Щиро дякую всім. Хай благословить Вас Господь.

26 листопада відбулась всеукраїнська акція «Запали свічку» в пам'ять тих, хто загинув під час голодоморів. Жоден народ у світі не пережив такого страхіття, такої біди. Здавалось б, маючи в своїй історії такі уроки, українці понад усе мали б цінувати можливість жити на білому світі, радіти дітям, онукам і рішуче викреслити зі свого життя усе, що псує здоров'я і вкорочує життя.

Дуже жаль, але цього не відбувається... Хто підра­хує: скільки українців після голодоморів, після війни пішло з життя ... добровільно.

Нерідко на телебаченні транслюються кінострічки з жахливими картинами тих страшних часів. А що ж побачать наступні покоління українців, кількість яких невпинно зменшується. Замість диму гармат — дим цигарок, що панує повсюди, замість людей, страшних від голоду, людей, страшних від алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Виходить, що не жити ми навчились, а, навпаки, нищити самих себе. З кожним роком катастрофічно зростає кількість людей, які померли від куріння, пияцтва, наркотиків, СНІДу...

Люди добрі, то куди ж ми прямуємо: до світлого майбутнього чи до самознищення? Скільки наших співгромадян загинуло з названих причин і скільки ще загине, якщо ми рішуче не усунемо ці причини зі свого життя. Зверніть увагу, що тютюн, алкоголь буквально всюди. Уже на дитячих днях народження у батьків піднімається рука налити дітям «солоденького» лікеру. Більшість молоді не уявляє свого життя без цигарок, алкоголю, вже нерідко й наркотиків. Відповідальність за це страшне явище лежить не на кому іншому, як на стар­ших за них. Тобто на нас — батьках і громадськості.

Ще до недавнього часу про наркотики ми чули, як про щось дуже віддалене від нашої місцевості, а вже в Кривому Озері сталось кілька смертельних випадків зі страшним діагнозом: наркозалежність. Скільки вже пішло з життя молодих прекрасних українців у розквіті сил з причин вищеназваних, залишивши в горі і біді батьків, жінок, чоловіків, дітей. І не знати, чи всі зможуть стійко пережити втрату, чи й самі підуть тим же шляхом. Особливо вражає, що після похорону людини, що померла через спиртне, рідні, ковтаючи сльози, просять присутніх: «Випийте, за нього». І хай хтось спробує відмовитись.

     Я розумію, що тема ця болюча і неприємна для багатьох. Я навіть передбачую репліки з приводу цієї статті, мовляв, його справа — закликати до порядності, здорового способу життя... Та все ж. Звертаюсь до всіх і кожного з проханням замислитись над цими ганебними явищами в нашому житті.

Хочу сказати й про те, що Християнська релігія не забороняє вживати спиртні напої, але ж є розумні межі. Для порівняння: жінка, яка приїхала з Італії, розповіла, що в цій країні на святкуванні весілля для 60 гостей вистачило 8 пляшок вина…  Кривоозерська школярка повідомила в класі: «Для 30 гостей на святкуванні маминого дня народження виявилось замало 2-х ящиків горілки...» А на запитання вчительки: «Що таке лілія?», лише одна учениця відповіла: «Квітка». Всі інші діти в молодшому класі написали - бар…  Але і це ще не все. Україна займає перше! місце у світі по вживанню алкогольних напоїв серед молоді і серед дітей...

У нас є багато різних свят. Будьмо по-особливому мудрими в ці дні. Святкуймо їх так, щоб було втішно для душі, а не гірко від надмірностей. Повернімо свою доро­гу до розумного життя і хай благословить вас Господь.

Коли наступив час Вознесіння Ісуса Христа до Отця Небесного, Він  пообіцяв учням Своїм послати їм Духа Святого, щоб не залишити їх самих. В день п'ятидесятниці апостоли зібрались разом з Божою Матір'ю за Його настановою, і Дух Святий зійшов на них у вигляді вогняних язиків. З того часу, учні відчули у собі велику силу, знання різних мов, щоб проповідувати Євангеліє. Вони були дуже сміливі, незважаючи на гоніння християн, бо знали, що Господь завжди поруч. Знаємо це і ми. Бо ми діти Господні, а діти — це ті, кого народили, ким опікуються, кого люблять всім серцем. Усім, у кого вже діти є, відомі ці почуття. Мені б хотілось звернутись до нашої молоді, до наших дорогих дітей.

Хлопці, дівчата. Зовсім не за горами той час, коли і ви станете батьками. Ваше серце заповнить найпалкіша любов, ніжність до свого немовлятка. Це щастя мати дітей, разом з тим, це і великі труднощі, які трапляються з багатьох причин. Але є труднощі, які найважчі. Виникають тоді, коли діти хворіють. Неможливо передати той душевний біль, який відчувають батьки і вся родина, дивлячись на страждання своєї дитини. Батьки готові десятки разів самі перехворіти, щоб тільки дитина була здорова... Дорогі мої, здоров'я своїх майбутніх дітей ви закладаєте вже тепер. З болем і тривогою здогадуємось ми, люди старшого покоління, скільки ж доведеться прийняти ліків, уколів, капельниць, дітям тих старшокласників, які, як ми дізнались з нашої газети, на антиалкогольних лекціях просто сміються з того, про що їм розповідає лектор. Зараз можна багато говорити про небезпеку шкідливих звичок, та ви і самі про це знаєте. Незважаючи на це, всякі гріхи, пов'язані з шкодою для здоров'я, вільно і дуже швидко поширюються серед вас. Ви — діти наші, і нам боляче за вас, бо маємо життєвий досвід і знаємо, до яких наслідків це приведе в майбутньому. Тому звертаюсь до вас від імені усіх батьків: «Приберіть з свого життя усе, що нищить ваше здоров'я і здоров'я ваших майбутніх дітей. Хвороб і так вистачає через причини, від нас незалежні. Хай не світяться докором дитячі оченята за те, що ви їм цих хвороб іще прибавили. Візьміть собі за мету очистити своє життя і хай допоможе вам у цьому Господь». Вітаю усіх з святом Святої Трійці. Амінь.

Дорогі діти. Ви сьогодні прийшли до храму просити Божого благословення і Божої допомоги. Адже завтра у вас надзвичайно важливий день. Ви вперше будете складати іспити у формі тестування і ваші переживання дуже зрозумілі.

 Хтось з вас не вперше в церкві, а можливо є й такі, хто сьогодні зробив перший крок до Бога. Я сьогодні радію за вас усіх, бо якщо ви прийшли з проханням до Господа, то просто так Він вас не відпустить. Бо наш Господь добрий і милосердний.

Ви потрапили в таку ситуацію може навіть вперше в житті, коли нема від кого чекати допомоги. Ні від батьків, ні від вчителів, ні від друзів. Одна надія, що Господь допоможе, підтримає вас у важку хвилину і ви зможете сконцентруватися на своїх знаннях, які ви отримали в школі. Такі ситуації в житті ще будуть виникати і я хочу, щоб ви в такому разі не лякались, не впадали у паніку, а завжди вірили і знали, що ви не одні в цьому світі. З вами завжди перебуває Господь.

Зараз час великого посту, час покаяння. Мабуть ви розумієте, що роблячи ті чи інші гріхи, ми ображаємо Господа і в той же час віддаляємось від Його захисту, від Його допомоги. Тому що треба зробити? Звичайно, просити пробачення, і старатись більше гріхів не повторювати. Що ж ми робимо неправильно? — запитаєте ви. Називати можна багато, але якщо коротко — це порушення заповідей. Ми всі діти Отця нашого Небесного і ви знаєте, що для дітей все найкраще. Тому і Господь дав нам заповіді — настанови не для того, що Йому це потрібно. Виконання заповідей потрібне, в першу чергу, для нас, щоб нам добре жилося в цьому житті.

Я сьогодні хочу звернути увагу на гріхи найбільш виражені, найбільш відомі. Найперше, це порушення заповіді шануй батька твого і матір твою і добре тобі буде, і довго житимеш на землі. Вам зараз здається, що це не так важливо, що ми, мовляв, і самі все розуміємо. Пройде час, коли ви станете дорослими і у вас будуть свої діти, тоді ви повною мірою зрозумієте важливість цієї Господньої настанови. А поки наведу вам маленький приклад з життя. Коли ви спілкуєтесь з молодшими братами і сестрами, чи просто з меншими за вас дітьми і бачите з власного досвіду, що щось вони роблять не так, то вам зрозуміло, що нічого доброго з цього не вийде. Батьки також мають життєвий досвід і застерігають вас від помилок для вашого ж добра. Шануючи і слухаючи своїх батьків, вчителів, ви будете поступати дуже мудро. Бо насправді ніхто вам зла не хоче, і дорослі стараються зробити все, щоб вам жилось якнайкраще.

