8 листопада (26 жовтня за ст. ст.) Свята Православна Церква вшановує пам’ять одного із ранньохристиянських великомучеників – святого Димитрія Солунського (Мироточивого).

Святий великомученик Димитрій народився у сім'ї римського проконсула міста Солунь (нині Салоніки в Греції) у III ст. На той час більшість мешканців міста були язичниками, але чимала християнська громада, заснована апостолом Павлом, існувала вже триста років. До таємних сповідників християнської віри належала і родина Димитрія. Коли хлопець подорослішав, батьки показали йому чудові ікони Христа й Богородиці. Тоді Димитрій дізнався, що поганські боги – то омана, а насправді існує лише Всемогутній Бог. День у день юнак ревно молився й уважно слухав євангельські розповіді. Невдовзі батько Димитрія відійшов до Бога, а юнакові довелося заступити його місце. За наказом імператора, молодий правитель мав виявити й ув'язнити солунських християн. Проте Димитрій цього не зробив, а відверто оголосив, що вірить у єдиного Істинного Бога, і почав навертати язичників. Дізнавшись про це, імператор Максиміліан розгнівався і наказав вкинути Димитрія до в'язниці, а сам зажадав розваг. Володар дуже тішився, коли гладіатор Лій кидав невинних християн на гострі списи, аж поки на двобій вийшов юнак Нестор. Перед поєдинком він попрохав у Димитрія благословення на бій, і почув провіщення своєї перемоги та смерті. Мужній юнак не злякався смерті й став до бою. А слова Димитрія і справді виявилися пророчими. Втративши свого улюбленця, знавіснілий Максиміліан наказав стратити Нестора, а з ним і Димитрія, який допоміг йому своєю молитвою. Сталося це у 306 р.

За правління імператора Костянтина Великого (306-337 рр.) над могилою великомученика Димитрія спорудили храм, а через сто років були віднайдені його нетлінні мощі.

При гробі великомученика Димитрія відбувалися чудеса і зцілення. Так, у час правління імператора Маврикія авари оточили місто Солунь. Святий Димитрій з’явився на міській стіні, і вороже військо кинулося втікати. Іншого разу святий врятував місто від голоду. Житіє святого Димитрія оповідає, що він звільняв християн з ворожого полону і допомагав їм повернутися до Солуня.

З VII століття при раці святого Димитрія почало текти запашне й чудотворне миро, про що писали сучасники. У XIV столітті Димитрій Хризолог писав про нього: «Миро за своєю властивістю не є водою, але густіше за неї, і не схоже на жодну з відомих нам речовин… Воно дивніше від будь-яких пахощів не лише штучних, але й від тих, що за природою створені Богом». Тому великомученика Димитрія Свята Церква вшановує як Мироточивого.

За припущеннями деяких дослідників, св. Димитрій міг походити зі слов’янської родини, можливо тому навіть серед греків у давні часи його вшановували, як патрона слов’ян. У давньоукраїнській літописній традиції зберігся цікавий епізод – описуючи взяття київським князем Олегом Константинополя у 907 р., преп. Нестор Літописець згадує, що перелякані греки вважали, що сам святий Димитрій прийшов їх присоромити за гріхи їхні, допомігши руським воїнам.

Здавна шанували св. Димитрія на українських землях. Так, у 1057 р. київський князь Ізяслав Ярославович заснував у Києві монастир, посвячений св. Димитрію. 1197 р. великий князь Всеволод Юрійович одержав у дар із Солуні ікону святого великомученика, написану на дошці з його труни, і його сорочку. Дошка також була мироточивою, а миро було цілющим. Згодом ця ікона була вивезена з Києва до Владимира. До речі, обоє згаданих князів – Ізяслав і Всеволод, при хрещенні отримали ім’я Димитрій.

Росіяни особливо вшановують св. Димитрія як небесного покровителя перемоги князя Димитрія Донського у битві з татарським ханом Мамаєм 1380 р. на Куликовому полі. Ця подія започаткувала звільнення російських земель від панування Золотої Орди та формування об’єднаної держави під покровительством Москви.

