Один багатий підприємець хотів найняти водія. З цією метою він зустрівся з трьома кандидатами. Показавши на глибоку прірву неподалік свого дому, підприємець сказав:
—Припустимо, що везете мене над прірвою. Як далеко від краю скеруєте авто, що би я почувався в безпеці?
Перший з кандидатів без вагань відповів:
—Я спокійно їхав би на машині не більше як за 15 сантиметрів від краю прірви.
Другий сказав.
—Я напевно, їхав би від краю прірви не більш як на одну стопу, так щоб ви, пане, не мали би причини для страху.
Нарешті слово взяв третій кандидат на посаду водія:
—Я намагався б як найдалі триматися від тієї прірви.
Підприємець прийняв на роботу третього.

Якось старий вчитель пішов зі своїм учнем на прогулянку до лісу. Раптом учитель зупинився, зацікавившись чотирма рослинами. Перша з них тільки -но почала прорізатися крізь землю, друга вже мала розвинену кореневу систему і назовні пустила красиві листочки. Третя була сформована у малий кущ. А черверта вже була зрілим деревом.
Вчитель звернувся до свого молодого учня:
—Вирви спочатку першу рослину.
Хлопчина без усякого зусилля, тільки пальцями, витягнув її.
—А тепер вирви другу.
Учень послухав, але це вже далось йому дещо важче.
—А тепер третю.
Хлопець напружив усі свої сили , і лиш тоді зумів витягнути з землі кущ.
—Ну а тепер, —спитав вчитель, —чи даш собі раду з четвертою рослиною?
Коли хлопець міцно схопив оюома руками стовбур дерева і спробував вирвати його з землі, то лишень ледь затріпотіли листочки.

—Ось так сину, мається із нашими поганими звичками. Коли вони ще молоді, невкорінені, ми, з Божою допомогою, дуже легко можемо їх позбутися, але коли вони вже старі, запустили глибоко коріння, то їх уже важко позбутися, незважаючи на наші щирі молитви і старання.

Участь у недільному Богослужінні.
Один віруючий, який любив в неділю врвнці довше поспати, завжди говорив до своєї дружини:
- Піди до церкви на службу Божу, за мене і за себе.
Але якось вночі приснилось йому, що вони з дружиною померли одночасно і стали перед брамою неба. Їх зустрів Святий Петро і спитав:
- Чи ви пан і пані Сміт?
Вони обоє ствердно кивнули головою.
- Чудово! Хай пані Сміт увійде за вас обох, - сказав святий

Зустрівся якось священик і фабрикант, що виробляв мило. Фабрикант почав говорити:
- не розумію, для чого потрібна релігія? У світі панує безлад, війни, нужда, і то після тисячолітнього проповідування про правду, мир, після всіх молитов, проповідей і навчань. Які лунають в церквах. Якщо релігія дісно є добра, правдива і потрібна, то чому так діється?
Священик не відповів нічого. Вони й далі йшли поруч і побачили дитину, яка бавилася в баюрі. Священик сказав:
- Поглянь на ту дитину. Ти твердиш, що мило допомагає людям бути чистими, але ця дитина брудна. Я навіть починаю сумніватися чи взагалі мило потрібне.
Фабрикант з обуренням вигукнув:
- Звісно, що нема ніякої користі з мила, якщо ним не користуватися.
- Саме так, відповів священик. - Подібно є і з вірою, і з релігією. Вони є недоцільні, якщо їх не застосовувати на практиці.

Самуеля Тейлора Колріджа відвідав один шанувальник його поезії. Під час розмови вони торкнулися питання виховання дітей.
- На мою думку сказав гість, - дітям треба дати можливість вільно думати і робити, що хочуть, а як вони підростуть, навчаться самі приймати правильні рішення. Вважаю, що це єдиний спосіб, щоб вони виросли, вповні розкривши свої можливості.
У цей момент Колрідж перервав його:
- Я хочу показати тобі свій розарій, - сказав, і вивів гостя з дому на город.
Коли вони вийшли на город, гість подивився і голосно вигукнув:
- Але ж тут тільки бур’ян!
- Тут завжди було багато прекрасних троянд, - сказав Колрідж. - Але цього року я вирішив залишити город без втручання, хай росте як хоче. І ось, бачиш результат.

В одного селянина була дуже добра кобила. Настільки добра, що сам цар захотів її придбати. Але селянин всім відмовляв. Але якось кобила втекла. Односельці сміялись і похитували головами. Потрібно таки було продати. Проте селянин сказав. Я не знаю добре це чи погано. Я тільки знаю що кобила втекла.
Через кілька днів кобила повернулась з красивим диким жеребцем. Всі односельці були здивовані як же поталанило селянину. А він знову відповів: "Я не знаю добре це чи погано".
Якось син селянина став об’їжджати нового коня, впав, і зламав ногу. Люди брались за голови: "Треба було продати кобилу". Але селянин незмінно відповів: "Побачимо, добре це чи погано".
Пройшов час, почалась війна. Усіх здорових чоловіків забрали до війська. А син селянина зостався зі своєю сім’єю, був її годувальником і опорою.
А селянин і далі жив, цілком покладаючись на волю Божу.

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа.

        Усі ми з вами спостерігаємо розвиток цивілізації.  Людство в своєму розвитку рухається вперед, знаходячи для себе все більше і більше зручностей. Чому з роками краще стає жити, а не гірше? Тому, що людство має досвід. Покоління, які жили, нам зоставили свої досягнення. Ми, наші досягнення, зоставимо своїм нащадкам. І так зі сходинки на сходинку, ми піднімаємось все вище і вище. У зручностях для тіла. А як же наше духовне життя?

