У своїх творах Жаи-Батіст Поклеп, відомий в усьому світі під псевдонімом Мольер, висміював ханжество і лицемірство, легковажність і тупість, дворянську пихатість і чванливість багатих буржуа. У комедії «Міщанин-шляхтич» Мольєр звернувся до актуальної проблеми громадського життя Франції XVII століття: зубожіння аристократів і проникнення в їхнє середовище необтесаних буржуа, які за гроші придбали дворянський титул.

Головний герой комедії— пан Журден — прагне роздобути дворянський герб, сподіваючись на свій капітал. Журдена одержимий однієї пристрастю — стати тим, ким він не був ні за походженням, ні за вихованням.
Комічність ситуацій, пов'язаних з основною сюжетною лініє, побудована на невідповідності домагань Журдена і його істинної сутності. Для інших персонажів п'єси— графа Доранта, вчителів, музикантів і кравців— безглузда примха міщанина дає змогу збагатитись за його кошт. Учитель музики з цього приводу говорить: «Пан Журден із його божевіллям на дворянстві і на світському поводженні — це для нас просто скарб».

Щоб бути схожим на шляхтича, Журден бере уроки музики, співу, танцю, риторики, фехтування, сподіваючись за декілька занять опанувати мистецтва та науки, яким дворянських дітей навчали роками. Неуцтво міщанина настільки велике, що іноді приголомшує навіть його досвідчених у виманюванні грошей учителів: «Слово честі, я і не підозрював, що от уже більш сорока років говорю прозою». Коли учитель філософії рекомендує Журдену зайнятися вивченням моралі, він рішуче відхиляє цю науку, що приборкує пристрасті: «Я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватись та лаятись скільки влізе, коли маю на те охоту!» Фізика здається Журденові непотрібною галуззю знань, де «занадто багато галасу та плутанини». Зацікавило Журдена лише вивчення букв і звуків, вимовляння яких приносить йому справжню насолоду.

Журден у дворянській культурі не знаходить ні інтересу, ні задоволення, але готовий переступити через свої пристрасті і хоча б зовнішньо відповідати своєму ідеалу, хоча б мати вигляд вельможного дворянина. Журден виряджається у штани з червоного оксамиту, зелений камзол, вузькі панчохи, які вже й петлі поспускали, неймовірно тісні черевики, ще й у костюм, на якому квіточки — «голівками униз». Улесливе звертання кравців-шахраїв до Журдена як до аристократа («ваша ясновельможність», «ваша світлість») викликає у нього цілковитий захват від цього «строгого костюма»: «От що значить убратися так, як убираються вельможні особи! А вберися-но по-міщанському, то на тебе зроду не скажуть «шляхетний пан». Так драматург підкреслив, що і культуру, і освіченість герой сприймає як одяг, що допоможе замаскуватися під «світську особу».

І в здоровому глузді Журдену відмовити не можна - він точно знає, як витрачена кожна копійка, тримає у пам'яті складні розрахунки, пов'язані з боргами графа Доранта. Як купець, Журден цілком респектабельна і гідна постать, і якщо б він поводився відповідно до свого становища, його вчинки не викликали б сміх.
Але Журден викликає співчуття, коли в запалі вигукує до свого вчителя: «Я ж страх як хочу зробитися вченим! Така лють мене бере, тільки-но згадаю, що батько з матір'ю не вчили мене різних наук у дитинстві». Можливо, якщо б він був освіченішою людиною, то не переживав би так гостро різницю між собою — міщанином — та вищим світом — аристократами, чия манера одягатися та поводитися видавалася Журдену культурністю та вченістю.
У комедії головному герою протиставлений молодий буржуа Клеонт, який сватався до дочки Журдена, але одержав від нього відмову, тому що не був дворянином. Клеонт— заможна людина, яка пишається своїми невисокородними, але чесними предками: «Негідно ховати своє справжнє походження, з'являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, ким ми є насправді». Клеонт, носій авторської ідеї, виходить переможцем із протистояння з Журденом, який наприкінці п'єси визнає безглуздість своїх домагань.

Осліплений блиском аристократизму, Журден програє і як купець: маркізі Дорімені він купує коштовний діамант, граф Дорант виманює у нього гроші. Навіть учителі ставляться до нього, як до грошового мішка: «Звичайно, панок наш — людина темна, плеше про все, не тямлячи нічого, і аплодує кожній нісенітниці, та за його гроші можна пробачити його всяку дурість. Розуміння мистецтва в нього в гаманці, а похвала його — червінці».

Бажання Журдена бути тим, чим він не є, робить його довірливим і дивакуватим. Він готовий повірити у свою фантазію про те, що вищий світ — це шляхетні люди, на слово яких можна покластися. Міщанин Журден виявився порядною і щирою людиною на відміну від аристократів, з якими йому довелося мати справу, він викликає сміх, але його «благородні» друзі викликають відразу. Блискучі дворяни, що намагалися сховати свою захланність за світськими манерами, виявилися дрібними шахраями, охочими до грошей довірливого Журдена.

http://infos.pp.ua/index.php?newsid=181