проти течії. На самому початку мандрівки ви проходите повз вольєри з майже ручними оленями і кумедними кабанчиками. Детально описувати маршрут нема сенсу — на ньому є достатньо маркерів та інших вказівників. Діставшись Переслопа, ви побачите анахронізм радянської доби, сріблясто-червону металеву конструкцію, що возвеличує «капеесес», та напіврозвалену дерев’яну будку, коло якої можна вибрати місце для стоянки. З перевалу розходяться три дороги: прямо — до річки Зелениця, вздовж якої добротною (для Карпат) автодорогою можна дістатися в село Зелена; наліво стежка веде через урочище Буковець на хребет Явірник; направо, в північному напрямку, — дорога на Синячку. Ви побачите гору з полонини Щівка (тут понад 60 років тому вели запеклі бої партизани Ковпака). Аби дістатися вершини, слід обігнути гору з південного заходу — виходите на відкриту місцевість, де за кількасот метрів розташовані вагончики і техніка нафтовиків. Кам’яниста стежка на вершину — справа вгору. Про ту, що веде направо вниз, — згодом.
Варіант В
Є щонайменше два аргументи за те, аби йти до Синячки з Дори. Один з них знайдете прямо на вершині. На цій горі відбуваються місійні богослужіння монастиря святого Іллі, що знаходиться в Дорі. (Ілля вважається повелителем грому, а відтак туристам доконче рекомендується дружити з цим святим; мешканці Дори вважають Синячку своєю). Інший аргумент — стартуючи з Дори, ви, скоріш за все, проходитимете повз Білий Камінь (інша назва Пірс-Дора, 961,5 метра), 29-метрової висоти суцільну скелю, місце паломництва скелелазів (вони тут здебільшого тренуються) та численних туристів, включно з «матрацниками».
Від залізничної станції Дора, перейшовши колію, рухаєтесь сільською дорогою повз церкву та кладовище, за яким повертаєте вправо, на північ, попри сінокоси, далі лівіше, через галявини та мішаний ліс. Від залізничної станції до скелі приблизно три кілометри. Довкола є місця для стоянок — зліва від дороги, метрів за чотириста перед Білим Каменем б’є джерело. Окремі ділянки маршруту характерні крутими підйомами. Без досвідченого інструктора не варто пробувати піднятися на скелю (з півдня вона прямовисна, якраз тут вправляються спортсмени, а з північного боку можуть спробувати сили любителі). Завше слід пам’ятати, що спускатися важче, тобто страшніше, ніж підніматися.санаторий Шале Грааль Вами може цілком оволодіти, цитуємо Ільфа з Петровим, «нудотний жах», як отцем Феодором, котрий, вкравши в Остапа Бендера шмат ковбаси, видерся на прямовисну скелю, а потім своїм виттям заглушував шум Терека.
Обігнувши з півдня Білий Камінь, приблизно через три з половиною кілометри виходимо до нафтовидобувних машин. Після них за найближчим поворотом вліво відкривається панорама Синячки та двох невисоких хребтів, які тягнуться на північ. До підніжжя гори ще понад три кілометри. Доведеться траверсом обійти невисокий, але стрімкий пагорб, второваною дорогою підійти до підніжжя Синячки, і тепер уже з півночі підійти до того ж місця, з якого починався підйом на вершину у варіанті А. Зрозуміло, що то за стежка направо?
Варіант С
З Делятина до Синячки дорога найдовша, але нескладна. Її варто обрати хоча б задля спортивного інтере­су: пройти маршрут Делятин-Синячка-Дора мішаною групою (з жінками та дітьми) не довше як за сім годин, включно з перепочинками та обідом. Інша перевага цього маршруту — він цілком підходить для велосипедної мандрівки.
Стартуємо в Делятині метрів за триста південніше залізничного вокзалу . Дорогою з твердим покриттям вибираємось до невеликого глиняного кар’єру. Повз нього на захід ґрунтова дорога виводить до мішаного лісу. Тривалий пологий підйом тягнеться приблизно чотири кілометри. Виходимо до розвилки. Перед нами — поросла чагарниками, малиною та ожиною колишня вирубка. Внизу, на північному заході, видно наземні споруди військового містечка. Це — колишній секретний об’єкт міністерства оборони СРСР, де, кажуть, цілі ешелони заходили під землю. У поштовій адресі містечка вказувалося місто Москва, а діти військовослужбовців нібито вчилися у московській школі № 148.санаторий Шахтер Зараз об’єкт належить українському військовому відомству, пропозиції перетворити його в туристичний заклад досі відхилялися. Дорога вправо веде в Делятин до річки Перемиська, вліво — виводить на полонину, звідки приблизно півтора кілометра до згаданих нафтових свердловин. До речі, хребтом на цю полонину зі сходу виходить дорога від Білого Каменя. Подальша частина маршруту відома — торованою дорогою рухаємось на південний захід до Синячки.
Велосипедистам краще податися повз базу нафтовиків до річки Зелениця і виїхати в Зеленій. Для піших є інший маршрут.
Без варіантів. Повернення (D)
Підйом на Синячку займе хвилин 20. Помилувавшись з кам’янистої вершини навколишніми пейзажами та постоявши коло місійного хреста, сходимо у південно-східному напрямку до полонини Щівка.Санатории Трускавца Приблизно кілометр рухаємось на схід, а потім беремо вправо та виходимо на вкритий лісом хребет Чорногориця. У Дору йти кілометрів сім. Десь при середині дороги справа відкривається панорама Яремчі, видно й Маковицю. Сходити в містечко повз численні садиби з огорожами не надто зручно. Обираємо стежку направо, в Дору. Попереду — доволі стрімкий спуск листяним лісом, але стежка чітка. За яких півгодини — ми в селі перед містком через річку Кам’янка. До залізничної станції сто метрів. Вклалися у сім годин?санаторий Янтарь

Це місто немов обплутане павутинням історії, співом флейти і терпким запахом кави. Воно немислиме без кав'ярень або каварень, як казали раніше. Без їхнього затишку та того особливого відчуття, що тут зупиняється час. Непомітно й тихо він присідає в куточку, аби відпочити за філіжанкою кави по-львівськи.

Починаючи з турецького кавника Санаторий Весна Трускавец
Перші згадки про каву в Україні датуються 1672 роком — саме тоді у Кам'янці-Подільському турки заснували першу каварню. Львів по-справжньому розсмакував цей напій у XVIII столітті. До міста кава потрапляла не лише зі Сходу (зокрема, з Туреччини), але й із Заходу, з Відня, де галичанин Юрій Кульчицький 1683 року відкрив каварню «Під синьою фляжкою». Згодом заклад відомого галичанина творив моду на каву у цілій Європі. Замість вивіски тут був почеплений турецький кавник, який згодом став знаком усіх каварників. А віденський скульптор Емануїл Пендель увіковічнив Юрія Кульчицького пам'ятником у столиці Австрії.
У XIX столітті Львів немов очманів від кави. °ї пили всі: спросоння і натще, вдома і під час гостювання, до їжі і після. Вважалося, що біла кава — з молоком та цукром — напій символічний, а чорну вживали хіба за пиятикою. По-особливому ставилося до кави жіноцтво. Траплялося, що деякі пані брали її із собою до церкви, аби випити після причастя.
Та при всьому цьому в місті не було каварень!санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Цукерні
Спершу традиції кавування у Львові творились у цукернях. В цих кондитерських до кави пропонували випечені тут же свіжі тістечка. До речі, перші пекарі у Львові з'явились ще в середньовіччі і мали вони навіть своє фахове свято — день Святого Антонія (13 червня). А першу справжню цукерню у місті Лева створив 1803 року швейцарець Домінік Андреолі. Проіснувала вона аж 80 років.
У середині XIX століття цукерень побільшало. Місцева еліта, себто художники, письменники, журналісти, любила проводити час у цукернях Костецького та Ротляндера. На місці закладу останнього у 1893 році збудували «Гранд-отель».
Цукерня Александера Бенецького відрізнялася вершковим та фруктовим морозивом, яке подавали у хрустких трубочках. Це було рідкістю на той час.
Улюбленим місцем дітей була цукерня Людвіка Залевського (нині тут розташована фірмова крамниця «Світоч»). Про дивовижу цього закладу згадував відомий польський письменник-фантаст Станіслав Лем: «Здавалося, що Залевський потрафить цілий космос відтворити в чоколяді, оздобивши сонце лущеними мигдалями, а зорі — глазуром».
Каварні
Як засвідчують історичні документи, 1829 року у місті Лева була одна каварня — «Віденська». Лише на початку XX століття, у передвоєнний період, каварень стало значно більше. Найохочіше люд збирався у «Віденці» та «Театралці». Місцем відпочинку за філіжанкою кави були також «Американка», «Монополка» та «Централка». Останні дві свого часу стали прихистком для творчих людей, котрі сперечались і дискутували, читали й цитували класиків. У «Кришталевій» та «Народній Гостиниці» за кавою черпали сили політики й публіцисти.санаторий Женева
Нині на місці «Централки», на площі Бернардинській, 7, розташована міжміська телефонна станція, а історичне місце «Монополки» займає Будинок книги.
Каварні як місце творення ідей і затишку особливо поважали галицькі митці. Кажуть, що всесвітньо відомий композитор Станіслав Людкевич провів тут половину свого життя, хоча й не на жарт лютував, слухаючи недосконалу гру «каварняних» оркестрів. А письменник Михайло Рудницький колись висловився так: «Каварня стала демократичною установою, щось наче читальня «Просвіти», де всі рівні, з тою ріжницею, що голос тут мають не ті, яких мусили слухати, а ті, яких можна слухати... Приймаємо каварню як необхідне зло тому, що не можемо всіх приймати у себе вдома».
Львів дорослішав і любив каву все більше і більше. Особливо міцну, по-віденськи, що в той час була найпопулярнішою. (До неї подавали три склянки зимної води). Відмінністю тодішніх каварень було спеціальне місце для танцю, а вже у 30-их роках минулого століття танцювальні майданчики змінили на ложі для інтимних розмов.
Впродовж своєї історії львівські каварні переживали і не найкращі часи. Одним із таких моментів негаразду були повоєнні роки після першої світової, коли кава, цукор і майже всі продукти харчування значно зросли в ціні.
У пана Атлясса
Упродовж першої більшовицької окупації каварні не перестали бути улюбленим місцем відпочинку львів'ян. З того часу можна відзначити декілька популярних, як-от: «Козьол» (мала три зали — Античний, Лицарський та Малиновий), «Касино де парі» (артистичне кабаре), «Міраж» (у ній продавалися всі польські та закордонні газети), «Пегас» (літературно-мистецька). Та було кілька закладів, які диктували моду у цілому місті.
Найшанованішою кнайпою був «Атлас». (Корчма, кнайпа — кафе, де подавали ще й спиртні напої, — ред.). Назва її походила від прізвища першого власника — відомого виробника «Сметанкової» горілки та настоянки «Атлясівки» пана Атлясса. У час окупації каварнею опікувався його зять Едвард Тарлерський. Саме завдяки вмінню пана Едзя згуртувати різношерстих людей, за одним столиком сиділи знаменитий поет і графоман, професор і студент, священик та кишеньковий злодій. Це була безупинна круговерть гостей, розмов та зустрічей.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Цілодобова каварня «Атлас» ділилася на кілька залів: Білий, Зелений, Сірий, Бочковий, Мистецький. Бочковий зал славився своїми оригінальними декораціями — бочками, на яких сиділи відвідувачі, та кухлями, прикутими ланцюгами. Богема тут знаходила свій другий рідний дім. Повсякчасні презентації картин, книг, літературні вечори, концерти були обов'язковими атрибутами «Атласу». А на стіні каварні господар пан Едзьо вивісив укладені ним приписи. Були вони дотепні та жваві, як ось: «Якщо гість залишився в закладі понад годину, фірма відповідає за його зуби, капелюх, торбу, паличку і, звичайно, коханку». Нині на вулиці Театральній, на місці такої колись популярної каварні, розташована крамниця спортивного одягу «Reebok».
Окрім «Атласу», славилися також «Центральна», «Віденська», «Монополь», «Caf? De La Paix», «Міллера».
Посидь собі зі Швейком
Час біжить. Знамениті корчми, кнайпи, каварні залишаються в минулому, стають предметом для написання книжок. А Львів не перестає любити каву. °ї, як і колись, п'ють спросоння й натще, вдома і під час гостювання, до їжі і після. Навіть час не може закреслити минулого. Старі каварні оживають знову. Хоч трохи змінився інтер'єр, музика та забаганки кавоманів, але традиції не зникають.
Сьогодні у центрі міста на проспекті Свободи є «Віденська каварня». °ї історія сягає XIX століття, часу тої першої. Сучасну відкрили шість років тому. Нині тут функціонують ще й ресторан, літній майданчик, тераса, більярд. Персонал розповідає, що це єдиний подібний заклад, де подають каву подвійної заправки — 15 грамів. Також популярні кава з лікером, з віскі, з корицею, з жовтком. Однією з елітних є «Blue mountain». Кавові зерна арабіки для цього напою збирають один раз у рік на острові Ямайка. Гордість «Віденської» — бронзова скульптура бравого вояка Швейка, котрий сидить у кріслі, в одній руці тримаючи люльку, а в іншій — горня кави.санаторий Шахтер,
...Якщо не боїшся привида
Ще одним своєрідним продовженням давніх традицій є каварня на вулиці Руській «Під синьою фляжкою» — спадкоємиця закладу Юрія Кульчицького. Існують легенди, що у тутешніх підвалах живе привид, котрий в ніч з суботи на неділю не дає заснути мешканцям будинку, гримаючи порожніми бочками з-під вина. Місцеве меню — правдива подорож Австро-Угорщиною. Тут запропонують напої та наїдки з Галичини, Богемії, Угорщини, Польщі, Далматинії, Боснії, Воєводини, Хорватії, Моравії, Буковини, Словенії, Австрії.
Один із фірмових напоїв кнайпи — кава «Карнавацька», до складу якої входять лимон, мед, гвоздика. Кава «Богемська з вогником» готується з цукру-рафінаду та коньяку, що горить. Можна замовити каву по-мадярськи з ваніллю та вершками. Оригінальною за складом є кава по-римськи — це коньяк, кориця та лід. Окрім цього, тут можна поласувати смачнючими чаями, як-от: «Карпатський» (лісова яблуня, глід, горобина),санаторий Рубин, «Ранковий» (апельсин та цукор), «Чай на присмерки» (з ромом або з коньяком).
Інтер'єр у дусі часів герцогства Галіції, свічки, прапор того часу, декори, якими каварню облаштував власник, відомий львівський митець Володимир Костирко, музика, підібрана із смаком — все це примушує забути, що на вулиці XXI століття. Такою атмосферою та філіжанкою кави приходить потішити себе львівська богема та численні туристи звідусіль. А улюбленим місцем багатьох львівських студентів є каварня «Квіти на руїнах».
Нині їх не злічити Санатории Трускавца
Ще однією місциною, де черпає сили творча еліта, є антикварна каварня «Під клепсидрою», що знаходиться у приміщенні мистецького об'єднання «Дзига», на Вірменській. Зазвичай після презентацій у виставковому залі торжество плавно, під звуки музики, переходить у каварню. Сюди приходять художники, поети, письменники, музиканти.
Найбільше кави, здається, у «Світі кави», що на Кафедральній, та у «Галці», що на Корнякта. Тут зерна мелють та одразу готують напій за найрізноманітнішою рецептурою. Стіни закладів оздоблені кавовим начинням, почепленим на гачки, що довершує загальний інтер'єр справжнього світу кави.
Але Львів і досі не може існувати без цукерень. Однією з найбільших та найпопулярніших є «Цукерня», що знаходиться на вулиці Староєврейській. Стіни цієї кондитерської прикрашені ідилічними пейзажами, а під стелею висять симпатичні люстри з бронзовими ангелами. Хоч якоїсь особливої кави тут немає, зате є величезний вибір солодких смаколиків.
Окрім цих популярних кнайп, у львівських вуличках ховається ще багато цікавих каварень із своєю історією, міфами та рецептами кавоваріння. Минули часи, коли каву забороняли, бо вважали, що вона відволікає ченців від молитви, а у добропорядних мешканців викликає невдоволення і схиляє до розмов про політику. Нині кава є запорукою гарного настрою, веселого товариства або тихої розмови. І давнє місто надалі асоціюється з легендами та міфами, які творяться за філіжанкою міцної чорної кави.санаторий Карпаты

