Якось дивно.Навіть відчуваєш легку провину за дозволену раптом свободу. І водночас єднання зі своїм світом, якого вже встиг забути,бо жив лише в малесенькій, відокремленій його частинці. Поступово всередені зароджується радість,переходить у відчуття безмежного щастя,такого,що хочеться кричати. Проте не кричиш,тримаєш усе в собі, лише трохи прискорюєш рух...