Згідно з уставом Православної Церкви субота напередодні вшанування св. Димитрія вважається поминальною. Молитви за покійних у цей день в Україні завжди супроводжувалися багатою обрядовістю та традиціями. За давнім звичаєм, у деяких регіонах після панахиди влаштовували спільні громадські обіди біля церков. Поминальна трапеза передбачала споживання колива (розварений ячмінь чи пшениця, заправлені медом та родзинками) чи кондаку (у свяченій воді з медом розмочували пшеничний білий хліб). Вдома з цієї нагоди готували найкращі страви, які любили «діди» – спочилі родичі. Перед початком обіду з кожної страви брали по ложці, відкладали в окрему миску і ставили на вікно. Поруч ставили миску, глечик з водою, вішали вишиваний чорними нитками рушник – щоб душі покійних могли вмитись і пообідати з родичами. На могили клали хлібини із запаленими свічками, роздавали хліб бідним і жебракам, подавали їм милостиню.

У народній традиції збереглися також народні прикмети та приказки, пов’язані із днем вшанування св. Димитрія. Наприклад, кажуть, що коли 8 листопада холодно і сніжно, то весна буде пізньою, а як відлига – будуть зима і весна теплі. «Прийшов Димитрів день — зима влізла на паркан». Кажуть у народі, що «на Дмитра» ріки замерзають. Оскільки у цей час закінчується період весіль, жартували про тих, хто не встиг одружитися: «До Дмитра дівка хитра ( перебирає женихами), а по Дмитрі хоч комин витри (мовляв, згодиться на все)».


Церква.info

Метки: житія святих

22 травня Православна церква вшановує пам'ять всесвітньо відомого і улюбленого Святителя Миколая. З життєпису Святителя знаємо, що прославився Він великою любов'ю до Бога і ближніх, і де тільки можливо було, старався прийти на допомогу. Цим так догодив Богові, що і по цей день люди, які звертаються про допомогу до Святого Миколая, отримують чудесні зцілення та допомогу у різних життєвих нуждах.

Згадуючи Святого Миколая, хочеться поговорити про милосердя і до себе, і до ближніх. Наведу один приклад: я особисто був знайомий із старенькою жінкою, яка проживала в надзвичайно бідній хаті, носила вбогий одяг і завжди жалілась на нестатки. Звичайно, сусіди і родичі допомагали її. Але яким же було їхнє здивування, коли після смерті бабусі у випадково розшитій подушці знайшли таку суму грошей, що всі оторопіли. Шкода, що бабуся не скористалася своїми коштами, заробленими тяжкою працею, і весь час бідувала. Однак знайденими коштами не скористався ніхто, бо були там в основному радянські карбованці.

Дуже шкода тих людей, коли не вони володіють грішми, а гроші володіють ними. Всі ми є свідками, скільки разів протягом короткого часу заощадження знецінювались. А чимало людей все одно відмовляють собі у всьому – у якісних харчах, одязі, в побутових зручностях і таке інше – лиш би скласти побільше коштів. Звичайно, певні грошові заощадження мати потрібно, але в розумних межах і не на шкоду собі та сім’ї.

Особливо шкода теперішніх пенсіонерів, які тяжко трудились, заробляючи пенсію і нині, хоч мають можливість, не дозволяють собі нічого, що могло б скрасити їхню старість: чи то побутова техніка, чи добрі харчі.

А скільки нарікань і скарг довелось почути, коли упав курс долара: «Ой, скільки ж у мене грошей пропало!»  Жаль, що ми забули слова Господні: не можна служити Богу і мамоні (тобто багатству, грошам) ( Мв. 6.24).  Гроші повинні служити людині, яка їх заробила. Разом з тим, вони повинні служити суспільству. Адже якщо хтось купує певну продукцію, то цими грішми отримує платню той, хто її виготовляє. Тож мають користь і виробник, і покупець. Гроші можуть просто лежати і згодом пропасти, а можуть в руках мудрої і щедрої людини стати великою відрадою, якщо їх пожертвуємо тому, в кого виникли життєві негаразди. Чи разом облаштуємо громадські місця, чи зробимо ще щось добре для користі всіх.

Отже, згадуючи святого Миколая, будьмо щедрі і милосердні і до себе, і до ближніх своїх. Амінь.

