На реєстрацію варто приїхати заздалегідь на хвилин 10-15, щоб не пропустити своєї черги, бо потім доведеться чекати. Особливо це втомлює в липні-серпні, коли найбільше весіль та інколи молодятам доводиться по півгодини стояти просто неба під палючим сонцем. З макіяжу молодої, буває,Санатории Трускавца залишаються лише кольорові розводи, особливо, якщо вона захоче (і таке бувало) стерти рукою піт. В РАЦС потрібно взяти бокал (один на двох) та пляшку шампанського. Не варто брати дороге чи особливе шампанське, оскільки нема гарантії, що саме з вашої пляшки вам наллють – черга ж рухається шаленим темпом і пляшки ніхто не підписує. Також не забудьте взяти обручки та весільний рушник.санаторий Алмаз Трускавец При собі варто мати принаймні сто гривень на різні додаткові витрати. Сама процедура цивільного шлюбу триває близько семи хвилин – і ви вже виходите з іншого боку зі свіжими печатками в паспортах та новим документом – одним на двох. Робите знимку на пам’ять, випускаєте голубів, якщо не пошкодуєте 20 гривень. Тепер ви офіційно чоловік та дружина. Однак за традицією до церкви молодята ще їдуть в різних машинах.санаторий Весна Трускавец
Вінчання. Щодо черг, - тут простіше, оскільки церков багато, а РАЦС – один. Проте, якщо ви вирішили обвінчатися в якійсь із найбільших центральних церков – то теж, можливо, доведеться почекати, оскільки церковний шлюб триває як мінімум 20 хвилин. Але радимо таки обирати невеличку церковцю десь на околиці. Там хоч і шику не стільки, зате черг нема і сама церемонія шлюбу відбувається набагато душевніше, оскільки ви в священика не одні з..., Трускавец санаторииа можливо, й єдині в цей день. Однак захоплюватися тривалим шлюбом теж не варто, особливо в гярячу пору, оскільки бували неодноразові випадки, що наречена мліла. Тому ще перед вінчанням домовтеся з священником скільки триватиме церемонія. З церкви молодята виходять вже разом. Наречена перечіпляє бутоньєрку своєму законному чоловікові на правий бік. Ось тепер він вже серйозний одружений чоловік – табу, але й нова спокуса дівчат. Потім молодята з’їдають одну цукерку на двох і кидають солодощі гостям на потіху дітям та бабцям, які теж намагаються спіймати цукерку.
трускавец цены
Прогулянка.
З часу використання на весіллях найманих фото-відеоопраторів, традиційно після вінчання молодята йдуть на прогулянку. Для одних – це найцікавіша частина весілля, для інших – найвиснажливіша. Традиційно прогулянка з фотосесією найбільше до вподоби нареченій. Коли ж іще відчуєш себе в центрі уваги, а майже кожна дівчина мріє, щоб за нею стежив об’єктив фото- чи відеокамери.Санатории ТрускавцаТрадиційно гуляти молодята ходять у Стрийський парк, Шевченківський гай чи центр, хоча найвибагливіші та нешаблонні пари, знаходять у Львові і спокійніші місцини. Там, принаймні, в об’єктив фото- чи відеокамери потрапить одна молода, а не ще декілька на фоні зі своїми почтами. Пошуками таких місцин молодятам варто заздалегідь та обов’язково обумовити це з оператором та фотографом. Можливо, й вони вам щось порадять.санаторий Алмаз Трускавец
Нарешті вимучені, голодні, але щасливі молодята добираються до автівок і весільний кортеж прямує до залу, де вже чекають батьки, гості та накриті столи. До слова, не радимо брати на прогулянку гостей. Участь в зйомках беруть молодята з дружбами та дружками. Всі решта будуть не задіяні, а тільки затягатимуть час, шукаючи один одного в натовпі і довго збираючись в автобусі перед від’їздом. Гостей варто відправити в зал, а групові фото слід зробити ще біля РАЦСу чи церкви. Для того, щоб гості там не сумували, варто подбати про легенький фуршетний стіл.санаторий Весна Трускавец Тим більше, що всі вони вже зголодніли, тож канапка їм не завадить.
Якщо дозволяє час та погода, а також фотограф погоджується працювати після початку застілля, на прогулянку можна поїхати після першого танцю. Тоді гостям вже не до вас: вони ситі, ледь схмілілі і танцюють польку. Ось тільки може образитися двоюрідна сестра троюрідного батькового брата, яка проспала початок забави, прибігла привітати молодят, а їх десь нема. Порада батькам: не телефонуйте зразу молодим і не псуйте їм настрою – від цього вони раніше не приїдуть, а гості, що прибули із запізненням можуть і почекати. Пасадіть краще їх за стіл та добре нагодуйте.Трускавец санатории
Зустріч молодих біля бенкетного залу.
Ну ось, нарешті, позаду опинився шалений марафон благословінь, переїздів, викупів молодої, громадських та церковних церемоній укладення шлюбу, фото та відео сесій у таких куточках міста, де молодята взагалі ніколи не були. Молодята навчилися синхронно і з посмішками кланятися та,трускавец цены засмикані настановами та цінними вказівками всієї родини та викриками фотографа з відеооператором, на чолі весільної процесії рухаються в напрямку проведення весільного застілля. А там батьки уже готують їм святкову зустріч.
Одразу виникає перше запитання. Де зустрічати молодят? В різних регіонах та в різний час їх зустрічали по-різному. На сьогоднішній день їх можна зустрічати і на вулиці перед рестораном, і в залі ближче до музикантів.Санатории Сходница
http://sanatoriitruskavca.com

Так, в основному називають процес викупу нареченої. Назва походить від того, що дорогу перед під’їздом до нареченої перегороджують столом, на якому обов’язково має бути ікона, пляшка горілки, хліб, м’ясне та солодке.трускавец цены Браму ставлять, в основному, хлопці, які живуть на вулиці чи в будинку молодої, далекі друзі чи однолітки нареченої, які не є запрошеними на весілля. Хоча дуже часто в цьому дійстві беруть участь і брати та родичі молодої і запрошена молодь. Колись з боку нареченої були тільки хлопці, які й намагалися не відпустити дівчину, але тепер цей обряд чисто символічний. Трускавец санаторииДо речі про суму викупу та інші особливості варто поговорити заздалегідь, щоб жартівливе дійство не переросло в справжні образи, а то й бійку. Бувалі кажуть, що траплялося й таке, що через непорозуміння на брамі зривалося весілля. Отже, варто знати, наскільки сприйматимуться ваші жарти. Дуже важливо вчасно відчути, щоб не перегнути палку. На Волині є звичай, який часто використовують і у Львові. Якщо будь-хто привітався за руку з протилежних сторін санаторий Весна Трускавец– торг вирішено і браму забирають. Отож, якщо ви стоїте з боку молодої, а по той бік стола ваш кращий друг, з яким ви вчора пили на парубочому вечорі, - не поспішайте до палких привітів, бо за молоду можете не взяти ні пляшки. Тоді варто ховатися подалі від розлючених запорожців. Часто на брамі замість горілки можуть подати воду. Тому вміст кожної пляшку, як би надійно закритою вона не виглядала варто не лише понюхати, а й скуштувати.
Традиційно в Україні грошової одиницею для викупу молодої була горілка, хоча в деяких районах просять ще й гроші, але це запозичений звичай і появився лише з радянською окупацією.санаторий Алмаз Трускавец Зазвичай ставлять по пляшці горілки на кожен край стола і пляшку посередині. Кількість може бути збільшена, тому в багажнику варто мати принаймні ящик горілки. Також варто запастися на той випадок, якщо поставлять ще браму десь посередині чи напочатку вулиці. Таке трапляється вкрай рідко, але буває.
Молодий в торгах участі не бере. З його боку торгуються дружби та старости, а допомагає вся решта громада. Процес торгу супроводжується куштуванням горілки з обох боків. Традиційно спочатку куштують з пляшки, що була на столі, тобто з молодої сторони.Санатории Трускавца Потім дружба приносить кілька пляшок горілки, з одної з яких й беруть пробу. Кожна сторона намагається якомога легше сприйняти міцний напій опонента, аби показати, що градус слабенький. При цьому часто не закусують (мовляв, нема після чого). Інколи для того, щоб показати, що горілка справді не розбавлена, дружби наливають дегустатору молодої в склянку, а собі в келих-наперсток. Коли ж опоненти кажуть, що це не чесно, дружби відповідають, що домовлялися скуштувати по келиху горілки, а ось по якому ніхто не говорив, а від налитого на брамі відмовлятися не можна.
Часто з боку молодої виводять підставну молоду чи “молодуху”.Миротель Трускавец Основним її атрибутом є величезний живіт з подушки та лялька на руках. Дуже часто в молодух перевдягають чоловіків. Так веселіше. Цей обряд походить з тих часів, коли наречену реально викуповували, а молодята часто-густо й не зналися, особливо, якщо одружувалися з розрахунку. Вважають, що молодому в ті часи справді могли підсунути, наприклад, не надто вродливу старшу сестру нареченої, яка засиділася в дівках.
Коли вже нарешті сторони домовляютьссанаторий Шахтер Трускавеця і забирають з-посеред дороги стіл, виходить молода. Тут теж відбувається своєрідний торг: хто до кого ближче підійде. Наречений намагається виманити майбутню дружину за браму, а наречена навпаки – притягнути нареченого якомога ближче до двору чи під’їзду. Хто кого більше переманить на свій бік – той і керуватиме в сім’ї. Нарешті, коли вже молодята на відстані кількох кроків, наречена спочатку тричі кланяється молодому, а потім він – їй. Молода причіпляє майбутньому чоловікові ще на ліву сторону бутоньєрку.санаторий Весна Трускавец
Поклін в хаті молодої.
Після брами молода запрошує всіх до хати. Бажано, щоб не було тісно, до хати йти тільки батькам, старостам, дружбам та най-найближчим родичам молодого. В хаті молодята просять тричі благословення в обох батьків та родичів. Тут вже кланяються усім присутнім. Батькам та найближчим по три рази, всім решту можна й по разу, оскільки це дуже втомлює, особливо в спеку. Молодята просять благословення порізно. Після цього обряду молоді виходять в двір чи біля під’їзду. Тепер вже мама молодої теж окроплює молодят та гостей свяченою водою, а батько посипає цукерками, перемішаними з зерном та санаторий Алмаз Трускавецкопійками. При цьому наречені стоять поокремо: він – з дружками, вона – з дружбами. Виходячи з подвір’я, молодята тричі кланяються гостям та сусідам. При цьому варто врахувати, щоб присутні стояли перед молодятами. Якщо ж вони розташувалися, наприклад півколом, доцільно вклонитися лівому, правому крилу та посередині. До шлюбу молодята теж їдуть порізно. Спочатку йдуть старости з хлібом, за ними наречена з дружбами, далі наречений з дружками, а потім всі гості.Санатории Трускавца
http://sanatoriitruskavca.com

Сватання (сватанки, змовини, брання рушників, рушники, згодини, слово).Санатории Трускавца Починалося сватання, коли посли від молодого (старости, свати, сватачі, посланці) йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Свататися було прийнято у вільний від польових робіт час (на М'ясниці та від Паски до Трійці). Зі старостами до дівчини йшов парубок, на Поділлі — ходили і його батьки, а на Закарпатті — ще й брат або сестра.Санатории Трускавца
Досить складний обряд сватання вельми стисло описав Т. Г. Шевченко: "Покохавши літо чи два... парубок до дівчиного батька й матері носила старостів, людей добромовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев'язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну хустку".Трускавец санатории
Бували, однак, випадки, коли дівчина не давала згоди на одруження. На знак відмови вона повертала старостам принесений ними хліб або ж підносила молодому гарбуза чи макогона. Тоді про хлопця казали, що він ухопив гарбуза або облизав макогін. Щоб уникнути сорому, часом посилали "розвідника", котрий мав довідатися про наміри дівчини та її батьків, або йшли свататися пізно ввечері, аби люди не бачили. трускавец ценыЧасто трапляється, що наречені та батьки в передвесільних клопотах геть-чисто забувають розпитати в бувалих як правильно організувати урочисту частину весільної забави. Особливо часто це трапляється, коли батьки видають заміж чи женять першого сина чи дочку. В цьому пораднику ми намагатимемось допомогти вам розібратися із весільними звичаями та традиціями і дати найголовніші, на наш погляд поради, перевірені досвідом.
Кожна наречена мріє, щоб на весіллі була хороша погода.санаторий Женева Трускавец Щоб задобрити небесну канцелярію, здавна радять шанобливо ставитися до домашніх улюбленців, особливо котів. На Радехівщині є навіть звичай, що в передвесільний тиждень молода кланяється всім котам, яких тільки зустріне.санаторий Шахтер Трускавец Але навіть, якщо ви не переносите на дух котів, у вас є ще один шанс: в ніч перед весіллям поставте своє весільне взуття на підвіконня носками на двір. Кажуть, допомагає.санаторий Весна Трускавец
http://sanatoriitruskavca.com

У весільних обрядах відбилися народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть.санаторий Алмаз Трускавец Наприклад, збір дружини (весільний похід) молодим, імітація викрадення нареченої (посад молодої), подолання перешкод на шляху до молодої (перейма) —санаторий Алмаз Трускавец це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя — своєрідний відгомін звичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу.
У цілому ж українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовиш, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір.Санатории Трускавца Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин.
"Сценарій" традиційного народного весілля в основних рисах зберігся й дотепер — більшою мірою в сільській місцевості та у значно трансформованому вигляді в умовах міста.Санатории Трускавца
http://sanatoriitruskavca.com

БІЛИЙ
Білий - символ невинності, чистоти й радості. Він - нейтральний: в ньому - чарівна сила денного сонячного світла, що виражає спорідненість із Божественною силою.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавец
Білий колір багатий своєю чистотою, бо несе в собі всю гамму веселкових кольорів, на які розпадається, коли зустрічається з чистими краплями небесної води. Тож у його небесно-світлій чистоті - гармонія всіх кольорів, як в Богові - гармонія цілого світу.
В білих кольорах служиться Служба Божа на Різдво Христове, Вознесіння і Переображення Господнє, а також на Благовіщення і ранкова Служба на Великдень.
У знак того, що людина приходить у світ для світлих справ, обряд хрещення здійснює священик, одягнутий в білі ризи... Тож білий колір - то символ створеного Богом світу, в якому - розмаїття явищ, як розмаїття кольорів-у кольорі білому...санаторий Алмаз Трускавец
З ним пов'язане все видиме, осяяне небесним світлом. В давнину - це колір Білобога, а також колір ангелів, святих і праведників. Білий колір і небесне світло - поняття символічно однозначні, бо з ними пов'язані: сторона світу - Схід, пора року -весна, пора доби - ранок, а напрям руху -тільки вперед, бо попереду чекає світле і радісне, що нам приносить Сонце. Білий колір - осереддя світлого «правого» світу...трускавец цены
ЧЕРВОНИЙ
Трускавец санатории
Червоний-символ крові й вогню, бо це - гарячий колір. У ньому - всі сторони життя: з однієї - повнота життя, свобода та енергія; з іншої - ворожнеча, помста й агресивність.
З однієї сторони - це символ любові, а з іншої - символ страждань.
Червоний колір - символ Божої любові до людей, до людського роду, бо Син Божий заради спасіння людства пролив свою святу кров, а після нього - інші мученики за віру Христову.
В ризах червоного кольору правлять священики Службу Божу на Великдень і на честь святих великомучеників....Санатории Трускавца
Стихія червоного кольору - вогонь, а планета - Марс, планета бога війни, для кого проливати червону кров - звичайне явище. Його день - вівторок, бо тоді треба багато енергії для початку і звершення нових справ. А також і четвер, бо цього дня було видано Ісуса Христа на хресні страждання...
Він - колір гарячий, тому його сторона світу - Південь, а пора року - літо, пора доби - день, навіть полудень, а напрям -тільки вверх і вправо, тобто - за палюче-спекотним Сонцем. Туди, де гаряче, де грає-кипить кров...
ОРАНЖЕВИЙ
Санатории Трускавца
Оранжевий - символ слави, величі та гідності. В ризах такого кольору священики правлять Службу Божу в усі недільні дні, що приурочені Господеві.
...Його стихія - вогонь і Земля, а небесне світило-Сонце. День - неділя, яка приурочена Богу.
ЖОВТИЙ
Жовтий - символ тепла, радощів і поваги. Це - колір золота і стиглого колоса, через які він уособлює Сонячне світло.Трускавец санатории
Він - колір Божественної величі та слави, тому в жовтих або золотих ризах правлять Службу Божу не тільки по неділях, але й в дні, приурочені пророкам, апостолам і великим святим.
Його стихія - земля, бо на землі він золотить хлібні лани для блага і достатку людей і над Землею піднімає палахке Сонце, як знак Божественної турботи про людей. Його планета - Венера, а день - п'ятниця, бо цього дня від великої любові до людей помер на хресті Син Божий і Людський - Христос, котрого зрадили і віддали на страждання. Так через Венеру і п'ятницю переплелись любов і страждання, зрада і розлука - в усьому цьому проглядається жовтий фон...трускавец цены
Він може мати і суперечливе значення: з однієї сторони, це - колір Сонця і золота, як застиглого сонячного променя, а з другої - колір опалого листя та достиглих хлібів, що означає завершення, кінець, а інколи і загибель. Тому, знаходячись біля золотого кольору, він разом з ним посідає центр світу, але схиляється до Заходу, де осінь; його напрям - вверх, як кольору Сонця, і, водночас, вниз і назад, як кольору стиглості; його стихія - вогонь, як кольору Сонця і золота, і, разом з тим, земля, як основа стиглих хлібів.
Санатории Сходница
http://sanatoriitruskavca.com

