...про те, що як новий рік стрінеш, так і проведеш... і з ким - теж... цей НР я стрічала в компанії чималої кількості кльових людей, але чи не найяскравішою у всіх відношеннях постаттю видався один молодий чоловік... 3-х років:)) оце і виходить у мене рік дітей... після спілкування з Вадимком місяць "пасла" свою маленьку, а тепер, коли вона поїхала, стала заміняти Хоббіта на її роботі нянею із Заховими дітьми. сьогодні сиділа з ними вперше... малі - це щось... розумники рідкісні. і хитрюги:) старший їсть усе піряд - землю, фарбу з дверей, вапняк, пенопласт, проліски... нагадує цим мого собаку, і тому, на автоматі, кілька разів я кричала йому "ФУ!!"
а взагалі - це зовсім новий пласт життя... спілкуючись з дітьми, розвивається якась цілком окрема небачена досі клепка... згадую слова Тагіро, який говорив, що ростити дитину - це здійснення подорожі, на кшталт автостопом - стільки ж невідомого і нового щокроку... і це відчуття, коли волаюче гістерично створіннячко заспокоюється саме тому, що ти береш його на руки, і долонькою стискає твої пальці... і коли старше зустрічає тебе налякано-здивованим "тьотя", а проводжає, махаючи лапою і радісним "няня!"... мило. особливо, на тлі всього іншого, що відбуваються в житті...

пе-ес: жарти на кшталт "тобі самій час..." недоречні!!! бо тут не про те мова:)

Уільям Блейк. Маубть, відоме всім, але вічне...

Увидеть мир в одной песчинке
И Космос весь - в лесной травинке!
Вместить в ладони бесконечность
И в миге мимолетном вечность!
(с)Уильям Блейк

Блаженні самотні,
бо бути їм вільними на всі часи.
Блаженні мандруючі,
бо знайдуть вони себе.
Блаженні патлаті,
бо матимуть вписку, обід та флаєра на потайбічний концерт Джима Морісона.
Блаженні співаючі,
бо будуть вони почуті.
Блаженні мовчазні,
бо...

Нам тільки би вивести зиму з легень,
І світ врятувати від просто застуди.
Дракон стерегтиме цей первісний день,
В якому блукатимуть первісні люди.

І нежить хронічна у венах річок
Пронизує вічність з моменту творіння...
- Тихіше! Поменше незграбних думок –
Бо ж перше в землі оживає насіння...

*****

Закохайте мене, затанцюйте у колах сансари,
Закружіть, закуріть, зачаруйте під синім дощем,
І під пісню богів чи старої електрогітари
Десь на іншій півкулі земній мій воскресне тотем.

Зачаклуйте мене, зашаманьте мене до нірвани,
Заблукайте мене в невідомих науці містах.
Заморочте мене хоч на день, благородні цигані,
Й загубіть уночі на безлюдних над небом мостах...

...сьогодні розламалось одне кармічне кільце, що досить намуляло за останній час горло... і смішно, як мало для цього було потрібно, щоб знову дихати вільно...

В колонках играет - мельница, вервольф
Настроение сейчас - таки весняний...

щойно прийшов спам на мобільний:
"Найніжніші слова коханим жінкам 8 Березня".. відправте смс на такий-то номер..."

і знаходяться ж такі, які відсилають ті смс... навіть найкоханіших людей вітають чужити словами, проштампованими, секон-хендівськими, призначеними для багаторазового використання...
і це, на жаль, культивується у суспільстві... подивіться на розкладки з листівками - жодної без дурацького (стьобного або солпе-цукорного) підпису, навіть місця не лишається, щоб дописати щось від себе...
дійсно, часи, коли коханим писали поеми чи співали під вікнами серенади уже в минулому... "серенади" замовляються по радіо, а слова вітань скачуються з мобільного або інтернету.

і до чого ми так дійдемо...?

Ваша Руна – Кано.

Руна Кано, как факел, освещает то, что прежде было в тени. Это та сила, которая зажигает энтузиазм и освещает путь. Это внутренний свет, превращающий "сырой" исходный материал в законченную вещь. Это пламя творчества, огонь, который приходит в форме озарения, когда внезапно проясняются ответы или решения проблем, которые раньше казались неразрешимыми. Это руна раскрытия, внутреннего наставничества. Она помогает разогнать темноту, окружающую непонятное, и видеть происходящее ясным взглядом. Не стоит, однако, забывать, что огонь, способный творить и созидать, может также пожирать и разрушать. Кано может представлять и сердечный огонь — дружелюбный и теплый, и жгучую, испепеляющую страсть. Подобно Уруз, это сигнификатор хорошего здоровья и восстановления сил, особенно творческих.

