Розлади особистості (психопатії) – це аномальні, дисгармонійні варіанти розвитку особистості з переважним порушенням в емоційній і вольовій сферах при повному збереженні чи незначному ушкодженні інтелекту.

В етіології і патогенезі психопатій відзначається взаємодія несприятливої спадковості, шкідливих дій зовнішніх чинників, які уражають головний мозок і порушують його функцію та несприятливих соціальних умов навчання і виховання в період формування особистості.

З урахуванням етіології умовно виділяють психопатії: "ядерні" (конституційні, зумовлені переважно несприятливою спадковістю), "крайові" (викликані поєднаною дією несприятливих біологічних і переважно соціальних чинників) та "органічні" (внаслідок органічного ураження головного мозку в період формування особистості.

Серед соціальних чинників виникнення психопатій виділяють як найбільш несприятливі умови виховання ранню депривацію (ранній відрив дитини від матері і сім'ї в цілому), гіперопіку та гіпоопіку, бездоглядність, за типом "попелюшки" або "кумира сім'ї".

В основі афективних розладів закладено розлади настрою — гіпо- або гіпертимія.

Головними ознаками депресивних розладів є такі:

· стійке пригнічення настрою;

· песимістичний спосіб мислення;

· психомоторна загальмованість із зниженням загальної активності, "енергії";

· втрата здатності відчувати радість (ангедонія).

Маніакальні стани головним чином характеризуються неадекватним піднесенням або роздратуванням, гіперактивністю, прискореним мисленням із ідеями переоцінки власної значущості, мовно-руховим збудженням.

Епілепсія – це прогредієнтне нервово-психічне захворювання, що виявляється нападами (судомними, сенсорними чи їхніми психічними еквівалентами) і специфічними змінами особистості (епілептичний характер та епілептичне недоумство).

За даними світової статистики на епілепсію страждають 0,6-0,7% населення земної кулі, здебільшого чоловіки. Майже у 75% випадків захворювання починається у віці до 20 років.

Етіологія та патогенез епілепсії . Етіологічні чинники епілепсії можна розділити на спадкові (підвищена судомна готовність) та екзогенні (пов'язані з органічними ураженнями головного мозку). Відомо, що епілепсія здебільшого починається у дитячому віці, оскільки ще до народження плід зазнає великої кількості негативних впливів так званих ембріональних чинників, які можуть спричинити це захворювання (гіпоксія плода, черепно-мозкові травми плода, нейроінфекції у дитини, інфекції, інтоксикації та травми у матері). Інфекційні захворювання є одним із провідних етіологічних чинників розвитку епілепсії і у дорослих.

Шизофренія (від гр. shcizo – розщеплюю, fren – душа) – це ендогенне прогредієнтне (процесуальне) психічне захворювання, котре зазвичай дебютує у молодому віці (15-30 років) і характеризується як негативними, дефіцітарними розладами – апатією,аутизмом, дисоціацією психічної діяльності, так і позитивними – маяченням, ілюзіями ігалюцинаціями, ефекторно-вольовими та депресивними симптомами.

Поняття (термін) «шизофренія» запропонував швейцарський психіатр E . Bleuler (1911). Групу психозів, що об'єднуються цим поняттям, називають ще хворобою Блейлера. Її поширення. В залежності від діагностичного підходу, оцінюють від 3 до 20 випадків на 1000 населення, в середньому 1-2%.

Екстремальними називаються ситуації, які небезпечні для життя, здоров'я і благополуччя значних груп населення, обумовлені стихійними лихами, катастрофами, аваріями, або застосуванням супротивником у випадку війни різних видів зброї, і викликають реакції організму і особистості, які знаходяться на межі патологічних порушень.

Стихійні лиха і катастрофи – екстремальні ситуації, що виникають зазвичай зненацька, при яких створюється загроза не тільки нормальному існуванню і здоров'ю, але й самому життю значної кількості людей.

