Не лиш свята, але й будні нашого народу були позначені великою достойністю та пошаною до всіх і всього, що його слід шанувати. Попри всі недостатки наших селян, відома й замітна чистота й охайність їх хат та краса їх навіть скромної обстановки. Приміщування святих образів на почесному місці в хаті, на покутті та прикрашування їх рушниками, квітами, "голубами", відразу вказувало на глибоку побожність господарів.Санаторий Весна Трускавец,
Хто входив у хату, в першу чергу "покланявся святим образам". Та й привіти поміж людьми, при зустрічі і відході, були врочисті та повні пошани до людей: "Гість в дім — Бог в дім! Милости просимо — сідайте! Не погордіть нашим хлібом-сіллю!" — "Ідіть з Богом та нас не забувайте!" А на дорозі здоровилося кожного, навіть чужого, прохожого привітом:санаторий Шахтер, "Слава Ісусу Христу", з відповіддю "Слава на віки". Коли ж зустрічали кого при роботі, особливо при жнивах, привіт був: "Дай Боже щастя", з відповіддю "Дай Боже і вам". Споживання кожної щоденної їжі при родинному столі було започатковане цілим обрядом запросин, бажання "смачного" і закінчене подякою Богові й господині. Всі ці звичаї вказували на високу культуру нашого народу, а через те й високий рівень його міжлюдських взаємин. Ніщо не зможе нас зберегти краще, ніж плекання цих гарних, сповнених символіки звичаїв у наших родинах та товариських колах і їх дбайливе передавання наступним поколінням.санаторий Алмаз
Маємо свідчення, що навіть наші в'язні в совєтських концентраційних таборах притримувалися відкрито наших народних звичаїв і цим збуджували подив та пошану своїх співв'язнів.
Знаємо теж, що в Україні сьогоднішні свідомі українці, звичайно люди високоосвічені, не зважаючи на переслідування, плекають наші старовинні звичаї. Відома світлина спільної коляди чільних представників наших дисидентів.Санатории Трускавца Леопольд Ященко зі своїм хором "Гомін" старався увести в життя обрядові пісні, українські святкування і звичаї. Це видалося "небезпечним" владі і... хор розв'язали. Щораз частіші бувають спонтанні святкування старих народних свят, Коляди, Купала тощо. А що віри в Бога, найприкметнішої нашому народові, ніхто й ніяк убити не зможе, на це маємо подостатком доказів, згадуючи хоч би творчість таких визначних наших письменників, ян Олесь Бердник, Ігор Калинець, Микола Руденко, які народилися й виховалися в большевицькому режимі.санаторий Алмаз
Стародавні українські звичаї настільки гарні, змістовні й надто дорогі нам, щоб могли заникнути. Щораз нові покоління перебирають їх за свої і, практикуючи їх, продовжують і розвивають найкращі традиції нашого народу. Мистці черпають із них надхнення, а діти вчаться поважати й подивляти в них скарби духа свого народу.санаторий Шахтер,
Небезпека тільки в тому, що ми можемо втратити зв'язок із цим джерелом нашої духовости. Тому й про це мова, пригадка, щоб цього не сталося. Особливо жінка-мати в родині покликана зберігати все духовне добро, яке передали нам наші предки. Тим нашим Матерям, що свідомі свого великого обов'язку, присвячую цю скромну працю.

Дуже багато причиняється до закріплення родинних чуттєвих зв'язків вшановування в означені дні в році поодиноких членів родини. Наше неукраїнське середовище звичайно відзначає у стандартний спосіб дні народження кожної особи. Ми ж, згідно християнської традиції, повинні радше вшановувати дні святих, що їх імена носимо, отже іменини. Кожний календар скаже нам, коли чиї іменини припадають., Санаторий Весна Трускавец
Іменини — це не лиш пошанування іменинника, але й свято його патрона. Кожний святий заслужив собі на вінець небесної слави якимись визначними прикметами характеру й вчинками, і хто носить їх ім'я, повинен їх наслідувати. Це варто пригадувати іменинникам, а особливо батькам, коли їх діти ще малі.санаторий Алмаз
Звичайно, що найкраще починати святкування іменин і для іменинника й для зібраної його родини — участю у Богослуженні, відправленому в його наміренні.
Іменини старших: батьків, дідів, чи інших старших родичів, це чудова нагода вказати дітям на пошану до старших та обов'язок вдячности супроти них. Дарунки від дітей, виготовлені власноручно, чи то придбані за самостійно заощаджені гроші, напевно будуть найкращим виявом вдяки батькам і опікунам за їх любов та труди. Не треба теж забувати про виголошені гарною українською мовою привіти-побажання, чи листи з бажанням тим іменинникам, що живуть далеко. Це одна з багатьох нагод показати дітям, що знання української мови в їх житті необхідне.санаторий Шахтер,
Знову ж іменини дітей кожного віку, це нагода батькам та старшим спрямувати зацікавлення дитини в належному напрямі, відповідними дарунками, чи це буде українська книжка, чи заплачена мандрівка в українському товаристві, чи спортовий виряд — все це повинно дати не лиш волю забаганкам дитини, але й допомогти її ростові й розвиткові.
А іменинова забава — це нагода батькам допомогти дитині входити в товариство українських дітей, а опісля в гурти молоді, що, як ми вже згадували, веде до знайдення собі товариша життя у тому ж товаристві. А нам відомо, наскільки це важливе.санаторий Шахтер,
Ще слід згадати, що іменинника вітають нашим традиційним "Многая літа", а ніколи чужими, хоч би навіть перекладеними на українську мову.
Є ще одні "загальні" іменини, які прийнялися в нас може і під чужим впливом, але з уваги на свою велику виховну вартість здобули собі повні права в наших традиціях: це День Матері, друга неділя місяця травня. Наша Дитяча й молодеча преса, організації та школи притримуються того звичаю. Концерти з нагоди Дня Матері, виконування за неї в її день всієї домашньої роботи та багато інших способів для вигадливих, вдячних дітей — це ті традиції, що творяться на наших очах і певно колись перенесуться й в Україну, туди, де цього святкування не знають.санаторий Алмаз

Поза календарним циклем свят є ще події в житті людей та родин, що не зв'язані з якоюсь окремого порою року, але мають своє велике й переломове значення. Це народження, одруження, смерть. Довкруги них маємо особливо багато різних обрядів та звичаїв, бож мова тут не лиш про життя та добро одиниць, а й цілої родини-роду. Від числа його членів, від добре дібраних подруж, залежало його життя, добробут та живучість. А хто вмирав, залишався далі в роді і відроджувався в нащадках. Тому й був звичай надавати дітям імена померлих предків. І як ми бачили, покійних членів роду споминали й "гостили" при нагоді кожного більшого свята в році. санаторий Шахтер,

НАРОДЖЕННЯ

Поява кожного нового члена роду була великою й радісною подією для всіх. Тільки ж на матір і дитину, слабих у той час та безпомічних, чигало багато небезпек, від злих сил та від людей. "Нечистий" міг навіть забрати матері дитину та підкинути свою. Тому треба було їх належно охороняти, і це робила баба-повитуха. Вона була не лиш помічницею породіллі, але й жрицею, яка вводила нову дитину у члени роду. Та всі її завдання зовсім відпадають, коли сьогодні діти народжуються переважно в лічниці і там мають точні приписи, як обходитися з ними.Санатории Трускавца, в
Але після повороту матері й дитини додому можна багато чого доповнити. Наприклад, гарний звичай, що дитині кладуть у головах хліб — знак життя, та ніж — на оборону перед злом.Санатории Трускавца
Христини зате вже зовсім у руках батьків. Їх старалися влаштувати якнайшвидше, ще навіть того самого дня, бо перед христинами мати не сміла кормити дитя. Це знов виконують тепер тільки в випадках небезпеки життя дитини, що христять її зразу. Та з цього нам вказівка, щоб не проволікати з христинами, а хлаштувати їх якнайшвидше. Хресних батьків запрошував зараз же у день народження батько, заходячи до їх хати та обмінюючи з ними бохонець хліба.
Установи хресних батьків вимагає не лиш стародавній звичай, але й Церква.санаторий Шахтер, Між хресними та рідними батьками постає певне споріднення. Куми вважаються ніби членами одної родини. Також і діти їх належно поважають, не забувають відвідати вперше зі святою вечерею, зі свяченим чи з засіванням.
Гості, які сходяться на христини, приносять у хату хліб, сіль та овочі — знаки добробуту. Нума приносить кілька метрів білого полотна — це обрядове "крижмо". Ним покривають дитину під час хресту, а опісля шиють із нього білля дитині.
Гостина після христин — річ самозрозуміла, не лиш у нас. Із замітних звичаїв — прощаючи гостей, мати роздає "виноград", тобто варені яблука й грушки, а також, на пам'ятку, "квітки" — китички із колосків, зілля та калини.санаторий Алмаз
Цікавий наш традиційний обряд "пострижин", тобто першого стриження волосся дитині. Не раз роблять це зразу при христинах, не раз пізніше, аж до п'ятого року життя. Дитину саджають на вивернений вовною вверх кожух — знак повноти й добробуту. Хтось, дуже часто власне хресний батько, витинає їй по жмуткові волосся над чолом, над потилицею та над обома вухами. В давнину був для хлопців теж обряд "посадження на коня", бо ж чоловік мав бути лицарем-войовником і вміння їздити на коні було його основною вмілістю.санаторий Алмаз,
Всі ці обряди — це введення дитини в життя і в родину, та охорона перед "злом".

Важно знайти границю між весняними та літніми святами. Зелені Свята, що тісно лучаться з весняним Великоднем, вже припадають, властиво, на початок літа, бо першим літнім святом вважають свято Юрія, (6 травня). Святий Юрій — це мученик за Христову віру в перших віках християнства. санаторий Женева Тому, що був він лицарем-полководцем, постала між християнами легенда про його переможну боротьбу зі змієм-людоїдом та визволення прекрасної царівни. Святому Юрієві приписують теж опікунство над звірятами, над купцями, над військом і зокрема над молоддю (він же є й опікуном організації молоді "Пласт").
У народному календарі зі святом Юрія лучилося багато обрядів, що для нас ледве чи мають якенебудь значення: у Карпатах на Юрія виганяли худобу на полонини, а господар повинен був ранком у це свято викачатися в росі на свойому полі, щоб був добрий урожай цього року. Але дуже значуче для нас, це щоб передати нашій молоді леґенду про святого Юрія, як переможця добра над злом, щоб почитання цього святого давало молоді напрямок цілого їх життя.Санатории Трускавца
Інші літні свята припадають приблизно на час вакацій. Велика кількість молоді збирається на таборах різних наших молодечих організацій, наші родини теж залюбки, проводять час літнього відпочинку там, "де більше своїх". Тому є нагода при вільному часі та своєму товаристві відзначувати більше наших стародавніх свят та обрядів.
Зеленосвятнє маєння хат належить до циклю "русальних" святкувань. До них належить теж "водженім тополі", чи як подекуди кажуть, "лялі". Це дівоче свято. "Тополя", чи "ляля" — це найкраща дівчина. їй дають на голову вінок і цілу прикрашують квітами та танцюють кругом неї, співаючи пісень. Ляля має біля себе вінки та різні страви і роздає їх дівчатам.санаторий Алмаз
На цей час припадає теж топлення чи закопування людської подоби зробленої з соломи. Звуть її Морена і вдягають, як дівчину, або Коструб, Ярило, чи Купало, і тоді вбирають як хлопця. Морена й Коструб — це уосіблення зими, і тому з весняною відновою треба їх знищити "раз на завжди". Але Ярило й Купало — божища весни й літа. В сумерках віків затратилося пояснення, чому й їх позбуваються.
Свято Купала співпадає з християнсьним святом народження св. Івана Христителя — Предтечі Христового (7 липня). Це єдиний святий, що його різдво Церква святкує, віддаючи йому окрему пошану. Ці два свята так тісно получені, що навіть у піснях змішують їх назви. Санаторий Весна Трускавец На Івана Купала час найбільшої сили сонця, що в західньому світі було відоме як "середньолітня ніч". Це був в уяві наших предків час святковий і чудодійний. Предни вірили, що в цей день "сонце в воді купається", тому й вода має очищуючу силу. Таку ж силу має й вогонь. Тому хлопці й дівчата розводили вогнища і скакали через них. Це очищувало й приворожувало щастя. Якщо скакали хлопець з дівчиною разом, це ворожило їх одруження.
Як і всі переломові часи року, час Купала надавався до ворожби та прикликування долі. Дівчата плели свої вінки зранку та залишали, "щоб їх сонце поцілувало", а ввечері пускали на воду зі засвіченими свічками. Такі ж вінки пускали й хлопці, і чиї вінки зійшлися, ті й мали одружитися. А потонення вінка віщувало смерть.
Було теж повір'я, що в ніч під Купала цвіте й "горить вогнем" папороть. Під цією квіткою заховані великі скарби, а сама вона дає надлюдську силу й щастя. Та лихі сиди сторожать її і може ЇЇ здобути тільки великий сміливець.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Купальські обряди особливо мальовничі та получені з піснями великої краси. А романтична "квітка щастя" теж дуже приманчива і може допомагати молоді застановитися над тим, що великі речі здобувається великим трудом та відвагою. Тому святкування "Купала" в нас відносно досить популярні.
На середину літа припадає теж відзначення пам'яті кількох українських святих. І так 23 липня святкуємо святого Антонія Печерського, основника першого українського манастиря — Києво-Печерської Лаври, яка на довгі віки була осередком релігійного та культурного життя всього сходу Европи. Оснування Печерської Лаври було теж початком чернечого життя в Україні, яке відіграло не малу ролю в житті та розвитку нашого народу.
У дні 24 липня святкуємо пам'ять першої української княгині-християнки, святої Ольги, а 28 липня — святого рівноапостольного князя Володимира, христителя України. Знов же 6 серпня припадає свято перших українських мучеників, молодих князів святих Бориса й Гліба. Багато українців носить імена цих усіх наших українських святих. Вакаційний час не лиш дасть змогу краще привітати їх із днем їх Опікунів, але й пригадати собі та дітям про існуванням цих наших Угодників Божих та збільшити їх почитання.
Свята другої половини літа — це свята жнив і урожаїв, у полі, в городах, у садах. У день Маковія (тобто церковне свято Макавейських мучеників), 14 серпня святили квіти. У їх китиці, зважаючи на назву свята, вкладали й головку маку, який опісля вживали на Різдво до куті. Квіти несли святити дівчата, а діти несли по кілька штук всякої городовини.Санаторий Весна Трускавец
І знов у той же день "Маковія" припадають роковини хрищення України. Ми щораз ближче року, в якому ця дата сповнить ціле тисячеліття християнства України, — (1988), і тому день цей варто пам'ятати та святково відзначувати. Тисячоліття християнства — це одночасно тисячоліття існування нас, як повноправного народу в колі народів християнської культури.
У свято Преображення (Спаса), 19 серпня, святили овочі та мед. Народне передання казало, що до Спаса не вільно їсти цьогорічних овочів ні меду. Якщо хто поважився б це зробити, Мати Боже не дасть на тому світі овочів покійним дітям з його родини. Свяченими овочами всі радо ділилися, головно з тими, що не мали садів.
Святили теж квіти та зілля у свято Першої Пречистої (28 серпня). Посвячені квіти мали велику силу, вони могли лікувати різні недуги, а покійним їх клали в домовину.санаторий Шахтер,
Жнива, важка й важлива праця в році, мали ряд своїх окремих святкувань. В день перед їх початком робили "зажинки", тобто починали жати малий клаптик, щоб у сам день жнив легше було починати. Та може й на те, щоб змилити злі сили, які, як звичайно, хотіли перешкодити у зборі врожаю. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец), Та найважливіша частина святкувань була при кінці жнив. Це обжинки. Тоді женці прощалися з нивою, дякуючи їй за врожай. На кінці поля залишали жмуток невижатого колосся, зв'язавши його в "бороду". Це мало бути приміщення для пільних духів, які від тепер не мали б де жити. Далі робили останній сніп, витягаючи по кілька колосків із кожного снопа. Цей сніп несли з піснями до дому господаря і він ставав на Різдво "дідухом". Ще на полі вибирали найкращу і найдостойнішу цього звання дівчину, "княгиню", клали їй на голову вінок з колосся і квітів, давали в руни серп і "орок" (дерев'яний гачок до в'язання снопів) та підперезували перевеслом. Княгиня виконувала останні обряди прощання з нивою та вела похід женців до дому господаря. Господар приймав сніп і вінок від женців та щедро їх вгощав.санаторий Шале Грааль
Прегарні обжинкові пісні — це вислів радости та вдяки Богові, що закінчено щасливо жнива і тепер люди забезпечені на зиму.
Свято обжинок радо відтворюють на наших літніх таборах чи оселях, бож праця-успіх-нагорода, це справи кожного дня в ножних обставинах, не лиш, як у давнину, при жнивах."
Як ми вже згадували, літо в народному календарі кінчалося на св. Симеона, 14 вересня, коли то "ластівки збиралися відлітати". Так закінчувався річний цикль свят і розпочинався новий.санаторий Шахтер,
Розмір цієї праці не дав змоги переказати точно всіх звичаїв та вірувань. Майже кожне найменше свято в році мало для наших предків своє окреме значення, майже кожна праця в господарстві — приписаний час. Хто їх не притримувався — грішив проти одвічних законів народної мудрости. Хто ж їх зберігав, був чесною людиною, вартою всякої пошани.
У нашому побуті слід ще особливо пам'ятати, що родинним святом повинна бути теж і кожна неділя. При добрій волі можна так влаштувати обов'язки всіх членів родини, щоб спільно взяти участь у Святій Літургії та спільно спожити недільний обід. Це не лиш тісніше зв'язує родину та єднає у спільних почуваннях, але і дає таке потрібне відпруження й підкріплення на наступний тиждень. санаторий Алмаз