Лижі
°х ще називають нартами чи лещатами. Раніше вони були дерев'яними. Сучасні — це складна конструкція з використанням металів, пластику, карбону, дерева та інших матеріалів. Лижі відрізняються:
n   геометрією (носок-талія-п'ятка). Наприклад, якщо талія (ширина під кріпленням) менше 70 мм — це лижі для підготовлених трас, від 70 до 80 мм — універсальні, а більше 80 мм — для катання непідготовленими схилами.
n   довжиною. На коротких лижах легше повертати, кататись на коротких, жорстких, нерівних схилах. Довші лижі легше «їдуть» глибоким снігом, вони більш стабільні та інерційні на швидкості, ними краще гальмувати. Відповідно, підходять для катання на довгих та широких трасах.
n   спеціалізацією. Залеж-но від досвіду та техніки лижника існують моделі: універсальні, спортивні (слалом, швидкісний спуск), дитячі та жіночі (у цих конструкціях враховані особливості або жіночої, або дитячої фігури), карвінг (для лижників, що володіють відповідною технікою), паудер (для катання глибоким снігом), лижі для екстремалів (фрірайд, «нова школа») та багато інших.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Кожен досвідчений лижник має свої власні уподобання. А що можна порадити людині, яка тільки збирається долучитися до гірськолижного спорту?
Критерії вибору:
n   Довжина. Раніше існувала думка, що лижі мають бути на 10 см довші від росту людини. Сьогодні є тенденція вибору довжини рівно за власним ростом і навіть коротше. Початківцям найкраще підійдуть карвінгові (звужені в середині) лижі, які сантиметрів на 10-15 коротші від росту власника.
n   Б/в чи нове? Зрозуміле амбіційне бажання лижника з'явитися на схилі у новенькому блискучому спорядженні і продемонструвати низку віртуозних лижних па. Однак, якщо ви новачок і будете вчитися практично «з нуля» — візьміть лижі напрокат. Конче хочеться власного — придбайте спорядження, що було у використанні. Обидва варіанти достатньо дешеві, і кожна нова подряпина на спорядженні буде сприйматися не так боляче. Комплект (лижі, кріплення, палки, черевики) у пристойному стані можна придбати за 1000 грн. А вже коли навчитесь добре їздити, можна сміливо приглядатися до нових моделей.
n   Виробник. Фірм, які виробляють гірське спорядження, багато. Серед найавторитетніших — Salomon, Rossignol, Atomic, Fischer, K2, а крім них ще декілька інших виробників. Скажімо, вироби фірм Elan або Dynastar не гірші за якістю, але значно відрізняються ціною від продукції більш відомих брендів.
Середня ціна: 800 грн. (без кріплень), 1200 грн. (з кріпленнями)

Черевики
Поруч із кріпленням вони становлять опорно-стопову систему, яка відповідає за зчеплення й керування. Конструктивно черевики складаються з двох частин — утеплюючо-пом'якшуючої вкладки та зовнішньої пластикової «скорлупи», яка забезпечує жорсткість зв'язку з лижами та захищає ноги від травм. Внутрішню вкладку можна виймати — так черевик швидше і простіше висушити.Санаторий Весна Трускавец
Критерії вибору:
n   Будь-який гірськолижний черевик має фіксатори закріплення на нозі — замки. В різних виробах їх буває від одного до чотирьох. Чим більше замків, тим надійніше можна закріпити й пристосувати черевик до ноги, зменшити ризик травм.
n   Пересуватися в гірськолижному взутті досить незвично. Бувають черевики, в яких можна міняти режим із робочого на ходовий. В таких ходити значно легше.
n   Є черевики з регуляторами жорсткого і м'якого катання. Цю функ-цію слід відрізняти від режиму руху. В жорсткому режимі нога в черевику фіксується більш твердо. Це виправдано при складних маневрах, які вимагають більшої чутливості лиж.
n   Незручні черевики можуть зіпсувати задоволення від катання. Тому рекомендуємо враховувати, що:
1) пальці ніг не повинні торкатися носка черевика;
2) у магазині краще пройтися у черевиках, щоб відчути, чи вони анітрохи не тиснуть. Бо інакше після декількох годин катання можна натерти ноги;
3) розмір слід підбирати практично ідеальний — не всі виробники пропонують проміжні величини типу 42,5 або 81/2, хоча в цьому є необхідність. Розмір черевика є для вас найкращим, коли нога відразу «лягає» в ложе і є відчуття, наче взуття «на тебе шите». Ступня повинна «сидіти» щільно, почуватися затишно, не має ковзати чи бути перетиснутою;
4) іншою проблемою може бути вузька колодка черевика — цього разу нога наче заходиться у лещатах, тоді пальці терпнуть і мерзнуть;
5) деякі знавці радять міряти взуття на дві товсті зимові шкарпетки, тобто брати розмір з запасом. Краще міряти так, як плануєте їздити. Є люди з недостатнім теплопостачанням ніг, тобто схильні до постійного змерзання незалежно від взуття. Таким дійсно доведеться міряти черевики на теплі шкарпетки. В усіх інших випадках радимо придбати спеціалізовані шкарпетки, в яких буде і тепло, і зручно. Утеплювачі в нових черевиках провідних фірм достатньо теплозберігаючі, аби ви не мерзли при -15° та швидкості вітру 10 м/с.
n   Виробники: рекомендуємо брати вироби провідних фірм (Salomon, Rossignol, Technica та інші). Кожен бренд має свої недоліки і переваги. Вибір спорядження — це своєрідна наука, опанувати яку доводиться самостійно або з допомогою досвідченого продавця. Але жодна теорія не замінить практики.
Середня ціна: 800 грн.
Кріплення
Одразу пригадуються перші наївні спроби спускатися з паркових гірок на старих бігових лижах «Снеговик» із пружинним кріпленням. Авантюра закінчилася досі пам'ятним сальто-мортале та зламаною лижею. І добре, що тільки цим. Адже кріплення — одна з найважливіших частин спорядження. Специфіка гірського катання передбачає надійну фіксацію стопи на поверхні лижі. На цей елемент припадає чи не найбільше навантаження, і, відповідно, саме ця частина винна у більшості травм. Практично всі сучасні гірськолижні кріплення-автомати мають функцію аварійного самовідкривання у випадку перевантаження системи. Зроблено це для того, щоби запобігти серйозних ушкоджень при падінні, оскільки з лижами на ногах небезпека травмуватися набагато вища. У всіх сучасних видах кріплення ви можете самі відрегулювати, від якого навантаження спрацює система. Останнім часом відомі виробники продають кріплення разом з лижами, аби уникнути їх кустарного встановлення та порушення дизайну.
Критерії вибору:
n   Рекомендуємо купувати спорядження у комплекті, наприклад, лижі разом із фабрично встановленими кріпленнями. По-перше, на такі вироби продавець може пропонувати суттєву знижку.санаторий Алмаз По-друге, комплект є гарантією сумісності (рідко, але трапляються випадки нестиковки лиж і кріплення від різних виробників). По-третє, не потрібно самостійно або за допомогою «народних умільців» нарізати шурупи. По-четверте, комплект завжди виглядає естетичніше. Дрібничка, але приємно.
n   Шкала регулятора сили самовідстібання (в кріпленні їх дві - на носі і на п'ятці) повинна охоплювати максимально можливий діапазон. Переважно зустрічаються системи до 12 (у спортсменів іноді навіть більше) одиниць. Це дозволить точніше підігнати роботу автоматики та уникнути випадкового спрацювання в нормальних умовах.
n   Виробник: переважна більшість виробників поруч з нартами практикує і виробництво кріплень. Краще брати те й інше однієї фірми. Досвідчені лижники комбінують спорядження, враховуючи переваги чи недоліки різних моделей. Але для новачка різниця буде непомітною.
Середня ціна: 400 грн.
Палиці
У більшості гірськолижних технік катання палиці відіграють дуже важливу роль. Якісний поворот без них практично не можливий. Палиці у всіх виробників переважно стандартні. Лише спортсмени користуються спеціально вигнутими — такі конструкції краще витримують навантаження і ефективніше передають зусилля на рельєф при повороті.
Критерії вибору:
n   Висота палиць — це головне. Досвідчений продавець підкаже: треба взяти палиці в обидві руки і поставити їх на підлогу вертикально. При цьому ліктьовий суглоб має бути зігнутий під прямим кутом. Можна взяти дещо довші, враховуючи глибину снігу та висоту лиж з кріпленнями у черевиках. Це порада на випадок, якщо приміряти палиці у повному спорядженні немає можливості.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)
n   Темляк чи здвоєну стрічку-петлю, прикріплену до ручки, забезпечують усі виробники. Старі моделі комплектуються шкіряними темляками. Попри все позитивне, шкіра тріскає на морозі і швидко рветься.
n   Пластикові кружечки-обмежувачі на кінцях палок виконують далеко не декоративну роль. Вони потрібні, щоби вістря палиць не провалювались у глибокий сніг. Інакше лижникові буде важко повертати на спуску чи просто пересуватися по кучугурах. У старих «совкових» виробах кружечки були металеві, зараз фаворитом є легкий і надійний вуглецевий пластик. Бажано підбирати палиці з цільними обмежувачами середнього розміру (дуже малі в діаметрі провалюються в сніг, а дуже великі швидше ламаються).
n   Зручніші ручки — ергономічні, тобто з «грибочком» і рівчачками під пальці. Усе це полегшує катання.
Середня ціна: 80-150 грн.
Одяг
Для комфортного катання бажано мати куртку, брюки-напівкомбінезон, шапку та рукавиці. Знехтувавши рукавицями, можна примерзнути руками до крісельного підйомника. А старі джинси, одягнуті замість лижних штанів, як це практикує місцеве населення, за два-три падіння стануть зовсім мокрими.
Багато виробників спортивного спорядження шиють одяг для гірськолижного катання. Із зарубіжних — O'Neill, Columbia, Tresspass Campus, Hannah, вітчизняні — Commandor, Polaris.санаторий Шале Грааль,
Висока вартість продукції відомих фірм часто виправдана застосуванням передових технологій. Практично всі виробники розміщають між зовнішнім шаром одягу й утеплювачем так звані мембранні матеріали (Goretex, Sympatex, Hi-Pora). Вони не пропускають зовнішню вологу і не перешкоджають обміну повітря. Одяг «дихає» і заодно набуває водонепроникних властивостей. Варто звертати увагу на утеплювачі: Thinsulate від фірми 3М або Thermolite від DuPont. Дорого, але тепло.
Цільні комбінезони відомі фірми вже майже не випускають. Комбінезон є дешевшим за окремий комплект, але незручним через відсутність поперечного замка-блискавки на талії. Весь наряд іноді знімати незручно... Крім того, в зимовій куртці цілком можна ходити й по місту, чого не скажеш про комбінезони.
Середня ціна: 400 грн. за брюки-напівкомбінезон, 650 грн. за комбінезон.
Курткасанаторий Шахтер
Тут дуже бажаний теплий капюшон, зав'язки, аби регулювати продувність, та об'ємні кишені для потрібних дрібниць (рукавиць, грошей, мобільного телефону тощо). Рукави теж мають бути із зав'язками для кращої теплоізоляції вразливих кистей рук. Стяжки повинні бути також знизу куртки та на поясі.
Середня ціна куртки: 650 грн.
P.S. Пуховики для катання занадто теплі і непрактичні — швидко зволожуються і дуже погано сохнуть.
Шапка
Шапка потрібна завжди. Під час інтенсивного катання може стати жарко і захочеться все познімати. Однак в чергах на підйомник, на відпочинку чи підйомі на витягу ви про неї неодмінно згадаєте. Шапки з матеріалу Polartec швидко сохнуть і краще гріють мокрими, ніж вироби з вовни, поліакрілу чи поліаміду. Інноваційні технології «Windbloc» чи «Windstopper» застосовуються для виробів, розрахованих на сильний вітер. Якщо жарко в шапці, можна придбати пов'язку на вушка (хайратник) — дуже елегантно.
Середня ціна: 60 грн. за шапку і 25 грн. за пов'язку.
Рукавиці
Рукавиці захищають руки — частину тіла, яка найчастіше контактує з рельєфом. Гірськолижні товстіші від класичних за рахунок значної кількості утеплюючих і пом'якшуючих матеріалів. Шкіра, вовна та пух не підходять — надто непрактичні в умовах інтенсивного гірськолижного катання. На зап'ястку рукавиці зазвичай роблять довшими і з потрібними стяжками, аби уникнути обмерзання цієї частини рук. При падіннях, сніг на зап'ястку — частий гість. Добре, коли на рукавицях є кільце і карабін — так простіше їх підвісити для сушіння або просто причепити до куртки.санаторий Карпаты
Середня ціна: 100 грн.
Аксесуари
Окуляри. Багато хто від них відмовляється через високу ціну і не завжди виправдане використання в умовах Карпат. Неякісні і дешеві вироби дійс-но краще не купляти тільки за принципом «аби було». Окуляри досить помічні в умовах завірюхи, швидкого катання й інтенсивного ультрафіолету (сонце і сліпучо-білий сніг можуть зіпсувати очі на кілька днів). Більшість лижників послуговуються простими сонцезахисними окулярами. Але найкраще мати навіть дві пари спеціальних: маску (для катання в непогоду) і «легкий варіант» для сонячної погоди.
В цій ринковій ніші багато підробок (про які свідчить у першу чергу ціна). Найкращі — це маска з подвійним фільтром, антизапотівальним покриттям і сонцезахисною плівкою.
Виробники: Uvex, Carrera, Julbo та інші.
Середня ціна: 140 грн.
Чохли для транспортування стануть в пригоді шанувальникам власного спорядження. Вони не дорогі і, крім безпеки, дозволяють простіше переносити спорядження. Особливості: оброблений водовідвідним шаром матеріал «кордура» (а не армований нейлон) та підсилювачі дна та верху. Виробляють чохли всі провідні фірми, а також вітчизняні: Commandor, Elita-Sport і т.д.санаторий Женева
Середня ціна: 150 грн.
Інші аксесуари: різноманітні гумки, приліпки та стяжки сприяють закріпленню лиж та палок вкупі, що теж доречно при транспортуванні.
Косметика: можна виділити креми проти надмірної засмаги та гігієнічну помаду. З першими все зрозуміло. Тим, хто страждає невиліковним вірусом герпесу, радимо лікарські мазі «Зовіракс» або «Ацикловір». Окрім цих препаратів, добре змащувати губи сонцезахисним кремом (комбінація морозу, вітру, сонця і перепаду висот — сприятливий ґрунт для захворювання). А наслідки цієї напасті здатні зіпсувати задоволення від катання на добрих два тижні.
Наплічники для гірськолижного взуття спроектовані під відповідну фор-му. Досить зручні через компакт-ність (зникає потреба брати більшу і часто завелику туристичну торбу) і пошану до дорогого спорядження. На ринку присутні від фірм Salomon, Hannah, віт-чизняної Commandor та інших.
Середня ціна: 300 грн.
Прокат
Наразі рівень прокатного сервісу в Карпатах помітно зріс: з'явилося багато нового спорядження, розширилась географія розташування пунктів, зросла кваліфікація персоналу. У заставу переважно забирають паспорт. Хоча це заборонено законом, але вигідно всім — залишити в заставу гроші може далеко не кожен. Попросіть перевірити справність спорядження та відрегулювати його саме під вас.Санатории Трускавца
Вартість прокату: 25-70 грн. за добу, залежно від стану спорядження та статусу курорту, на який ви поїдете.