Крім цього, є ще й більше зло — це погані звички, які поширюються серед молоді. Відомі всім тютюн, наркотики, алкоголь, азартні ігри, погані, нецензурні слова, якими, буває, прямо пересипана мова, і ще багато іншого. І це нас до добра не приведе. І цим ми ображаємо нашого Господа. Чому? Бо такі вчинки нищать здоров'я і вкорочують життя. Ось ви стоїте зараз усі молоді, гарні, здорові. А якщо не відкинете поганих звичок, якщо вони у когось є, то мине зовсім небагато, якийсь десяток років, і наслідки не забаряться. Уже зараз ми бачимо, скільки ще зовсім молодих людей тяжко хворіє, а то й помирає через свою нестриманість. Господь покликав нас до життя, створив людину прекрасною і досконалою. А ми так недбало ставимось до цього дорогоцінного дару. Давайте собі уявимо, що ви купили комусь дорогий подарунок. А через деякий час помітили, що цю річ закинуто, пошкоджено, і ця людина її зовсім не цінить. Чи не образились би ви на неї? Чи захотілося б вам ще щось для неї зробити? Мабуть, ні. Тому маємо з відповідальністю ставитись до цього безцінного Господнього дару — до свого життя і до свого здоров'я. Адже наші хвороби і проблеми приносять неприємності не тільки нам самим, а ще й тим, хто любить нас: чи то батьки, чи діти, яких ви народите. Чи  чоловік або дружина.

Хочеться згадати ще одну річ. Про це, правда, дуже неприємно говорити і згадувати, але потрібно. Це дошлюбні стосунки. Не хочу про це говорити багато, лиш дівчата мають пам’ятати, що допоки вони не одружені, за християнським вченням являються невістами Христовими. Уявляєте, Кого таким чином зрадить дівчина і проти Кого буде направлений злочин хлопця, коли вони вступають у такі стосунки? В Біблії описано, що за такі гріхи Господь спалив цілі міста Содом і Гоморру. На цьому місці і досі знаходиться мертве море, в якому нічого не живе. В теперішній час це призвело до СНІДу, як заслуженої кари за такі страшні гріхи.

Разом з тим, ми розуміємо, що наше життя не обмежується земним існуванням. Прийде час, і нам всім доведеться скласти іспит перед Богом. Ось бачите, як і зараз вийшло. Вчилися, як вчилися — десь вивчили, десь не вивчили. І ось такий важкий екзамен доводиться складати. Тож маємо пам’ятати про іспит перед Богом і готуватись до нього протягом всього життя.

Для вас зараз дуже важливий час, коли ви ступаєте на самостійну дорогу. Від ваших вчинків залежатиме не тільки ваша доля, але доля наступних поколінь. Ось ви стоїте зараз поруч, і я хочу сказати і про те, щоб ви старались не спонукати один одного до поганих вчинків, а, навпаки, прагнули зробити все, щоб ваші друзі не потрапили до гріховних тенет.

Якщо під час нашої з вами розмови ви виявили в себе ту чи іншу вину перед Господом, від щирого серця попросіть пробачення і прийміть тверде рішення надалі поводитись згідно християнських цінностей. Щоб ви були, як дуби, молоді гарні, мужні і сильні. Щоб дівоча краса не в’янула від шкідливих звичок і щоб ви своєю мудрістю, своєю стриманістю вгодили Господу і отримали від Нього рясні і щедрі благословення і на майбутніх іспитах, і в подальшому житті. Майте тверду віру в милосердя Боже, в Його превелику до нас любов, в Його досконалу справедливість і допомогу в тих чи інших ситуаціях, що виникають на життєвій дорозі. Не лякайтесь, будьте спокійні і ні на мить не сумнівайтесь в Господній підтримці. Хай благословить вас Господь.

Курити не курити не все одно.

Євген Боровець

Львів • Видавництво «Свічадо» • 2008

Вступ

Український народе, серце переповнюється болем, коли пригадуєш усі втрати, які зазнав ти за останнє століття. Та ще більший біль відчуваєш, коли бачиш, як марно гинеш ти сьогодні. Мільйони заробітчан і мільйони зруйнованих сімей та дітей, покинутих напризволяще, сотні тисяч, а навіть мільйони хворих та передчасно померлих від нерозумних пристрастей і звичок. І чи не найбільшим лихом з-поміж останніх, можна сказати національною катастрофою, стали куріння та пияцтво.

Непомітно і без зайвого галасу настають нові часи, а з ними "нові" звичаї та "нові" звички. І те, що ще зовсім недавно вважалось неприпустимим, сьогодні стало звичною нормою поведінки. Нехай старші пригадають період 30-ти — 40-річної давности. Тоді навіть уявити собі було неможливо жінку, яка курить чи "заглядає" до чарки — це вважалось ганьбою. Нині ж, мов у тому страшному сні, все перевернулось, все навпаки. Що говорити про зрілих мужчин чи жінок, коли юнаки та дівчата, навіть 10-12-річні діти вражені пристрастю до куріння та пияцтва, коли села, містечка, міста масово спиваються і де­градують як духовно, так і фізично, коли тисячі ще молодих людей помирають десь на смітниках! Серце крається, коли бачиш усе це і усвідомлюєш, що намарне гине великий європейський народ з ко­рінням, яке сягає незапам'ятних часів трипільської культури, і більш як тисячолітнім досвідом та традиціями християнського життя.

Колись старозавітний пророк Осія, плачучи над гіркою долею, що очікувала його нерозумний народ, записав: "Погине народ мій за те, що не має знання"'[Ос. 4, 6]. Так і ми, мов ті давні ізраїльтяни, гинемо через брак елементарних знань, через неусвідомлення згубности своїх шкідливих звичок. Улюблені у Христі брати і сестри, український народе, чи хтось з вас замислювався над тим, скільки лиха уже зазнали і скільки ще зазнають на нашій Землі від куріння і пияцтва. За прикладами не треба шукати. Пригадайте лише свої родини, знайомих, сусідів, товаришів по праці і замисліться, скільком з них нікотин та алкоголь зашкодили здоров'ю та передчасно забрали життя; скільки наших співвітчизників, що проміняли своє майно та домівки на сигарети та алкоголь, вмирає сьогодні по смітниках, скільки живе безпритульних дітей, по­кинутих напризволяще батьками-пияками, скільки народжується неповносправних, хворих немовлят від батьків-алкоголіків, курців та наркоманів. А хто з нас зможе порахувати, скільки гірких материнських та батьківських сліз пролито за дітьми, що стали пияками, інвалідами або ж зійшли в могилу, так і не залишивши по собі нікого на цій землі.

Як часто у власних негараздах ми шукаємо во­рога ззовні, не помічаючи того, що найстрашніший ворог, який щомиті підточує наші сили, перебуває поміж нами, продається з полиць магазинів, широко пропагується в рекламі, фільмах, закорінений, зрештою, в способі нашого життя. Ми так звиклись з цими неписаними правилами життя, що навіть не усвідомлюємо їх абсурдности, а часто і гріховности. Хіба християнський спосіб життя передбачає ра­дість і смуток переживати з допомогою алкоголю або віддячувати за допомогу по господарству го­рілкою? Чи проводжати в останню путь усопшого, перетворивши тризну на нагоду до сп'яніння, а весілля чи храмовий празник — на п'яну бійку? За межами здорового глузду і те, щоб на Святу Вечерю біля куті виставляти горілку, а потім напідпитку вирушати до церкви; або в часі Великого Посту, зокрема у Страсну П'ятницю, напиватись до безтями. Саме цей "спосіб нашого життя", ці так звані "традиції" (насправді ж псевдотрадиції) часто призводять до того, що наші діти чи родичі з часом непомітно перетворюються в алкоголіків. І як часто, випадково побачивши на вулиці, біля смітників, ми бридимось їх, не усвідомлюючи, що дотримуючись цих неписаних правил життя, ми також спричинились до їхнього падіння. Вони не народились такими, не відразу стали пияками. Це ми "допомогли" і "допомагаємо" їм. Бо будучи ще дітьми, вони ба­чили, як їхні батьки та родичі п'ють і курять, як гучно і весело бенкетують, як наливають"на коня" і як наступного дня похмеляються. І не думали - не гадали вони, коли вже в юності, бажаючи уподібни­тись дорослим, піднімали чарку, що згодом стануть алкоголіками, закурювали першу цигарку, що зго­дом будуть нікотинозалежними.

