Грає вогник у темній хащі. Я тихо іду на нього. Підкошуються ноги, тремчу від страху, але іду і так швидко. Втоми не чую і суперечки припинились, просто іду, пробираюсь крізь гілля, для чого, за чим? Навіть і не думаю. Щось в глибині веде мене, а я просто підкоряюсь. Ось думка майнула: ”Стій! Зупинись! Куди ідеш? Чого? Озирнись! Обдумай сій хід! Заспокойся, перепочинь!”
Зупиняюсь, вдивляюсь в небо, оглядаюсь навкруги. Тихо! Сама... аж лячно стає. І від цього ляку не чую себе і думки плутаються, стають отруйними. Через силу перестаю думати і починаю рухатись просто вперед, без осмислення, обдумування.. Дуже часто думки мене заплутують, я їм не довіряю. Вірю лише собі глибинній, тій, що робить усе спонтанно, щиро, відверто. Я любуюсь собою тоді і прощаю все, адже це все істинна я!
Ось ще трішки і вогник біля мене. Нікого не чую, не бачу, сама..., а так добре! Вогник перетворився на квітку і я розчинилась у ній.

Серия сообщений "Рассказы":
Часть 1 - ИНЬ-ЯНЬ
Часть 2 - Істинна я
Часть 3 - Людина знайшла порятунок
Часть 4 - В первые майские дни
...
Часть 26 - СТРАНСТВИЯ
Часть 27 - ТИШИНА
Часть 28 - Художник