Переказав А. П. Шишкін
Дія відбувається в царстві Іудейському, в храмі Єрусалимському. Иорам, сьомий цар іудейський з династії Давида, одружився з Гофолией, дочкою Ахава і Іезавелі, що правили царством Ізраїльським. Гофолия, як і її батьки, ідолопоклонник, що схилив свого чоловіка побудувати в Єрусалимі храм Ваалу. Иорам скоро помер від страшної хвороби. Замисливши винищити увесь рід Давида Гофолия зрадила катам усіх онуків Иорама (діти його на той час вже загинули). Проте дочка Иорама від іншої дружини, Иосавеф, врятувала останнього онука і єдиного спадкоємця царства Давидова Иоаса і заховала в храмі у свого чоловіка первосвященика Іодая. Хлопчик не знає, що він і є цар іудейський, а Іодай (чи Иегуда) готує його до вступу на царство, виховуючи в суворості і повазі до законів. Іодай чекає моменту, щоб явити народу нового царя, хоча союзників у нього мало, бо усі бояться гніву Гофолии, що вимагає загального поклоніння Ваалу. Проте Іодай сподівається на милість Божу, він вірить, що у будь-якому випадку Господь захистить царя Іудейського, навіть якщо навкруги будуть натовпи ідолопоклонників зі зброєю в руках. Первосвященик вірить в диво і намагається переконати у своїй вірі усіх інших — воєначальника Авеніра, левитов, народ, які доки ще не знають, що в храмі ховається спадкоємець Давидова престолу, під ім'ям Элиакима.

Одного разу під час служби до храму несподівано увійшла Гофолия і побачила Элиакима, який у білих одязі прислуговував Іодаю разом з сином Іодая Захарией. Поява ідолопоклонника вважається оскверненням, і Іодай зажадав, щоб вона покинула храм. Проте Гофолия помітила хлопчика і тепер хоче знати, хто він такий, бо вона бачила сон, в якому її мати передбачала їй смерть, а потім явився отрок у білому одязі левитов з кинджалом, і в Элиакиме вона раптом дізнається того отрока. Священик-віровідступник Матфан, що став жерцем Ваала, говорить, що хлопчика потрібно убити, раз він небезпечний, бо сон — це небесний знак, «хто запідозрений, той винен до суду».

Гофолия хоче ближче подивитися на хлопчика, оскільки дитина не може лицемірити і скаже їй хто він, якого роду. Коли приводять Иоаса, то він відповідає, що він сирота і про нього печеться Цар небесний, що батьки кинули його. Правдивість і чарівливість дитини торкнули Гофолию. Вона пропонує йому жити в її палаці і вірити у свого Бога, а не у Ваала. У неї немає спадкоємців, хлопчик буде їй як син рідний.

Пізніше Гофолия посилає до Иосавеф Матфана, щоб сказати, що за право молитися своєму Богові в храмі Іодай і левиты повинні віддати їй підкидьок Элиакима. Якщо ж вони відмовляться, то тим самим підтвердять підозри і чутки про те, що дитина з родовитої сім'ї і його ростять для прихованої мети. Иосавеф передає слова Матфана Іодаю і пропонує бігти з дитиною в пустелю. Проте первосвященик звинувачує її у боягузтві і вирішує, що пора діяти і не можна більше приховувати Элиакима — він повинен явитися в царственому уборі і вінці. Хор дів співає славу Господові. Цей хор і левиты — єдина зашита спадкоємця трону Давида, більше за нікого в храмі немає, але Іодай вірить що Господь дасть таку силу цьому воїнству, що ніхто не зломить їх.

У храмі готується церемонія зведення на царство, Иосавеф приміряє на Иоаса (Элиакима) царський вінець. Той не розуміє доки, в чому справа, і вважає, що він лише допомагатиме здійснювати обряд Іодаю якого шанує, як батька. Іодай запитує, чи готовий хлопчик слідувати в житті прикладу Давида, і той відповідає, що готовий. Тоді Іодай стає перед ним на коліна і проголошує, що віддає честь своєму новому цареві. Інші священики теж приносять йому клятву на вірність.

З'являється левіт і повідомляє, що храм оточений військами. Іодай розставляє людей для зашиті храму і звертається до хору дів, щоб вони звернулися до Творця.

Захария, син Іодая, розповідає своїй сестрі Суламите, як розставлені загони левитов для оборони храму. Священики благали його батька заховати хоч би ковчег заповіту, але він відповів їм, що ця боягузтво ним не до лиця, бо ковчег завжди допомагав повергати ворога.

З'являється воєначальник Авенір, якого Гофолия відпустила з темниці сказати, що священики будуть пощаджені, якщо віддадуть їй Элиакима і той клад, який колись був даний Давидом на збереження у храм. Авенір радить віддати Гофолии усі цінності і таким чином врятувати храм. Сам же він готовий піти на страту замість Элиакима, якщо це принесе мир і спокій. Доля ж хлопчика в руках Господа, і ніхто не знає, як поведеться цариця — чи не вселив вже Бог жалість в її серці? Авенір просить Іодая спробувати «удар поступками відтягнути», а він сам тим часом вживе заходи для порятунку храму і священиків. Іодай відкриває Авеніру таємницю Элиакима, Він готовий віддати цариці скарбу і сказати їй, якого роду хлопчик, коли вона увійде до храму без своїх солдатів — зробити це її повинен умовити Авенір. Іодай дає вказівку левіту закрити ворота храму, як тільки цариця виявиться усередині, щоб відрізувати їй дорогу назад, а усі інші священики скличуть народ на виручку. Озброєні ж левиты і цар будуть доки заховані за завісами.

З'являється Гофолия і, називаючи Іодая бунтівником, говорить, що могла б знищити його і храму, але по домовленості готова забрати лише клад і хлопчика. Іодай готовий показати їй їх. Завіси розсуються, і Іодай закликає царя іудейського з'явитися. Виходять Иоас і озброєні левиты. Гофолия в жаху, а Іодай говорить їй, що сам Господь відрізував їй шляхи до відступу. Входить начальник над священиками Ісмаїл і повідомляє, що наймані солдати Гофолии біжать — Господь вселив в їх серця страх, народ тріумфує, дізнавшись, що явився новий цар зайняти трон. Ваал повергнуть в прах, і жрець Матфан убитий. Гофолия дізнається Иоаса по шраму від удару її ножа, коли він був ще немовлям. Гофолия готова до смерті, але наостанок вона передбачає, що настане година, коли Иоас, як і вона, відвернеться від свого Бога і осквернивши його вівтар, помститься за неї. Иоас в жаху і говорить, що краще йому померти, ніж стать віровідступником. Іодай нагадує цареві іудейському, що в небесах є Бог — суддя земним царям і «сиротам батько«.

Джерело: Усі шедеври світової літератури в короткому викладі. Сюжети і характери. Зарубіжна література XVII XVIII віків / Ред. і сост. В. І. Новіков. — М. : Олімп : ACT, 1998. — 832 с.

http://korotko.org.ua/zhan-rasin