поживши трохи в середовищі, де всі посміхаються та піклуються одне про одного, стала гостро сприймати ті речі, до яких раніше звикла... коли на вулицях матюкаються, блють, бухають, справляють потреби, штовхаються... незализані рани мого міста, відктиті гнойні смітники... навіть деякі з друзяк, яких люблю і сприймаю як є, і ті стали трохи засмучувати матюкливими слвцями та прагненням напитись...

Я люблю своїх людей, свою країну, і не маю на думці звідси їхати... без сліпого патріотизму, але сильно, і за будь-яких умов. Я не ніженка, і можу спокійно адаптуватись у будь-яких умовах... і не хочу обмежувати свободу вибору слів, толерантно ставлячись до всіх виявів цієї свободи... але тепер нестерпно ріжуть очі багато факторів, недоліків, намагаюсь зрозуміти, ЧОМУ тут так, чому не можна, щоб як там... це ж так просто... варто тільки відкрити очі...