Повабить мене думка в далечiнь
Що десь сховалась за туманом сивим.
А там, яка я там була щаслива!
Яка там неба синь i высочiнь!

В тiй далинi дитячi мої роки
I зорепад дощем в старi гаї ,
I мамин голос там, усмiшка, кроки,
Й натрудженiiї рученьки її

Там над ставком бiлесенька хатина
Де зранку вже рум’ янять щоки ружi,
Де обiйнялось соняхiв подружжя,
Й цвiте червоним мамина хустина.

Ген небокрай заплутався в дорозi
I звив гнiздо на колесi лелека,
Що прилетiв iздалеку-далека,
Та "сторож"-палиця на рiдному порозi.

Он порається на городi ненька,
Огудиння де огiрковим цвiтом злите
I молоденьке пустотливе Лiто
Iз кошенятком бавиться маленьким.

(Людмила Стременовська)