Ой яснеє сонце вранцi
Iз-за гори сходить,
А мiй милий, мiй коханий
Тай по свiтi ходить.

А мiй коханий , мй любий
Тай по свiтi ходить.
Додому дорiженьки
Нiяк не знаходить.

Зацвiтає ожинонька
Бiла , зацвiтає
Ой горює дружинонька,
Милий не вертає

Ой горює дружинонька,
Милий не вертає
В чужiй хатi на чужинi
Iншу пригортає

А та iнша хитра й злая
Тай чарами поїть
А дружина серце крає,
Раноньки не гоять

А дружина серце крає
Сльозами вмиває
Личко бiле, очi синi,
Бо горенько має

Ой берiзоньки-сестрицi,
Зелена дiброво,
Прийшла до Вас на пораду,
Прийшла на розмову:

Ой берiзки бiлокорi,
Що ж менi робити?
Ви вмiєте, сестриченьки,
З вiтром говорити

Нехай хмари вiтер буйний
Несе на чужину
Голiвоньку йому зросить
Сльозами дружини.

Подув вiтер, задощило,
Захитались вiти
"Видно доля в тебе така-
Однiй вiковiти"
Нiчим тобi , люба сестро,
Ми не допоможем,»
Заплакали яснi очi
Запросила: «Боже!

Допоможи менi,Святий Боже,
Милого вернути,
Бо без нього менi в свiтi
Не жити, не бути.

Святий Боже, Святий Славний,
Пошли допомогу,
Вiдкрий йому яснi очi,
Покажи дорогу,

Покажи йому дорогу,
Покажи стежину
Хай верта хутчiш додому
Бо плаче дружина

I своє благословення
Пошли тому дому
Щоб не було того горенька
Нiкому, нiкому.
(Людмила Стременовська)