Початок весни пов'язали наші предки з празником Сорока Мучеників, Він припадає на 22 березня нового стилю. Тоді то, казали, птиці прилітають із вирію (з теплих країн) і приносять весну. Щоб відзначити цю радісну подію, пекли булочки в формі пташок та роздавали дітям. Цей гарний звичай мржна без труду повторяти й сьогодні.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Святкування пов'язані з Великоднем починалися, властиво, ще в зимі, із початком Великого Посту та приготуванням до нього — м'ясницями й пущенням. М'ясниці — час забав та весіль. Пущення, в останній тиждень перед Великим Постом, від т. зв. М'ясопусної або Всеїдної Неділі, це час особливо багатих гостин, обов'язково з варениками. Окремо відбувалося "бабське пущення", гостина, що в ній брали участь самі заміжні жінни. Тепер це дуже гарна нагода товариської зустрічі наших жіночих організацій.
З закінченням м'ясниць, а тим самим і часу весіль, пов'язаний звичай "колодки", Колись справжня дерев'яна колодка, пізніше замінили її пучком стрічок чи китичною квітів. Нолодку причіпали до руки хлопцям та дівчатам, яні в ці м'ясниці не подружилися. Причіпали колодку теж і їх батькам, "за нару, що не добре дбали", щоб одружити дітей. Можливо, що в наші часи цей звичай виглядав би дещо жорстоким, але в відповідному товаристві та в формі жарту можна й його переводити. Це щось на зразок "котильйонів", що їх вживають на забавах. санаторий Шахтер, До речі — коли хлопець причепить дівчині "колодку", він обов'язаний і найняти для неї танок, тобто заплатити музикам, щоб фали до танку зокрема їм обоїм. А дівчина віддячується за колодну на Великдень писанною — і так колодка стає дуже гарним та тактовним засобом дальшого залицяння.
Варто згадати, що "пущення" знане в цілому християнському світі, як ось "карнавал" у західноєвропейських народів.
Приписів посту придержувалися наші предки дуже сумлінно. У перший день посту навіть "полонали уста", щоб не осталося нічого масного, скоромного3), як теж випарювали всі горшки, щоб і в них нічого непісного не осталося. Тепер наші Церкви дуже влегшили пости. Але це не перешкоджає, щоб поодинокі родини тани встановляли для себе власний пісний календар із днями в тижні без м'яса, а то й молочних страв. Попри всі інші великі релігійні та моральні вартості, такий піст може стати теж спільним родинним самовиховним зусиллям, яке ще сильніше з'єднає родину та стане прикладом дітям на все життя. Це ж саме відноситься і До інших постів у році: Пилипівни перед Різдвом, Петрівки перед святом св. Апостолів Петра й Павла, Спасівки перед Успенням Матері Божої та п'ятниці кожного тижня.
В час посту» дуже важливе поминання померлих. Звичайно наші Церкви відправляють у тому часі окремі богослужби, "сорокоусти" і парохіяни записують своїх покійних у "родинні пом'яники", щоб їх на сорокоустах поминали. Дуже гарний новий звичай — записувати в тані пом'яники теж і поляглих за волю України, чи замучених ворогами.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец), В останні часи це буде Алла Горська, Гелій Снегірьов, Володимир Івасюк. І їх годиться згадати разом із покійними членами родини.
Великий Піст — це теж час писання писанок. Ця ділянка зокрема популярна, бо писанка знайшла серед нас велику увагу. Багато наших дівчат та жінок вміють їх писати (а це традиційно і є жіноча робота). Писанки теж дуже широко використовують у пропаґандивних виставках чи показах перед чужинцями. Одначе, треба звернути окрему увагу, щоб наші писанки були згідні з народними оригіналами. Правда, кожному вільно творити собі нові взори та добирати краски, але треба дуже добре на цьому розумітися та мати великий талант, щоб створити щось нове, згідно з традиціями й символікою писанки. Писанка, навіть технічно бездоганно виконана, але з невідповідними взорами чи красками, тратить свою вартість.санаторий Шале Грааль На щастя, маємо численні альбоми з добрими взорами писанок і при добрій волі є на чому вчитися. При тому гарно теж притримуватися старовинних звичаїв, які підкреслювали святість писанки, як знану нового життя. Писанчарка мусіла бути зовсім здорова, перед початком писання повинна вся вмитися та вдягнути на себе все чисте, повинна розпочати роботу молитвою, а до писання вживати води з розпущеного снігу. Писанка варта цього. Вона, вже як саме яйце, є знаком життя. А до того кожний взір на ній має своє окреме значення.

Це зовсім певне, що Великдень у першу чергу — церковне свято й основне приготування до нього повинно бути згідно з приписами Церкви, з окремим говінням4) і прийняттям Святих Тайн чи то вислуханням Місії. Наші Церкви мають на час Великого Посту окремі традиційні дуже гарні богослуження, як наприклад згадані Сорокоусти чи Поклони на четвертому тижні Посту. Попри їх глибоке релігійне значення та поетичну красу, вони невідлучні від української традиції.
Неділю перед Великоднем звемо Вербною. Біблійну пальму заступали в нас бруньками — "котиками" на лозах чи вербах. Ці "котики" ще й до християнства були знаком весняного пробудження, молодости, невинности. Їм приписували теж лічничу силу. Є звичай "бити" кожного стрічного свяченою в церкві лозою. До того є приказки, наприклад: "Верба б'є, не я б'ю, від нині за тиждень — Великдень". Цього биття не треба зводити лиш до товариського жарту. Це старовинна чародійна дія, яка має передати всі прикмети лози "шутки" — тому, кого б'ємо. Свячену лозу дуже шанують, закладають у хаті за святі образи. Вкладають її теж у домовину покійникам, зокрема тим, що помруть у Великодньому часі.Санатории Трускавца
Звичайно в тижні перед Великоднем припадає ще одне дуже замітне свято: Благовіщення Пречистої Діви Марії 17 квітня). Це пам'ятка звіщення янголом Пречистій Діві, що стане Вона Божою Матір'ю. Свято це дуже добре підходить до весняного настрою радости й надії та відзначається навіть у Церкві вживанням світлих риз у час Богослуження, хоч би й припало на Велику П'ятницю. На Благовіщення вільно теж дівчатам виводити перший весняний хоровід "кривий танець". Тоді теж святять у церкві проснуру і вірять, що вона має силу вирощувати кращі урожаї в полі й на городі, а також лікувати.

Благовіщення — це свято звільнення. Тому випускають із хат чи стаєн всіх свійських тварин, а зокрема навіть купують пташок, щоб їх пустити на волю.
Тиждень до Великодня звуть Великим або Страсним, бо в ньому відбувалися страсті Христові. Найважливіші дні цього тижня починаються від четверга. До четверга вся хата та господарство повинні бути приведені до ладу, чисті, а тому й цей четвер називають Чистий, або Страсний. Ввечері у той день читають у церкві "Страсті" — дванадцять євангелій про страсті Христові.Санатории Трускавца, Після перших євангелій б'ють у дзвони, після дальших вже лиш налатають дерев'яними калаталами, і так аж до Великодня, коли то щойно можуть знов заграти дзвони. Нашим стародавнім звичаєм вірні держать у руках під час Страстей засвічені свічки, або навіть по три свічки сплетені разом, так звані "трійці" на честь Святої Трійці. Доволі важко задержати сьогодні звичай несення засвіченої страсної свічки аж до хати. Але колись у нас такий звичай бував, і згаснення свічки дорогою вважалося злим знаком. Страсну свічку переховували опісля за образами, як велику святість.
Подекуди існував теж звичай, що прийшовши додому зі Страстей, їли вечерю із сьоми пісних страв, включно з кутею, на згадку про покійних. Для людей, які старалися найточніше виконувати всі приписи Церкви, це була остання їжа аж до свяченого на Великдень.санаторий Алмаз
Велика П'ятниця, день смерти Христової, це майже святковий день. Тоді не годилося важко працювати, хіба що господині приготовляли свячене. Того дня в церкві закладали плащеницю на Божому Гробі, а замість Служби Божої відбувалася славна своєю красою Єрусалимська Ут реня, а подекуди окремі концерти псалмів. В нашому громадському житті витворився гарний звичай, що представники церковних, молодечих та громадських організацій держать почесну стійку при Божому Гробі є п'ятницю та суботу. Санаторий Весна Трускавец

В суботу вірні відвідують Божий Гріб, а подекуди пополудні вже і святять свячене, хоч правильно свячення повинно відбуватися аж після Воскресної Утрені.
Свячене — це один із найважливіших знаків воскресної радости. Святять головно страви, яких у Пості не їли, і аж на Великдень "розговляються" ними. Особливе значення мають яйця: зварені й обібрані, однокольорові крашанки і врешті писанки з узорами. "Червоне яєчко" — це популярна назва Великодня, особливо в центральних та східніх областях України — сам Великдень.
Дуже важливе великоднє печево. Традиційно воно трояке: "баби", з великою кількістю яєць, "золоті", — для Воскреслого Христа. Їх печуть у Страсний Четвер. У п'ятницю печуть "білі" паски в пам'ять покійних, із простішого тіста. В суботу печуть "чорні" паски, з разової муки, "для людей". Назва "баба" завертає нас у сиву давнину, як і, "дідух" на Різдво. "Паска" — жидівське слово на свято Пасхи, що вживається і в Церкві на означення Великодня. Крім яєць та хлібів, святимо масло, сир, та різні м'ясива. В давнину святили навіть ціле печене порося. Обов'язкові гіркі зела (хрін) на згадку про гіркість Христових страстей. Часом святять і заправлені хроном бурячки. Хрест — це головна прикраса свяченого. Знаємо дуже штучні прикраси з тіста на пасках, у формі хреста, сир та масло теж часто прикрашують хрестиками з зерен перцю чи гвоздиків. Кошик із свяченим вистелений найкращою вишитою серветкою обплітають барвінком, чи весняними квітами. Свічка, встромлена в паску, має означати світлість Воскресення. Давно вважали, що свячене повинно показувати все багатство господарів, а тому везли його у церкву цілими возами. Тепер, уважають, щоб були у свяченому всі традиційні страви та були вони гарно укладені.
Сам Великдень починався Воскресною Утренею вдосвіта в Світлу Неділю. В українській традиції Великдень — це найбільше свято року, тоді, коли у західніх християн найбільше свято — Різдво. Ми ж надто довго терпіли переслідування ворогів та ворожі несправедливості. Тому й Воскресення Христа — перемога Божої Правди для нас найважливіше запевнення про перемогу Правди на нашій землі. Традиційний Великодній привіт: "Христос Воскрес", "Воістину (справді) Воскрес!" заміняють часто, і зовсім слушно, подібним: "Христос Воскрес! — Воскресне Україна!"санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Наші Церкви відзначають Великдень теж якнайврочистіше: сорокденним постом перед ним та окремим святковим часом П'ятидесятниці після нього.
Великдень так, як і Різдво, сходився з поганським святом наших предків: святом весняного воскресення природи. Цього поганського джерела сягають і наші писанки, зі знаками сонця, рослин та звірів і гілки. І знову подібна тут схожість, як на Різдво: воскресає вся природа і воскресає її Творець — Христос.
Святкування Великодня першого дня, після Утрені й освячення Свяченого, було дома. Господар повинен був обійти із свяченим тричі всю хату й обійстя, щоб усе стало повне благодійности Воскресення. Тоді входив у хату й із свяченим у руках бажав всього добра всій родині, а тоді клав свячене на почесному місці на покутті під святими образами.
Великоднє снідання, чи "розговини" починаються відспіванням "Христос Воскрес" та поділом свяченого яйця поміж членами родини, із взаємними побажаннями. Так, як і Різдво, Великдень — родинне свято. На нього повинна зібратися родина якнайчисленніше, переборюючи всі можливі перешкоди. Великдень — "Великий День". Кажуть, що й сонце на радощах у той день не заходить, тому цей день такий "великий". Воскресна радість позначується і прихильністю до людей. Є звичай "христосування" — обрядового великоднього поцілунку та потреба прощення всім ворогам. І у Великдень, як і на Різдво, діти повинні занести частину свяченого старшим людям із найближчої рідні. Цей принос називають у багатьох околицях "дора", із грецького "дорон" — дар. Так само, як з бажаннями на Новий Рік, діти бігають по хатах, щоб першими привітати родичів привітом "Христос Воскрес" та дістати писаний й ласощі. Великодній тиждень називають у нас теж "волочним тижнем", бо під час нього люди "волочаться" від хати до хати, відвідуючи рідних та розвозячи їм свячене.
Дуже важливим складником великодніх святкувань є гагілки, що їх виводять здебільшого дівчата, та "вежі", що їх ставлять хлопці. Гагілки — це весняні ігри, що прийшли до нас із дуже сивої давнини. Це поєднання співів, танків-хорводів, а нераз і діялогів — розмов, немов у театрі. Всі вони представляють весняне пробудження природи та людських почувань, початок весняних хліборобських робіт У прастарі пісні-гагілки часом вплітаються християнські приспіви: "Вже Христос, вже Воскрес", чи подібні. Колись гагілни виводила молодь під церквою у всі дні Великодня і їх знання переходило само собою з покоління у покоління. І сьогодні варто, щоб молодь їх вивчала та виводила. Деякі церкви влаштовують хороводи-гагілки на своїх подвір'ях, як було в нас у давнину. А крім того, гагілки можуть стати прикрасою церковних чи громадських великодніх гостин — "свячених". У гагілках бо с мудрість і краса, яка ніколи не проминає.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),
Про писанки ми вже говорили, але ще треба додати, що на Великдень їх не лиш святять, а й обмінюються ними, немов великодніми картками-привітами. Дівчата й хлопці мають у цьому обміні нагоду виявити взаїмні почування. Діти граються писанками, "цокаються", чия писанка сильніша, то знов котять їх із горбна, чия найдалі закотиться.
Радість та прихильність до людей у Великодній час виявлялася теж у необмеженій щедрості. Роздавали "дору" й писанки, гостили кожного, хто ввійшов у хату, влаштовували окремі обіди для бідних. Плекаючи ці гарні старовинні звичаї, годиться теж з нагоди Великодня давати щедрі пожертви на добродійні та громадські цілі. Такі збірки навіть так називають — "даток на писанку".
Великдень — це теж час поминання покійних. Рідні приходять тоді на могили покійних, вітають їх "Христос Воскрес", цокають тричі писанкою об хрест. А якщо засанаторий Алмаз
життя чим провинилися супроти покійних, просять у них прощення. Часто закопують в могилу шкаралупки зі свяченого яйця чи трохи свяченого, або ж залишають його на могилі, "щоб птахи забрали та занесли покійним". До шанування покійних належить теж і "Рахманський Великдень", (справляють у Світлому тижні). Він оснований на віруванні, що десь за морями є країна щасливих душ-рахманів. Вони живуть просто й свято, але не знають, коли припадає Великдень. Тому треба кинути в річку шкаралупки крашанок, щоб заплили у країну рахманів та повідомили їх про це свято.
Наш нарід вірив, що взагалі покійні воскресають на час Великодня, і тоді навіть не можна їх називати "покійними", а лиш "живими". Вони всі й збираються у колишніх своїх церквах, разом з покійними вже священиками, у ніч після Страстей, та святкують там свій "Мертвецький Великдень". Різні є вірування про час їх повороту в засвіти.Санаторий Весна Трускавец Вже Томина, перша неділя після Великодня, зветься "Провідна", бо покійників провожають знов у далеку дорогу. То знов переносять цей відхід на Зелені Свята, тобто на свято Зіслання Святого Духа, то знов на "переполовлення", на четвер посередині між Великоднем і Зеленими Святами.
Тому й правлять панахиди по померлих в один із цих днів. І цей звичай, як і всі інші, треба нам зберігати. Навіть, якщо могили наших рідних дуже далеко звідсіля...
Недавній, але оснований на стародавніх та дуже гарний звичай, — звичай правити на Зелені Свята соборні панахиди по поляглих за волю України. Цей звичай завівся головно в Західній Україні між війнами, де особливо живою була пам'ять недавніх Визвольних Змагань. Де не було справжніх могил, сипали символічні, щоб при них згадувати всіх наших героїв і мучеників. На цих поминнах у Зелені Свята часто були переслідування з боку ворога, а то й нові жертви. Тут же нам ніхто цього не забороняє, і символічні могили можуть бути біля кожної нашої церкви, чи громадського будинку, як свідки нашої пам'яті про поляглих. санаторий Шахтер,

Зелені Свята, або П'ятидесятниця, це пам'ятка Зіслання Святого Духа на апостолів та початок Христової Церкви. Вони так і зберегли свою передхристиянську назву — "Зелені" Свята. Назва ця походить від того, що у це свято "маїли" доми, церкви й довкілля зеленню. Це вважали наші предки потрібним проти всяких ворожих сил природи: мавок, русалок, утопельників. Ці сили були особливо небезпечні саме в той час, коли на полях цвіло збіжжя. Найкращу охорону давали, за старовинними віруваннями, широколисті дерева: клен, липа, дуб, ясень. Дуже помічним било теж пахуче листя очерету, лепаха, розстелена на долівці хати. Цей звичай, прикрашувати хати маєм — "клечанням" дуже відповідав недхненному радісному настроєві у церкві із-за приходу Св. Духа — Утішителя. Тому на Зелені Свята й наші церкви повинні бути багато замаєні зеленню.

