Чомусь не знаю як спасти цей світ

Від кандалів жорстокості й цинізму!

Бо людство, перевищивши харизму,

Плює у душі тих, хто любить рід,

Хто дбає про мелодію Весни,

Тепло й безпеку стомлених хандрою.

Чомусь не бачу, як пройти тропою,

Не зачепивши стогіну труни... 

Чомусь не повертаються думки.

Оті, що в пеклі совісті горіли,

Вони, мабуть діждалися могили

І згинули у розпачі зими.

Чомусь не повертаються з землі

Загиблих душ покинуті портрети.

Якісь таємні коди на планеті,

Гармат та вибухівок кораблі.

Мовчить Творець - ні вітру, ні дощу...

Він теж, як я, розгублений від жаху.

Спустошені всі цінности. На плаху

Ведуть натхнення. Але я прощу...

Чомусь у серці тихая печаль.

Ні відчаю, ні болю, ні страждання. 

Якась німа тривога і бажання

Залишити це пекло, стерти даль...

Алиция Гадовская