Ну ось і все! Я вже не заходжу вконтакт і першим ділом не дивлюся чи ти онлайн. Не засипаю під твою присутність в моїй голові. Ти відпустив мене - і мені набагато легше! Це те, чого я прагла. Леко, вільно і спокійно - немає нічого, що зв'язує мене з тобою...

Хм...кажется, все не так ужасно, как мне казалось...
Ты потихоньку отдаляешься - и все нормально. Я начинаю забывать все, мне практически все-равно, а может и действительно так и есть! И уже не страшно, что вот ты появишься и все снова! Ведь ты не появишься, тебе это не надо - и отлично! Я рада, что все облагоразумилось

ну сколько можно ныть?!! Разве от этого что-то изменится? Или от того, сколько раз я зайду на его страницу, зависят его действия??! Он просто не хочет, и я не в силах влиять на эти желания! Больно, досадно - и что?
Это не конец жизни! Хмм... Сколько это будет продолжаться? Ну пойми ты наконец: "Ты уже давно для него ничего не значишь! Хватит кормить себя надеждами! Все! Ничего не вернуть! Соберись тряпка! Лучше пойди, займись чем-то полезным, чем сидишь тут и нюни разводишь!!"

... Минуле... давно забуте і ніким не прошене... Навіщо ти щораз сильніше гупаєш у двері? Що ти вичікуєш на моєму порозі в люті морози? Невже ти ще маєш надію заполонити мій розум, а з ним мої думки, почуття?..
Навіщо ти говориш до мене, знаючи, що мені боляче згадувати твій голос... Він ріже мене зсередини, і з самих глибоких підвалин моєї пам'яті, а це найгірше... Бо навіть саме міцне рушиться від тріщин на фундаменті...
І я піддаюсь... піддаюсь на твої провокації, хоча знаю, що так не робиться... Я безупинно двигаюся вперед! Це моя мета! Я знаю, що минуле ж навпаки - тягне у прірву, повертає до початку... Я знаю це! Але... нічого не можу вдіяти... Рішуча і безкомпромісна, я стаю безпомічною в руках спокуси повернути те, що було... Хоча ні! Я не хочу повертатися назад, я хочу чогось нового, але з тобою... З тобою старим... Та так не буває... Потрібно зробити вибір, той, що зветься безпомилковим... Але так, напевно, не судилося... Я знову і знову хиблю на півкроку, роблю помилку за помилкою... А все через те, що я самовільно, без сумнівів відчинила двері своїм спогадам, що повернулись із безвісті... Я поринула в них з головою, так, наче це єдине спасіння... Але це лише марево і я знову несповна розуму...

Sex? No thanks.. . Life fucks me every day!