3) скоромне — харч не пісний (з м'ясивом, тваринним товщем та набілом — продуктами з молока).санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)
4) говіння — реколекції у Великому Пості, участь у Богослуженнях, вислухування проповідей, пощення — перед Сповіддю та Св. Причастям.

Свято святого Миколая, єпископа міста Миру в Малій Азії, припадає на 19 грудня. У давній традиції в той день вільно було селянам варити пиво, бо звичайно це було лиш право пана. Тому в честь святого Миколая варили пиво та справляли бучні гостини. Одначе, не ця традиція затрималася в нас. Святий Миколай вже за свого життя на землі любив потайки помагати потребуючим, зокрема дівчатам, яким підкидав посаг, щоб могли вийти заміж. І тепер вважають його опікуном та помічником, головно дітей, рибалок та всіх, що в небезпеці. Багато є легенд про, його чудотворний рятунок людей. Та в нас найбільше закріпився звичай, що святий Миколай приносить у свій день чемним дітям дарунки. Цей звичай треба плекати в домах, школах, молодечих організаціях. Проте ж спрямувати всі сили на те, щоб таким обдаровуванням надати якнайбільше виховного змісту.санаторий Алмаз Роздача дарунків повинна в'язатися з відповідною сценкою, деклямаціями та піснями дітей. Важливо, щоб гарно прийняти та пошанувати Святого, не лиш одержати дарунки. Святий Миколай не повинен бути подібний до популярного в країнах нашого поселення Сента Клоса. Святий Миколай — угодник Божий і має право нагороджувати чи карати поведінку дітей.
Його дарунки повинні мати теж виховне значення, як ось українські книжечки чи передплати на українські дитячі журнали. Не в величині чи дорогій ціні цих дарунків сила, а в тому, що діти їх добре заслужили. Тому треба теж викорінювати прийняту тут звичку, що одержані дарунки діти якнайшвидше і без ніякої уваги нищать.
Різдво Христове припадає в нашому календарі на 7 січня, а його навечеря, Святий Вечір, на б січня. Свято Народження Ісуса Христа злилося з передхристиянським святом Коляди, чи то Корочуна, яким наші предки обходили найкоротший день у році та початок відродження сили сонця. Тим самим це був і початок нового року.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Довгі та загорілі були й є суперечки, чи не перенести нам Різдва, "як у всьому світі" на 25 грудня. Умовини праці чи навчання таки змушують до цього багато родин. Але ж слід пам'ятати, що 7-го січня святкує Різдво весь український нарід. І ми знаємо, що він його таки святкує, не зважаючи на всі большевицькі заборони та антирелігійну пропаганду. До того ж різниця в даті Різдва дає дітям та молоді краще розуміння своєї ідентичности та почуття пов'язання зі своєю спільнотою. Тим більше, що вирозумілі й людяні працедавці та вчителі навіть шанують українців, які гідно й належно відзначають Різдво Христове за своїм звичаєм.
Українське Різдво, навпаки, ніж у нашому довкіллі, свято не комерційне. Воно сповнене символікою духових вартостей. Роздача дітям дарунків залишена святому Миколаєві.санаторий Шахтер, На Різдво обмінюються хіба святою вечерею, або обдаровують ласощами колядників. Але головно Різдво повинно Захоплювати нас духовими вартостями — виявами любови, пошани до ближніх. Це ж свято милосердя. Пастушки принесли дари Божому Дитяті, і ми повинні заохочувати наших дітей, щоб відмовляли собі до Різдва в дечому та допомагали, ради свята, бідним українським дітям у розсіянні, а зокрема дітям наших в'язнів і дисидентів. Можливості такої допомоги існують, і наші установи займаються ними.
Коли говоримо про Різдво, важко відділити від нього ялинку. Хоч це звичай не український, а скандинавський, в Україні вона знана від багатьох поколінь, і її не можна й не треба уникати в побуті. Можна, одначе, її належно використати: щоб діти щось власноручно майстрували на ялинку, щоб прикрасили її в українському стилі, чи знов же, щоб дарували ялинку комусь, хто її не мав би цього року.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)
Різдво, чи християнське, чи ще передхристиянське, це час побажань. Їх складали особисто рідним і сусідам, а тепер, на віддалі, єдиний спосіб передати побажання — це різдвяні картки, чи то оголошення в нашій пресі. Маємо широкий вибір українських різдвяних карток, а купуючи їх, підтримуємо наших малярів і видавців. Треба, проте, добре вважати, щоб картка не була переладована прикрасами, щоб була в доброму стилі. І найкраще написати бажання таки власноручно, не тільки підписатися під видрукованим текстом. Тоді щойно ми виявили цими бажаннями увагу адресатові. Не треба теж забувати про різдвяні привіти тим, що їх від нікого не дістануть. Це люди самітні, по лічницях та старечих домах, священики та черниці, а в неостанню чергу й підсовєтські в'язні. Їх адреси подають наші часописи, а деякі привіти до них таки продістаються. Якби навіть ні, то звертають увагу совєтської влади, що про цього в'язня знають та дбають.
Навечеря Різдва, Святий Вечір, це властиво найважливіша частина святкування. Кожна подробиця його має своє велике значення. Найважливіший сніп пшениці, "ді-дух" або "рай" із застромленою дерев'яною ложкою за перевеслом. Він, ще з поганських часів, представляє духів предків, які приходять на Різдво в гості. Бо однаково, Коляда чи Різдво, це свято родини, коли за спільним столом засідають живі разом з померлими. Дідуха вносить святочно в хату господар перед вечерею, бажає родині веселих Свят та ставить його на почесному місці, на покутті під святими образами. До святвечірніх традицій належить теж сіно під скатертю на столі, бож Христос спочив на сіні, на рогах по зубчикові часнику "проти злих сил", а під столом, розкидані на соломі горіхи й ласощі для дітей. На столі залишене додаткове накриття і засвічена свічка. Це в пам'ять померлих, головно тих, що полягли за Україну. Все це речі, що їх можемо придбати та мати на святвечірньому столі й тут.санаторий Женева
До Святої Вечері є звичай сідати, коли на небі покажеться перша зірка, як колись показалася над вифлеємським вертепом. Вже в країнах нового поселення завівся гарний звичай, світити святвечірню свічку в день Святого Вечора приблизно в той час, коли в Україні п'ята година по полудні, та в короткій молитві злучитися думками з усіма українцями по всьому світі. Цей звичай ввела в молодечій організації "Пласт" бл. п. проф. Кекилія Паліїв, але він настільки гарний та змістовний, що вартий поширення на все наше громадянство.
На святвечірньому столі, крім свічки, обов'язковий калач. Це білий дріжджевий хліб, обведений плетінкою з тіста, з додатковою булочкою на верху, "душею", що призначена для предків.
Святу Вечерю повинна започаткувати молитва, відчитання тропаря на Різдво Христове, відспівання коляди "Бог Предвічний" та відчитання розділу з Євангелії про Різдво (від св. Луки, II, 1-20). Далі всі діляться просфорою, білим хлібом помащеним медом. Кожний з'їдає кусень просфори та бажає всім щасливих свят і всього добра.
Далі споживають дванадцять страв, на честь дванадцяти апостолів. Страви безм'ясні, бо кожне велике свято повинен попереджати піст, а давніше були й без набілу, на рослинних товщах. Вибір цих страв різний у різних околицях України. Але всюди є обов'язкова кутя — варена пшениця з Кланом та медом, часом з горіхами та іншими додатками. Це страва поминок по померлих (коливо) і її включають у Святу Вечерю на знак злуки всіх членів роду: живих і померлих. Далі до обов'язкових страв належить борщ із "вушками" (маленькими варениками, начиненими грибами); а далі в довільному виборі різні роди вареників, пирогів, голубців, риба, приготовлена на різний спосіб, гриби, квасоля, горох, біб, різні каші, пампушки та інше печиво, врешті узвар — сушеня — варені сушені овочі. Свят-вечірні страви мають зображувати дари землі, води й повітря, що за них дякуємо Богові у Святій Вечері. санаторий Алмаз

Є теж звичай залишати в ніч під Різдво засвічену свічку, три ложки куті та шматок просфори на столі. Це за старим звичаєм, для покійних, коли вони завітають ніччю до хати.
Та всі ці зовнішні ознаки ще не освятять Різдва. Найважливіше в ньому — це настрій. Його можуть створити тільки люди, в цьому випадку старші. Це їх справа показати молодшим, як відноситися з належною пошаною до всіх звичаїв та обрядів свята. Вони мають відвести розмову за святвечірнім столом від буденних тем — до пояснення різдвяних звичаїв та їх значення, до спогадів про колишні, може історичної ваги Різдвяні Свята, про людей, що за них горить на столі свічка.Отель Respect Сходница
Дуже добре й доцільно в більших родинах підготовити дітей до якоїсь вертепної сценки чи виголошення різдвяних віршів, що їх знайдемо подостатком у дитячих журналиках ("Веселка", "Готуйсь") чи книжках. Ці виступи можна повторити під час дальших днів свят у гостях, і певно вони дуже прикрасять Різдво в хаті.
Різдво — час співання коляд. Їх співаємо і в церкві, і в хаті повинні співати, або хоч слухати з платівок. Та найважливіше — це ходження з колядами від хати до хати. Ходять діти, молодь, а то й дорослі, з рамени церкви, чи якоїсь громадської організації. Тепер цей звичай починає занепадати: зимно, важко, незручно, шкода бензини... Часто "позбуваються" коляди, даючи просто даток на якусь громадську ціль. санаторий Карпаты, Безперечно, щедрі датки на церкву, громадські та добродійні цілі — дуже підходять до Різдва. Але спосіб їх збирання — не байдужий. Якщо можна його получити із стародавніми звичаями, треба такі традиції плекати. Варто щороку відсвіжувати та побільшувати запас відомих колядок, ходити колядникам з традиційною звіздою й вертепом, а то й передягати їх за вертепні постаті: янголів, трьох царів, Ірода, смерть, чорта, або й когось за "козу" — знак урожаю та добробуту. Все це оживляє колядування та зацікавлює ним ближче і колядників, і господарів. Крім колядок — вістки про народження Ісуса, приносять колядники господарям теж і святочні бажання, "віншування". Вони дуже цікаві та старовинні, і їх виголошують кожному членові родини зокрема. Напевно і в наші часи кожний прийме їх із вдячністю.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Насувається порівняння поміж колядуванням та по-хатнім збиранням ласощів у навечер'я свята Всіх Святих (Геловін). Воно дуже поширене майже в усіх країнах нашого поселення. Та різниці тут дуже великі: колядники величають Різдво Христове, приносять доброзичливість людям та пошану до давніх традицій, скріплюють почуття єдности нашої християнської та народної спільноти; а щойно тоді дістають належну за все добро винагороду.
Це зрозуміле, але завжди треба його підкреслювати, що нема Різдва без духової обнови й скріплення віри в Новонародженого. Як молитви при Святій Вечері, так і участь у Святій Літургії кожного святкового дня — це основа всіх різдвяних святкувань. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Новий Рік припадає в нашому календарі на 14 січня. По-християнському — це подяка Богові за прожитий рік і початок нового, — далі це пам'ятка найменування Ісуса Христа, як теж свята святих Меланії (13 січня) і Василія (14 січня). У народному календарі — це продовження свята Коляди. А ми знаємо, що наші предки цим святом починали новий рік з накликуванням щастя й урожаю в ньому. На новий Рік продовжується колядування по хатах, з тією лиш різницею, що двоє колядників передягаються за "короля Василя і королеву Маланку". Та найважливіша дія на Новий Рік — це "посівання". Малі хлопці посівають ранком на Новий Рік, ходячи від хати до хати, сіючи на долівку зерно з рукавиці. В народних віруваннях хлопчик — уосіблення чистоти, краси, надії. Тому власне хлопці посівають, виголошуючи відповідні віршовані бажання. Це знову нагода для дитини: вивчити нові українські тексти та довідатися, що люди ними тішаться, бож посівальників приймають по хатах радо та обдаровують щедро. санаторий Шахтер,

У нас завівся звичай справляти забаву з танцями, "маланку". Наскільки можна використати забави для ознайомлення з українськими традиціями, про це ми вже говорили. А ще зокрема на "маланці" може виступити посівальник з віншуваннями, можна вивести сценку зі Старим та Новим Роком, можна теж вплести співання пісень, зокрема колядок.
Свято Йордану — Водохрища припадає 19 січня, а перед ним є теж святкове навечер'я, Щедрий Вечір. Християнський Йордан, це пам'ятка хрищення Ісуса Христа в ріці Йордані на початку Його прилюдної діяльности. А в старовинному нашому календарі — це закінчення свята Коляди. Щедрий Вечір — це майже точне повторення Святого Вечора, з усіми традиційними стравами. Тоді, за давніми віруваннями, приймаємо востаннє духів, добрих та злих, які гостювали в хаті в час Коляди. Тому й вечір цей "щедрий". А на сам Йордан, хоч люди далі гостяться щедро, але духам вже не дають нічого, тому звуть цю гостину "голодна кутя".
До Йордану належить, як найважливіший знак, свячена в церкві вода, на пам'ятку хрищення Христа в ріці Йордані. Дома святили воду теж у ріці, вирубуючи в льоду ополонку в формі хреста, ставили з брил льоду хрест, барвили його бураковим соком та прикрашували сосниною. При ньому відбувалося свячення.санаторий Женева Тепер святимо воду звичайно в церкві або перед церквою. Свяченою водою ділиться родина перед щедрою вечерею так, як перед Святою Вечерею ділилися просфорою. Побожні люди звичайно постять весь день, аж поки нап'ються свяченої води. Після Йордану є звичай, що священик обходить всі хати вірних, кропить їх свяченою водою та роздає дітям святі образки.
У силу свяченої води в нашому народі дуже вірили, їй приписували теж і можливість лікувати недуги і відганяти всяке зло. У нас робили рідке тісто із свяченої води та наліплювали хрести, зроблені з нього, на всі двері в хаті,
"щоб лиха сила не пройшла туди". Цей звичай гарний і у своїй власній хаті можна його теж проводити, хоч не вповні, то дещо з нього.Санатории Трускавца
У час Йордану співають щедрівки — "щедрують". Щедрівки дуже подібні до колядок. В них теж пов'язані з християнським Різдвом та Йорданом, з шануванням Христа, Пречистої Діви та святих — старосвітські теми про красу й врожай, про постання світу, про лицарські подвиги. Щедрувати ходять теж від хати до хати, так як і колядувати. Тільки на відміну щедрувати ходили звичайно жінки.
Стрітення, 15 лютого, це пам'ятка про подію принесення сорокденного Христа до храму в Єрусалимі та зустрічі з праведними Симеоном, і Анною. В цей день святять у церкві свічки і таку свічку слід дати в руки вмираючому. Стрітення — це завершення церковного різдвяного циклю святкувань. Після нього вже не співають коляд. І в народному календарі це вже передбачення недалекої весни. З погоди на Стрітення ворожать, чи скоро прийде весна: "коли на Стрітення зима з літом стрічається (значить: прийде відлига), то зима ще довго потриває", або — "коли на Стрітення півень води нап'ється (з розталого снігу), то влітку віл наїсться (буде добрий урожай)", і таке подібне.