Особливості психопатологічних розладів в екстремальних ситуаціях:

1. Внаслідок множинності раптово діючих психотравмуючих факторів в екстремальних ситуаціях виникає одночасне виникнення психічних розладів у великої кількості людей.

2. Клінічна картина в таких випадках не носить суворо індивідуальний, як при звичайних психотравмуючих обставинах, характер і зводиться до невеликої кількості достатньо типових проявів.

3. Не дивлячись на розвиток психогенних розладів і життєво небезпечну ситуацію, яка продовжується, постраждалий вимушений продовжувати активну боротьбу з наслідками стихійного лиха (катастрофи) заради виживання і збереження життя близьких і всіх оточуючих.

В основі реактивних психозів лежить реакція особистості на психічні стресові ситуації. Розрізняють гострі реактивні психози, підгострі та затяжні.

Етіологія – поліфакторна, розрізняють: біогенні чинники (стать, преморбідні та інтеркурентні захворювання), психологічні (конституційно-типологічні, екзогенно-психотравмівні), соціальні (мікро-, макросоціальні.). Патогенез складають ланки різного рівня: нейрохімічного (дисбаланс катехоламінів, вичерпання синтезу ендогенних опіоїдів), патопсихологічного (виникнення гострого або хронічного психологічного конфлікту, який дана особистість не здатна залагодити) та ін. Загальні закономірності клінічних проявів реактивних станів відповідають тріаді Карла Ясперса:

1) захворювання розвивається внаслідок психічної травми; 

2) в психопатологічній симптоматиці відбивається зміст психотравмівного чинника; 

3) регрес психопатологічної симптоматики залежить від завершення психотравмівної ситуації.

До гострих реактивних психозів відносять: гострий присмерковий стан; гострий реактивний ступор, гостру реактивну сплутаність, гострий реактивний параноїд.

Неврози – це психогенно (конфліктногенно) обумовлені зворотні нервово-психічні розлади, які проявляються емоційною нестійкістю, психічною виснаженістю, порушенням загального самопочуття, що виникає внаслідок стрес ових життєвих ситуацій за відсутності психотичних проявів та усвідомлення своєї хвороби.

Виділяютьтакі клінічні форми:

1) неврастенія;

2) істеричний невроз (дисоціативно-конверсійний розлад);

3) невроз нав'язливих станів (обсесивно-компульсивний розлад);

4) депресивний нервоз;

5) іпохондричний невроз;

6) дисморфоорганічний невроз;

7) фобічний невроз;

8) системні неврози;

9) нервова анорексія та булімія.

Невротичні, пов'язані зі стресом та соматоформні розлади (МКХ-10) - досить значна група захворювань.

Тривожно – фобічні розлади (F- 40) – група розладів, при яких тривога пов'язана з конкретними ситуаціями або об'єктами, що в даний момент не є небезпечними, але переживаються з почуттям страху або уникаються хворими.

Клінічні діагностичні критерії:

а) початок частішу в зрілому ранньому віці;

б) частіше зустрічається у жінок;

в) початок з вегетативних або психологічних симптомів;

г) тривога обмежена наявністю конкретних ситуацій або можливістю їх виникнення;

д) страх перебування в місцях або ситуаціях, вихід із яких може бути ускладнений, або де неможливо надання допомоги;

е) уникання фобічних ситуацій аж до зміни життєвого стилю;

є) наявність панічних атак з порушенням дихання, серцебиттям, задухою пітливістю, тремтінням, парестезіями, приливами жару або холоду, дискомфортом у грудній клітині,страхом смерті, страхом збожеволіти.

Класифікація наркотичних речовин:

1. Речовини алкогольно-барбітурового типу і седативні.

2. Амфетаміни.

3. Речовини типу каннабісу.

4. Препарати кофеїну.

5. Галюциногени (психделіки).

6. Речовини типу ката.

7. Опіати (натуральні, синтетичні, напівсинтетичні).

8. Речовини типу ефірних розчинників (леткі речовини).