Для духовного життя, маємо великий християнський досвід. Як потрібно жити  по правді. У світі християнство існує дві тисячі,  в Україні тисячу років. Євангеліє, за яким нас запрошує жити Господь, це найвища наука для спасіння  душі. І для якнайкращого співжиття в суспільстві. Але до цієї найвищої науки, Господь привів людство поступово. Читаючи Святе письмо, ми можемо дізнатись про дохристиянський досвід побудови суспільства. Можемо дізнатися про те, як жили царі, знатні і прості люди.

У всі часи можна було почути і зараз так говорять, що ось, до нас, люди жили набагато моральніше. Але читаючи Біблію, ми знаходимо розповіді про те, що навіть великі праведники і подвижники робили гріхи. Не кажучи вже про пересічних громадян. У різні часи, бувало, людство опускалось в гріховну прірву. А потім, наче обтрусивши з себе гріховне сміття, прислухалось до Божих заповітів і наводило лад в суспільстві.

Отже, ми сьогодні маємо великий досвід людства. І кожна людина яка хоче спастися, жити по правді, може відкрити Слово Боже і як кажуть, скористатися цим досвідом. Тому тема сьогоднішньої проповіді: правда і любов.

Треба сказати, що з Біблії ми можемо почерпнути не тільки досвід минулих поколінь. Читаючи Новий заповіт, ми маємо змогу навчатись, як досягати високого духовного  рівня. Серед усіх апостольських послань, мені особисто, дуже подобаються три послання апостола і євангеліста, улюбленого учня Христового - Івана Богослова. З них можна зробити висновок, що хто перебуває в любові до Бога, до ближнього, той живе в Світлі. А Світло і є Господь. Апостол пише: «…живіть по правді, любіть один одного, віруйте в Ісуса Христа і ви спасетеся». Наче так просто, зовсім просто Іван Богослов пояснює, як нам  жити по правді. Любити Бога і любити ближнього. В цьому вся суть Христової науки. Любов всепрощаюча і все об’єднуюча.

Христос говорив про себе так: «Я є правда, і істина, і життя. І до Отця ніхто не може прийти, як не через Мене». (Ів.14. 16).  І ще, часто вживав такі слова: «по правді по правді кажу вам…» Він так говорив, щоб запевнити, щоб переконати слухачів про те, що Він говорить правду. Щоб повіривши Йому, кожен міг спастися.

        Як ми вже з вами говорили, ми досягли багато благ для свого тіла. Та якщо у нас в будинку є всі зручності, якщо ми маємо хорошу роботу, гарний автомобіль і інші блага, все одно, нам хочеться душевного комфорту. І от якраз цього досягти, буває найважче. Для цього є два ключі. Це правда і любов. Тому, що правда і любов між собою рідні. Як сестра з сестрою. Як сестри народжені від однієї матері, так правда і любов народжені від Бога.

Але спостерігаючи життя, ми бачимо, що в кожного своя правда. І в кожного своя любов. Кожен  з нас скаже: я живу по правді. Можливо далеко не по правді, але всі ми думаємо, що ми живемо по правді. Проте як багато людей в цьому помиляється.

Ми всі знаємо, що бувають часи у нашому житті, коли все ладиться, коли всі здорові і задоволені життям. Як кажуть все йде в руку. На жаль, буває і навпаки. Буває все валиться з рук і людина буквально впадає у відчай. Що робити? Як бути? На це питання ми можемо знайти відповідь на прикладі життя старозавітного царя, пророка Давида.  

Давид  був праведний  перед Богом. З самого дитинства. Тому, ще коли він був хлопчиком, Господь його обрав на царство. І завжди був з ним, благословляючи Давида. І тоді, коли він ще підлітком бився з Голіафом, і коли став царем.  Коли Давид ходив воювати, Господь йому завжди дарував перемогу. Це були прекрасні часи в Давидовому житті. Він, прославляючи Господа, написав багато псалмів, які входять до біблійної книги «Псалтир», як правиця Господня його підтримувала.

Але сталося так, що цей великий праведник згрішив. Про це написано в Біблії. Один тяжкий гріх зробив. Другий тяжкий гріх. Вчинив проти правди Божої і любові, згрішив так, що Господь відвернувся від нього. І Давид відчув це. Побачив, що все пішло не так як раніше. А набагато гірше. Схаменувшись, він щиро кається і просить, благає Господа, щоб повернувся до нього. Під впливом цих почуттів він пише 50-й псалом. «Помилуй мене Боже з великої милості Твоєї і з великого милосердя Твого, прости провини мої. Духа праведного Твого не відбирай від мене… всі мої гріхи по всі дні переді мною».., пише він. Це була велика боротьба і довгий час. І Господь прийняв його покаяння і повернувся до Давида. Він знову зажив відчуваючи підтримку Господню.

Але знаєте як в житті часто буває. Проходив час і так як Давид був царем, багато проблем було в державі. Багато справ доводилось вирішувати. І він потихенько, потихенько знову зійшов з дороги. І знов була неправда, і знов були гріхи. І знову він відчув що правиця Господня уже не підтримує його. Що Бог не помагає йому. Як він відчув? Як може людина відчути, що нема Бога біля неї?

От я вам такий приклад наведу. Багато людей приходить і говорить: у мене не ведеться. В господарстві буває, на роботі, в бізнесі нічого не йде. І в сім’ї буває не ладиться.   Ну є таких проблем дуже багато серед людей. Ось такі проблеми були і в Давида. В нього в царстві не велося. Вороги вже можна сказати наступали на його п’яти. Ось, ось збиралися скинути його з царства. Вже навколишні його приятелі почали дивитися косим оком на нього.  І в родині в нього теж, вже були неполадки. Навіть хвороба приступила до нього одна і друга. І Давид знову відчув, що Господь відступився від нього. Та треба було жити, керувати царством. І він боровся, царював, знову каявся перед Господом і постійно молився. Тепер він говорив: Господи, оживи мене. Давиде, ти що мертвий? Ні, тілом він був живий, а душею наче мертвий. І тому він просить: «Господи оживи мене». Якщо перечитати 118 псалом,то там багато разів  він повторює: Господи, оживи мене правдою Твоєю. Оживи, я хочу бути на тому місці, як я був раніше. Він зрозумів, що йому тільки здавалося, що він жив по-правді, а насправді тяжко помилявся. Тому просив: Господи, покажи мені мою неправду.