Снижение цен на вилле Grand

Осінь, особливо пізніша, це був час, коли вже зібрали збіжжя, городовину й садовину, коли покінчився час важкої та поспішної праці і наставав час відпочинку й перебування по хатах, приготування до нового року. Наставав тоді теж час і плянування та закладання нових родин, час весіль. Це було в житті нашого народу дуже важливе.санаторий Алмаз
Осінь розпочиналася зі святом св. Симеона Стовпника, дня 14 вересня. Так і в церковному календарі того дня припадає новий рік, початок нового рокового церковного уставу. В народних звичаях із цим днем кінчалися літні зустрічі та ігри молоді, "вулиці", а починалися осінньо-зимові "вечорниці" та "досвітки".
Перше, більш осіннє свято — була Покрова Пречистої Діви Марії, Покрова, дня 14 жовтня. Це свято встановлене на пам'ятку чудесного врятування міста Царгороду в Греції від нападу сарацинів, за заступництвом Матері Божої. Подібне сталося теж і в нашій історії, коли Пречиста Діва чудесно врятувала славний Почаївськии манастир від нападу турків. Це свято теж дуже глибоко прийнялося в нас, головно тому, що вже князь Ярослав Мудрий віддав був Україну під покров Пречистої Діви.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Козаки мали у своїй церкві на Січі ікону Покрови та дуже її шанували й щедро обдаровували. В нові часи Українська Повстанська Армія вважала Пречисту Діву своєю Покровителькою та врочисто відзначувала щорічно це свято.Санатории Трускавца, ви
У нашому житті варто плекати обов'язок вислухати спільно в цей день Службу Божу, прикрасити домашню ікону Богоматері. А в розмовах дома розказати дітям про значення цього свята та згадати членів родини чи знайомих, які служили в різних українських військових формаціях.
Вечерниці відбувалися всю зиму та осінь, навіть кожного вечора. Починалися вони спільною працею дівчат (прядення, вишивання, лущення насіння стручкових рослин, дертя пір'я). Далі приходили хлопці, всі спільно співали, жартували та танцювали, якщо це не був піст (Пилипівка перед Різдвом). Далі була спільна вечеря, на яку складалися всиа приготовляли вже в час вечерниць під наглядом "вечерничної матері". Це була старша, поважна жінка, в хаті якої сходилися, і яка мала наглядати над молоддю.санаторий Шахтер,
У новіші часи звикли називати "вечерницями" просто забави з танцями. Але добре було б відновити теж інші вечерничні звичаї, як ось спільну працю дівчат (наприклад у підготові до якогось ярмарку чи іншої громадської імпрези), получену з гостиною. Слід би теж увести наново звичай співати українські пісні там, де лиш збереться молодь. Навіть і в перервах поміж танцями на "вечерницях" таких, як їх тепер маємо. При дбайливості можна теж знайти на такі вечерниці чимало українських танкових мелодій. По змозі й бдяг (головно дівчат) на забаву може бути в українському стилі.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Дуже варто влаштовувати "вишивані вечерниці" з нагородами за найбільше стилеві одяги, а для дітей забави-маскаради з одягами з української історії чи казок.
Свята святих Катерини (7 грудня) та Андрія (13 грудня) — це свята дівчат та хлопців, пов'язані з вороженням, гаданням долі. Звичайно поєднують їх в одні "андріївські вечерниці". Ворожба має завдання головно вгадати, чи й яке буде подружжя молодих людей. Подамо тут деякі з численних способів ворожби:
Виливання розтопленого воску на холодну воду та відчитування форм, у які він застигне. Часом держать застиглий віск між стіною та свічкою і вгадують із тіні.
Пускання на миску з водою двох голок, або лушпинок горіха (нераз зі засвіченими свічками в них), та вороження з того, чи вони зійдуться, чи потонуть.
Годування собаки "балабухами", чий з'їсть перший.санаторий Женева
Числення колів у плоті, чи насіння, набраного в жменю; якщо їх є "до пари", це віщує весілля.
Питання стрічних чоловіків про їх ім'я. Так буде називатися і майбутній чоловік.
Підслухування розмов на вулиці чи під вікнами та відповідне пояснення їх змісту, як ворожби.
Витягнення наосліп із-під переверненої тарілки різних предметів. Перстень значить одруження, хрестик — смерть, чотки1) — черництво тощо.
Ставлення в воду зрізаної вишневої гілки, чи розцвіте до Різдва.
Багато є теж різних відмін цих головних способів ворожби. Окрема гра на андріївських вечерницях — це "калита". Калита — це круглий корж з маком та медом. Його вішають на стрічці зі стелі. Кожний хлопець під'їздить до калити на коцюбі2), мов на коні, та старається її вкусити. Інші стараються його за той час розсмішити. Хто розсміється — програв. Хто ж вкусить, того звуть "Андрієм" і він має почесне місце в той вечір. Калита значить сонце, яке з осінню хочуть "з'їсти" злі сили.Санаторий Весна Трускавец
В дотепному товаристві "калита" — цікава забава. Так, як і вороження, хоч у нього нема підстави вірити. Та молода людина, тепер, не менше, як і колись, завжди рада знати свою долю, хоч би лиш на жарти.

1) чотки — вервиця — нанизані коралі для рахування молитов.
2) коцюба — кухонне знаряддя для всаджування горшків у гарячу піч.Санатории Трускавца

Гори України складаються з гряд Кримських гір і гірських ланцюгів Карпат. У цих місцях є сотні і тисячі визначних місць, до яких стікаються туристи як із ближнього зарубіжжя, так і з усього світу. Краса гірських хребтів вражає око, втомлене від нудного міського життя, а унікальне почуття, що виникає під час сходження на гору, незабутнє. Гори України овіяні багатьма легендами і таємницями, що робить їх ще більш привабливими.
Гори України: Вид з Піп-Івана Чорногорського. Фото: Юлія Ламаалем / The Epoch Times Санатории Трускавца
Гори України: Карпати, гора Бребенескул
Гори України: Карпати, Піп-Іван Чорногорський

Карпати
На південному заході країни розташувалися Українські Карпати,санаторий Алмаз які є частиною гірської системи, що проходить через територію Словаччини, Польщі, Угорщини, Румунії, Сербії, Австрії і в тому числі України. Гірська система Карпат оригінальна тим, що на її схилах збереглися праліси, унікальні для центральної частини Європи. Самі ж гори являють собою «м'які», без скельних виступів гірські вершини — полонини, на яких не росте ліс. Влітку гірський пейзаж доповнюють численні отари овець.
Одним із найбільш примітних місць Українських Карпат є природний парк Синевир, в якому розмістилося найкрасивіше і найбільше гірське озеро в Україні з однойменною назвою Синевир або «морське око». На території заповідника працюють бази відпочинку, що надають усі умови для комфортного проведення часу.

Переважаюче українське населення, яке живе в Карпатах, має специфічні риси побуту, мови і культури. Тут проживають такі етнічні групи, як гуцули, буковинці, бойки, лемки. Санаторий Весна Трускавец
Також у Карпатах приваблюють туристів чарівні карпатські водоспади: Яремчанський (12 м), Сріблясті (5 і 2 м), Труфанець (36 м), Манявський (20 м), Шепіт (14 м) та інші.
Гора Говерла
Гора Говерла в Карпатах — найвища вершина гір України. Її висота становить 2061 м. Розташована на межі Івано-Франківської та Закарпатської областей на масиві Чорногора. Крім Говерли, тут височіють ще чотири вершини понад 2000 м — Ребра (2002 м), Гутин-Томнатик (2013 м), Петрос (2020 м), Піп-Іван Чорногорський (2028 м). Говерла в перекладі з угорської означає «Снігова гора», оскільки вершина її справді зазвичай покрита снігом, іноді навіть посеред літа.
Форма найвищої гори Карпат є конусоподібною. Вершина Говерли — це невеликий плоский майданчик, з якого можна помилуватися чудовим пейзажем. Звідси видно весь чорногорський хребет. Говерлу покривають альпійські луки, чагарникові пустища, де-не-де — кам'яні осипи.
Гори України: храм, «що сягає хмар», — Фороська церква, Крим. Фото: Алла Лавриненко / The Epoch Times санаторий Женева
Кримські гори
Найбільш знамениті гори України в Криму — це Роман-Кош, Ай-Петрі, Демерджі і Чатир-даг. Розташовані Кримські гори на півдні Криму і трьома грядами простягаються на заході від мису Айя в Балаклаві до Феодосії на сході. Найвища точка Головної гряди (яйли), що протягнулася уздовж Чорного моря, — це гора Роман-Кош висотою 1545 м.
У кримських горах течуть популярні серед туристів водоспади: Джур-джур (найбільш гучний, 15 м), Арпатський (10 м), водоспад Головкінського (12 м), Су-Учхан (25 м), Найбільш високий водоспад у горах України — це Учан-Су (90 м), який розташувався на однойменній кримській річці. У перекладі з татарської мови Учан-Су означає «вода, що летить». санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Ай-Петрі
Основна гряда Кримських гір поділена на яйли — масиви, що мають горбисту поверхню. До Ай-Петринської яйли, що підноситься на висоту 1254 м, можна дістатися по шосе від Ялти або по канатній дорозі від Місхора. Ай-Петринські зубці утворюють 4 великих заввишки 12–15 метрів і ряд невеликих прямовисних піків.

Недалеко від Верхньої станції канатної дороги є великий базар, який надає величезний вибір всіляких східних солодощів та розваг для туристів. Тут забезпечені всі умови для активного відпочинку: можливе катання на конях і верблюдах, гірському велосипеді, пропонуються польоти на параплані і т.д.
Популярні серед туристів Ай-Петринський меридіан, тобто кам'яний глобус, що показує точні геодезичні дані, оглядовий майданчик на скелі Шишко, метеостанція, печера Триглазка, обладнана для екскурсій.
Гори України: сніговий сезон на Ай-Петрі. Фото: Алла Лавриненко / The Epoch Times
Аю-даг (Ведмідь-гора)
Форма гори Аю-Даг або Ведмідь-гори характерна лаколітам — так званим «невідбутим вулканам». Її куполоподібна вершина, як вважається, утворена за допомогою остигання магми в товщі земної кори. Вулкану ніби не вистачило енергії, щоб викинути розпечені речовини з надр землі і, знесилений, він застиг на поверхні як кам'яний гриб. Висотою Аю-Даг не відрізняється — 577 м, але площа гори значна — 5,4 к쬬2. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Ведмідь-гора є державним заповідником. Вона вдається в море і утворює мис, добре оглядний практично з усіх боків Південного узбережжя. Завдяки цьому він здавна служив орієнтиром для моряків. Ще на початку першого тисячоліття античний географ Страбон у своїх записах про торгові центри узбережжя Криму згадує про Ведмідь-гору під назвою Кріуметопон, або «Баранячий лоб». Ця назва довго використовувалася в географічних картах. Проте вже жителям середньовіччя ця гора нагадувала велетенського ведмедя, який нахилився до моря, щоб напитися води.
Гора Демерджі
На східному кордоні алуштинського амфітеатру розташувалася Долина привидів і хаос на схилах гори Демерджі. Гора всіяна дивними кам'яними статуями, які нагадують чи то людей, чи то тварин. На південній частині гори з боку тролейбусної траси один із химерних каменів нагадує жіночий бюст, який туристи називають «профілем Катерини ІІ». Санаторий Весна Трускавец
Гори України: Чатир-Даг. Фото: The Epoch Times
Демерджі піднімається на 1240 м над рівнем моря. Її верхівка утворює рівну площину, вкриту густою та високою травою. Кругом панує тиша, галасливі дороги залишилися далеко позаду. На заході з верхньої точки Демерджі можна побачити Ведмідь-гору, ще далі видніється в синюватій млі зубчаста корона Ай-Петрі. На сході можна розрізнити плоский довгий мис Меганом, перед яким розташовується конусоподібна скеля Сокіл у Новому світі, під Судаком.
Роман-Кош
Найвища точка гір України в Криму — Роман-Кош — розташувалася в масиві Бабуган-яйла. Висота гори — 1545 метрів, утворена вапняками. Роман-Кош сьогодні входить у територію Кримського природного заповідника. Чудова тиша і спокій, які панують на вершині Роман-Кош, мимоволі змушують замислитися про вічне. У долинах гори можна зустріти граціозних козуль і оленів.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Роман-Кош особливо прекрасний у вечірній час, коли призахідне сонце опромінює золотистим світлом цю дивовижну гору, яка далека від насиченої людьми Ай-Петрі і витоптаної Демерджі. Бувалі мандрівники вважають, що тільки тут можна відчути справжній спокій і велич Кримських гір.
Деякі факти про гори України
• Українські Карпати складаються з декількох паралельних пасм, які простягаються з північного заходу на південний схід на близько 270 км.
• Кримські гори простягаються з заходу на схід на 180 км.
• Гори України займають 5% території країни
• У Карпатах до кінця неогену (25–2 млн. років тому) і на початку четвертинного періоду тривала вулканічна діяльність.
• У Карпатських горах середні температури січня від -2 до -5°C (на вершинах нижче -10°C), липня — +17+20°C (на вершинах до +4+5°C. Опадів випадає від 600 до 2000 мм у рік. санаторий Алмаз
• У Кримських горах середня температура в січні складає -4°С, а в липні — +16°С.

Днестр – вторая по величине река Украины, в пределах которой ее длина составляет 705 км. Она рождается на Львовщине в предгорье Карпат на высоте почти 900 м возле границы с Польшей. Река имеет 386 притоков, впадает в Днестровский лиман, соединенный с Черным морем.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Название реки Днестр происходит от древнеиранских слов и означает «Стремительная (быстрая) река», однако существует версия, что от сочетания скифо-сарматских слов и означает «Пограничная вода» или «Большая река (вода)». Древние греки называли реку Тирис, затем Тирас; у римлян она известна под названием Данастрис, Данаструс; у турков – Турла. В верховьях Днестр имеет типичный горный характер, - долина узкая, берега крутые, обрывистые, русло изобилует перекатами и порогами, течение стремительное. санаторий Алмаз

Долина Днестра, особенно в среднем течении, являет собой нагромождение живописных ландшафтов, которые с калейдоскопической скоростью изменяют друг друга почти за каждой следующей излучиной русла. Фантастической красоты пейзажи не только радуют глаз, поражают воображение и вынуждают затаить дыхание, но и в состоянии удовлетворить самые прихотливые вкусы любознательных. Санатории Трускавца, в

Горные породы, образующие стремительные берега реки, высота которых иногда достигает 150 м, тщательным образом хранят летопись этого края за последние более чем полмиллиарда лет. Один из многих геологических эталонных разрезов палеозоя расположен возле села Нагоряны, что на Винничине.Санаторий Весна Трускавец

Усього за вісімнадцять кілометрів від Києва можна сміливо вирушити на сто років назад у часі, і потрапити в давнє закарпатське село. Атмосфера в цьому місці така, що відкриває наші серця для сприйняття історії, традиції, культури наших славних предків. Що ж, ступимо разом в цей дивовижний світ українського села! санаторий Алмаз

       Українське село - це етнографічний центр народної культури неподалік від Києва, а саме поблизу села Бузова. Цей затишний і зачаровуючий реалістичністю відтворенної історії куточок був створений у 2008 році з ініціативи мецената Володимира Бондаренка. Санаторий Весна Трускавец

       Ця людина закохана здавна в українське село, особливо виділяючи при цьому закарпатські села. Історик за освітою, він зібрав свою невеличку колекцію справжніх будинків з усім старовинним начинням. Кожна хата, перевезена частинами і відтворена повністю такою, яка була, радує око своєю особливістю, індивідуальною начинкою з предметів домашнього вжитку. З кожним із них пов'язана своя історія, своя невелика таємниця, народжена в глибинах людського серця, скріплена реаліями повсякденності і побуту. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

       Серцем цього чудового місця є храм святого великомученика Дмитра Солунського, якийзустрічає відвідувачів прямо біля входу в комплекс. Незвичайна для України архітектура храму, що має форму восьмикутника. Хоч на вигляд церква і невелика, але вміщує близько ста п'ятдесяти чоловік. Унікальний іконостас церкви виконаний у стилі українського бароко Федором Воропаєм. Образи писані творчою майстернею «Триптих» (Львів), під керівництвом Володимира Олещука, дзвони відлиті на Волині. Під час служби виразно відчувається ефект присутності - в якому б місці не стояв би слухач, буде здаватися, що хор розташований прямо над ним. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

       На церковному дворі розміщені дитячий майданчик, криниця, церковно-приходська школа. Ця школа відкрила свої двері в 2009 році. У ній викладається Закон Божий, основи етики та естетики, працює відділення традиційних українських ремесел: гончарства, ковальства, вишивки, плетіння лозою і ялиновим корінням, різьбленням подереву. санаторий Шахтер

       Грот Богородиці Живоносного джерела вражає всіх своєю красою, декорований золотими мозаїками, виконання яких належить українським майстрам, що без сумніву викликає гордість. Освячену воду з нього п'ють, вмиваються, набирають з собою. Вода ця освячена молитвою і до її складу входять мінерали стародавніх видів - кримські бентоніти, західно-українські селевіти. Це робить тутешнє місце особливо радісним для душі і корисним для тіла.санаторий Женева

       За особливі заслуги перед церквою та українським народом Володимир Дмитрович Бондаренко удостоївся від патріарха високої церковної нагороди - ордена святого князя Володимира другого ступеня. санаторий Шале Грааль

       На території етнографічного музейного комплексу представлена Середня Наддніпрянщина, Слобожанщина, Полісся, Поділля, Карпати і Південна Україна. Начиння і предмети домашнього використання тут - суцільно оригінали, деякі після реставрації. Над проектом комплексу працюють історики, етнографи і безліч інших фахівців. санаторий Шахтер,

       Працює тут і колиба, в якій можна покуштувати традиційних страв, хліба приготованого в печі за старовинними рецептами, страви закарпатської кухні, що відрізняється своєю унікальною та колоритною красою. Чого тільки варті стародавні українські частування, такі як мамалига, верещака, книдлі. Важко не піддатися спокусі спробувати ці не повсякденні страви, які потішать апетит будь-якого гурмана. Санаторий Весна Трускавец

       Для любителів ж власноруч приготувати щось на вогні, у розпорядженні українського села є нові мангальні комплекси. Вони як найкраще підходять для відпочинку на природі, серед облаштованого соснового лісу. В мангальних комплексах передбачені абсолютно всі необхідні для шашлику пристосування, про які не прийдеться думати збираючись на відпочинок.Санатории Трускавца, Також, на території є дитячий майданчик, що передбачає повноцінний сімейний відпочинок. Вхід на територію етно-комплексу вільний, а брами його гостинно відкриті для відвідувачів з ранку до вечора. Тому, коли душа жадає відпочинку та нових вражень відвідайте українське село, збудоване для того, щоб частинку українських Карпат, справжнього національного духу наших предків, зробити трохи ближче!

