сьогодні абсолютно раптово до мене дійшло, що це остання пара... може, остання пара у студентському життя, може (принаймні, сподіваюсь) лише в стінах цього універу... сиділа на парі, марно намагаючись вслухатись у мирне мурмртіння Глушка і переглядапючи, мов на кіноплівці, всі 4 роки в цих стінах... ще будуть іспити, захисти, і багато всякої паперової метушні, але пар більше не буде... не шкодую за навчанням, більше бо займалась самоосвітою і сачкуванням (лише на останній рік більш-менш взялась за розум), але... не думала, що це станеться ТАК раптово. Раптом мій конспект, один на всі предмети, із записами лекцій, дурними сонечками і карикатурками, із записками на парах, телефонами і мейлами набув зосвім іншого, ледве не музейного значення... шматок мене таки лишився на цих партах, і в кав*ярні, і в комп*ютерному класі... і певно, колись я це згадуватиму з великим-великим теплом...
...щось закінчується. щось починається... і саме ця невизначеність, невідомість того, що за поворотом, найбільше тисне і п*янить водночас...

...а попереду - знову дорога, і квитки на літак,і авантюрні гвинти вухами (які я майстерно і нахабно описую, щоб звалити із заліків та передзахисту), і нові міста, і світи, і роботи, і натхнення... ех, життя... чи може я неправа...