Органели спеціального призначення |
|
Загальний та місцевий огляд грудної клітки |
|
Пальпація грудної клітки |
|
Hello world! |
|
Організація та зміст роботи стаціонарозамінних закладів |
Доцільним і можливим є перенесення окремих видів лікувально-профілактичної допомоги зі стаціонарів до закладів первинної медико-санітарної допомоги. Цьому сприяє створення організаційних форм скорочення стаціонарозамінюючої медичної допомоги, до яких відносяться:
• денні стаціонари в поліклініках;
• домашні стаціонари;
• лікарняні стаціонари (відділення, палати)денного перебування.
Мережа денних стаціонарів тільки за чотири роки (1996-1999 рр.)збільшилась з 1362 до 2767, кількість ліжок у них зросла з 16898 до 36311, акількість пролікованих хворих досягла 1 млн, 47 тис. Крім того, в домашніх стаціонарах в 1999 році лікувалось 1 млн. 22 тис хворих.
|
Організація та зміст роботи амбулаторно-поліклінічних закладів різних рівнів, облік і аналіз їх діяльності. Організація диспансерного обслуговування населення |
Організація амбулаторно-поліклінічної допомоги міському населенню
Цей вид допомоги, як найбільш масовий та соціальнозначущий, займає провідне місце в медичному забезпеченні населення.Амбулаторно-поліклінічна допомога надається переважно в амбулаторіях і поліклініках.
Амбулаторія - заклад, який надає медичну допомогу хворим з однієї або кількох основних лікарських спеціальностей
У поліклініці допомога з багатьох спеціальностей.
Як у амбулаторіях, так і в поліклініках здійснюється лікування хворих при звертанні в ці заклади, а також проводиться профілактична робота. Крім того, вони надають медичну допомогу хворим і вдома.
|
Методика вивчення та оцінка показників захворюваності інфекційної, важливої неепідемічної, госпіталізованої та з тимчасовою втратою працездатності |
Інфекційна захворюваність
У нашій країні існує спеціальний облік і звітність про інфекційні захворювання. Він проводиться з метою запобігання розповсюдженню та виникненню епідемічних спалахів, а також попередженню професійних і харчових отруєнь.
Обов'язковій реєстрації та обліку підлягають такі захворювання: черевний тиф, паратифи, інші інфекції, викликані сальмонельозами, бруцельоз, всі форми дизентерії та ряд інших. Перелік захворювань, який періодично змінюється,регламентує МОЗ України.
Встановлено також порядок позачергових повідомлень при особливо небезпечних інфекціях у разі появи їх на території нашої країни.
|
Методика вивчення та оцінка показників загальної захворюваності |
Захворюваність населення - збірне поняття, що включає в себе показники, які характеризують рівень різних захворювань таїх структуру серед усього населення або окремих його груп на даній території.
В комплексі медичних показників здоров'я захворюваність посідає особливе місце. її медико-соціальне значення визначається тим, що саме захворювання є основною причиною смерті,тимчасової та стійкої втрати працездатності, що в свою чергу призводить до великих економічних втрат суспільства, негативного впливу на здоров'я майбутніх поколінь і зменшення чисельності населення.
Матеріали про рівеньі структуру захворюваності в різних регіонах, а також в окремих статево-вікових групах, особливо в динаміці за ряд років, необхідні для цілеспрямованої розробки програм щодо зміцнення здоров'я населення, зокрема при плануванні розвитку мережі лікувально-профілактичних закладів і підготовки медичних кадрів.
|
Методика вивчення та оцінка показників смертності |
Смертність
Одним з найважливіших демографічних показників громадського здоров'я є смертність, яка характеризує здоров'я населення з точки зору поширення найбільш важкої патології.
В дореволюційні часи мала місце церковна реєстрація випадків смерті, як правило, зі слів родичів або знайомих померлого. Тільки в деяких містах причина смерті зазначалась у лікарських свідоцтвах.
В СРСР обов'язкова лікарська реєстрація причин смерті була започаткована з 1925 року.
Реєстрація смерті проводиться органами реєстрації актів громадянського стану (РАГС) за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті, виявлення трупа чи за місцем поховання.
Засвідчення смерті проводиться за заявою родичів померлого, його сусідів, працівників житлово-експлуатаційних організацій та інших осіб або за повідомленням адміністрації лікувального закладу, де сталася смерть.
|
Методика вивчення демографічних процесів |
Демографія - наука про населення (від "демос" - народ, "графо" -описувати), або інакше статистика населення.