Неподалік від залізничної станції Воловець (десь близько 10км), що в Межигірському районі Закарпатської області, знаходиться популярний серед туристів водоспад Шипіт.

        Щорічно тут відзначається свято Івана Купала, а з 1993 року тут проходить щорічний фестиваль, на який з'їжджаються хіппі та представники інших неформальних субкультур. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

        Загальна висота водоспаду 14 метрів, і його блискучі каскади зачаровують всіх, хто його відвідав.

        Звичайно ж, це місце не може залишитися без легенд, які так і маряться нам в шепоті води. І ось одна з них ...

        Десь і колись жив на світі хлопець і звали його Шипіт. Він був мандрівним музикантом і знав багато-багато казок, переказів і легенд. Він ходив від міста до міста, співав свої пісні і не було для нього ні перешкод ні кордонів. Скрізь раді були йому, скрізь приймали й любили слухати його розповіді. Подорожуючи по світу, Шипіт збирав історії інших людей, і це було однією з самих його великих радостей в подорожах. Санатории Трускавца,

        Одного разу, сидів музикант на пагорбі, відпочивав. День хилився до вечора, сутінки були ще прозорими і свіжими. Він грав на лютні одну зі своїх пісень, грав не для когось, а просто так. Він співав про гори і моря, річки та озера, про різних людей, про все те, що коли небудь бачив у своїх мандрах. Догравши,санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) він відклав лютню, і тихо зітхнув. Він пошкодував тільки про те, що не знає ще більше пісень, ще більше казок.санаторий Женева І тут в легкому сутінковому повітрі сколихнувся вітер, розпатлав музикантові волосся, торкнувся його обличчя, і Шипіт в тому вітрі почув голос. Безтілесний, цей голос привітав хлопця і сказав, що у нього є безліч історій, але тільки заради них йому доведеться виконати далекий-далекий шлях. Це, звичайно, зовсім не злякало мандрівника, і запитавши про напрям, він вирушив у дорогу.санаторий Алмаз Вітер то вщухав, то налітав з новою силою, але здається, це був вже вітер без голосу, він не бажав говорити з Шипотом. Тому музика йшов і йшов туди куди було вказано вітром. Він йшов без утоми, і холод дошкуляв йому, він не знав куди він йшов, але то були гори і там було холодно. Але будь-які сили вичерпуються, і Шипіт, не витримавши такої довгої дороги сів під дерево щоб відпочити. У цю хвилину з темряви перед ним постав старець в накидці, що ховала його обличчя. Старець сказав Шипоту, що шлях його майже підійшов до мети.санаторий Шале Грааль, Шипіт зрозумів, що голос вітру і голос старого дуже схожі і пішов за ним до печери всередині гір. Навколо було темно і в печері був грот, над водою якого було легке світіння. І занурившись у пітьму печери, Шипіт запитав дідуся, чому той приховує своє обличчя. Той відповів, що на все свій час, і всього обличчя напевно ніхто не зможе побачити. Музикант не був здивований, тому що місця для подиву у його душі вже не було. І він сів біля води і став слухати оповіді і легенди, нечувані досі пісні. Все це змішалося в круговерть,санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья) але він запам'ятовував кожну з почутих пісень та історій. Старий відкрив ліву частину накидки, що ховала його обличчя, і Шипіт побачив сяйво Місяця. Минув час, і старий закрив своє місячние око капюшоном, відкривши праве око, тоді засяяло сонце. Музикант зрозумів, що осліп, адже дивитися на світила так близько - згубно для простих людських очей. Шипіт зрозумів, що за все приходить плата, і втрата зору була платою за всі почуті від старця історії, і тому не нарікав на відлюдника, а продовжував слухати його розповіді. І день змінював ніч, і ніч змінювала день. Закінчивши розповідати свої історії, старий сказав, що багато слухали його, але тільки втративши зір відразу озлоблювалися і починали проклинати старого. Шипіт же, прийшов за знаннями і отримав їх від початку і до кінця, не висловивши жодних скарг і не наславши жодного прокляття. Всі хто побували раніше у пустельника, в результаті йшли ні з чим. Пара історій, та горе на все життя - сліпота. Старий сказав, що Сонце і Місяць - його очі. Але є ще й третє око, воно витає над гладдю води з грота. І за істинне бажанням знань, за доброту, старий віддав це око Шипоту. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

        Багато води витекло з тих пір, і ніхто не знає достовірно, куди подався потім музикант Шипіт, але він все так само мандрував по світу сліпим музикантом, розповідав оповіді і співав пісні. Знають тільки, що коли прийшла йому пора покинути цей світ, він дійшов до країв, які стали його будинком, і почув шум якогось водоспаду. У звуці падаючої води він почув голос старого-відлюдника, посміхнувся і повернув тому його око. Музикант помер тихо і щасливо, як і личить тому, хто просвітлений зсередини знаннями і вдячністю світу за життя. санаторий Шахтер

        Тепер, якщо стояти біля водоспаду імені музиканта, і якщо вміти слухати, то можна дізнатися всі-всі-всі ті історії, які знав Шипіт. Тому що: хто вміє слухати - той почує!!!

Львів, як відомо, є одним з найдавніших міст України. Його архітектурні пам'ятники вже давно ваблять людей з усього світу, охочих зануритися в глибини історії і власними очима побачити вікові будівлі цього чудового місця.санаторий Женева

     Але не тільки міськими пам'ятками багата Львівщина. Однією з рис її завжди були замки, відомі своєю величністю і унікальною історією. Львівська область налічує не одну таку будівлю, але деякі з них заслуговують особливої уваги. санаторий Шахтер

      Таким, наприклад, є Підгорецький замок, перші згадки про який, відносяться ще до 1445 році.

     Відомо, що замок зводився за рахунок фінансування Станіславом Конецпольським, який викупив його і прилеглі села у Януша Підгорецького. Самі ж два поверхи палацу спорудив італієць Дель Аква, знаменитий на той час архітектор. І, нарешті, оборонні системи були зведені лише у 1635-1640 роках руками інженера Боплана. За роки свого існування замок встиг побувати у володінні багатьох людей. Від Станіслава він був переданий королевичу Якубу Собеському, який віддав його Костянтину Собеському, молодшому синові Яна III. санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья)

    У 1720-тому володіли магнати Жевуські, які збудували тут костел Святого Йосифа, що донині стоїть біля входу в замок. І, пізніше, останніми власниками його довелося стати родині Сангушко. санаторий Алмаз

    На жаль, у радянські часи замок був розграбований, а в 1956 через велику пожежу згорів палац, від якого залишилися лише стіни. Будівлю було частково відреставровано в 1960 роках, після чого, через деякий час, тут було відкрито санаторій. санаторий Женева

     З 1997 року, після передачі замку у відання Львівської галереї мистецтв, тут постійно ведуться роботи з реставрації.

   Якщо Ви якось побачите цей замок, він може здатися Вам знайомим. Це й не дивно, оскільки саме тут проводилися зйомки славнозвісного фільму "Три мушкетери", улюбленого багатьма поколіннями любителів кіно.

   Наступним в низці знаменитих замків Львівщини йде Золочівська твердиня. Це місце відоме з 1442 року і, очевидно, знаходиться воно там, де колись височіла ще більш древня фортеця, спалена під час татарських набігів. Розташований замок в місті Золочів, що знаходиться на місці, де свого часу пролягав торговий шлях між Заходом, Сходом і Півднем Європи. санаторий Алмаз,

   До 17 століття це місце славилося своїм комфортом і сучасністю. Тут знаходилося кілька ватерклозетів, побудованих за самою новою на той час технікою, системи прослуховування, які використовувалися для підслуховування розмов прислуги, а також потаємні ходи. Санаторий Весна Трускавец

  До 1802 року замок був пристосований під житлові приміщення, а в 1840 році австрійський уряд організував тут казарми.

   Ще одною пам'ятною будовою з плеяди замків Львівщини є замок в Жовкві. У 1594 році гетьман Станіслав Жолкевський задумав перетворити відомі з 1242 Винники на місто-фортецю. А з 1603 року польський король Зигмунд III дав місту назву "Жовква". санаторий Шале Грааль

  У той час в Європі під впливом книги Томаса Мора "Утопія" було дуже модним будівництво "ідеальних міст". Відомі львівські архітектори Павло Щасливий, Павло Римлянин та Амврозій Прихильний за проектом італійського архітектора Морандо доклали зусиль до будівництва Жовкви. Звісно ж, головну увагу приділили спорудженому в 1594-1606 роках замку. Санатории Трускавца

  Цей замок в різний час приймав Петра I, знаменитих свого часу діячів Михайла Радзивіла, Артура Гладовського та інших.

  У 2003 році була проведена реєставрація цього місця, завдяки чому сьогодні він виглядає так само, як колись, у період свого розквіту.

     Зрештою, кожен замок Львівщини унікальний по-своєму. І лише побувавши в ньому, побачивши все на власні очі, можна по-справжньому відчути красу і шарм цих величних будівель. Санаторий Весна Трускавец

Наш наступний пункт призначення на заході України. Це місце, де свіжі росяні зорі перетворюються у приємні теплі дні, а повітря наповнене запахом лісових трав. Саме тут, в Національному природному заповіднику Закарпатської області, де найбільше гірських озер в Україні знаходиться видатне озеро Синевір. санаторий Алмаз

Озеро Синевір знаходиться в долині, на висоті 989 метрів над рівнем моря. Якщо ви шукаєте незайману природу – це місце для вас. Зазвичай саме там організовують лісові походи, катання на гірських велосипедах, конях, човнах та каное.

Озеро знаходиться далеко від основних доріг і громадського транспорту та вважається ще не достатньо розвиненим туристичним маршрутом. Найпростіший спосіб добратись туди - це взяти на прокат автомобіль або мотоцикл. санаторий Шахтер

Місцеві жителі Синевірської Поляни, найближчого до озера села, кажуть, що приблизно 2 роки тому в цих місцях було дуже мало туристів. Кажуть «Ми жили тут дуже, дуже погано, поки близько двох років тому, озеро було визнано одним із природних чудес України. Деякі цікаві туристи з різних куточків України почали приїжджати сюди, а в цьому році ми також вітали деяких європейців. Почали будувати більше приватних дерев'яних будинків для туристів».Санаторий Весна Трускавец

Затишна кімната в невеликому 2-х поверховому дерев'яному котеджі коштує близько 200 грн на добу. Аналогічний номер у великому, тільки що побудованому готелі коштує близько 300 гривень на добу.

Вздовж озера або вглиб лісу організовуються пішохідні одноденні та багатоденні походи. Стежка веде уздовж свіжого гірського струмка, через дерева пробиваються промені сонця, співають птахи, і ви можете легко зустріти зайця, білку або борсука. Також є багато вовків, лисиць, оленів, рисей але їх не просто побачити, в літній час. санаторий Женева

Місцевий житель говорить, "Кожен з нас має пістолет. Це обов'язково, якщо ви хочете відчувати себе в безпеці, особливо в зимовий час, коли лисиці і вовки спускаються з гір у село в пошуках їжі. Цієї зими один житель села встрелив п'ять лисиць і декількох вовків ". Трофейні шкури тепер прикрашають інтер'єр місцевої колиби, традиційні дерев'яні кафе. Санатории Трускавца

Синевірське озеро займає площу 5 гектарів і досягає 22 метрів у глибину. Вчені з'ясували, що Синевір утворився в післяльодовиковий період, приблизно 10 000 років тому. У середині озера знаходиться невеличкий острівець всього кілька метрів в діаметрі, тому місцеві жителі іноді називають озеро "Морське око". санаторий Шале Грааль,

Вода в гірських озерах з сильним відтінком синьо-зеленого кольору, а також відрізняється незвичайним смаком. Вода дуже холодна, навіть у літню спеку тільки верхівка 1 або 2 метри води нагрівається від сонячних променів, решта води залишається на рівні близько 6 градусів за Цельсієм. Саме тому купання в озері Синевір заборонено.

Хоча місцеві жителі без проблем купаються в озері, вони знають місця і вже мають необхідну адаптацію до особливостей Синевіру. Але попереджають, що багато приїжджих сміливців, незвиклих до температури води, потонули, через судоми, які зводять ноги, та невидимих вирів. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Ці складні водяні вири, можливо и дали свою назву озеру. Також існує надзвичайно красива легенда походження назви озера, яка пов'язана з ім'ям доньки місцевого графа та її коханого. 13-метрова скульптура була споруджена на березі для двох закоханих у 1984 році скульпторами Іваном Бородіним та Михайлом Саничем, пам'ятник є популярним місцем для відвідування закоханими. Санатории Трускавца,

Риболовля офіційно заборонена на Озері Синевір, але ви можете спробувати смачні страви з форелі в місцевих кафе. У довколишніх річках повно форелі.

Найбільш привабливий вид на озеро відкривається з прилеглої гори Озерна (1496). З 500 метрової висоти воно дійсно здається прозорим синім оком з зіницею-островом в обрамленні густих вій-ялин. санаторий Шахтер

Неподалік від озера, знаходиться унікальний музей лісу і сплаву. На території музею розміщена колиба, стайня, майстерня, жолоби, по яких спускали по схилах гір деревину, та багато іншого. Ви з легкістю поринете в атмосферу 18 століття.  На жаль, повені 1998 і 2000 року завдали музею величезної шкоди, але музей функціонує і завжди чекає відвідувачів.

Озеро Світязь знаходиться у Волинській області, що межує з Польщею і Білорусією на північному-заході України. Це, найбільше з більш ніж 30 озер, відомих як Шацькі озера, й розташоване на території національного природничого заповідника. Світязь площею близько 26 кв. км., а його максимальна глибина сягає 58 метрів. Санатории Трускавца,

Берегова лінія озера усіяна багатьма готелями, санаторіями. Вартість номера від 90 грн на добу. Багато з цих закладів є залишками старої радянської інфраструктури при дослідницьких інститутах та інших державних установах. Можливо, вам доведеться ділити ванну кімнату і душ на поверсі з іншими відпочиваючими, і не чекайте обслуговування в номерах. Місцеві жителі в селі Шацьк також  здають в оренду приміщення. Якість коливається в широких межах, але більшість пропозицій розраховано на туристів з невеликим бюджетом. Санаторий Весна Трускавец

Це популярне місце відпочинку для жителів Західній Україні, оскільки це всього три-чотири години їзди від Львова. З Києва можна доїхати нічним поїздом в Ковель, а потім маршруткою до села Шацьк.

Купання у воді озера, яке повне корисних мінералів – не для слабаків. Верхні води озера можуть розігрітися до більш ніж 20 градусів за Цельсієм, у той час як глибокі води залишаються на рівні 9 градусів за Цельсієм. До того ж враховуючи розміри озера, ви не захочете плисти дуже далеко. санаторий Алмаз

Ви зможете без проблем взяти на прокат човен в селі всього за 30 грн на годину, або навіть невелику яхту з досвідченим яхтсменом, які проживають тут протягом десятиліть. Поїздка буде коштувати 200 грн на годину, а яхта може прийняти на борт шість чоловік.

На човні ви матимете можливість дістатися до 7га острова посеред озера, де знаходиться всього один будинок в оточенні сосен, плакучих верб і дубів. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Світязь користується популярністю у рибалок за вугра - яких ви не знайдете більш ніде в Україні, а також щука та сом. Риболовля тут офіційно обмежена, оскільки це національний парк, але місцеві жителі продають багато риби - сирої, копченої та в’яленої. Вугор тут на диво смачний, але й дорогий, десь 80 гривень за штуку. Але воно того варте!

Деякі місцеві жителі, заробляють собі на життя рибною ловлею. Вони рибалять щодня від зорі до зорі, їх дружини продають рибу на базарі, приблизно по 10-15 вугрів на добу. Взимку в селі дуже мало роботи тому вони намагаються заробити якомога більше в літній час.Санатории Трускавца

Озеро Світязь знаходиться у Волинській області, що межує з Польщею і Білорусією на північному-заході України. Це, найбільше з більш ніж 30 озер, відомих як Шацькі озера, й розташоване на території національного природничого заповідника. Світязь площею близько 26 кв. км., а його максимальна глибина сягає 58 метрів. Санатории Трускавца,

Берегова лінія озера усіяна багатьма готелями, санаторіями. Вартість номера від 90 грн на добу. Багато з цих закладів є залишками старої радянської інфраструктури при дослідницьких інститутах та інших державних установах. Можливо, вам доведеться ділити ванну кімнату і душ на поверсі з іншими відпочиваючими, і не чекайте обслуговування в номерах. Місцеві жителі в селі Шацьк також  здають в оренду приміщення. Якість коливається в широких межах, але більшість пропозицій розраховано на туристів з невеликим бюджетом. Санаторий Весна Трускавец

Це популярне місце відпочинку для жителів Західній Україні, оскільки це всього три-чотири години їзди від Львова. З Києва можна доїхати нічним поїздом в Ковель, а потім маршруткою до села Шацьк.