ЗОЛОТИЙ
Золотий – символ святості, свідчення Божественної Сили, світлого подвигу Сина Божого та чистоти Пресвятої Богородиці.
Він також символізує Сонце і багатство. Та золотий колір має бути чистим, а багатство - духовним.
Золотий колір символізує святість, поки золото - тільки символ; коли ж золото перестає бути символом багатства, а само стає багатством, воно втрачає символіку святості й стає символікою тлінної наживи..., санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),
Стихія золотого кольору - вогонь, а світило небесне - Сонце: саме вони вимагають вогненно-сонячної чистоти від усього золотого.
Як колір Сонця і вираз живого, але застиглого, сонячного променя, посідає особливе місце у світовій гармонії кольорів: його місце - тільки центр, його напрям - лише вверх, до Сонця; його стихія - тільки вогонь, бо наймогутніший і найсвятіший вогонь -Сонце, яке ще називається золотом…
ЗЕЛЕНИЙ
Зелений - символ природи і молодості; він –«міст» між двома протилежними кольорами веселкового спектру -гарячим червоним і холодним синім. А тому виступає кольором надії на злагоду, мир і спокій.
Однак його перебування на межі протилежних кольорів свідчить також і про його недовершеність, недозрілість. Але це - вже плюси та мінуси молодості...
... Сам він - це синтез жовтого і голубого, через які на ньому сходяться червоний і синій. Через це саме в зелених ризах правлять Службу священики на честь праведників, котрі здійснили подвиги в ім'я Господа, віри і церкви, а також на Вербну Неділю і на Трійцю.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья),
...Зеленим кольором, як поєднанням жовтого і голубого, стверджується, що людська вірність і відданість Богу (жовтий колір) підносить людину до Небес (голубий колір), що приносить в її душу спокій (зелений колір).
...Його дні - понеділок і субота, які так сходяться до неділі, як протилежні спектрові кольори - до зеленого. Його стихії — вода і повітря, без яких не буває зеленого світу і зеленого кольору...
Він - колір «компромісний», тобто колір злагоди між «червоним» теплом та «синім» холодом. Зелений колір опановує широкий простір між спекотним Півднем та прохолодним Заходом, а в часі - від весни до осені, коли поступається жовто-золотим барвам осіннього листя...
ГОЛУБИЙСанаторий Весна Трускавец,
Голубий - близький за духом синьому кольору, символізує благородство, ніжність і вірність, і легкий сум через розуміння конечності прекрасного і неповторного в людському житті та недосяжності вічного, як недосяжна небесна блакить...
Він - символ Божественних Небес, куди возносяться праведники Христової віри, і - найперша серед них - Пресвята Богородиця, яка носила в своїй непорочній утробі Небожителя -Ісуса Христа. В ризах голубого кольору правлять священики Божу Службу, приурочену Пречистій Діві Марії - Матері Божій....
Його стихія - повітря, бо воно - і сама блакить, і шлях до голубого неба.
СИНІЙсанаторий Шале Грааль,
Синій - символ вірності, довір'я і безконечності. Як безконечними бачиться морська далечінь і небесна глибина. Він настільки серйозний, що аж холодний. Його серйозна холодність зближується з Божественною Істиною, яка вічна і непорушна.
Як і голубий, він символізує Святі Небеса, людську праведність і чисту духовну відданість людини своєму Творцю і Судді, Владиці Небес і Світу.
...Його стихія - вода, котра не тільки сама синя, але й змикається із синім небом...
В ньому - і фарби моря, і прохолода землі. То його стихії - і вода, і земля. Його сторона світу - Захід, бо там Сонце перестає бути спекотним; пора року - осінь, бо саме вона припиняє «ненависну» червону спеку; пора доби - вечір, коли синьо-сиві тумани вистуджують нагріту протягом дня землю; а напрям - назад, до неквапливого спокою...
ФІОЛЕТОВИЙсанаторий Карпаты,
Фіолетовий – особливий символ, бо поєднує в собі два протилежних кольори - гарячий червоний і холодний синій. Червоний - символ Христової крові й Воскресіння; синій - символ Небес. В загальному: пролита на розп'ятті червона кров відкриває шлях до праведних Небес.
Саме тому Службу Божу, приурочену Хресту Господньому, правлять священики у фіолетових ризах...
ЧОРНИЙ
Чорний - символ темряви, зла і смерті. Взагалі, всіх злих сил, процесів гниття і затемнення.санаторий Женева,
Однаково приховує і робить подібними Істину і Хибу, Красу і Потворність, Правду і Кривду. Для нього немає між ними відмінностей, бо в темряві - всі предмети темні...
Він - володар темного «Лівого» світу, де не лише прохолодно, а навіть і дуже холодно. Тому його сторона світу - Північ, а пора року - зима; пора доби, зрозуміло, ніч; а напрям - вліво і вниз, тобто в протилежну сторону від руху яскравого Сонця.
Він - ознака загибелі всього живого, бо живе любить і прагне світла, а він світло «ненавидить», тому постійно по-своєму знищує його - поглинає. Виступає символом глибокого трауру і тяжкого горя. В давнину - слуга Чорнобога і Мари та інших чорних демонічних і хтонічних (тобто підземних) лихих сил., санаторий Шахтер

Серед символіки, широко використовуваної українським народом у повсякденному житті, а нині несправедливо призабутої,— символіка використання квітів. Квіти, які зараз ми розуміємо не більше як вияв приязні й поваги;у часи давні мали ритуальну значимість, яка і зараз вгадується в обрядах, особливо родинних. Наприклад, весільні короваї прикрашались кетягами калини, горщечок з кашею на хрестинах — ритуальним букетиком — «квіткою», що складався з квітучих трав,санаторий Алмаз Трускавец гілочок калини, колосся тощо. У практиці ритуального використання квітів знаходимо сліди найдавніших вірувань, пов'язаних з культом Великої богині — уособленням життя, землі й плодючості. Цей культ зародився ще у скіфські часи, а пізніше знаходив вияв у пошануванні давньоруських берегинь, рожаниць, Мокоші. Наявність культу Великої богині, за археологічними даними, простежується на Середньому Подніпров'ї аж до періоду розквіту Київської Русі. Є відомості, що у слов'ян богиня життя і плодючості Жива (Сіва) зображувалась в образі жінки з квітами в руках. У трансформованому вигляді цей образ зберігся на старовинних вишивках, в українському мистецтві дерев'яного різьблення. У X—XII ст. образ Великої богині у пишному оточенні квітів, звірів і птахів зникає як культ, залишившись у родильній обрядовості та у повір'ях.Миротель Трускавец
Що ж знаємо ми сьогодні про символіку квітів та трав у традиційних українських обрядах і звичаях? Це насамперед обереги: полин і петрушка — від русалок на русалчин Великдень; м'ята, любисток, татарське зілля, якими прикрашали хати на Трійцю, хрест із пахучих трав на покуті — охорона від злих сил; пахуча трава, освячена на Маковея,— захист від «вроків», «навіювання» тощо. Що стосується певних квітів, то здавна на Україні калина вважалась символом любові,Трускавец санатории щастя, здоров'я, багатства, краси, символом надії або розлуки, а також зв'язку з потойбічним життям. Як ми вже говорили, на весіллях калиною оздоблюють коровай та гільце, вбрання нареченої, щоб підкреслити її чистоту, дівочу невинність, а також одяг молодого та весільні вінки. На хрестини калину затикали у калачі, шишки для кумів, клали в першу купіль дитини, Дівчата садили це дерево і на могилах коханих. Перед розлукою або ж освідчуючись у коханні теж дарували кетяг калини.трускавец цены
Схожа символіка і барвінку: його клали біля новонародженого, на весілля гільце і коровай оздоблювали барвінком, а за невинність молодої батьків вшановували, виставляючи на хаті вінок з барвінком та калиною. Вінки з барвінку клали на голови молодих на весіллі, на обрядові свята дівчата теж завжди використовували ці квіти, а на могилах посаджений барвінок символізував вічну пам'ять за померлими.Санатории Трускавца
Збереглись у традиціях і пізніші нашарування символіки квітів, які, можливо, не всі виникли на Україні, але побутували серед нашого народу. Наприклад, подарований букетик волошок говорить про скромність і ніжність; квітучий барвінок — про освідчення в коханні; білий бузок — натяк на скромність; листок папороті символізує довір'я; червоні садові маки означають красу і молодість; польові ж маки натякають на глупоту; лілові фіалки засвідчують невтішну тугу за померлим, фіалки ж інших кольорів утверджують радість, веселощі; квітка едельвейса (шовкова косиця) Санатории Трускавца— символ кохання і мужності, вірності і патріотизму.
Якщо говорити про кольорову гаму при складанні букету, то й тут існують деякі правила: поєднання червоного та блакитного кольорів символізує вірність і кохання; жовтий колір означає невірність, розлуку, а у поєднанні з червоним — недовір'я; білими квітами підкреслюється вірність, цнотливість, а у поєднанні з червоним — нагороду і повагу; шарлатові* і зелені кольори означають мудрість, обережність і пересторогу. Отже, даруючи букет
Трускавец санатории треба знати, які підібрати квіти до певної нагоди. Дівчині дарують квіти з напіврозпущеними бутонами, що підкреслюють чистоту і щирість; дарувати заміжній жінці червоні квіти — нетактовно, бо вони означають готовність віддати їй серце; чоловікам дарують гвоздики, гладіолуси і хризантеми чи інші види квітів з великими квітками; у букеті повинна бути непарна кількість квітів; дві квітки символізують щасливе подружжя і підходять до весілля.трускавец цены

Оберегів в українського народу існувало дуже багато Одні були пов’язані з конкретними життєвими ситуаціями обрядами, ритуалами (як, скажімо, різноманітні атрибути весілля, хрестин тощо)санаторий Алмаз Трускавец. Інші супроводжували людину по¬стійно-від народження чи, принаймні, від певного часу в її житті (ініціації, вступу в шлюб) і до смерті. Усі ці речі на перший погляд, такі несхожі між собою, об'єднувала віра наших предків у їх доброчинну магічну силу.
Оберегами прийнято називати магічні засоби, які охороняють людину та її найближче довкілля (дім, худобу врожай тощо) від усілякої небезпеки: нечистої сили, чарів хвороб, хижого звіра тощо.
санаторий Алмаз Трускавец
Суть оберега - в тому щоб створити магічну перешкоду між об'єктом, який перебуває під опікою, і навислою загрозою, чудодійним чином сховати заступити людину чи річ, зробити її невидимою, нейтралізувати згубну силу або знищити її, відігнати небезпеку наділити опікуваний об'єкт захисними властивостями і здатністю протистояти злу. Як обереги використовували спеціальні ритуальні предмети або їх рештки. Найпоширенішими оберегами, до яких вдавалися в будь-якій ситуації були тексти, предмети і дії з християнською символікою (молитва, хрест, освячена вода тощо).
Санатории Сходница
Проте в українського народу існувало й багато давніших оберегів - пов'язаних не з релігією, а саме з міфологією дохристиянських часів та віруваннями в тотеми
Сорочка — не тільки традиційний одяг, а і своєрідне віддзеркалення всесвіту в мініатюрі. Вона теж складається із трьох частин: верхньої (комір), середньої (рукава, пазушки) та нижньої (подолки). Відповідно до цього поділу, на сорочці розміщують орнаменти-обереги.
трускавец цены
Символіка українських вишивок на сорочках надзвичайно багата. Восьмикутна зоря на пазушках чи рукавах — колишній знак Великої Богині. Птахи — охоронці, посередники між білим світом і потойбіччям. Виноградна лоза оберігає рід, сприяє щасливому шлюбові. Дубове листя на чоловічих сорочках береже й подвоює силу. Буйне гілля із квітами на рукавах прикликає дощ і врожай. Хвилясті візерунки на подолках символізують воду.
Трускавец санатории
Сорочка — один із найдавніших різновидів одягу. Українська сорочка вперше фіксується на зображеннях часів Давньої Русі. Вона довга (по кісточки), пошита із лляного або конопляного полотна. Є два типи сорочок: додільні й "до підтички" — до яких пришивають нижню частину із грубшого полотна.Санатории Трускавца Ця підтичка має важливе значення в міфологічному світогляді. Вона символізує низ, сили, пов'язані із землею. Так, після шлюбної ночі підтичку від весільної сорочки відокремлювали й разом із весільними штаньми молодого закопували в городі, "де люди не ходять", — щоб завжди жити в парі. Коли народжувалася дитина, мати відривала у своєї сорочки підтичку й загортала малюка в неї.
Трускавец санатории
Сорочка — символічний замінник людини. Бувало, що сорочку вдягали навиворіт від зурочення. Продати свою сорочку, за повір'ям, означає продати своє щастя. За звичаєм, коли людина вперше вдягала нову сорочку, то треба було кругом неї тричі "ножик пропустить". Новонародженого закутували в батькову сорочку, щоб батько його любив. До хрещення не вдягали сорочки, а тільки сповивали пелюшками.
трускавец цены
Міфічні істоти, скажімо, русалки (померлі нехрещеними), не мають сорочок і дуже з цього приводу жалкують. Іноді вони просять у дівчат "сорочечки" чи бодай полотна для неї. Про це йдеться в русальних піснях та в легендах.Санатории Трускавца
http://sanatoriitruskavca.com

Пташка — символ єднання земного й небесного, охоронець душ предків; птахи символізують чесноти святих та їх вознесення до Бога. Півень — провісник дня, сторож добра проти зла — є символом світла, яке побороло темряву, — Христа. Кінь — символ невтомного руху сонця; образ безстрашного вісника віри, який летить у світ, готовий на смерть. Риба — символізує воду, отже, як і вода, є символом життя і здоров'я; це також символ новохрешених.
санаторий Шахтер Трускавец
Олень — пов'язаний зі світлом, він є рятівником-переможцем, охоронцем істини, провідником; це образ шукання Бога і взаємної допомоги. Виноград — символ роду; виноградна лоза — символ Христа. Безконечник — символ води, невмирущої природи, вічного життя. Сорок клинців символізують успіх у господарстві, добробут і чесноти людини. Квіти — означають радість, красу, дітей.
Про виникнення писанок існує багато легенд. Одна з них, гуцульська, розповідає таке. Невдовзі після свого Воскресіння Христос переміг диявола й закував його дванадцятьма залізними ланцюгами в підземеллі під Голгофою, за дванадцятьма залізними дверми, котрі замкнено на дванадцять залізних замків. санаторий Шахтер ТрускавецАле нечистий іще має силу, день і ніч він рветься на волю, розгриз уже одинадцять залізних замків і злизав одинадцять залізних дверей. Ще мить — і впаде остання, дванадцята перепона. Вирветься тоді диявол на білий світ, і настане світові кінець. Але саме в цю мить дзвонять у церкві дзвони, люди вітаються словами "Христос воскрес!" і обдаровують одне одного писанками. Тоді враз поновлюються всі окови на нечистому, всі двері й замки. Отож сидіти там, за ними дияволу довіку — поки люди на землі писатимуть писанки й вітатимуть одне одного з Великоднем.
санаторий Женева Трускавец
Інша легенда, з Київщини, розповідає, що коли Ісус Христос ходив зі св. Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там юдеї були. Побачили вони Христа, та й почали камінням та грудками шпурляти в Нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі — зробиться з того каменя писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Св. Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки до Великодня.санаторий Женева Трускавец
Подільська легенда переказує, що як Юда зрадив Ісуса й повернувся додому, мати прийняла його вареними яйцями та й почала картати за його вчинок. При тому казала: "Ти продав свого Пана, а він тим часом воскресне".санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавец На це Юда засміявся й відповів: "Мій Пан тоді воскресне, як з тих яєць вилізуть курчата". Та ледве це вимовив, як з варених яєць справді вибігли курчата.
За галицькою легендою, писанки вперше з'явилися як дяка доброму чоловікові. Коли Спаситель ніс хреста на гору Голгофу, то стрів чоловіка, що саме ніс яйця в кошику до Єрусалима на продаж. Чоловік бачив, як тяжко Ісусові нести хрест, поставив свій кошик у рові при дорозі, а сам кинувся помагати Спасителеві. Ішли вони й разом несли хреста аж на Голгофу. Коли ж Ісуса вже розіп'яли, пригадав той чоловік за свій кошик,санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавец та й повернувся на те місце, де його поставив. Приходить, дивиться, а в кошику всі яйця — пописані та й пофарбовані. Не поніс він їх більше продавати, а повернувся додому та й тримав як пам'ятку, бо мав те чудо за дяку від Христа за те, що допоміг нести хрест. Від того й пішло фарбування та писання яєць на Великдень.
санаторий Весна Трускавец
Починають писанкарювати на свято Стрітення (15 лютого) — тільки-но молоде сонце набирає сили, прямуючи до весни. Розписують писанки аж до Зелених свят, магічними візерунками відзначаючи періоди весняних змін.
санаторий Весна Трускавец
За традицією, писанки пишуть дівчата й жінки. Дівчата пишуть писанки, щоб прикликати щасну долю. Бездітні жінки — щоб дитинку народити, їм радять три роки підряд писати по дванадцять писанок і роздавати дітям. Господині — щоб у хаті були злагода й достаток, щоб усі були здорові й веселі. Дівчата можуть писати гуртом, а матері — тільки самі, вночі, коли всі поснуть. Берегиням родинного вогнища потрібні тиша, спокій і зосередження на добрих думках. Як сутеніє, кажуть: "Вже діди снують по кутках, пора дітям спати, а нам писанки писати".санаторий Алмаз Трускавец
На Великдень писанками вітають один одного родичі й друзі. Зазвичай пишуть від п'ятнадцяти й більше. Одну-дві кладуть до великоднього кошика на посвячення, дві-три — на цвинтарі, одну-дві — священику в церкві. Частину роздають дітям, які приходять христувати чи приносять "калач", частину — роздаровують.санаторий Алмаз Трускавец Дітям дарують світлі, яскраві писанки. Господарям — із зображенням сорока клинців, кривульок та безконечників. Старців обдаровують чорно-білими писанками з "небесними мостами" й "поясами". Дівчата вручають своїм коханим червону писанку. А хлопці тим дівчатам, які їм подобаються, дарують на Великдень хустинку або намисто — делікатний натяк на сподіване весілля. На найкращих писанках дівчата настоюють воду, а потім нею вмиваються, щоб бути "гарними, як писанка".
Санатории Трускавца
Писанок, на відміну від крашанок, у їжу не вживають, адже це обереги. Подаровані писанки тримають в оселі на почесному місці до наступного Великодня, а то й протягом багатьох років. Якщо писанка ненароком поб'ється, її слід закопати в землю, бажано на городі або в полі.Санатории Трускавца