9. Речовини стимулюючої дії.

10. Препарати (в тому числі лікарські), яким властива одурманююча дія.

Викладач звертає увагу на загальні властивості психоакт ивних (наркотичних) речовин:

1. Викликають стан ейфорії (задурманювання).

2. Змінюють толерантність організму (для досягнення "ефекту" необхідно збільшувати дозу).

3. Викликають психічну і фізичну залежність.

4. Після припинення вживання розвивається абстинент ний синдром .

5. Викликають гострі і хронічні психічні розлади.

6. Викликають патологічну зміну особистості.

7. Патологічно змінюють функцію внутрішніх органів та систем.

Види токсикоманій:

1. Зловживання транквілізаторами.

2. Зловживання снодійними засобами.

3. Зловживання холінолітичними засобами.

4. Зловживання інгалянтами (ефіром, закисом азоту, препаратами побутової хімії).

5. Зловживання фосфорорганічними речовинами (дихлофос).

6. Нікотинова токсикоманія.

7. Кофеїнова токсикоманія.

Загальні властивості психоактивних (наркотичних) речовин:

1. Викликають стан ейфорії (задурманювання).

2. Змінюють толерантність організму (для досягнення ефекту необхідно збільшувати дозу).

3. Викликають психічну і фізичну залежність.

4. Після припинення вживання розвивається абстинентний синдром.

5. Викликають гострі та хронічні психічні розлади.

6. Викликають патологічну зміну особистості.

7. Патологічно змінюють функцію внутрішніх органів та систем.

Перебіг інфекційного психозу характеризується загальними ознаками:

1.Виникнення інфекційного психозу після початку інфекційного захворювання.

2.Розвиток інфекційного психозу, як правило, гострий.

3.В клінічній картині інфекційного психозу прояви інфекційної хвороби.

4.Характерні додаткові методи обстеження (кров, сеча, виявлення збудників тощо).

5.Наявність аментивності у клініці інфекційного психозу.

6.З одужанням хворого прояви фізичної та психічної астенії.

Розглядаються основні форми інфекційних психозів: деліріозна, онейроїдна, аментивна та "гостре маячення", а також змішані форми: аментивно-маніакальна, аментивно-кататонічна та ін.

Виділяють наступні психічні розлади під впливом екологічних чинників:

Інтоксикаційний делірій , як і всі деліріозні стани, супроводжується яскравими зоровимигалюцинаціями, до яких можуть приєднатися тематично з ними пов'язані слухові, нюхові та смакові. Делірій спостерігається також у разі отруєння аніліном (муситуючий делірій), бензином, сірководнем, метаном та іншими вуглеводнями, а також після тяжких харчових отруєнь (ботулізм, отруєння грибами).

Інтоксикаційний онейроїд відрізняється від делірію руховою пасивністю навіть під час повного відключення свідомості і занурення у фантастичні бачення. Найчастіше буває під час отруєння ацетоном, іншими кетонами, ефіром.

Інтоксикаційне оглушення, сопор й кома розвиваються в разі отруєння барбітуратами, великими дозами транквілізаторів, окисом вуглецю, фосфорорганічними сполуками (пестицидами), тетраетил свинцем, антифризом (оглушення поєднується з ейфорією) тощо.

Психічні порушення, які виникають при гострих, затяжних і хронічних соматичних (чи ендокринних) захворюваннях, називають соматогенними психічними розладами (соматопсихічними розладами) і класифікують на такі групи:

• непсихотичні психічні розлади (астенічні, астено-іпохондричні, астено-депресивні, астено-дистимічні, тривожно-фобічні, істероформні);
• психотичні розлади (аментивні, деліріозні, деліріозно-аментивні, кататонічні, параноїдні, депресивні);
• дефектно-органічні стани (психоорганічні та деменції).