І Давид таки знов вблагав, що Господь оживив його і знову повернув йому Своє благословення. Я сьогодні говорю ці приклади тому, що багато з ким в даний час трапляється таке лихо; чи не ведеться щось, чи в господарстві, чи в сім’ї, чи на роботі. А ми в той час не йдемо до Бога просити як Давид. Адже в часи Давида були чародії, були ворожбити. Але Давид не йде до них, як часто буває ми йдемо. Він покладав надію на Господа. Бо знав, що Господь дасть йому сили і підтримки і все зміниться. І так і сталось. Вороги повідступали. Господь все поміняв навколо нього. Він став здоровий і в сім’ї в нього все наладилось. Наскільки цар Давид своєю полум’яною молитвою повернув Господню силу. Повернув благодать до себе. Таким чином через помилки, переступи Давид удосконалював своє життя.  Він завершив своє життя не тільки в правді, але й в любові. Тобто ще в часи старого заповіту, коли ще не навчав Христос Євангельських заповідей, Давид прагнув до досконалості.

Ми з вами живемо в часи, коли Христос Господь показав нам приклад довершеної любові. Апостол Павло пише Колосян (3.14) такі слова: «Вдягніться в любов, яка є сукупність довершеності. І нехай запанує  в ваших серцях Божий мир». Золоті сова говорив Павло. Зодягніться в любов. Павле, любов що, одежа? Ну це ж не одежа. А він говорить: «ви одягніться її». Як можна зрозуміти Павла? Зодягніться в любов, бо це є сукупність довершеності. Ви знаєте, як людина взимку може одягнути тепле пальто, валянки, а шапки може не зодягнути. І ми бачимо, що чогось не хватає. А Павло говорить, що любов довершує все. Тому потрібно зодягнутись в любов, якщо ми хочемо бути довершеними. Якщо ми зодягнемось в любов, то це буде виражене на нашому обличчі. От скажіть, якщо будуть стояти люди десь на вулиці, чи десь в місті і вам треба щось запитати. Один стоїть насуплений, інший сердитий, а в іншого добре відкрите обличчя. До кого ви підійдете? Звичайно до тої людини, в якої приємне лице. Ось вам і приклад, про що говорить апостол: «вдягніться в любов». Тобто наша любов є на нашому обличчі. Ми повинні і до рідних, і до близьких, і до всіх приємно відноситися. У нас на обличчі має бути приємна і тепла усмішка. В наших очах хай читають люди доброзичливість. Хай ніхто не помітить злості в очах.

Сьогодні багато людей намагаються жити по правді. Але, якщо не матимемо любові, нічого не вийде. Апостол Павло пише про любов так: «якби я мав таку віру, що міг би гори переставляти. Щоб я знав всі мови людські і ангельські, чи б я своє тіло віддав на спалення за віру Христову, а якщо я любові не маю то я ніщо». Тобто, без любові неможливо довершеним бути. Тому, часто ми стараємось жити правдою, яка в кожного своя, а от любові згуста нам не вистачає. Як же нам жити по любові?

Давайте знову повернемось до Давида. Так сталось, що його рідний син Авессалом, хотів скинути батька з царства. І навіть військо направив щоб вбити батька. Проте Господь оберіг Давида. Тоді, батько своє військо послав за сином зрадником. Але просив наказував: «не вбивайте отрока, не вбивайте». Чому Давиде? Адже він хоче тебе вбити. І якщо його не вбити, він буде далі тебе переслідувати. Але він просив: «не вбивайте отрока». На скільки в нього була любов. Так само, Давид не вбив царя Сеула, який його переслідував.

Проте, син Авессалом загинув, через нещасний випадок. І як же гірко плакав за ним Давид! Тому, що в нього була любов. І він вже був досконалий. Так само угодники Божі, великі праведники Божі, мали любов і були довершені. Преподобний Серафим Саровський до своїх відвідувачів вітався: «Христос Воскрес, радість моя». З усмішкою зустрічав їх, з любов'ю. А коли людина від нього відходила, то він з любов'ю цілував кожного. Бо він дивився на кожну людину, як на образ Божий. От така була любов в великих праведників.

Нам сьогодні ніхто не мішає, ставитися один до одного з любов'ю. Не бурчати, не лаятись. Бо часом ми зриваємо свої неприємні емоції на комусь. Буває, щось в когось спитаєш, тобі так відмовлять, що ти не захочеш вдруге заговорити до такої людини. Чи бувають по сусідству живуть злобні люди, чи бувають на роботі, чи вдома сварки. Не потрібно так робити, адже це наше обличчя. Недаремно говорить апостол Павло  що любов, це як одяг для нашого лиця. Як би нам було приємно, як би всі один до одного ставилися доброзичливо. З теплотою відносились один до одного. Царство небесне тут починається. Так казав Христос. Якщо отакі відношення є, воно вже тут починається на землі. Не треба так довго чекати. Якби ми цього досягли, наскільки легше нам би було жити.