Читаючи Біблію…

Сирах 14. 4 - 7. “ Хто збирає, віднімаючи у душі своєї, той збирає для інших, і благами його будуть пересичуватися інші. Хто злий для себе, для кого буде добрим? І не буде він мати радості від маєтку свого. Немає гірше за людину, яка недоброзичлива для самої себе, і це винагорода за злість її… 10. Зле око заздре навіть на хліб і на столі своєму терпить убогість. 11. Сину мій! За статком твоїм роби добро собі і приношення Господу достойно принось. 14. Не позбавляй себе доброго дня, і частина доброго бажання нехай не пройде повз тебе. 15. Чи не іншим залишиш ти надбання твої і плоди зусиль твоїх для розподілу за жеребом? 16. Давай і приймай і утішай душу Твою… “

Сьогодні ми в черговий раз зібрались, щоб помолитись за наших рідних і близьких, які відійшли від нас в потойбічний світ. З Євангелії знаємо, що в Бога мертвих немає, в Бога всі живі. І поминальні суботи — це як дні зустрічей, як дні спілкування між живими і мертвими. І хоч ми їх не можемо почути, але вони чують наші молитви і радіють, що за них не забули. За нашими молитвами їх становище в потойбічному світі поліпшується.

Одна жіночка, яка раніше не знала, що таке молитва за покійних, розповіла, що коли прочитала поминальні молитви може вперше, то спом’янула разом з іншими родичами свого дідуся покійного. Тієї ж ночі їй наснилось, що вона прийшла до нього в гості у його кімнату. І він дуже цьому був радий. Казав при цьому, що до мене ніхто ніколи не приходить, а от ти прийшла.

Таких випадків можна назвати багато, і я про це сьогодні говорю, бо на нашій спільній молитві присутні люди, які зовсім недавно втратили своїх рідних і близьких.  Рана ще дуже болюча, здається, що зв'язок з ними навічно перерваний і сльози раз-у-раз навертаються на очі. Я знаю, що може важкими, може неприйнятними будуть для вас мої слова, але зберіться з силою і змиріться. Щоб не сталось, потрібно жити далі. В Біблії в книзі Сираха 38. 16 – 24 написано так:  

«Сину мій! Над померлим пролий сльози і, ніби ти зазнав жорстокого нещастя, почни плач; пристойно одягни тіло його і не зневаж поховання його; гіркий нехай буде плач і ридання тепле, і продовж сумування за ним, за достоїнством його, день або два, щоб запобігти осуду, і тоді втішся від суму;  бо від суму буває смерть, і сум сердечний виснажить силу. 3 нещастям перебуває і сум, і життя убогого важке для серця. Не віддавай серця твого суму; віддаляй його від себе, згадуючи про кінець. Не забувай про це, бо немає повернення; і йому ти не принесеш користі, а собі зашкодиш. 3 упокоєнням померлого заспокой і пам'ять про нього, й утішся про нього після відходу душі його».

Треба старатись заспокоїтись, але не так, щоб їх забути, а пам’ятати все хороше і молитись, щоб Господь взяв їх під Свій захист у небесних оселях. Чим більше наших молитов, тим більше їхні душі звільняються від гріхів.

Коли я став священиком, мені часто снився покійний дідусь, в якого я дитиною часто грався, можна сказати зростав біля нього, бо він жив по сусідству. Звичайно, я постійно молився за упокій його душі, і милостині старались за нього роздавати. Так проходив час, мабуть років з десять. І ось однієї ночі він знов мені наснився, що приніс величезну кількість подарунків. І відтоді більше не снився. Я так думаю, що душа його очистилась.

Тоді може виникнути питання: протягом якого часу потрібно молитись за покійних? Допоки пам’ятаємо. Бо якщо душі їх очистяться від гріхів, а ми за них молимось, то для нас буде користь. Бо вони вже будуть молитись за нас.

Візьмімо життєвий приклад. Якщо хтось з родичів знаходиться у в’язниці за гратами, то нічого не може вдіяти, щоб допомогти комусь на волі. Так само душа. Поки в полоні гріха, також не може нічого вдіяти. А коли звільниться, може допомагати земним родичам. Звільнені душі піклуються про близьких їм людей.

Ось цієї зими був випадок, сестра розповідала.  До неї прийшла сусідка і трохи затрималась. Коли зібралась додому, сестра вийшла її провести (їх квартири поряд.)  За звичаєм ще розмовляли. Відкрився ліфт і якийсь чоловік вийшов з нього, тримаючи за ручку п’ятирічну доньку сусідки. — Де ти була? — спитала вражена мати дитину. Я ж тебе в квартирі закрила! Тим більше, що дитина була в кімнатному взутті і без пальто. Виявилось, що дівчинка вийшла на балкон шостого поверху і стала заглядати, що робиться внизу. Не втрималась і впала на очах у чоловіка, який і привів її. — Мамусю, — щебетала дитина, — до мене прилетіли на крилах татко з братом (вони загинули в аварії) і на руках знесли мене на землю. Дитина впала в снігову кучугуру і навіть не поранилась.