Зими в Карпатах стають щораз «гарячішими». Причина не в глобальному потеплінні. З кожним роком у зимові Карпати приїжджає все більше відпочиваючих. Відтак, гірськолижні курорти працюють на повну потужність. Більше того, в пік сезону, що співпадає з Новорічними та Різдвяними святами, наявна мережа не може прийняти всіх бажаючих, а місця на цей період бронюють ще з початку осені. Пропонуємо читачам огляд гірськолижних баз Карпатського регіону. Він далеко не вичерпний, проте дає можливість вибору.

Український Лейк-Плесід санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья),
Карпатське містечко Славське нагадує американську столицю зимової Олімпіади-1980 десь так само, як горбатий «Запорожець» — «Крайслер-Імперіал». Але незаперечним є те, що Славське — це найвідоміший в Україні центр гірськолижного спорту. Тут знаходиться шість трас, сертифікованих Міжнародною федерацією лижного спорту (у тому числі слалом-гігант та суперслалом), проводяться національнальні та міжнародні змагання, тренуються спортсмени збірних та клубів України. Водночас щороку, а особливо взимку, до Славського приїжджають на відпочинок сотні тисяч туристів.
Головний пункт лижного паломництва — гора Тростян (1232 м), де функціонує канатно-крісельний витяг довжиною 2750 м та шість бугельних (від 700 до 1300 м) і є майже 20 км гірськолижних трас. Власне на Тростяні й розташовані сертифіковані спортивні траси, але є достатньо місця і для любителів. Наплив лижників іноді буває таким великим, що біля витягів, що експлуатуються вже тривалий час, утворюються черги. Інфраструктура на Тростяні належить спортивно-туристичному комплексу «Динамо». Від бази до підніжжя гори — чотири кілометри вкрай розбитої дороги, і це одна з найбільших проблем. На самій горі «Динамо» має ще один спортивний комплекс, який називають «верхнім».
Для спортсменів та любителів призначені траси на горі Погар, де встановлені два бугельні підйомники, для любителів — на Писаній, що біля бази «Політехніка-2». На початківців та любителів розраховані траси біля пансіонату «Славський» і турбази «Крокус».
У містечку функціонує 17 баз, декілька приватних міні-готелів та садиб зеленого туризму, а в пік сезону майже кожен другий приватний будинок приймає відпочиваючих. Найбільші бази (по кількості місць) — «Динамо» (180), «Політехніка-2» (130), лікувально-оздоровчий комплекс «Славський» (120), пансіонат «Бойківщина», «Перлина Карпат» (87), «Полонина» (80). За останні роки інфраструктура Славського розвивається дуже інтенсивно, і за рівнем сервісу деякі готелі та бази цілком відповідають високому рівню. Практично на кожній базі номери люкс, або напівлюкс. Такий сервіс (включаючи харчування, сауну, паркування авта тощо) може коштувати до 50 у. о. за добу. Крім того — кафе, бари, ресторани та крамниці. санаторий Алмаз Відвідувачам пропонують не лише катання на лижах, але й кінні та піші прогулянки, екскурсії. Існує й специфічний сервіс — скажімо, купання на відкритому повітрі в басейні з підігрівом, чи прогулянка в гелікоптері.
Притулок на ніч (кімнату без зручностей) у Славському можна знайти у приватників гривень за тридцять, але в пік сезону може бути значно дорожче. Місцеві мешканці запропонують вам і смачну та відносно недорогу їжу. Загалом, за найскромнішим підрахунком, доба перебування і активного відпочинку у Славському витягне гривень 150.
Славське розташоване за 22 км від райцентру Сколе, 60 км від Стрия та 140 км від Львова.
На 10 км довшу відстань від Сколе треба здолати до туристично-спортивного комплексу «Тисовець».Санаторий Весна Трускавец База знаходиться за 8 км справа від траси Львів-Ужгород. Автомобільний транспорт до неї зі Сколе курсує рідко, проте з райцентру, через який пролягає і залізниця сполученням Львів-Чоп, дістатися до бази з приватним перевізником не складає проблеми. У радянські часи вона будувалася як міжнародний центр зимових видів спорту — у невеличкому селі звели навіть п'ятиповерховий житловий будинок для персоналу. Відвідувачі комплексу відзначають якісний та порівняно недорогий сервіс, смачну кухню, професіоналізм персоналу, підготовленість лижних трас.
Від турбази прямо на гору веде двокілометрова канатно-крісельна дорога, звідти — дві траси на 800 та 700 м, обладнані бугельними витягами. Поруч з базою є короткий спуск з гачковим підйомником — для початківців з гірських лиж та сноуборду. До речі, у Тисовці в лютому сноубордисти проводять свої т. зв. фестивалі. Відомий Тисовець і спеціальною 500-метровою трасою для могулу, одного з видів фрістайлу. Саме тут проводяться змагання з цього, вже олімпійського, виду спорту.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),
Прикарпатський «тигр»
Тигри на Прикарпатті, та й в Карпатах загалом, не водяться. Найбільший з котячих — рись. «Тиграми» економісти називають країни Південно-Східної Азії, де за останні десятиліття відбувся колосальний економічний прорив. Прикарпатським «тигром» можна назвати туристичний комплекс «Буковель», що здійснив справжній прорив — лише з проекцією на місцеві масштаби. База збудована кілька років тому на голому місці, неподалік села Поляниця біля підніжжя гори висотою 1139 м, яка й дала назву цьому комплексу. Зараз Буковель приймає тисячі туристів, водночас розробляючи нові проекти та вдосконалюючи інфраструктуру.
База знаходиться на висоті 920 метрів. Тут є 25 двоповерхових котеджів, ресторан, бар, сауна, лижна школа, пункт прокату спорядження, медпункти, рятувальна служба, п'ять систем осніження, системи освітлення трас, місця для паркування автомобілів тощо. Витяги та гірськолижні траси обладнано на трьох горах, що оточують комплекс. На гору Буковель ведуть два 750-метрові витяги — бугельний і двокрісельний з транспортною потужністю 700 чол./год. Дві двокілометрові траси шириною 120-150 м з перепадом висот 210 м розраховані на любителів та початківців. Крім того, на схили Буковеля можна піднятися з допомогою двох мультиліфтів довжиною 280 і 250 м. Незначний перепад висот дозволяє тут освоювати ази гірськолижного спуску.
Двокрісельний витяг довжиною 2300 м і транспортною потужністю 1000 чол./год. веде на гору Бульчиньоха (1455 м), яка має довгий пологий схил. Траса від верхньої станції на цій горі тягнеться на 2,5 км і не відзначається складністю. Інший витяг, бугельний, на 1000 м, веде до середини спуску, на кілометровій трасі можуть кататися новачки.санаторий Женева,
А от траса з гори Чорна Клева (1241 м) призначена лише для досвідчених гірськолижників та спортсменів. °ї довжина приблизно чотири кілометри, перепад висот понад 340 м. На Чорній Клеві встановлено чотирикрісельний витяг довжиною 1700 м, його потужність 2400 чол./год.
База знаходиться за 100 км від Івано-Франківська і 30 км від Яремчі. °хати найкраще на власному авто. Є маршрутки з Івано-Франківська, а від залізничного вокзалу в Яремчі вони курсують щопівгодини.
ТК «Буковель» пропонує своїм відвідувачам сервіс високого класу, але, звісно, за пристойні гроші. Скажімо, можна взяти на прокат надсучасні лижі сезону 2004-2005 за 150 грн. за день, замовити індивідуальне заняття з інструктором — 80 грн./год. Прокат лиж коштує від 30 грн. за день з дорослого, в пік сезону -дорожче мінімум на 30%. Заняття в лижній школі обходяться в 135 грн. за день. Підйом на витягу коштує від двох до семи гривень, абонемент — 30-90 грн. Доба в готелі — від 30 у.о., а в період Новорічних та Різдвяних свят ціна зростає більше як вдвічі. Подібну тарифну політику ведуть і партнери «Буковеля», приватні туристичні бази та готелі Яремчанської зони. До речі, у комплекс послуг багатьох з них входить перевезення клієнтів до Буковеля та організаційний супровід відпочинку на гірськолижних трасах. Такі ж послуги надають взимку кращі готелі Івано-Франківська та Коломиї.
Повноцінний відпочинок в Буковелі вочевидь по кишені заможним людям. санаторий Шахтер Але сервіс по-мінімуму та втіха від катання доступні навіть студентам. Якщо ж все-таки діймає проблема з ночівлею, можна знайти альтернативу неподалік.
На лижі ставить «Гак»
Якщо ви дивитесь «Інтер» і збираєтесь на зимовий відпочинок в Карпати, то, ймовірно, прогноз погоди дізнаєтеся з вуст Христини Панчишин. Гірські лижі Христина вважає своїм найулюбленішим видом відпочинку. І ось як народилася ця пристрасть.
- Новий 1998 рік наша сім'я зустрічала в карпатському селі Яблуниця в колі фанатів гірських лиж з товариства «Гак». Вони там мають своє приміщення, на стіні якого висить прапор з дивною символікою — зігнутою у вигляді гака лижею. Мені з братом, тоді ще школярам, підібрали спорядження, а пан Василь, інструктор товариства «Динамо», заходився нас вчити. Першого дня кілька годин вправлялися, засвоювали певні прийоми. А наступного пан Василь сказав: «Поїхали!». І все вдалося. Після того я часто приїжджала сюди з київськими друзями. Мені випадало подорожувати Європою, була й на гірськолижних курортах в Альпах, каталася там, і повірте, траси в Яблуниці не гірші.
Вони розташовані обабіч автомагістралі, яка через однойменний перевал сполучає Прикарпаття і Закарпаття. Три витяги ведуть на гору Микулинка, по одному — на г. Козу та г. Діл. З верхніх станцій кожного витягу розходяться по кілька трас різного рівня складності. Відтак, тут можуть кататися і любителі, і початківці.
Інфраструктура Яблуниці нині творить таку собі гармонію ретро і модерну. Свого часу тут було побудовано чимало баз відпочинку (того таки товариства «Динамо», профспілкового «Івано-Франківськтуриста», різних відомств та підприємств). Вони й далі функціонують, хоча матеріальна база потребує оновлення. А останніми роками виросли нові, переважно приватні, бази. Приймають відпочиваючих і місцеві мешканці. Отже, тут можна розміститися в котеджі по 80 у. о. за добу, а можна за символічну плату отримати ключі від дерев'яної хатки з пічкою. Санатории Трускавца
На Івано-Франківщині гірськолижні бази є також у Верховині (ЛОК «Верховина»), Ворохті (база «Україна»), Вишкові Долинського району («Високий перевал»), Косові (база місцевої ДСЮСШ), Шешорах, Яворові Косівського району (пансіонат «Карпатські зорі» спортивного товариства «Україна»). Декілька трас із витягами встановили останнім часом приватні особи.
Два в одному
Будь-якої пори року ця місцевість просто зачаровує. Від травня до середини жовтня шовковими килимами Свидовецького масиву та другої за висотою (після Петроса) вершини Закарпаття гори Близниця, мальовничими озерцями і потічками. А коли на Драгобраті та навколишніх горах лежить сніг, вам може пощастити отримати «два в одному»: покататися на гірських лижах і водночас позагорати. Або, прокинувшись вранці після нічної віхоли, виявити, що під вікном другого поверху турбази лежить сніг, і можна стартувати прямо з вікна. Завдяки унікальному клімату снігове покриття тут стабільно зберігається аж до початку травня — ніякі снігові гармати не потрібні.
Драгобрат — найвища гірськолижна база Українських Карпат. Два бугельні витяги кілометрової довжини ведуть з висоти понад 1300 м майже на вершину гори Стіг (1704 м). Східний схил гори, яким пролягають гірськолижні траси, рівний та пологий, що дозволяє навіть новачкам успішно освоювати ази швидкого спуску. Драгобрат здавна облюбували не лише лижники, але й сноубордисти. Для тих, хто не наважується «виступити» в слаломі, тут є можливість катання на санках. А любителі лижного екстріму теж знайдуть чим полоскотати нерви. Полюбляють Драгобрат навіть парапланеристи. Найкращим періодом для зимового відпочинку відвідувачі називають кінець зими і перші місяці весни, коли поетове «мороз і сонце» розкриває тут всю свою принадність.
Доволі прийнятні тарифи (проживання від 30 до 100 грн. за добу, харчування 15-40 грн., підйом на бугелі 3 грн., абонемент — 25 грн.) приваблюють сюди чимало мандрівників з різним достатком. До послуг відвідувачів і комфортабельна турбаза «Драгобрат», і однойменний притулок, мотель «Краєвид», бази «Спартак» та «Едельвейс». Віднедавна доброї слави зажили приватні комплекси «Хата Журавля» та «Хата Звіздарюка». Вибирати є з чого.
Драгобрат знаходиться за 18 кілометрів від шосейної дороги та залізниці в селищі Ясіня Рахівського району Закарпатської області. Дістатися до Ясіні можна або власним транспортом, або громадським — потягами «Львів - Рахів» та «Івано-Франківськ - Рахів», чи автобусами. А от на базу веде єдина гірська дорога від місцевого лісництва, яку може здолати лише авто підвищеної прохідності. Там курсують ГАЗ-66 та два радянські джипи — УАЗ-469 і «Нива». Вартість проїзду від 80 грн. (з групи). Теоретично будь-яке сучасне повнопривідне авто цією дорогою проїде, але водіям без досвіду їзди в горах та ще й взимку — ризиковано.
Крім того, гірськолижна траса для любителів та початківців з 500-метровим бугельним витягом є й у самій Ясіні (г. Костирівна), де можна розміститися і в приватному секторі. Ще один варіант — дістатися до Рахова, де поряд з турбазою «Тиса» знаходиться гірськолижна траса з 900-метровим витягом, є прокат спорядження, працюють інструктори.
Не топоніми, а поезія
Воловець, Подобовець, Пилипець. Усе за класичними правилами римування. Втім, любителів гірськолижного спорту та сноуборду приваблюють сюди не назви, а зручні траси, лагідний клімат та прийнятні умови для різних видів зимового туризму.санаторий Карпаты
До райцентру Воловець найкраще дістатися потягом Київ-Ужгород, або дизелем. Звідси до Подобовця, де й знаходяться гірськолижні траси з витягом, 11 км. Автобусне сполучення регулярне. Розміститися можна в самому містечку, на турбазах «Вікторія» або «Плай», а можна на базі «Подобовець-2000» біля підніжжя трас. В кінці листопада на цих базах ціна за добу в номерах типу напівлюкс не перевищувала 40 грн. з особи (у вартість проживання харчування не входить). «Вікторія» та «Плай» за невелику оплату здійснюють підвезення своїх клієнтів у Подобовець. Прокат лиж на базі «Подобовець-2000» коштує приблизно 20 грн. У пік сезону ціни можуть бути вищими.
На Подобовці регулярно працює один бугельний витяг довжиною 1250 м. Від верхньої станції розходяться три траси довжиною приблизно 1800 м. Найскладніша і найдовша — зліва. Всі вони сходяться внизу. Рельєф схилу нерівномірний: верхня ділянка найкрутіша; середня (400м) — полога, майже рівна, і тут радять вчитися початківцям; нижня — середньої складності.
Зовсім неподалік, приблизно за півтора кілометра нижче — база відпочинку «Затишок», що знаходиться в межах села Пилипець. Тут встановлено 600-метровий бугельний витяг. Неподалік — нерукотворне диво, Шипітські водоспади.
У Міжгірському районі Закарпаття є гірськолижні траси з витягами в смт. Міжгір'ї, селі Верхній Студений, а у Воловецькому гірськолижників приймають лікувально-оздоровчі комплекси «Форель» (с. Жданієво) з трасами на Боржавському хребті, «Пікуй» (с. Біласовиця). Траси з витягом є і в селі Поляна.
У знаменитій своїми мінеральними водами Сваляві гірськолижні траси з витягом утримує санаторій «Квітка Полонини». Зовсім недалеко від кордону зі Словаччиною біля с. Вишки Великоберезнянського району на горі Красія (1036 м) успішно розвивається цілий гірськолижний курорт. Зараз тут функціонує шість витягів (крісельний на 2250 м, два бугельні на 600 і 1000 м і три короткі гачкові) та створене ціле мереживо трас. Дістатися до Красії можна від села Кострино, що знаходиться вздовж дороги, яка веде зі Львова до Ужгорода через Самбір.
Спуск з урбаністичним пейзажемсанаторий Шале Грааль,
Австрійці мають невимовний сентимент до столиці Буковини. Сто років тому цей край називали Австро-Угорщиною в мініатюрі — така ж етнічна мішанина, таке ж нашарування культур та мов, які й сьогодні дуже чітко проглядають в архітектурі Чернівців. А от киянину окремі зони цього міста напевно видадуться схожими на столицю України — коли припустити, що Дніпро — це Прут, міст Патона — безіменний міст, який веде до Калинівського ринку, то Дніпровський узвіз справді буде схожим на «весь покритий зеленню» правий берег Прута. Є у Чернівцях і своя гора Щекавиця, але тут вона називається Цецино.
Так от, якраз на Цецино, не покидаючи міста, можна повноцінно займатися гірськими лижами. Торік тут, в спортивно-оздоровчому комплексі «Цецино», встановлено витяг. Крім лиж, відпочиваючі можуть взяти на прокат снігоходи та квадрацикли, чи позайматися в школі верхової їзди. Зрештою, мандрівникам варто піднятися на Цецино навіть без лиж — з вершини відкривається чудова панорама міста і навколишніх сіл. А з'їхати згори можна й на, скажімо так, спині. Був би сніг.
Гірськолижна структура в Чернівецькій області лише зароджується. Минулого року став до ладу витяг на перевалі Німчич біля міста Вижниця. Є інформація, що в цьому сезоні мали відкрити ще два витяги. З Чернівців до Вижниці ходять приміський потяг та автобуси.
Цього року початок гірськолижного сезону в Карпатах через відсутність головного компонента — снігу — трохи припізнився. А отже, у нас з вами все ще попереду, аж до Великодня. Приємного відпочинку!