Купання у воді озера, яке повне корисних мінералів – не для слабаків. Верхні води озера можуть розігрітися до більш ніж 20 градусів за Цельсієм, у той час як глибокі води залишаються на рівні 9 градусів за Цельсієм. До того ж враховуючи розміри озера, ви не захочете плисти дуже далеко. санаторий Алмаз

Ви зможете без проблем взяти на прокат човен в селі всього за 30 грн на годину, або навіть невелику яхту з досвідченим яхтсменом, які проживають тут протягом десятиліть. Поїздка буде коштувати 200 грн на годину, а яхта може прийняти на борт шість чоловік.

На човні ви матимете можливість дістатися до 7га острова посеред озера, де знаходиться всього один будинок в оточенні сосен, плакучих верб і дубів. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Світязь користується популярністю у рибалок за вугра - яких ви не знайдете більш ніде в Україні, а також щука та сом. Риболовля тут офіційно обмежена, оскільки це національний парк, але місцеві жителі продають багато риби - сирої, копченої та в’яленої. Вугор тут на диво смачний, але й дорогий, десь 80 гривень за штуку. Але воно того варте!

Деякі місцеві жителі, заробляють собі на життя рибною ловлею. Вони рибалять щодня від зорі до зорі, їх дружини продають рибу на базарі, приблизно по 10-15 вугрів на добу. Взимку в селі дуже мало роботи тому вони намагаються заробити якомога більше в літній час.Санатории Трускавца

Біла Церква - місто у Київській області на річці Рось. Районний центр. Населення - понад 200 тисяч мешканців. Значний центр хімічної промисловості. Місто було засноване у 1032 році князем Ярославом Мудрим.

Колонада "Луна" у дендропарку "Олександрія"
Початок ХІ століття позначився безнастанними набігами печенігів на південні окраїни Київської держави. В результаті кордони Русі були відсунуті на північ - до берегів Стугни. В 1017 році київський князь Ярослав Мудрий завдав поразки печенігам і відтіснив їх на південь. Для зміцнення південних рубежів держави вздовж Росі у 1032 році було розпочато будівництво оборонної лінії - системи сторожових фортець, сполучених між собою величезними насипами та ровами. санаторий Алмаз

Сучасний герб Білої Церкви

Герб радянського періоду
Саме у 1032 році з'явились Корсунь, Богуслав, Стеблів, Володарка (літописний Володарев) та інші населені пункти Поросся. І саме у той рік на скелястому лівому березі Росі з'явився військово-феодальний замок, що отримав назву Юр'їв (на честь християнського імені Ярослава Мудрого - Юрій). Замок згодом "обріс" містечком, яке в кінці ХІ століття стало кафедральним центром Пороської єпархії. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Серцем міста була гора з розміщеним на ній дитинцем (замком). Також на горі стояв білокам'яний собор - обов'язковий атрибут єпархіального центру.

Юр'їв жив у постійній напрузі. Набіги печенігів змінились натиском половців, а згодом - монголо-татар. Місто було кочівникам "як кістка у горлі", постійно заважаючи їх походам на північ. Не раз його руйнували вщерть. В останнє Юр'їв пав у руїнах в ХІІІ столітті. Пав для того, щоб відродитись з новою назвою - Біла Церква. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),

Князь Ярослав Мудрий -
засновник Білої Церкви
Спалений кочівниками Юр'їв залишив по собі лише високий напівзруйнований єпископський собор. Ця споруда, збудована з білого каменю, довгий час служила переселенцям орієнтиром серед густих і диких лісів, що вкривали у той час долину Росі. Саме тому місце, де стояв собор, а згодом і місто, що постало з руїн князівського Юр'їва на скелястому березі, отримало назву Біла Церква. санаторий Шахтер,

Собор, якому місто завдячує своєю назвою зник в урагані історичних подій, зараз ніхто, здається, не скаже, ким і коли його було зруйновано. Під час археологічних розкопок, проведених вже у ХХ столітті, на Замковій горі було знайдено залишки цієї споруди.

У 1362 році Біла Церква разом з Київським князівством була приєднана до Литви, а після Люблінської унії (1569 року) увійшла до складу Речі Посполитої. Містечко стало центром староства (адміністративна одиниця в Польщі) та набуло значення найважливішого стратегічного пункту на півдні держави. санаторий Шале Грааль

В середині XVI століття для захисту держави від татар у Білій Церкві було побудовано замок, в якому знаходився постійний польський гарнізон, що налічував до 2 тисяч солдат і офіцерів. Замок збудував Сімеон Глібович, князь Пронський. Він стояв на Чорному татарському шляху і був головним форпостом на півдні Речі Посполитої. Під стінами Білоцерківського замку в подальші століття пролилося стільки крові, що мабуть можна було б всю Рось, на скелястому березі якої він стояв, забарвити у червоне. Гора, на якій колись був розміщений замок називається Замковою.

Нині на Замковій горі височіє костьол Іоанна Хрестителясанаторий Алмаз
Кінець ХVІ століття вперше зробив Білу Церкву знаменитим містом на всю Річ Посполиту. Цьому посприяло повстання міщан, розгніваних відміною старостою, Янушем Острозьким, Магдебурзького права у місті. В 1589 році вони захопили замок зі зброєю та боєприпасами і майже рік утримували місто в своїх руках.

Не пройшло і двох років з часу придушення повстання міщан, як у місті відбулися події, які в майбутньому сколихнули не лише Україну та Польщу, але, можливо, вплинули на розвиток історії всієї Східної Європи. В 1591 році саме захопленням білоцерківського замку почалося селянсько-козацьке повстання, яке започаткувало період постійних війн між Україною та Польщею. На чолі повстання став Христофор (Криштоф) Косинський. Цей визначний виступ був придушений зусиллями князя Василя-Костянтина Острозького.

Кшиштоф (Хритофор)Вилла Grand Сходница
Косинський
Пройшов деякий час і Польщу сколихнуло нове, значно потужніше, повстання, яке очолили Северин Наливайко, Григорій Лобода та Матвій Шаула. Під час цього повстання неподалік від Білої Церкви, в урочищі Гострий Камінь відбулась значна битва між польським та козацьким військом.

В часи визвольної війни 1648-54 років Біла Церква, яка була на той час досить значним містом - центром староства та полку і мала понад 1000 дворів, стала одним з найважливіших опорних пунктів козацького війська. Довгий час Богдан Хмельницький з основними своїми силами перебував в Білоцерківському замку, розсилаючи звідси по всій Україні заклики до боротьби. 18 (28) вересня 1651 року тут було укладено угоду між польсько-шляхетським урядом і гетьманом Богданом Хмельницьким, яка отримала назву - Білоцерківський договір.

В 1663 році під час битви між польським військом і загонами Івана Сірка замок у Білій Церкві майже зруйнували. Але вже наступного року його відбудували знову, укріпивши за найсучаснішими правилами фортифікаційної техніки - він став практично неприступним. Його не змогли взяти ні війська Івана Брюховецького в 1665 році, ні Петра Дорошенка в 1667, 69 та 72 роках.

Унікальна пам'ятка торгової архітектури - Торгові ряди (місцева назва БРУМ)Вилла Юран СходницаЗ 1660 року Біла Церква поперемінно належала то Росії, то Польщі, деякий час Поросся навіть було нейтральною територією.

Торгові ряди (БРУМ) на початку ХХ століття
Початок XVIII століття в Україні позначився великим повстанням козаків під проводом білоцерківського та фастівського полковника Семена Палія проти Польщі. Палій у 1702 році з 10-тисячним загоном взяв у облогу Білу Церкву. Після декількох невдалих штурмів полковник вдався до хитрощів - взявши у полон коменданта, він примусив замок капітулювати. Місто стало центром повстання, до нього потяглися знедолені селяни з усіх-усюд. Населення Білої Церкви в той час сягнуло 70 тисяч, замок постійно укріплювався. В 1703 році полякам вдалося приборкати повстання, і того ж року Правобережжя окупували російські війська. Палія було заарештовано й вислано до Сибіру (далеко не останню роль відіграв у цьому гетьман Мазепа).

Млин зведений Браницькими в середині ХІХ століттяСанаторий Сидус (SIDYS) Сходница
Іван Мазепа народився поряд з Білою Церквою в родовому помісті - селі Мазепинці - і вважав цей край своєю батьківщиною. В 1703 році він оселився у білоцерківському замку й надумав зробити місто своєю власністю. В Білоцерківському замку гетьман почував себе у цілковитій безпеці. Саме тут пройшла значна частина його життя - тут він нажив левову частку своїх капіталів і став одним з найбагатших феодалів у Європі, тут скарав Кочубея та Іскру, і можливо саме тут виношував ідеї про незалежність України. За деякими джерелами у Білоцерківському замку було знайдено скарбницю гетьмана.

Іван Мазепа скеровував значну частину прибутків від своїх 20 тисяч маєтків на будівництво культових споруд. По всій Україні звів він цілу низку пишних чудових церков у стилі українського бароко. У 1706 році зведення великої кам'яної церкви почав Мазепа на батьківщині - у Білій Церкві. Криваві події 1708 року та подальша передача міста Польщі так і залишили цю споруду недобудованою. До наших днів дожила лише частина тієї церкви, що має назву Микільська.

До 1774 року Біла Церква "варилася" у котлі смут і повстань, вінцем яких стала Коліївщина. За придушення Коліївщини польський коронний гетьман - граф Ксаверій Браницький в 1774 році отримав у подарунок одне з найбагатших у Польщі Білоцерківське староство, а у 1793 році місто остаточно приєднали до Росії. На довгі часи (до ХХ століття) Білоцерківщина стала вотчиною сім'ї Браницьких.

Граф Ксаверій Браницький
"Біла Церква і "Олександрія" були дійсним феодальним герцогством з двором, з величезною кількістю людей, котрі харчувалися навколо двору, з великими конюшнями породистих коней, з полюваннями, на які з'їжджалася вся аристократія Південно-Західного краю" - ось що писав про часи Браницьких у Білій Церкві Микола Бердяєв в своєму "Самопізнанні". санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Браницькі мали неоднозначний вплив на свою головну резиденцію. Вони зробили Білу Церкву провінційним містом, яке втратило будь-яке адміністративне значення для держави. За наказом Катерини ІІ і не без "указки" Браницьких замок було зруйновано, Білоцерківське староство ліквідували, повітовий центр перенесли до Василькова, місто з казенної власності перейшло у особисту.

Графиня Олександра Браницька (Енгельгардт)
У 1806 році Браницькі уклали договір з єврейською общиною, якій дали дозвіл на поселення і будівництво у місті. Євреї принесли у Білу Церкву велику торгівлю і ремесло. Вона стала вузлом важливих транспортних шляхів, через нього проходили численні урядові, військові, поштові естафети і купецькі каравани. В 1809-14 роках Браницький у центрі міста звів торгові ряди, чим стимулював подальше розселення євреїв у Білій Церкві та зумовив докорінну зміну етнічного складу міського населення.

У 1918 році Біла Церква знову у повний голос заявила про себе. В цьому місті згуртувалась велика сила, яка згодом сколихнула всю Україну.

"Ще у вересні ніхто в Місті (Києві) не уявляв собі, що можуть спорудити три чоловіка, які мають талант з'явитися вчасно, навіть в такому нікчемному місці, як Біла Церква" - ці образливі для Білої Церкви слова з "Білої гвардії" Михайла Булгакова стосуються Торопця, Петлюри та Винниченка і лишній раз підтверджують той факт, що саме це місто відіграло провідну роль у створенні Директорії Української Народної Республіки.

Склади Браницьких - унікальна пам'ятка господарської архітектури ХVIII століття санаторий Женева,
В листопаді 1918 року в Білій Церкві почалося збройне повстання під керівництвом Симона Петлюри та Володимира Винниченка. Тут відбувалося формування основних сил Директорії. Тут вперше було надруковано повідомлення про відновлення влади незалежної УНР.

Більше місяця місто над Россю було штабом сил повстанців - фактично другою столицею України. Саме звідси вирушило 60-тисячне військо, яке 14 листопада 1918 року захопило Київ.

Склади Браницьких вже більше двох
століть виконують безпосередню функцію
Тривалий час Біла Церква була звичайним провінційним містечком, аж доки в 1972 році тут не побудували промисловий гігант "Білоцерківшину". Саме тоді в місті почали, як гриби після дощу, рости промислові підприємства - воно перетворилося на значний індустріальний центр, один з найпотужніших вузлів хімічної промисловості України. санаторий Карпаты

В 70-х роках бурхливо почало зростати населення міста - за два десятиліття воно збільшилось майже на сто тисяч.

Сучасна Біла Церква - місто з понад 200-тисячним населенням, розкинулася в долині Росі, по обидва її боки. З правого борту долини відкривається прекрасна панорама міста (виїзд з Білої Церкви у таращанському напрямку): передній план охоплює комплекс вражаючих дач. Далі простягається один з нових мікрорайонів багатоповерхової забудови - Таращанський масив. Найнижча частина долини Росі зайнята районом приватної забудови. Приватний сектор Білої Церкви зовсім не схожий на сільський - тут немає значних "городніх" просторів. Середні за розмірами, переважно цегляні, будиночки туляться близенько один біля одного й оточені тісними, затишними двориками. Дальній план панорами займає суцільна багатоповерхова забудова, над якою подекуди вистромлюються труби численних підприємств.

Велика хоральна синагога. Кін. ХІХ ст.
На сході міста розкинувся величезний промисловий вузол. Крім "Росави" тут розташовані заводи гумотехнічних та азбестотехнічних виробів, механічний, шинний № 2, Білоцерківська ТЕЦ та інші підприємства. Більша частина працездатного населення Білої Церкви працює саме тут.

З шести годин ранку переповнені тролейбуси везуть на заводи робочий люд, діти йдуть до школи, і Біла Церква неначе вимирає. Лише на ринках видно прояви життя (особливою активністю відзначається ринок шин та інших гумових виробів). Знову оживає місто лише після 17-ї години, коли народ повертається з роботи. Санаторий Весна Трускавец

Центр міста сформувався давно. Тут розташовано найвизначніші пам'ятки: Преображенський собор, Микільську церкву, костьол Івана Хрестителя, торгові ряди, або БРУМ. Але центр життя Білої Церкви розміщується не в історичному центрі, а кілометрів на п'ять східніше нього. Це найбільший житловий масив міста, який населення називає масивом Леванєвського, в честь однієї з перших його вулиць. За площею він займає близько восьмої частини міста, але тут проживає понад третина його населення.

Купецька синагога. Кін. ХІХ ст. Крім хоральної і купецької в місті збереглася будівля ремісничиї синагоги
Неподалік від центру розмістився головний ринок міста. Він величезний, але працює лише у вихідні та четвер - це данина традиції. Покупці - переважно жителі численних навколишніх сіл.

Більша частина мешканців Білої Церкви -санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) люди далекі від сільського господарства, але майже усі вони селяни по духу. І навіть не тому, що самогон є їх головним алкогольним напоєм, а тому що традиції можуть мати таку силу лише на селі. А традиції у Білій Церкві дійсно досить сильні. Різдво, Меланки, Василя, Водохреща, Пасху святкують з не набагато меншим запалом, ніж у Західній Україні. Але свята літнього циклу - Трійця, Івана Купала, Іллі, Маковея та Спаса - є особливою частиною життя міста. Івана Купала святкують звичайно лише на березі Росі. Це справжнє дике буйство з неймовірною кількістю алкоголю, а головне, з величезними вогнищами, складеними з некондиційних та зношених автомобільних шин (цього добра в Білій Церкві вистачає). Підготовка до свята починається за місяць. Підлітки з вулиць, що примикають до Росі починають збір шин, який згодом перетворюється у справжнє змагання - чиє багаття буде вищим. Незмінним багаторічним переможцем є масив Ярмоли. Вогнище такої величини можна побачити хіба що під час бойових дій. В деякі роки купа із вантажних шин, складена ярмолинцями, мала висоту до десяти метрів (якої ж висоти було вогнище?). Кілька разів вогонь, який палав по кілька днів, перекидався на будинки. Тоді за справу бралися пожежники. Останнє десятиліття міська міліція та пожежна служба ведуть запеклу боротьбу з білоцерківськими паліями. санаторий Шахтер

Головний корпус аграрного університету. У 19 столітті це була найбільша в Україні гімназія
Нема сумніву, що так міцно святкові традиції у місті тримаються через магію його колиски - Росі, і дістались жителям у спадок від полян, слов'янського племені, етнічною територією якого було Поросся.

Є за Білою Церквою одна негативна риса - криміналитет. Як це не сумно, але після розпаду СРСР місто перетворилося на один з кримінальних центрів України. "Бандитське місто" такий синонім Білої Церкви лунає інколи навіть з депутатських трибун. Найбільший "розгул" криміналу спостерігався у місті в 90-ті роки. Чому це сталося? Найвірогідніше - це боротьба за гроші, пов'язані з "Білоцерківшиною", в яку вступали навіть вихідці із Чечні.

