Дихати. Що може бути солодшим за це повітря свободи, яке огортає тебе, пробиваючись крізь одяг і пори шкіри?
Дихати. Що може бути бридкішим за цю згубну залежність від хімічних сполук, що так жадібно захоплюють легені?
Дихати. Що може бути природніщим у цьому суспільстві штучностей та сурогатів?
Дихати. Що може бути непомітніше для скла об'єктивів у світлі софітів та прожекторів?
Дихати. Єдине, що людина поки що не навчилася робити на публіку.
Ди-ха-ти.
Чому я люблю не спати вночі?
Контакт, джаббер і аська мовчать.
Але є люди, розмова з якими може затягнутися далеко за дитячий час.
Нічні думки - вони інші. Вони не приховують нічого.
Не залишають запитань, на які б не дав відповідь вдень.
І не тому, що ти намагаєшся закритися.
А тому, що вдень ти просто не знаєш на них відповідей.
Чи любите ви нічні розмови так, як їх люблю я?
В колонках играет - Regina Spektor - Samson Який діагноз слід ставити чемним дівчаткам, яким вже подруги пропонують познайомити їх із кимось?
Чи ж то я так вже виглядаю, що не викликаю жодної довіри?
Слухаю Regina Spektor та потроху перестаю бути чемною, попиваючи чай із кон'яком.
Вираховую на зеленому калькуляторі скільки днів залишилося до закінчення моєї весни.
Записую у розклад на жовтих папірцях - "15.03 - знайти здоровий глузд".
А можна більше не буде болю?
Щоб не ковтати сльози без вагомих на то причин.
Щоб не заламувати пальців, не схрещувати долоней у жестах захисту.
Щоб не треба було щось доводити кожного разу.
Собі. Тобі. Їм.
А можна не залишиться питань? Питань про те, хто ти.
Чи знаєш ти,
Як сильно в душу б'є безжальний дощ?
Так, ніби він завжди чекав лише мене.
А, як болить зимовий спокій нашого вікна
Ніжно пастельний, як і твій улюблений Моне.
В колонках играет - Бумбокс - Бета-каротин Бумбокси на повну гучність.
Апельсиновий сік у прозорій склянці - свіжим вітаміном по весняних авітамінозах.
Старі дитячі малюнки перебираються, переглядаються. Смішні.
А за вікном - весна. І птахи сьогодні заспівали.
А може, просто я без навушників більше весну чую?
Не вистачає зеленого шалика.
Навіть в гри без правил є правила.
Перше, і, мабудь, останнє:
ніяких правил, лише умовності і обумовленості.
Шановні, ставки зроблені! Ставок більше немає.
Вранці приходиш додому. Вчора - ніяких театрів.
Вивчення на практиці теорії брехні.
А ще - нічні розмови та ранкове морозиво, якого не знайшли.
Приємний додаток до ранкових привітань - книжка з приміткою на 17ій сторінці.
Залежу від своїх же емоцій.
Від бажань та думок. Залежу від залежностей.
Від яких не можу просто відхреститися.
Не можу закрити доступ, врізати нові замки, викинути старі ключі та змінити паролі.
Залежу від людей.
Залежу від сонця.
Залежу від повітря. Залежу від сексу?
А так навіть краще.
Знаєш, я навіть вдячна тобі.
За той час, що в мене з'явився.
За ті події, що могли не статися, якщо б ми були разом.
За те, що я викинула ті стані ключі і за те, що той самий замок висить, як нагадування про неспроможність людську зберегти щось навіть під сьома печатями.
За те, що тебе не було поряд, коли я робила успіхи.
За те, що я вільна.
П'ю до дна за свою свободу.
Декілька згадувань у френд-стрічці.
А для мене двадцять друга весна через 25 днів почне свій відлік.
А зараз - перший день календарної весни і білі мухи з неба.
Ловлю їх язиком, прямуючи додому з авторського літературного вечора.
Нічні переписки. Теж люблю.
В навушниках - Вакарчук, в очах якийсь до цього не знайомий блиск.
Приміряю вишиванку. Це все не просто так.
Не вистачає етносу у житті. Весна дається в знаки.
В колонках играет - НеДідя - Вий, мій ранок. Останнім часом звертаю увагу на речі, що отримали друге життя.
Так чи інакше, таких речей навколо багато. Особливо, коли ти сам їх продукуєш.
Футболки, телефони, наплічники.
Пісні, листівки, браслети.
Думки, сподівання, мрії.
А чому ще можна дати друге життя?..
"Станеш помирать - залиш мені землю -
поруч ляжу, станем слухати, як падають вогні.
Станеш посівать - залиш мені зерна
Їх в долоні заховаю я та доглядатиму ростки." (с) Вогнесміх
В колонках играет - Оркестр Че Що ще можна сказати, коли, наче б то всі слова вже сказані?
Та ж ні. Оркестр Че дивує кожного разу.
Акустичний концерт - це щось з минулого. Це згадування про 2004 рік, про ще молоду групу, про нас, ще молодших.
Я не скучаю за тим часом. Я - ностальгую.
Я хочу дивитись в очі і хоч щось там бачити.
Я не хочу дивитись в душу, бо не хочу бачити болю, байдужості і жорстокості.
Не хочу бачити пустоти чи загнанності.
Я хочу дивитись в очі і хоч щось там бачити.
Хоча б у зеркалі.
Понедельник, 23 Февраля 2009 г. 19:55
+ в цитатник
Чому я не можу згадати твого обличчя?
Я ж довго вдивлялася в ці очі у сутінках своєї свідомості.
Я ж ловила кожний рух рук, що ніколи не тримали моєї руки, але ж так цього жагали.
Я ж відчувала той, ледь вловимий запах свободи і своїх же власних обмежень.
Я ж майже була поряд.
Чому я не можу згадати твого обличчя?
Я бачила тебе у сні. Я видумала тебе.