Новий 2012-й рік зустріли на вершині Говерли (2060,8 м над рівнем моря), найвищій точці України, рівненці: Аскар Гіжиров (42 роки, пенсіонер МВС), Олександр Харват (44 роки, голова Рівненської обласної спілки фотохудожників), Володимир Сторожук (38 років, режисер), Олександр Новак (24 роки, викладач вузу) та Олександр Малий (25 років, робітник Рівненського заводу високовольтної апаратури). Спогади учасників цієї експедиції про те, як їм велося у новорічну ніч, що цілком могла виявитися для них останньою, пропонуємо увазі читача. Санаторий Весна Трускавец

Новак: Ідею зустріти Новий рік на Говерлі я виношував майже три роки. Коли вона, так би мовити, дозріла, я звернувся до Аскара, з яким неодноразово бував у гірських походах. Йому вона одразу сподобалася, а згодом до нас приєдналися інші.
Отже 30, грудня ми прибули на приватний туристичний притулок сім'ї Бузак в урочищі Козьмещик. На посту аварійно-рятувальної служби села Лазещина, де ми відмітилися, нам сказали, що погода на Новий рік не найкраща — передбачається дощ та мряка.
Гіжиров: Зранку 31 грудня ми привітали іменинника Сашу Новака і, коли десь опівдні дощ змінився на мокрий сніг, вирушили на підкорення Говерли. Дорогою зустрілися з групою львів'ян, які вже поверталися з вершини. Від них ми дізналися, що вона вкрита льодом, та ми до цього були готові. У кожного були «кішки», лижні палиці та льодоруби. Ми піднімалися на гору, падав сніг, але не настрій.санаторий Шахтер
Сторожук: Так, настрій мені не псувало навіть те, що мій одяг, м'яко кажучи, не був розрахований на таку погоду. Спасибі друзям, які скинулися «з миру по нитці голому на сорочку».
Малий: Хоч я й був наймолодший у команді і мені бракувало досвіду зимових сходжень, але не відставав від товаришів.
Гіжиров: На вершину ми піднялись вже у сутінках. Дув несильний південний вітер. Ми поставили два намети за залізобетонною стелою з протилежного від вітру боку виходами на північ. Закріпили палатки за допомогою льодорубів і лижних палиць. Зібралися в наметі іменинника — Олександра Новака і, попивши гарячого чаю, домовилися зустрітися знову за півгодини до Нового року. Повертаючись до своєї палатки, ми з Володею Сторожуком побачили, як на вершину піднялися хлопець і дівчина — приємно було зустріти наших земляків із міста Сарни — Ігоря та Оксану. Прийшли вони просто, щоб «відмітитись», і після склянки гарячого чаю пішли вниз. Вони цілком могли виявитися останніми, хто нас бачив.
Сторожук: Було приблизно одинадцята вечора. Я собі дрімав, вітер погойдував намет, ніби пливеш на човні. Аж раптом — крик Аскара в самісіньке вухо: «Прокидайся, бо, мабуть, з намету тент зірвало!». Відкриваю очі — наді мною схилився справжнісінький Дід Мороз. Обличчя, борода Аскара заліплені снігом. Вітер дув зі страшною силою, і сніг потрапив в намет крізь вентиляційний отвір, повністю засипавши наші спальники та всі речі. Тут я, мабуть, зрозумів, що відчуває корабельний пацюк, домівка якого починає тонути. Я виліз із аварійного намету, прихопивши тільки спальник. А навкруги — суцільний екстрім: темрява, шалений вітер, сніг, мороз.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья), І я сам — «без ансамблю». Пальці на руках скоцюрбилися і задубіли, бо рукавиці залишились в наметі. Тент з намету не зірвало, лише порвало одну штормвідтяжку. Спробував застібнути блискавку на виході — пальці миттєво примерзли до бігунка.
Гіжиров: Чесно кажучи, мій намет не був розрахований на такий екстрім. Через особливості конструкції вентиляцію та тент можна було закрити тільки ззовні. А сніг всередину намету потрапив тому, що вітер уночі змінився з південного на північний!санаторий Алмаз
Притуливши карімат до входу, цілу ніч відбивав атаки вітру. На всяк випадок я готувався до аварійного спуску, але тільки тоді, якщо б витримали пластикові дуги намету і вітер порвав би його на шматки. В іншому разі я не міг би з нього вийти. Адже, ставлячи палатки, ми зв'язали їх між собою. Якщо б я вийшов зі своєї і вчасно не перерізав мотузки, палатка одразу виконала б роль парашута і потягнула би моїх друзів униз. Отож, взувшись в черевики і пристебнувши до них «кішки», просидів півночі, через що й відморозив собі два пальці на нозі.
Свого часу великий полярник Р. Амундсен зауважив: «До холоду звикнути неможливо». І я це відчув на собі, як кажуть, на всі «сто». Аби не заснути та не замерзнути, вирішив попити кави. Відкопав з-під снігу свій газовий примус, зняв рукавицю, і балон миттєво примерз до руки. Довелося з неабияким зусиллям і шкірою відривати його.
Новак: Мушу додати, що незатишно було всім. Пориви вітру сягали десятків метрів за секунду, температура впала до -15 градусів за Цельсієм. Сторожук пояснив нам, що трапилось, і залишився в нашому невеликому наметі. Тепер ми були змушені були розташуватися вчотирьох «валетом». За ревом та стогоном вітру не чули один одного. Заховалися в спальники з головою і спілкувалися між собою за допомогою мобільних телефонів, що не завжди вдавалось.
Гіжиров: Я теж пробував додзвонитись до товаришів, але в Новорічну ніч мережа мобільного зв'язку, звісно, була перевантажена. Тому в ті короткі миті, коли пориви вітру стихали, ми просто перегукувались. Відстань між наметами складала близько двох метрів.
Харват: Так, я кричав: «Аскар!» і чув у відповідь лише оптимістичне: «Живий!».санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Новак: В ту ніч усі поморозили кінцівки, пальці в рукавицях мерзли, їх всередині роздувало і доводилось постійно хухати то на одну, то на іншу руку. Та я вважаю, що ми ще легко відбулися.
Гіжиров: На щастя, вдатися до край-нього заходу — покинути вершину — не довелося. Він геть не гарантував би, що ми спустимося живими і здоровими. Адже в темряві запросто можна було вийти на карнизи, які загрожували обвалитися, та ще й могло зверху накрити лавиною.
На світанку я почав відкопувати речі та пакувати їх в рюкзаки. Мій спальник, хоч і пуховий, всередині закрижанів. Я мусив ламати його, як фанеру, об коліно. Коли виліз із намету, був вражений красою новорічного світанку. Хоча мороз і посилився, а вітер так і не вгамувався, на небі не було ні хмаринки. З першими сонячними променями вершина заграла золотим сяйвом. Сфотографувавшись на пам'ять, поспішили донизу.
Харват: Я, наприклад, остаточно повірив, що ніч позаду, коли вдруге побачив схід сонця. Не дивуйтесь, тому що перший світанок був на вершині. Другий застав нас під час спуску на кордоні лісу, коли сонце зійшло над Говерлою.санаторий Женева Я намагався знімати цю красу на відеокамеру, проте вона замерзла. Виручив лише старий механічний «Nikon», з об'єктива якого, щоправда, довелося зішкребти товстенний шар льоду.
Згодом, коли ми зустріли третій схід сонця, камера відтанула, і у нас на згадку залишився коротенький фільм, який ми одностайно назвали «Не віднесені вітром».
Малий: Якби ви бачили вирази облич туристів з притулку, коли Аскар повісив біля грубки величезний шматок криги, схожий на спальник! А потім вибивав із термоса пакетики чаю, які теж стали льодяниками. Коментарі, як кажуть, зайві.
Гіжиров: Авжеж, похід видався нелегким, проте ніхто не жалівся, не скиглив. Ми пересвідчились, на що здатні, і я вдячний всім, хто був поруч зі мною. Взагалі треба додати, що це були наші збори перед поїздкою на Кавказ, де на нас чекали не менш складні випробування при сходженні на Ельбрус (5642 м). Так що Новий рік на Говерлі став для нас своєрідною школою виживання в екстремальних умовах високогір'я.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
А тим, хто вирішить пройтися нашими слідами, хочеться сказати: пам'ятайте що зимова Чорногора — то не Кримський курорт. До неї треба дуже ретельно готуватися і зайвий раз не ризикувати.

Михайло Анатолійович Паскар (команда «Буковина-карт», місто Новоселиця Чернівецької області) перед стартом зовсім не хвилюється. Все звично і трохи нудно: перевірка механіками моторів, клацання фотоапаратів, нерви тренерів та родичів. Останні хвилини до перегонів спадковий картингіст проводить, стрибаючи на одній ніжці по старих шинах. Михайлу Анатолійовичу п’ять з половиною років, і він є наймолодшим учасником фестивалю «Технопарк кам’яного періоду — 2007», який пройшов в Кам’янці-Подільському з 19 по 22 квітня. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Кортеж для королев
Навіть учасниці традиційного конкурсу «Міні-міс Поділля», що теж увійшов у програму фестивалю, — і ті віком від шести до 12 років. Позмагатися за корону міні-королеви краси приїхали дівчатка з Хмельницького, Іллічівська, Косова, Вінниці, Коломиї. Звичайно, не обійшлося і без маленьких кам’янчанок. В нелегкій боротьбі (учасниці страшенно хвилювалися, забували слова і плуталися між розкиданими на сцені мотоциклетними колесами) перемогу виборола дев’ятилітня Надія Супріган з Вінниці... Маленьких королев зустрічав під стінами БК кортеж байкерів та розкішний «Horch» 1937-го року. Вояж містом в такому автомобілі та з такими охоронцями викликав у міс захват. Перехожим, до речі, теж сподобалося.санаторий Шахтер,
…Все інше збирало переважно чоловічу аудиторію, що й зрозуміло: фестиваль мав на меті об’єднати технічні види спорту.
Вже відкриття фестивалю було багатообіцяючим: мотошоу відомих фрістайлерів, багаторазових рекордсменів Книги рекордів України, киян Юрія та Іллі Михальчиків. Юрій перелітав на своєму Suzuki над кількома новенькими автомобілями, а його 10-річний син стрибав через три вогняні кільця, так ще й вся мотобольна команда «Поділля» слухняно лягла під колеса мотоцикла Михальчика. І залишилася жива...
Мотокрос, ралі чи мотобол?
Найголовнішою подією «Технопарку» був перший етап чемпіонату України з авторалі, на який прибуло 36 екіпажів з Києва, Одеси, Калуша, Ужгорода, Донецька, Дніпропетровська, Львова та Дніпродзержинська. Змагання з авторалі з 1999 року відбуваються неподалік Кам’янця, в кар’єрі цементного заводу, що знаходиться на Товтровому кряжі1 між селами Вербка і Привороття.санаторий Алмаз,
…Багато заходів відбувалися одночасно.
Переважна більшість глядачів вибрала мотобол, що й зрозуміло. Кам’янець — місто давньої мотобольної слави, команді «Поділля» вже 29 років, вона неодноразово здобувала звання чемпіона України, а зараз просинається від летаргійного сну. І хоча перемога цього разу дісталася команді «Антрацит» (місто Кіровське, Донецька область), «бронза» кубку — теж почесно. Незмінний капітан «Поділля» Володимир Даниляк був визнаний кращим гравцем змагань.санаторий Женева
...Вечорами потрібно було вирішувати, чи слухати на Вірменському Ринку львівську групу «Каліч-блюз», чи податися на вали Старої фортеці, в табір байкерів, на рок-н-рольну вечірку. Конкуруючі майданчики «врубали» звук якнайгучніше, аби заглушити один одного. В результаті Старе місто здригалося від такого нечастого в цих місцях року...санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Сонячне проміння переломлюється у воді і додає каменям на дні соковитості кольорів. З-під дна човна випливає табунець невеликих рибок і зникає під берегом на глибині. Навздогін їм падає щось яскраво блакитне — за мить крихітна пташка кольору весняного неба підіймається вгору зі сріблястою здобиччю в дзьобі. Пливемо зеленим коридором поміж високими пагорбами: старезні дерева полощуть у ріці свої корені й віти, з них майже до самої води звисають ліани плюща. Це — не Амазонка, це — Лімниця.