Писанка, як символ весняного відродження природи, відома багатьом народам світу. Історія писанок сягає в далеке минуле. Християни, які перейняли звичай писати писанки, побачили в них знак воскресіння й вічного життя. Писанка стала символом радості, всепрощення й великоднього привіту.Санатории Трускавца
Мудрі представники старшого покоління кажуть: "У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки". І справді, тільки велика любов може творити такі дива гармонії та уяви. Кожна писанка — це окремий малесенький світ. Тут і небо із зорями, й вода з рибами, і древо життя з оленями й птахами, й засіяне поле, і триверхі церкви — усе це вималювано в певному порядку для того, щоб підтримувати лад та рівновагу і в нашому, великому світі.трускавец цены
На писанках найбільше бачимо знаків сонця, адже саме яйце — кругле, з ясним жовтком — бачилося до нього подібним. Символічними знаками на магічному яйці людина кличе до себе тепло й добробут, візерунки на писанці стають немовби мальованою молитвою.Трускавец санатории
Кожен орнаментальний мотив і колір — це ніби окрема літера абетки. Поєднуючись на писанках, ці "літери" творять послання, охоронну молитву за того, кому призначений оберіг. Різні місцевості України мають свої особливі орнаменти й кольори, так само, як говірки й діалекти. Проте загалом мова українських писанок — спільна.
санаторий Шахтер Трускавец
Ось що пише про це Українська загальна енциклопедія: "Серед писанок можна вирізняти характерні групи для деяких околиць. Для Побужжя прикметний рослинний орнамент і сполука червоних і жовтих площин на чорному тлі. Полісся, Волинь, Надзбручанське Поділля мають писанки з перевагою ясно-червоного тла. Подніпров'я дає широкосиметричні поля, де укладаються мотиви (часто рослинні), виведені товстими лініями. Наддніпрянське Поділля знає чорні писанки, деколи з іншим темним тлом і блідим, контурно виведеним рисунком.санаторий Женева Трускавец Гуцульські писанки ясні, писані жовтими й білими контурами на червоному тлі, часто, буває, трохи зеленої, чорної і синьої фарби, — геометричний орнамент дрібненькою мозаїкою покриває поверхню. Бойківські писанки переважно двобарвні, часто з вишкрябаним мотивом. Двобарвні також писанки західних околиць, вони повторюють мотиви багатораменної розети на різних тлах: червоному, жовтому, синьому, зеленому, фіолетовому".санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавец
Символіка основних писанкових мотивів така. Сонце — джерело світла й тепла, "всевидяще око"; символ Христа. Хрест — символ всесвіту, чотирьох сторін світу, чотирьох пір року; святий знак викуплення, яким церква усе починає, благословляє й освячує. Древо життя — символ світобудови, воно поєднує в собі верх і низ, землю й небо, минуле й майбутнє; у Святому Письмі дерево позначає все добре й вартісне, є образом Божої мудрості.санаторий Весна Трускавец
Спіраль — знак зародження нового життя, родючості; символ порядку таїнства літургійного року. Сварга — знак всесвіту; символ Величі Божої. Триріг — знак святого вогню і Святої Трійці. Зоря восьмикутна — знак неба, Богині-Матері; символ Діви Марії: немов рання зоря, вона передвіщає схід Сонця-Христа. Церква — знак стремлінь до висот, вічності, єднання з небом.Санатории Трускавца
Грабельки — символ дощу, води, що сходить із неба до землі і єднає землю з небом (або ж дівчину із хлопцем); у Старому Заповіті дощ є прообразом обіцяного Спасителя; у Новому Заповіті — символом ласки й благовісті Святої Євангелії. Гілка — символ родючості, щорічного весняного відродження пагонів; образ живучості Божої ласки, символ безкінечного життя. Дубовий листок — символізує чоловічу силу, це знак стародавнього бога Перуна; у Святому Письмі дуб є сакральним знаком повноти життя Божого люду й символом Божої справедливості.санаторий Алмаз Трускавец

Обрядовим хлібом називають усі страви, які є продуктом рільництва й мають ритуальний характер. Це і коровай, і святкові калачі та бублики, масничні вареники, весільний дивень та різдвяний книш... Урешті-решт, просто зерно або ж каша, що використовуються в багатьох обрядах.санаторий Алмаз Трускавец
Історики зауважують, що з давніх-давен слов'яни надзвичайно шанобливо ставилися до орачів, а вирощування хліба було основним їхнім заняттям.Санатории Трускавца Хліб посідав таке важливе місце в житті слов'ян, що в роки неврожаю, незважаючи на велику кількість дичини, риби, різноманітного лісового харчу, люди все одно потерпали від голоду. За китайськими, грецькими, перськими, німецькими переказами, першим орачем був сам Господь Бог.
В українських колядках Бог та найбільші святі — Петро, Миколай, Павло, Ілля — зображені як хлібороби:
В чистім полі плужок оре, санаторий Весна Трускавец
А в тім плужку штири воли половії,
А в них роги золотії.
Святий Петро за плугом ходить,
Святий Павло воли гонит,
Пресвятая Діва їсти носит,
Бога просит:
— Зароди, Боже, жито-пшеницю,
Всяку пашницю.Санатории Трускавца
У різних місцевостях України переказують, що були такі часи, коли людям завжди вистачало хліба, й вони не знали голоду. Тоді зерно у хлібному колосі починалося рід самої землі. А називався той незвичайний колосок — "стоколос". Одного разу Христос із апостолами проходив селищем і зайшов до якоїсь хати попросити хліба. Господиня якраз пекла млинці.санаторий Алмаз Трускавец Але, розлютившись на жебраків, вона кинула їм млинця, яким перед тим витерла сліди, що її дитина лишила на лаві. Христос, обурений такою наругою над святим хлібом, вийшов у поле і почав обдирати отой стоколос знизу вгору. Побачивши це, хазяйський пес почав вити. Тоді апостол Петро вблагав Христа залишити на колосі зерна "на собачу долю". З того часу люди їдять хліба "на собачу долю".санаторий Шахтер Трускавец
За іншою легендою, яка в різних варіантах повторюється в багатьох народів світу, пшеничне зерно було від початку призначене собаці. Але людина вихопила його із собачої пащі й розсадила по землі. Тому собаку не можна їсти і гріх убивати, бо ми їмо його пайку.
санаторий Женева Трускавец
Хліб ушановують як святиню, в народі про нього так і кажуть: "святий хліб". Великим гріхом вважається викинути навіть маленький шматочок. Колись вірили, що на тому світі люди, які без пошани ставилися до хліба, збиратимуть усі викинуті під час земного життя крихти. Залишки хліба віддавали свійським тваринам або спалювали в печі.Трускавец санатории
Хліб є символом добробуту. Побажання "хліб та сіль" прикликає до родини багатство. Хлібні жертви у давнину приносили хатнім духам, зокрема домовику, духам землі — щоб добрий був урожай, водянику — щоб не топив худоби та людей.трускавец цены

У народних повір'ях хліб протиставлявся усьому нечистому. Так до лісу завжди брали із собою шматок хліба, бо його нібито бояться гадюки. Звичай благословляти хлібом також пояснюється уявленнями про хліб як оберіг. Батьки благословляли ним молоде подружжя. Хлібом заведено благословляти в далеку путь. До речі, зустріч хлібом-сіллю — не що інше, як своєрідний очисний обряд. Адже людина могла принести з чужини щось погане, вороже, недобру дію цього мав нейтралізувати хліб. Вірили, що хліб може навіть зупинити пожежу, якщо обнести його навколо палаючої будівлі.

Обіцянку, яку скріпили хлібом, не можна було порушити. Хлібинами обмінювались, укладаючи важливі торговельні або земельні угоди. Свати приносили до хати дівчини хлібину, а взамін, у разі згоди, отримували паляницю. Подекуди під час сватання спеціально випечений пиріг ділять навпіл. Одну його половину віддають представникам роду молодого, друга залишається в батьків молодої. Це було відлунням давнього причастя. Колись усі, хто їв за одним столом ритуальний харч, вважалися спільниками в певній справі. Це був лише обряд, який пізніше переродивсь у традицію завершувати важливу роботу великим застіллям із багатьма наїдками. Але обов'язково була якась головна "хлібна" страва, яку навіть не завжди споживали. Вона мала суто обрядовий характер. санаторий Женева

Хліб і досі відіграє важливу роль у весільних та поховальних обрядах. Учені вважають, що серед інших слов'янських обрядових дійств українське весілля посідає перше місце за повнотою застосування ритуального хліба, починаючи від моменту сватання, коли представники двох родів обмінюються хлібинами на знак згоди, й закінчуючи коморою із розкладеними по кутах хлібами, де на житніх снопах проводять першу ніч молодята.

Звичайно, виняткове значення має весільний коровай. Колись його пекли врочисто. Іноді в цьому брали участь усі заміжні жінки з роду молодої. Кожний етап супроводжувався спеціальними піснями. Жінок, які випікали коровай, називали коровайницями — до цього обрядодійства допускалися тільки заміжні жінки, щасливі у шлюбі. Керувала ними старша коровайниця. Заквітчані вінками з барвінку, жінки збиралися до хати молодої, зазвичай у четвер перед весіллям. Тут уже було розкладено ночви, решета, підготовлено найкраще борошно. З його просіювання й починався процес виготовлення короваю. Замішувати тісто мали чоловіки. Жінкам заборонялося навіть заглядати в діжу. Так само лише чоловік мав право всаджувати коровай у піч, хоча за лопати трималися всі присутні в хаті родичі молодої. Символіка цих звичаїв дуже проста. І піч, і діжа сприймалися як жіноче лоно. Порушення названих заборон могло призвести до безпліддя нареченої.

Короваю надавали круглої форми. Його розміри свідчили про достаток батьків майбутнього подружжя. Зверху коровай прикрашали візерунками, серед яких були мотиви світового древа та колосся — символ добробуту. Також згори ліпили пташок. Траплялися також зображення сонця й місяця, що позначали подружжя. Іноді вже у випечений хліб вставляли гілочки з дерев. Усередину короваю клали дрібні гроші. За великий успіх вважалося знайти монету у своєму шматку весільного короваю. , санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья),

Окрім короваю, випікали лежні та шишки — невеличкі булочки у формі шишок — та дивень — круглий хліб із діркою посередині. Перед тим, як від'їжджати до дому молодого, наречена дивилася на схід сонця крізь дивень — щоб діти були гарними. Вірили також, що таким чином вона може побачити свою майбутню долю.

Культ хліба бачимо і в поховальних обрядах. Колись давні греки та римляни на могилах готували жертовні страви для померлих предків. В Україні житнім зерном засипають труну або шлях, яким несуть покійного. Хлібину кладуть на кришку труни. На могилі поряд із чаркою обов'язково залишають окраєць хліба та пиріжок. Те саме ставлять у хаті померлого й не забирають протягом сорока днів, доки душа перебуває на землі. Розповідають, що можна побачити, як наприкінці цього терміну душа небіжчика прийде їсти-пити залишені страви. Коливо (солодку кашу з родзинками) та пиріжки готують на поминальний обід і досі. На Поліссі печуть також прісні коржі. Їх ділять між усіма присутніми. Вони вважаються поминальним короваєм. санаторий Карпаты

На сороковий день покійника "запечатують". Для цього тричі навхрест беруть землі з могили, трошки меду, хліба й солі. Усе це змішують і несуть до церкви. Після того, як священик відслужить над цим панахиду, землю повертають назад на могилу.

Без споживання ритуального хліба не обходилося жодне з великих народних свят. Це відгомони прадавніх жертвоприношень божеству. Так, на Різдво, яке збіглося з дохристиянським святом зимового сонцевороту, українці їдять кутю — спеціальну страву, яка готується з вареної пшениці (або ячменю), маку, горіхів та меду. Хліб у цей день є лише доповненням до куті. Ним селянин благословляє худобу перед Святою вечерею зі словами: "Благословляю тебе цим святим хлібом і закликаю на тебе добро, щоб ти звіря не боялася, грому не лякалася та щоб минали тебе чорні напасті!"

По шматочку хліба разом із сумішшю з різних святкових страв дають худобі, щоб їй добре велося в новому році.

Цікавий обряд, що демонструє ритуальне значення хліба, відбувався на Щедрий вечір. Після святкової вечері господар годував худобу "пирогом" — хлібиною із хрестом зверху, — примовляючи: Санаторий Весна Трускавец,

— Хто йде?
— Біг!
— Що несе?
— Пиріг.

Після цього він благословляв худобу хлібиною, яку потім ділив між усіма тваринами.

У Галичині на Різдво випікають величезний білий хліб — крачун. Його ставлять посередині столу серед інших страв і обкладають маленькими крачунами. З появою на небі першої зірки сповіщають про пришестя крачуна. Після цього починається святкова вечеря. Очевидно, крачун символізує нове сонячне божество, народження якого святкується. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец)

Подібне значення має калета — великий прісний хліб із білого борошна, який пекли перед днем св. Андрія. Калету прикрашали сухими вишнями чи родзинками, у її приготуванні брали участь усі дівчата села. Коржа підвішували до стелі в хаті, де відбувалися вечорниці. Біля нього стояв язикатий "Пан Калетинський" із квачем, вмоченим у сажу. Він запрошував "Пана Коцюбинського", яким міг бути будь-хто із присутніх, "калету кусати". Узявши поміж ніг коцюбу, учасники гри по черзі під'їжджали до калети. Тут відбувалася жартівлива розмова із вартовим, який намагався усілякими способами розсмішити "Пана Коцюбинського". Якщо Коцюбинський посміхнувся, Калетинський мазав його квачем по губах, а кусати калету ішов інший гравець. санаторий Женева

Перед нами — уламок традиційного в доісторичні часи розігрування міфу про вкрадене (проковтнуте) сонце. Пан Калетинський — це первісно міфологічний герой, який захищає сонце. Сажа — колись священна річ через її пов'язаність із вогнем. Вважають, що назва "калета" — це перекручена "коляда", а звичай грати в калету колись належав до різдвяних обрядових ігор. Згодом він випадково потрапив до передріздвяних свят.

Важливим елементом Щедрого вечора були пироги. Цього дня на Гуцульщині ліпили вареники, наддніпрянці пекли пироги із м'ясом та смажили гречані млинці, а в Південній Україні робили бублики. Але в народі все це мало спільну назву — "пироги". На початку святкової вечері на стіл ставили миску з пирогами, батько сідав перед нею і прихиляв голову, ніби ховаючись. Діти, вдаючи, що не бачать його, питали в матері: "Де наш тато?" Тоді батько з-за пирогів відповідав: "А хіба ви мене не бачите?" — "Не бачимо". — Дай, Боже, щоб і на той рік ви так мене не бачили!" Метою цього обряду було відігнати негаразди, забезпечити добробут у наступному році. санаторий Шахтер,

На Масницю в Україні варили вареники, говорячи, що в цей час і "бусурмени вареники їдять". Колись вареники були винятково ритуальною стравою, пов'язаною з культом місяця. Також вареники варили дівчата й роздавали хлопцям у день Сорока святих мучеників (22 березня) — щоб "мороз любистка не побив". Цього ж дня пекли сорок медових печивець у вигляді пташок і роздавали дітям — "щоб птиця водилася". Насправді це була своєрідна жертва: вірили, що в цей день із вирію прилітає сорок жайворонків, тобто незабаром почнеться весна.

Особливі різновиди хлібних виробів виготовляли і вживали після Масниці під час Великого посту. Так, в Україні в перший день посту їли спеціальні сухі коржі — "жиляники". Вони сильно контрастували із багатими масничними стравами й нагадували про стриманість наступних місяців. На четвертому тижні Великого посту, в Середохресну середу, господині пекли хлібини у формі хрестів, посипані маком, і мастили їх медом. Частину з'їдали, іншу — зберігали до сівби, що було відгомоном жертви духам поля. санаторий Шахтер

Важливе місце серед інших різновидів обрядового хліба посідають паски, які в деяких регіонах України називаються "баби". На сході пасхальний хліб був інакшим — прісним, мав прямокутну форму і пов'язувався з чоловічою символікою. Перше свідчить про те, що ця традиція дуже давня, адже прісний хліб з'явився раніше, ніж квасний. Друге — про те, що цей хліб був присвячений підземному богу, пов'язаному із плодючістю. Прямокутник у ранніх формах мистецтва позначав поле й був символом цього бога.

Пізніше ідея плодючості, збережена у великодньому хлібі, знайшла вираження у його фалічній формі.

Літні свята були не такі багаті наїдками, як зимові та весняні. Тут перевага віддавалася обрядам, метою яких було вшанування духів плодючості та душ померлих. Від цього залежав майбутній урожай. На Зеленому тижні свіжоспечений хліб ставили на вікно. Вірили, що його парою харчуються русалки. санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),

День Івана Купала, одне з найбільших календарно-обрядових свят, безпосередньо був пов'язаний із майбутнім збиранням урожаю. У давньоукраїнських літописах зазначається, що "ідол Купало" був богом земних плодів, і йому приносили жертви на початку жнив. У цей день селяни намагалися влаштувати трапезу в полі на межі. Серед інших смачних наїдків особливе місце займали вареники із сиром. У Білорусі цього дня пекли бабки — прісні млинці, готували вареники із гречаного борошна й товченого конопляного насіння. У Сербії пекли "кретні калач" — круглий пшеничний хліб із великим хрестом. У цей хліб утикали свічку, священик читав над ним молитву, після чого всі присутні з'їдали по шматочку. Це було типове жертвоприношення, за яким ішло причащання тілом жертви. У Росії напередодні Івана Купала всі дівчата села збиралися в одній хаті "товкти у ступі ячмінь". Наступного дня з цього ячменю варили кашу, яку їли ввечері із коров'ячим маслом. Ця каша називалася кутею.

"Хлібні" обряди, що супроводжують оранку, сівбу, зажинки та обжинки, годі й перелічити. Зазначимо лише, що кожен із них супроводжувався обідом, частиною якого були спеціальні страви з борошна. Так, в Україні на початку жнив господиня готувала вареники, а на обжинки випікала величезний коровай із нового зерна, який по шматку роздавали всім членам родини та женцям. У Чехії на початку жнив готували пряжмо — запікали на сковороді дозрілі зерна хлібних культур. У Болгарії після жнив випікали турту — прісний хліб, який мазали медом і роздавали сусідам та родичам. санаторий Карпаты,

Окремо скажемо кілька слів про кашу. Адже каша й хліб у міфологічному розумінні — страви одного порядку. Обрядове вживання каші пов'язане з ритуальним використанням хлібного зерна і зустрічається в багатьох народів. Народи Індії приносили ячмінну кашу в жертву богу скотарства Пушану. Римляни готували кашу в день народження дитини. Давні германці те саме робили на свято Берхти або Гольди — жіночого божества, прообразом якого була неолітична Велика Богиня. І досі фразеологізм "заварити кашу" означає початок якоїсь складної і важливої справи.