Історики та соціологи безуспішно намагаються підрахувати, скільки ж українців було замордовано і розвіяно по світах у страшному XX столітті. Але чи не менше вмирає їх сьогодні від куріння та пияцтва? Хто зуміє порахувати ті жертви, які склав і щоденно продовжує складати наш народ на жертовник алкоголю та нікотину? Схаменіться і замисліться, що чекає народ, діти якого беруться до куріння та пиятики вже з 10 років, а то й раніше? Кого на­родять жінки, які змолоду вживають алкоголь та до організму яких потрапляє нікотин? Ким виростуть діти, над колисками яких схиляються матері з цигарками в зубах? Невже ми хочемо повторити долю багатомільйонного корінного населення Америки, яке здебільшого було вигублене з-поміж иншого також "вогняною водою"?

Близько 2750 років тому, звертаючись до свого народу, пророк Осія благав: "Вернися, Ізраїлю, до Господа, Бога свого, бо спіткнувся ти через провину свою!" [Ос. 14, 2]. Та не хотів люд слухати пророка, вважаючи, що щедрими дарами зможе купити собі Боже заступництво, і прорахувався, бо невдовзі потрапив у важку неволю. Сьогодні Христова Церква звертається до свого народу такими ж словами: "Вернися, Ізраїлю, до Господа, Бога свого, бо спіткнувся ти через провину свою!" Замислитись над усім цим повинен кожен християнин, бо добрий приклад, неприйняття спо­кус часу та налаштована супроти куріння та алко­голізму громадська думка стримають багатьох від залежности. Усіх, хто більшою чи меншою мірою залежний від алкоголю і тютюну, Церква просить схаменутись. Ми уже підходимо до тієї межі, за якою щораз виразніше вимальовується небуття ук­раїнського народу.

Матері та бабусі, просіть Господа у своїх молит­вах відвернути це лихо від ваших дітей та внуків. Змалечку, відтоді, коли діти почнуть говорити, виховуйте у них почуття відрази до алкоголю та цигарок, навчайте, що це аж ніяк не личить правдивому християнину. Повірте, ваші щоденні молитви та постійна праця над ними зможуть проти­стояти безглуздю цього світу і вберегти дітей від лиха, яке в дорослому житті може спричиняти ні­котин та алкоголь. До того ж пам'ятайте, що для християнина немає чужих дітей. І коли ви зустрінете підлітка з цигаркою, приділіть йому увагу, спробуйте порозмовляти з ним. Не зважайте на його реакцію. Це тільки на перший погляд видається, що такі розмови є безрезультатними. Бо звідки ви можете знати, чи випадково кинуте вами в дитячу душу зерно з часом не скільчиться і не проросте доб­рим плодом? Бо коли кожен з нас не пройде бай­дуже повз малолітніх курців, то з часом це дасть результат. Не мовчіть також, коли неповнолітнім продають цигарки чи алкоголь у магазинах та кіос­ках. Обов'язково запротестуйте, порозмовляйте з продавцем, а як треба, то зверніться із заявою у відповідні державні органи. І пам'ятайте, що коли порятуєте хоч одну дитячу душу, то великий скарб одержите на небесах.

Батьки та дідусі, які, напевно, бажаєте доброї долі для своїх нащадків. Озирніться довкола се­бе і побачите, скільки дітей в наш екологічно несприятливий вік вражено важкими недугами; сьо­годні практично немає повністю здорових дітей. І, мабуть, кожен з вас розуміє, що чим раніше ваша дитина почне вживати алкоголь та нікотин, тим більше проблем виникне у неї із здоров'ям в майбутньому. Відомо вам також, що діти часто на­слідують поведінку своїх батьків. Тому заради свого майбутнього, заради тих, хто є найбільшим сенсом вашого життя, відмовтесь від куріння, обмежте споживання алкоголю і станьте добрим христи­янським прикладом для ваших дітей. Повірте, вони вартують того. Не будьте також байдужими, коли бачите чужих дітей чи підлітків, що курять, можливо, їм якраз бракує вашого вагомого чоловічого засте­реження.

Церква звертається до тебе, молоде та юнацтво України. Особливості вашого віку такі, що ви не завжди замислюєтесь над тим, що чекає в май­бутньому. Але, повірте, настане час, усі ви подо­рослішаєте, захочете створити свої сім'ї і природно захочете мати гарних, розумних та здорових ді­тей. Але чи будуть ваші майбутні діти гарними, розумними і здоровими, коли сьогодні ви, і дівчата, і хлопці, знищуєте свій ще не вповні сформований організм, а з ним і організм ваших майбутніх дітей, алкоголем, нікотином, а часом й наркотиками? В наш час уже відомо, що всі ці речовини вражають не тільки здоров'я курця, пияка чи наркомана, але й нищать його спадкову, генетичну систему. Тому послухайтесь голосу Церкви, не пробуйте, не експериментуйте, не вживайте ані горілки, ані наркотиків, ані цигарок. Не звертайте уваги на барвисті рекламні щити, бо їх власники дбають не про ваше здоров'я і щасливе майбуття, а про власні інтереси. Справжнє ж обличчя алкоголізму, куріння та наркоманії ви зможете побачити у сотнях тисяч залежних наших співвітчизників. А щоби легше бу­ло відмовлятись від залежности, візьміть собі за приклад Ісуса Христа та Богоматір.

Багато країн намагаються усіма доступними способами боротись із курінням в світі, деякі з них навіть досягли певних успіхів. На жаль, в цьому плані в Україні практично нічого не робиться. Більше того, виникає враження, що тут навпаки створюються сприятливі умови для того, щоби буйно процвітав цей чортополох.

Ми не будемо аналізувати, чому людина починає курити — причини є різноманітними, і їх вивчення є радше предметом наукової праці. Зазначимо лише, що чимало курців з багаторічним стажем хотіли б позбутися цієї звички, але уже не можуть — вона сильніша від них, вона міцно скувала їх волю і не так легко розірвати її пута. Чимало людей не один уже раз намагались кинути курити, але кожного разу, знову взявши в руки цигарку, з іронією кон­статували, наскільки слабкою виявляється людина у цьому світі шаленства і нерозсудливости. В цій ситуації намагання курця нагадують людину, яка, не вміючи плавати, необачно зайшла на глибінь і потопає. Усвідомлюючи, наскільки важкою є справа порятунку такої людини, все ж з надією і молитвами на успіх спробуємо кинути їй декілька рятівних соломинок. Принагідно зазначимо, що вони уже не одному допомогли і тому хочемо поділитись ними із загалом. Також цю брошуру жодним чином не треба сприймати як спробу засудити чи навіть покартати, а лишень як намагання допомогти конкретній людині усвідомити шкідливість своїх деяких вчинків чи дій.

СОЛОМИНА 1-а, або принцип ощадливости

Оповідають, що один з класиків попередньої полі­тичної системи, якої нам нарешті вдалося позбутись, був людиною трохи скупою. Так ось, кажуть, що одного разу мати зауважила: "Володінька, твоє куріння відбивається на нашому сімейному бюджеті". Оскільки в цього чоловіка з математикою проблем не було, він після нескладних підрахунків без вагань відмовився від цигарок.

Одного разу мені довелось провести подібний експеримент з давнім товаришем. Порахувавши, скільки він прокурює за день, рік, а тоді, скільки прокурив за своє життя, ми обидва були вражені цією цифрою — досягнув сорока років, на вітер пущено майже чотири тисячі доларів США. Уявіть собі: викинути таку купу грошей на дим, попросту спалити їх — чи є в цьому елементарна логіка або здоровий глузд. Але це не все, бо попереду ще з добрих 20-30 років життя. Коли ж я зауважив, що фінансово він ледве зводить кінці з кінцями, і запитав чи куритиме далі, той довго хмурився, сопів, а тоді,

зиркнувши з-під лоба, сердито відповів: "Буду... Я чоловік не скупий".

Справді скупість, захланність не є добрими ри­сами людини. Але справа тут зовсім не в цьому. Погляньмо, як важко треба працювати, особливо сьогодні, щоби заробити цей нужденний гріш, скільки сил, здоров'я і нервів необхідно докласти, щоби одягнути і прохарчувати себе та родину. Чи не краще б було на зекономлені на сигаретах гроші придбати собі корисну річ або ж пожертвувати для бідних чи просто комусь безкорисливо допомогти. (Пригадаймо слова Христа: "Що тільки вчинили ви одному з найменших братів моїх цих, — те мені ви вчинили" [Мт. 25, 40]). Крім того, батьки повинні пам'ятати, що курячи, вони обкрадають не тільки себе, але і своїх дітей, які в багатьох сім'ях не мають повноцінного харчування, не можуть покористуватись доброю книжкою, дитячим часописом чи переглянути добру виставу, бо сім'я відчуває постійний брак грошей.

