Кровопостачання головного мозку. Дві третини всієї кількості крові, що притікає до мозку, доставляється внутрішніми сонними артеріями й одна третина – хребцевими. Перші утворюють каротидну, другі – вертебрально-базилярну системи
кровопостачання мозку. У межах кожної із цих систем розрізняють внутрішньо- і позачерепний відділи.

Каротидна система постачає кров'ю передню і середню частини головного мозку, вертебрально-базилярна – його задні відділи. 

Головний і спинний мозок покриті трьома оболонками — ззовні знаходиться тверда мозкова оболонка (dura mater), потім - павутинна (arachnoidea) і м'яка (pia mater). Оболонки головного і спинного мозку виконують насамперед захисну функцію.

Тверда оболонка складається з двох листків. Зовнішній листок утворює окістя кісток черепа та спинномозкового каналу; внутрішній листок в межах черепної коробки щільно зростається з зовнішнім і тільки в деяких місцях листки твердої оболонки розходяться утворюючи так звані синусу в яких циркулює венозна кров. В межах спинномозкового каналу листки твердої мозкової оболонки не зростаються і між ними знаходиться субдуральний простір, який заповнений жировою клітковиною.

Павутинна оболонка головного мозку розміщується під твердою і не має судин. Від твердої оболонки головного мозку вона відділена субдуральним простором а від м'якої — підпавутинним, заповненим спинномозковою рідиною. Підпавутинний (субарахноідальний простір) в межах черепної коробки місцями розширюється утворюючи цистерни головного мозку. Цистерни головного мозку знаходяться в основному на нижній (базальній) його поверхні. Таким чином мозок як би лежить на гідравлічній подушці і завдяки цьому не травмується об кістки основи черепу під час ходьби, бігу і інших рухів людини.

Великий мозок складається з двох півкуль — лівої і правої. Вони поділені між собою поздовжньою щілиною великого мозку, у глибині якої, міститься велика спайка, яка з'єднує обидві півкулі. Ця спайка складається з нервових волокон і називається мозолистим тілом.

Поверхня кожної півкулі вкрита корою, яка складається з клітин, і поділена великою кількістю борозен. Ділянки кори, розміщені між борознами, називаються звивинами. Найглибші борозни ділять кожну півкулю на частки: лобову, тім'яну, потиличну і скроневу.

Кожна півкуля має три поверхні: верхньолатеральну (верхньобічну), медіальну (внутрішню) і нижню поверхні. Найбільшою борозною верхньолатеральної поверхні півкулі великого мозку е латеральна (бічна) борозна, яка ще називається по імені автора- Сільвіева борозна. Дно цієї борозни становить острівцеву частку (острівець). Латеральна борозна відділяє скроневу долю від тім'яної та лобної долей.

Центральний відділ вегетативної нервової системи, або як зараз за Міжнародною анатомічною номенклатурою називають «автономна нервова система», включає в себе вегетативні центри в головному і спинному мозку, які поділяються на надсегментарну (гіпоталамо-лімбіко-ретикулярний комплекс) і сегментарну частини. 

Сегментарна частина, в свою чергу, поділяється на симпатичний і парасимпатичний відділи і представлена ядрами в стовбурі мозку і спинному мозку.

Вегетативна нервова система (або за новою Міжнародною анатомічною номенклатурою «автономна нервова система») регулює діяльність внутрішніх органів, ендо– і екзокринних залоз, кровоносних і лімфатичних судин, гладкої і частково посмугованої мускулатури, а також органів чуття і трофіку тканин. Вона також забезпечує гомеостаз на тканинному, органному і системному рівні. Подібно до соматичної, автономна нервова система складається з комплексу нейронів. Особливістю її будови є двонейронний еферентний апарат.

Додатковий нерв (n. accessorius, XI пара). - чисто руховий нерв, складається з двох частин — черепної і спинномозкової. черепна частина нерву починається з спільного ядра, яке є спільним з язикогорловим та блукаючим нервами. Ядро спинномозкової частини додаткового нерва лежить лежить в сірій речовині передніх рогів спинного мозку на рівні 1—6 шийних сегментів. Аксони клітин цих ядер — спинномозкові корінці — крізь великий потиличний отвір (foramen occipitale magnum) проникають у порожнину черепа, де з'єднуються з черепними корінцями — волокнами спільного ядра. У результаті цього утворюється спільний стовбур додаткового нерва, який залишає порожнину черепа крізь яремний отвір і поділяється на дві гілки. Внутрішня гілка приєднується до стовбура блукаючого нерва як його рухова частина, а зовнішня (власне додатковий нерв) іннервує грудинно-ключично-сосковий і трапецієподібний м'язи. Таким чином, при участі додаткового нерву здійснюється згинання голови вперед, поворот голови в протилежну сторону, потиснення плечима, відведення плечового поясу назад, приведення лопатки до хребта, піднімання плечима вище горизонтальної лінії.