Ми вже згадували про звичай вживання каші під час календарно-обрядових свят, зокрема про кутю. Сказали й про поминальне коливо. Додамо лише, що коливо жінки готують також у першу суботу Великого посту. Цього дня згадують померлих. Горщик із коливом та медом несуть до церкви і справляють над ним панахиди. санаторий Женева,

Каша здавна належала до обрядових весільних страв. Саме слово "каша" колись вживалося на позначення весільного свята. Кашу підносили молодим на князівських весіллях. По закінченні трапези наречені брали кілька ложок каші й підкидали до стелі — приносили жертву богам та духам. До речі, те саме роблять на Святвечір із кутею. Якщо підкинута кутя прилипне до стелі — рік буде врожайним.

На Бойківщині молодим дарують кашу наступного дня по весіллі. Подекуди кашу їсть лише молода. Тут бачимо зв'язок із обрядами народження, в яких каша символізувала дитину, а горщик — жіноче лоно.

Споживання так званої "бабиної каші" було заключним обрядом хрестин. Ось як це виглядало, за фольклорними записами: "Коли обід приходить до кінця, гості починають кахикати, що значить — пора вже подавати "бабину кашу". санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья), Баба встає, йде до печі, виймає з печі кашу й несе до столу.

Біля столу бабу перепиняють, котрий ближче сидить, намагається взяти кашу собі, щоб першим почати торг. Торг розпочинає той чоловік, який першим перехопив кашу, а коли кашу не перехоплено, а взято від баби, то звичайно розпочинає торг кум: він втикає в кашу гроші й питає:

— Хто більше?

Всі гості кладуть гроші в горщика. Той, хто заплатив найбільше — а найбільше звичайно платить кум, — затуляє гроші рукою, щоб вони не розлітались, і б'є горщика об стіл так, щоб він розлетівся на найдрібніші черепки, але вінце залишилося цілим.

Жінка, яка подавала на стіл кашу, збирає черепки горщика, кладе їх під поріг і гукає: "Щоб важко горщики бились, а легко діти родились".

Вінце з горщика чіпляють на тому самому кілку, на якому вішають рушника. Далі кум зрізує верх каші, передає його бабі, а та передає кашу із грішми породіллі. На другий день черепки з горщика, що лежали під порогом, збирають і кидають на воду (в річку)". Додамо, що часто перед тим, як почати торг, кум бере кашу, а баба — дитину і тричі водночас піднімають їх над столом. Отже, все це було ритуальне зображення зачаття й народження дитини.

Характерними були зачіски козаків. У XVI—XVIII ст. побутували зачіски з санаторий Алмаз Трускавецпідголюванням волосся; залишали і відрощували пасмо волосся — чуб (від перського «чоб» — китиця, пасмо). Про цю зачіску згадує ще візантійський історик X ст. Лев Диякон. Вона зображена на українських народних картинах («Козак Мамай»). Бороди козаки голили, але носили вуса. Серед козацької старшини, дворянства переважала зачіска із залишеним кружком волосся на маківці.Санатории Трускавца
Головні убори козаків відрізняються великою різноманітністю. Для запорізьких козаків найхарактернішою була шапка з високою смушевою околицею і сукняним червоним або зеленим верхом, оздобленим навхрест золотим позументом. Шлик завершувався золотою китичкою. Побутували й інші шапки. У виборних козаків — з невисокою хутряною околицею і низьким (як берет) верхом, оздобленим золотим позументом. У реєстрових козаків шапка мала конусоподібну форму з хутряним низьким околком. Серед козаків були поширені шапки різної висоти, циліндричні з плоским і опуклим наголовком. Найчастіше ці шапки були трофейними. У козацької старшини
Санатории Трускавца
побутували шапки з розрізом на околиці. Гетьмани носили невисоку і облягаючу голову шапку-султанку, облямовану дорогим хутром, на якій над чолом прикріплювали спеціальною оздобою (аграфою) дві пір'їни.
Сорочки одягали білі, полотняні, домашнього виготовлення, або шовкові.
Поясним одягом служили шаровари: саєтові, тобто сукняні, нанкові (щільноткана крамна або домашнього виготовлення тканина) червоні, сині, зелені, а також шкіряні, з кишенями, облямованими золотим позументом. Шаровари XVIII ст.санаторий Алмаз Трускавец були дуже широкі й здалеку нагадували спідницю. У поясі вони стягувалися на шовковий або вовняний очкур із золотими китицями на кінцях. Холошні шароварів прив'язували до литки срібними підв'язками чи шовковими шнурками із золотими або срібними китицями на кінцях. Китиці виглядали з-під холошень, опущених на халяви чобіт.
Верхнім одягом у козаків були чемерки, жупани, каптани (кунтуші), шуби. Чемерки, жупани виготовляли з дорогого червоного, вишневого, синього сукна або із шовковистої штофної візерункової тканини.Санатории Трускавца Цей одяг мав спинку з двома клинами-вусами, невисокий комір-стійку. Внизу рукавів прикріплювалися гачками неширокі відлоги з іншого сукна, контрастного за кольором або темного оксамиту («кавраші», «заковраші»). Жупан був рясним у подолі. Зверху чемерки козак одягав каптан, який був іншого кольору, ніж чемерка (якщо чемерка червона, то каптан голубий, зелений, синій). Каптан робили довгим, рукави — широкими, з розрізом («роздьором») на ліктях. У ці розрізи просували руки.Трускавец санатории Каптан декорували золотим позументом. На нього часто одягали бурку (кирею) довгий одяг, зроблений зі шкіри або сукна без рукавів. Стан підперізували поясом. Пояси носили ткані візерункові (шальові) однотонні, виткані з турецького або перського шовку-сирцю. Кінці бурякових, малинових, зелених, синіх поясів перетикали золотою або срібною ниткою. Запорожці носили також короткі шкіряні пояси, що охоплювали стан один раз, їх оздоблювали різними металевими накладками. Ззаду до них чіпляли китиці,а спереду — гачки, пряжки, ремені для кинджалів, шабель, люльок.трускавец цены
Взуттям служили сап'янові чоботи (жовті, зелені, червоні) с золотими, срібними або мідними підківками. Халяви чобіт були прикриті шароварами. З-під них виглядали тільки передки чобіт з вузькими і загнутими догори носками.Санатории Сходница