Статистичне вивчення населення проводиться за двома основними напрямками:
1.Характеристика населення на певний час (його чисельність, склад, особливості розселення тощо) - так звана статика населення;
2.Характеристика процесів зміни чисельності населення - динаміка чи рух населення. Останній у свою чергу поділяється на механічний рух населення (зміни, що відбуваються під впливом переселень - міграційних процесів) і так званий природний рух населення (зміни, що відбуваються внаслідок народжуваності та смертності і характеризують процеси відтворення населення).
|
Фактори ризику. Методика розрахунку та оцінки ризиків |
Незважаючи на значний розвиток сучасної медицини, до цього часу залишаються невідомими безпосередні причини багатьох захворювань або не можливо визначити значимість кожної з них за рахунок їх поліетіологічності. Необхідність практичного вирішення вказаних проблем стало основою активного розвитку теорії факторів ризику.
Досить частими в клінічній практиці є ситуації, що вимагають визначення оптимальної тактики ведення хворого, яка базується на прогнозуванні подальшого розвитку патологічного процесу, ймовірності загрозливих та термінальних станів. Типовим прикладом практичної реалізації даної методики є оцінка ризику перинатальної патології, яка широко використовується в акушерсько-гінекологічній практиці. При цьому залежно від бальної оцінки за певним переліком факторів формуються групи ризику та коригується план диспансерного спостереження за вагітними.
Зважаючи на багатоплановість даної проблеми, знайомство з теорією факторів ризику буде базуватись на однофакторному (попарне порівняння груп) чи багатофакторному підходах.
|
Аналіз взаємозв’язку між досліджуваними параметрами статистичних сукупностей |
Усі зміни, що відбуваються в природі, є взаємопов'яза ними і взаємозумовленими. Мінливість певної ознаки як наслідок зміни інших параметрів, у свою чергу, зумовлює мінливість інших ознак. Проте вказана залежність в окремих ситуаціях проявляється по-різному. Функціональний зв'язок часто є при вивченні хімічних і фізичних явищ (за кон Бойля-Маріотта), у математиці, геометрії (зміна радіуса на певну величину призведе до зміни довжини ко ла також на певну фіксовану величину).
У медико-біологічних дослідженнях залежність між окремими параметрами не має функціонального зв'яз ку. При зміні однієї ознаки неможливо абсолютно спрогнозувати величину, на яку зміняться інші. Прик ладом такого кореляційного зв'язку є залежність ваги і зросту дітей, тяжкості патології і термінів лікування, концентрації шкідливих речовин у робочій зоні і рівня захворюваності працівників, числа еритроцитів і вмісту гемоглобіну та ін.
|
Метод стандартизації |
Об'єктивне зіставлення загальних інтенсивних показників можливе лише за умови якісної однорідності порівнюваних груп. Так, наприклад, показники летальності в двох опікових відділеннях можна порівнювати між собою за умови, що обидва стаціонари мають приблизно однаковий склад хворих за рядом основних параметрів - віком, статтю хворих, важкістю патології, термі¬нами госпіталізації і т.д. Якщо їх склад відрізняється, порівняння загальних інтенсивних показників, які дають характеристику сили та поширеності явища, ускладнено. При цьому на величину загального інтенсивного показника впливає склад оцінюваної клініко-статистичної групи. Ігнорування впливу складу досліджуваних груп населення на рівні смертності, народжуваності, захворюваності в окремих регіонах може призвести до хибних висновків.
При проведенні клінічних досліджень із вивчення ефективності певного методу лікування також необхідно формувати однорідні в порівнянні групи.
Статистичний метод, що дозволяє виключити вплив неоднорідності складу порівнюваних груп на досліджувані загальні показники називається методом стандартизації. При використанні його розраховують стандартизовані (умов¬ні) показники, які могли б бути за умови однакового складу населення в порівнюваних групах.
|
Гострі та хронічні захворювання гортані |
Це звуження просвіту гортані, яке призводить до порушення дихання через неї. Стеноз гортані не є самостійною нозологічною одиницею, а лише проявом різних патологічних станів. Він поділяється на гострий і хронічний. Гострий розвивається протягом декількох секунд, хвилин, годин, днів. Хронічний стеноз розвивається протягом декількох тижнів, місяців, років.
|
Гострий гнійний середній отит. Мастоїдит. Антромастоїдотомія |
Гострий гнійний середній отит – це гостре гнійне запалення слизової оболонки повітроносних порожнин середнього вуха.
З цього можна зробити два висновки:
|
Гортань і трахея. Анатомія, фізіологія, діагностика |
АНАТОМІЯ ГОРТАНІ
Гортань (lагупх) є продовженням верхніх дихальних шляхів 1 являє собою порожнистий орган досить складної будови. Стінки гортані складаються з хрящової основи, з'єднаної зв'язками і м'язами. Всередині гортань вкрита слизовою оболонкою, спереду — м'язами, фасцією, підшкірножировою клітковиною та шкірою. Верхній край гортані з'єднаний з під'язиковою кісткою за допомогою зв'язки . З боків гортань межує з судинно-нервовими пучками шиї, ззаду — з гортанною частиною глотки і початком стравоходу.