Патогенез. У патогенезі багатьох соматогенних психічних порушень певну роль відіграє інтоксикація, що розвивається при захворюванні печінки, нирок, травного каналу. Важливе значення має також гіпоксія головного мозку внаслідок порушення церебральної гемодинаміки, ендокринні зсуви, що спостерігаються при деяких внутрішніх хворобах, чинник виснаження, порушення обміну речовин та імунних властивостей організму, морфологічні зміни у головному мозку, що розвиваються при деяких хронічних та ендокринних захворюваннях.

Клінічними проявами при даній патології є психоорганічний синдром - психічна неспроможність зі зниженням пам'яті, усвідомлення, послаблення волі і афективної стійкості, зниження працездатності та інших можливостей адаптації. Психопатологічні симптоми нерідко поєднуються з органічними ураженнями головного мозку.

Психоорганічний синдром може бути резидуальним (після перенесених хронічнихсимптом атичних захворювань), а також розвивається і прогресує різними варіантами: в тих випадках, коли патологічний чинник безпосередньо уражає мозок (енцефаліти, інтоксикації, хронічні судинні захворювання, пухлини, черепно-мозкові травми та ін.):

• астенічний варіант – переважають астенічні розлади: підвищена фізична і психічна виснаженість, явище роздратованої слабкості, гіперестезії, нестримання афекту;
• експлозивний варіант – роздратованість, брутальність, афективна лабільність, знижена адаптація ;
• ейфоричний варіант – фон настрою підвищений з відтінком ейфорії і благодушшя, безтолковості, зниження критик и, розгальмова ності потяг ів;
• апатичний варіант – різке зниження інтересів, байдужість до оточуючих;.

Психоорганічний синдром розвивається у структурі віддаілених наслідків черепно-мозкових травм, інтоксикацій, судинних хронічних захворювань, інфекцій та інших органічних захворювань головного мозку.

У психіатричній літературі вік 45-60 років прийнято вважати передстаречим (пресенильних), а понад 60 років – старечим (синильним), і психічні порушення, що виникають у ці вікові періоди – відповідно: пресенильними та синильними.

Пресенильні та сенильні психічні порушення називають ще психічними розладами пізнього віку. Їх поділяють на 2 великі групи: функціональні психічні розлади і органічні психічні розлади. Відрізняються вони між собою тим, що при функціональних розладах є можливість їх повної або часткової редукції з відсутністю вираженого психічного дефекту або недоумства в кінцевому результаті захворювання.

Діяльність людини визначається її потребами, інтересами та ідеалами. Вона детермінована самим життям Усі потреби соціально опосередковані. Діяльність людини слід розглядати як прояв трьох форм дії: вольової, автоматизованої та інстинктивної. Кожна із них не проявляється ізольовано. Всі вони поєднані.

Воля – усвідомлена цілеспрямована психічна активність людини на виконання або затримку дій.

Вольові дії скеровані до свідомо визначеної мети, що супроводжується зосередженням на ній уваги. Автоматизовані дії також спрямовані до свідомо поставленої мети, але на відміну від вольових, не вимагають зосередження на них уваги. Інстинктивні дії також цільові, однак не супроводжуються свідомим спрямуванням їх до певної мети, а зумовлені фізіологічними потребами.

Поведінка психічно здорової людини диктується її потребами. Розрізняють вищі (пізнавати, спілкуватися, працювати, займати певне становище в суспільстві) та нижчі або біологічні (харчова, самозбереження, сексуальна) потреби. Вищі, психосоціальні потреби формуються у людини впродовж життя. Вони залежать від особистості та соціальних чинників. Вищі потреби індивідуальні для кожної людини і на їх основі формуються вищі почуття: соціально-етичні, естетичні, інтелектуальні, релігійні. Вищі і нижчі потреби суб'єктивно переживаються людиною і проявляються у вигляді потягів та бажань.