Ми будемо раді, якщо ця соломина хоч кільком людям допоможе відмовитись від куріння. Нехай вона стане для них гаслом: "ЩОМІСЯЦЯ ЗА ЗЕКОНОМЛЕНІ ГРОШІ КУПИ ДОБРУ КНИЖКУ".

12

_СОЛОМИНА 2-га,

або аргумент на захист здоров'я

Незмірну вартість здоров'я більшість людей впов­ні може оцінити лише у віці поза 40-45 років, коли різного роду "поломки" в їхньому організмі стають щораз частішими. Але, на жаль, у цей період кинути курити уже надзвичайно важко— наче цербер, над ними тяжіє сила звички.

Сьогодні навіть діти знають, що куріння є шкід­ливим. Проте знати про небезпеку ще не означає розуміти її, усвідомлювати величину і трагізм мож­ливих наслідків. На тему впливу куріння на людський організм написано стільки літератури, що лише бібліографія займе з декілька десятків томів. Проте, як кажуть, віз і нині там: люди слухають, читають, але продовжують курити. Чому так стається? Існує багато причин, але головна полягає, мабуть, в тім, що сучасна людина легковажно ставиться до всього, що відбувається в її житті, мало того, вона легковажить навіть самим життям.

Серед моїх знайомих уже троє у віці до 50 років відійшли в инший світ від раку легенів. Смерть

13

двох із них нічим не відрізнялась від сотень тисяч подібних смертей. Але муки третього варто було зафіксувати на відеоплівку, щоби для живих це ста­ло пересторогою і наукою. Він, наче мала дитина, плакав, волав "чому мене ніхто не попередив, чому ніхто не сказав, що це настільки згубно; я ще не маю й п'ятдесяти; я хочу жити; Господи, чому?!!" Але постривай, чоловіче, як це ніхто не сказав? Адже на кожній пачці цигарок написане попередження Міністерства охорони здоров'я. Та, на жаль, у біль­шості випадків людина вповні усвідомлює увесь трагізм втрати лише тоді, коли ця втрата уже стала доконаним фактом; на жаль, природа людини є такою, що поки усе добре, вона усіляко відкладає, відтягує своє рішення. Мій батько, курець з чималим стажем, був переконаний, що курити не кине ні­коли. Але одного разу лікарі, з яких немало були його близькими друзями, попередили, що коли не кине цієї звички, то житиме від пів до одного року, коли ж відмовиться від цигарок, — гарантували при­наймні ще з 15 років життя. Саме цей невтішний діягноз і врешті усвідомлення небезпеки змусили батька відмовитись від куріння без вмовлянь чи пе­реконування. І сталось так, як і передбачали лікарі: після цього батько прожив ще чотирнадцять з поло­виною років.

Проте немало людей, особливо молодих, спро­бує заперечити, ось, мовляв, погляньте: мій дідо чи инший родич дожив до 60-70-ти років, курить, любить випити і здоров'я йому, слава Богу, не бракує. І слава Богу... Тут я повністю можу погодитись і навіть додам, що цей дідо чи родич проживе ще з добрий десяток-півтора років, поки спочине з миром від земних трудів. Але ось, чи його внук проживе стільки ж, глибоко сумніваюся. Річ у тім, що в тодішньому суспільстві дідо починав курити уже в дорослому віці, коли його організм повністю сформувався. Сучасна ж молодь береться до куріння в 13-14 років, а дехто й раніше. В цей час молодий організм активно розвивається, ба­гато органів і систем ще слабкі, не загартовані і потребують принаймні ще з десяток років для свого остаточного формування. І замість того, щоби з по­вагою поставитись до потреб свого тіла, дитина по­чинає його нищити, закладаючи чимало проблем зі здоров'ям на найближчий період дорослого життя.

У нас чомусь склався стереотип, що нікотин може призвести головно до раку легенів. Але це є великою ілюзією, бо відбувається ураження абсолютно усіх органів і систем. Поцікавтесь, наприклад, причинами непліддя та імпотенції чоловіків у віці 30-35 років і побачите, що велика "заслуга" у цьому є куріння в юнацькі роки.

Крім вікової різниці початку куріння діда і внука, існує ще безліч чинників, які діють аж ніяк не на користь внука. Пригадаймо, що дідо споживав екологічно чисті продукти, пив чисту воду і дихав чистим повітрям, свій ритм життя узгоджував з біологічним годинником (тобто вкладався до сну із заходом сонця і прокидався із його сходом), його не пригнічували різноманітні проблеми і стреси, яких ми маємо вдосталь. А тепер порівняймо, яке велике навантаження сьогодні припадає на мо­лодий організм. Незбалансоване харчування, хро­нічне недосипання, підвищений радіяційний фон та опромінення, насиченість життєвого простору хвилями різноманітних частот, продірявлений озо­новий шар, загазованість повітря, побутова і про­мислова пилюка, налаштований на катастрофічно швидке спрацювання організму і постійні хвилювання ритм життя, стреси, нервові зриви. А тепер до усього цього додаймо ще декілька сотень отруйних речовин, що разом із цигарковим димом проникають в організм. Ось після цього всього організм діда у віці 60-70-ти років все ще здоровий та міцний, тоді як внук, заледве досягнувши половини його віку, уже має цілий букет хвороб і стає постійним клієн­том медичних установ і аптек.

Звісно, рак легенів чи шлунку вражає не всіх, проте, особливо в останні десятиліття, цих фатальних захворювань стає все більше і більше. Ми згадували, що допоки усе добре, сучасна людина легковажить небезпекою, вважаючи, ніби лихо може статись з ким-небудь иншим, але тільки не з нею. Кожен, хто прийшов у цей світ, сподівається, що він обов'язково доживе до 60-70-ти років при доброму, принаймні задовільному здоров'ї. Але життя инколи більше нагадує війну, де комусь пощастить і лихо омине, а когось вразить сліпа куля. Так і цигарка, як та куля, одного лише злегка зачепить, а иншому забезпечить каліцтво, а може, і передчасну смерть. І ніхто, яким міцним здоров'ям він не хизувався б, не зможе гарантувати, що тютюновий дим не перепалить його здоров'я на сумний спогад.

Якщо тверезо застановитись над цим сумнівним задоволенням, за яке доводиться платити власним здоров'ям, а то й життям, то неможливо знайти жодного аргументу, який не волав би проти абсурдности куріння. Сьогодні, на початку третього тисячоліття, ця звичка не вкладається в жодні межі здорового глузду.

Підсвідомо людині приємно, коли її люблять, жаліють, але найперше пожалій себе сам і відмовся від куріння. І хай гаслом для тебе стане: "КУПИ СОБІ ЯБЛУКО, СІК ЧИ БУДЬ-ЯКУ ИНШУ ПОЖИВНУ РІЧ, ВІД ЯКОЇ ОТРИМАЄШ НЕ ТІЛЬКИ ЗАДОВОЛЕННЯ, АЛЕ Й КОРИСТЬ".

_СОЛОМИНА 3-тя,

або погляд з точки зору престижу

Найбільш вагомою спонукою до куріння у ранньому віці є бажання виділитись серед однолітків, виглядати старшим, мужнішим, термінологією сьо­годнішньої молоді, більш "крутим".

Аргумент престижу, хіба лише на перший погляд може видатись незначним, таким, що не зможе суттєво вплинути на позицію курця. Його вагу я зміг вповні оцінити, коли на початку 1990-х років прогулювався львівськими вулицями з одним паном з Канади. Тоді він сказав: "Знаєте, тут у Львові я почуваю себе людиною, — і помітивши мій здивований погляд, додав, — я можу вільно у будь-якому місці, ні на кого не оглядаючись, закурити цигарку". Зго­дом він пояснив, що курити у них непрестижно і перед багатьма приятелями він попросту змушений критись, що курять в них переважно емігранти з Азії та Африки, які опустились на дно суспільства, мовлячи нашим жаргоном, бомжі.

Щось подібне розповіла одна українська діячка із Західної Німеччини, яка у 1993 році привезла до

18

Львова групу пластунів. Там, на Заході, заможні і освічені люди, що належать до середнього чи ви­щого класу, які себе поважають, куріння вважають нижчим своєї гідности.

