Левко Дутківський / Фото: facebook.com/mykhajlo.masliy

У рідних Чернівцях, які так оспівував і якими так гордився, в кардіологічному центрі, після перенесеного інфаркту і коронавірусу, 16 травня воєнного 2023 року близько 20 години помер один із основоположників української естрадної пісні, великий вчитель, композитор, музикант і стратег Левко Дутківський. До 80 повних літ додалося лише 37 мучених і хворобливих днів. Легенда української естради, засновник славнозвісного на весь світ ВІА «Смерічка»…



У новорічну ніч 1967 року Левко Тарасович відчув Господнє призначення і з цієї дороги не схибив ніколи — «Треба співати не чуже, а своє рідне, українське». У житті мав дане йому Богом щастя: створити славнозвісний, не схожий на будь-який інший колектив, ансамбль «Смерічка» та, знайшовши нову музичну хвилю, визначити його творче спрямування.

Саме він підхопив європейську хвилю біг–біту в далекому 1966 році в невеличкому буковинському районному містечку Вижниці і 1-й почав поєднувати тогочасні ритми, гармонію поп та рок музики з народним гуцульським, буковинським, загальноукраїнським мелосом і фольклором, виробляючи таким чином свій власний стиль, створивши високопрофесійний колектив, на який рівнялися, в якого вчилися. Ще не було ансамблів, які з’явилися набагато пізніше, а з всесоюзного радіо уже звучала українська пісня у виконанні «Смерічки» (тоді ще самодіяльного колективу Вижницького районного Будинку культури).



Майже не маючи ніякої інформації з–за кордону і досвіду, Левко зміг пройти тими ж шляхами, що й легендарні світові рок–групи. Саме Левко Тарасович навчив співати і вивів на найвищий рівень виконавської майстерності таких самородків, як Василь Зінкевич і Назарій Яремчук. Володя Івасюк теж називав Левка своїм вчителем, перші свої твори довірив «Смерічці». Та й перші кроки на естраді Софії Ротару тісно пов’язані з Левком Дутківським.

Він – автор пісень ”Незрівнянний світ краси”, ”У Карпатах ходить осінь”, ”Горянка”, ”Сніжинки падають”, ”Матіоли цвіт”, ”Черешневий гай”, “Якщо любиш, кохай”, усе вище піднімаючи своїх учнів, постійно залишався в тіні.



«Завжди щиро радів успіхам своїх друзів, — зізнавався Левко Тарасович. — Найбільшою насолодою для мене було спостерігати, як поставлену мною музично і режисерськи концертну програму “Смерічки” захоплено і щиро, зі сльозами на очах, сприймав глядач… Звання заслуженого артиста отримав пізніше від своїх учнів Василя Зінкевича і Назарія Яремчука. І народним став набагато пізніше від них. Тренери завжди за кулісами, в тіні. Тим більше, що нагороди і регалії мене ніколи не цікавили. Швидко плине час, але я завжди відчуваю відсутність Назарія Яремчука, Володі Івасюка… Їх не замінить ніхто. Як ніхто не замінить дуету Яремчук–Зінкевич. Ми всі зустрілися у потрібний час у потрібному місці: Володя Івасюк, Василь Зінкевич, Назарій Яремчук, Софія Ротару, Алла Дутківська і я».

Хоч і не настільки відомий і популярний, як на те заслуговував, але відвертий, щирий і щасливий з іскорками в очах і з любов’ю до друзів–побратимів. Залишався таким до останнього земного дня.

Автор: Михайло Маслій

P.S.
Сумує рідна Україна, гори Карпати, дорогі серцю Кути, плачуть гуцульські цимбали за геніальним Маестро Левком Дутківським і просять у Господа для нього Царство небесне…

Світла і Вічна пам’ять тобі славний побратиме, великий Українцю… Твої пісні будуть завжди поміж нас, Україна пам’ятатиме Левка Дутківського…
— Павло Дворський