Апостол Павло сказав, що тоді будете мати мир Божий у своєму серці. Коли ви житимете по правді і одягнетеся в любов. Ви знаєте, тут не можна вже переказати оцих слів, як може бути добре людині на душі. Ви бачили котика, який на сонечку грається. В нього проблем немає. Дивлячись на нього ми дивуємось. Він собі лежить на сонечку і гріється. Як йому добре! Ось так і в нас на душі може бути, коли ми будемо жити по правді, коли будемо жити в любові. Прощати один одному. І таким чином мир Божий запанує в наших серцях. Ми це відчуємо. Як відчув це Давид, як відчували великі праведники. І вони цього не хотіли втрачати. Давид втрачав бувало цей мир, але просив: оживи мене Господи. Ось так і нам треба просити Господа, якщо в нас є неправда і не знаємо, чи ми живемо по правді. Молімось до  Господа. Чи ми в домівці, чи в церкві: оживи мене Господи! Щоб любов запанувала,  в мені. Щоб був мир Божий  в моєму серці. Все можливо Богові. Бог чудеса творив з людьми і по сьогодні їх творить. Але це залежить від кожного із нас. Як ми прихилимось до Нього. Амінь.

о. Леонід Лотоцький.

Один бідний чоловік, щоб вгамувати голод, вкрав у магазині буханець хліба. За цей злочин його присудили до смерті через повішання. Перед виконанням присуду, його спитали, що він хотів би сказати в своєму останньому слові. Злодій звернувся до короля:
—Хочу, ваша величносте, перед смертю посадити в землю насіння яблука, з якого за одну ніч виросте дерево і дасть плід. Це таємниця, яку мені передав батько перед своєю смертю. Думаю, було б великою втратою, як би ця таємниця пропала разом зі мною.
Коли злодій викопав ямку то сказав:
—Це зерно може посадити тільки людина. яка в своєму житті ніколи нічого не вкрала, і не присвоїла собі нічого чужого. Очевидно, що я, який вкрав буханець хліба, не можу цього зробити.
Король звелів посадити зерно своєму прем’єр міністрові. Але той категорично відмовився кажучи:
—Ваша королівська милосте. коли я був ще молодим, то пригадую, присвоїв собі одну невелику річ. Тож, звісно, я не можу посадити зернятко.
Коли було запропоновано посадити зерно скарбникові, то він сазав королю, що ще будучи молодим ошукав когось на певну суму. Коли ж прийшла черга до самого короля,він пригадав, що потайки взяв у батька один цінний перстень.
Тоді злодій сказав:
—Ви всі є достойні і шляхетні особи. Вам нічого не бракує. але ви як бачите, не можете посадити зернятко. А я, який з голоду вкрав буханець хліба маю за це бути повішений?
Король високо оцінив мудрість злочинця, скасував свій вирок і відпустив його на волю.

Молоді хлопчиська насміхалися над своїм бідним, убого вдягненим товаришем:
—Ти ж християнин, — кпили собі. — Якщо Бог тебе любить, чому не заопікується тобою? Чому не скаже комусь, щоби дав тобі пару черевиків і якийсь пристойний одяг?
Ці слова дуже вразили хлопця, але невдовзі з повними сліз очима він відповів:
— Я думаю, що він саме так і каже людям робити, але вони Його не слухають.

Був собі каменяр дуже невдоволений своїм життям. Одного дня проходячи повз дім багатого купця, він побачив через відчинене вікно, як той у розкоші бенкетував зі своїми поважними гістьми. "Напевне це дуже впливовий купець", — подумав каменяр. Побачене викликало в ньому таку велику заздрість, що він сам захотів стати великим купцем. Вже і миті не міг жити як бідний каменяр.
На превелике своє здивування каменяр раптом став купцем. І почав жити в розкоші і мати владу про що раніше не міг навіть подумати. Ті ж, які були менше багаті, заздрили йому. Незабаром до їх міста завітав великий урядовець. Його несли на ношах у супроводі чисельної прислуги і солдатів і били в барабани. Всі, бідний чи багатий мусили кланятися урядовцю.
"Такий урядовець є дуже могутньою людиною. — Хочу стати урядовцем".
І тут же став ним. І його також носили на ношах.
Одного гарячого літнього дня новоспеченому урядовцеві стало погано в нагрітих ношах. Він подивився на небо і побачив сонце яке припікало не рахуючись з всякими урядовцями.
"Сонце напевно могутніше, — подумав він. — Хочу стати сонцем.
І він став сонцем і світив кожному як хотів. Тим часом з’явилася величезна хмара між ним і землею, і його проміння вже не могло досягнути землі.
"Та хмара мабуть має величезну силу", — подумав він. — Хочу стати хмарою".
І став хмарою. Але швидко зауважив, що його несе якась сила. І зрозумів що це вітер.
"О, вітер мабуть найсильніший, — подумав він. — Хочу стати вітром".
І став вітром. Але через деякий час, коли почав дути з усієї сили, натрапив на щось, що не піддавалося йоме не дивлячись на велетенські зусилля. Це була велетенська кам’яна брила.
" Такий камінь певно ніхто не зрушить, — подумав. — Хочу стати каменем".
І він став каменем найбільшим на землі. Але раптом почув удари молотка що забивали клин у кам’яний моноліт і відчув, що почав змінюватися.
"Невже може бути щось потужніше за мене?" — подумав він. Озирнувся і на обрії побачив постать каменяра...

В   ім'я Отця і Сина І Святого Духа.

Сьогодні тема нашої проповіді — про печаль. Кожен із нас, в своєму житті переніс більшу чи меншу печаль. Можливо сьогодні хтось це переживає. Печаль - це проміжок часу, який є неприємний, нерадісний для життя. В той час стривожене серце. Людина смутна в той час, невесела. Бо нема чому радіти, коли в неї є печаль.