Ще однією цікавою історією поділився мій товариш по праці, який брав участь у роботі науково-технічної конференції в Швеції. На конференцію з'їхались науковці з усього світу. За деякий час напруженої праці оголосили перерву, і товариш разом з иншим науковцем, з колишнього Союзу, вирішили покурити і, звісно, як це у нас прийнято, вирушили... до туалету. Варто було почути його розповідь про те, яку зливу емоцій викликала їх підсвідома поведінка, пером цього не опишеш. Спо­чатку вони ніяк не могли зрозуміти, чому усі, хто заходив до туалету, раптово зупинялись, ніяковіли, здивовано озирались навкруги, а тоді обов'язково витріщувались саме на них, як на прибульців з иншої Галактики. Аж поки не сталося просвітлення: всі инші в туалеті не курять! Вони взагалі не курять!!! З декількох сотень учасників конференції курцями виявилась маленька групка науковців з України, Росії, а також з сусідньої Польщі.

Особисто для мене питання престижу, елітности, вищости не має і найменшої ваги, проте я буду радий, якщо це хоч комусь допоможе вирватись із тютюнового зашморгу. Хай для нього ця соломина стане гаслом "ЯКЩО ПОВАЖАЄШ СЕБЕ- НЕ КУРИ".

19

_СОЛОМИНА 4-та,

або ефект дзеркальної поведінки

Святе Письмо вчить: "І як бажаєте, щоб вам люди чинили, так само чиніть їм і &/"[/1к. 6, 31]. Иншими словами це можна перефразувати так: як поводишся ти, так поводитимуться і ті, хто тебе оточує. Це правило особливо стосується того, хто хоче бути авторитетом, лідером, хто обіймає керівну посаду.

Ця соломина в першу чергу стосується також тих, хто має малолітніх дітей або внуків. Більшість дорослих, добре розуміючи, чим є куріння для їх дітей (внуків), цілком природно бажає, щоби вони не курили. Але при цьому батьки нерідко забувають, що в майбутньому діти, як правило, копіюють їх по­ведінку і, зовсім не замислюючись, чинять те, що всмоктала колись дитяча підсвідомість. І в тім, що діти починають курити у ранньому віці, великою є "заслуга" прикладу батьків. Правда, існують окремі випадки, коли в батьків, що курять (частіше, коли пиячать), діти простують иншою дорогою, коли дії батьків викликають відразу у дітей. На жаль, це швидше винятки з правила.

20

Дивною і нелогічною є поведінка батьків, які хочуть добра своїм дітям і при цьому курять. Як часто, коли дитині загрожує небезпека, коли ви­никають проблеми з її здоров'ям, батьки готові на будь-які жертви (продати машину, квартиру чи навіть віддати свій орган або й життя), аби лише допомогти тому, хто є сенсом їхнього буття. Але вчинити таку дрібницю, як відмовитись від куріння (аналогічно пияцтва) заради здорового майбуття своєї дитини, вони часто виявляються неготовими, навіть безсилими. Адже ж це так просто — хочеш мати здорових дітей, не пий, не кури ні в молодості, ані в зрілому віці.

Ця соломина корисна і для тих, хто є чи готується стати лідером, провідником. З одного боку, коли такі чоловік чи жінка не курять, це значно підсилює авторитет і повагу до них в очах підлеглих, а з другого, — вони завжди повинні пам'ятати, що часто керівник стає прикладом для своїх підопічних.

Більшість українців вважають себе людьми ві­руючими, християнами і з огляду на це мають гідний приклад для наслідування — Ісуса Христа та Богоматір. Сучасне життя створює чимало ситуацій, коли людина направду не знає, не розуміє, як їй вчинити. Але в кожному подібному випадку християнин має чудовий індикатор. Ану спробуймо уявити собі Христа чи Діву Марію з чаркою та

21

цигаркою, з лихослів'ям та лайкою... Абсурд. А тепер поміркуймо, чи не є абсурдом, коли ми, що є образом і подобою Божою, вкладаємо в уста цигарку, коли напиваємось до безтями чи лихословимо. Ще й яким. Ми прийшли у цей світ не просто так, з волі сліпого випадку, а з волі Божої, щоби пізнати, зрозуміти щось надзвичайно важливе. Це пізнання, розуміння доступні кожному, і осягнути їх можна тільки у Бозі. І для цього сам Владика, наш Господь і Бог Ісус Христос зі­йшов з небес, воплотився і подав живий приклад власною поведінкою. Першою, хто наслідував цей приклад, була Богородиця. А це означає, що так само повинні чинити і ті, хто вважає себе учнями та послідовниками Христа, хто має славне ім'я хри­стиянина. Бо ж який я християнин, коли не вчиняю так, як Христос? Бо инакше я ганьблю не тільки себе, а й Христа, показуючи усьому світові, що для християнина пристрасть є вищою понад віру. Властиво це можна перефразувати — куріння, пи­яцтво та лихослів'я є пробним каменем моєї ві­ри. З другого боку, усвідомивши негідність цих шкідливих звичок і позбувшись їх, я, безсумнівно, відчую, наскільки зросте моя віра, наскільки вона пошириться і зміцніє. Направду в цьому житті єди­ною перешкодою для зміцнення моєї віри може бути хіба фізична смерть.

То ж кожного разу, коли з нудьги чи у веселому товаристві твоя рука потягнеться до цигарки, згадай просте і правдиве гасло: "ЦЬОГО НЕ ЗРОБИВ БИ ХРИСТОС ТА БОГОРОДИЦЯ - НЕ ЗРОБЛЮ ЦЬОГО І Я". А коли поглянеш на своїх дітей чи онуків, згадай инше гасло: "ЗАРАДИ ДІТЕЙ (ОНУКІВ), ЇХ ДОБРА, ЇХ МАЙБУТНЬОГО НЕ БУДУ БІЛЬШЕ КУРИТИ".

_СОЛОМИНА 5-та, або принцип політичної доцільности.

Спілкуючись з людьми, які мають шкідливі звички, легко зауважити, що багато з них, у глибині своєї свідомости, хотіли б позбутись цих звичок, проте їм бракує мотивації. Метою цієї брошури якраз і є допомогти людині підібрати для себе потрібну мотивацію. Тут хотів би поділитись досвідом, як свого часу, у далекому 1979 році, я позбувся цієї безглуздої звички куріння. Курив я недовго, якихось два роки, і дякую Богові, що в потрібний час біля мене опинились люди, які навели переконливий аргумент, аби більше не купувати цигарок. Тоді друзі запитали мене:

— Ось ти такий великий противник комуністичного режиму, а сам фінансово його підтримуєш.

— Як це? — здивувався я.

— А так. Цигарки купуєш? Купуєш. На цигарках чи алкоголі влада має надприбутки. Отже, свої кровні гроші ти добровільно віддаєш в руки свого ворога.

Цей аргумент, на диво, для мене виявився наба­гато логічнішим, аніж десятки лекцій чи книжок, спрямованих проти куріння. Свого часу в Галичині у міжвоєнні часи (між Першою та Другою світовими війнами), з одного боку, Церква, а з иншого, па­тріотичні організації розгорнули антитютюнову та антиалкогольну пропаганду. У свідомість галицького селянина рясно засівали думку: "купуючи тютюн чи алкоголь, ти фінансуєш свого окупанта". З цього приводу доречно навести слова Степана Бандери: "Геть з українських сіл і міст горілку і тютюн, бо кожний сотик, виданий на це, збагачує фонди оку­пантів, які вживають їх для знищення України!" Ефект від такої пропаганди перевершив усі споді­вання: українські селяни масово переставали курити та вживати алкоголь, по селах закривались шинки, шинкарі ставали безробітними, а польський окупант у Галичині зазнав шалених економічних збитків. Останнє було також одним з мотивів проведення польською владою пацифікацій по наших селах.

Тут варто навести ще одне гасло українських націоналістів: "За волю без алкоголю". Коли за­мислитись над цими словами, то в них можна по­бачити величезну віковічну гірку правду. Бо спо­конвіку головним стрижнем політики кожного окупанта було два чинники: забрати в народу освіту та його споїти. Скільки культурних, благородних, визвольних поривань нашого народу було втоплено у морі алкоголю, скільки полків та дивізій без бою було розбито горілкою, скільки десятків чи й сотень років нашої незалежности та добробуту втрачено

через нерозумну пристрасть наших попередників до алкоголю. І як тут не згадати давню народну мудрість, яку, дещо перефразувавши, на всі 100% можна віднести до нашого часу: "Чому дурні? Бо бідні. Чому бідні? Бо п'ємо. Чому п'ємо? Бо дурні".