Нетиповий екскурс в історію
Сплав по Лімниці є лише частиною нашого маршруту. Подорож починається в місті Галич (Івано-Франківська область) екскурсією музеями та визначними місцями давньої княжої столиці. Після цього перебираємося в село Мединя, звідки проходимо рафтом 25 кілометрів по Лімниці, до місця її впадіння в Дністер. Власне водну частину мандрівки урізноманітнюють зупинки і короткі прогулянки на Сокільські скелі, в урочище Діброву, до Галичиних печер… Зупинимося на найцікавіших моментах подорожі.санаторий Карпаты,
Галицький центр туризму, під егідою якого проходить сплав, пропонує оглянути історичні та архітектурні пам’ятки в національному заповіднику «Давній Галич». Про них ми вже писали у попередніх числах журналу1, тому цього разу віддаємо перевагу приватному музею братів Переклітів.
Художники, керамісти, затяті археологи-аматори Ігор і Петро Перекліти влаштували в одній з кімнат свого будинку невеликий краєзнавчий музей. Його експозиція розповідає про культури і держави, які народжувалися, розквітали і вмирали впродовж багатьох тисячоліть на берегах Лімниці й Дністра. Санатории Трускавца У вітринах під склом зібрані фрагменти гончарного посуду — від культури лінійно-стрічкової кераміки (кінець VI тисячоліття до н.е.) і трипілля (середина V тисячоліття до н.е.) до Княжої доби (X-XIIІ століття). На стендах поруч викладені наконечники списів і стріл — рештки зброї періоду ранньої бронзи (ІІІ тисячоліття до н.е), а також частини знарядь праці доби Комарівської культури (XV cтоліття до н.е.). На почесному місці — керамічні люльки і кахлі (XII-XVII століття). Експонати можна не тільки оглянути, але й потримати в руках...
До борсуків у гості
У селі Мединя, санаторий Шале Грааль на березі Лімниці, розкладаємо і помпуємо рафт. Після короткого інструктажу спускаємо човен на воду. Бр-р, холодна — плюс п’ять градусів. Босі ноги нашого капітана Миколи Хрептика, керівника Галицького центру туризму, у воді одразу червоніють і вкриваються «сиротами» — він притримує човен, доки у нього завантажуються гребці. Нарешті відчалюємо. Розуміємо, що мусимо вправно орудувати веслами — нікому не хочеться пірнати.
Півтора метра під кілем. Гребок, ще гребок — і ми вже на середині ріки. Можна віддатися на ласку течії й роздивитися довкола. В урочищі Вербівці на лівому березі запланована наша перша зупинка. Незадовго пристаємо до берега і верболозами виходимо на стежину. Стежка не проста, а туристична — стовбури дерев уздовж неї позначені широкими червоно-синіми смугами. Маршрут «До Галичиних печер» починається в селі Темирівці і проходить територією Галицького національного природного парку.
Метрів триста, перед тим, як повернути в ліс і нагору, стежка йде вздовж ріки, супроти її течії. З берега видно спини риб, які купчаться в ямах.
...Назва кам’яної гори (скеля Борсуків), що має висоту приблизно 15 метрів, невипадкова. На її схилі справді живе борсуча родина. Протоптана тваринами стежина веде до широкого входу в глибоку нору. Обережно, щоби не сполохати звірків, проходимо їхнім шляхом. Корені одного з дерев добряче підриті й обгризені. «Ми принципово не втручаємося в життя лісу, навіть померлі дерева не прибираємо», — пояснює пан Володимир. Чи не тому нам зустрілися у Вербівцях дві неполохані сарни, які спокійно паслися на галявині. А от дикий кабан, почувши людей, дав драла з калюжі, в якій приймав грязеву ванну.
Сакральні кручі
Над водою стелиться запах розквітлих верб, серпантин ріки виводить човен на околицю села Сокіл. Хвилі розбиваються до п’ятдесятиметрової кам’яної стіни. Сокільські скелі — друге місце нашої зупинки. З тяжкою бідою долаємо водокрут і пристаємо до берега нижче.
Щоб вийти на вершину санаторий Карпаты, скель, проходимо урочищем Діброва. Цікава місцина, зовсім незле було би «зависнути» тут на довше. Еколого-пізнавальна (також промаркована) стежка веде дібровою повз лісовий ставок до кургану — тут в 30-х роках минулого століття археолог Ярослав Пастернак відкрив поховання ранньої доби бронзи. Незадовго виходимо до джерела, за переказами — цілющого...
Вапнякова товща Сокільських скель знаменита печерами. Спускаємося в одну з них: з ущелини, глибиною три метри, під гору веде вузький лаз. Щоби пройти далі, потрібне спорядження. Ліхтар вихоплює з темряви вирубані в стінах «карнизи». Припускають, що тут жили монахи-схимники.
...І знову — в човен. Решту водного шляху проходимо майже без весел. Русло Лімниці після Сокільських скель глибшає, а течія стає швидшою. Щоправда, з дна здіймаються камені, тому треба бути готовими маневрувати. Пливемо каньйоном, затиснуті поміж зеленими схилами. Санатории Трускавца Прислухаємося до криків дроздів і зябликів, видивляємося в ріці рибу. Сполохали чапель, які рибалять на мілині. А ось іще одні рибалки — місцеві дітлахи тягнуть проти течії браконьєрські снасті. Підбираємо сіті і витягаємо їх з води — кілька рибин врятовано…
Можливе продовження
...Нарешті Дністер. У місці, де перемішуються води двох річок, ширина водного плеса перевищує 30 метрів. Ріка тут ділиться на два русла: мілкіше йде прямо, глибше різко повертає праворуч. Проходимо п’яті санаторий Шале Грааль по рахунку перекати і випливаємо у передмістя Галича. На місці, де колись була княжа пристань, причалюємо до берега — подорожі кінець, сушіть весла.
…Ми — у селі Залуква. На березі просто над нами видно похилені до ріки старі нетипові надгробні плити. Це кладовище, на якому збереглися поховання XVII століття — остання домівка місцевої караїмської громади.
Караїми жили в Галичі понад сім століть і залишили по собі унікальні пам’ятки матеріальної культури. На галицькому кладовищі похований видатний караїмський поет Захарія Абрагамович, автор тексту пісні, яка стала гімном цього народу. Рукопис поезії зберігається в Галичі, в Музеї караїмської історії та культури (будинок № 33 на майдані Різдва Христового).

Життя горян завжди було суворе та важке, але оточене дивовижними за красою ландшафтами. А їх ужитково-декоративне мистецтво тісно пов’язане з цим складним побутом, воно відображає цю гірську естетику і відзначається яскравою самобутністю. санаторий Женева З усього різноманіття його проявів і тепер найбільш трудомістким та примхливим ремеслом вважається гончарство. А виготовлення кахлів — це особливий його різновид.

Піч зі святими та грішними
Гуцульська кахляна піч — рідкісне в народному мистецтві поєднання в одному виробі архітектурного, живописного та декоративного начал. Здається, все життя гуцула розписане в цих кахлях, тут сплелися дійсність та вигадка, проза повсякдення та запальність народних забав, релігійна тематика і військове буття. Колись кахляні печі були ледь не в кожному гуцульському селі, щоправда, у заможних горян, бо дозволити собі таку розкіш міг не кожний.
У печі послідовність викладених Санатории Трускавца кахель підпорядкована певному ритмові, що підкреслюється своєрідним завершенням з фронтонів і кутовими прикрасами над комином. За словами мистецтвознавця Катерини Каркадим, заввідділу Коломийського музею народного мистецтва, розписані кахлі обов’язково ставилися зверху донизу згідно зі значимістю сюжетів. Перший ряд згори, безумовно, найважливіший. У центрі майже завжди був святий (в гуцулів — Миколай Чудотворець). Він вважався оберегом, до нього зверталися з різними проханнями. Обабіч розташовувалися кахлі з релігійним сюжетом, соціальної чи державної важливості, скажімо, із зображенням церкви, дзвонів, австрійського двоголового орла. Праворуч і ліворуч — зображення побутових сцен: орач з люлькою, мисливці, що вирушили на полювання... І ось вам, до речі, приклад гуцульського гумору — один мисливець везе іншого на тачці, а той, котрого везуть, тим часом стріляє у якусь птаху.
У другому ряді на печі розташовувалися кахлі з зображенням того, що давало гуцулам можливість жити у складних гірських умовах. Тут обов’язково мав бути баранчик, який давав одяг, тепло, їжу. Доволі часто на пічних кахлях зображали музик; вони грають на скрипці, на сопілці і дуже рідко — на трембіті. Гуцул не був би гуцулом, якби, розписуючи кахлю, не згадав про наслідки відвідин шинку — чоловік повертається додому, а жінка вже чекає з топірцем у руці, демонструючи, хто в домі господар...
П’єц1 для цісаря санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Олекса Бахматюк — син гончаря — перейняв основи ремесла від батька, з яким жив у Старому Косові, а розпису вчився у молодого, але вже відомого Петра Баранюка. Він не тільки виклав існуючі до нього сюжети, збагативши їх цікавими подробицями, а й створив багато нових, витворивши таким чином дивовижну повість про життя людини в горах. Його гуцул з люлькою в роті везе на тачці свиню, його мисливець стріляє у птаха, котрий дзьобає дах двоповерхового панського будинку. Його панок (бо в чоботях) чи гуцул (бо з вусами) оре двома кіньми, а над їхніми головами цвітуть великі соняшники. Два Бахматюкові солдати наставили один на одного рушниці, а між ними будинок, висотою їм по плечі.
Твори Олекси Бахматюка експонувалися на виставках, викликали незмінні зацікавленість та захоплення. Дослідник Давид Гоберман у своїй книзі «Гуцульщина — край мистецтва» описує випадок, коли імператор Франц Йосиф, побачивши зразки Бахматюкових кахлів на коломийській промисловій виставці 1880 року, замовив йому розписну піч, яка незабаром була зроблена та відправлена до Відня. На тій же виставці Олекса отримав золоту нагороду…
Знамениті й анонімні
А неподалік Косова, у селі Пістинь, створювалася своя школа, яку пов’язують з династією трьох поколінь Зінтюків, і перш за все з найстаршим з них — Дмитром. Його роботи характерні контрастами, протиставленнями та гіперболічністю форм, в них відчувається міцність і конструктивність композицій...
Косів та Пістинь визначили основні риси гуцульської кераміки. І хоча їх майстри послуговувалися загальновідомою технікою — гравіруванням з наступним покриванням роботи свинцевою поливою — кожен з них мав свої таємниці та секрети, свою технологію випалу, не кажучи вже про творчий почерк, який проявлявся у нюансах кольорів та відтінків, різноманітті геометричних та рослинних мотивів, своєрідності композиції та розміреності ліній і форм.
Але оскільки майстри трималися відособлено, послуговуючись у роботі допомогою переважно членів родини, то твори гончарів минулого здебільшого анонімні, за винятком Олекси Бахматюка, Петра Кошака та ще кількох, які підписували свої роботи. Мистецтвознавці дотепер часто сперечаються щодо належності певних робіт тому чи іншому майстрові...
Коломийська школа
Наша розповідь була б неповною без згадки про коломийську кераміку, яка має свою чітко виражену самобутність. Катерина Каркадим каже, що найдавніші кахлі, які до нас дійшли у великій кількості, — це, безумовно, кахлі коломийські. Бо, по-перше, саме тут були поклади найкращої глини — за нею приїжджали возами з Косова. По-друге, місто було відкрите для мандрів і мандрівників, мало своєрідне культурне середовище. Санатории Трускавца
...Уяву про характер коломийських розписів дають зразки з колекції музею, виконані, найімовірніше, Войцехом Словіцьким, який створив печі, рідкісні за красою та витонченістю: цікавим є його трактування людських фігур і незвичайні прийоми кольорових рішень.
Саме в Коломиї 1876 року була відкрита крайова гончарна школа, відповідно обладнана, з викладачами-європейцями, які давали учням академічну освіту...
За словами Романи Баран, заввідділом гончарства музею, найяскравішим представником когорти випускників коломийської школи є Петро Кошак, який після її закінчення жив і працював у Пістині. Його кахлі рафінованіші і спокійніші, з них життя не б’є, а розмірено і невпинно струменить.
Неоцінені шедеври
Загалом наприкінці ХІХ століття на Гуцульщині працювали понад 100 гончарів-кахлярів. санаторий Женева Вони постачали свої вироби не тільки у всі гірські села, а також в Галичину та на Буковину, багато творів потрапило до сусідніх країн — Румунії та Польщі. Але з часом індивідуальне кахельне гончарство занепало, поступившись промисловим цехам. У наш час, вочевидь, говорити про відродження цього виду народного мистецтва не доводиться. Хоча і в Коломиї, і за її межами є родини прекрасних майстрів, які займаються керамікою, роблять на замовлення печі, які є сюжетними копіями відомих творів чи оригінальними авторськими роботами...
Коломийська мисткиня Галина Вінтоняк, котра працює у «Художньому салоні» поблизу музею, зізнається, що людей, які люблять народне мистецтво, багато, а от тих, хто мають його взірці в своїй хаті, — дуже мало. Наразі такі декоративні кахлі купують хіба що туристи-поляки, для яких це мистецтво звичне та знайоме. Загалом же іноземні гості змітають з полиць сувенірні матрьошки, бо, виявляється, чули про них неодноразово, а от про кахлі — ні...
Погоджується з думкою, що ми недостатньо санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) пропагуємо свої надбання у світі, і коломийський колекціонер Іван Вишиванюк. Колекціонуванням він займається шість років і переконаний, що гуцульські кахлі мали б виставлятися на найпрестижніших аукціонах світу. Якщо про косівську кераміку хоч трохи знають, то про коломийську — нічого...

Бурштин сьогодні — це передовсім промисловий центр, неподалік від якого працює найбільша на Прикарпатті теплова електростанція. Про Бурштин знають не тільки в Україні, а й далеко за її межами, адже Бурштинська ТЕС зараз під’єднана до європейської енергосистеми й забезпечує електроенергією частину Європи. Та, як це не дивно, причини перетворення маловідомого провінційного містечка у знане місто краю  санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),слід шукати не лише в минулому столітті, коли зводилася Бурштинська ТЕС, а й у всій його 500-літній історії.

Візуальні орієнтири
Коли подорожуєш північною частиною Івано-Франківщини, санаторий Женева навряд чи заблукаєш серед скупчення сіл, розташованих на пагорбах з пласкими вершинами й пологими схилами. Майже звідусюди з Рогатинського, Галицького, частини Калуського й Тисменицького районів у погожу днину видно орієнтир — витяжні труби велетня енергетики Прикарпаття Бурштинської ТЕС. Найвища з них має висоту 250 метрів, тож разом із шлейфом білого, а іноді й чорного (бо не завжди проходить фільтрацію) диму видніється на десятки кілометрів. Однак з наближенням до цього «чуда» радянської доби дає відпочити окові чиста гладінь Бурштинського штучного моря — одного з найбільших і наймальовничіших гідрологічних об’єктів краю. На відміну від більшості морів світу, воно має свій рік і навіть день народження. У жовтні 1964 року бульдозеристи перекрили русло Гнилої Липи і вода почала заповнювати котлован, який копали цілий рік майже шість десятків бульдозерів, грейдерів, ГАЗів та МАЗів...
Із північного сходу до рукотворної водойми прилягає унікальна ботаніко-географічна зона — Касова гора. У 1975 році її визнано комплексною пам’яткою природи загальнодержавного значення. Найбільша цінність цієї території — її буйна рослинність. Реліктовий трав’яний покрив цього природного об’єкта досліджували понад півсотні експедицій. Учені стверджують, що тут збереглися деякі види рослин кінця третинного періоду, які можна знайти лише в заповіднику Асканія Нова та Стрілецькому степу Курської області. Десять видів рослин занесені до Червоної книги України.
Таємниці історії
...Дослідники запропонували п’ять версій пояснення топоніма Бурштин, кожна з яких має свої «за» і «проти». Найбільш правдоподібною видається геологічна. У підручнику з геології і мінералогії, виданому у Львові в 1912 році, можна прочитати про знахідки янтарю (бурштину) у цій місцевості. Урочище, де найчастіше зустрічалася скам’яніла санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец), живиця жовтого кольору, назвали Бурштиновим. У кінці XVI століття на цю місцину переселилися жителі зруйнованого татарами чи природною стихією Нового Села (вперше в історичних джерелах згадується у 1436 році). Власник Бурштинового домігся від короля привілею для біженців. У монаршій грамоті населений пункт вже іменувався Бурштином.
...Найбільше зусиль для його піднесення доклав коронний гетьман Речі Посполитої Микола Синявський. Він домігся для нього Маґдебурзького права, у 1554 році запросив сюди мешканців Львівщини, спорудив перший дерев’яний замочок. Хоча він і знаходився на рівнині, все ж був неприступним, бо з трьох боків його оточувало болото Гнилої Липи.
Новий власник — коронний інстигатор (прокурор) Польщі Павло Беное — успішно продовжив розпочату справу, перетворивши місто у потужний торгово-промисловий центр Прикарпаття. Обсяги продажу продукції в Бурштині у першій половині XVIII століття втричі перевищували товарообіг Станіслава (нині обласного центру Івано-Франківськ)...
Граф Ігнатій Скарбек зробив Бурштин центром культурно-освітнього життя. В унікальній пам’ятці архітектури — палаці Скарбеків-Яблоновських, зведеному за проектом, аналогічним проекту Львівського драматичного театру — власник міста зібрав величезну колекцію творів живопису, скульптури, художнього скла тощо. Гості бурштинського палацу могли оглядати картини таких відомих художників доби Ренесансу як Рафаель, Ян Ендер, Ян Хреститель Лампі-старший, Йозеф Грасс, Елізабет Віже-Лебрен, Франческо Альбані... Майже сім гектарів площі навколо палацу займав ботанічний парк із рідкісними деревами, мальовничими водоймами. У парку був вольєр для пташок, що за розмірами дорівнював двом селянським хатам.
На початку ХІХ століття у Бурштині кілька років мешкав син всесвітньо відомого композитора В.-А. Моцарта — Франц-Ксаверій. Він організував тут перший світський хоровий колектив і активно пропагував музичне мистецтво.
Сакральні святині санаторий Женева
«Візитною карткою» Бурштина здавна були його сакральні святині, побудовані на кошти колишніх власників: костел, церква, монастир сестер милосердя, каплиця-усипальниця.
У старій частині Бурштина, за адресою вул. Бандери, 64, знаходиться найдавніша споруда містечка — костел Святої Трійці. Споруджений він у 1774 році за сприяння власниці міста, побожної діяльної дідички Юлії Жевуської. Майже десять років ним опікувалися ченці ордену тринітаріїв, які займалися викупом в’язнів-християн із турецької неволі. А тоді святиня перейшла до римо-католиків...санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),
Каплиця-усипальниця родини Скарбеків-Яблоновських є типовим для архітектури класицизму кінця XVIII століття меморіальним комплексом. Зведена вона у 1813 році на замовлення графа Ігнатія Скарбека. Тут поховані його донька й дружина, а також знайшли свій останній спочинок кілька князів Яблоновських та сам граф Ігнатій Скарбек...
Третьою за давністю архітектурною пам’яткою Бурштина є церква Воздвиження Чесного Хреста. У церковній літературі вона довгий час датувалася 1802 роком. Однак влітку 2002 року під час реконструкції храму, знімаючи обшивку зі старої маківки будівлі, майстри знайшли запечатану сургучем старовинну пляшку, прив’язану з трьох боків до дерев’яного каркаса. У пляшці виявили записку із текстом польською і латинською мовами. Тут зазначалося, що церкву побудував у 1824 році власник міста граф Ігнатій Скарбек...санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец), 
Нова кров старого Бурштина
У 40-х роках ХХ століття селище втратило міський статус, а на початку 60-х років — статус райцентру. Однак у заплавній долині Гнилої Липи розпочалося спорудження потужної електростанції, останній блок якої запустили у 1969 році.
Сучасне архітектурне обличчя міста вималювалося в першій половині 1970-х років. Тоді в Бурштині звели цілий ряд житлових будинків, споруд культурного призначення. Селище вдвічі збільшило свою територію і втричі кількість населення. Фінансові вливання дозволили відродити колишні організації й установи, одночасно постали й нові підприємства. Кардинальних змін зазнала інфраструктура. Але у 80-x роках інтерес столичного керівництва до Бурштинської ДРЕС згас, внаслідок чого припинилося санаторий Женева фінансування недобудованих об’єктів. Кризові явища в економіці до краю загострили соціально-економічні проблеми. Однак в роки незалежності «зануртувала нова кров» в жилах старого Бурштина і місто зуміло піднятися на наступний виток у своїй історії — розбудуватися, повернути собі статус міста...

