швидше це депресія, але тепер я задумалась... про це я і не подумала... може дійсно це була любов

колись, на день святкування св. Валентина, здається року 1999, яке тоді проходило в театрі Луся Курбаса(то було костюмовий бал - модна штука: з всіх театрів зібрали костюми і роздали учасникам. відповідно вся забава проводилася в такому ж духові), я виграв в лотереї побажання, від якогось психоло... агентства "Аделаїда", яка звучало так: "не засинай в інертності думок, бо безсилля жити - гірше за безвихід"

життя така штука, що хочеш чи не хочеш ти повинен (повинна) його прожити... чи то з цікавості, чи з обовязку перед батьками чи рідними, чи, навіть, перед собою. Батьки дали нам життя, тому треба його прожити. І суть життя в тому, щоб прожити його. Хоч буває, що виникають різні відчайдушні думки про суїцид.
Доречі, я також була на цьому балу. Я грала на фортепіано.

а чому це обовязку? життя - це не повинність, а подарунок, тест на впертість і щирість, любов і егоїстичність, самодостатність і скромність, самолюбство і самопожертву.
і, як на мене, суттю життя є знайти своє "я", знайти своє місце в тому світі, щоб балансуючи поміж спокусами і обмеженнями, прожити його з гордо піднятою головою, реалізованими мріями і водночас з задоволенням та втіхою.

вав, то ми потенційно знайомі. може навіть і не тільки потенційно...
ти була в "Брамі"?

і не менш важливим є самореалізуватись.
можливо і знайомі... :-)