Досліджуючи історію краю, я неодноразово натрапляв на стандартні образки життя галицького селянства кінця XIX — початку XX ст. Безземелля, нужда і голод гнали селянина на заробітки за океан. Тяжкою працею, наскладавши трохи грошенят, він повертав на рідні землі і тут на радощах гучно святкував своє повернення. Тиждень, місяць, другий безпробудної пиятики — і з кровно зароблених грошей не лишалось й сліду. А далі пиятика з горя, в борг, під заставу корчмареві хати, клаптика поля, і коротка мить прозріння та розпачу, коли шинкар вже не хотів наливати в борг. Це прозріння чи розпач часто завершувались стандартною, як на ті часи, кінцівкою — звести останній рахунок з життям, закинувши на шию зашморг.

Хтось схоче заперечити: мовляв, все це вже в минулому, ці гасла вже втратили свою актуальність, і якщо ми і збагачуємо когось, купуючи алкоголь та цигарки, то тільки нашу незалежну Українську Державу. БРЕХНЯ!!! Бо сьогодні кожна тверезо мисляча людина розуміє, що до омріяної незалеж-ности нам ще ой як далеко. Усі попередні режими чи уряди в Україні можна вважати окупаційними (хоч вони і прикривались національною риторикою), бо чинили ті ж злочини, що й кожен окупант: нищили освіту та споювали народ. (Якою буде теперішня українська влада, важко сказати, хоча, як видно з усього, надії на неї мізерні). Погляньте на наші села, які колись навіть у найважчі часи були осередками національної культури та християнського духу. Сьо­годні — це уособлення алкоголізму та розпусти. Про яку духовність чи ідею можна говорити, коли молода людина у віці 20-25 років є вже сформованим алкоголіком, а до 30-40 років перетворюється на немічного старця, бомжа і закінчує своє життя десь на смітнику? Якщо колись, до приходу комуністів, в селі на весілля вистачало пляшки-другої горілки, не було ані одної корчми, працювало декілька товариств, то сьогодні все навпаки. В пересічному галицькому (читай: українському) селі немає ані одних товариства чи організації, зате працює дві, три, а якщо село "поважає" себе, то й чотири корчми, а "зачіпних хат", де наллють дешевий са­могон, й не злічити. Кому це все потрібно? Сім'ям, які масово розпадаються через алкоголізм? Нена­родженим дітям тих, хто "одружившись" з пляш­кою, вже так ніколи і не створить сім'ї. А може, дітям, недорозвинутим, розумово відсталим, ді­тям, ураженим важкими хворобами, народженим батьками-алкоголіками, для яких чарка та цигарка стали як хліб насущний? А може, Українській Дер­жаві, яка таким чином поповнює свій бюджет? Не збагатіє на цьому держава, бо утримання дітей-інвалідів, народжених алкоголіками (читай: також курцями, наркоманами, токсикоманами), вимагає більше затрат, ніж це забезпечують прибутки від продажу горілки. Водночас власники фірм з виробництва цигарок чи алкоголю або перебувають за кордоном, або вимивають видурені в темного народу гроші в офшори. Не виграє від цього ук­раїнська нація, бо алкоголіки або не народять нікого, або приведуть на світ виродків, а українці зникнуть, як колись зникли численні племена аме­риканських індіянців, яких окупанти винищили "вогняною водою". На нас навіть не підуть війною, бо задурманений алкоголем народ нема потреби завойовувати, він сам запхає свою шию в рабське ярмо. Єдиний, хто виграє від цього, як писав Тарас Шевченко, "тільки ворог, що сміється", який, до речі, і провадить широкомасштабну кампанію споювання нашого народу.

Тому, якщо ти вважаєш себе свідомим українцем, коли хочеш добра своїй нації, коли не бажаєш бути рабом у власній хаті, згадай гасло дідів: "за волю без алкоголю", назавжди відмовся від цигарок та пияцтва, пам'ятаючи, що вони є набагато більшим лихом для України, аніж всі орди завойовників та окупантів за увесь період нашої історії.

І хай гаслом кожного патріота, кожного, хто любить свою вітчизну, хто бажає їй добра, стане: "ПРАВДИВИЙ УКРАЇНЕЦЬ НЕ КУРИТЬ, НЕ НАПИ­ВАЄТЬСЯ І НЕ ЛИХОСЛОВИТЬ".

P.S. Перед тим, як вхопитись наступної соломини, хотів би розповісти про один цікавий випадок, що стався на київському Майдані під час Помаранчевої революції. Неподалік від нас стояли молоді хлопці, які розмовляючи, наче вулкан, вивергали величезну кількість матюків. Не витерпівши, я запитав їх:

— Хлопці, ви українці? Ви патріоти?

— Звісно, — відповіли ті.

— То чому ж не матюкаєтесь українською? Варто було побачити їх здивовані обличчя та

гарячкові намагання знайти хоч якусь логічну від­повідь. Нарешті хтось з них видобувся на запи­тання:

— А як матюкатись по-українськи?

А в тому й то річ, що в українській мові немає матюка*, немає і бути не може, та й не повинно, бо це мова великого культурного європейського народу. І якщо ми поважаємо себе, мабуть, не варто опускатись до  рівня  татаро-монгольської орди, використовуючи чужу лайку та лихослів'я. * * *

Усі вищенаведені аргументи, чому я повинен відмовитись від цигарок та алкоголю, є важливими і самодостатніми. Проте за своєю значимістю для мене вони умовно складають всього якихось декілька відсотків порівняно з двома наступними.

Матюк помилково вважають винаходом росіян; насправді ж це брудна лайка татаро-могольських завойовників XIII ст., якою ті зневажали нас, слов'ян.

СОЛОМИНА 6-та,

або усвідомлення глибини гріха

Те, що куріння є не просто шкідливою звичкою, яка підриває здоров'я, але гріхом, я усвідомив дещо пізніше. Щоби це зрозуміти, спробуємо вибудувати простий логічний ланцюжок. Поклавши руку на серце, не для публіки, не для мікрофона, але для себе з'ясуйте: чи є гріхом у церкві перед іконостасом, перед престолом курити? Так і ще раз так!!! І скільки я не ставив це запитання — завжди чув одну і ту ж саму ствердну відповідь. А чи є гріхом лихословити у храмі? Очевидно, як і будь-яка инша непристойність у святому місці. А якщо ні, то скажіть, чому ніхто і ніколи, окрім атеїстів та комуністів, не наважувався в церкві закурити чи мовити лихе слово? А щоби достовірно пересвідчитись у цьому, загляньмо до Старого Завіту [Лев. 10, 1-2; Чис. З, 4], де описано випадок, коли сини первосвященика Аарона — Надав та Авігу — у скинії заповіту (прообраз сучас­ного храму), чи то не розуміючи, що чинять, чи то задля жарту спробували в кадильницю вкласти чужий вогонь. І тоді обидвоє, за осквернення Божої святині, були умертвлені вогнем Господнім. Святе Письмо говорить, що осквернення, зневага (навіть мимовільна неусвідомлена) будь-якої освяченої ре­чі у скинії заповіту були важким переступом, який обов'язково підлягав покаранню [1 Хр. 13, 9-10; Чис. 4, 15; Лев. 22, 1-16]. Навіть увійти до скинії в непристойному вигляді чи стані вважалось важким гріхом. Ось що про це записав пророк Мойсей: "Вина та п'янкого напою не пий ані ти, ані сини твої з тобою при вході вашім до скинії заповіту, щоб вам не померти. Це вічна постанова для ваших поколінь" [Лев. 10:9]. А пригадайте, чи не­має серед нас "особливо ревних" християн, які на Різдво чи Великдень, добряче хильнувши, йдуть до храму, щоби "сповнити" свій традиційний обов'язок. Аби остаточно усвідомити і так очевидну істину, роз­питайте своїх батьків, дідів, родичів, як доживали останні дні чи помирали ті, хто в комуністичні часи руйнував та оскверняв храми, каплиці, хрести. Жоден з них не помер по-людськи.