Але печаль буває різна. Буває розлука з рідними і близькими. Буває, людина втрачає здоров’я. Або ми  несподівано чуємо інформацію про своє погане здоров'я, чи про погане здоров'я наших рідних і близьких. Та чи інша негативна інформація, робить з нами погані речі. Ми ходимо наче в тумані, наче в якісь хмарі, в темноті. Ми ні про що інше не можемо думати.

Інколи печаль нападає, коли людину зраджують друзі, знайомі чи навіть рідні. Чи є випадки, коли обкрадають когось. Дійсно, печалей перераховувати можна багато. Але найбільша печаль, коли ми втрачаємо рідних і близьких нашому серцю.

Що люди роблять, коли приходить печаль? Буває, застосовують різні методи. Одна людина жаліється кожному, бо її болить. Кого зустріне, близького чи знайомого, говорить про свою біду. В неї вже і робота не ладиться, вже й апетиту нема. В іншої людини, коли приходить печаль, взагалі опускаються руки. Вона вже як той човник пливе по воді. Ніхто ним не веслує. Куди вода понесе, туди й понесе. Так і в житті. Що буде зі мною те й буде.  

Інші люди не витримуючи печалі, буває спиваються. Бо боротись не в силі. Ще інші накладають на себе руки. І таке буває. Ось до чого доводить печаль.

Але печаль, не має бути нормою нашого життя. Бо вона розрушає людину. І якщо щось подібне трапляється в нашому житті, ми повинні завжди знаходити вихід. Потрібно боротися з тою бідою, з тою печаллю. Як поступати в таких випадках нам підказує Сам Ісус Христос. Адже Він був в такому стані. Читаємо  в Євангелії, як перед стражданням  Ісус говорив: нині стривожена душа Моя, що маю казати? Бо Він вже не мав що сказати. Але молив  Отця Свого Небесного, якщо можливо, хай мине Мене чаша ця. Ця гірка чаша, яка Його чекала. Але потім додає: але не так як Я хочу, але як Ти Отче. Бо Я прийшов на цю годину. Ви знаєте, це була велика печаль Ісуса Христа, напередодні свого страждання. Адже він знав що на Нього чекає.

Ми живемо своїм життям, ми не знаємо що з нами буде завтра, після завтра, чи через рік. Ми все надіємось на краще.  А якщо несподівано, на нас напливає якась негативна інформація, ми тоді смутні. Але Ісус Христос знав що Його очікує. І тому Він говорить такі слова, що Моя душа засмучена. І настільки засмучена, і настільки була в печалі, що нам цього і не зрозуміти. Ми поверхово можемо зрозуміти тому,  що і самі буває переживаємо з якоїсь причини.

А якщо ми замислимось, спробуємо уявити, що Христос знав усе. Що Його будуть зраджувати, навіть продавати.   Що від Нього відвернуться Його друзі. Що повтікають навіть самі близькі учні. Та мало того, Христа  зрадили ті Його учні, які належали до малого кола, які знаходились біля Нього при житті. Але Він знав і про те, скільки ще нанесуть Йому ран своїми гріхами ті люди, які будуть жити після Його розп'яття. До речі до них відносимось і ми з вами. В Своєму тяжкому передчутті, Він не раз ділився з слухачами Своїм болем. Бо Ісуса Христа, який жив в слабкому людському тілі, це дуже турбувало.

І ось, під цим неймовірно важким тягарем, Він молиться: Отче, якщо можливо, нехай мине Мене чаша ця.  

Отче, якщо можливо, хай мине Мене ця чаша. Бо важко було неймовірно. Ось так і ми повинні просити і благати Господа. Але не пів хвилини, не пів години, можливо місяці і роки буває людина в тяжких муках знаходиться. Але просити, не відступати. Найголовніше не відступати. Мабуть кожен знає, як важко молитися, коли людина в печалі знаходиться. Коли вона стривожена. Тоді  молитва не йде, людина скована, в неї опускаються руки,  нема настрою до молитви. Мабуть її в той час легше якесь каміння тягати, але щоб тільки думати про свою печаль. Але уявіть собі, що когось закидало камінням в печері. І якщо людина подумає що це кінець, то вона може в цій печері загинути. Але коли вона почне пробувати рухати це каміння, то обов’язково знайде можливість хоч дірочку проштовхнути, чи навіть якийсь камінь відвалити і вийти на волю.

Тому, у важкий час, якраз і потрібно молитися. В той час, коли людина несе молитву до Господа, знаходячись в печалі, це рівняється  до посту. Рівняється до великого подвигу. Ви знаєте, можливо молитва може навіть не йти, можливо, перечитавши, проговоривши молитви, ми навіть не пам'ятаємо що сказали. Але все одно молитись і молитись. І так кожного дня; молитись і не відступати. Тому, що ми бачимо: Ісус не відступав від молитви.

І от прийшов той день, та година близька до розп’яття. І знову ми бачимо: Він йде в сад молитися. Бере Своїх учеників самих близьких: Івана Якова і Петра. Ідіть, говорить, зі Мною. Помолимось. Важко Йому було. Він так молився лежачи на камені, що Іоанн Богослов писав, що з Його чола стікали не тільки краплі поту, а навіть краплі крові. Наскільки Він страждав.

А от ученики не могли молитися, засинали. Так як і ми часом буває засинаємо, або відходимо від молитви. Ви знаєте як це часто буває. Один праведник бачив видіння через сон: до Господа велика черга людей з своїми проханнями і потребами. І з тої черги багато відходять не дочекавшись. Постояли трошки, відійшли. Постояли, відійшли. Але каже він стою в цій черзі і приходить Божа Мати. Говорить до нього: — стій в черзі, дочекайся свого, дочекайся. І ти отримаєш. Бо бачиш, скільки відійшли не дочекавшись. І нічого не отримали.