Отже, потрібно пам’ятати, що де б хто не був, чи у цьому, чи в потойбічному світі, ми все одно єдина велика родина. І рано чи пізно нам доведеться з ними зустрітись, коли настане наш час переступити межу вічності. І як буде приємно зустрітись з тими родичами, за яких ми молились, яким допомагали потрапити до царства небесного. І як соромно буде і жаль, коли ми побачимо, що могли, мали можливість молитись і допомогти рідній чи близькій людині, але зоставались байдужими. Це нам тільки здається, що ми живі тільки в тому житті. Насправді земний шлях короткий, а майбутній, потойбічний шлях — це вічність. Тому молімось за своїх родичів, щоб коли прийде такий час і за нас помолились.

А тепер я трохи хочу змінити тему і поговорити  про трохи неприємне, зазвичай, виконуючи яке, ми набираємось гріха. Як у нас заведено?

У Святому письмі написано, що вино веселить серце людини. І що ж виходить:  Їжте люди, пийте, веселіться, бо людина померла. Зупинімося думкою на цих словах і подумаймо: Хіба це правильно? Прости нас, Господи.

Бувають випадки, коли люди приходять, повідомляють, що ось щойно померла людина, потрібно домовитись за похорон. І часто від цих людей уже чути запах спиртного. Як же так? Адже душа покійної людини ще поряд, чекає на підтримку через молитву. Адже  вона знаходиться на незнайомій і страшній дорозі. А ми тим часом звеселяємо свої серця алкоголем.

Я розумію, що для родичів це страшний час, коли хтось помирає. І люди п’ють чарку, щоб трохи заспокоїтись. Але в тому біда наша, що ми не шукаємо спокою в молитві. Бо якби ми стали на молитву, гаряче, з сльозами просили Господа за душу, що відійшла з цього життя, то і самі б заспокоїлись, і для душі принесли б спокій і насолоду. Адже душа на перших порах ще перебуває біля тіла і водночас перед Богом. І чи приємно її споглядати, що за неї не просять, не переживають.

Часом приходять, люди скаржачись, що нема за що хоронити покійного, така бідність, що зачепитись ні за що. Якось одним людям запропонував: давайте так. Не платіть нічого за обряд похорону, але з умовою, що на поминальному обіді не буде спиртного. Вони подивились на мене так, ніби я з іншої планети з'явився. «Та ви що? Як без горілки? А що про нас люди скажуть?»

Знаю одну жінку, яка зарікалась ставити горілку на стіл за покійним гірким п’яницею. Але сусіди стали приносити горілку, як допомогу, і в неї не вистачило мужності не поставити її на стіл, щоб люди не подумали, що ту горілку вона зоставила для себе.

Господи, прости нас за те, що ми горілкою намагаєемось «виразити свою допомогу.

Тим часом, уже в багатьох місцевостях запроваджений такий звичай: на кладовищі роздають цукерки, а вдома обідає тільки родина. Розумію, що це прийнятне не для всіх, та все ж потрібно з усією рішучістю припинити подавання спиртного на поминках і самі обіди мають бути скромні, без надмірностей.

Господи, і на  проводах замість того, щоб згадувати покійних, ми, зустрічаючись на цвинтарі, розмовляєемо про будь що. І знову їмо, п’єемо алкоголь, куримо цигарки, звеселяючись, в той час, коли мали б посумувати за покійними. Прости нас, Господи.

       Усьому своє місце і свій час. Час веселитись і час сумувати. І нехай у нас все буде пристойно, як у хороших дітей Отця нашого Небесного. Амінь.

О. Леонід Лотоцький. З книги «Зміни себе».

Також публікую акафіст за померлих щоб читаючи його ми приносили користь і померлим і собі.