Отож з тезою, що осквернення храму (церкви, каплиці) є важким гріхом, мабуть, погодяться усі, хто вважає себе християнином. А тепер почитаймо Перше послання апостола Павла до Коринтян, яке в нашому випадку має винятково важливе значення для того, аби раз і назавше відмовитись від куріння (аналогічно алкоголізму, наркоманії, лихослів'я). "Чи не знаєте ви, що ви Божий храм, і Дух Божий

у вас пробу вас? Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той то ви!"\\ Кор. З, 16-17; також Єз. 36, 27; 37, 14]. Зрозумійте нарешті і підкоріться цій простій істині, що ваше тіло не є хаотичним скупченням атомів та молекул, це не просто кістки, м'язи і шкіра, це Божий храм, це храм Духа Святого і Дух Святий у ньому перебуває. Покладіть на одну шальку терезів усі храми світу з усіма їх іконами, реліквіями та освяченими речами, а на иншу — одну-єдину лю­дину і побачите, що людина переважить, що вона є незмірно ціннішою за усі сотворені речі, разом узяті. Бо будь-який храм, яким давнім він би не був, все ж залишається творінням рук людських. Наше ж людське тіло є храмом Бога Живого і сотворене Божим Словом, за Божим задумом і провидінням. Якщо осквернення, зневаження храму, зведеного людськими руками, є великим гріхом, то наскільки більшим гріхом є осквернення і зневаження нашого тіла — храму, сотвореного Богом. І тут немає жодного значення, чи це християнин чи нехристиянин, віруючий чи невіруючий, праведник чи грішник, хоче людина цього чи ні — Дух Святий перебуває у кожному з нас, Він "всюди є і все наповняє". А на завершення пригадаймо ще й слова Ісуса Христа, що "простяться людським синам усі прогріхи та богозневаги, хоч би як вони богозневажали. Але, хто богозневажить Духа Святого, повіки йому не відпуститься, але гріху вічному він підпадає"

[Мр. З, 28-29; пор. також Мт. 12, 31-32; Лк. 12, 10]. І коли ми "кадіння" тютюном у храмі вважаємо великим гріхом і зневагою храму, то впускання цього ж диму в своє тіло так само є зневагою Святого Духа. Людське тіло має настільки велику святість, що будь-який гріх, вчинений супроти нього чи у ньому, є гріхом проти Бога, гріхом богозневаги. Ці слова стосуються будь-якого переступу, вчиненого тілом чи проти тіла — куріння, пияцтва, наркоманії, розпусти, лихослів'я і навіть гніву та лихих думок.

Спробуймо ще раз приглянутись до "звичних" для нас гріхів, які ми уже і гріхами нібито не вва­жаємо, і побачимо, наскільки бридкими вони є пе­ред Господом. Бо коли, наприклад, чоловік без міри залився алкоголем і п'яний валяється в рові, у болоті, він не просто власне тіло кинув туди, але храм Божий, у якому Дух Святий перебуває, святиню Божу пожбурив, потоптав, зневажив у цій багнюці. Або ж коли у храмі чоловік поводить себе пристойно, розмовляє виховано, культурно і жодних слів для "зв'язки" нібито й не бракує, а на вулиці, вдома треба добряче прислухатись, щоби хоч де-не-де вловити людське слово у зливі найнеймовірніших матюків. Але ж, чоловіче, — вийти з храму зовсім не означає покинути храм, бо ти, твоє тіло також є тим храмом Божим [1 Кор. З, 16-17]. Невже ж це так важко збагнути одну очевидну істину, що наші тіла нам не належать, вони нам дані як святиня, яку ми повинні доглядати та шанувати? Вони освячені в святих таїнствах хрещення та миропомазання, більшою чи меншою мірою вони намолені нашими щоденними молитвами та молитвами наших матерів, їх святість постійно оновлюється і доповнюється в святих таїнствах покаяння та Євхаристії. І те, бути чи не бути нашому тілу храмом Бога Живого, зовсім не залежить від нашої волі, бо сам Владика обрав собі наші тіла за свій храм. Від нас залежить лише, чи утримувати ці храми у чистому освяченому стані, чи зневажити, осквернити, потоптати їх. Бо "хіба ви не знаєте, що ваші тіла то члени Христові? Отож, узявши члени Христові, зроблю їх членами розпусниці? Зовсім ні!"[1 Кор. 6, 15].

Стосовно ж лихослів'я можна додати ще декілька влучних думок із Святого Письма, оскільки небагато хто сьогодні це вважає гріхом.

"Бо чим серце наповнене, те говорять уста... Кажу ж вам, що за кожне слово пусте, яке скажуть люди, дадуть вони відповідь судного дня! Бо зо слів своїх будеш виправданий і зо слів своїх будеш засуджений"'[Мт. 12, 34.36.37; також Мт. 15, 11-20; Мр. 7, 15-22; Лк. 6, 45].

"Нехай жадне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує. І не засмучуйте Духа Святого Божого, яким ви запечатані на день викупу. Усяке подратування, і гнів, і лютість, і крик, і лайка нехай буде взято від вас разом із усякою злобою..." [Еф. 4, 29-32].

"Тепер же відкиньте і ви все оте: гнів, лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших уст... Слово Христове нехай пробуває в вас рясно, у всякій премудрості. Навчайте та напоумляйте самих себе! Вдячно співайте у ваших серцях Господеві псалми, гімни, духовні пісні!" [Кол. З, 8,16; також 4, 6].

"Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує та своє серце обманює, марна побожність того!" [Як. 1, 26].

Пахощі Святого Духа.

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа.

Давайте сьогодні розміркуємо про пахощі Святого Духа, за словами апостола Павла, який звертався у 2 - му листі до Коринтян (2 14 -16): «Але дяка Богові, Який завжди дає нам торжествувати у Христі, і пахощі пізнання про Себе розповсюджує через нас у всякому місці. Бо ми Христові пахощі Богові в тих, що спасаються. І в тих що гинуть. Для одних запах смертоносний на смерть, а для інших запах животворчий на життя». Чи дійсно Дух має запах? Що ж таке пахощі Святого Духа? Апостол говорить так, що ми є як сосуди. І носимо пахощі Святого Духа в тих місцях, де Господь хоче щоб ми йшли. Щоб той Святий Дух дійсно перебував там.

Але для одних ці пахощі Святого Духа для благовіствування, для животворчого життя. А для інших людей, ці пахощі Святого Духа для смерті. Чому так апостол Павло  висловлюється і говорить: одним пахощі Святого Духа для життя, іншим для смерті. Давайте розберемося коли пахощі Святого Духа для людей, на вічне життя.

 Щоб краще зрозуміти, давайте звернемо увагу на квіти. Ось  навіть в нашому церковному квітничку є різні квіти: тюльпани, нарциси, матіоли, троянди, лілії, хризантеми, з своїми ароматичними запахами. Дивлячись на ту чи іншу квіточку, відчуваючи  приємний запах, людина відчуває насолоду. Приємно дивитись на квіточку і милуватися  творінням Божим. Наші очі дивлячись на ті квіти милуються і любуються ними. Але в очах Господніх, пахощі є ми. Розумієте, так як для наших очей квіточки, а для Бога пахощі є ми. Як ми себе ведемо.

Якщо ми дуже любимо Бога, якщо ми прославляємо Його, якщо ми навіть за кожну маленьку дрібничку дякуємо Господу, смиренно підкоряємось Його Святій волі, і взагалі, якщо не викидаємо з своїх уст гнилого слова, остерігаємось від цього, якщо робимо тільки добро не тільки самі, але і навчаємо інших, то це у нас пахощі Святого Духа. Такі  люди як квіти для нашого Господа.

Про одного з таких угодників Божих розповідається в Святому письмі. Там написано про Іова праведного. Розповідається, як сатана прийшов до Господа після того, як обійшов всю землю. Господь спитав його: «Чи ти бачив там Мого праведника Іова»? Зверніть увагу! Господь хвалиться Своїм праведником! Чи ти бачив, як живе праведний Іов?  Як дотримується заповідей, як боїться створити гріха. Це як запашна квітка. Я милуюся ним. Господь перед сатаною говорить такі слова. Бо праведні люди милі Господу. Скільки було і є в теперішній час праведників, які милують око Господнє. Як запашними  квітами Він милується тими людьми. Таким чином, праведники є приємним запахом для Господа, як ці квіточки. І ці люди благословенні. Бо людина яка боїться створити гріха, ця людина благословенна. І Господь благословляє таких людей, і душі їх йдуть на благословення, на вічне життя.

Але ми сьогодні чуємо, що пахощі Святого Духа для інших як смертоносна отрута. Чому саме як отрута? Тому, що є люди, які слухають Слово Боже, але противляться йому. І це дійсно так. Давайте подивимось скільки безбожників. Давайте подивимось як люди не бояться гріха. Скільки йде я б навіть сказав смороду з їхніх уст. Скільки тих ругань є, а це все сморід.