У невеликих західноукраїнських містечках життя особливе. Тут майже ніколи не побачиш надмірного поспіху, зайвої суєти. Натомість панує спокій, розмірений ритм життя. Приїхавши сюди, можна відпочити душею, насолодитись спілкуванням із новими людьми, відкрити, зрештою, інший, ніж у мегаполісі, світ. Тим більше, якщо це містечко на Закарпатті. Санаторий Весна Трускавец І для любителів інтелектуального туризму воно може здатися не менш привабливим, ніж той же Ужгород чи Мукачеве. Мова йде про Виноградів.

Невелике місто з великою історією
Коли побуваєш у таких містах, як Виноградів, починаєш розуміти, наскільки розважливими й мудрими були наші далекі предки, якщо вибирали собі для постійного проживання такі місцини. Тут є все життєво необхідне: повновода ріка Тиса, переважно рівнинний рельєф, каміння для будівництва житла і потужних укріплень. І чи не найголовніше — благодатний клімат, яким Виноградів завдячує відомій Чорній Горі, що здіймається над містом і захищає його від холодних північних вітрів.
Сам Бог велів вирощувати тут виноград. І праця людей щороку винагороджувалася щедрими урожаями. Відтоді місто асоціювалося саме з виноградниками та виноградом. Місто одержало свою першу назву Севлюш (від угорського «севлевш» — виноградне), а з 1946 року — Виноградів — від благородної культури.
…Назва Севлюш вперше з’являється у 1262 році, коли Іштван V надав містечку права вільного королівського міста. Монарша грамота містила такі важливі для тих часів привілеї, Санатории Трускавца як проведення щотижневого торгу та ярмарку у визначні свята без оподаткування, право на будівництво млинів, вільне користування дорогами і безперешкодну торгівлю в межах Угорського королівства. Барони чи великі магнати селилися в Севлюші лише зі згоди місцевих жителів. Городянам надавалась можливість вирощувати виноград, виробляти і продавати вино. Система міських привілеїв одержала назву «Севлюське право». Воно стало настільки престижним, що пізніше його намагалися здобути й інші поселення — Хуст, Вишково, Тячів, Довге Поле.
Наприкінці XIV століття місто втратило статус королівського, перейшовши у магнатське володіння. Декілька століть ним володіла заможна родина Перені, представники якої незабаром прибрали до рук і весь Угочанський комітат. Саме в цей період постали найефектніші пам’ятки, якими Виноградів може сьогодні похизуватися: кам’яний замок, вишуканий палац та пишні сакральні споруди… Жахливе горе спіткало городян у серпні 1717 року, коли Севлюш був захоплений кримськими татарами. Два довгі дні ординці грабували місто, а потім, пересвідчившись, що нічого цінного не залишилось, підпалили. Однак Севлюш вкотре зумів відродитись. А далі вихором промчалися цілі століття, коли знане раніше в усьому королівстві місто побувало поперемінно у складі Австро-Угорщини, Чехословаччини, Угорщини, УРСР...
Дві твердині на одне місто
Найдавнішою зі збережених споруд Виноградова є старовинний замок. Його мальовничі руїни височать на одному з уступів Чорної Гори, велетенські масиви якої простягаються на околиці міста. Може, ця твердиня і не є близьким сусідом вокзалу, однак мандрівку Виноградовим варто починати саме з неї. Інші атракції нехай ненадовго зачекають. (До слова, від залізничної станції декілька разів на день вирушає вузькоколійний потяг до Хмільника на Іршавщині. Подорож займе небагато часу і залишить хороші враження).
Проходимо центральною площею Миру повз численні храми, минаємо чепурний палац магнатів Перені, що стоїть уже зовсім неподалік від замку. Хаотичне кам’яне громаддя, яке немов нависає прямо над міськими хатинами — це і є Виноградівська фортеця.
…У 1399 році король Жигмонд Санаторий Весна Трускавец Люксембурзький за вірну службу подарував Севлюш магнатові Петеру Перені, який відзначився у боротьбі з турками, зокрема у битві біля болгарського Нікополя у 1396 році. Грамота містила також дозвіл відбудувати старий зруйнований замок. Через декілька років, у 1405-му, Петер Перені отримав у володіння і замок Нялаб у Королевому. Ось так на зламі ХІV–XV століть родина Перені стала власником Угочанського комітату і майже чотири століття володіла цим краєм.
Севлюський замок було відновлено. І сьогодні за залишками руїн можна судити про те, що твердиня мала форму чотирикутника з масивними квадратними кутовими вежами. До замкового комплексу входили основне ядро, костел і каплиця.
…У середині XVІ століття нащадок Петера Перені Ференц прийняв протестантство, зрадив австрійського цісаря Фердинанда та перейшов на бік трансільванського князя Яноша Жигмонда. Подальше перебування монахів-францисканців у родинному гнізді Перені виразно суперечило новим релігійним переконанням Ференца, тому у 1556 році їх вигнали з замку-монастиря. Мощі Капістрана новоявлений протестант наказав викинути з обителі…
Народні легенди оповідають власні версії про вигнання монахів із фортеці та її зруйнування. Одна з них згадує про прекрасну доньку барона Перені, яку підступні монахи-францисканці заточили у монастирські підземелля, де та з горя збожеволіла, а згодом померла. Дізнавшись про це, розлючений батько вигнав монахів і наказав зруйнувати монастирський храм разом із замком — оплотом ченців. Відтоді, коли у зруйнованих мурах по ночах виє вітер, здається, що то плаче нещасна дівчина...
Доля «не пошкодувала» твердині й після зруйнування. Залишений напризволяще, замок заростав чагарниками, продовжував занепадати. Чимало фортечного каменю місцеве населення використало для будівництва терас, на яких вирощують виноград. Про мальовничу місцину у високих кабінетах згадували лише тоді, коли до Виноградова навідувались кінематографісти, які зняли тут такі відомі стрічки, як «Табір іде в небо», Санатории Трускавца «Злива над полями», «Над Тисою»...
Пізніше родина Перені навернулася в католицизм і знову стала під стяги австрійських Габсбургів. Неподалік від замку магнати побудували нову резиденцію — розкішний палац у бароковому стилі, який ми оминули, прямуючи до замку. Тепер прийшла черга оглянути і його. Споруда постала у XVI столітті за згаданого вже Ференца Перені. Спочатку палац, в якому зараз господарює районний відділ освіти, слугував оборонною спорудою. Після перебудови у стилі бароко палац набув рис житлово-виставкових. У ньому зберігалась велика колекція живопису, багата бібліотека. Сюди частенько навідувалися поважні гості, відбувалися пишні бенкети. Найвідомішим власником садиби та представником роду Перені загалом став Жигмонд Перені, який увійшов у історію як борець за незалежність Угорщини від Габсбургів, активний учасник національної революції 1848–1849 років…
Виноградів сакральний та мистецький Санаторий Весна Трускавец
Чи не найімпозантнішою пам’яткою давнього Севлюша є готичний костел чернечого ордену францисканців, шпиль якого видно звідусіль. Поруч із ним — колишній монастир. Костел для простих городян виконував чимало функцій: тут молилися Всевишньому, біля нього збиралися для вирішення важливих справ. Існує здогад, що шпиль храму слугував ідеальним місцем для спостереження за довколишньою місцевістю, що дозволяло завчасно побачити ворога…
Ці храми у Виноградові найстарші за віком, однак далеко не єдині. У місті мирно співіснують «пліч-о-пліч» храми східного і західного обрядів, єврейська синагога. Місто завжди було поліетнічним — впродовж віків тут жили угорці, русини-українці, євреї, німці. Кожна нація мала власний храм. Така релігійна толерантність є властивою і сучасним мешканцям міста.
Виноградів може похизуватися не лише величною архітектурою. Із містом пов’язані долі багатьох знаменитостей, передусім митців. У 1889–1892 роках тут проживав відомий угорський композитор, піаніст і музикознавець-фольклорист Бела Барток (1881–1945). Саме у Виноградові відбувся перший виступ майбутньої знаменитості — першого травня 1892 року обдарований хлопчик санаторий Алмаз виступив на благодійному концерті у приміщенні комітатської управи, де виконав власний твір «Течія Дунаю»… Пам’ять про митця у Виноградові свято бережуть: встановлені бюст та меморіальні дошки, відкрито кімнату-музей, ім’я Бели Бартока присвоєно Виноградівській дитячій школі мистецтв.
Не менше прославив Виноградів знаменитий угорський художник Імре Ревес (1859–1945), який останні роки свого життя проживав і творив у цьому місті. У професіонала європейського рівня, полотна якого зберігаються в Ермітажі, Угорській національній галереї та інших знаменитих колекціях світу, вчилися живопису пізніше відомі закарпатські майстри пензля Йосип Бокшай та Адальберт Ерделі. Митець знайшов вічний спочинок у Севлюші на місцевому кладовищі…
Та красу у місті творили і продовжують творити не лише знаменитості національного чи світового рівня. Її можна побачити практично всюди: в численних пам’ятниках, у деталях оздоблення будинків та храмів, на різьблених мацевах місцевого єврейського кладовища... Необхідно лише навчитися частіше зауважувати її, більше любити й шанувати старі цікаві місця…
1 Домінія — певне володіння з містами та санаторий Алмаз селами, що належало великому феодалу або державі.
2 Комітат/жупа (укр. — жупа, угор. — varmegye, латин. — comitatus) — адміністративна та судова одиниця в Угорському королівстві, що була основою провінційного управління. Таку адміністративну систему, яка базувалась на «градській системі» слов’ян, створено в ХІ столітті. Центром комітату був замок. На чолі стояв призначуваний королем ішпан (наджупан). Назва Угочанського комітату походить від села Угоча, яке, ймовірно, знаходилось в околицях Виноградова.Санатории Трускавца

Мускат таїровський. Столовий сорт дуже раннього достигання. Виведений у 1958 році українським НДІ виноградарства і виноробства ім.Таїрова шляхом схрещування сортів Одеський ранній і Мускат гамбурзький. Районований на Закарпатті з 1989 року.
Ягоди чорні з темно-синім відтінком, вкриті густим пруїном. М'якоть з сильно вираженим мускатним ароматом. Санатории Трускавца,

Перлина Саба. Дуже ранній сорт виведений в Угорщині.
Ягоди жовтувато-зелені, з дуже приємним мускатним ароматом. Шкірка їстивна.

Іршаї Олівер(золотистий ранній). Виведений в Угорщині селекціонером Кочем Паулем щляхом схрещення сортів Пожані білого та Перлина Саба.
Ягоди золотистого кольору з мускатним ароматом. Шкірка товста, міцна.

Мадлен Анжевін. Дуже ранній, але мало поширений в умовах Закарпаття сорт. Виведений у Франції.
Ягоди зеленувато-білі з золотистим відтінком. Санаторий Весна Трускавец Шкірка тонка. М'якуш соковитий, без аромату.

Кардинал. Дуже ранній сорт. Виведений у Каліфорнії (США) Снайдером в результаті схрещування сортів Полум'я Токая і Альфоне Лавале.
Ягоди дуже великі, овальні, червоно-фіолетові. Смак ягід приємний, з легким мускатним ароматом.

Королева виноградників (Янтарний). Ранній сорт, виведений в Угорщині Селекціонером Матяшом Яношем шляхом схрещування сортів Королева Єлізавета і Жемчуг Саба. санаторий Женева
Ягоди дуже великі, різної форми, золотисто-янтарні. Шкірка тонка і досить міцна. Смак ягід приємний, мускатний.

Шасла. Дуже поширений високоврожайний приємний на смак столовий сорт. На Закарпатті та в інших виноградарських районах країни є основним столовим сортом. Виведений в Єгипті.
Ягоди середні, овальні, золотисто-зелені з коричневим загаром. У Шасли рожевої ягоди рожеві. У мускатної Шасли присмак мускатний. Шкірка міцна.

Чауш. Ранній столовий сорт, завезений з Туреччини.
Ягоди крупні, яйцевидні, овальні, зеленувато-білі з золотистим загаром, мускатним присмаком. Сорт нетранспортабельний, нестійкий до морозів.

Мускат гамбурзький. У світовому сортименті один з кращих за смаковими якостями чорний мускатний гарний на вигляд сорт. Виведений в Англії.
Ягоди великі напівовальної форми, темно-синього кольору. М'якуш з сильним мускатним ароматом.

Матяш Янош. Виведений угорським селекціонером Матяшем Яношом схрещуванням сортів Шасла фіолетова і Мускат Оттонель. Це чудовий мускатний столовий сорт високої якості.
Ягоди округлі, яскраво-червоні. Накопичують до 18% цукру.

Карабурну (Болгар, Афуз Алі). Походить з Малої Азії (Туреччина).
Ягоди дуже великі, зеленувато-янтарні, на смак приємні.

Молдова. Нещодавно завезений сорт молдавської селекції. Виведений способом гібридизації сортів Гузаль Кара і Сейв Віллар 12-375.
Ягоди великі, овальні, темно-фіолетові, з густим нальотом на поверхні. Шкірка товста, щільна, м'якуш м'ясистий, простого смаку.