Комплекс споруд поштової станції (20-ті роки ХІХ століття) санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Якщо вам доведеться побувати у Білій Церкві, то крім "Олександрії" не полінуйтесь і зайдіть зранку в базарний день до м'ясного павільйону на центральному ринку міста. Подивіться на сало. Ви не втримаєтесь, щоб не скуштувати його. Тоненьке, з прорістю, з духмяною м'якенькою шкіркою, воно просто тане у роті. Завіряємо вас, що сало на ринках Білої Церкви одне з кращих в Україні. Тут це справжня культура. Білоцерківці дуже прискіпливо ставляться до якості сала. Методи відгодівлі свиней та методи обробки дозволяють отримати оригінальний, неповторний за смаком продукт, який можна представити маркою "Made in Ukraine".

Місто Золочів - районний центр у Львівській області. Розташований на автотрасі Львів-Тернопіль-Умань (70 км від Львова). Є залізнична станція. Населення - 24 тис. мешканців. Площа - 1173 га. Перша письмова згадка - 1423 рік. Пам'ятки архітектури - Золочівський замок, XVІІ ст. (зараз музей-заповідник); Золочівський двір, XV ст. (боярський двір, боярське зібрання); церква Святого Миколая, XVІ ст.; церква Воскресіння Господнього, XVІІ ст.; костел Успіння Пресвятої Богородиці, XVІІІ ст. Крім того, в Золочеві розташовано Василіанський монастир греко-католицького обряду (заснований у 1569 році).

Замок - головна пам'ятка Золочева санаторий Шахтер,

В перший тиждень нашого перебування на Львівщині йшов дощ. В той час як у Києві стояла спека. Регулярно з дня у день галицькі поля і городи небо поливало водою. І лише у Золочеві з-за хмари визирнуло сонечко. Ненадовго правда, але цього часу виявилося достатньо, щоб на горизонті золотом заблищали бані якоїсь великої церкви. Церкву ту ми побачили від автостанції на вулиці Степана Бандери (саме там нас висадила буська "маршрутка"). Церква була на віддалі кількох кілометрів, але мені відразу закортіло попрямувати до неї. "Мабуть то і є Золочівський замок, - думав я тоді. - Як в Острозі - замок на горі, а в замку церква. Та ще й відповідно до назви міста вкрита золотом". Згодом з'ясувалося, що замок в іншій стороні, а золотоверха церква є зовсім новою і навіть недобудованою.

Найстаріша будівля Золочева Боярський двір (XV століття) санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

До готелю "Україна", в якому ми прожили наступні шість днів, шлях пролягав через центр Золочева. Тому перші враження про це стародавнє місто ми отримали із рюкзаками за плечима. Центр виявився мереживом вузеньких затишних вуличок, головна з яких носила ім'я Маркіяна Шашкевича (цей поет та просвітитель народився на Золочівщині, в селі Підлисся) і була виключно пішохідною. З обох боків вулиці рясніли вивіски магазинів та кав'ярень, а від перехрестя з вулицею Рєпіна проглядався величний барочний костьол з годинником на дзвіниці. На розі вулиць Шашкевича та Валової, поряд з міською ратушею, стояв пам'ятник В'ячеславу Чорноволу, а на самій Валовій розміщувався наш готель.

Перше ж знайомство із Золочевим підтвердило, що він вартий уваги та поваги, а майбутнє наше майже тижневе перебування в цьому місті дозволило значно ближче познайомитись з місцевими пам'ятками. санаторий Алмаз

Золочівський Василіанський монастир

Трохи історії

Попередником сучасного Золочева можна вважати давньоруське місто Радече, яке в історичних джерелах згадується під 1180 роком. Радече зруйнували татаро-монголи у ХІІІ столітті, а на його місці виник Золочів. Відомо, що в XIV-XV століттях в межах сучасного міста існувала дерев'яна фортеця, яку спалили кримські татари, але перша письмова згадка про Золочів датується 1423 роком, коли він перейшов від відомого у Галичині роду Кердеїв у володіння до Яна Менжика. А вже у 1427 році Золочів належав боярському роду Щечонів, які навіть судилися між собою за право володіння містом. Від тих часів в центрі міста стоїть боярський двір. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Бояри відігравали провідну роль у розвитку Золочева й зробили його дуже багатим. Про багатство це свідчить той факт, що навіть король Владислав ІІІ Варненчик, власник значної частини земель навколо міста, заборгував боярам 300 гривень (на той час це була величезна сума). Віддавати борги Варненчик вирішив золочівськими землями, чим спровокував ситуацію, коли власниками міста почали вважати себе відразу декілька заможних родин. Довгий час після того вони сперечалися за право володіти Золочевим (зрозуміло, що суперечки ці були не завжди джентльменськими). Закінчилося все тим, що в другій половині XV століття володарями міста стали Сінинські. санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья) Ці польські магнати зміцнили Золочів оборонним валом та дерев'яно-земляним укріпленням, що стояло на місці сучасного замку. Особливу роль в історії міста зіграв Станіслав Сінинський, що був його власником на початку XVІ століття. Саме він у 1523 році здобув для Золочева Магдебурзьке право. Крім того Станіслав Сінинський прославився своїми любовними пригодами, за які його відлучили від церкви.

Вознесенська церква Василіанського монастиря (1840 - 1860) Отель Respect Сходница

У 1532 році Сінинський продав Золочів познанському каштеляну Андрію з Гурки, від якого напівзруйноване після нападу татар місто у 1541 році перейшло до родини Зборовських. Через двадцять років Гурки відкупили Золочів, але згодом знову продали.

В кінці XVІ століття власниками Золочева стали Собєські, які володіли ним наступні півтора століття. У 1634 році батько майбутнього польського короля Яна ІІІ - Якуб Собєський - збудував у місті кам'яний замок, що на довгі століття став візитівкою та оборонцем Золочева. Але ця твердиня одночасно стала і символом полонізації міста. Особливо в часи Хмельниччини, коли в замку збиралася польська шляхта з усієї округи. санаторий Женева

Оборонятися Золочеву в ті буремні часи було від кого. Особливо дошкуляли татари. В 1649 році татари спалили місто разом із замком, а значну частину мешканців забрали у ясир. Довгий час місто було у занепаді, який скінчився лише після того, як власником став Ян Собєський. 1671 року, перед війною з Туреччиною, майбутній польський король перебудував та укріпив Золочівський замок. Але це не допомогло Золочеву в 1672 році, коли турецькі війська після шестиденної облоги захопили замок та місто. Санатории Трускавца,

До 1737 року Золочів належав Собєським. Наступним власником став Сандомирський воєвода Тарла, якого згодом змінили Радзивіли.

Після першого поділу Польщі у 1772 році Золочів разом з навколишніми землями перейшов до Австрії, яка впровадила свої порядки у місті. Австрійці закрили два католицьких монастирі, один з яких згодом віддали під православну церкву. Саме тоді відбувся якийсь дивний обмін церквами між українською і польською громадами - поляки взяли собі новішу, архітектурно довершену споруду (сучасний костьол Успіня Пресвятої Богородиці), віддавши українцям старішу, але далеко не таку величну (сучасна церква Воскресіння Господнього).

Більшість вулиць центральної частини Золочева сформувались ще у ХІХ столітті

На самому початку ХІХ століття у Золочеві знову змінився власник - ним став граф Лукаш Комарницький. Це був останній з магнатів, що володіли містом, адже в 1834 році воно перейшло у власність австрійської корони. Австрійці поставили в місті постійний військовий гарнізон, а із замку зробили в'язницю.

В 1918 році Австрійська (а з 1804 року Австро-Угорська) імперія розпалась. Золочів знову потрапив під владу Польщі. Але цього разу панування поляків на Галичині виявилося недовгим - через 21 рік ці землі перейшли до Радянського Союзу. Почались комуністичні репресії та Друга Світова війна...

Миколаєвська церква (ХVІ століття) мала оборонний характер і входила в систему валів санаторий Карпаты,

Пам'ятки Золочева

Офіційно до пам'яток загальнодержавного значення у Золочеві відносяться лише десять об'єктів, але якби це місто було розташоване на Сході України, напевно їх було б значно більше - до пам'яток архітектури та містобудування зарахували б майже всі будівлі міського центра, адже значна їх кількість була зведена у ХІХ столітті. Саме тоді сформувався сучасний центр Золочева, який дивом вцілів в період Другої Світової війни і зараз зберігає неповторний образ міста заможних людей, яким він був в часи Австро-Угорського панування. , санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Розвитку Золочева у ХІХ столітті сприяли його зручне розташування, мальовнича місцевість, традиції та будівництво у 1871 році залізниці. Звідусюди тоді приїздили у місто багатії. Вони оселялись в Золочеві та зводили великі кам'яниці. На місці давніх валів було споруджено прогулянкові сквери (спацери), які додали особливих деталей в неповторний галицько-польсько-австрійський колорит міста.

Костьол Успіння Пресвятої Богородиці Санатории Трускавца

Офіційні пам'ятки Золочева датуються XV- XVІІІ століттям. Найстаріша з них - Золочівський двір (або боярський двір) - мурована з каменю будівля, збудована в XV столітті як резиденція власника міста. Довгий час господарі Золочева жили саме в цій споруді, тут же містився і міський арсенал. Але після зведення Золочівського замку боярський двір почав занепадати. В XVІІ столітті його передали в підпорядкування парафіяльному костелові для опіки над убогими. Саме тому цю споруду ще називають будинком убогих. Пам'ятка ця і зараз стоїть в центрі міста, але має просто жалюгідний вигляд. Нею абсолютно ніхто не опікується, а тим що вона досі не перетворилась на купу каміння слід завдячувати міцності товстелезних (до 2 метрів завтовшки) стін.

Успенський костьол звели у 1726 році

На лінії оборонних валів (сучасна вулиця Валова) в XVІ столітті було збудовано церкву Святого Миколая. Це була споруда фортифікаційно-культового характеру, яка і зараз зберегла риси оборонної архітектури. В радянські часи були знищені старовинний іконостас та настінні розписи храму, а в самому приміщенні розміщувався атеїстичний музей. Але після отримання Україною незалежності церкву віддали вірянам. Протягом 2000-2003 років відновили настінні розписи, які на початку ХХ століття виконав відомий львівський майстер Модест Сосенко, а використовуючи дивом збережені фрагменти відтворили іконостас.

Воскресенська церква (1604) санаторий Шахтер

В центрі Золочева, на вулиці Григорія Сковороди, розташовані православна церква Воскресіння Господнього (1604 рік) та костьол Успіння Пресвятої Богородиці (1726 рік). Власне на мене збудована в стилі ренесансу церква особливого враження не справила - таких в Галичині немало (хоча чотири сотні років - вік достойний поваги). Інша справа - барочний костьол з великою кількістю скульптурних зображень святих, з барельєфами, з годинником на вежі та боєм дзвону. Ця велична похмура споруда підкреслює особливу ауру центра Золочева, ніби розганяючи навколо себе дух провінціалізму - обов'язковий атрибут "совдеповського" райцентру. Підсилює враження і корпус монастиря домініканців, розташований позаду костьолу. Монастир закрили в радянський період. Зате у спадок залишились якісь заводські приміщення, розташовані у корпусі келій.

На Львівській вулиці при в'їзді у місто знаходиться греко-католицький монастир Василіанського ордену (монастир Вознесіння Господнього), заснований у XVІ столітті (вперше згадується під 1567 роком). Зруйнований татарами у 1649 році монастир було відбудовано на кошти Яна Собєського, але споруди монастиря звели дерев'яними. У 1840-1860 роках на кошти графині Комарницької монастир перебудували - саме тоді було збудовано кам'яну церкву Вознесіння Господнього, яка і зараз є прикрасою обителі. В радянські часи монастир звичайно ж закрили. Вгадайте з трьох раз, що радянські чиновники розмістили в ньому? Правильно, туберкульозну лікарню (протитуберкульозний диспансер).

Але пам'яткою номер один в Золочеві є замок. Та про нього я розкажу окремо.санаторий Женева

Впродовж наступних десятиліть часи на Русі змінюються, і далебі не на краще. Чи відали нащадки Рюриковичів – київські Ольговичі та чернігівські Святославичі, що своєї невгамовною гризнею за верховенство своїх міст на Русі вони випускають на волю лихих демонів міжусобиці – війни усіх проти всіх? Кожен удільний князь тепер не вважав за необхідне коритися сюзеренові. Навпаки, прагнув загарбати якомога більше сусідських земель, не обираючи засобів... Спроби найбільш розважливих державців тодішньої Русі примирити ворогуючих, відновити єдність країни, успіху не мали. санаторий Алмаз

Внаслідок безперервних війн XI-XII сторіч Чернігів став столицею найбільшої держави Русі. Навіть Київ напередодні монгольського нашестя став-таки володінням чернігівських князів (лише формально: насправді там стояла залога найсильнішого на той час із руських володарів -  Данила Галицького). Але втіхи чернігівцям від тієї “величі” не було: життя міста перетворилося на суцільні спустошливі облоги, штурми, розграбування ватагами різних князів (вигадливі галичани короля Данила навіть розбомбили Чернігівський дитинець з катапульт).

Гармати на валу

Та звісно, найстрашнішим став день 19 жовтня 1239 року. Під стіни вже й так знекровленого Чернігова підступили незліченні полчища хана Менгу – кузена “імператора” Орди Батия, онука грізного Чінгісхана.

Чернігів, ще донедавна неприступна твердиня, тримав оборону сім днів, але сили були надто нерівні. Місто було не просто спустошене - практично знищене: лише за чотириста років Чернігів виріс до території, яку займав перед навалою загарбників. Монголи повністю зруйнували місто, а мешканців майже до ноги вирізали. Княгиня Домнікія, щоб уникнути полону, кинулася з вежі Спаського собору..Санаторий Весна Трускавец.

Розграбоване місто лежало в руїнах. Останній визначний князь Чернігова Михайло Другий після монгольського погрому, як і інші князі, змушений був їхати на уклін до Орди - по ярлик на князювання. Здебільшого хани були цілком байдужими до релігійних питань, але гордий та набожний князь Михайло цим зачепив Батия, і той, згідно з літописом, звелів йому плюнути на Біблію й розп’яття, ще й вклонитися статуї Чінгісхана. Князь – знаючи, звісно, що прирікає себе на смерть лютую, - відмовився, ще й додав, що негоже християнину якомусь ідолу вклонятися. За це Михайла Другого разом із його відданим воєводою, боярином Федором люто закатували. Згодом Православна церква причислила обох за їхній подвиг до лику святих.

Чернігів остаточно занепав – це помітно й по тому, що згадки про місто майже повністю зникли зі сторінок літописів. Іноді лиш з’являються глухі звістки про якихось нічим не відомих князів – а більше про голод, пожежі, два руйнівних землетруси та люту трирічну моровицю. Впродовж XIII-XVI сторіч в місті не було зведено жодної кам’яної споруди. Коли під стіни Чернігова в середині чотирнадцятого сторіччя підступили поляки, готуючись до запеклого бою, виявилося, що неприступну колись другу столицю Русі просто нікому було обороняти...

Доки за місто гризуться різні князьки та Орда, а згодом до них приєднуються молода та войовнича Литва, Польща, міжнародний зарізяка Свидригайло, міцніюча Московія, навіть Лжедмитрій... -відволічемося від сумних подій пізнього чернігівського середньовіччя, -щоб здійснити чарівну прогулянку найдавнішою (і найкрасивішою) частиною Чернігова.

ВАЛ, АБО ФОРТЕЦЯ, ЩО СТОМИЛАСЯ санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Походження назви Вал, звісно, цілком прозоре: саме тут, на високому правому березі Десни, при злитті її з річкою Стрижень, було колись закладено Дитинець – міську цитадель. А вже згодом нижче  виріс Окольний град – вулиці купців та ремісників, торговельні лабази, майстерні – у заможному Чернігові ця частина міста була дуже великою, а ще виросло обнесене ровом і валами передграддя.

Екскурсію давнім Дитинцем (нині це територія Парку культури та відпочинку імені М.Коцюбинського) напівжартома називають прогулянкою “від гармати до гармати”. З 1911 року Вал – там, де колись були головні укріплення Чернігівської цитаделі, прикрасили дванадцять чавунних гармат на декоративних лафетах. Причому гармати за ті лафети багато старші – за місцевою легендою, їх подарував Чернігову Петро Перший за мужність чернігівських козаків у війні зі шведами. Щоправда, йдеться, мабуть, просто про іще один вигадливий місцевий апокриф. Іще 1799 року тутешню фортецю ліквідували – у цих краях, дякувати Богові, тепер ні з ким було воювати. Пішли в минуле часи минулих століть,  коли грізна Чернігівська фортеця налічувала троє воріт – Водяні, Прогорілі та Київські, та аж тридцять чотири вежі з гарматами. Укріплення зрили, а на їхньому місці  розбили бульвар, улюблене місце для прогулянок – той самий Вал. Тож саме на Валу іноді складається враження, що грізна тисячолітня твердиня однієї днини просто стомилася і десь зникла. А на пам’ять лишила по собі тільки старовинні гармати на потішних анахронічних лафетах та мальовничий міський променад – Вал...
Спасо-Преображенський собор (Спас Чернігівський)

СПАС ЧЕРНІГІВСЬКИЙ

Найвідомішим пам’ятником Чернігівського Валу-Дитинця залишається Спасо-Преображенський собор – кафедральний храм Сіверської землі. Цей п‘ятибанний собор довгий час був найвищою спорудою другої столиці і водночас найшанованішою церквою князівства, почесною усипальницею багатьох чернігівських володарів світських і духовних, зокрема і одного з героїв “Слова про Ігорів похід” князя Всеволода Святославовича. Собор і нині, майже через тисячу літ після побудови, лишається кафедральним храмом чернігівської єпархії. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Храм Спаса було закладено на початку одинадцятого сторіччя. Точна дата невідома – дослідники вважають, що то був Рік Божий 1031. Тимчасом літописи вперше згадують про іще недобудовану церкву, стіни якої звели лиш на висоту коня з вершником у рік, коли в ній поховали натхненника її спорудження, великого князя Мстислава Володимировича. А був то рік 1036. Перший камінь у підмурок славетної Софії Київської закладуть лиш року наступного.