Одяг козацької старшини і святковий одяг козаків відрізняється передусім оздобами. Так, жупани старшини прикрашалися срібними або золотими ґудзиками, золотим позументом козацькі полковники й гетьмани носили одяг з тканин, характерних для одягу європейської знаті. Кунтуші декорували золотим привозним мереживом. Поверх жупана козацька старшина накидала на плечі підбиту хутром зелену шубу («делію»). Жупан та кунтуш, оздоблювали золотою тасьмою. Нагрудну частину делії прикрашали золотими петлицями. Комір скріплювали коштовною оздобою.
Гетьман носив поверх жупана і кунтуша червону, підбиту дорогим хутром бурку з великим хутряним коміром, скріпленим аграфою. Поли бурки також обшивали золотою тасьмою.
Отже, святковий одяг заможних козаків відрізняється барвистістю і насиченістю кольорів. У ньому переважають червоні, сині, зелені кольори.
Одяг заможних городянок і шляхтянок вирізняється дорогими різноманітними тканинами. Для його виготовлення використовували алтабас, брокат, камку, китайку, фаландиш, адамашок. Заможні городянки, як і селянки, носили сорочку, плахту, вузьку запаску, фартух. У строї городянок було й таке вбрання, що доступне тільки заможним жінкам. В холодні дні міщанки і шляхтянки носили шапку-кораблик з одним виступом над чолом, а другим — на потилиці. Цю шапку виготовляли з червоним, синім або зеленим верхом. Заможні облямовували кораблик дорогим соболиним хутром. Такі головні убори зображені на живописних полотнах XVIII ст. Крім кораблика, шляхтянки носили дорогу червону шапку, оздоблену золотим позументом і перлами, її форма нагадує сучасний берет з околком.
Сорочка шляхтянок була з тонкого полотна і мала великий овальний виріз на грудях.
Нагрудним одягом служила голуба, зелена, червона, синя корсетка, оздоблена золотим позументом.
Поясне вбрання — спідниці — шили з дорогих тканин: шовку, оксамиту, тафти. Дівчата-шляхтянки спереду до спідниці чіпляли візерунковий фартух. Отже, у XVII—XVIII ст. традиції українського народного костюма зберігаються навіть в одязі шляхтянок.
Верхній одяг шляхтянок і заможних городянок був дуже різноманітний. Найбільш поширеним і улюбленим його компонентом вважалася сукня. Це довгий з рукавами одяг з відкладним коміром або з великим вирізом для шиї. Сукні вишивалися шовком або оздоблювалися кольоровим шнуром, тасьмою.
Байбарак — це сукня з розхилом піл від горловини донизу. Його виготовляли з тонкої вовняної тканини і обшивали тасьмою або дорогоцінним, найчастіше бобровим хутром.
Каптан (кавтан) — одяг з фалдами, який повторює крій свити з прохідкою. Найчастіше виготовляли з синього, зеленого або малинового сукна з шалеподібним коміром і манжетами на рукавах. Підкладку робили з білого або червоного шовку. Поли каптана, комір, вилоги на рукавах облямовували парчею.
У холодну пору шляхтянки і заможні городянки одягали поверх каптана футерко. Це зелена шуба з довгими рукавами, підбита дорогим хутром лисиці, куниці, білки. Її носили накинутою на спину, не одягаючи руки в рукави. Комір зав'язували двома пришитими кольоровими стрічками. Цей одяг побутував до середини XIX ст.
Кунтуш був не тільки чоловічим, а й жіночим вбранням. Чоловічий кунтуш мав розрізи у ліктьовій частині рукава. Чоловіки носили його поверх жупана. Жінки пришивали до кунтуша додаткові вузькі рукави з іншого матеріалу. Отже, жіночий кунтуш мав дві пари рукавів. Одяг з неправдивими рукавами побутував також і в Західній Європі, особливо в період пізньої готики. Кунтуш шили з фіолетового, бурячкового, зеленого оксамиту або алтабасу — дорогої золототканої, срібно-тканої зеленої, синьої тканини. Комір кунтуша, як і каптана, — шалеподібний, викладений дорогим хутром. Підкладка кунтуша також хутряна. На талії його застібали і прикрашали оздобою, виконаною із золотого позументу.
Жупан — святкове вбрання, подібне за кроєм до свити. Шили з тонкого сукна блакитного або темно-коричневого кольору, з двома вусами, що оздоблювалися золотими шнурками або позументом. Іноді цими оздобами обшивали всі шви на жупані. Комір жіночого жупана був відкладний і обшивався чорним або темно-вишневим оксамитом (побутували й коміри з бобрового хутра). Відвороти на грудях обшивалися парчею або оксамитом.
Капота за своїм кроєм і виглядом подібна до жіночого жупана. Вирізняється дуже довгим, широким, заокругленим коміром з сивого смуха. Смухом обшивали також поли і весь низ довкола. Цей одяг був розповсюджений у західних регіонах України.
Основним взуттям жінок були колись чоботи із сап'яну сап'янці. У свято вбирали червоні, жовті, зелені сап'янці. Були поширені також «чорнобривці» — чоботи, комбіновані з чорної та жовтої шкір. Чоботи прикрашали швами, головками цвяхів, складками («рісуванням»). Крім чобіт, були в ужитку черевики, які шили з кольорової шкіри або з міцної дорогоцінної парчі та обшивали золотими нитками.
Улюбленою і дуже поширеною серед дівчат та жінок прикрасою вважалося намисто. У козацькі часи часто одягали «добре намисто» — коралі, перли різної величини. Поширеним було і гранатове намисто, а на Гуцульщині — намисто з венеціанського скла, інкрустованого золотом. У намисто впліталися хрестик і дукач — золоті або срібні монети, що звалися «дукатами». Особливо популярним у XVII ст. серед шляхтянок і заможних міщанок було перлове намисто, коштовні ланцюги, сережки, перстені, браслети, кольорові стрічки.
Вбрання селян. Одяг селян не залежав від примхів моди так, як одяг шляхти і замолених городян. Селянське вбрання наслідувало попередні давньоруські форми. Його, як і раніше, виготовляли в умовах натурального господарства. З полотна шили чоловічі й жіночі сорочки, спідниці, фартухи, чоловічі штани. Широко застосовували вовняні тканини як домашнього виробу, так і привозні. Із сукна виготовляли верхній одяг: свити, опанчі, киреї, сердаки, чугані, чугаї, чумарки. Тонка орнаментована вовняна тканина була чудовим матеріалом для поясного жіночого одягу: запасок, обгорток, плахт, спідниць. Багато компонентів одягу шили із крамного шовку, парчі, оксамиту, алтабасу, польського й англійського сукна, оксамиту. Вони потрапляли в село торговими шляхами, а також їх як трофеї привозили з походів додому козаки. Дуже поширеними були жіночі очіпки із парчі.
Чоловіче вбрання. Селянський чоловічий одяг XVI—XVIII ст. був надзвичайно різноманітним за кроєм, формою, декоруванням.
Зачіска. В Україні чоловіки знали чотири способи підстригання волосся: «у кружок» і «під макитру», які були найбільш поширеними у XVI ст. серед селянства (крім Карпат), зачіска з довгим волоссям, яке спадало на плечі й спину (західні області України), і зачіска «до закаблука» з підголюванням потилиці. Вони завжди органічно поєднувалися з головним убором та з усіма іншими складовими частинами строю.санаторий Шале Грааль,
Головні убори. Найпоширенішими головними уборами були смушева шапка і капелюх. Шапки були різноманітні за формою і назвами. Повстяні й сукняні високі головні убори називали «ковпаками». Найпоширенішою була висока конічної форми смушева шапка. На території правобережної України селяни носили ще й різні за висотою шапки циліндричної форми. Шапки з квадратним верхом були запозичені, їх виготовляли із сукна або овечого хутра.
Натільний одяг. Чоловічий селянський стрій включав білу полотняну сорочку трьох типів: тунікоподібну, з поликами на кокетці. Найдавніший тип сорочки — тунікоподібний. У боки такої сорочки вставляли прямі або розширені донизу клини. Від їх форми залежала ширина і силует сорочки: пряма або розширена донизу (північні райони України, Поділля, Закарпаття, Буковина). Тунікоподібна сорочка не мала морщення біля горловини.
Другий тип сорочок мав вставку в плечовій частині — полик. Горловину викінчували обшивкою, коміром-стійкою або пилогим коміром. Розріз найчастіше був спереду. Щоправда, на Поліссі і Півдні України траплялись сорочки з вирізом з боку грудей. У Карпатах побутували сорочки з розрізом на спині. У святкових сорочках розріз оформляли вишивкою або тканням. Комір защіпали на запонку («шпоньку») або ґудзик. Найчастіше комір з'єднували червоною стрічкою або червоним шнуром, який закінчувався китичками. Усі ці яскраві доповнення надавали строям певних характерних рис із різними нюансами художньо-емоційної виразності.
Довжина сорочок була різною. На Поліссі, Західному Поділлі, в Карпатах сорочку носили навипуск, поверх штанів, інколи її довжина сягала нижче колін. На Поліссі низ сорочки декорували червоним тканням або вишивкою. Своєрідну особливість мали короткі сорочки, які носили на Закарпатті.
Від основних видів сорочок походять їх різновиди, утворені кроєм, — так звана «стрілкова сорочка» і «чумачка». Перша дістала назву від стрілки (пагона), яку нашивали у плечовому шві. Сорочка-чумачка ширша, ніж звичайно, бо з боків має вставлені клини. Найбільш поширена чумачка на Півдні України. На Дніпропетровщині існує ще й різновид чумачки («лоцманська сорочка»), у якої широким є не тільки стан, а й рукави.санаторий Шахтер,
Поясний одяг — штани були двох типів: з широкими штанинами і вузькими. Неширокі штани, які кроїлися з двох прямих перегнутих полотнищ, з'єднаних прямокутною вставкою, у XVIII ст. носили на Поліссі і в західних областях України. В Карпатському регіоні горяни надавали перевагу вузьким вовняним штанам, оздобленим шнурами і вишивкою на бокових швах. У Західному Поділлі штани від коліна до низу, по горизонталі, декорували складочками («рісуванням»). У центральних областях України носили полотняні та вовняні штани з широкими штанинами, заправленими у халяви чобіт.
Пояс. У талії штани стягувалися мотузком («очкуром»). Крім того, носили різні за шириною шкіряні пояси. У XVI— XVIII ст. в Україні побутували старовинні чумацькі череси — довгий шкіряний пояс з пряжкою на одному кінці та ремінцем на другому. Черес був своєрідним сховком, кишенею, де чумаки зберігали гроші, а також обладунком. До череса підвішували кисет з тютюном, за нього закладали люльку. Широкі шкіряні пояси побутували в Опіллі. В Карпатах, зокрема у гуцулів, вони були дуже високими. Інколи черес застібався на п'ять пряжок і мав висоту 25—ЗО см. Гуцульські череси оздоблені металевою фурнітурою, емалями. Широкі шкіряні пояси («югаси») були розповсюджені у лемків. Крім шкіряних, побутували вовняні, ткані або брані пояси, які виступали кольоровим акцентом на тлі вбрання. На Поліссі іноді сорочку підперізували скрученим вовняним шнуром, обидва кінці якого завершувалися китичкою.санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),
Нагрудний одяг. В Україні був широко розповсюджений нагрудний одяг, зокрема сукняний, хутряний, із будь-якої простої тканини на ваті. Спочатку безрукавки виготовляли нерозпашними, з розрізом для голови. Потім у буковинських і бойківських безрукавках збоку робили розріз і зав'язували шнурком під правою рукою. Справжніми мистецькими витворами, синтезом багатьох технологій і технік вважаються хутряні безрукавки карпатських горців: гуцулів, бойків, лемків. Потрібно виявити неабияке уміння і вправність для того, щоб виправити якісно шкіру, раціонально її розкроїти, а тоді ще й оздобити капелями, ґудзиками, металевими пластинками аплікацією зі шкіри, косичками, хутром, вовняними кольоровими кульками, шнурами.
Верхній одяг чоловіків, переважно сукняний, складався з традиційних компонентів: свита, сердак, опанча, кирея, бурка У центральних і південних областях України верхнім одягом служила свита. Похідними від неї були кирея, кобеняк, опанча. Свита була трьох типів, залежно від крою спинки: санаторий Карпаты, прямий без складок на спині; з прохідкою (не займана складками площина); спинка рясована, без прохідки (чумерка, чемерка, чекмень, черкеска). До свити в деяких випадках пришивали каптур. Тоді цей одяг перетворювався на кирею, кобеняк, опанчу, бурку.
Гуцульський сердак, бойківський сірак, поліська латуха зберегли давній тунікоподібний крій. До перегнутого полотнища з розрізом для голови вставляли з боків клини. Гуцульський сердак виготовляли з чорного, коричневого, білого, червоного сукна. Він був коротший за сірак і латуху, мав невеликий комір-стійку, прямі рукави. Сердак, як і інші компоненти гуцульського вбрання, дуже розкішно декорували: вишивкою, вовняними шнурами, кольоровими китицями, які чіпляли біля коміра. Частіше сердак носили наопаш. Бойківський сірак і поліську свиту-латуху шили довшими. Декорували, у порівнянні з сердаком, скромніше вовняними шнурами, інколи делікатною вишивкою, кольоровою тканиною на лацканах і манжетах.санаторий Женева, Своєрідний верхній одяг лемків — чуга («чуганя») ззаду мав прямокутний довгий комір, що закривав усю спину. Комір викінчувався тороками («свічками»). Вбрання мало довгі зшиті внизу рукави, які також закінчувалися тороками. Чуганю носили накинутою на плечі. Зашиті внизу рукави служили кишенями. Подібною за кроєм, але зі звичайними рукавами, була буковинська манта («мента»). У західних областях України побутував верхній одяг з полотна («полотнянка»).
Верхній зимовий одяг — кожухи носили в Україні всюди. Різнилися вони довжиною і оздобленням, а також формою крою коміра: від невисокої стійки до великого, який закривав спину. Кожухи декорували хутром, вишивкою, аплікацією. Відомі оздобленням богодухівські кожухи (Слобожанщина), кожухи Наддніпрянщини, Опілля, Поділля.
Взуття. Універсальним взуттям, як і раніше, у селян були постоли, личаки, черевики, чоботи.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья),
Отже, селянський чоловічий стрій XVI—XVIII ст. відрізнявся формою та декором. Його прикрашали вишивкою, тканням, аплікацією. Переважав білий колір з червоними акцентами та вкрапленням чорного і синього. І лише в Карпатах одяг селян відзначався барвистістю, яскравістю, з надміром червоного кольору й кольорових додатків.
Жіноче вбрання. Усі складові частини жіночого вбрання, за винятком прикрас, оздоблення одягу і головних уборів, були однаковими як у дівчат, так і в жінок. У XVI— XVIII ст. поширювались і вдосконалювалися ті компоненти, які побутували в Україні у попередні історичні періоди, зокрема в Київській Русі.
Дівчата готували собі вбрання заздалегідь, перед весіллям. Кожна молода дівчина мусила придбати для свого посагу певну кількість одягу. Число сорочок, запасок, крайок, намиста було виміром достатку і працьовитості. Звичайно дівчата мали в посагу десятки сорочок.
Вбрання дівчат приваблює і вражає різноманітністю і художньою довершеністю усіх його складових частин. Санаторий Весна Трускавец Від жіночого воно відрізняється насиченішим колоритом. Біла сорочка, плахта, верхній одяг у святковому і обрядовому строях гармонійно поєднуються в єдине ціле. Волосся заплітали в одну або дві коси. Носили їх або опущеними на спину, або укладеними вінкоподібно на голові. На Поділлі, Наддніпрянщині поширеною була зачіска «у дрібушки»: дві передні коси підплітали коло скронь, а потім усе волосся розподіляли на кілька пасем і заплітали в тоненькі кіски-дрібушки. Святкові зачіски виконувалися складніше — «у колокілки», «у зв'язки».
Звичним щоденним головним убором дівчат, як і в попередні історичні часи, була смуга тканини, або вишита стрічка. Її пов'язували так, щоб волосся на тім'ї залишалося відкритим.санаторий Алмаз, До начільної пов'язки ззаду прикріплювали стрічки, а над скронями застромляли квіти. У свята дівочий стрій збагачувався вінком з квітів, ковили, пір'я. Найбільш поширеними були вінки, сплетені з маку, чорнобривців, ромашки, барвінку, півоній, жоржин, а зимою — із штучних квітів. Вінок одягали тільки повнолітні дівчата. Вінок — це і знак цнотливості, тому збезчещена дівчина, за народними етичними нормами, не мала права його одягати. Складними були весільні вінки, а також весільні головні убори на твердих основах — обручах, прикрашених не тільки квітами, а й пір'ям, стрічками, намистинами мідними монетами, бляшками, дзеркальцями. У кожному етнографічному регіоні вінок мав свої особливості.
Заможні дівчата носили такі ж головні убори, але з дорожчих матеріалів. Начільна стрічка у їхніх вінках була із оксамиту, гаптована золотою ниткою, прикрашена перлами і самоцвітами.
Головні убори, як крона міфічного «світового дерева», спрямовані вгору — до неба, до сонця. То ж не дивно, що з ними були пов'язані космогонічні уявлення наших предків. Це засвідчують як форми, так і назви цього елемента вбрання, знаки сонця та місяця на них, а також зображення птахів, які в системі народного світогляду належать до вищого небесного світу.
Яскравий головний убір вдало поєднувався з іншими барвистими складовими частинами, одягу дівчат і молодих жінок.
Вбрання жінок включало білу довгу полотняну сорочку, плахту (центральні райони України, Слобожанщина, південні області України), спідницю з різних матеріалів, запаску, обгортку (Карпати), горботку (Поділля). У холодні дні як верхній одяг вбирали свиту або кожух.санаторий Шахтер, Майже повсюдно були поширені безрукавки із різних тканин. На голову зав'язували хустку, намітку, а на ноги взували чорні, зелені, червоні чоботи, черевики, а в Карпатах — розкішно декоровані шкарпетки і постоли. Шию і груди прикрашали намистом. На відміну від дівчат, заміжні жінки всіх соціальних прошарків, за давньою традицією, закривали волосся. Жіночий головний убір складався з багатьох деталей. Зокрема, під намітку одягали кибалку, очіпок, хустку. Очіпок («чепець», «чіпок») — це шапочка, пошита з тканини, яку жінки після весілля не знімали на людях з голови. Жіночі очіпки виготовляли з полотна, шовку, парчі. В урядовому записі, складеному в Стародубському магістраті 1719 р. по смерті Микити Потаповича, разом з іншими компонентами вбрання згадується «чепец на атласе, гаптований золотом, чепец на киндяку московский, чепец на черном атласе, гаптований золотом, три чепца на полотне, вьшитые золотом».
Від форми і висоти очіпка і кибалки (кільце, на яке намотували волосся) залежала форма всього головного убору, який включав убрус або намітку. Убрус («обрус») — старовинний головний убір, відомий з найдавніших часів. Його зображення знаходимо на багатьох книжкових мініатюрах XVII ст., а також на малюнках лицевих житій святих XVI—XVII ст. Поверх убруса, як і в добу Київської Русі, могли одягнути шапку., санаторий Кришталевий палац(Хрустальный дворец),
Починаючи від XV—XVI ст., на мініатюрах все частіше зображаються жінки в намітках на голові («перемітка», «перемєтка», «ручник», «серпанок»). Намітка — це довгий прямокутний шматок полотна 45 х 75 см завширшки і 3—5 м завдовжки. Способи пов'язування наміток можемо побачити на іконах XVI—XVIII ст. Аналіз портретного живопису XVII— XVIII ст. дає підстави твердити, що намітка була поширеним головним убором серед усіх українських жінок.
Дуже популярним головним убором була хустка. її пов'язували різними способами: кінцями під підборіддям, кінцями назад, на тім'ї, чалмоподібно.
Сорочка. Основою жіночого строю була полотняна довга сорочка: тунікоподібна, з поликами і на кокетці. Жіночі сорочки не відрізнялися за кроєм від чоловічих. Вони були іншими за довжиною і багатшими на оздоби. Жіночі сорочки шили додільні, тобто довгі (до кісточок ніг) і з підточкою. Підточка — це нижня частина сорочки з іншого, грубшого, полотна. санаторий Карпаты В українському Закарпатті у жінок побутувала коротка сорочка; замість підточки тут носили білу полотняну спідницю. Сорочки були з відлогами комірами (західні області України) і з обшивкою горловини. Біля коміра або обшивки робили рясне морщення. Розріз-пазуха в сорочках знаходився спереду. Рукави на уставці й манжетах прикрашали вишивкою або тканням. Іноді декорували всю площину рукава — від плеча до манжета. Крім рукава, в жіночих сорочках прикрашали комір, пазуху, долішню частину одежі. Колорит, розміщення орнаменту залежали від традицій, які склалися в тій чи іншій місцевості України.
Запаски існували двох видів. Вужчі, які мають у верхній частині зав'язки, носять одразу дві: одну - спереду, другу ззаду. Інший тип запаски - широка. Нею обгортаю стан ззаду, а кінці сходяться спереду. Спереду одягають попередницю. Колір запаски буває червоний, синій, червоно-білий. Гуцули і бойки мають запаски яскравіших кольорів ткалися вони з вовни в суміші з шовковими нитками, а часом і металевими (срібними і золотими) нитками.
Дерга («джерга») виготовлялася з грубого сукна. Це робочий одяг - спеціально виткане полотнище, яким обгортали стан, утримувалося поясом або крайкою.санаторий Женева,
Спідниця з'явилася на східних землях України в кінці козацького періоду, у XVIII ст. На західних теренах вона була відома значно раніше. Спідниці шили із різних тканин: полотна, оздобленого вибійкою, різних привозних матеріалів, тканих із тонких або грубих вовняних ниток, — однотонні, у поздовжні пасочки, в клітинку.
Нагрудний одяг. Жінки, як і чоловіки, носили теплі хутряні або сукняні безрукавки. Важливим компонентом жіночого строю була корсетка («кірсетка», «керсетка»). Корсетки шили з тонкої вовняної тканини, оксамиту, шовку. їх оздоблювали вишивкою, намистинами, аплікацією з тканини, декоративними швами.
Верхній одяг. Жінки-селянки, як і чоловіки, носили свити із сукна. За кроєм жіноча свита була такою ж, як і чоловіча, вирізнялася тільки багатшим оздобленням. У всіх селянок побутували короткі куртки, капоти, гуні, бурнуси.
Чемліт у жіночому строї з'явився пізніше. Його шили з тонкого фабричного білого сукна, з коміром та манжетами, оздобленими чорним оксамитом, а часом і вишитими барвистими вовняними нитками. Спинка чемліта має підріз і зібрана від стану в складки.санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья),
Юпка — це верхній жіночий одяг з черкесину, китайки, байки. За кроєм юпка нагадує корсетку, але з рукавами. Бувають юпки з кроєм у три, п'ять, сім «вусів»-складок. Колись «вуса» вважали прикметою заможності: чим багатша жінка або дівчина, тим більше «вусів» було в її одязі. За козацьких часів юпка оздоблювалася золотим позументом. Байкові юпки шили з зеленої, червоної, синьої тканини.
Прикраси. Найпоширенішою в Україні жіночою прикрасою було добре коралове намисто. У багатьох регіонах носили намисто із дутого скла. Відзначалися різноманітністю прикраси з металу. Заможні дівчата прикрашали себе дукатами, лічманами, згардами, силянками. Лічман — металева (срібна) кокарда з підвіскою. Згарда — намисто з литих мідних хрестиків, нанизаних на ремінчик. Дуже багато виробів виготовляли в західних областях України з дрібного бісеру.
Дробинка («ланка», «силянка», «лучка», «ґердан», «криза»)— прикраса, виготовлена у вигляді стрічки, із срібних кольорових намистинок («пацьорок»). На обох кінцях виплетена стрічка має тороки, за допомогою яких вона пов'язується на шиї.
Шелести — шийна прикраса, яка також поширена у гуцулів. Це металеві дзвіночки або листочки, нанизані на ремінчик чи дротик.
У козацькі часи було популярним також намисто з бурштину. До прикрас слід віднести і пряжки-чепраги.Санаторий Весна Трускавец,
Намисто носили в будні й свята. В будні вбирали один разок, а в свято — скільки хто мав. Старші жінки одягали, як правило, один разок намиста. За народними віруваннями, намисто лікувало зір, болі голови (добре коралове намисто), зоб (бурштинове намисто), а також оберігало дівчину і жінку від «нечистої сили».
Отже, одяг козацьких часів відзначається високими мистецькими якостями, багатством тканин, золототканих складових частин і оздоб. Вбрання довге, силует об'ємний, пишний. У вишивці рукавів застосовуються грона виноградної лози, гілки калини, розкішні квіти.
У 1775 р. російська цариця Катерина II ліквідувала Запорізьку Січ і спеціальними указами заборонила носити українцям одяг із привозних золототканих тканин. На такий одяг мала право тільки козацька старшина, яку прирівняли до російського дворянства. Золототкані очіпки, корсетки, запаски, дівочі стрічки зберігалися у селян в скринях аж до початку XX ст.санаторий Алмаз

Мед, або, як його ще називають, "небесна роса",трускавец цены
в багатьох культурах — символ "солодощів". Мед, медові напої вважалися стравою богів. Поряд із медом шануються і бджоли — помічники божеств. За традицією, мед жертвується померлим, а також є засобом захисту від злих сил. А ще — символізує жіночі чари.Трускавец санатории
У міфології багатьох народів мед пов'язаний зі світовим древом. Так, за віруваннями стародавніх скандинавів, три медові джерела точаться з-під кореня священного ясена Іггдрасіля, кора якого теж укрита медовою росою. У мордовській пісні мед крапає із бруньок гігантської яблуні. Коріння цієї яблуні — на всю широчінь землі, гілки її — на все небо. Віск від меду, що скрапує, осідає на листочках. А на кінчиках тих листочків горять свічечки.
За деякими міфами, мед було вкрадено в богів, які єдині мали право споживати цю чудову страву. Існують міфи про походження меду зі слини, сліз, крові божества чи жертовної істоти. Розповідають також, що мед (як і бджола) з'явився з мертвого тіла.Санатории Трускавца
Міфологема меду в українців пов'язана з культом предків та поховальною обрядовістю. Мед входить до складу багатьох ритуальних страв, таких як кутя, коливо, сита, шулики. Кутю готують на Різдво, коли, за повір'ям, усі душі померлих родичів збираються в хаті на Святу вечерю. Коливо та сита — обов'язкові страви поминального обіду.санаторий Шахтер Трускавец
Мед є жертовною їжею тих духів, для яких, за народною уявою, "царство Христове закрито". Це мертвонароджені діти або такі, що померли відразу по народженні. Їх заведено поминати осібно на четвертий день Зеленого тижня, який зветься Русальним четвергом. Увечері цього дня на перехрестя доріг виносять мед у мисочці чи щільники. Це роблять із метою заспокоїти душі померлих. Якщо вранці мед буде з'їдений або початий, а санаторий Женева Трускавец навколо виднітимуться невеличкі сліди, значить, "русалочки потупали".
Існує думка, що мед у слов'янських казках функціонально споріднений із нектаром давньогрецьких міфів. Обидві ці страви виконують роль епічної мертвої води: "Тоді він (вовк) узяв полив дурня цілющою водою, зцілив його, а далі живущою — оживив". Це пов'язано із дивовижними антисептичними властивостями меду. Давні греки використовували мед як розчин для бальзамування небіжчиків. Загальновідомим є факт, що тіло Александра Македонського, який помер у Вавилоні, везли до Александрії і поховали в саркофазі, наповненому медом.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавец Це гарантувало майже довічне збереження тіла від тління. У давньогрецькій міфології таку ж функцію виконував нектар. Вживання цього чарівного напою забезпечувало вічну юність. Є міф про Тітона — земного юнака, якого покохала богиня Зоря. Щоб ніколи не розлучатися з Тітоном, Зоря випросила в Зевса дозвіл годувати свого коханого амброзією — їжею богів, що дає безсмертя. Але Зоря забула про нектар, який робить богів вічно молодими.санаторий Весна Трускавец Внаслідок, її нещасний коханець приречений був довіку жити у ветхому старечому тілі.
У народній словесності мед є синонімом багатства, достатку, про що свідчать вирази "жити як у меду", "і медом не заманити" (у значенні не звабити ніякими принадами), "і медом не годуй" (у значенні, що хтось має все жадане і йому більше нічого не потрібно). Коли щось особливо притягує людей, кажуть, що воно "як медом намазане". Мед часто згадується й у протилежному контексті. Про злиденне життя, скрутну ситуацію чи важкі обставини кажуть "живеться не з медом", "ні мед, ні кутя", "як мусі в меду", "вхопив шилом меду".
В українських епічних творах мед згадується нечасто.санаторий Алмаз Трускавец Зазвичай це характерна приповідка наприкінці чарівної казки: "І я там був, мед-пиво пив, та лише вуса обмочив" ("І я там був, мед-пиво пив, по вусах текло, а до рота не попало"). Це своєрідне замовляння. Оповідач заявляє, що він — очевидець якихось дивовижних подій, причетний до таємниць потойбічного світу ("І я там був..."). Він, так би мовити, їв (точніше, робив вигляд, що їсть) за одним столом із мешканцями того світу їхню звичайну страву — мед-пиво. Але ж причастя їжею предків, отже, й переходу до іншого світу не відбулося, бо насправді ритуальне мед-пиво лише "по вусах текло, а до рота не попало".Санатории Трускавца

Мед пов'язаний із культом померлих ще й тому, що в певній своїй якості цей продукт мав алкогольні властивості, тому мед часто співвідносять із пивом. А у фольклорі ці два напої можуть взаємозамінюватися. Очевидно, саме це призвело до появи такого вислову, як "мед-пиво". Вираз "наварити меду (пива)" означає заподіяти щось дуже лихе, надзвичайно небезпечне для ворога. У поемі Т. Шевченка "Гайдамаки" є рядки:

...Наварили ляхи пива, санаторий Женева
А ми будем шинкувать,
Ляшків-панків частувать.

