****

Вікнам зимно і мокро,
Крига у кранах твердне.
Вечір помре, і вкорте
Кай не впізнає Герду.

Під обладунком рани,
Чесні такі, відкриті.
Молиться хтось в тумані,
Щоби птахи були ситі.

Хтось під знаменом лева
Вітру дарує коси.
А Снігова Королева
Йде по пустелі боса.

Можна уже назовні –
Чуєш: грози немає.
Бачиш: в самотнім човні –
Герда шукає Кая.