Італія. Сорт виведений в Італії селекціонером Піровано шляхом схрещування сортів Бікан і Мускат гамбурзький.
Ягоди крупні, яйцевидно-овальні, жовтуваті. М'якуш із спецмфічним мускатним ароматом.
Сорт неморозостійкий, на Закарпатті вимерзає.

Технічні сорти

Трамінер рожевий. Високоякісний технічний сорт. Походить з Південного Тіроля (м.Трамін).Використовується для виготовлення марочного столового вина "Променисте" і десертного вина "Троянда Закарпаття". Служить відмінним виноматеріалом для шампанського.
Ягоди дрібні, округлі, яскраво-рожеві, з товстою шкіркою. М'якоть приємного смаку.

Каберне Совіньйон. Один з кращих червоних сортів світового сортименту. Виведений у Франції. Використовується для виготовлення марочного червоного столового вина "Оксамит України", а також червоних десертних вин.
Ягоди дрібні, округлі, темно-сині. М'якоть із своєрідним, трав'янисто-пасльоновим смаком. Сік безбарвний.

Бастардо магарацький. Виведений недавно інститутом виноробства і виноградарства "Магарач" шляхом схрещування Бастардо з Сапераві. Використовується для виготовлення марочних десертних і столових вин.

Мускат Оттонель. Ранній високоякісний сорт універсального використання. Походить з Франції. У насадженях області залишились окремі кущі.
Ягоди круглі, жовто-зелені з сильним мускатним присиаком.

Рислінг рейнський. Один з кращих технічних сортів винограду. Походить з Німеччини. Використовується для одержання марочних столових вин. Входить до складу шампанських виноматеріалів.
Ягоди середнього розміру, круглі, зеленувато-білі із золотистим відтінком на сонячному боці. Шкірка тонка, прозора, міцна, вкрита коричневими крапками. М'якуш приємного смаку, з тонким ароматом. Санатории Трускавца,

Рислінг італійський. Походить з Італії. Використовується для виготовлення марочного столового вина і шампанських виноматеріалів.
Ягоди зеленуваті, вкриті чорними крапками.

Сорок років Жовтня. Новий і мало поширений на Закарпатті сорт. Виведений Українським НДІ виноградарства і виноробства ім.В.Таїрова шляхом гібридизації сортів Копчак і Алікант Буше.
Ягоди середні, округлі, чорні. М'якуш соковитий з вишневим присмаком.

Леанка. Походить сорт з Угорщини. На закарпатті займає значні площі. Білий технічний сорт. Використовується для одержання столового марочного вина і шампанських виноматеріалів. В насадженнях є Леанка королівська.
Ягоди дрібні, з соковитим м'якушем, білі.

Мюллер Тургау. Походить сорт з Німеччини. Виведений шляхом гібридизації сортів Рислінг рейнський та Сільванер.
Ягоди жовто-білі з золотистим відтінком, товстошкірі. М'якуш соковитий, приємний на смак.

Липовина (Гарс Левелю). Походить з Хорватії. Високоякісний технічний сорт, використовується для виготовлення десертних і столових вин. Його площі на Закарпатті значно зменшено. Залишились окремі ділянки.
Ягоди середнього розміру або дрібні, округлі, зеленувато-білі, при повному достиганні жовтуваті.

Фурмінт. Сорт угорського походження (Токай). Збереглися невеликі площі цього високоякісного, урожайного білого технічного сорту. Використовується для виготовлення столових і десертних вин.
Ягоди круглі, зеленувато-жовті. Санаторий Весна Трускавец

Мускат пейцький. Сорт виведений в Угорщині. Високоякісний технічний сорт використовується для виготовлення високоякісних десертних вин.
Ягоди середньої величини, овальні, при достиганні світло-жовті, вкриті пруїном. М'якоть з добре вираженим мускатним ароматом.

Голубок. Сорт одержаний в Українському НДІ виноградарства і виноробства ім.В.Таїрова від обпилення сорту Північний сумішшю пилку сортів Сорок років Жовтня, Одеський ранній і № 17-54(Алікант Буше х Каберне Совіньйон).
Ягоди середньої величини, округлі, чорні з сильним восковим нальотом. М'якоть соковита. Сік інтенсивно забарвлений. Смак приємний з тонами чорної смородини і маку.

Ізабельні сорти

У виноградних насадженнях краю ізабельні сорти займають біля 70 %. Це сорти, які належать до виду Лабруска або гібридів Лабруска з іншими видами винограду. Вони мають специфічний "ізабельний" або "лисиний" присмак. санаторий Женева
Більшість американських гібридів, що культивуються на Закарпатті, відзначаються практичною стійкічтю проти морозів, філоксери та мільдью. серед них є сорти які заслуговують уваги за якість винограду.

Делавар рожевий. Один з кращих сортів ізабельної групи. На жаль, чистосортних його насаджень в області дуже мало.
Ягоди дрібні, світло-рожеві з міцною шкіркою. М'якуш дуже солодкий, приємний на смак. Сік безбарвний.
Сорт дуже хороший для пристінної культури і дачних ділянок. З нього можна виготовляти чудове вино в домашніх умовах. Взагалі сорт технічного напряму, але його можна використовувати і як столовий виноград. Особливо його люблять діти.

Делавар білий. На виноградниках області не дуже поширений. Це гібридний сорт американського походження. використовується як сировина для виготовлення вина і для споживання у свіжому вигляді.
Ягоди зеленувато-жовті із золотистим загаром на сонячному боці. М'якуш солодкий, приємного смаку, без ізабельного присмаку.

Отелло. Один з кращих червоних сортів американського походження. В насадженнях Закарпаття, на жаль, немає чистосортних насаджень.
Ягоди середньої величини, червоні з пруїновим нальотом. М'якуш з ізабельним присмаком. сік червоний.
Дуже хороший сорт для виготовлення червоних вин в домашніх умовах. Сік є добрим барвником вин. Виноград використовується також у свіжому вигляді.

Ізабелла (Вільдер). Займає великі площі. Культивується у всіх господарствах області. Низькоякісний американський сорт.
Ягоди чорні з синім нальотом. Трускавец санаторий Женева М'якуш слизистий, з характерним армоматом полуниць. Смак "ізабельний". сік безбарвний.
В домашніх умовах з нього виготовляють вино з оргінальним полуничним ароматом. Санатории Трускавца,

На Закарпатті поширені також міжвидові гібриди. Більшість з них одержано шляхом схрещування високоякісних сортів (Щасла, Алікант Буше, Сенсо з видами Вітіс рупертіс, Вітіс ріпарія). В області сортів цієї групи дуже мало (Аврора або Зайбель № 3279, Сасорош або Кудерк № 503). Виноград цих сортів низької якості.

Філоксеростійкі підщепні сорти винограду

Шляхом багаторічного добору стійких до філоксери підщеп відібрано кращі американські види і нові сорти, виведені схрещуванням кращих американських видів між собою та з європейськими сортами. На Закарпатті добре зарекомендували себе такі підщепні сорти: Ріпарія Глуар (Порталіс), Берландієрі х Ріпарія Кобера 5-ББ, Берландієрі х Ріпарія Телекі 8-Б, Берландієрі х Ріпарія Телекі 5-Ц, Ріпарія х Рупестріс 101-14, Солоніс х Ріпарія 1616, Ріпарія х Рупестріс 3309.

Все, що необхідне для перетворення виноградного соку у вино, - це простий і цілком натуральний процес закваски. Бродіння вина - це хімічне перетворення цукру в алкоголь і двоокис вуглецю. Крім того, в процесі беруть участь дріжджові мікроорганізми: вони живуть на шкірці винограду. Щоб вони вступили в "роботу", необхідно пошкодити виноградну шкірку. Тоді мікроорганізми починають впливати на цукор, який складає близько 30% м'якоті плоду. Результатом цієї взаємодії і є вино. санаторий Алмаз
За нормальних умов дріжджові мікроорганізми продовжуватимуть "працювати", поки цукор у винограді не перетвориться на алкоголь або поки рівень алкоголю у вині не досягне 15% від загального об'єму. В окремих випадках, коли виноград містить таку велику кількість цукру, що цей процес протікає природним шляхом, дріжджові мікроорганізми "виснажуються", і бродіння припиняється.
Бродіння можна зупинити і раніше: або шляхом додавання алкоголю або сірки, щоб підняти його рівень до 15% - обидві ці добавки "знешкоджують" дріжджові мікроорганізми, - або шляхом проціджування вина через спеціальний фільтр. Ці методи використовуються переважно при виготовленні солодкого вина.
Один сорт вина відрізняється від іншого головним чином сировиною - виноградом, що пішов на його приготування. Але різні закваски вина можуть визначати і всю решту відмінностей: між червоним, білим, рожевим, солодким, сухим або ігристим винами.

Вік вина
Кожне вино має свій дитячий вік, дитинство, юність і зрілість. Санатории Трускавца, Деякі вина не рекомендується вживати відразу після приготування - вони повинні бути витримані протягом певного періоду часу; інші ж, навпаки, хороші молодими. Багато вин покращують свої смакові якості протягом п'ятдесяти років. Ці вина вважаються більш престижними і цінуються вище. Чому ж існує підвищений попит на старе вино?
Велика частина білих, рожевих і просто недорогих вин будь-якого кольору повинні вживатися молодими. Такі вина не витримують. Найцінніше в них - свіжість і гострий, міцний аромат. Молоде вино дозволяє повною мірою відчути смак свіжого винограду. Воно містить весь комплекс елементів: кислот, цукру, мінеральних речовин, фенолу і таніну. Хороші вина містять цих речовин більше, ніж ординарні, а відмінні вина більше, ніж хороші. Саме набір цих речовин забезпечує вину смак і аромат.
Але необхідний час, щоб ці елементи, спочатку витягнуті з винограду, а потім щоб вступили в процес бродіння, злилися в гармонійне ціле і утворили те, що по аналогії з квітами називається букетом. Отже, для отримання букета вина необхідний час і кисень.
Дуже активний контакт з киснем веде до збільшення шкідливих бактерій у вині. З другого боку, встановлено, що невелика кількість кисню абсолютно необхідна для дозрівання вина і що кисень повинен впливати на вино поступово, малими дозами. В пляшці з вином його повинно буди рівно стільки, скільки необхідно для процесу дозрівання вина, який триває роки.
Кисень в багато разів прискорює дозрівання вина, але якщо його вміст в пляшці перевищує норму, вино починає псуватися.
Було з'ясовано, що навіть те вино, яке ретельно оберігається від взаємодії з повітрям, має нагоду абсорбувати кисень: по-перше, через бондарну клепку, а по-друге, при зціджуванні. Якщо вино розливається по бочках і починається окислення, то дерево теж впливає на весь процес, бо містить танін і ванілін, які додають вину аромат ванілі. санаторий Женева,
Сучасні винарі звертають особливу увагу на якість деревини, з якої виготовляються бочки, оскільки вони додають вину специфічний аромат і смак. Американський дуб додає вину або віскі солодкість, пряність і гостроту. У французькому регіоні ліс росте поволі, зате поставляє деревину, яка серед винарів вважається першокласною. Дуби з холодних лісів Балтики мають низьку пористість і підходять для отримання тонких і ніжних запахів.
Якщо світле вино залишається в бочці на термін вище за норму, воно починає швидко темніти, зникає його свіжий фруктовий смак, воно стає сухим, прісним. Те ж саме вино, розлите в пляшки після зберігання в бочці близько року або навіть менше, зберігає смак і аромат високоякісного винограду, і може зберігатись ще декілька років. У минулому багато вин знаходилися в бочках набагато довше, ніж це було необхідно, - часто просто через відсутність попиту. В пляшках ці вина зберегли б свій аромат значно довше, але пляшки тоді коштували дуже дорого.
Абсолютно по-іншому йде процес "дорослішання" вина в пляшці. Це - пряма протилежність витримування в бочках. Замість того щоб абсорбувати кисень, вино поступово втрачає його. Життя всіх складових частин вина в пляшці залежить від дуже маленької кількості кисню між вином і пробкою. По мірі використання кисню запас виснажується.  санаторий АлмазБіле вино містить дуже мало таніну і карболові кислоти. Вино поступово темніє, і у міру того як збільшується термін витримки, поліпшуються його смакові якості. Завдяки присутності кислот у вина з'являється пікантний, пряний аромат.
Якщо в червоному вині головним зберігаючим елементом є танін, то в білому довге збереження забезпечується високою кислотністю. Білі вина з достатньою кислотністю можуть зберігатися так само довго, як і червоні.

Питання, яке завжди хвилює справжнього цінителя вина: "Коли вино досягає своєї оптимальної зрілості?". Якщо особливий шик вина полягає в його свіжості, ароматі і смаку фруктів, немає ніякого змісту зберігати їх, якщо тільки ви не задалися метою з'ясувати, що відбувається з вином, коли воно втрачає свіжість.
Французький термін vines de garde використовується для позначення вин, які повинні довго витримуватися, перш ніж будуть готові до вживання. Найвідоміші з вин, що довго витримуються, - це бордосські вина. Попереднє покоління займалося їх виробництвом з таким розрахунком, щоб вони зберігалися мінімум сім або вісім років, а частіше - п'ятнадцять.
Сучасне вино - не таке терпке. Це досягається за рахунок таніну. Таке вино повинно бути випите ніяк не пізніше, ніж років через п'ять після закваски.
Яке вино вибирати - старе або молоде - справа смаку. Англійці, наприклад, прихильники вина з довгою витримкою, а ось французи не чекають навіть, поки вино як слід вибродить.
Загальні рекомендації з цього питання вельми розпливчаті: вино краще всього вживати після витримки строком від п'яти до п'ятнадцять років. Будь-яке вино із збору певного року має свою власну шкалу часу.
Вирішальними чинниками є зрілість і концентрація. Витримані вина проходять через декілька етапів під час дозрівання. Тривалість кожного етапу - сама непередбачувана річ у всьому процесі виробництва вина. Графік, що ілюструє поліпшення смакових якостей вина, може спочатку стрімко зростати, потім впасти різко вниз, потім знову злетіти до колишніх висот і знову опуститися. Він може навіть займати одну і ту ж позицію протягом декількох років. Графік для того ж вина із збору іншого року може підійматися вгору дуже поволі, йому може бути потрібно вісім або дев'ять років, щоб досягти плато, і ще десять років, щоб зсунутися на міліметр.
Навіть через двадцять років майбутнє вина остаточно не визначено. Існують вина, які перебувають в положенні рівноваги цілими декадами. А є і такі, яким витримка протягом якогось певного терміну йде на користь, а потім вони різко втрачають свою свіжість і гостроту, стають прісними і позбавленими смаку.

Температура вина
Ніщо так не впливає на смак вина, як його температура. І дуже холодне, і тепле вино однаково неприємні. Санаторий Весна Трускавец
Наш нюх сприйнятливий до випаровувань. Червоне вино володіє більшою молекулярною масою, ніж біле. Тому воно менш летюче - випаровування відбувається повільніше і в менших кількостях.
Чим більша молекулярна густина вина, тим вище повинна бути температура, щоб почався процес випаровування. Світле вино може розцінюватися як біле вино; навіть будучи холодним, воно володіє дуже високою летючістю. Багато червоних вин повинні бути спочатку зігріті до кімнатної температури, а потім до ще більш високої, коли людина гріє келих в руці, і, нарешті, температура підіймається ще вище, коли він впливає на вино губами і диханням. Тоді складні складові червоного вина починають випаровуватися. Як очевидне виключення із загального правила можна розглядати звичай французів подавати червоне бургундське більш холодним, ніж червоне Бордо.
Холод також потрібен для дуже солодких вин - він як би врівноважує їх пряну соковитість. Хоча в холодному вигляді солодкі вина пахнуть не так сильно, як в теплому. Чим більше цукру міститься у вині, тим сильніше його потрібно охолоджувати. Можна охолодити солодке вино до дуже низької температури, а потім дозволити йому поволі нагріватися, потягуючи його маленькими глотками. Взагалі, коли ви п'єте вино маленькими глотками, то набагато гостріше відчуваєте його букет.
Довести до правильної температури біле вино простіше, ніж червоне. Найпоширеніший спосіб - холодильник, але можна також скористатися відерком з льодом і водою (не обмежуйтеся одним льодом). Лід можна приготувати в морозильній камері, помістивши туди поліетиленовий пакет з водою.
Високі пляшки вина слід поміщати у відерко шийкою вниз на декілька хвилин, щоб в першу чергу охолодилося вино в шийці пляшки.
Довести до потрібної температури червоне вино складніше. Якщо ви тільки що дістали його з льоху, вам буде потрібно декілька годин, щоб при звичній кімнатній температурі нагрівати його на десять або дванадцять градусів.
Найраціональніший спосіб швидко зігріти червоне вино - це спочатку перелити його з пляшки в графин, потім поставити у воду, температура якої досягає 21 °С. Крім того, непогано б було спочатку трохи підігріти сам графин.

