I знову ти зозуленько-ворожко
Лічиш комусь щасливiї лiта.
А пам'ятаєш ти мою матусю,
Яка вона вродлива й молода?
А очі мамині, неначе синь небесна
Ти пам'ятаєш мамину ту синь?
Втопав колись у тих очах мій татко,
Що на селі був першим парубком-Василь
Та не збулось, така вже злая доля,
Така , матусю, та твоя весна.
Й скотилась по щоці сльоза поволі
Гірка немов отрута i рясна.
А згадуєш галявини суничні
Такі рясні, що нікуди ступить?
А близ Червоного містка криничку,
Де з ненькою спинялись воду пить?
Як сонечко за обрій закотилось,
Вмостилось спатоньки-втомилося за день,
Й дзвіночок лісовий так тихо, тихо
Мені малій на вушко: "дзень-дзелень"?
Як виглядала я матусю з поля-
В біленькій хусточці i сапка на плечі?
Серце від спогадів стискатється до болю...
А хліб той, мамин, згадуєш в печі?
А борщик, що матуся наварила?
Такий, он , нині в мене булькотить...
Все відійшло, де мамина могила
Дише цвіркун щоночі сюркотить.
Разом зi мною дощик плаче гiрко
Додолу кетяги понурила калина.
Матуся моя-нинi в небi зiрка
I плине час, немов туман долиною...
(Людмила Стременовська)