Буквально на цих днях, був такий випадок. Поїхали ми з матушкою до магазину «Ідеал». Матушка пішла в магазин, а переді мною стає машина «Жигулі».  Відкриваються двері, там чоловік і жінка. І ви знаєте, з тих людей що були в машині за хвилинку дві, мабуть тисячі матюків вилетіло. Пішли ті люди до магазину, а біля моєї машини проходять дві молоді жінки, жваво щось обговорюючи. І думаєте якими словами? Знову ж таки «жирною» нецензурщиною. Я оторопів. Це страшно слухати. Це як той сморід, як часом запалити гнилу солому, чи якесь старе сміття, то з нього буде йти смердючий густий дим. Оце такий сморід йде від людей. Якщо ми часом чуємо десь такий сморід, ми відходимо з того місця. Ми не хочемо там бути. Отак і Господь. Він не хоче дивитися на таких людей. Він  можна сказати відкидає їх. Тому, що дійсно йде з тих людей, з їхніх уст сморід. Не тільки навіть від діл. Навіть слова, вони настільки оскверняють цю людину, що ми навіть не уявляємо. Ось так вони додають гріх до гріха. Вони, ці люди, і лукаві, вони і безбожники. Я навіть додав би до того, що ці люди, знаючи заповіді Божі, вчення Ісуса Христа, вони противляться йому. Вони настільки противляться, що зробивши той чи інший гріх, бачачи, що наказання нема, покарання нема, тобто Господь палкою зверху не б'є, можна дальше робити будь що.  І от та людина буде лаятись, кричати, матюкатися і гірші гріхи робити. Вони являються слугами диявола. Як диявол ненавидить праведників та Самого Бога, і знаючи що його чекає загибель, старається більше зробити шкоди. Так і слуги його ненавидять тих, які мають успіх у Бога, та намагаються якнайсильніше насолити їм. Безбожники не здатні на великі подвиги, щоб когось захистити, чи покласти своє життя за друзів, чи за свій край. І взагалі такі люди нікого не люблять. Люблять тільки самих себе і грішать повсякчасно. Раз по голові не вдарило і язик не відлетів, то може й Бога нема. Можна будь що робити. Такі люди це не пахощі, а як зловоння, як сморід для Господа. От ми з вами і розібралися що на життя йде, а що йде на смерть. І тут не треба приписувати, що Господь несправедливий. Ми самі собі топчемо доріжку на благословення, чи на прокляття. Ось таким чином, ми бачимо пахощі Святого Духа які існують.

А щодо пахощів Святого Духа і який Він, давайте дослідимо з Святого Письма.  Коли ми читаємо біблійну книгу «Вихід» про те, як Господь дав заповіді через Мойсея єврейському народові. І тоді ж сказав побудувати скинію. Скинія, — це було шатро, де зберігався ковчег. І сказав Бог Мойсеєві, щоб створити з квітів запашні мастила і миро. Щоб намастити ту скинію. А  потім сказав, щоб ті пахощі використовувати для куріння (кадіння) Богові. Також було сказано зробити запашний ладан. І вони це зробили. І коли люди приходили до скинію, відчували цей аромат масел пахучих, запах ладану, мира благоуханного, то вони відчували присутність Божу. Вони наближались до Господа і Господь дійсно перебував в тому храмі. Присутність Господня навіть була видима у вигляді хмари.

Якщо ми знаходимось на березі моря, коли вітерець повіває, ми чуємо запах моря, запах води.  Якщо ми зайдемо в ліс, ми будемо чути запах листя. Якщо будемо в сосновому лісі, то будемо чути запах хвої. А коли ми в храмі, через запах ладану ми чуємо присутність Господню. Як океан не буває без риби, як ліс не буває без птахів, так храм не буває без присутності Господньої. І запах ладану наближає нас до Бога, допомагає відчувати Божу присутність.

Апостол Павло пише до Тимофія, що Господь в храмах живе. Але він говорить і про те, що Господь живе в нас: «Ви храм Духа Святого». Ми в тілі маємо храм Духа Святого. І він говорить до Тимофія, що ми як посуд глиняний, в якому перебуває Дух Святий. І наказує, бережи цей дар, бережи храм Духа Святого. Він називає людину в якій знаходиться Дух Святий як глечики, як глиняний посуд. І правий апостол Павло, бо ми дійсно є з глини. Бо коли людина помирає, то вона в що перетворюється, не в глину?  В глину перетворюється, в порох. І тому Павло говорить 2 Коринтян (4. 7) що ми є посуд глиняний, де зберігається дорогоцінний дар Святого Духа. Якого ми повинні берегти. Повинні берегти, бо це дорогоцінне. Ми не тільки повинні вести себе пристойно в храмі, але й вдома, на роботі, чи на вулиці, щоб не образити Духа Святого. Щоб він не залишив нас.

Ви пам’ятаєте, як біблійний пророк Давид втратив Святого Духа. За гріхопадіння. Зробив гріх, додав до гріха ще гріх смертний і Дух Святий покинув його. Як йому важко було. Як він просив: «Господи, Духа Святого не відіймай від мене». Як він молився, як він каявся.  Покаяння його було дуже велике. І Господь змилосердився і послав йому назад Святого Духа. Який же Давид був радий. І вже в своєму житті він не втрачав Його. Тож  наскільки ми повинні цінити те дорогоцінне що є в нас.

Про ще один приклад розкажу вам із Нового заповіту. При  житті Ісуса Христа була людина, яка не цінила Святого Духа. І доля її склалася трагічно. Ця людина погубила свою душу. Це Юда. Юда, один з дванадцяти апостолів який був біля Ісуса Христа. Він був з Господом Ісусом, слухав Його слова. І Бог  наділив його Духом Святим. Але Юда Його не цінив. Ви всі знаєте, що Юда за гроші продав Ісуса. Він думав, що збагатиться. А коли приніс гроші до своєї домівки,  вони не гріли його. Тому, що в ньому бурлив Дух Святий, який впливав на його совість. І він зрозумів, що страшні ці гроші для нього. Юда не знаходив спокою. Крутився, вертівся, пригнався в храм, кинув ці гроші до первосвящеників. Прилетів назад і не мав спокою. Тоді схопив мотузку і повісився. І подивіться що сталося з ним. Дух Святий настільки бурлив в нього в середині, що коли він взяв мотузку щоб повіситися, то впав і навіть нутрощі його повилітали з середини. Перечитайте Апостольські діяння   перші сторінки, там про це описано.

Чому так сталося? Дух Святий не витримав перебування в цій грішній людині, того зловоння. І Він з тріском виходив з Юди. Отак Дух Святий не любить знаходитись там, де нечистота. Проте нам не потрібно боятися. Бо через апостола Павла 2 Тимофія (2. 7) Господь говорить, що Він не дав нам духа страху щоб ми боялися, але Господь дав нам Духа сили, сміливості, цнотливості. Щоб ми Ним пишалися, щоб ми з Його допомогою боролися зі злом в тому житті. Отакі ми повинні бути. Але якщо ми маємо Святого Духа, то ми повинні знати як його оберігати.

І знову я хочу навернутися до  квіточок. Чим живиться квіточка, щоб вона цвіла, щоб вона була гарна, щоб вона мала запах? Їй потрібно світло, тепло і вода. І вона буде  рости і пахнути. Ось так і для нас потрібно; світло, тепло і вода.

Що таке світло? Давайте задаємо як сьогодні з Євангелії Христос промовляє: «Я є Світло. Хто йде за Мною, той не спіткнеться, буде в світлі знаходитись, а не а темряві». Івана (8. 12) Тобто, хто йде по заповідях Божих, хто йде по вченню Ісуса Христа, той завжди буде в світлі.

Тепло. Давайте згадаємо, що апостол Павло говорив про тепло. «Зігрівай дар Духа Святого, зігрівай Духа Святого в собі». 2 Тимофія (1. 6). Чим зігрівати? Словом Божим. Якщо ми слухаємо Слово Боже, чи читаємо Слово Боже, ми зігріваємо Духа Святого. От вам і тепло. Ви знаєте як розігрівається ладан в кадилі. Коли він холодний, то трішечки пахне, а якщо розігріється на жарі в кадилі, то запах розходиться по всій церкві. Ось так, якщо ми розігріємо в собі Духа Святого, то аромат миру, доброзичливості, любові, буде розходитись навкруги і Господь Його сприйматиме.

Вода. В одкровенні Іоанна Богослова сказано: «тим, які спраглі, Я дам задарма від джерела води живої». Воду живу, яка веде в вічне життя». А хто спраглий? Чи дійсно тут говориться про тих, хто спраглий на воду? Ні, говориться про тих, хто спраглий на Слово Боже. Якщо хтось хоче слухати Слово Боже, то Він обіцяє дати цю воду Божу,  воду живу. Це є дійсно є та вода жива, яка веде в вічне життя. В благословення.