Як дегустують вина
Дегустувати - це значить уважно спробувати продукт, якість якого хочеш оцінити. За допомогою органів чуття визначити його зовнішній вигляд, смак і запах, намагаючись виявити його недоліки і достоїнства.
Познайомившися з етикеткою, слід, перш за все, звернути увагу на колір вина, на його прозорість і блиск. Визначення якості вина - це не тільки оцінка його зовнішнього вигляду і, головне, його смаку; тут важливі і запах (аромат і букет) вина, і його типовість. Хімічний аналіз грає, звичайно, важливу роль у визначенні достоїнств вина, але якість, як раніше, так і зараз, визначають за допомогою органів чуття, тобто органолептичним методом.

П'ять показників вина Санатории Трускавца, (прозорість, колір, букет, смак, типовість) оцінюються за допомогою зору, нюху, смакових відчуттів, пам'яті. Останнє дуже важливе для дегустатора-професіонала. Порівняння дегустованого зразка із стандартом, визначення умов його виробництва можливе лише за наявності натренованої смакової пам'яті. А це припускає багаторічний досвід.
Проте можна сказати, що інструменти для визначення якості, тобто дегустації, у всіх однакові - очі, ніс, рот.
У вині знайдено більше 500 ароматичних речовин. Запахи, викликані ароматичними з'єднаннями, класифікуються на:
- фруктові (чорна смородина, малина, яблука...);
- квіткові (троянда, шипшина...);
- рослинні (трава, сіно...);
- емпіричні (грінки, смажена кава, смажений мигдаль...).
Ці запахи слід оцінити органом нюху в два етапи:
- понюхати вино без збовтування в келиху (перший запах);
- потім понюхати після обережного збовтування (другий запах).

Аромат вин відчувається, і коли вино знаходиться в роті. Фактично, слизисті ротової і носової порожнини зв'язані в роті, і запах, таким чином, відчувається так званим внутрішньоносовим шляхом, але він не повинен бути спутаний із смаком.
Смакові сосочки язика дозволяють відчути чотири основні смаки: солодкість, солоність, кислотність і гіркоту. Коли вино знаходиться в роті відчувається також в'язкість, округлість, м'якість, свіжість або теплота. Всі ці відчуття дегустатор повинен висловити, для чого існує досить багатий і виразний словник, наприклад:
терпке - вино грубе, різке, дає відчуття шорсткості. Це відноситься до червоних, дуже молодих вин;
деревне - вино, запах якого є наслідком витримки в дубових бочках;
хмільне - вино, що містить підвищений відсоток спирту, "що б'є в голову";
щільне - одночасно повне, густе, з високим змістом спирту;
квіткове - вино має запах квітів (троянди, фіалки...);
фруктове - вино з ароматом фруктів (чорна смородина, малина, вишня...), а у червоних вин - аромат персиків, абрикос, сливи;
легке - вино, що має мало тіла і низькоспиртозне;
урівноважене - гармонійне вино;
бархатне - вино ніжне, маслянисте, дає відчуття м'якості в роті;
дратівливе - вино кисле, але без агресивності;
зелене - вино з підвищеною кислотністю або дуже молоде, ще не готове;
тіло - вино густе, з високим змістом алкоголю, екстрактних речовин і добре забарвлене, при випробуванні воно як би заповнює весь рот;
букет - ароматичні речовини, які з'являються в процесі дозрівання вина в бочках або пляшках.

Як подавати вина
Те, як подають вино, чи дотримують при цьому які-небудь звичаї і умовності етикету, звичайно, не позначається на достоїнствах самого вина або його недоліках. Проте дотримання деяких правил може збільшити задоволення, яке доставляє пляшка хорошого вина.
Різноманітність келихів і караф на столі - це не просто необхідність, але і можливість одержати естетичне задоволення від напою, що п'янить. Відомо, що під різне вино подаються різні келихи - таким чином можна зайвий раз підкреслити унікальність того або іншого напою, його своєрідність.
Одна з основних відмінностей між келихами - розміри. Вони повинні бути не дуже великими, проте достатньо місткими, щоб середня порція вина наповнювала їх тільки на одну третину або наполовину. Скло, з якого зроблений келих, повинне бути не кольоровим, а прозорим, щоб домінувало забарвлення вина. Келихи для вина повинні бути чистими, протертими до блиску і не мати яких-небудь запахів (чистячого засобу, наприклад).
Добре мати нагоду порівнювати вина одне з іншим. Тому до столу варто подавати не один вид вина, а декілька, хоча б два.
Якщо спочатку подавати молоде вино, то достоїнства старого з'являться перед цінителями більшою мірою. Біле вино відтіняє гідності червоної, сухе вино - солодкого. Але пускати ці комбінації у зворотному напрямі не рекомендується: наприклад, сухе біле вино, подане після червоного, не справить належного враження.
Питання, в яких кількостях подавати вино, зовсім неоднозначне. В звичній пляшці міститься шість келихів вина (середніх розмірів, наповнених на одну третину). Якщо ви плануєте легку закуску, то одного келиху на людину буде цілком достатньо, але якщо збираєтеся влаштувати святковий обід, то п'яти-шести келихів на людину не буде дуже багато.
Півпляшка вина (наприклад, один келих білого вина і два келихи червоного) на людину - порція, прийнятна з будь-якого приводу. У будь-якому випадку, плануючи кількість вина, враховуйте в першу чергу обставини і характер майбутнього обіду, час, протягом якого він протікатиме, і т.д.
Якщо у ваші плани входить тривале гуляння, то пляшка вина не буде занадто великою порцією для однієї людини. Золоте правило для всіх, хто чекає гостей: будьте щедрими, але ненав'язливими.
За святковим столом все має значення, кожна дрібниця.

Є правила, які непогано знати кожному.
Перш за все: вино, подане не до ладу, не до свого блюда або не належної температури, втрачає багато своїх достоїнств.
Всі вина можна розділити на три категорії:
- що збуджують апетит (аперитиви), які вживаються перед їжею: мадера, херес, вермут;
- що вживаються під час обіду або якої-небудь трапези: столові вина;
- вина, які п'ють після їжі, - десертні.
Марочні вина, білі і червоні, хороші на званому обіді, банкеті - вони посилюють урочистість обстановки.
Ординарні їдальні білі і червоні вина вживаються частіше за інші і можуть подаватися при будь-якій трапезі.

Вдома вина краще зберігати в прохолодному місці і обов'язково в горизонтальному положенні. Тому що, якщо пляшка знаходиться у вертикальному положенні, пробка швидко підсихає, починає пропускати повітря - і вино, особливе столове, стає гірше.
Добре, якщо вдома зберігається декілька пляшок витриманих старих вин: вони завжди додадуть столу елегантність. В старих винах, як правило, утворюється осад, який може випасти на дно пляшки або утворити на стінках своєрідний наліт, так звану "сорочку". Якщо осад або "сорочка" достатньо щільні, пляшку ставлять на стіл обережно. Якщо ж осад легко підіймається, вино краще заздалегідь перелити в іншу пляшку і, природно, повідомити про це гостей, назвавши рік урожаю і марку колекційного вина.
Білосніжна скатертина, живі квіти, кришталеві фужери чудово поєднуються з винами різних кольорів і відтінків і з нарядною грою шампанського. В такій обстановці вино стає кращою прикрасою столу, створює святковість і урочистість.
Відвіку склалися певні правила розміщення чарок, келихів, фужерів на столі. Бажано поставити перед приладом декілька місткостей, залежно від того, в якій кількості і які напої будуть подані до столу. Чим міцніший напій, тим меншого розміру повинні бути келихи і чарки. Санатории Трускавца,
Ставити їх можна по прямій лінії або півколом перед тарілкою, починаючи справа, від якнайменшої до більшої. Спочатку - маленька чарка, для найміцніших напоїв. Потім більше, для міцних виноградних вин - мадери, портвейну, хереса. Поряд, ліво, - фужер для мінеральної води. Потім - келих для білого столового вина, келих для червоного столового вина і, нарешті, келих для шампанського. Якщо немає відповідного повного комплекту келихів і чарок, краще всього підійдуть для будь-якого вина прозорі безбарвні келихи з ніжками середнього розміру. Можна наливати в них і коньяк, але не більше ніж на третину келиху.
Вина марочні подаються на стіл в пляшках з незайманим заводським оформленням. Пляшки рекомендується ставити на стіл заздалегідь відкритими - для того, щоб вино "подихало" і краще проявило свій характерний смак і букет.
Ординарні, тим більше молоді вина можна подавати на стіл в глеках або графинах. Заповнювати їх потрібно на три четверті об'єму, інакше важко розливати вино по келихах.
Шампанське відкривають тільки за столом і відразу розливають.
Вина наливають в келих не менше ніж на одну третину і не більше ніж на половину. Тоді зручно взяти келих в руку і злегка його обертати для більш повного відчуття аромату напою.

Щоб оцінити вино по гідності, правильно поєднуйте його з блюдами. Блюда від цього тільки виграють.
Отже, перед їжею, для збудження апетиту, - аперитив.
Білі столові вина - до закуски, легких м'ясних і рибних блюд.
Натуральні сухі, напівсухі і напівсолодкі вина добре поєднуються з овочевими блюдами.
Червоні столові підходять до баранини, телятини, дичини, домашнього птаха, шашлику, плову, буженини.
Херес або мадеру добре подавати також до м'ясного або курячого бульйону. санаторий Женева,
Горілку і віскі подають до солоних, пряних і жирних блюд.
Пиво - до солоної риби, сиру, м'ясних блюд.
Коньяк - до чаю, кави.
Лікерні, десертні вина, солодкі марки шампанського рекомендуються до десерту - кондитерських виробів, фруктів, кави, мороженого. Шампанське можна подавати і до легкої закуски - сиру, сухому прісному печенню, мигдалю, іншим горіхам. Шампанське сухе і напівсухе можна пити як на початку, так і в продовженні обіду, вечері, а також на десерт.

При сервіровці святкового або банкетного столу, коли вибір вин достатньо широкий, дотримуйте їх послідовність: слабкоалкогольні столові подавайте перед міцними, марочні - після ординарних, червоні - після білих.
Узявши в руки келих і почавши пити, не розмовляйте. Якщо вас в цей час про що-небудь запитають, поставте келих на стіл, а потім відповідайте.
Кожний гість п'є стільки, скільки хоче.
Вино знову наливають в келих, коли він вже порожній. В недопитий келих наливати не треба, оскільки гість може угледіти в цьому примушення. Келих гостя, що тимчасово вийшов з-за столу, не наповнюють.
Чоловік піклується про те, щоб у поряд сидячої пані в келиху було те вино, якому вона віддає перевагу.
Вино наливають з правої руки сидячого. Пляшку при цьому тримають всією рукою, приблизно на рівні етикетки, прагнучи не нахиляти її різко, щоб не збовтати можливий осад, а шийка пляшки не повинна упиратися в край келиху.

КЛАСИФІКАЦІЯ ВИН
У різних країнах може бути різна класифікація вин. Санаторий Весна Трускавец
Вина залежно від способу виробництва ділять на натуральні і спеціальні. Натуральні вина можуть бути шипучими. Вина натуральні і спеціальні можуть бути ароматизованими. Як натуральні, так і спеціальні вина можуть бути контрольованих найменувань за походженням.
За вмістом спирту і цукру виноградні вина підрозділяються на:
- натуральні - сухі, сухі особливі, напівсухі і напівсолодкі;
- спеціальні, які бувають сухі, міцні, напівдесертні, десертні і лікерні.
Вина залежно від якості і термінів витримки підрозділяють на молоді, без витримки, витримані, марочні і колекційні. Початком терміну витримки вважають 1 січня наступного за урожаєм винограду року.
За кольором виноградні вина підрозділяються на білі, рожеві і червоні.

Краєзнавство Закарпаття
Мінеральні води Закарпаття, що можуть використовуватись з лікувальною метою, представлені 62 основними родовищами, які були визначені на основі розвідувальних робіт, проведених Берегівською геологічною експедицією, гідрогеологічними групами об'єднання "Закарпаткурорт", Українського НДІ курортології. За даними першого Санатории Трускавца Кадастру мінеральних вод України (1996) із 205 родовищ МВ, що освоєні в Україні, 39 (19%) - на території Закарпаття. Вивчення фізико-хімічного складу МВ виявило, що практично не існує "унікальних" вод. Усі води можуть бути розділені на певні класи та групи. За своїми властивостями виділяються аналоги тих чи інших вод.

У загальному, по Україні переважають сульфатні, за ними хлоридні натрієві води, а в Закарпатті розташовані основні запаси вуглекислих гідрокарбонатних натрієвих вод та гідрокарбонатних вод інших типів. У той же час сульфатні води - рідкісні для Закарпаття.
За газовим складом основна частина МВ Закарпаття - вуглекислі (75,0%), азотні та азотно-метанові (18,0%), сульфідні (7,0%).

Відомо, що в певних геологічних умовах можуть формуватися тільки МВ відповідного хімічного складу. Це зумовило специфіку розповсюдженості МВ і на Закарпатті.

Вживаються міжнародні та національні назви типів вод. санаторий Шахтер, Міжнародну групу складають типи вод, основними представниками яких є високоцінні, характерні, загальновідомі та добре вивчені родовища МВ тих чи інших країн. Національні групи типів вод даються в кожній країні для найбільш характерних її представників, а для окремих типів вод вказується подвійна назва - міжнародна й національна.

Типова приналежність Закарпатських МВ на сьогодні така:
група гідрокарбонатних натрієвих представлена 6 типами - Диліжанський, Саірме, Боржомі*, Віші, Поляно-Квасівський, Криниця, Санатории Трускавца
хлоридно-гідрокарбонатних (гідрокарбонатно-хлоридних) натрієвих - 6: Малкінський, Джавський, Єсентуки-17, Бюкксек, Сойминський, Анкаван, Арзні;
гідрокарбонатних, кальцієво-магнієвонатрієвих (нарзанів) - 4: Кукінський, Дарасун, Ласточкінський, Келечинський;
хлоридних натрієвих - 9: Стара Руса, Гайдусобосло-Охінський, Наугейм, Тбіліський, Усть-Качка, Єреванський, Усольський, Вайракейський, Хадиженський.
санаторий Алмаз Трускавец Група сульфідних вод включає 2 типи - Кемері-Сергіївський та Серноводський; миш'яковистих - 2 типи: Ля-Бурбуль та Синєгірський. Є також 2 типи кремнистих вод - Пірінейський-Кульдурський та Ужгородський.

Таким чином, серед МВ Закарпаття - 11 вод міжнародних типів та 4 типи вод Закарпатського походження - Поляно-Квасівський, Сойминський, Келечинський, Ужгородський (всього представлено 32 типи МВ).

Однак, пропонуючи такий принцип визначення типових вод слід зазначити, що в міру подальшого вивчення та збільшення числа МВ, кількість характерних типів буде поступово збільшуватися. З'являтимуться нові найменування типів вод, спочатку національні, частина яких в подальшому може набути міжнародного значення.санаторий Шахтер,
Визначення типу МВ має першочергове значення при розробці методики їхнього лікувального використання, яка проводиться не окремо для кожної води, а для даного типу МВ.