Під'язиковий нерв (n. hypoglossus, XII пара) є чисто руховим. Його ядро лежить у довгастому мозку, на дні ромбоподібної ямки, у задній частині її. Аксони клітин ядра у вигляді кількох корінців виходять на основу мозку — між оливою і пірамідою. Зливаючись, корінці утворюють стовбур під'язикового нерва, який виходить з черепа через однойменний канал потиличної кістки (canalis hypoglossi) і розпадається на численні гілки, які іннервують м'язи язика на своїй стороні, із яких особливо велике значення має м'яз, який висуває язик вперед (m. genioglossus).

Центральний нейрон XII пари (як і всіх рухових черепно-мозкових нервів) починається від нижніх відділів передньої центральної закрутки, йде в складі coronae radiatae, коліно внутрішньої капсули, в основі стовбуру над ядром здійснює повністю перехрест.

Язикоглотковий нерв (n. glossopharingeus, IX пара). Нерв змішаний, оскільки містить в своєму складі рухові, вегетативні та чутливі волокна, причому чутливі волокна як спеціальної чутливості (смакової), так і загальної чутливості. Відповідно до цього нерв має чотири ядра, які розміщуються в довгастому мозку:

1. Рухове ядро(n. ambiguus), спільне з блукаючим нервом

2. Ядро загальної чутливості (ядро сірого крила), спільне з блукаючим нервом

3. Ядро спеціальної чутливості (ядро одинокого шляху), спільне з проміжним нервом (система лицевого нерву)

4. Вегетативне парасимпатичне ядро (нижне слиновидільне ядро)

Нерв виходить з порожнини черепа крізь яремний отвір. Язикоглотковий нерв забезпечує чутливу іннервацію слизової оболонки верхньої частини глотки, м'якого піднебіння, задньої третини язика і рухову іннервацію м'язів глотки, беручи участь у ковтанні й артикуляції.

Присінково-завитковий нерв (n. vestibuloсochlearis, VIII пара) є чисто чутливим. Складається з двох порцій – пристінкової (вестибулярної) та завиткової (кохлеарної). З порожнини черепа нерв також виходить у вигляді завиткового і присінкового корінців.

Завиткова частина нерва (власне слуховий нерв) утворюється у чутливому завитковому (спіральному) вузлі, який розміщується у внутрішньому вусі, в ділянці завиткового лабіринту. Дендрити клітин завиткового вузла проводять сигнали від клітин спірального органа — рецепторного апарату слуху. Аксони клітин завиткового вузла утворюють завитковий (слуховий) корінець, який крізь внутрішній слуховий отвір потрапляє у порожнину черепа і закінчується в завиткових ядрах, розміщених у задній частині моста.

Трійчастий нерв (n. trigeminus, V пара) – змішаний нерв, оскільки мість в своєму склад чутливі та рухові волокна. Але основна функція трійчастого нерву - чутлива функція – забезпечення чутливості на обличчі.

Нерв має три ядра – два чутливі та одне рухове. Одне з чутливих ядер – знаходиться у варолієвому мості і приймає інформацію про глибоку чутливість з ділянки обличчя, інше – є аналогом заднього рога оскільки сприймає інформацію про поверхневі види чутливості з ділянки обличчя. Це ядро називається ядром спинномозкового шляху трійчастого нерву, оскільки воно дуже довге і простягається від довгастого мозку аж до перших двох шийних сегментів спинного мозку. У ядрі спинномозкового шляху представлені окремі ділянки (сегменти) лиця. Сегменти лиця, розміщені ближче до центра, мають вище представництво у ядрі, ніж ті, які більш віддалені. Чутливі ядра трійчастого нерва є другими нейронами. Аксони їх, утворюючи петлю трійчастого нерва, приєднуються до медіальної петлі і закінчуються в ділянці таламуса. Аксони клітин таламічних ядер (третього нейрона) прямують крізь внутрішню капсулу і променистий вінець до кори зацентральної звивини протилежної ядру півкулі.