Коли в нашому житті виникають проблеми, печаль чи страждання, то переважна більшість людей все таки звертається до Господа про допомогу. Та дуже часто буває, що попросивши раз , може вдруге, вирішують що Бог їм не допоможе. І відступають від Бога. Шукають інших шляхів, або й переносять все як є, очікуючи кращих часів, які часом можуть і не настати.

Але тут хочеться сказати: Хоч як важко, але не потрібно відступати. В той час не треба нарікань. Мовляв: Господи, за що мені це? Та не тільки нарікання бувають. Часом є таке, що люди ще й гніваються на Бога мовляв: це несправедливо, що зі мною діється. Але цього ні в якому разі не потрібно робити. Адже ми вже отримали рану. І якщо будемо гніватись і нарікати, то залишимо її відкритою, доступною для злих сил. Які і так поколотили нашим життям, а тепер і далі будуть рану ятрити.

Одна молода жінка, зоставшись з двома дітьми після смерті чоловіка, тримала велику образу на Господа, що таке горе сталось. Нарікала і гнівалась. Мовляв де той Бог? Але пройшов час, її донька вечором затрималась з друзями. Мама ж не спала, не знаходила собі місця, очікуючи доньку. Вийшла з хати в ніч і зрозуміла, що вона, ось, одна. Темно навколо. І в душі темно. Ніякого просвітку. Нема нікого хто б її допоміг у цю хвилину.

— Господи, вирвалось із змученої душі. Господи, не покидай нас. Прости, що я завинила перед Тобою гніваючись і нарікаючи. Охорони мене з дітьми, бо до кого мені звернутися крім Тебе?  

Коли в скорому часі її дитина повернулась, жінка зрозуміла, що не треба нарікати. Бо злий дух тільки й чекає цього, щоб і далі колотити її життям. Вона щиро покаялась. І надалі, постійно перебуває в молитві і прославляє Господа, охороняючи тим самим себе і дітей від всяких напастей.

Отже рану потрібно заклеїти пластиром. А для цього, треба подякувати Господу за все, що з нами відбувається. Прославляти Його і просити  підтримки у важкі часи. Бо ніяка нечисть не може перебувати там, де прославляється Господь. І як уже говорилось; дочекаймось своєї черги.

Ми повинні пам’ятати, що Бог не дасть людині перетерпіти більше, ніж вона може винести. Бо Він нас створив, Він знає наші можливості. Ось буває, що ми чуємо, що в якоїсь людини трапилась якась велика біда. Проходить час, і ми зустрічаємо цю людину веселою і життєрадісною. Це означає, що Бог благословив її новим життям.

Згадаймо, як апостоли були розчаровані і в великій печалі після смерті свого Вчителя. Адже вони залишились ніким не захищені. Як мале стадо серед розлючених вовків. Вони закрились в домівці ховаючись від людей, бо думали, що і їх чекає участь Ісуса Христа. Але несподівано їх смуток змінився на радість, а страх у велику сміливість. Бо вони побачили чудесне Христове воскресіння.

Бог Сам зійшов на землю, оселившись в людському тілі. Став довершеною людиною, знаючи, які неймовірно важкі страждання Йому доведеться перенести. Бо він знав і ми повинні пам’ятати, що все перейде. Та  навіть знаючи це, Христос постійно молився, щоб Отець не лишав Його своєю підтримки. І хоч як було надзвичайно важко, Христос мужньо перетерпів надважкі страждання, перейшовши навіть через смерть, щоб нам усім допомогти. І цим Він переміг. Бо більше Йому таких мук не доведеться терпіти.

І ось. Коли в когось із нас виникає якась проблема, доручімо її вирішення Господу. Молімось і твердо вірмо. І Господь вирішить все якнайкраще.  Він найде прекрасний вихід із положення. Але нам потрібно не відступати. Нам дійсно потрібно Його благати, молитися, щоб дійсно закінчилася та чи інша печаль, яка найшла на нас.

Якщо було щось таке в нашому житті, а ми не молились і відступались, то ми грішили. Ми зневірялися. І не тільки мали проблеми, а ще й гріха заробили. Тому давайте в житті надалі пам’ятати і знати, що єдиний лік від того, щоб не випало на нашу душу, це те, що ми повинні покладати надію тільки на Бога і Він обов’язково прийде нам на допомогу, в важку хвилину нашого життя. Навіть якщо прийшла розлука з рідними і близькими, навіть через смерть. І в цьому Господь обіцяє нас розвеселити. Тому, що прийде ще час, Він воскресить всіх і скаже: ось, зустрічайтеся. А інші земні наші проблеми, їх легше вирішити.  І в тому також Він готовий нам допомогти. Амінь.

о. Леонід Лотоцький. 

В ім'я Отця і Сина і Святого Духа.

Перед тим як створити людину та поселити її на землі, Господь влаштував так, щоб земля була родючою. Щоб з того що вона вродить, мало поживу всяке живе створіння на землі. Крім цього, заклав всередину земної кулі корисні копалини. Хоча перші люди ними й не користувалися. Але з своїм розвитком стали використовувати копалини для своїх благ. Всі ми про них знаємо. Це є золото, срібло, уран, руда, нафта, газ, сіль та інші. І хоча перші люди без низ обходилися, але вже дуже швидко почали застосовувати ті чи інші речовини. Ми зараз не можемо уявити свого життя без нафти, вугілля. От візьмемо газ. Для загального вжитку газ з'явився не так давно. Але як би зараз нам сказали відмовитись від газу і палити дровами щоб варити їжу, особливо літом, то нам би цього дуже не хотілося. Ми вже звикли до тих чи інших зручностей з допомогою покладів землі і відмовлятись від них не хочеться.

Якщо говорити про сіль, на даний час це є найдешевша річ. Але найнеобхідніша для людини. Хоча були часи, коли сіль була дорожча за золото.

