переживу.
просто треба звикнути. а це важко. просто я не уявляю себе без тебе. я звикла, що ти поруч, завжди присутній у моєму житті. все зв"язано з тобою.
хм, але якось же люди прозустрічавшись роками, розстаються і відвикають один від одного. а тут був лише рік...
не уявляю, як я колись впущу в своє серце когось іншого...іншу, нову людину...довго звикатиму...
зате, можливо, хоч буду щаслива.
знаєш, а ти - геній. ти сам перший зрозумів, що я була нещаслива з тобою. навіть я сама це не усвідомила. не того я добивалась. не такого тебе я кохала(ю?).
ти дуже змінився. і не кажи, що це не так. і не кажи, що я теж змінилась. і так знаю. і знаю, що в кращий бік. ти мене все таки дечому навчив. і зараз, перечитуючи тонни логів аськи за весь цей час, порівнюю себе колишню з собою теперішньою. скільки можна було б змінити, якби я і тоді була така, як стала зараз... але і ти маладєц. скільки болю приніс мені. твій глибокий похуїзм, твоє, вибач мене, блядство, безкінечні підйоби з твоєї сторони, колючі зауваження просто щоб я позлилась лишній раз...а твої півроку з Сивою? думаєш мені легко було? а нерви то не залізні. і валер"янка не допомагала.пачками,ага.
а, і ще дещо. як би я тебе не любила, все одно не переступила б у всьому через себе. не називай це егоїзмом. бо це є нормально. а не те, що я мала слухатись тебе у всьому, і виконувати те, що ти наказував. я он і так згаяла купу часу, пожертвувала спілкуванням з подругою, яку я любила, щоб ти не говорив про неї. а між іншим, вона до тебе завжди відносилась нормально. і бажала нам щастя. ти сам винен у її теперішньому відношенні до тебе.
дурна я, що не послухала одну людину одразу. я подумала, що то знову якась підстава. але ні, то справді була правда. і по суті я усвідомила її ще тоді. але ж надія вмирає остання, бляха муха. а казала ж та людина, що я не буду щаслива з тобою. що житиму не в своє удовольствіє і постійно переступатиму через себе.
добре, що я хоч зараз це все розумію. і не повторю помилку мами. не хочу дійти до того, що вже буде пізно щось змінювати.
я лише хочу щастя...
не знаю, прочитаєш ти це, чи ні, і як віднесешся до всього вищенаписаного. а, ну да, ти подумаєш, шо це все знову гра на публіку, шо це всьо фігня і т.д. і т.п.
а я все ще тебе кохаю. і ніколи не згоджусь з тим, що це потрібно доказувати. хто б що не говорив.
дякую тобі за все... по ходу це таки справді кінець.