Лицевий нерв (n. facialis, VII пара) є змішаним нервом, оскільки мість в своему складі рухові, чутливі та вегетативні волокна. Чутливу та вегетативні порцію лицевого нерву інколи виділяють як окремий – 13-й черепно-мозковий нерв – проміжний нерв. Раз нерв містить в своєму складі три типи волокн, то відповідно, він має три ядра, які розташовуються у вароліевому мості.

Обидві частини нерва — рухова і чутливо-парасимпатична — виходять на основу мозку у мостомозочковому трикутнику. Потім нервові пучки через внутрішній слуховий отвір входять у лицевий канал вискової кістки, в якому поділяються на лицевий і проміжний нерви. Проміжний нерв отримав свою назву через те, що при вході у внутрішній слуховий отвір він розташовується між власне лицевим нервом та присінково-завитковим нервом (8 пара ЧМН). Проміжний нерв включає чутливі волокна, які несуть смакові імпульси від передніх двох третин язика, і парасимпатичні волокна — до піднижньощелепної і під'язикової слинних залоз, до слізної залози і залоз слизової оболонки порожнини носа і м'якого піднебіння.

До цієї групи нервів відносяться три черепні нерви, які приймають участь в іннервації зовнішніх та внутрішніх м'язів ока. Це III-я пара ЧМН – окоруховий нерв, IV-а пара ЧМН – блоковий нерв та VI пара ЧМН – відвідний нерв. В колінці функцію цих нервів досліджують одночасно. Оскільки рухові ядра око рухових нервів отримують двобічне пірамідне забезпечення, центральних парезів окорухових нервів не спостерігається.

Нюховий нерв складовою частиною нюхового аналізатора. Клітини першого чутливого нейроналежать у слизовій оболонці носа. їхні дендрити сприймають нюхові подразнення, а аксони, зливаючись, утворюють по 18—20 нюхових ниток, які і є нюховими нервами. Нюхові нитки пройшовши продірявлену пластинку потрапляють в порожнину черепа і там переключаються на другий нейрон, сукупність яких утворює нюхову цибулину, яка розташована на основі мозку. Аксони других нейронів утворюють нюховий шлях, який прямує до первинних (підкіркових) нюхових центрів - у нюховий трикутник, передній продірявлений простір, прозору перетинку, таламус. У цих утворах лежать клітинитретього нейрона, аксони яких прямують до вискових часток свого і протилежного боків, переважно до звивини морського коника. Таким чином, нюхові імпульси з кожної половини носа надходять в обидві півкулі мозку. 

Чутливість - це можливість живого організму сприймати подразнення, що надходять із навколишнього середовища або від власних тканин і органів, і відповідати на них диференційованими формами реакцій.

Аналізатори - це функціональні об'єднання структур периферичної і центральної нервової системи, що здійснюють сприймання і аналіз інформації про явища, що відбуваються як в навколишньому, так і у внутрішньому середовищі організму.

Аналізатори поділяють на 2 групи. 

Зовнішні (екстероцептивні) аналізатори здійснюють аналіз інформації про явища, що відбуваються в навколишньому середовищі.

До них відносяться зоровий, нюховий, слуховий, тактильний, больовий та ін. 

Можна виділити симптоми подразнення, випадіння і переінакшення функції чутливих провідників.

Найчастішою ознакою подразнення чутливих нейронів є спонтанний біль і парестезії. Звичайного визначення болю немає. За думкою багатьох медиків, біологів, психологів дати повне визначення болю навряд чи можливо (є такий вислів - " біль і задоволення визначити неможливо"). Визначення Міжнародної асоціації по вивченню болю звучить таким чином: біль - це неприємне сенсорне і емоційне переживання, пов'язане із наявними або можливими пошкодженнями тканини. Про характер больового відчуття можна судити тільки за скаргами хворого. Ця суб'єктивність оцінки болю призвела до необхідності введення поняття ноцицептивних (лат. nocere - шкодити) та антиноцецептивних реакцій у відповідь на дію подразників, що можуть викликати пошкодження організму.

Збуджують рецептори болю серотонін, гістамін, простагландіни, кініни, речовина Р та інші. Гальмують активність больових нейромедіаторів енкефаліни, опіати, гама-аміномасляна кислота та інші.

Біль розділяють на місцевий (локальний), проекційний, ірадіюючий і відбитий (рефлекторний).