Акафіст за упокоєння померлих

Кондак 1

Незбагненним промислом для вічного блага світ готуючи, людям час і образ кончини Ти, Господи, визначив; прости всім від віку спочи­лим усі гріхи їхні, прийми їх в оселі світла і радості, поспіши відкрити їм обійми Отчі і почуй нас, що звершуємо їх пам'ять

     Ось яка пригода сьогодні зі мною сталась. Ми з матушкою поїхали в магазин за продуктами. Поки дружина робила покупки, я чекав в автомобілі. Вікно було відкрите, світило тепле, осіннє сонце. Переді мною зупинились "Жигулі". Відкрились дверцята з обох сторін, і ще перед тим як звідти вийшли чоловік і жінка звідти пролунали мабуть тисячі матюків. Так, лаючись вони і пішли до магазину. Так мені було неприємно від цього. Та що було робити. Коли, проходять біля моєї машини дві гарні, чепурні жіночки. Самі чепурні, а розмова встелена тими ж лайками і матюками, причому розмовляють доволі голосно. Господи, думаю собі, та що ж це робиться? Чи люди вже й розмовляти нормально розучились?

      І знову, напроти мене зупиняється легковик. Музика звідти барабанить на всю гучність. Але побачивши мене, шофер-молодий хлопець, виключив музику. А за коротку мить з машини пролунало: "Прости мне батюшка грехи..." І хлопець сяйнув доброзичливою посмішкою.

    Ось так Господь мене втішив.

Фотографии otec_Leonid :


 

 Може з півроку тому назад, на службі Божій, я став помічати жінку, яка раніше храм не відвідувала. Через деякий час вона розповіла свою історію, як Пресвята Богородиця привела її до храму. Її свідчення подаємо мовою оригіналу.
       Я, Чайка Валентина Васильевна. Жыву в п.г.т. Кривое Озеро. В 2004 году я очень тяжело заболела.Полностью отказали ноги и малый таз. Малейшее движение приносило невыносимые боли. Мне в г. Киеве за 1год и 3 месяца  сделали три операции на позвоночнике. После последней третьей операции, я могла немножко ходить только с палочкой. Но в один летний вечер 2009 года приехал мой сын Сережа и сказал, что на стене нашей Кривоозерской православной церкви КП озобразилась икона Божьей Матери с Младенцем. Сын сказал, что очень много народу идут поклониться Иконе что на храме. Но знаете, мне было очень тяжело ходить, и я не хотела ехать, не хотела что бы меня видели в таком состоянии. Ведь меня в Кривом Озере жорошо знают и мне не хотелось показываться на люди в таком состоянии с палочкой. Но сын очень уговаривал, и я поехала.
        Когда мы подошли к Иконе. я. по сути, ничего не знала из христианской веры кроме молитвы "Отче наш". Я прислонилась к образу и начала тихонько шептать  эту молитву. И тут, меня пронзило током с макушки головы до ног, и все мое тело покрылось пупырышками как будто я очень замерзла, хотя вечер был очень жаркий. Мы обошли вокруг церквы и ещё я несколько раз прислонилась к образу, но уже я ничего подобного не испытала.
      Когда мы шли к машине. мне показалось. вроде палочка мне мешает и не помагает идти. Я пять лет никуда не ходила ,а тут на второй день после того как я была в церкви, я встала и поняла, что мне не нужна палочка. Это невероятно, но я стала ходить!
      Только теперь я понимаю насколько добрый и милосердный Господь. Он даровал мне здоровъе, вернул к жызни. И мне надо платить Господу верой и любовъю. Но поскольку я прожыла жызнь и была далека от церкви, я никак не могла решиться начать ходить в храм. Но однажды перед выборами по телевизору показывали  молитву за Украину, которую возглавлял патриарх Филарет. Я сама не знаю почему. Но я упала на колени и сильно плакала. После этого я твёрдо решила что буду ходить в церьковь.
       Со времени моего исцеления прошел год. Я свободно без палочки хоже в церьковь, на рынок. Я хожу кругом куда мне надо и не перестаю благодарить Господа и Пресвятую Богородицу за эту величайшую милость. Я очень многому хочу научиться в православной вере. В этом мне очень помагает О. Леонид своими проповедями и молитвами. И я буду молиться Господу и Пресвятой Деве Марии даровавшей мне исцеление.

     Від себе хочу додати, що коли Валентині Василівні робили операції, діти і внуки обов’язково приходили в храм на молебень за її здоров’я. Під час Богослужінь постійно подавази записки в олтар з проханням молитись за дорогу маму і бабусю. І Господь та Божа Мати таки почули їх молитву. Слава Господу Богу і Пресвятій Богородиці за милосердя до нас грішних. На фото зцілена В.В.Чайка.

о.Леонід Лотоцький