Сьогодні ми чуємо в Євангелії де Ісус говорить до своїх учнів (Мф. 5. 13) «Ви сіль землі. Якщо ж сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Вона вже ні до чого не придатна. Хіба що бути викинутою геть на потоптання людям».

Що ж мав на увазі Ісус Христос порівнюючи апостолів до солі земної? Вони що, стали солоними на смак? Чи їх тіло стало солоним? Звичайно, малася на увазі їхня плідна проповідь, яка пронеслася по всій землі про Христа розп’ятого. Сіль, це Слово Боже. Яке рознеслося по всій землі. І по сьогоднішній день від того часу, мільярди людей прийняли, та продовжують приймати християнську віру як приправу солі в свою страву. Це все одно, що вони не знали солі, та вживали їжу без неї. А коли їм запропонували і вони спробували – тоді без неї вже їжа не їжа і без Христа для них життя не життя. Адже якщо людина почерпнула Слово Боже, познала істинного Бога, повірила Христовій науці, звикла жити в молитві, під Божою охороною і благословенням. Якщо її життя стало виправлятись через сповідь, через покаяння і причастя, то вона вже не захоче від цього відмовитись. Так само як не схоче відмовитись від солі, бо їжа без неї буде несмачна. Отож як сіль важлива для наших продуктів які ми вживаємо в їжу, так Слово Боже важливе для нашої душі.

І так як на сьогоднішній день можна солі придбати сповна і не дорого, так і християнська віра. Можна черпати вчення про Христа та Його настанови всюди без перешкод, та за мінімальними затратами. Маючи на увазі придбання Біблії чи інших християнських книг. Також храми є вже чи не в кожному селі.

Але навернемось до слів Христа які промовляв до учеників про те, що вони сіль землі. І додав, якщо сіль втратить силу, то чим зробиш її солоною? Яку втрату сили солі мав на увазі Ісус? І тут я хотів би повернутися з вами до діянь апостольських. Щоб зрозуміти як можна втратити цю силу солі і як її можна зміцнити.

В день п’ятидесятниці коли зійшов Дух Святий на учеників, Петро наповнившись Святим Духом проповідував в Єрусалимі. Тоді було велике свято іудейське і дуже велике зібрання людей. І в перший день його проповіді про Христа, прийняло хрещення біля трьох тисяч чоловік! Ось як він наповнився цією сіллю, цим Духом Святим. Він наповнився і багато людей повірили йому. Інший випадок. Коли учеників ув’язнили за проповідь книжники, фарисеї, садукеї, начальники погрожуючи їм жорстокою розправою, то Петро знову наповнившись Духом Святим так мудро відповідав, що ті що їх питали не мали що й сказати. Та дивувалися при тому їхній сміливості та мудрості. Гадаючи де так навчились говорити ці неграмотні простаки. Ось де є сила солі про яку мовив Христос. То є наповнення благодаттю наповнення Святим Духом.

Але виявляється сіль може вивітритись і втратити свою силу. Давайте згадаємо вчителів, священиків, фарисеїв які жили в часи Ісуса Христа. І вчили народ своєму вченню. Спочатку вони розп'яли Ісуса Христа, а потім заздрили і учням Христовим. Гонили їх та погрожували їм. Таким чином почали боротися проти волі Господньої. Тим самим втративши свою сіль. І люди відвернулись і не слухали їх. А більше слухали учнів Христових. Почали відкидати вчення книжників, фарисеїв, первосвящеників мов непотріб, топчучи як несолону сіль. Ті злилися. Наказували людям щоб вчення Христового не приймали, а їх слухали. Але люди не хотіли слухати їхню неправду, а прихилялись до християнської правди. Тому сила солі, це сила Духа Святого який перебуває в нас.

Всі люди похилого віку пам’ятають про давні часи, коли не було ще холодильників. Коли приходилось якось зберігати м'ясо чи сало, чи овочі для поживи. Їх пересипали сіллю і складали в ящик для зберігання. А овочі засолювали в діжках. Тому що сіль не давала зіпсуватись тим чи іншим продуктам.

От так і апостолів Господь послав на проповідь, щоб вони Словом Божим просолили світ. Щоб світ не псувався. Про це ще за тисячі років до народження Ісуса Христа писав пророк Давид. «По всій землі пролунала проповідь їх і по всій вселеній слова їхні». Ось так і апостоли посипали людей сіллю Слова Божого, показували правильний шлях з Христом. І люди приймаючи це Слово Боже просолювалися, іншим словом опромінювалися, наповняючись Духом Святим і не псувалися. І тому зберігся Богом цей світ. Заради Слова Божого. Заради цього спасіння і прийшов Ісус Христос. Бо вже так сатана поплутав людей гріхами, що мало, дуже мало було правди на цьому білому світі. Ось таким чином Господь Сам прийшов в світ, а потім послав учеників своїх проповідувати Євангелію. Проповідувати Христа розп’ятого. Таким чином люди наче просолилися і збереглися. Подивіться, чим наповнене вчення Ісуса Христа? Воно наповнене правдою і істиною. І коли людина прихиляється до цієї правди, то відхиляється від гріха. Гріх, це як шкідливі мікроби, які псують нам життя і псують нашу душу, і наше тіло. Але коли людина відчула що цих мікробів шкідливих можна позбутися, то вона біжить до храму, кається в своїх гріхах. Причащається, сповідається і звільняється від гріховного псування. Вона наче просолюється, і зберігається на довший час. Ось таким чином душі наші не будуть псуватись. Якщо ми будемо слухати Слово Боже приправлене сіллю. Таким чином і світ тримається ради праведників бо вони наповнені Духом Святим. І вони є приправою, тобто сіллю для інших.