Мозочок контролює рівновагу тіла, стабілізує центр тяжкості, регулює тонус і погоджену різноманітну діяльність м'язів. 

У функціональному відношенні в мозочку виділяють тіло мозочка, що складається з двох півкуль, черв'як і три пари ніжок. 

Пірамідний шлях. Тіло першого нейрону (центральний руховий нейрон, або пірамідний) знаходиться вкорі прецентральної звивини. Тіла цих пірамідних клітин розташовуються в V шарі прецентральної звивини. В прецентарльній звивині існує так звана обернена соматотопічна проекція частин тіла. Верхні відділи прецентральної звивини відповідають за довільні рухи ніг, середні – верхніх кінцівок, а нижні відділи - за довільні рухи м'язів обличчя. З верхньої та середньої частини прецентральної звивини починається кірково-спинномозковий шлях, тобто шлях, який іде до сегментів спинного мозку, і проводить імпульси довільних рухів до м'язів рук та тулуба. З нижніх відділів прецентральної звивини починається кірково-ядерний шлях, тобто шлях який іде від кори до рухових ядер черепних нервів. Цей шлях проводить імпульси довільних рухів для м'язів голови та обличчя. 

Головною складовою екстрапірамідної нервової системи є стріо-палідарна система, яка морфологічно поділяється на стріарну і палідарну. 

Палідарна система, філогенетично більш стара, включає в себе латеральну і медіальну бліді кулі, чорну речовину, червоне ядро, субталамічне ядро, пластинку даху середнього мозку, ядра медіального повздовжнього пучка (ядра Даркшевича). 

Стріарна система є філогенетично «молодшою» і включає хвостате ядро і шкаралупу. В стріарній системі існує соматотопічний розподіл: в передніх відділах – голова, в середніх – верхня кінцівка і тулуб, в задніх відділах – нижня кінцівка. 

Основною структурно - функціональною одиницею нервової системи є нейрон. Будова тіл нейронів і їх відростків є досить різноманітною і залежить від їх функції. Нейрон — нервова клітина з її відростками і кінцевими апаратами. Нейрони оточені з усіх боків клітинами глії, які утворюють каркас для нейронів, слугують їм механічним захистом, приймають участь в живленні нейронів та виконують багато інших обслуговуючих та захисних функцій. Нейрони утворюють паренхіму нервової системи, а клітини глії – її строму. Скупчення тіл нервових клітин утворює сіру речовину мозку, скупчення відростків нервових клітин утворює в межах центральної нервової системи – білу речовину. Нервова клітина складається з тіла та відростків.

Синдром раннього дитячого аутизму найчастіше проявляється у віці від 2-х до 4-х років, хоча окремі його ознаки спостерігаються і в більш ранньому віці. Синдром Каннера зустрічається нечасто, приблизно 2 випадки на 10000 дітей шкільного віку. Основним проявом синдрому є значна нестача чи повна відсутність у дітей потреби спілкуватися з оточуючими людьми, спокійна холодність чи байдужість до рідних, страх перед новим чи перед будь – якою зміною у навколишньому середовищі, одноманітна поведінка зі схильністю до стереотипних рухів, а також розлади мови, характер яких істотно відрізняється при різних варіантах синдрому. У таких дітей у ранньому дитинстві порушена реакція на слухові та зорові подразники, відсутній потяг "на рухи". Розвиток мови затримується, спостерігається відставлена ехолалія, незріла граматична структура мови. Дитина рідко із власної ініціативи звертається до людей, що її оточують, не дивиться співрозмовнику в очі, не прагне контактів, а часто бурхливо протестує проти них, разом з тим, вона може відчувати прихильність до когось із близьких, частіше до матері; не проявляє зацікавленості до спільних ігор і розваг, у неї надовго запізнюється формування здатності до сюжетних ігор. Такі діти граються наодинці, стереотипно, найчастіше неігровими предметами (мотузочки, палички). Рівень інтелекту у них коливається від субнормального до нормального. Інстинктивна сфера послаблена, діти невибагливі до їжі. 

Згідно нової Міжнародної класифікації хвороб (10-й перегляд), розумова відсталість (шифр F 7) поділяється на ступені вираженості:

F 70 – легка розумова відсталість.

F 71 – помірна розумова відсталість.

F 72 – важка розумова відсталість.

F 73 – глибока розумова відсталість.

F 78-79 – інша не уточнена розумова відсталість.