У колядках мед згадується як перший зі святкових напоїв. Він призначений лише для господаря хати, найпочесніших гостей та колядників:

А в цього пана скам'я застлана,
Та на тій скам'ї три кубки стоять:
В першому кубці — медок-солодок,
В другому кубці — кріпкеє пиво,
В третьому кубці — зелене вино.
Медок-солодок для пана того, санаторий Перлина Прикарпатья(Жемчужина Прикарпатья)
Кріпкеє пиво для жінки його,
Зелене вино для його діток.

Мед символізує жіночі чари. У народній пісенності мед виступає сексуальним символом:

Була у нас бочка-дубівка,
У ній чіп коротенький,
Мед солоденький.
Не багато розточила,
Весь рід звеселила.

У піснях про кохання вживається вираз "медові вуста". Мед використовують у шлюбній обрядовості. У деяких регіонах України дівочу косу на весіллі розплітають стрілою і розчісують гребенем, вмоченим у мед чи вино. Символіка цього обряду прозора: стріла — символ чоловічого начала, давній атрибут підземного бога. Гребінь — символ жіночості, втіленням якої була прадавня Велика Богиня. Санаторий Весна Трускавец,

Із медовим сп'янінням пов'язане й таке поняття, як мед красномовства, характерне для давньої книжності. За скандинавськими міфами, мед поезії є сумішшю бджолиного меду та крові мудрого чоловічка Квасіра, вбитого злими карликами. Верховний бог Одін із великими труднощами зміг дістати цей напій, заплативши за нього власним оком. Одін віддав мед скальдам — мандрівним поетам-співцям, тому про них говорили, що вони черпають свою мудрість із ока Одіна. Отже, традиційне ставлення до поетів як до людей незвичайних, улюбленців богів певною мірою пов'язане з поняттям про поетичний мед. Проте іноді мед означає щось надмірно приємне. Так, вирази "обливати солодким медом", "як медом по губах мазнути", "з медом на вустах", "(говорити) з медом та маком" та інші вживаються на позначення гарних, зазвичай облесливих і нещирих промов. Тому-то й мудрість народна попереджає: "Не передай куті меду".

У XIV—XVI ст. асортимент убрання розширюється.Санатории Трускавца Суспільство все більше розшаровується на стани. З'являються нові форми одягу, котрі вирізняють той чи інший стан. У цей період дуже активно розвиваються ремесла. В усіх містах і містечках України проживали ремісники, які виготовляли ту чи іншу складову частину вбрання. Крім цього, у XVI—XVII ст. багато матеріалів і компонентів одягу ввозилося в Україну з інших держав.Санатории Сходница Крам зі сходу привозили купецькі каравани. З Києва такий караванний шлях ішов Дніпром до Кафи. Зі Львова каравани споряджалися аж до Константинополя. В Україну ввозилася велика кількість шовкових тканин, коштовних поясів, взуття. В архівних документах згадуються такі тканини як оксамит, адамашка, сукно люнське (ліонське), голландське, англійське, французьке, моравське.трускавец цены Звичайно, всі ці коштовні матеріали були здебільшого у побуті заможних верств суспільства.
Вбрання української шляхти і заможних городян. Архівні дані свідчать, що шляхта і заможні городяни одягалися дуже розкішно. Їхнє вбрання було пошите з дорогих тканин і тонкого сукна, привезеного з Англії, Нідерландів, Франції, Чехії, інших країн Європи та Арабського Сходу. Головні убори відзначалися різноманітністю форм і матеріалів: круглі оксамитові шапки,Трускавец санатории смушеві шлики, сукняні ковпаки, підбиті лисячим, соболиним, куничим хутром. Інші складові частини костюма українських шляхтичів і заможних городян виготовлялися також з дорогих привозних тканин. Їх одяг формувався під впливом іноземної моди того часу, проте багато елементів в одязі залишалося традиційними. Знатні чоловіки носили дві сорочки — нижню і верхню. Верхня сорочка з шовку або тонкого кельнського полотна дуже часто прикрашалася вишивкою. Низ сорочи заправляли в штани із тонкого привозного сукна.Миротель Трускавец
Верхнім одягом заможних міщан і шляхти був оздоблений шовковими шнурами. В одному з реєстрів викраденого майна згадується сукман із муравського сукна з нашитими на ньому червоними і чорними шнурами. Гардероб заможних включав однобортні та двобортні жупани. Серед українського міщанства побутувала також сукняна плащоподібна ферезія, прикрашена на грудях петлицями,санаторий Шахтер Трускавец а також плащоподібне сукняне вбрання з каптуром («ярмак», «опанча»). Подекуди таке вбрання називали «гунею», а одяг з відлогою (каптуром) — «кереєю». Зимою шляхтичі носили делію, пошиту з оксамиту або дорогого тонкого, найчастіше зеленого, сукна, підбиту дорогим хутром (ведмедя, вовка, куниці, соболя, горностая), з великим хутряним коміром, прикрашену золотими або срібними шнурами. Плащоподібний безрукавий одяг застібали коштовною оздобою («аграфою», «клямрою») на правому плечі.санаторий Женева Трускавец
Поширеним зимовим одягом були хутряні кожухи і шуби. Хутро покривали дорогими тканинами. Застібали верхній одяг ґудзиками з коштовних металів. Як правило одяг людей вищих станів включав спідній жупан. Поверх жупана одягали ферезію, керею чи будь-яке інше вбрання. Всюди в Україні поверх жупана носили каптан — «кунтуш». З іконографічного матеріалу відомі кунтуші не лише з розрізом навпроти ліктів,санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавец а й з розрізом рукавів, що починаються від пройми, а також з рукавами, розрізаними по всій довжині. Кунтуш міщанина, або каптан, був без характерних поздовжніх розрізів на рукавах. Кунтуші прикрашали золотою тасьмою. Носили їх розстібнутими, показуючи нижній жупан, або застібнутими, підперезаними широким поясом.
Верхній одяг міщани підперізували золототканими литими або срібними вузькими, зіставленими з окремих ланок, поясами, іноді оздобленими коштовним камінням.
Найбільш поширеним взуттям були високі чоботи з кольорового сап'яну і низькі — «боти». Іноді чоботи носили зі шпорами.санаторий Весна Трускавец
Отже, одяг людей вищих станів був яскравим, розкішним, декорованим вишивкою, золотим позументом, шовковими шнурами.
Вбрання козаків. Багатством форм, вишуканістю, барвистістю відзначався одяг українського козацтва. За своїм соціальним станом українське козацтво XVI—XVIII ст. не було однорідним. Тому й одяг був різноманітним і свідчив про станову належність козака. Одяг рядового козацтва — скромний, нагадує селянський. У запорожців похідний одяг був бідним, але вдалі військові походи на турок, татар давали змогу козакам одягатись у дорогі трофейні речі — шуби, жупани, саєтові (тонке англійське сукно) шаровари, шовкові сорочки, шапки-шлики, чоботи, чекмені. Тому домашній парадний одяг у козаків був розкішним. Крім названих видів одягу, козаки носили сукняні широкі киреї й короткі юпки, схожі на турецькі куртки, короткі шкірянки.санаторий Алмаз Трускавец
Одяг запорізького козацтва включав білу сорочку, шаровари, часто оздоблені широким золотим позументом уздовж бокових швів, пояс, черкеску, сукняний напівкунтуш, каптан, жупан, виготовлений з грубого сукна, хутряну шапку з чорних лисиць, шапку із шликом, який закінчувався золотою китицею, чоботи.Санатории Трускавца

У XVIІ—XIX століттях в Україні, крім гаптування, тобто вишивання золотом і сріблом, що виконувалися в монастирях черницями, існувало багато поміщицьких майстерень, де жінки-кріпачки вишивали речі панського побуту: скатерки, серветки, різноманітний одяг, предмети оздоблення інтер'єру. Відомі майстерні Гудим-Левковичів у селі Григорівка на Київщині, Санатории Трускавца Тарновських у Качанівці, Сокиринцях на Чернігівщині, в селах Яланець, Клембівка на Поділлі, Бурімка, Долина на Полтавщині. В цих майстернях жінки-кріпачки вишивали для поміщика та його родини різноманітні предмети побуту та одягу.
З кінця XVIII до 80—90-х років XIX століття найбільшого поширення набула вишивка бісером. Малюнки й сам бісер надходили переважно з-за кордону. Основними центрами бісерного виробництва були Венеція та Богемія. Виробництво скла у Венеції має давні традиції, про що свідчать мозаїки собору Сан-Марко, будівництво якого розпочалося в X столітті. З 1221 року всі склодувні майстерні, з метою запобігання пожежам, були переведені на острів Мурано. Саме там і утворився центр з виготовлення бісеру, який упродовж тривалого часу залишався єдиним в Європі.
Венеціанська республіка пильно охороняла секрети виготовлення бісеру. Монополія Венеції зберігалася аж до кінця XVII століття, а на початку наступного конкуренцію їй склала Богемія. Різні методи виробництва були наслідком того, що існували й різні види бісеру: круглий — венеціанський і гранчастий — богемський.
Бісер продавався у вигляді так званих «бунтиків» — маленьких в'язаночок з 10—12 ниток, з'єднаних на кінцях печаткою фірми. Для створення одного бісерного виробу необхідно було 20—30 видів бісеру. Загальна ж кількість видів бісеру (за розміром, кольором) сягнула майже 1500. Найдавніші бісерні вишивки виготовлялися шитвом «у прикріп». Виконуючи його, нитка з нанизаним на неї бісером викладалася відповідно до контуру малюнка й прикріплювалася іншою ниткою. Трускавец санатории Пізніше у зв'язку з появою великої кількості дрібного бісеру, майстрині перейшли на вишивку за клітинками, подібну до вишивки хрестиком.
На початку XIX століття основою бісерних вишивок було полотно, в якому кожна сторона клітинки дорівнювала двом ниткам основи. Наприкінці 1830-х років почали використовувати для основи канву з паперу з круглими дірочками, відстань між якими відповідала розмірові бісеринки. Поява канви, хоч і спростила роботу майстринь, водночас значно погіршила естетичні й технічні властивості виробів. Пізніше почали використовувати канву з тканини, що значно збільшило розмір клітинок, отож і малюнка. Крім вишивки, для виготовлення бісерних виробів часто застосовували в'язання гачком.
Вишивка бісером широко побутувала як у вищих сферах суспільства, так і в поміщицькому середовищі. Вишивали не тільки доньки поміщиків, а й самі поміщиці, виготовляючи величезну кількість різноманітних виробів з бісеру для того, щоб прикрасити власний побут. Це різноманітні гаманці, сумочки, портмоне, чохли для меблів, вставки на ломберні* столики, обкладинки альбомів, картини (як із жанровими сюжетами, так і з різноманітними квітковими букетами, романтичними пейзажами).
Багато вишивали також і в монастирях на замовлення світських людей. Ці вишивки вирізнялися особливою досконалістю художнього й технічного виконання.
У панських майстернях жінки-кріпачки для потреб поміщика та його родини виготовляли численні вироби, які вражають складністю вишивки, на виконання якої витрачалось іноді по кілька років.
Вишиванням захоплювалися не тільки жінки, а й чоловіки. Образ губернатора, який вишиває, — то не лише творча фантазія Гоголя. Це був типовий факт того часу. За згадками сучасників, і сам Гоголь любив вишивати, але приховував це від сторонніх. Подобалося вишивати також і Лєрмонтову.
Вишивка бісером. Перед вишиванням увесь бісер розкладають у маленькі плошечки за кольором. Малюнок вишивки, зображений по клітинках, кладуть перед собою і лінійкою відокремлюють перший ряд. Так зручніше слідкувати за малюнком і добирати бісер необхідного кольору. Трускавец санатории Кожна клітинка малюнка відповідає окремим бісеринкам. Закінчивши вишивати перший ряд, лінійку пересувають на один ряд і виконують другий і т. д. Вишивати необхідно за рядами, разом із тлом, тобто ввесь малюнок від одного краю до іншого. Якщо тло не зашивається, а малюнок складається з окремих груп, поєднаних між собою, то краще за рядочками вишивати кожну групу. Тканина має бути щільно натягнутою в пяльцях.
Існує два види прикріплення бісеринок до тканини.
Перший — санаторий Шахтер найпростіший. Через кожну бісеринку протягується дуже тонка голочка з шовковою, краще з капроновою, ниткою і стібком прикріплюється до тканини. Стібок повинен лягати на зворотному боці вздовж ниток тканини, а голка, як у звичайній вишивці, входити між нитками тканини (рис. 1). При такому методі роботи зворотний бік вишивки буде чистий. Не слід допускати, щоб на зворотному боці були довгі переходи робочої нитки.
Другий вид прикріплення бісеринок застосовує шов з перехватами, або прикріпками. В такому разі вишивка йде за рядками. На закріплену з правого краю робочу нитку послідовно, відповідно до малюнка, нанизують різнокольорові бісеринки. Нанизавши всі бісеринки одного рядка, нитку з ними прикріплюють з лівого краю і зворотним ходом голки роблять прикріпки (рис. 2).
Стібки прикріпок мають лягати між бісеринками. Прикріпки можна виконувати іншою ниткою.
Іноді натрапляємо на такий дрібний бісер, що навіть дуже тонка спеціальна голка не пролазить у нього. В подібному разі кінець робочої нитки змащують клеєм, що дуже швидко висихає (ПВА), протягують її крізь бісеринку, потім втягають нитку в голку і прикріплюють бісеринку до тканини. Окрім цього, необхідно застосовувати другий вид — шов «у прикріп».
В XIX столітті набуває поширення вишивка білим шовком на тонкій прозорій тканині. Нею прикрашали очіпки, шарфи, носові хустинки, різноманітні деталі жіночого вбрання. В основі орнаментації — тонко прорисовані вибагливі квіти, пишні букети, перев'язані стрічками, бантами. Для підсилення святковості й піднесеності додавали золоту і срібну нитки, мереживо.
Як відомо, Тарас Шевченко завжди цікавився особливостями одягу, замальовував його крій, оздоблення, характерні деталі. Не випадково у своїх творах він намагався звернути увагу глядача то на вишиту сорочку в портреті Василя Кочубея, то на вишитий прозорий рукав блузи, прикрашеної білим шитвом, в портреті Марії Максимович, Санатории Трускавца любовно виписував орнамент червоної вишивки на сорочці матері в акварелі «Марія».
Речі, які дійшли до нашого часу й пов'язані з ім'ям Великого Кобзаря, викликають особливий інтерес. За переказами, жінки-кріпачки в Сокиринцях вишили за малюнками Шевченка блузу й хусточку. Прозора, мов обсипана яблуневим цвітом, вишивка блузи — наче оповідь про цнотливість і сподівання молодості, про чари дівочої вроди, про любов, що тількй-но пробуджується й розквітає в душі.

До цього етнографічного регіону належить Північне Прикарпаття (Львівщина й частково Тернопільщина), гірські райони Карпат (Івано-Франківська, частково Львівська області) та Закарпаття.
Вишивки Львівської області становлять окрему групу. Тут вирізняються Сокальський, Городоцький і Яворівський райони. Вишивкам Сокальщини властиві легкі узори рукавів жіночих сорочок, що створюють враження тонкого мережива. Їх виконують переважно хрестиком нитками чорного кольору.
Для Городоцького району типові орнаменти, складені з санаторий Шахтер багатопроменевої розетки та її фрагментів. Вишивають червоним, додаючи синього, рідше чорного кольору, так званим городоцьким швом.
Високими художніми якостями характеризуються вишивки Яворівщини. Тут склався свій спосіб вишивання, що набув широкої популярності. Наприкінці XIX століття його називали «славною яворівкою». Узори складалися з дрібних мотивів, таких як «сосонки», «купочки», «деревця», «клинці», «кривульки», що їх вишивали хрестиком, «стебнівкою». З 20-х років XX століття майстрині почали вишивати рослинний (квітковий) орнамент гладдю («кладенням»), сміливо користуючись жовтими, синіми, червоними, зеленими нитками.
Сучасні майстри Львівщини — заслужений майстер народної творчості Марія Федорчак-Ткачова, Ганна Надвірна, Олімпія Гушул та інші — використовують і розвивають надбання своїх попередників.
Городоцький шов «півмісяці» поширений у вишивці Городоцького району Львівщини. За композицією ці вишивки являють собою чергування круглих розеток — «місяців» або «півмісяців» з ламаної стрічки. «Півмісяці» вишиваються переважно червоним кольором у техніці гладі. Стібки гладі кладуться щільно, один до одного, початок стібка сусіднього сектора збігається з кінцем стінки попереднього (рис. 48).

«Вужики» (або «ламана волоска») вишиваються білими нитками на синьому тлі. Цей шов є різновидом широкого «тамбурного шва» (рис. 49). Виводимо голку з робочою ниткою на лицьовий бік в точці 1. Вколюємо в точку 2, відступивши вправо на відстань, що дорівнює ширині майбутнього шва, виводимо її знову на лицьовий бік в точці 3. При цьому робоча нитка повинна утворювати петлю й лежати під голкою. Маємо перший стібок. Потім знову робимо нахилений стібок 4—5 і т. д.Санаторий Весна Трускавец  Момент виконання цього руху показано на малюнку. Чим менша відстань 1—3, тим щільнішим виходить шов.

«Триступенева кривулька» застосовується як обводка до орнаменту. Вона поєднує в собі шов «уперед» і «назад голку». Виконується справа наліво за рахунком ниток тканини. Закріплюємо робочу нитку в точці 1 (рис. 50) і, виконавши стібок 1—2 «назад голку» на три нитки тканини, знову виводимо голку в точці 1 на лицьовий бік. Наступний лицьовий стібок виконуємо вправо вниз.  Відрахувавши чотири горизонтальні і три вертикальні нитки тканини, переводимо голку на зворотний бік у точці 3. Потім на звороті тканини робимо стібок на три нитки тканини до точки 4. Виводячи голку в точці 4 на лицьовий бік, швом «назад голку» виконуємо лицьовий стібок 4—3, а зворотний 3—5, тобто по зворотній стороні тканини, треба відрахувати шість вертикальних ниток тканини. Далі швом «назад голку» виконуємо наступні два лицьових стібка 5—4 та 6—5. Голка, виконавши стібок 6—5, повертається в точку 6 — початок стібка. Знову робимо нахилений стібок 6—7, і голка виходить на лицьовий бік в точці 8. Потім повторюємо три стібки «назад голку» і т. д.