За композицією Спас Чернігівський являв дуже вдале (і дуже рідкісне) сполучення вже класичної для тодішньої Русі візантійської конструкції із сильним західноєвропейським, романським “акцентом”.  Внутрішнє оздоблення Спасу Чернігівського вражало сучасників мозаїками та особливо - чудовими фресками. Прикрашали собор і різьблені плити з овруцького рожевого сланцю.

За давніх часів храм не було отиньковано (поштукатурено) – натомість прикрасою його стін слугувала ажурна кладка, у якій чергувалися знаменита давньоруська червона плінфа, рожевого кольору розчин та сірий необроблений піщаник. санаторий Шахтер,

Навали й пожежі давнини не помилували краси Спаса Чернігівського, особливо його внутрішнє оздоблення. А почата із найшляхетніших побажань, але тогочасними архітекторами здійснена вкрай недолуго, реконструкція 1792-1798 років дуже понівечила велично гарний вигляд давньоруського дива.

Борисоглібський собор

БОРИСОГЛІБСЬКИЙ СОБОР

За великокняжих часів, судячи з тодішніх мініатюр, кафедральний храм Святого Спаса оточувало багато кам’яних і дерев’яних споруд – церков, теремів боярських і невідомо чиїх іще. Всі вони загинули у жорнах часу. Тепер у Спаса Чернігівського один сусіда-сучасник, собор святих Бориса й Гліба.

Розпочав його будівництво 1123 року князь Давид Святославич. Менший за величного Спаса, собор тим часом споруджували із особливою розкішшю: за княжим задумом, він мусив стати новим фамільним некрополем, усипальницею володарів Чернігова. Для цього під склепіннями церкви було ще під час будівництва влаштовано шість ніш для майбутніх княжих саркофагів. Внутрішній простір вкривали багатий фресковий розпис і кам’яна різьба. Підлога собору була керамічною, з барвистою мозаїкою в центральній частині. На жаль, нині ми можемо судити про оздоблення Борисоглібського собору лише з фрагментів – а чесно кажучи, уламків - його колишньої розкоші, що збереглися донині. Особливою красою, судячи з тих же уламк... фрагментів, відзначалася різьба по білому каменю, виконана в знаменитому давньоруському “звіриному” стилі.

У дохристиянські часи на цьому місці містилося, очевидно, велике язичницьке капище. Принаймні 1700 року знайдено було срібного ідола, якого за повелінням гетьмана Мазепи в Ауґсбурзі переплавили та виготовили нові царські врата для цього ж Борисоглібського собору. Чималенький, очевидно, був той ідол...

Дім Лизогуба

ДІМ ЛИЗОГУБА ТА ЩЕ ОДИН ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПОКРИФ санаторий Алмаз

Після століть розрухи та майже безперервних війн новий розквіт Чернігова почався в другій половині сімнадцятого століття – коли козаки вчергове й остаточно відбили місто у поляків і Чернігів став містом полковим. У тодішній гетьманській Україні це був особливий, вельми привілейований статус. І хоча місто тепер перебувало просто на неспокійному одвіку російсько-польському кордоні, життя в ньому знову завирувало.

Привертає увагу серед будівель Валу кам’яниця, споруджена в останні роки сімнадцятого століття для чернігівського полковника Якова Лизогуба. Не винятковою якоюсь красою, як храми Чернігова – будинок як будинок... Просто для фахівців це унікальний зразок цивільної архітектури часів козацького, або мазепинського бароко (навіть у Києві подібного немає). Винятково оригінально вирішено архітектурну ідею резиденції пана полковника: за планом його солідні хороми – класична українська хата. Тільки велика, звичайно, ще й зведена з добротного каменю. Цікаво це, але насамперед для знавців. Та й біографія в будинку Лизогуба прозаїчна – згодом тут була канцелярія, згодом архів... Але ж ми вже не раз переконувалися у бурхливій поетичній фантазії чернігівців, чи не так? Недаремно з цих країв походив Олександр Довженко, та й Михайло Коцюбинський, що тут помер, ніжно любив Чернігів. Певно, є в повітрі Чернігівщини якісь особливі флюїди.

...Отож пан полковник Кочубей після своїх із чернігівськими козаками звитяг у Азовській війні прожив лише два роки, і його вдова продала кам’яницю із садибою самому гетьманові Мазепі. У ясновельможного таких резиденцій по Україні було чимало. Тим часом у Чернігові будинок негайно охрестили “Будинком Мазепи”. А далі народилася легенда: мовляв, саме тут ховав могутній гетьман від людських очей безтямно закохану в нього юну Мотрю Кочубей. І мовляв, блукає тут ночами привид нещасної Мотрі... санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)

Звичайно, все це лише народна вигадка. Просто сумна історія кохання сивочолого гетьмана та його юної хрещениці народила безліч  домислів і версій. Мовляв, і батько Мотрі, пан Військовий суддя Кочубей попередив Петра Першого про таємну угоду Мазепи зі шведами та їх злуку в майбутній війні, аби відомстити Мазепі за безчестя дочки... Мовляв, і гетьман скарав давнього бойового товариша Кочубея карою на горло теж через Мотрю... Забудьте. Достоту то все була лиш брудна політика (аякже, нібито політика взагалі буває чистою).

Насправді Мазепа пальцем не зачепив Мотрю – лиш надсилав їй ніжні поетичні листи та подарунки кожний вартістю в добрий маєток. Закохані старий та юнка просто не могли бути разом. Справа не у віці – на ті часи півстолітня різниця між “молодими” не була дивиною; і за родом та шляхетським походженням були вони рівнею. Але Мазепа був хрещеним батьком Мотрі і навіть просто мати близькість було б за церковними законами для обох нечуваним, смертним гріхом.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец) Тим часом Мазепа: хоробрий вояка, жорсткий правитель, хитрий дипломат -  був  глибоко релігійною людиною. Ніхто не звеличив українську церкву, не звів власним коштом стільки храмів та шкіл, як він. І щире взаємне кохання літнього гетьмана і юної красуні не могло мати за тих часів ніякого продовження. За будь-яких обставин...

...Невдовзі після Полтавської катастрофи Мотрю видали заміж, вона швидко овдовіла і прийняла постриг. І якщо десь справді блукає привид сердешної Кочубеївни, то дуже далеко від чернігівського будинку Лизогуба... Натомість чергова чернігівська легенда видалася гарною, авжеж?

Колегіум

КОЛЕГІУМ І БУДИНОК АРХІЄПИСКОПА

Чернігівський колегіум – одна з найоригінальніших споруд Дитинця. Засновано його було 1700 року. За часів польського панування у шістнадцятому сторіччі домініканський орден забрав собі споруди давнього поруйнованого Борисоглібського монастиря, і тепер їх повернули православним. Вигадливі архітектори вісімнадцятого сторіччя поєднали в один комплекс три споруди різного часу, ще й нівроку гарно в них вийшло.  А славний був колегіум тим, що був одним із найкращих, “елітних” навчальних закладів тих часів на кшталт Києво-Могилянської академії. Нині заповідник “Чернігів Стародавній” розмістив тут свої експозиції. санаторий Карпаты,

Колишній палац архієпископа знаходиться зовсім поруч. Збудований він 1780 року в стилі класицизму. Додам від себе, може, суб’єктивно: провінційного імперського класицизму. На Валу іще чимало подібних помпезних, зрештою  гарних споруд вісімнадцятого-дев’ятнадцятого віків, колись будівель адміністративних та громадських.

Красна площа

КРАСНА ПЛОЩА ТА НАВКОЛО НЕЇ

Може скластися враження, що усі цікавинки Чернігова зосереджено на Валу. Аж ніяк. Перелічити все, що милує око в стародавньому місті, тут просто неможливо. Але давайте спустимося з Дитинця до центральної частини міста, що нині зосереджена навколо Красної площі та прилеглих до неї бульварів і скверів. Тим більше, що йти якихось метрів двісті проспектом Миру, що починається просто від гармат Валу. Цю найдовшу магістраль міста звали колись вулицею Шосейною. Прилегла до центру частина проспекту – своєрідний чернігівський Бродвей. Досить пройти ним із Дитинця метрів двісті, і ми опинимося в старовинному “Окольному граді”. У середні віки тут було чернігівське “місто майстрів”, славних у світах. Поступово сюди ж перемістився культурний та адміністративний центр міста. санаторий Шахтер

Зараз він зосереджений навколо Красної площі та прилеглих до неї бульварів і скверів. Ще в дев’ятнадцятому сторіччі тут спорудили респектабельні адміністративні споруди, типові для губернського міста. Більш або менше за тим же призначенням їх використовують і донині. Наприклад, у будинку обласної держадміністрації, ще коли тут було губернське земство, працювали Михайло Коцюбинський, Борис Грінченко, Володимир Cамійленко. Ще раніше на проспекті Миру, в готелі з помпезною назвою “Царьград” (не зберігся), зупинялися Микола Гоголь, Олександр Пушкін, Тарас Шевченко.

В районі Красної площі сьогодні вирує ділове й світське життя Чернігова. Але – нехай не звинувачують автора у надмірному клерикалізмі (просто давні зодчі вміли так бездоганно вписувати свої храми в будь-який пейзаж) – найбільшою окрасою району лишаються дві красуні-церкви. Катерининську спорудили 1715 року на знак ушанування козацьких перемог над турками. Вона – довершений взірець українського бароко, струнка й вишукана. А ще більше захоплення викликає невеликий, вражаюче гарний стародавній храм у серці сучасного міста, сквері Богдана Хмельницького.

Церква Параскеви П'ятниці

ЦЕРКВА ПАРАСКЕВИ-П’ЯТНИЦІ Санатории Трускавца

Інша її назва - П’ятниця на Торгу. Адже у давнину тут було велике торговище, що й дало прилеглій місцині ще одну назву – П’ятницьке поле. Храм було зведено на межі дванадцятого-тринадцятого століть, очевидно, геніальним Петром Мілонегом, руським зодчим. Церкву  названо на честь святої Параскеви, покровительки торгівлі. За монгольської навали,  кажуть, вона стала останнім прихистком городян, де вони й загинули.

Згодом церкву відновили, і, звичайно, перебудували. І ще не один раз перебудовували, до невпізнанності змінивши її первинний образ. За часів другої світової війни храм Параскеви-П’ятниці дуже постраждав.

Реставрація храму за проектом архітекторів П.Барановського та М.Холостенка завершилася аж 1962. Але відбулося істинне чудо: Параскева-П’ятниця постала такою, якою її звів вісімсот літ томугеніальний Петро Мілонег. Струнка однобанна церква, що стрімко підносена просто до небес... Ніби ожила мініатюра з давньоруського літопису...

Сегодня на повестке дня всесоюзная здравница-лечебница - город Трускавец.
Дадим слово Википедии:
Происхождение названия города «Трускавец» до конца неизвестно. Одни считают, что «Трускавец» — это видоизмененная форма польского слова truskawka — клубника. Но клубника появилась в Европе только после 1712 года, а название города впервые встречается уже в XV ст. Другие ученые считают, что на название города повлиял литовский язык. санаторий Шахтер По-литовски druska — это соль, а Прикарпатье (в частности соседний Дрогобыч) — известный центр солеварения. С этим промыслом связаны названия многих населенных пунктов Львовщины, например: Старая Соль, Ясеница Сольная, Солец, Солонсько. В пользу этого варианту свидетельствуют тесные межгосударственные отношения Галицко-Волынского княжества и Великого Княжества Литовского в XII—XV ст. огласно третьей версии название «Трускавец» происходит от славянского имени Трушко или Трусько, а со временем — Труськович, Трускавец.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)
Как бы оффтоп, но мне самому стало интересно - откуда в некоторых славянских языках взялись такие странные слова для обозначения заморской ягоды, причём разные: клубника, полуниця, трускавка. При том, что в чешском, сербском, болгарском и др. всё понятно - ягода она и есть "ягода":)

Трускавец — это уютная и экологически чистая зона. Город удивляет разнообразием земных и подземных минеральных вод с четырнадцатью источниками: «Нафтуся», «Юзя», «Мария», «София», «Бронислава»санаторий Шахтер, и другие; залежами «горного воска» — озокерита, единственное месторождение в мире находится в четырёх километрах от курорта в городе Бориславе.
Хм..., про озокерит не знал:)
Датой официального учреждения бальнеологического курорта считается 1827 г., когда здесь были сооружены помещения для первых 8 ванн. Хотя лечебные свойства трускавецких вод были известны давно, впервые их описал королевский врач Войцех Очко в 1578 году.
Войцех Очко в 1578 году - это конечно хорошо, но что же сейчас, спросите вы.
Википедия знает ответ и на этот вопрос:)
В городе есть два бювета минеральной воды, две бальнеоозокеритолечебницы, две курортные поликлиники, общекурортный диагностический центр на базе Центральной курортной поликлиники, 20 санаториев, 21 пансионат и отели (всего свыше 14 тысяч мест).

Один из упомняутых бюветов. Вид снаружи...санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Сочетание сенсорной панели и типичного совкового кафеля забавно смотрится.

Источники трускавецкой минеральной воды (о которых было выше) находятся в таких милых домиках:

А курортный парк полон памятников разной степени абстрактности:

Вода в Трускавце минеральная, а архитектура - деревянная=) санаторий Женева

Кроме засилия деревянных зданий, в глаза бросается обилие цветов:)

Пока я гулял по Трускавцу, дождь всё собирался, собирался...

И наконец пошёл! Да рясный... санаторий Алмаз,

Мне пришлось забежать в первое попавшееся здание, коим оказался Музей Михайла Биласа.

Ну что могу сказать... Если бы не дождь, я бы в этот музей не попал.
И многое потерял бы. Действительно, ОЧЕНЬ классно!
Смотрите сами, фотографии конечно не передают всей прелести, но тем не менее:)Санатории Трускавца

Значитсо, продолжим вспоминать жаркое лето 2008:)Санатории Трускавца
Железнодорожная кассирша в Трускавце сказала мне, что 2 билета - до Дрогобыча, а потом до Львова, покупать необязательно; достаточно купить квыток до Львова, а в Дрогобыче можно выйти, погулять и отправиться дальше в любое время. Раньше на Укрзализныце я с такими правилами не сталкивался, но не преминул воспользоваться.
Итак, следующий пункт назначения:.. санаторий Женева

А вы, кстати, знаете, кто такой Юрий Дрогобыч?

Впрочем, в куда большем почёте у дрогобыччан (или как это сказать по-русски?;) другой земляк.
Судя по количеству объектов с ликом Ивана Яковлевича (речь идёт не о 20-гривенных купюрах), в городе царит культ Франко:

Городская ратуша. Как и положено - видна почти отовсюду. Санатории Трускавца,

Вот так прогуливался я и фотографируя всё, что хорошо стоит.
После того, как несколько раз в разных местах города, я буквально лоб-в-лоб столкнулся с пареньком, вооружённым такой же как у меня картой Дрогобыча, я почуял - человек был не левый. Это был кто-то из наших (с);) И действительно, паренёк оказался пражским бэкпэкером, путешествующим по Западной Украине. Это именно его фраза What do you think about Sambir? чуть не ввела меня в искушение заблуждение:)))
Чувака больше всего интересовал дом Бруно Шульца. Мы его искали, искали, так и не нашли. Местные жители о такой достопримечательности своего города, похоже, и не знают...санаторий Шахтер,
В городе много подразрушенных зданий, сохранивших следы былой красоты... Или отреставрированных. Почти всех цветов радуги:)

Вплоть до Второй мировой войны большинство жителей Дрогобыча составляли евреи.
Хоральная синагога. При СССР - склад соли.

До самых известных дрогобычских деревянных церквей я из-за врождённого топографического кретинизма так и не добрался, так что показываю храмы попроще:) санаторий Алмаз,

Костёл святого апостола Варфоломея. На фотографии справа - памятник Иоанну Павлу II, установленный всего за год до моего визита в Дрогобыч.

А это - один из самых красивых храмов, которые я когда-либо видел. Без шуток.
Монастырь отцов Василиян, церковь святых верховных апостолов Петра и Павла.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)