а для чого ти про це думаєш?
хто шукає - той знаходить; хто очікую - зрештою це й отримує.
підніми краще голову до неба, і прямуй туди. ...і руки стануть крилами, а мрії реальностями.
ооой.... а чому так сумно... такий відчай... може, той, хто стріляв, нічого собі не знав про твоє небо і твої кулі... а, може, ще не високо було... раптом, то своєрідна вайлувата послуга - а як падати ще з більшої висоти?...
знаєш, асфальт насправді не завше буває обпльваним.. а реальність - не лише брутальна. Точно-точно, - я сама бачила ;))
Можливо так і є, хто шукає, той знаходить, але хто очікує, той не завжди отримує, бо дуже часто довго доводиться чекати і ми погоджуємось на щось подібне до того, на що очікуємо і з цим треба жити.
Прямувати в небо - це померти?
Ullisa
той хто стріляв точно не знав про моє небо... але було дуже високо і тепер потрібна реабілітація :-)))
Так, асфальт не завжди обпльований, але як падаєш, то обовязково на обпльовану територію ))
чекати... чекати? а для чого чекати? чомусь мені пригадався старий мультфільм, в якому сидить молодиця з намальваними щоками, підперши голову і ... чекає!...
може невдале порівняння, але треба жити, потрібно прямувати. потрібно перемагати, раз за разом, кожний раз, і себе саму. але ніколи не можна чекати, неможна зупинятись!
чим вище піднімаєшся - тим важще знизу попасти, чим менше оглядаєшся - тим менше стрілятимуть.
прямувати в небо - це самовдосконалюватись, і не тільки консервативним навчанням.