Тому і на сьогоднішній день якщо зберігається країна, якщо зберігається місто чи село, то заради праведників які слухають Слово Боже і зберігають Його. Цих праведників є багато по всьому світі. Звичайно є вони і серед нас. Ось ви сьогодні слухачі Слова Божого. Тому що кожен раз під час проповіді, сіється Слово Боже. Сіється як сіль на вас. Але ви цю сіль Слова Божого можете прийняти, а можете вийшовши з храму обтрусити. Тобто забути Слово Боже і не виконувати. Але можете запам’ятати в своєму серці і виконувати його. Ісус Христос казав: хто слухає Слово Боже, тримає в серці його і виконує, той звичайно буде спасенний. Ось так і кожен із вас. Виходячи з храму не обтрушуймо Слова Божого, а навпаки, вбираймо його в себе. І тоді ми просолені. Опромінені Словом Божим збережемось Господньою силою на довгі літа. Амінь.

о. Леонід Лотоцький

Престол Кривоозерської Православної церкви, на стіні якої з'явився образ Богоматері, освячений в честь Різдва Богородиці.

У ході ремонту церкви її настоятель, о.Леонід Лотоцький, планував зафарбувати плями, які виступили на штукатурці, і зібрались це робити одразу після Трійці. А напередодні цього свята парафіянці церкви приснився сон, що в церкві з'явилась нова ікона зі словами 'Прийди і приклонись'.

І ось настало свято Пресвятої Трійці. На урочистій літургії у переповненому храмі якось особливо звучав прокімен 'Хто Бог великий як Бог наш. Ти єси Бог, що твориш чудеса'. Віруючі виконували його з хором особливо піднесено і натхненно.

У понеділок, день Святого Духа, церква знову була наповнена парафіянами. На їхнє прохання хор знов урочисто виконав Великий прокімен. 'Ти єси Бог, що твориш чудеса' - врочисто лунало над нашим селищем із динаміків, які озвучували храмові богослужіння.

А під вечір, парафіянка церкви, Антоніна Пожарницька, проходячи біля вхідної церковної брами, глянула на стіну храму і здивовано спинилася - вона побачила образ Богородиці.

Спершу не повірила своїм очам, наступного дня уранці навмисно прийшла пересвідчитись - і ясно, чітко побачила образ.

Цікаво, що настоятелю, о.Леоніду Лотоцькому, тієї ночі наснився сон, що біля церкви дуже багато людей - не в церкві, а саме біля неї. А вже у середу, з 12-ї години дня, до церкви потягнувся потік людей. Зі сльозами благодатної радості та в священному трепеті поклонялися Пресвятій Діві. До пізньої ночі не втихали щирі молитви біля нерукотворного образу.
 

Згодом виявилося, що цей образ є на фото дворічної давності. Але Господь іще незволив його нам явити. Всі думали, що просто плями сирості виступили на стінах храму. І лише тоді, коли вирішили зафарбувати їх, Мати Божа явила Свій образ, щоб ми його не знищили фарбами.

З великої любові та вдячності, в четвер собором священиків перед новоявленою іконо Божої Матері був відправлений урочистий акафіст із водосвяттям. Щирими серцями всі молилися за долю України, за здоров'я та добробут нашому народу, за дощ, якого так зачекалась пересохла земля... І в п'ятницю Небо тричі зіслало щедрий благодатний дощ.



Правда, серед людей оселився певний острах: чи на добро це? Стан моралі в суспільстві плачевний, і всі розуміють, що кара цілком можлива. Люди згадують, що перед війною, перед голодом також часто ікони з'являлись, та люди не каялись, насміхалися з Бога і пожинали гіркі плоди.

А ось у Біблії читаємо, як до міста Ніневії Господь послав пророка Іону, щоб попередити про наближення кари Господньої. Люди відгукнулись на призив до народу: розкаялись, постили, молились... і минуло їх нещастя.

Тому маємо розуміти, що так жити ми далі не можемо. Події останніх часів змушують нас замислитись: чи правильно ми живемо? Зрозуміймо це на такому прикладі: у нас у всіх є годинники, але разом з тим, є головний годинник, за яким усі звіряють час. Якби не було головного годинника, то час давно би збився, і людство б запуталось.

У житті, у нашій поведінці головним годинником є Слово Боже. По ньому звіряймо свої думки і вчинки. Врешті, це не так важко, тому що головними заповідями є: полюби Господа Бога твого усім серцем твоїм і всією душею твоєю. І ближнього твого, як самого себе. І ще, як хочеш, щоб ставились люди до тебе, так само стався до них і ти.

Ще одне запитання, яке найчастіше турбує людей: чому це явлення сталося саме у вас? Можливо, тому, що наша громада особливо набожна. Віряни люблять свій храм, їздять по святих місцях. Явлення ікони Божої Матері показало, наскільки вони прагнули цього. Для них немов відкрилось джерело цілющої води.

І дуже часто розповідають із тихою радістю, що, приклонившись до Матінки Божої, відчувають особливе цмиротворення, спокій, легкість. Тому що образ ніжний і лагідний. А поруч Господь зобразив мирних ягнят і голуба. Тож будемо сподіватися на ласку та Покров Матінки нашої, Цариці Небесної.

Але ворогу людському, дияволу, не подобається, що біля церкви збираються люди, які, може, ніколи б і не переступали поріг церкви, і звичайно, є такі ним підбурені, які переконують, що нема ніякого образу і взагалі все це вигадки.

Та це й не дивно: коли Ісус Христос воскрес, люди також не вірили.

Отже, молімося за них, просімо в Господа прощення за свої гріхи та дякуймо за Його безмірну ласку. Прославляймо Святу Трійцю, матір Божу та усіх святих, і Господь благословить нас та поверне наше життя в найкращому напрямку. Амінь.
 

Взято із сайту  http://kryve-ozero.livejournal.com/