Аплікація, або «накладне шиття». Аплікація — вид художнього оформлення виробів кольоровими клаптиками тканини чи шкіри, попередньо вирізаними й нашитими на окремі елементи узору.
Для цього краще застосовувати несипкі тканини — драп, сукно та ін. Якщо тканина сипка, її попередньо дуже накрохмалюють і прасують через вологу тканину гарячою праскою.
На тканину наносять потрібний рисунок. Деякі його деталі переводять на клаптики, вирізують і накладають їх по рисунку на тканину. Потім окремі частини узору приметують до тканини і пришивають по контуру будь-яким швом: гладдю, «тамбурним», «строчкою», «ретязем» тощо. Поверхню вишитого узору додатково можна прикрасити різними швами, Трускавец санатории намистинками, ґудзиками і т. д.
Трохи інакше виконують аплікацію з тюлю. На лицьовий бік тканини наносять рисунок. Потім під тканину, тобто з вивороту, пришивають тюль. По лініях рисунка вишивають густою гладдю або «петельним швом», захоплюючи кожним стібком обидві тканини. Таким самим швом зшивають тюль з тканиною по контуру вставки. Після цього зайві шматочки тканини навколо вставки вирізають і виходить вставка з тюлю, на якій аплікацією з тканини виробу виконано узор.
Складочки прикрашають вирізи сорочок і низ рукавів. Поверх дрібно закладених складочок виконується вишивка різними узорами. На рис. 51 продемонстровано техніку вишивки по складочках. Стібок — горизонтальний, що захоплює відразу дві, іноді три й більше складочок залежно від узору.

Китиці. Верхній одяг прикрашають китицями. Вони виконуються таким чином: м'яку вовняну нитку намотують на дощечку, ширина дощечки відповідає довжині майбутніх китиць. Кінець робочої нитки втягують у голку й кілька разів обмотують один з перегинів намотаних ниток. Робочу нитку зав'язують. Потім розрізають ножицями протилежний перегин і робочою ниткою, що залишилася, пришивають китицю в потрібному місці.
Закарпаття вирізняється самобутністю технік виконання й кольорової гами, яка охоплює до 10—15 барв. Використовуються також бісер, стеклярус, лелітки (металеві блискучі кружечки). Рукава жіночих сорочок — густі, без пробілів, виконані «кучерявим» стібком, «заволікуванням», а також прозорим шитвом. Особливо цікаві сорочки з брижами. Це густо зібрані складки з вишитими поверх них узорами на манжетах, навколо шиї.
Окрему групу становлять вишивки Гуцульщини, історико-етнографічного регіону, куди входять гірські райони Івано-Франківської і Чернівецької областей і Рахівський район Закарпаття.
Кожний район, навіть село має художнє обличчя, улюблену колірну гаму. З того, як вишито сорочку, кептар, легко можна дізнатися, з якого села їхній власник. У цілому гуцульські вишивки справляють враження коштовної інкрустації. Кольори завжди підпорядковані якомусь основному, провідному. Завдяки цьому складається чорно-фіолетова гама санаторий Шахтер верховинських вишивок, темно-вишнева — пистинських, ясно-червона — яворівських, зелено-голуба — села Річки. У вишивках Городенківського району колір вишневих, малинових відтінків часто поєднується із золотаво-жовтим і зеленим. Цікавими є узори, у яких нитки кладуть у двох протилежних напрямках, через що колір має два різні відтінки. Снятинський одяг прикрашають білим, прозорим шитвом, мережками, багатим рослинним візерунком.
Місцевою своєрідністю характеризуються вишивки села Космач. Космацька вишивка — яскраве художнє явище. Упродовж тривалого часу вона зберігає свою мистецьку самобутність. На противагу гуцульським вишивкам, в яких орнамент суцільно вкриває поверхню рукава, тут основну увагу в жіночих сорочках зосереджено на вишивці уставки, яка горизонтальною смугою прикрашає біле тло рукава. Вона вишивається окремо, а потім за допомогою вузенької стрічки узору «обшиття» прикріплюється до виробу. Від різниці широкого рукава і вужчої уставки утворюються «призбирки», які народні майстрині перетворили на засіб художньої виразності. Космацькі уставки виконуються дрібним хрестиком, лише «снурки», що обрамлюють орнаменти в єдину композицію, вишиваються дрібними скісними стібками. Це «пшеничка», «сосонка», «кривулька». Основна прикмета космацької вишивки — осіння гама кольорів, насичена червоними, оранжевими, жовтими тонами. Чоловічі та жіночі сорочки вишивають тільки хрестиком. Рисунок їх має чітку геометричну будову, всі елементи з'єднані в ланцюжок і ніби рухаються в один бік — «летючий», «безконечник». Назви космацьких орнаментів пов'язані з формами зразків: географічні — «микулицькі», «рожнівські», рослинні — «дубовий лист», «соснові», «сливові», «черешневі», тваринні — «баранкові», «качурові», «павукові» тощо. Найулюбленішою є композиція орнаменту «лекачі», яка справляє враження руху завдяки динамічній побудові різноманітних трикутників, зірок, квадратиків. Космацькі вишивки лягають густими лініями орнаментів без просвітів білого тла.
Велична краса карпатської природи з її яскравими глибокими барвами сприяла виробленню своєрідної образотворчої мови. Так, у вишивці Гуцульщини поширеним є монументальний геометричний орнамент, контрастні зіставлення кольорів. Оперуючи простими геометричними елементами, їх різноманітним колірним забарвленням, народні майстрині створюють неповторні оригінальні вишивки.
На Гуцульщині й досі більшість жінок вишиває. Скільки мистецького таланту, тонкого розуміння краси, любові й терпіння в їхніх роботах! Техніки вишивок дуже складні, потребують великого хисту і вправності. Найпоширенішою серед них є «низинка». Нитки йдуть паралельно основі, шиється вона з вивороту, стібки лягають суцільними рельєфними площинами, створюючи інтенсивну колірну гаму. Майстрині застосовують такі давні техніки, як «колення», «кручення», «позадголковий шов». Рукава жіночих сорочок суцільно вкриті вишивкою — дрібними «розетками», «кочільцями», «ромбиками», іноді вишивку розмішують у вигляді скісних орнаментальних смуг різної ширини.
Вишивці кожного району, навіть села притаманна художня своєрідність. Так, у Яворові орнаменти були «сливові», «черешневі», «соснові», «кручені». Найулюбленішим мотивом залишався узор «скриньковий» у вигляді ромбів або зиґзаґів, утворених прямокутниками, а також малюнок «головкатий» — у вигляді ромбів чи трикутників з маленькими ромбиками-«головками» на верхніх кутах. Колорит яворівських вишивок червоний, підсилений жовтим, зеленим і чорним. Поступово гама змінюється в бік багатобарвності: переважають блакитні, зелені, сині кольори, у брусторівських вишивках — зелені, чорні. Вовняні, високого рельєфу вишивки поступаються місцем тонким бавовняним. У верховинській вишивці домінує чорний колір, орнаменти утворюються від різноманітної комбінації ромбів, трикутників. Відмінність вишивки цього мистецького осередку полягає в детальному розробленні середини елементів. Кожна форма орнаменту подрібнюється на маленькі квадратики, які, мов перлини, заповнюють увесь внутрішній простір. Улюбленими є мотиви «очкатий», «качуровий», «скриньковий».
У вишивках Городенківського району колір вишневих, малинових відтінків часто поєднується із золотаво-жовтим і зеленим. Снятинські вишивки виконують білим, прозорим шитвом, мережками «цирками» багатих рослинних візерунків.
Щедро, барвисто, з великим художнім смаком оздоблюють на Гуцульщині верхній одяг: кептарі, сердаки*, кожухи. Вони також різноманітні за кроєм і оздобленням. Серед орнаментації трапляються антро- та зооморфні мотиви. На спинках кептарів, на всю їхню висоту вишивали людську постать, а біля талії — низку маленьких фігурок. Стилізовані зображення жіночої фігури, що мають відгомін давньої символіки, характерні для оздоблення бокових швів сердаків, на рукавах кожухів. У селах Вербовець, Санатории Трускавца Старий Косів поширений мотив багатоногих птахів з піднесеними й розпущеними крилами, що укладалися рядами в орнаментації рукавів кожухів. Космацький кептар щедро прикрашений квадратами коричневого сап'яну, густо вибитими металевими прикрасами — капселями, жаб'ївський — вишитий барвистими вовняними шнурками з перевагою зеленого, верховинський — по низу оздоблений широкою узористою стрічкою кручених ниток. Гаму кольорів доповнюють темно-коричневі зубці з сап'янових аплікацій, вишивка зеленими нитками. Святково декорують кептарі в селі Розтоки, суцільно вкривають візерунками аплікацій з мотивів «рачки», «кучері», «зубці», улюбленим є мотив «дерева життя». Не можуть залишити людину байдужою розшиті вишивкою місцеві сердаки з чорного, вишневого, ясно-червоного сукна. Вишивка не тільки зміцнювала лінії швів, але й була яскравою декоративною оздобою. Сердаки обшивали довкола вовняними нитками червоного, жовтого кольорів, підкреслюючи простоту й лаконічність крою. Вишивали мотиви «кучері», «звізди», «зубчики», нашивали яскраві червоні ґудзики, китиці.
У Косові жила і працювала знаменита майстриня Ганна Герасимович (1889—1974). За величезний внесок у розвиток вітчизняної художньої культури їй одній з перших на Гуцульщині було присвоєно звання заслуженого майстра народної творчості України. Усе своє творче життя Ганна Герасимович збирала й вивчала скарби народної вишивки. Зачарована побаченим, вона створила нові рисунки, що лягали на полотно скатерок, серветок, доріжок, сорочок. Під її вправними руками утворювалися гуцульські орнаменти: «скриньковий», «головкатий», «лумеровий», «чічкатий» та ін. Її вишивки — це поєднання вікових традицій Трускавец санатории народної творчості та індивідуальних пошуків художниці. Узори, виконані майстринею, приваблюють тонким відчуттям колориту, життєрадісною гамою колірних сполучень — червоного, жовтого, оранжевого, зеленого, чорного. Найулюбленішою технікою майстрині була «низинка», але вишивала вона також хрестиком, білою мережкою — «циркою». Основою її композицій найчастіше були ланцюг видовжених ромбів з тонкою філігранною розробкою всередині й зовнішнім обрамленням «гребінчиком», «кучериками» тощо. Вишивки прославленої художниці зберігаються в багатьох музеях країни.
Серед учнів Ганни Герасимович — заслужений майстер народної творчості України Ганна Кива (1930— 1981). Народилася вона на Київщині, в дитинстві навчилася від матері вишивати, виявивши великі здібності. Навчаючись у Косові, назавжди полюбила мистецтво цього краю. В орнаментах «Селянської скатерті», серветок «Голуби», «Два кольори» використано мотиви вишивок Карпатського передгір'я, сіл Городенківського району, в орнаментах диванних подушок «Квіти з полонини», «Зірочки» бачимо нове переосмислення народних мотивів «рачки», «кучері», «чічки», «головки».
Параска Хім'як з уславленої династії Шкрібляків мистецтва вишивки навчилась у дитинстві від своєї тітки Катерини Шкрібляк-Корпанюк — першої в Яворові вишивальниці. В яскравій мажорній гамі орнаментів вона передає всю красу карпатського краю. У вишивках Параски Хім'як вражає насамперед здатність майстрині шукати й знаходити нові художні рішення, створювати неповторної краси узори. Скатерки, рушники, сорочки приваблюють своєю розмаїтістю, підкресленою декоративністю. Вона використовує традиційні народні мотиви: «скриньки», «кривульки, «кучері», мажорну гаму кольорів: червоних, жовтих та ін.
Етнічні райони Карпат дотепер зберегли свої традиції вишивки. Саме тому вирізняється вишивка Бойківщини, Опілля, Покуття. Покуття займає територію на південному сході в межиріччі Дністра, Бистриці Надвірнянської, Ворони та Пруту. Покуття розташоване у Придністровській частині Поділля та Прикарпаття, охоплюючи райони Снятинський, Городенківський, Тлумацький, частково Коломийський, Тисменицький. У с. Корнів Городенківського району популярною є вишивка дрібним хрестиком орнаментів в поєднанні з мережкою хрестатою, в с. Ясенів Пільний — сорочки, в яких плечики вишиті орнаментом «розкалисті». На Покутті поширеним був звичай сорочки «рісити». Варіанти червоного кольору в різних селах Покуття мали свої відмінності. У Стецеві «червонєнки» були оранжевого кольору, у Воронівцях і Раковцях (Городенківський район) — темно-вишневого.
Улюблений сюжет узору — композиція із чотирикутників, уся площина яких заповнювалася нитками блискучого кольору. Сорочки «чорнєнки» носили заміжні жінки. Оздоблювали їх здебільшого орнаментом геометричних мотивів. Це скісні вертикальні або розміщені в шаховому порядку лінії, що суцільно вкривали весь рукав. Нижче плечика й «морщенки» смуги орнаменту розташовувалися горизонтально у три-чотири ряди, складаючись із різноманітних елементів: ромбів, квадратів, зигзагів. Особливістю сорочок є ажурне мережання окремих частин, шви перетворювалися на широкі орнаментальні смуги, переважно вишневого кольору. Трускавец санатории На Покутті трапляються мотиви геометричного орнаменту — ламана лінія, хрест, квадрат з гачками, що виконувалися «вирізуванням», «виколюванням», у Снятинському районі — білим, у Тлумацькому — чорним.
Село Виженка Чернівецької області славиться народними умільцями. У руках Параски Клим розквітають усі барви цього краю, багатство кольорів лягає на полотно рушників, сорочок. Особливо майстерно вишиває вона сорочки «рукав'янки», щедро прикрашені скісними лініями орнаментальних узорів. Найулюбленіша гама кольорів — поєднання жовтого й коричневого або вишневого й зеленого.
Поблизу Чернівців, у Лужанах, Новосілці, у свята дівчата вдягають оздоблені бісером сорочки, суцільно вишиті на рукавах, грудях рослинним орнаментом. Яскраві, соковиті кольори вишивок переливаються на сонці усіма барвами райдуги і справляють незабутнє враження.
У містечку Вашківці, неподалік від Чернівців, Жив і працював заслужений майстер народної творчості України Григорій Гарас (1901 — 1972), який присвятив усе своє життя мистецтву орнаментики. На основі народних зразків буковинського орнаменту він створив понад три тисячі нових малюнків для вишивок і ткацтва, чим надзвичайно збагатив скарбницю народного мистецтва. По світу мандрують узори, створені Григорієм Тарасом, радуючи людей своєю декоративністю, підкресленою яскравістю, гармонією колірних сполучень, енергійним ритмом ліній. Традиційну буковинську вишивку майстер наповнив диханням нової епохи, вніс нові ритми, кольорові сполучення.Санатории Трускавца
Народні традиції вишивки Буковини творчо продовжують Ніна Медвецька, Вікторія Лека, які створюють красиві жіночі блузи, різноманітний дитячий одяг. Композиції рослинного та геометричного орнаментів на їхніх виробах чіткі, лаконічні, малюнок часто полегшений, обводиться смужкою чорного кольору, що надає йому графічної виразності.
Вишивка — один з найбільш масових і улюблених видів народного мистецтва. Вона є складовою частиною народного костюма, активно застосовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності й неповторності. Нині вишивка органічно ввійшла в наш побут, прикрасила сучасний інтер'єр. Речі з вишивкою дуже популярні в нашій країні й за кордоном.
Кольорова гладь з настилом поширена на Буковині. Настил виконується нитками більш м'якими, ніж ті, якими вишивають. Стібки настилу кладуться щільно, один біля одного. Напрямок стібків настилу має бути перпендикулярним до майбутніх стібків вишивки. Для отримання опуклішої вишивки кладуть кілька шарів настилу, до того ж в центрі поверхні, що застеляємо, стібки коротші. Внаслідок цього в центрі утворюються три шари настилу, а по краях — два. Кожний шар настилу розташований до попереднього під кутом.

Борщівська вишивка - це сорочка, вишита чорними нитками, яка стала своєрідною візиткою краю.
Як розповідає давня легенда, домінуючий чорний колір вишиття пов’язаний з конкретними подіями нашої трагічної історії. У XV-XVII ст. Борщівський край був постійним об’єктом нападів турків і татар. Вороги безжально спустошували і грабували села, забирали у полон населення. Після одного з таких нападів у кількох наддністрянських селах загинули всі чоловіки. Тоді дівчата і жінки, оплакуючи свої гіркі долі, поклялися протягом кількох поколінь носити траур за загиблими коханими і вінчатися у сорочках, вишитих чорними нитками. І клятву виконали.Санатории Трускавца
Особливу цінність і нині має давня бабусина й прабабусина сорочка. Саме вона цінується і в Україні, і за кордоном. Відома вона як «борщівська бавляна сорочка», шита «по рукавах». Найголовнішими її ознаками є біле домоткане, здебільшого конопляне полотно, простий крій і густий, тугий візерунок, вишиття грубою вовняною ниткою – «чорною бавною». Саме ті жінки санаторий Шахтер, які вишивали такі сорочки у 20-30 роках минулого століття, були останнім поколінням, пов’язаним дивною, але благородною обіцянкою.
При всій різноманітності борщівських вишиванок, адже практично не зустрічається двох абсолютно однакових, існувала чітко вироблена тридільна система розміщення узорів на рукавах. Верхня частина найбільш густо зашита - уставка, під нею - морщинки, тобто підуставкова смуга вишивки і орнаментація рукавів до зап’ястя, яка в різних селах району (залежно від розміщення косих чи прямих вишитих смуг) мала конкретні назви.
Відтак борщівська Трускавец санатории чорна сорочка займає почесне місце серед усього розмаїття національного вбрання.
Борщівська вишивка є унікальним і неповторним народним мистецтвом. Вона відома не лише в Україні, але й поза її межами. Мистецтвознавці стверджують, що на сьогодні залишились два найбільш популярні види вишивки: полтавська та борщівська, як феноменальне явище, в якому закарбовані фрагменти трипільської культури.

