на жаль таки так, сумний досвід і усвідомленя того, що ти вже ніколи не зможеш повернутися в минуле і надолужити втрачене.

знаєш, є такий прикол: малюють якусь фігуру і кажуть що це знання однієї людини, а навколо - її незнання. потім малюють "знання" іншої людини, в якої вони більші. після того задають питання кому важче в світі жити - виходить так, що тій, в кого знання більше, бо довша границя між знанням і незнанням.

так само і тут. чим більше ти їздиш, мандруєш, відкриває, чим з більшою кількістю людей знайомишся - тим краще розумієш що з кожним днем ти втрачаєш ще одну можлдивість кудись поїхати і щось побачити. але колись ти повинна зрозуміти, що завжди повинна бути межа, завждли потрібно займатись чимось властивим твоєму часові і вікові. неможна завжди залишатися в дитинстві і бавитися іграшками, неможна завжди бути студентом як неможна постійно їздити по фестивалях і таборах, неможна завжди....

треба рухатися в ногу з часом, але ніколи не можна викидати своє справнє "я" з власного серця. дитячого підходу до життя не можна позбутися, воно є або його немає, і твоя дитяча сутність не пропала з твоїх очей, вона або злякалась і десь заховалась в куточку, або ж задумалась. але воно точно там є