У дорослих чоловіків вона має в довжину в середньому 44 мм, у жінок — 36мм. Розміщується на рівні від IV до VI шийного хребця. З віком положення і розміри гортані трохи змінюються в ' зв'язку з опусканням під'язикової кістки і грудної клітки. У молодому віці гортань розміщена високо. У новонароджених гортань має лійкувату форму. Середня довжина її становить 10,53 мм.
|
Глотка. Анатомія, фізіологія, діагностика |
АНАТОМІЯ ГЛОТКИ
Глотка (pharynx) являє собою порожнину, яка міститься спереду шийної частини хребта і доходить до нижнього краю 6-го шийного хребця; внизу вона переходить у стравохід. Довжина глотки — 12—14 см. Стінки її утворені сполучнотканинним фіброзним листком і рядом м'язів. Глотка з'єднується слуховою трубою з барабанною порожниною, хоанами — з носовою порожниною, через зів — з ротовою порожниною, гортанню і стравоходом. Отже, в глотці перехрещуються травний і дихальний шляхи.
У глотці розрізняють верхню стінку, яка є зовнішньою частиною основи черепа, задню і дві бокові стінки. Верхня частина глотки називається склепінням (fornix pharyngis). Передньої стінки майже немає, бо тут глотка сполучається з сусідніми порожнинами — ротомі, черезхоани, носом.
|
Ніс та придаткові пазухи. Анатомія, фізіологія, діагностика |
АНАТОМІЯ НОСА
Розрізняють зовнішній ніс і носову порожнину. Зовнішній ніс (nasus externus) своєю формою нагадує тригранну піраміду. Верхній кінець носа, що міститься під лобною кісткою, називається коренем носа (гаdix nasі). Дві латеральні поверхні носа сходяться під кутом і утворюють спинку носа (dorsum nasi), яка переходить у кінчик носа (арех nasі).
Кістковий відділ носа складається з парних носових кісток, з'єднаних з носовими відростками лобної кістки, і двох лобних (носових) відростків верхньої щелепи. Носові кістки (ossa nasi) являють собою чотирикутні пластинки, які по своєму верхньому краю з'єднуються швом з лобною кісткою, медіальні краї їх з'єднуються один з одним, а латеральні — з лобними відростками верхньої щелепи. Нижні краї носових кісток з'єднуються з латеральними хрящами носа.
Рис.1. Зовнішній ніс
|
Фізіологія слуху |
Внутрішнє вухо складається з кісткового і перетинчастого лабіринтів. Перетинчастий лабіринт повторює форму кісткового,який є для нього ніби футляром.
У кістковому лабіринті розрізняють середню частину — присінок (vestibulum), завитку (соchlea) і систему півколових каналів(canalis semicircularis).
|
Анатомія зовнішнього і середнього вуха |
Орган слуху в анатомічному відношенні поділяється на три відділи: зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо; в функціональному—на звукопровідний і звуко- сприймальний апарати.
До звукопровідного апарата належать вушна раковина і зовнішній слуховий прохід, що збирають звукові хвилі, барабанна перетинка, ланцюг слухових кісточок, перилімфа внутрішнього вуха, основна пластинка.
Рис.1. Будова вуха
|
Пошкодження органа зору. Невідкладна допомога |
Умови, за яких відбулось ушкодження ока, та причини його дають змогу розрізняти такі види травм очей: промислові, сільськогосподарські, побутові, дитячі, бойові, кримінальні та спортивні.
Кожний вид має свої характерні особливості.
Промислові травми, як правило, виникають унаслідок ушкодження очей осколками металу, стружкою,будівельним матеріалом. У 40,6% випадків їх зараховують до важких проникних поранень, нерідко з потраплянням стороннього тіла в порожнину ока.
|
Раптова втрата зору. Невідкладні стани в офтальмології |
Дефіцит кровозабезпечення сітківки за характером може бути загальний або місцевий. Загальний, здатний спричинити порушення в сітківці, виникає тільки в умовах п ограничних станів (при масивних крововтратах). Порушення кровозабезпечення сітківки внаслідок дії місцевих чинників відзначається часто, воно зумовлене непрохідністю центральної артерії сітківки (ЦАС) або центральної вени сітківки (ЦВС) та їхніх гілок.
|
Зміни органа зору при загальних захворюваннях |
При гіпертонічній хворобі змінюються судини сітківки, сітківка та зоровий нерв. Характер цих змін залежить від стадії гіпертонічної хвороби та важкості її перебігу.
Гіпертонічна ангіопатія: розширення та звивистість вен сітківки, артерії звужені, мають нерівномірний калібр. Може бути симптом Гвіста – шторпороподібна звивистість дрібних венозних судин навколо макулярної ділянки очного дна. Спостерігається часткова гіперемія ДЗН. Іноді можуть бути поодинокі крапкові геморагії. В місцях перехреста артерії з веною іноді спостерігаються симптом Салюс І – легке вдавлення вени артерією. Гіпертонічна ангіопатія розвивається при нестійкому підвищенні артеріального тиску – початковій стадії гіпертонічної хвороби.
|