Голубці. Пшоно (на правобережній частині Півдня України, Південному Поділлі, у Карпатах — кукурудзяні крупи, на Полтавщині — гречку) злегка приварювали, змішували з підсмаженою цибулею, свинячими шкварками,санаторий Алмаз Трускавец а у свято — з сирим м'ясним фаршем, додавали спецій та начиняли цією сумішшю запарені свіжі або квашені капустяні листки. Навесні капусту заміняли молодим листям червоного буряка, а на південному заході — молодим листям винограду Потім голубці злегка підсмажували, складали у горщик,Санатории Трускавца заливали — у піст водою навпіл із квасом, у м'ясоїд юшкою на кістках чи м'ясі, додавали сметани і ставили у добре витоплену піч. Голубці вважалися готовими, коли капуста ставала м'якою.
На Лівобережжі та Півдні голубці робили великі, на цілий капустяний лист, а у Подністров'ї та Карпатах листя ділили на декілька часток (господиня, яка робила великі голубці, вважалася там ледачою). Полтавські куховарки віддавали перевагу великим голубцям за те, що вони соковитіші.
Санатории Трускавца Голубці готували на повсякдень, але у більшості районів Правобережжя, крім Полісся, вони входили й до складу святкового меню. З 20—30-х років нашого століття голубці почали начиняти рисово-м'ясною сумішшю, а тушкувати, додаючи замість квасу томатний сік, соус чи пасту.Санатории Сходница

ВАРЕНИКИ З ПЕЧІНКОЮ І САЛОМ
Печінку обчищають від плівок, відварю­ють, пропускають через м'ясорубку ра­зом з вареним свинячим салом, додають дрібно посічену підсмажену цибулю, пе­рець, сіль, добре перемішують і роблять вареники.
При подачі на стіл гарячі вареники по­ливають розігрітим вершковим маслом.
Для начинки — 700 г печінки, 100 г сала, 2 цибулини, 4 горошини чорного перцю, 2 ст. ложки масла.
Трускавец санатории
ВАРЕНИКИ З КАРТОПЛЕЮ І ГРИБАМИ
Картоплю обчищають, відварюють, про­пускають крізь м'ясорубку, додають злегка підсмажену дрібно посічену ци­булю, мелений перець, сіль, січені варені гриби і все добре змішують. Із тіста і картоплі роблять вареники і варять їх. При подачі на стіл вареники поливають олією з підсмаженою цибулею.
Для начинки — 1кг картоплі, 2 цибу­лини, 4 ст. ложки олії, 100 г сушених грибів, 4 горошини чорного перцю.
ВАРЕНИКИ З КАПУСТОЮ
Квашену капусту віджимають від соку, а свіжу обчищають, промивають і дрібно шаткують. Підготовлену капусту тушку­ють до готовності, додаючи половину жиру, томату, води або бульйону. Потім додають злегка підсмажену цибулю, ко­рені, сіль, цукор, все змішують і знову підсмажують, щоб капустяна начинка трохи підсохла. Із тіста і заправленої капусти роблять вареники і варять їх. При подачі на стіл готові вареники поли­вають олією, змішаною з підсмаженою цибулею.трускавец цены
Для начинки — 1кг капусти квашеної або свіжої, 2 ст. ложки жиру, 1 ст. ложку цукру, 4 горошини чорного перцю, 2 цибу­лини.
ВАРЕНИКИ З КАПУСТОЮ ТА ГРИБАМИ
Санатории Сходница
Тушковану капусту змішують з підсмаженою цибулею і грибами, до­дають сіль, мелений перець і добре пере­мішують, після чого роблять варе­ники.Перед подачею на стіл вареники поли­вають розтопленим вершковим маслом.трускавец цены
Для начинки — 900 г квашеної капусти або 1 кг свіжої, 100 г сушених грибів, 2 ст. ложки вершкового масла, 2 цибулини. 4 го­рошини чорного перцю.
Трускавец санатории
ВАРЕНИКИ З КВАСОЛЕЮ І ГРИБАМИ
Квасолю перебирають, промивають, роз­мочують, варять до готовності, відціджу­ють відвар і протирають крізь сито або пропускають крізь м'ясорубку.санаторий Шахтер Трускавец До під­готовленого пюре додають дрібно посі­чену і злегка підсмажену цибулю, дрібно посічені відварені гриби, мелений перець, сіль і все добре перемішують. При подачі на стіл вареники поливають розтопленим вершковим маслом.
Для начинки — 1,5 склянки квасолі, 2 ст. ложки жиру, 100 г сушених грибів, 2 ци­булини, 4 горошини чорного перцю, 1 ст. лож­ку солі, 4 ст. ложки вершкового масла для поливання.санаторий Женева Трускавец
.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) ТрускавецГотові вареники варять, відкидають на сито, дають обсохнути, перекладають у каструлю, обливають розігрітим маслом, ставлять в духовку на кілька хвилин і подають на стіл.
Для начинки — 100 г сушених білих грибів, З цибулини, З ст. ложки вершкового масла.
ВАРЕНИКИ З РИБОЮ
санаторий Весна Трускавец
Судак або щуку обчищають, відділяють філе риби від кісток і шкіри, дрібно сі­чуть, додають дрібно посічену і злегка підсмажену цибулю, сіль, мелений пе­рець, розмочений у воді білий хліб, про­пускають крізь м'ясорубку і роблять ва­реники з цією начинкою.
Для начинки — 300 г судака або щуки, 1 цибулину, 6 ст. ложок олії, шматок білого хліба завбільшки з половину курячого яйця, 2 горошини чорного перцю.
санаторий Алмаз Трускавец
До готових вареників подають відцідже­ний полуничний сік або поливають сме­таною. Таким же способом готують ва­реники з суницями або малиною.
Санатории Трускавца
На 3 склянки пшеничного борошна — 0.75 склянки води, 1 яйце, 4 склянки полу­ниць, 0.5 склянки цукру.
ВАРЕНИКИ З ВИШНЯМИ АБО ЧЕРЕШНЯМИ
Миротель Трускавец
санаторий Шахтер Трускавец
Так само виготовляють вареники з ви­шень з кісточками. В цьому випадку вишні перебирають, відривають плодо­ніжки, обмивають холодною водою і об­сушують. Готові вареники обережно виймають з киплячої води, щоб не розірвати обо­лонку. Вареники з вишнями подають до столу з відцідженим солодким соком або по­ливають розтопленим маслом і посипа­ють цукром.Окремо подають сметану.
санаторий Женева Трускавец
На З склянки пшеничного борошна – 0.75 склянки води, 2 яйця, 4 склянки вишень, 0.5 склянки цукру.
ВАРЕНИКИ З ЯБЛУКАМИ
Тісто приготовляють звичайним спосо­бом, тільки збільшують у два рази нор­му яєць і розкачують тісто не дуже тонко. Яблука беруть спілі, найкраще санаторий Весна Трускавец паперівку, тонко зрізують з них шкіроч­ку, розрізують на половинки, видаляють насіння з серцевиною, шаткують солом­кою і пересипають цукром, дають соку трохи стекти. Можна яблука злегка по­сипати меленою корицею. Готові вареники при подачі на стіл по­сипають цукром, але найкраще їх поли­ти медом.
На 3 склянки борошна — 0.75 склянки води, 2 яйця, 800 г свіжих яблук, 0.5 склянки цукру.
ВАРЕНИКИ ІЗ СВІЖИХ СЛИВСанатории Трускавца
Сливи промивають, виймають кісточки, дрібно нарізують, пересипають цукром і дають постояти 25-30 хвилин, після чого відкидають на сито і відціджують сік. Готові вареники подають на стіл і по­ливають відцідженим соком із слив.
санаторий Алмаз Трускавец
Для начинки — 700 г свіжих слив, 0.5 склянки цукру.

ВАРЕНИКИ З СУШЕНИМИ СЛИВАМИ санаторий Алмаз,

Сушені сливи промивають у теплій воді, заливають кілька разів киплячою водою, поки не будуть м'які. Після цього сливи вибирають з води на сито, підсушують, охолоджують, виймають кісточки, кожну сливу посипають цукром і роблять ва­реник, трикутної форми з цілою сливою. Можна також після видалення кісточок відварені сливи дрібно нарізати і пере­сипати цукром. При подачі на стіл вареники посипають цукром і окремо подають сметану.

Для    начинки — 300   г   сушених   слив, 0.5  склянки цукру, 0.75 склянки сметани для поливання.

ВАРЕНИКИ З МАКОМ санаторий Шахтер,

Мак заливають окропом і зливають сміт­тя, що спливло наверх, потім вдруге заливають окропом і залишають на 10-15 хвилин. В цей час воду підігрівають, але не кип'ятять. Після цього мак від­кидають на сито і, коли стече вода, пере­кладають у посудину і розтирають. Роз­тертий мак змішують з цукром і про­довжують розтирати ще 4-5 хвилин. Далі роблять вареники і відразу ж кла­дуть їх у киплячу підсолену воду, бо тісто швидко розмокає від води, якою насичений мак.

Готові вареники подають на стіл з цук­ром або медом.

Для     начинки — 1.5 склянки маку, 0.5 склянки цукру.

ВАРЕНИКИ ГРЕЧАНІ З СИРОМ санаторий Шале Грааль,

"У кипляче молоко  або  воду всипають сіль, борошно і заварюють тісто. Свіжий сир протирають крізь сито, до­дають цукор, сирі яйця, сіль і добре ви­мішують. Підготовлене тісто беруть невеликими шматочками, роблять на долоні круглий тонкий коржик, кладуть на середину сир, складають удвоє і роблять вареники півкруглої форми. Вареники варять у підсоленій воді про­тягом 10-12 хвилин.санаторий Шахтер, При подачі на стіл гарячі вареники по­ливають    маслом    і    окремо    подають сметану. У тепле тісто додають яйце і добре роз­мішують.

На 2 склянки гречаного борошна — 0.5 склян­ки молока або води, 1 яйце. Для начинки — 600 г сиру, 0.5 склянки цукру, 1 яйце, 0.75  склянки сметани, 2 ст. лож­ки вершкового масла.

ВАРЕНИКИ З ГРЕЧАНОГО і ПШЕНИЧНОГО БОРОШНА З СИРОМ санаторий Карпаты

Пшеничне і гречане борошно просіва­ють, змішують, додають молоко або во­ду, цукор, яйця, сіль, замішують прісне тісто і розкачують шаром в 1-1,5 мм і завширшки 5-6 см. Сир протирають крізь сито або пропу­скають крізь м'ясорубку, кладуть цукор, яйця, сіль і добре вимішують. Із тіста й сиру роблять вареники і варять їх. При подачі на стіл поливають маслом.

На 1.5 склянки пшеничного і 1.5  склянки гречаного борошна — 1 склянку молока або води, 1 ст. ложку цукру, 1 яйце. Для начинки — 800 г сиру, 0.5 склянки цукру, 1 яйце, 2 ст. ложки вершкового масла, 0.75 склянки сметани.

Вареники — одна з найпоширеніших страв з вареного тіста з начинкою.санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавец Остання могла бути пісною чи скоромною — залежно від християнського календаря. Як начинку використовували сир, смажену капусту, варену товчену картоплю, мак, калину, вишні та інші ягоди, яблука, варені й товчені сухофрукти (сушину),санаторий Перлина Прикарпатья (Жемчужина Прикарпатья) Трускавецварену квасолю, горохове пюре, пшоняну чи гречану кашу й навіть борошно. Борошняна начинка була типовою для Полтавщини та Південної Чернігівщини. Для цього підсмажували сало, доки воно не перетворювалось на суху жовту шкварку, і у киплячий смалець, розмішуючи, додавали борошно.санаторий Весна Трускавец
До вареників із сиром, фруктами чи ягодами додавали сметану або ряжанку. Запивали їх холодним свіжим або кислим молоком. У повсякденному меню українського селянина вареники зустрічалися нечасто, вони були окрасою недільного й святкового столу. Вареники входили також до складу урочистих трапез (весілля, хрестини, поминки, гостини, храмові свята), їх варили на толоку й обжинки. Вареники були обов'язковою стравою, котру несли молодій дівчата-дружки на другий день весілля, а жінки — породіллі.санаторий Весна ТрускавецПри цьому примовляли: Щоб повна була завжди, як вареник. У цих випадках вареники символізували продовження роду.
ПРИГОТУВАННЯ ТІСТА ДЛЯ ВАРЕНИКІВ:
Тісто для вареників приготовляють з пшеничного борошна, води, яєць і солі. санаторий Алмаз ТрускавецПричому воду слід брати холодну, а не теплу, оскільки холодна вода довше тримає вологу, тісто довго не висихає і при виготовленні, вареників добре злипається. Тісто ж повинно бути середньої густоти, бо густе тісто важко розкачувати, а також важко ліпити з нього вареники.Щоб зліпити вареник напівокруглої форми, з розкачаного тіста склянкою вирізують круглі коржики, кладуть на середину начинку і зліплюють напівкруглі краї вареника.
Зліплені вареники кладуть у таку кількість підсоленої киплячої води, щоб вони могли вільно варитися. Вареники вважаються готовими, коли вони після 5—6 санаторий Алмаз Трускавецхвилин варіння спливуть на поверх­ню води. Після цього шумівкою виби­рають їх у друшляк, дають стекти воді, а потім перекладають у сотейник або каструлю, поливають розігрітим вершко­вим маслом і злегка струшують, щоб ва­реники покрились жиром і не прилипа­ли один до одного. Залежно від того, з яким фаршем приготовлені вареники, при подачі на стіл їх поливають маслом, посипають цукром або окремо подають сметану
Для виготовлення тіста для вареників на 3 склянки пшеничного борошна — 0.75 склян­ки води, 1 яйце, 0.5 чайної ложки солі.
ВАРЕНИКИ З СИРОМСанатории Трускавца
Сир для вареників беруть найсвіжіший, пропускають його крізь м'ясорубку або протирають крізь сито, додають сирі яй­ця, цукор, сіль, все добре змішують, після чого роблять вареники. Готові вареники кладуть гарячими на та­рілку, поливають маслом і, коли потріб­но, щоб були солодкими, посипають цук­ром, змішаним з товченою корицею, і окремо подають збиту сметану.
Для начинки — 800 г сиру, 0.5 склянки цукру, 2 яйця.Санатории Трускавца

Борщ — одна з найпопулярніших українських страв. На Україні існувало три різновиди борщу.Санатории Трускавца
Перший, червоний, найулюбленіший, готували з капустою, буряком, морквою, петрушкою (пастернаком), пізніше — з картоплею. У святкові чи недільні дні борщ варили на м'ясній юшці (із свининою чи птицею), в будень — затовкували або засмажували салом із часником та цибулею. Для бощу звичайно заквашували червоний городній буряк і використовували як його, так і квас. Для смаку додавали сироватку чи маслянку (рідину, яка залишалася після виготовлення сиру й масла), а в особливо урочисті дні забілювали сметаною.Санатории Трускавца Гостроти борщу додавав червоний стручковий перець, особливо поширений на Півдні України. Борщ готували з квасолею (Середнє Подніпров'я, Полтавщина, Поділля), на Півдні додавали злегка підсмажене борошно, пшоняну або гречану кашу (затирали борщ), а на Полтавщині — галушки. На Поділлі для закваски борща готували спеціальний квас із запарених житніх висівок — грис. На крайньому заході борщ варили дуже рідкий, лише з буряками, заправляючи засмажкою, а для кисло-солодкого смаку додавали сік свіжих вишень або яблук. У піст борщ варили без сала та м'яса, лише на олії, проте намагалися додати до овочевої юшки гриби, в'ялену, сушену або смажену рибу. Червоний борщ широко вживали не лише як повсякденну обідню страву, але й на Різдво, весілля, хрестини, поминки.
Другий різновид борщу — щавлевий, зелений, або весняний. Його варили з молодим щавлем, кропивою, лободою, листям городнього буряка, засмачуючи юшку круто звареним яйцем і сметаною (сироваткою, маслянкою).Миротель Трускавец Так само як і червоний, щавлевий борщ у піст готували без сала і м'яса, на олії, з грибами та рибою.
Третій різновид борщу — так званий холодний (холодник) — готували виключно влітку. Молодий городній буряк варили, різали соломкою, заправляли квасом-сирівцем, сироваткою (маслянкою, сметаною), додавали зелень петрушки, кропу, цибулі, часнику, по можливості круто зварене яйце. Це був сирий борщ, оскільки варили (та й то окремо) лише буряк. Їли охолодженим, нерідко з вареною картоплею замість хліба.
Спосіб приготування щавлевого і холодного бощу зберігся до наших днів майже без змін. Червоний же борщ отримав для за кваски порівняно нові продукти — свіжі помідори, томатний сік, соус або пасту. Ці додатки поступово витіснили буряковий квас. На Півдні почали додавати до борщу солодкий перець — ротунду.
санаторий Алмаз Трускавец
Сучасних рецептів борщу є безліч, ми розмістимо тільки найосновніші та найекзотичніші.
БОРЩ УКРАЇНСЬКИЙ З М'ЯСОМ
Дрібно нарубані миті кістки варять 3— 4 години, додають м'ясо і варять до готовності. Зварене м'ясо нарізують порціями, а бульйон цідять. Обчищені і промиті буряки шаткують соломкою, солять, збризкують оцтом. змішують, кладуть у каструлю, додають жир, зібраний з відвару, томат, цукор і тушкують до півготовності. Цибулю. очищені і обмиті корені моркви та петрушки шаткують санаторий Весна Трускавецсоломкою і злегка обсмажують на маслі. У проціджений бульйон кладуть нарізану частками картоплю, доводять до кипіння, додають нарізану кубиками свіжу капусту і варять 10—15 хвилин. Потім в бульйон кладуть тушковані буряки, злегка підсмажені разом з цибулею корені, нарізані свіжі помідори, чорний і запашний перець, лавровий лист і підсмажене, розведене відваром, борошно.
санаторий Весна Трускавец
Дають 5 хвилин покипіти, заправляють товченим з зеленню петрушки і часником салом, доводять до кипіння і дають настоятися протягом 15—20 хвилин. Подаючи на стіл, у борщ кладуть порцію вареного м'яса, сметану і посипають зеленню петрушки.санаторий Алмаз Трускавец
На 400 грам м'яса - 400г капусти, 400г картоплі, 250г буряків, по 0,5 склянки томату і сметани, по 1 кореню моркви і пертушки, 1 цибулину, 20г сала, 1 ст. ложка вершкового масла, цукру і оцту, 1-2 зубці часнику, 2 горошини чорного перцю, 1 лавровий листоксанаторий Шахтер Трускавец