Пройти тест

Гіпатія Александрійська.
Воістину велика людина...


«Лучше думать и делать ошибки, чем не думать вообще. Самое страшное — это преподносить суеверие как истину».

...вчора на парі подзвонили із редакції. є зарплата (це аж за січень!) і нові замовлення... а я гадала, що мене виперли... а в них була, очевидно, просто фінансова і творча криза...

...заберу гроші і одразу куплю собі цифровий плеєр. і помру від щастя...

...гаразд, я буду хайосім,
Пофарбуйте мене у зелене!

Сьогодні ми знову
Дажбогові діти,
Нам щастя – вмирати,
горіти, дуріти,
Нам знову – вухатим,
хвостатим, патлатим
Із хати зникати,
в асфальт проростати.
І Всесвіти знову
віллються до крові –
Із кавою й духом
святим й тютюновим.
Ми прощені вкотре,
й відпущені лютим
На рік – ми скидаємо шкіри
і любим...

В колонках играет - Paris Combo_Living Room
Настроение сейчас - ейфорія....

мамо рідна, це ЩОСЬ!!!.....
французька музика... аааааа..... зара проосто порве на ховрашків....
просто деякі речі трапляються дуже своєчасно, мдя... просто вертають до життя...

...пухнастий звір пєсєц підкрався непомітно. хоч видно, як ведеться, його було здалеку...

В колонках играет - Noir Desir

Отак, поповнилась добірка глючних веселих спогадів, із серії тих, які завжди викликатимуть усмішку. Наш імпровізований марш-стрибок маршрутом Київ-Дубно-Луцьк-Київ відбувся у кращих традиціях збоченої студентської фантазії, адже яким здоровим людям спало б на думку їхати дубнути у Дубно у самий пік морозів (та ще й наїдатись на вулиці морозивом)?
Їхали ніч, за день обійшли два міста, і в ніч наступну рушили на Київ. Анегдоти, алкоголь, карти; сеанси фєнько- і растоплетіння, ігри; середньовічні замки, погляд на землю крізь вузенькі отвори бійниць, маленькі порожні вулиці, барви яких зливаються із барвами ранкового неба; спокій і тиша, що водяться лише на ранкових вулицях Старого Міста; подихання від холоду, кавування у кнайпах зі штучними квітами і сердитими тітками; підземелля тих-таки замків, люлька миру, губна гармошка... Все просто і водночас чарівно.
У Луцьку звели знайомство у підземеллі собору Петра і Павла із місцевими "копачами", напросились на літо приїхати волонтерами допомогти з розкопками та обробкою знайдених матеріалів. Звісно ж, обійшли всі можливі музеї у замку та наткнулись на місцевих рольовиків...
Словом, це таки було. Було легко, холодно і сонячно.

Тепер розбираю силу-силенну музики (спасибі добрій душі, що вчора мене цим ощасливила!!!:) і на деякий час заключаю перемир*я з реальністю...

К светлому празднику 23 февраля Министерство Обороны Украины выпустило дополнительный тираж повесток из военкомата.

(с) Зипа

і матюкатись. і ще надибати десь свіжої музики... мдя, і бажано новий плеєр... цифровий... і поїхати кудись. далеко і надовго.

...відчуття глибокої ду*и дарує усвідомлення дивного виду свободи. свободи, коли майже нема чого втрачати... коли все, що вважалося найціннішим і найсправжнішим, власне, єдиним, накрилося "великим мідним тазом", коли рішуче все складається найпаршивігим чином... хм... дивно, але при цьому з*являється дивовижна легкість. і пофігізм. життя чудове...

тоскіща і страх... блін, ніколи не думала, що лишитись без роботи (улюбленої, до всього) - так паршиво... відчуття повної нікчемності і непридатності... і непотрібності... просто дах їде... фігово як морально, так і матеріально... думала, що стан пошуку 1-2 курсів лишився позаду... а фіг:(

за текст оголошення відповідальності не несу... як і за ідею заходу... все це Скиба...

"На наступному збіговиську Клубу Творчої Молоді (20.02.2007; 18:00; вул. Межигірська 21, видавництво „Смолоскип”) – літературне побоїще „троє з невідомо скількох” – гладіатори-лауреати фестивалю „Неосфера” – Олена Максименко, Олег Коцарєв та Павло Коробчук"