При психічних захворюваннях порушуються функції вищих відділів кори головного мозку настає розлад взаємозв'язків між основними нервово – психічними процесами. Ці зрушення зумовлюють формування певних психологічних симптомів і синдромів. А тому в залежності від стану свідомості виділяють пс и хопатологічні синдроми з непорушеною свідомістю (непсихотичні) і з порушенням свідомості (психотичні), а в залежності від діагностичної значимості синдрому – розрізняють ведучі, головні, другорядні та чужісиндроми.

Класифікація непсихотичних ( невротичних) синдромів:

• неврастенічний;

• істеричний;

• психастенічний (невроз нав'язливих станів);

• іпохондричний.

Розлади мислення за темпом перебігу асоціацій

Мислення прискорене – це стан, за якого збільшується кількість асоціацій, думок, уявлень, прискорюються їх плин. Судження хворих поспішні, поверхневі, однобокі. Прискорення мислення спостерігається при маніакальних станах, алкогольному сп'янінні.

Ментизм – мимовільний, безперервний і некерований плин думок, уявлень, спогадів, образів, який має обмежений зміст. Хворий не може зосередитись на жодній думці. Ментизм характерний для синдрому Кандинського-Клерамбо.

Мислення сповільнене – коли гальмується процес виникнення асоціацій. Думки іуявлення утворюються повільно. Мовлення стає повільним з тривалими паузами. Хворі відчувають утруднення мислення, не можуть довести своє міркування до логічного кінця. Сповільнення мислення спостерігається при депресивних та астенічних станах.

Мислення деталізоване (докладність, в'язкість мислення) характеризується туго рухомістю, утрудненням під час переходу з однієї думки до іншої, втратою здатності відокремити головне від другорядного. Мислення сповільнене, інертне, фіксоване не певних деталях, дрібницях. Деталізоване мислення характерне для хворих на епілепсію та олігофренію.

Зупинка мислення (шперунг) – раптова, короткочасна, спонтанна зупинка плину думок, що легко виявляється під час розмови. Хворий раптом замовкає. Згодом він пояснює це тим, що в нього відбулась затримка мислення. Спостерігається у хворих на шизофренію.

Емоції – це психічний процес, завдяки якому людина виявляє своє (суб'єктивне) ставлення до задоволення чи незадоволення своїх біологічних потреб.

Почуття – це суб'єктивне ставлення до задоволення чи незадоволення соціальних (вищих людських) потреб.

Виділяють такі вищі почуття:

1. Соціально-етичні (мораль) почуття, які керують поведінкою людини: обов'язку, такту, вдячності, милосердя, добра, гуманізму, ввічливості, поваги, акуратності тощо.

2. Естетичні почуття, що виникають при відображенні природи, музики, творів мистецтва, вчинків (поведінки) людей: краси, гармонії, насолоди, витонченості, зачарування та інші.

3. Інтелектуальні почуття супроводжують пізнавальну діяльність людини, дають потяг до пізнання, задоволення від виконаної роботи, від засвоєння нового.

4. Релігійні почуття у віруючих людей. Впливають на їх поведінку, духовність. Любов до Бога, насолода від молитви, насолода життям, утримання від вчинків, що шкодять людям.

Емоції і почуття людини визначаються поняттям афективна сфера, яка є однією із важливих сторін психічної діяльності людини. Вони мають велике значення в регуляції психічних і соматичних процесів. Стан афективної сфери є тонким індикатором поведінки, яка вказує на ступінь корисної дії подразника для життєдіяльності організму (емоції) і взаємостосунків особистості та суспільства (почуття). В залежності від ставлення людини до явищ внутрішнього і зовнішнього світу, оцінка їх емоцій може бути позитивною чи негативною. Позитивні емоції свідчать, що людині приємні ті чи іншіявища. Негативні емоції виникають у разі невдоволення чимось. Емоції діляться на стенічні та астенічні. Стенічні емоції (радість, надія…) підвищують життєдіяльність організму, активізують життєві процеси, роблять людину сильнішою. Астенічні ( страх, сум, горе…) – знижують м'язовий тонус, ослаблюють волю, сповільнюють психічні процеси, знижують життєдіяльність організму.